Свiт рукописноСЧ книжностi КиСЧвськоСЧ Русi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ьких писемних памяток (повноголосся: "золото" замiсть "злато", такi опозицiСЧ, як "олень" "елень") недостатнi, щоб бачити в давньоруських памятках репрезентантiв iншоСЧ мовноСЧ системи.
Лiтописи, створенi в ХРЖ-XIII ст., вiдомi з копiй кiнця XIV-XVI ст. i навiть пiзнiших. Але, напевно, скромнiсть оформлення наявних спискiв якоюсь мiрою вiдображаСФ засади оформлення протографiв оригiналiв, що були пiдставою для копiювання. На вiдмiну вiд тих церковних текстiв, в оздоблення яких писець вкладав своСФ побожне ставлення до культового призначення книги, в лiтописах головним був змiст, а не зовнiшня шата. На щастя, СФ виняток лiтопис, який називають Радивилiвським або Радзивилiвським (оскiльки спершу вiн належав родинi литовських магнатiв, князiв Радивилiв Радвiл), або КенiТСсберзьким (за пiзнiшим мiiем зберiгання). Як гадають, його численнi iлюстративнi мiнiатюри значною мiрою скопiйовано з мiнiатюр лiтописного списку XIII ст. Цей незрiвнянний iконографiчний матерiал, репродукцiСЧ з якого прикрашають бiльшiсть наших пiдручникiв iсторiСЧ, неначе вiконце у свiт битв, придворних церемонiй, а навiть народного побуту. Без такого збагачення писемного тексту вiзуальним рядом нашi уявлення про минуле були б значно схематичнiшими.
У пожежi Москви 1812 року згорiв збiрник, у складi якого вихованець КиСЧвськоСЧ академiСЧ РЖоСЧль Биковський виявив один-однiсiнький текст "Слова о полку РЖгоревiм" загадкового твору, щодо датування якого ведуться (i, напевно, ще довго будуть вестися) гострi дискусiСЧ. Факт, що до кiнця XVIII ст. дiйшов лише один перепис памятки, свiдчить, що вона мало переписувалась, отже, на середньовiчних книжникiв не справляла такого приголомшливого враження, як на читачiв доби романтизму та людей нинiшнiх часiв, для яких ближчою СФ поезiя символiв, натякiв, iнтуСЧтивно мотивованих алюзiй, анiж наСЧвна описовiсть i декларативнiсть чи клiшована риторика. Середньовiчним лiтераторам "Слово" не дуже подобалося саме через те, що автор пiдкорявся iншим канонам, нiж приписи тодiшньоСЧ, надто прямолiнiйноСЧ попри весь мiстицизм середньовiчного християнства естетики.
А вiдмiннiсть вiд прийнятоСЧ стилiстики та вiд тих норм, якi зробили в очах книжникiв текст художнiм, можна пояснювати двояко: або особистим неординарним талантом автора, або тим, що вiн репрезентував цiлком iнший жанр, який, iмовiрно, культивували при княжих i боярських дворах лише в усному виконаннi, не вважаючи можливою чи потрiбною його писемну фiксацiю. На користь другого припущення говорить те, що фрагменти дружинноСЧ поезiСЧ та епосу iнколи таки проривалися на сторiнки лiтописiв (особливо Галицько-Волинського) у тих випадках, коли лiтописець не був байдужим до краси, вiдмiнноСЧ вiд тiСФСЧ, в дусi якоСЧ творились бiльшiсть текстiв писемноСЧ лiтератури. В цiлому ж фольклорних вкраплень у лiтописах та iнших писаних памятках небагато. Отже, середньовiчна рукописна книга, на жаль, не донесла до нас багатющоСЧ спадщини тогочасноСЧ усноСЧ творчостi.
Якщо найрозкiшнiшi й найдавнiшi рукописнi памятки виникли свого часу при княжих дворах, СФпископських кафедрах, великих монастирях, то пiзнiше переважна бiльшiсть книг, особливо призначених до сiльських церков, переписувалась у рiзних мiстах, а навiть у селах священиками та СЧх синами 20, дияконами й дяками, iншими освiченими людьми. Внаслiдок вiйн, ворожих навал, пожеж, а то й недбальства людей i нерозумiння ними ваги старовини, надто багато рукописних книг загинуло. До нас дiйшла тiльки незначна частина середньовiчноСЧ рукописноСЧ спадщини, причому з рiзних причин серед збережених рукописiв спiввiдношення памяток рiзних жанрiв i рукописiв з рiзних регiонiв не таке, яким воно було мiж ними первiсно.
Проте можна сказати, що вiд кiнця X ст. i до початку XII ст., вiд часу правлiння Володимира Святославича до доби Володимира Мономаха та його сина Мстислава сформувався той репертуар рукописiв, який продовжувався i в наступний iсторичний перiод час полiтичноСЧ роздрiбненостi. За незначними винятками, це спiльна писемна спадщина "православноСЧ Словянщини", що вiдiгравала у православних словян таку саму роль, як спiльна латиномовна писемнiсть у народiв ЗахiдноСЧ i ЦентральноСЧ РДвропи .
Вершина поетичноСЧ творчостi киСЧвськоСЧ доби "Слово о полку РЖгоревiм". Його автор палко любить свiй край i спiввiтчизникiв, досконало володiСФ лiтературною формою, вмiло поСФднуСФ епос iз лiрикою. Скрiзь у текстi вiдчуваСФться його присутнiсть i вболiвання за подiСЧ, про якi йдеться. Такий твiр мiг бути написаний лише в суспiльствi, яке мало значнi культурнi, зокрема лiтературнi, традицiСЧ.
Основна тема твору СФднання в iмя утвердження державностi, збереження культурних набуткiв, гуртування кращих сил для того, щоб уникнути уже зроблених помилок.
На особливу увагу заслуговуСФ лiтературна памятка "Слово о погибели русской земли", написана приблизно в 40-вi роки XIII ст. у звязку з татаро- монгольським нашестям. Вона становить науковий iнтерес як сама по собi, так i у звязку зi "Словом о полку РЖгоревiм". Обидва твори характеризують високий патрiотизм, лiричне сприйняття природи, досконалiсть художньоСЧ форми, своСФрiднi деталi поетичноСЧ фразеологiСЧ. Цi свiтськi твори поСФднують елементи уславлення i плачу, головний герой у них земля руська, обидва написанi пiсля поразок. Памятку знайдено у Псково-Печорському монастирi; уперше опублiковано 1892 р. у "Памятниках древней письменности"
Першим вiдомим письменником з мiiевого населе