Свiт рукописноСЧ книжностi КиСЧвськоСЧ Русi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ння був у КиСЧвськiй Русi митрополит РЖларiон. Роки його народження i смертi невiдомi, творив вiн у XI ст. за часiв княжiння Ярослава Мудрого. Вiн автор визначноСЧ памятки вiтчизняноСЧ писемностi церковно-богословського твору "Слово про закон i благодать", написаного мiж 1037 i 1050 pp., в якому наголошено на величi руського народу, руськоСЧ землi, руськоСЧ церкви. Зауважимо, що пiд "Законом" стародавнi письменники розумiли Старий Завiт першу частину БiблiСЧ (iудаСЧзм), а пiд "Благодаттю" Новий Завiт другу частину БiблiСЧ (християнство).
Митрополит РЖларiон висунув перед собою складне iсторико-фiлософське завдання довести iдею рiвностi всiх народiв, пiдвести читачiв до iдеСЧ введення давньоруського народу до всесвiтньоСЧ РЖсторiСЧ, показати, що руська земля "славиться в усiх чотирьох кiнцях Землi". Автор акцентуСФ на вiльному i самостiйному виборi релiгiСЧ князем Володимиром, що повнiстю вiдповiдало полiтичному курсу Ярослава Мудрого, який вiв боротьбу за полiтичну, церковну i культурну незалежнiсть вiд ВiзантiСЧ. В особi Володимира Святославича РЖларiон вперше в давньоруськiй лiтературi створюСФ образ iдеального князя "правдивого славного та мужнього". Вiн першим на Русi обТСрунтовуСФ iдею княжоСЧ влади, яка дана вiд Бога, вiдстоюСФ принцип прямого престолонаслiдування. Як церковний дiяч митрополит РЖларiон, безумовно, на перше мiiе висуваСФ "божественну мудрiсть".
У КиСЧвськiй Русi достатньо швидко виник свiй жанр лiтератури лiтописання (як жанр, а не iсторичнi записи), у такому виглядi не вiдомий нi у ВiзантiСЧ, нi в БолгарiСЧ. Лiтописи це не лише iсторичнi, а й лiтературнi твори, сказання, билини, народнi перекази, посольськi нотатки, легенди. Збереглося близько 1500 лiтописних спискiв, що СФ величезним надбанням культури схiднословянських народiв.
Загалом давньоруськi лiтописи це надзвичайно цiнне iсторичне джерело, з якого можемо дiзнатися про окремi подробицi подiй i процесiв, бiльше нiде не висвiтлених. Однак у тексти лiтописних зведень часто вносилися зумовленi полiтичною конюнктурою змiни. При змiнi полiтичного курсу чи ситуацiСЧ лiтописи повнiстю переписувалися, iнколи поспiшно, а подекуди, можливо, i ТСрунтовно. Робилося це майже так часто, як часто змiнювалася влада на великокняжому столi, а за умов невпинних усобиць з кiнця 30-х рокiв XII ст. це стало буденною подiСФю. Ворогуючi князi й цiлi князiвськi лiнiСЧ, зокрема, "мономаховичi" й "ольговичi", котрi виступали замовниками пiдготовки лiтописних редакцiй, не могли байдуже оминати процесу лiтописання i наполягали на необхiдностi iдеалiзацiСЧ своСФСЧ династичноСЧ гiлки та осуду своСЧх конкурентiв. Лiтописи створювалися на пiдставi багатьох рiзноманiтних джерел, а укладачами таких хронiк найчастiше були монахи. Передусiм вони намагалися використовувати Бiблiю, а тому дуже часто розпочинали опис з короткого переказу основних старозавiтних подiй: про перших людей, Великий потоп, розселення синiв Ноя по свiту тощо. Ця стабiльна частина iсторичного передання, незалежна вiд змiн у суспiльному життi, мала на метi надати такий самий авторитет стабiльностi подальшим подiям, аж до сучасних лiтопиiям включно.
Лiтературнi традицiСЧ гiдно розвивав митрополит РЖларiон у "Словi про закон i благодать", РЖларiон працював разом з Ярославом Мудрим, що засвiдчуСФться уставом князя: "се яз князь Великий Ярослав, син
Володимерь... сгадал есьм с митрополитом Ларионом..." Генiальнiсть його незаперечна, адже вiн був перший, хто на такому високому рiвнi, з такою духовною вiддачею написав твiр, який пiзнiше став взiрцем для наслiдування.
Про закон, МойсеСФм даний, i про благодать та iстину, що були РЖiсусом Христом, i як закон одiйшов, а благодать i iстина всю землю сповнили, i вiра на всi народи поширилась, i на наш народ руський, - так починаСФться Слово про закон i благодать. Одна з найбiльш давнiх i видатних письмових памяток КиСЧвськоСЧ Русi. РЗСЧ автором СФ митрополит КиСЧвський РЖларiон. У богословському творi пiдкреслюСФться протилежнiсть закону, що лежав в основi давньоСЧ iудейськоСЧ релiгiСЧ, i благодатi, покладеноСЧ в основу християнства. Автор пiдносить похвалу Господу, Який сподобив народ руський приСФднатися до вiри християнськоСЧ. Також звучить шана князям Володимиру та Ярославу Мудрому, що просвiтили нашу землю свiтлом Христовим.
Вражають пластична яснiсть i конструктивна цiлiснiсть "Слова...".
Тричастинна композицiя даСФ змогу розвинути основну тему, проспiвати славу землi руськiй, СЧСЧ "каганам", Володимиру та князю Ярославу. Усi частини взаСФмоповязанi й логiчно входять одна в одну. Тема розвиваСФться вiд цiлого до часткового, вiд загальнолюдського до нацiонального, повязуючи все з долею народу руського.
У першiй частинi йдеться про взаСФмозвязок двох заповiтiв: старого
"закону" i нового "благодатi". ВзаСФмозвязки подаються в усталених символiчних схемах того часу. Через свiтову iсторiю прославляСФться Русь.
НаголошуСФться, що для новоСЧ вiри потрiбнi новi люди. У другiй частинi розповiдаСФться про руське християнство. Третя частина похвальне слово
Володимиру та землi руськiй, яка посiдаСФ гiдне мiiе серед краСЧн свiту, утвердження рiвностi всiх народiв, хвала за одержану можливiсть уведення в обiг на Русi набуткiв християнства. Богословська думка i полiтична iдея, СФднiсть народiв становлять жанрову своСФрiднiсть "Слова..." РЖларiона.
Найвидатнiшим iсторичним твором КиСЧвськоСЧ Русi й на