Розвиток мiiевого самоврядування в УкраСЧнi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
народних депутатiв органiзовують СЧх президiСЧ, очолюванi головами Рад, а в мiських (мiст районного пiдпорядкування), селищних i сiльських Радах - голови цих Рад.
Стаття 2. Голови Рад народних депутатiв обираються на сесiСЧ Ради з числа депутатiв на строк повноважень Ради. Вибори голови здiйснюються шляхом таСФмного голосування.
Стаття 4. Президiя Ради народних депутатiв СФ пiдзвiтним Радi органом.
До складу президiСЧ входять за посадою: голова Ради, заступник голови Ради, голови постiйних комiсiй Ради, голова народного контролю. За рiшенням Ради до складу президiСЧ можуть включатись iншi депутати Ради.
Звичайно, ця Постанова нормально спрацювала в умовах, коли Ради ще були кишеньковими, старого складу. Але пiсля виборiв березня - квiтня 1990 року багато з мiiевих секретарiв партiйних комiтетiв або не потрапили до складу рад (програли вибори), або, навiть будучи депутатами ради, не були обранi на посаду голови цiСФСЧ ради.
Дiяльнiсть багатьох Рад ставала проблематичною iз-за гостроСЧ суперечностi як мiж окремими антагонiстичними групами депутатiв всерединi Ради, так i мiж Радою i вiдповiдним партiйним комiтетом, якщо його секретар не ставши головою Ради. До цього стали додаватись i суперечностi мiж головою Ради та головою виконкому. Адже нi вказана вище Постанова ПрезидiСЧ, нi союзний Закон тАЬПро загальнi засади мiiевого самоврядування i мiiевого господарства в СРСРтАЭ, який був дуже коротким i надто загальним, не мали жодних правових механiзмiв, як законно розвязати такi суперечностi.
Правда, на цьому етапi ще не досить проявились суперечностi з бюджетних питань, оскiльки тодi ще не дуже розрiзнялись кошти мiiевi i кошти державнi, а бюджети завжди виконувались з перевищенням доходiв над видатками вiдповiдно до плану.
У цiй ситуацiСЧ питання прийняття закону, який би створив правовий простiр для дiяльностi нових органiв мiiевоСЧ влади i вирiшив хоча б частину суперечностей, що заважали нормальнiй роботi Мiiевих Рад, стало вкрай актуальним.
Верховна Рада УкраСЧни 12-го скликання зразу пiсля початку своСФСЧ другоСЧ, осiнньоСЧ 1990 року, сесiСЧ приступилася до пiдготовки проекту Закону "Про мiiевi Ради народних депутатiв УкраСЧнськоСЧ РСР та мiiеве самоврядування". Варто вiдмiтити, що прийняття цього закону 7 грудня 1990 року вiдкрило в УкраСЧнi, вперше серед республiк тодiшнього СРСР, шлях до створення правового ТСрунту для впровадження, динамiчного розвитку системи мiiевого самоврядування. Сьогоднi у багатьох може виникнути питання, як в умовах комунiстичноСЧ бiльшостi у тодiшнiй Верховнiй Радi вдалося прийняти такий досить прогресивний для УкраСЧни закон? Аби це зрозумiти, слiд згадати дух того часу.
Як уже наголошувалось вище, Комунiстична партiя явно втрачала своСЧ позицiСЧ. З вiдмiнною статей про "керiвну i спрямовуючу" роль КомунiстичноСЧ партiСЧ спочатку в союзнiй, а потiм в украСЧнських конституцiях всiм було зрозумiло, що роль рiзноманiтних обл-, рай-, мiськ- "комiв" зводиться нанiвець. Зате безсумнiвно зростатиме роль конституцiйних органiв мiiевоСЧ влади - Рад народних депутатiв, адже керувати життям невеликих мiст чи мегаполiсiв необхiдно i в умовах багатопартiйностi. В цих умовах, використовуючи контрольний пакет голосiв у радах, керiвники багатьох "комiв" обираються головами вiдповiдних рад. Проте в багатьох мiстах чи районах це зробити не вдалося, оскiльки першi партiйнi керiвники не стали членами вiдповiдноСЧ ради - адже вибори вони програли!
РЖ ось тут колишнi СЧхнi пiдлеглi, що стали керiвниками рад, котрi зовсiм недавно ловили кожне слово свого патрона, стали проводити свою полiтику i захотiли автономностi не тiльки вiд партiйного керiвництва, але й вiд державноСЧ опiки. Це бажання привело до обСФднання у прагненнi формування реально працюючоСЧ мiiевоСЧ влади, незалежноСЧ вiд партiйних чи столичних впливiв, здавалося б повних протилежностей: дисидента Вячеслава Чорновiла, партфункцiонера Володимира Яцуби, iнженера Олександра Воробйова, мiiевого комсомольського лiдера РЖгора Гринiва. Саме вони тодi були чи не самими активними при обговореннi першого украСЧнського закону про мiiеве самоврядування, i саме вони обстоювали права громад населених пунктiв не тiльки обирати свою мiську владу, але й мати достатнi фiнансовi ресурси для здiйснення цiСФСЧ влади. Це був феномен часу, що дав змогу УкраСЧнi одержати досить непоганий на той час закон про мiiеве самоврядування.
2-й етап.7 грудня 1990 року - 5 березня 1992 року.
Вiд дня прийняття Закону УкраСЧнськоСЧ РСР "Про мiiевi Ради народних депутатiв УкраСЧнськоСЧ РСР та мiiеве самоврядування" до прийняття Закону УкраСЧни "Про Представника Президента УкраСЧни" та новоСЧ редакцiСЧ закону про мiiеве самоврядування "Про мiiевi Ради народних депутатiв та мiiеве i регiональне самоврядування" 26 березня 1992 року.
Закон УкраСЧнськоСЧ РСР "Про мiiевi Ради народних депутатiв УкраСЧнськоСЧ РСР та мiiеве самоврядування" був дiтищем свого суперечливого часу, коли молода украСЧнська демократiя, слабка i недосвiдчена, пробивала дорогу через комунiстичнi стереотипи i, з точки зору сьогодення, робила помилки та допускала в законах суперечностi, якi сьогоднi видно неозброСФним оком i якi здаються дуже дивними. Такою суперечливою була i преамбула цього Закону: "... Закон визначаСФ засади мiiевого самоврядування - основи демократичного устрою влади в республiцi, правовий статус мiiевих Рад народних депутатiв,