Розкриття суті видів та форм цивільно-правової відповідальності
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
авило, виражаючись у вигляді певної грошової суми, було механізмом непрямого примусу боржника до виконання зобовязання [21,c.200].
Глибокий і детальний аналіз правового режиму неустойки в римському праве міститься в одній із засадничих робіт по даній темі - книзі російського дослідника М.Я. Пергаменту "Договірна неустойка і інтерес", написаною на рубежі XIX - XX вв. в якій освітлені основні особливості вживання неустойки в римському і новому буржуазному праві західних країн (в першу чергу пандектної системи права). М.Я. Пергамент встановив, що в римському праві вимога неустойки позбавляла боржника права вимагати виконання зобовязання в натурі, і, навпаки, вимагаючи або отримуючи виконання, кредитор позбавлявся права вимагати неустойки. Інакше кажучи, між вимогою в натуральному вигляді і вимогою неустойки встановлювалося за загальним правилом альтернативне співвідношення [21,c.215]. Кредитор повинен був вибрати, до якого способу захисту йому вдатися . До такого ж виводу приходить і Д.Д. Грімм в своїй праці "Лекції з догми римського права" .
З приводу співвідношення із збитками М.Я. Пергамент відзначає, що вимагати і неустойки, і збитків в повному розмірі було не можна. При цьому вже в класичний період кредитор міг завжди отримати додаткові збитки, якщо вони перевищували розмір неустойки, в межах цієї різниці . Інакше кажучи, встановлювався заліковий характер неустойки по відношенню до збитків [21,c.216].
В цілому з урахуванням того, що римське право, особливо в ранні періоди його розвитку, досить обережно відносилося до можливості прямого примусу до виконання зобовязань в договірних стосунках, інститут неустойки був широко поширений як механізм непрямого тиску на боржника, він додавав договорам необхідну твердість, а кредиторам - додаткові гарантії і упевненість у виконанні. Наголошувалося, що у візантійський період розвитку римського права використання неустойки ще більш почастішало у звязку з тим, що порушення договорів і угод поширилися безмірно також панувала думка, що договір нічого не означає, якщо в ньому немає умови про неустойку [21,c.216] .
У періоді сучасної концепції неустойки такий механізм "скріплення" договірних звязків, як неустойка або договірний штраф, застосовується законодавством і практикою багатьох країн. За роки розвитку ринкових стосунків і договірного права в цих країнах сформувалися різні підходи до вирішення питань функціонування цього способу захисту. Дані підходи не були статичні, вони мінялися з часом під впливом економічних, політичних і інших чинників.
Існують наступні думки про те, що слід розуміти під неустойкою як способом забезпечення виконання зобовязань. Буковський, Боровіковський і Мандро називають неустойкою штраф або пеню у розмірі відомої грошової суми, яку одна сторона зобовязана сплатити іншій в разі невиконання зобовязання. Цієї ж точки зору дотримується Г.Ф. Шершеневич, вважаючи неустойкою приєднану до головного зобовязання додаткову умову про платіж боржником відомої суми на випадок невиконання забовязання. Іншу позицію займає Мейєр - на його думку, неустойка може бути не лише грошовим зобовязанням, але і передачею певного майна або ж здійсненням в користь кредитора якої-небудь дії . Цій спори вирішує п. 1 ст. 549 ЦК України, в якому говориться, що неустойкою (штрафом, пенею) визнається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником забовязання [67, c.208].
Неустойка підлягає стягненню і тоді, коли порушенням якого-небудь зобовязання кредиторові не були заподіяні збитки. Саме тому кредитор, заявляючи вимогу про стягнення неустойки, не повинен і не зобовязаний доводити спричинення ему збитків.
Між тим слід погодитися з думкою правознавця-практика Є.А. Зверевой про те, що питання про стягнення неустойка порівняно рідко вирішується без звязку із збитками, виключаючи, мабуть, штрафну неустойку, яка стягається незалежно від збитків (понад їх), або ж при винятковій неустойці, коли кредитор відмовляється від стягнення збитків, вважаючи за краще зажадати неустойку [67,c.208] .
Досить чітко і вдало формулює сутність неустойки професор В.В. Вітрянський. "Привабливість неустойки, її широке вживання в цілях забезпечення договірних зобовязань пояснюються, перш за все, тим, що вона є зручним засобом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобовязань. У цьому сенсі неустойці властиві наступні риси:
зумовленість розміру відповідальності за порушення зобовязання, про яке сторони знають вже на момент укладення договору;
можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобовязання, коли відсутня необхідність представлення доказів, підтверджуючих спричинення збитків і їх розмір;
можливість для сторін на свій розсуд формулювати умову договору про неустойку (за винятком законної неустойки), у тому числі в частині її розміру, співвідношення із збитками, порядку обчислення, тим самим пристосовувавши її до конкретних взаємин сторін і підсилюючи її цілеспрямовану дію" [11, с.210].
Неустойка, а точніше, угода про неустойку - це додаткове зобовязання, дія і виконання якого залежать від дійсності основного зобовязання.
Ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу вказує, що неустойка грошова сума або інше майно,які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.
Згідно Цивільного ко?/p>