Свiт рукописноСЧ книжностi КиСЧвськоСЧ Русi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
#171;Наказаник богатымъ) знайшли вiдображення подiСЧ, повязанi з киСЧвським повстанням 1068 р. та iншими народними виступами проти гноблення . Можна тiльки пошкодувати, що у восьмитомнiй РЖсторiСЧ украСЧнськоСЧ лiтератури РЖзборник 1076 p., до речi, так само, як РЖзборник Святослава 1073 p., тiльки згадуСФться.
Оздоблення рукопису, як уже мовилося, скромне. Кiлька простих кiноварних заставок, кiнцiвок, нескладнi за малюнком iнiцiальнi лiтери рiзко вiдрiзняють цю добiрку напутнiх творiв вiд РЖзборника Святослава 1073 р. "асне, за художнiм оформленням рукопис належить до цiлком рядових памяток книжкового мистецтва XI ст., якi прикрашалися, можливо, самими ж переписувачами. Варто вiдзначити хiба що досить вправнi, графiчно виразнi малюнки крилатого грифона i леопарда в нашийнику. Подiбне зображення грифона можна бачити на фреii сходовоСЧ вежi СофiСЧ КиСЧвськоСЧ.
4. Кодекс Гертруди
У другiй половинi ХРЖ ст., за посередництва доньки польського короля Мешко РЖРЖ, дружини киСЧвського князя РЖзяслава Володимировича принцеси Гертруди-Олiсави з католицького Заходу до КиСФва прийшов i культ св. Петра Апостола. До наших днiв зберiгся оригiнал СЧСЧ Молитовника. Вiн СФ складовою частиною латинського Кодексу, який у науцi одержав назву Кодексу Гертруди. Прикрашений чудовими мiнiатюрами iз зображенням самоСЧ Гертруди, а також СЧСЧ сина Ярополка з дружиною РЖриною, Кодекс являСФ собою пергаменний зшиток, що мiстить у собi також старонiмецький Псалтир кiнця Х ст. та iншi релiгiйнi тексти.
Гертруда не була безстороннiм свiдком довгоСЧ, сповненоСЧ драматичних пригод i напруження боротьби свого чоловiка РЖзяслава за киСЧвський великокнязiвський престол. У 70-х роках ХРЖ ст., коли князiвська родина знайшла полiтичний притулок у Регенсбурзi, Ярополк прийняв католицьку вiру i прибрав iмя Петра. Про це згадуСФ Гертруда у своСЧх молитвах, вiддаючи сина i Руське королiвство пiд покровительство св. Апостола Петра i Папського престолу. У звязку iз вiзитом до Риму Ярополка-Петра, Папа Григорiй VРЖРЖ надiслав РЖзяславу i його дружинi дружнСФ послання. Аби надати видимостi законностi свого втручання, вiн виставляСФ себе у цьому листi сюзереном киСЧвського князя, що однак, аж нiяк не засвiдчуСФ перетворення КиСЧвськоСЧ Русi у лен святого Петра, як це подекуди стверджуСФться у науковiй лiтературi.
Молитовник Гертруди СФ важливим джерелом не тiльки для вивчення полiтичноСЧ iсторiСЧ КиСЧвськоСЧ Русi та СФвропейських держав другоСЧ половини ХРЖ ст. Ця унiкальна релiгiйна памятка вiддзеркалюСФ тогочасну атмосферу духовного життя киСЧвськоСЧ великокнязiвськоСЧ родини. Його внутрiшнiй змiст промовисто окреслюють виписанi рукою Гертруди-Олiсави чотири молитви до св. Апостола Петра й особливо Oratio pro Papa (за Папу i СФднiсть Церкви). Цi, досi належним чином не поцiнованi в науцi молитовнi тексти, слiд гадати, визначали лiтургiчний змiст богослужiння патрональноСЧ церкви св. Петра, спорудженоСЧ перед 1087 р. Ярополком-Петром у Дмитрiвському монастирi у КиСФвi.
5.Лiтописи КиСЧвськоСЧ Русi
Унiкальними за багатством змiсту, оригiнальнiстю поглядiв та майстернiстю викладу памятками СФ лiтописи, особливо раннi. Першi лiтопиii талановитi лiтератори, якi ще не були скутi канонами традицiСЧ, а писали щиро й безпосередньо. Найстаршi лiтописнi записи велися при киСЧвських княжих дворах давно, ймовiрно вже на початку X ст., якщо не ранiше. Вже кiлька поколiнь дослiдникiв шляхом скрупульозних iнколи дотепних i влучних, iнколи надто ускладнених i штучних аналiтичних концепцiй та зiставлень, намагаються видiлити зi збережених неодноразово перероблюваних лiтописних збiрок-конгломератiв найдавнiшi елементи й наступнi нашарування, змiни, доповнення. Деякi з реконструкцiй, попри талант дослiдникiв, напевно, назавжди залишаться гiпотетичними. Не заглиблюючись у розгляд рiзних припущень про звязки мiж редакцiями та обставини СЧх виникнення, пiдкреслимо насамперед значення киСЧвського початкового лiтопису "Повiстi временних лiт".
Це розповiдь про народи i племена СхiдноСЧ РДвропи, про виникнення та подальше змiцнення КиСЧвськоСЧ держави, СЧСЧ боротьбу з ворогами, про полiтику окремих князiв. Згодом мiiевi лiтописи i лiтописнi зведення почали створюватись при дворах мiiевих князiвських династiй. Двi пiзнiшi концепцiСЧ вiдображенi у двох типах лiтописних збiрникiв. Збiрники на зразок РЖпатського (РЖпатський, Хлебниковський, Погодiнський, Марка Бундура i заснований на ньому РДрмолаСЧвський 18) мiстять початковий КиСЧвський лiтопис, КиСЧвський лiтопис XII ст. i Галицько-Волинський лiтопис XIII ст. РЖ сама побудова, i змiст дальших частин засвiдчували погляд лiтопиiя, що продовжувачем КиСЧвськоСЧ Русi СФ Галицько-Волинська держава. ЛаврентiСЧвський збiрник i йому подiбнi пiсля початкового КиСЧвського лiтопису мiстять лiтописи Ростова, Суздаля i тих князiвств, де формувався росiйський етнос, цi князiвства визначались тут як спадкоСФмцi старокиСЧвських традицiй.
ОкремоСЧ уваги заслуговуСФ питання про мову лiтописiв, оскiльки щодо цього немаСФ СФдностi помiж мовознавцями. У росiйському мовознавствi найпоширенiшою СФ думка, що мова перекладеноСЧ церковноСЧ лiтератури i мова старокиСЧвських оригiнальних памяток (лiтописiв, "РуськоСЧ правди", грамот) двi рiзнi мови. Перша старословянська, повязана з кирило-мефодiСЧвською традицiСФю, друга принципово вiдмiнна вiд неСЧ "давньоруська", яку дехто навiть ототожнюСФ з розмовною мовою всiСФСЧ КиСЧвськоСЧ Русi. Однак певнi структурнi вiдмiнностi мови давньорус