Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження
Курсовой проект - Банковское дело
Другие курсовые по предмету Банковское дело
розвідку країни [26, c. 14].
При розгляді конкретних підходів до контролю за розміщенням кримінальних фондів у фінансових установах, то науковці виділяють три основні моделі [23, c. 44]:
- система контролю, що передбачає обовязкове повідомлення Уповноваженого органу про всі операції, які перевищують певну суму;
- система контролю, яка передбачає повідомлення про підозрілі операції;
- система контролю, що передбачає заборону великих угод з готівкою, оминаючи фінансового посередника.
Виділяючи переваги та недоліки кожної із моделей, слід зауважити, що у першому випадку з банку знімається тягар визначення підозрілості або ступеня підозрілості певної операції. Друга модель, не позбавлена такого тягаря, коли банк повинен на власний розсуд визначати ступінь підозрілості фінансової операції і приймати рішення про повідомлення чи неповідомлення про таку операцію фінансову розвідку країни. Однак, друга модель може бути ефективною за умови високорозвиненої банківської інфраструктури країни, коли банки не займаються обслуговуванням інтересів певної фінансової групи. Третя модель повинна впроваджуватися в кожній країні незалежно від вибору банками першої чи другої моделі, оскільки саме від розміру готівкових розрахунків пропорційно залежить і розмір тіньової економіки країни.
Розглядаючи побудову системи ФМ в банку слід відмітити класифікацію зроблену БарановськимО.І., який розділив підходи, щодо організації проведення ФМ на наступні [23, c. 46]:
- принцип знай свого клієнта, який означає тверді правила ідентифікації клієнтів;
- вимога до фінансових і не фінансових організацій про обовязкове збирання і передачу інформації до компетентних органів;
- чітке визначення операцій, що підлягають контролю на предмет відмивання грошей:
- визначення розміру операцій, що підлягають контролю на предмет можливого відмивання коштів;
- характер операцій у якості операцій, що теоретично можуть бути операціями по відмиванню грошей, як правило, виділяються нестандартні або заплутані операції.
В України є нормативно-правові акти, яким підкорюються банки, що здійснюють свою діяльність на території країни. Саме цими законними і підзаконними актами визначено правила контролю фінансових операцій.
Субєкти первинного ФМ, а у даному випадку це банки, повинні займатися виключно внутрішнім ФМ, який включає в себе окрім моніторингу операцій, що підлягають обовязковому ФМ ще моніторинг додаткових операцій, що можуть бути повязані з відмиванням грошей. Однак, як показує практика, більшість українських банків, а особливо невеликих банків, з нерозвиненою системою ФМ, не надто навантажують себе виявленням операцій з відмивання за внутрішнім ФМ, оскільки 12 стаття ЗУ Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, не виписує чітких операцій, які повинні підпадати під моніторинг, а віддає прийняття цього рішення на розсуд відповідальної особи, а, з іншого боку, у самого банку можуть виникнути претензії до працівника, який прийняв рішення по повідомлення ДКФМ, у разі втрати важливого клієнта [3].
Що стосується питання ідентифікації клієнта, то воно знаходиться дещо осторонь у системі внутрішнього ФМ банку. Закони України та нормативні акти, що регулюють це питання наступні:
Стаття 64 Закону України Про банки і банківську діяльність [4], яка визначає коло субєктів яких необхідно ідентифікувати банку, іншими словами відповідає на питання: Кого потрібно ідентифікувати?
Стаття 6 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, яка визначає набір реквізитів, що необхідні банківській установі для ідентифікації клієнта, або визначає порядок ідентифікації клієнта [3].
Постанова НБУ №189 Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу [17], яка дещо дублює статтю 6 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом і деталізує порядок ідентифікації клієнта.
У випадку ідентифікації клієнта фізичної особи все зводиться до формальної процедури визначення особи, для цього потрібно, якщо особа резидент, подати такий пакет документів: прізвище, імя та по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб платників податків та інших обовязкових платежів. Якщо особа не є резидентом, тоді документи мають бути наступні: прізвище, імя, по батькові (у разі його наявності), дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, який його видав, громадянство, місце проживання або тимчасового перебування.
Процедура ідентифікації юридичної особи, згідно нормативно-правових актів, включає визначення для резидентів: найменування, юридичної адреси, документів про підтвердження державної реєстрації (включаючи установчі документи, інформацію щодо посадових осіб та їх повноважень тощо), ідентифікаційного коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), реквізитів банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського рахунку. Для нерезидентів-юридичних осіб необхідно визначити: повне найменування, місцезнаходження та реквізити банку, у якому відкрито рахуно?/p>