Розкриття суті видів та форм цивільно-правової відповідальності
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
та законом. Наприклад, у разі завдання шкоди при виконанні обовязків і здійсненні прав.
Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень [29,c.90].
Основна ж відмінність між договірною і позадоговірною відповідальністю, як прийнято вважати, полягає в тому, що договірна відповідальність настає у випадках не лише передбачених законом, як це має місце при позадоговірній відповідальності, але і сторонами в договорі. При укладенні договору сторони мають право підвищити відповідальність порівняно з тією, що встановлена законом, або знизити її розмір (у випадку, якщо відповідальність визначена диспозитивною нормою), але і встановити заходи відповідальності за невиконання або неналежного виконання договірних зобовязань згідно до певних законів.
Для тих випадків, коли має місце зобовязання з множинністю осіб, тобто в зобовязанні беруть участь декілька кредиторів або декілька боржників, загальним правилом є положення про дольовий характер цих зобовязань і про дольову відповідальність за порушення .
На особливий розгляд заслуговує такий вид відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, у тому числі і в разі порушення зобовязання, що виникло з договору[59].
З огляду на все вищевикладеного, можна зробити короткий висновок про те, що цивільний кодекс встановлює загальні підстави відповідальності за спричинення шкоди. У правовій літературі зобовязання унаслідок спричинення шкоди називають деліктними зобовязаннями. Вони є зовні недоговірними, тобто не залежать від того, чи знаходяться потерпілий і причинитель шкоди в договірних стосунках [37,c.25]. Цивільний кодекс встановлює ряд виключень із загального правила:
- законом обовязок відшкодування шкоди може бути покладений на особу, що не є причинителем шкоди;
- особа, що заподіяла шкоду, звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода причинна не з її вини, якщо законом не передбачено відшкодування шкоди і за відсутності провини причинителя шкоди ;
- шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом ;
- у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено, якщо шкода причинна на прохання або з відома потерпілого, а дії причинителя шкоди не порушують етичні принципи суспільства;
- не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі ;
- враховуючи обставини, при яких була причинна шкода в стані крайньої необхідності, суд може покласти обовязок її відшкодування на третю особу ;
- власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що джерело вибуло з його володіння в результаті протиправних дій інших осіб [37,c.26].
Цивільне законодавство допускає відповідальність без провини в деяких договірних і позадоговірних зобовязаннях.
Спроби виправдати існування безвинної відповідальності, як правильно відзначив О.С.Іоффе, апелюють переважно до ідеї справедливості [33, c.340]. Йдеться про справедливість відносно потерпілої особи чиї майнові інтереси постраждали. Закон покладає відповідальність за несприятливі наслідки на невинну особу, що допускає настання імовірнісних обставин, за поведінку, що тягне такі наслідки для інших осіб. Така особа, хоче вона або не хоче, якщо вона повинна керувати джерелом підвищеної небезпеки, переймає на себе відповідно до закону відповідальність за ці наслідки. Та ж ситуація є і при винному спричиненні шкоди власником джерела підвищеної небезпеки. Організації і громадяни, діяльність яких повязана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автомобілів і тому подібне) зобовязані відшкодувати шкоду у звязку з пошкодженням здоровя або смертю годувальника, заподіяними джерелом підвищенної небезпеки, якщо не доведуть, що воно виникло унаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.
Відповідальність за шкоду настає лише в тому випадку, якщо шкода настає в результаті дії джерела підвищеної небезпеки (наприклад, при русі автомобіля, роботі механізму, мимовільному прояві шкідливих властивостей матеріалів, речовин і тому подібне) [8,c.189].
РОЗДІЛ 3 ФОРМИ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
3.1 Неустойка як форма цивільно-правової відповідальності
Цивільно-правовий інститут неустойки йде своїм корінням, як і багато інших цивилистические категорій, в римське право. Під неустойкою римські юристи розуміли умовну угоду, тобто малося на увазі, що особа, яка порушила договір повинна була сплатити штраф на користь постраждалої сторони. Мета такої угоди в розумінні римлян, як відмічав Д.Д. Грімм, полягала в здійсненні тиску на боржника і забезпеченні основного зобовязання. При цьому виникнення обовязку по виплаті неустойки залежало від того, чи відповідає боржник за дане порушення договору. Сторони могли включити в договір умову про неустойку, тим самим оцінивши наслідки порушення свого права, наскільки це могло бути можливим при підписанні договору. Порушення договору було тою умовою, яка вводила в дію зобовязання по неустойці, яке, як пр