Архiвнi (документальнi) фонди
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?у Про бiблiотеки i бiблiотечну справу (1995): бiблiотеки - соцiальний iнститут, що забезпечуСФ акумуляцiю i загальнодоступнiсть документально-iнформацiйних ресурсiв (книг, документiв та iнших носiСЧв iнформацiСЧ).
IP- це третiй найважливiший вид ресурсiв сучасного суспiльства (як i матерiальний та енергетичний), що реалiзуСФ процеси збирання, опрацювання, зберiгання, пошуку i використання iнформацiСЧ й представлений масивами документiв в 1C: архiвах, бiблiотеках, службах НТРЖ, музеях тощо.
Як 1C архiви та бiблiотеки перебирають на себе СЧхнСФ визначення як органiзацiйно впорядкованi сукупностi документiв i iнформацiйних технологiй, функцiя котрих - зберiгання, пошук й видавання iнформацiСЧ. В iнформатизованому суспiльствi iнформацiя як головний ресурс буде абсолютно необхiдною в усiх його сферах, архiви та бiблiотеки (професiйнi постачальники iнформацiСЧ) не тiльки не втратять своСФСЧ цiнностi, навпаки - СЧх роль зростатиме. Цiй тенденцiСЧ сприятиме спiвпраця вказаних об'СФктiв.
До IP УкраСЧни належать тi з них, якi становлять суспiльний iнтерес i мають мiжвiдомчий унiверсальний характер. Це, насамперед, - Нацiональний архiвний фонд, Державний бiблiотечний фонд, довiдково-iнформацiйнi фонди ДержавноСЧ системи науково-технiчноСЧ iнформацiСЧ. Кожна з названих систем маСФ неоднаковий ступiнь завершеностi й досконалостi, хоча в сукупностi це поки ще конгломерат. Щоб перетворити його в систему IP, слiд визначити завдання, якi потребуватимуть спiльних зусиль i сприятимуть розширенню меж внутрiшньо системноСЧ i мiжсистемноСЧ взаСФмодiСЧ.
Нинi в УкраСЧнi на кожнi 2,5 тис. населення припадаСФ одна стацiонарна публiчна бiблiотека, а всього налiчуСФться 45 тис. бiблiотек усiх систем i вiдомств з 700 млн. книг (за кiлькiстю бiблiотек УкраСЧна стоСЧть поряд iз високорозвиненими краСЧнами свiту: США, Великою БританiСФю, державами ПiвнiчноСЧ РДвропи). На всiх рiвнях системи державного управлiння функцiонуСФ мережа державних архiвiв (683), котрi налiчують 182324 архiвних фонди i зберiгають 49,1 млн. справ документiв на паперовiй основi, 0,6 млн. од. зб. науково-технiчноСЧ документацiСЧ, 73,6 тис. кiнодокументiв, 1,1 млн. од. зб. фотодокументiв, понад 31 тис. фонодокументiв. Законом 1993 р. декларовано створення Нацiонального архiвного фонду як СФдиноСЧ сукупностi всiх документiв, що зберiгаються на територiСЧ УкраСЧни i мають офiцiйно визнану наукову й iсторико-культурну цiннiсть, та закладено мiцну правову базу подальшого розвитку галузi.
Соцiальна кориснiсть бiблiотек та архiвiв набагато перевищуСФ СЧхнСФ соцiальне визнання.
Якщо простежити генезу понять бiблiотека та архiв, то виявлятимуться СЧх спiльнi витоки. Можна говорити навiть про СЧхню злитiсть, нерозривнiсть на початковому етапi iснування, тобто про синкретизм. Вiдомо, що в РДгиптi за часiв Давнього царства бiблiотеки та. архiви мали навiть одну назву: р r m d t. РДдиною, найвiрогiднiшою, спонукою до СЧхньоСЧ появи можна вважати виникнення писемностi та писемних документiв, якi потребували збереження для подальшого користування.
Диференцiацiя писемних документiв стимулювала функцiональне виокремлення кожноСЧ галузi з метою обслуговування конкретних суспiльних потреб. Виникнення друкарства збiльшило масиви книжковоСЧ продукцiСЧ i сприяло створенню спецiальних сховищ для книг (бiблiо - книга, тека - сховище). Вiдтак автономне iснування бiблiотек i архiвiв було зумовлене рiзними видами документiв, з котрими вони працювали.
Навiть наприкiнцi XIX ст. в РДвропi ще iснувала проблема роздiльного зберiгання архiвних та бiблiотечних документiв, про що свiдчать рекомендацiСЧ в першому пiдручнику з архiвноСЧ справи (1898 p., Голландiя): рукописи, якi не входять до складу архiвного фонду, треба вмiщувати до бiблiотеки (яка маСФ бути поза архiвом); тiльки коли в мiстi немаСФ громадськоСЧ бiблiотеки або деякi з цих рукописiв тiсно зв'язанi з архiвними фондами, можна органiзувати такi бiблiотеки при архiвосховищах3. Спiльною була i перша створена бiблiотекарями мiжнародна органiзацiя. З неСЧ архiвiсти виокремились у 1948 р. i заснували Мiжнародну раду архiвiв [12,20].
Бiблiотекарi ранiш усвiдомили автономнiсть, самостiйнiсть своСФСЧ галузi та професiСЧ - архiви ж ще довго знаходилися пiд орудою iсторикiв, створювали iнфраструктуру iсторичноСЧ галузi, обслуговували СЧСЧ. На жаль, i бiблiотекарi, й архiвiсти нинi набули про своСЧ витоки й уже не згадують про спiльне минуле. Однак проблеми, що сьогоднi постали перед ними, спонукають до спiвпрацi.
Постiйно схиляСФ до цього ЮНЕСКО, при якiй утворено комiтет з координацiСЧ дiй бiблiотек, архiвiв i музеСЧв. Мiжурядова конференцiя (1974 р., Париж) рекомендувала краСЧнам розробити iнтегровану систему, яка б охоплювала служби бiблiотек, документацiСЧ та архiвiв, а також створити вiдповiднi координуючi нацiональнi органи з чiтко визначеними повноваженнями та обов'язками. За спорiдненими програмами пропоновано здiйснювати професiйну пiдготовку кадрiв для архiвiв, бiблiотек i музеСЧв (1976).
Засновано ряд мiжнародних органiзацiй та спiльних програм iз проблем забезпечення збереженостi документiв i доступу до них. Наприклад, у березнi 1994 р. почала працювати РДвропейська комiсiя iз збереження i доступностi книг i архiвiв (ЕСРА). З 1993 дiСФ програма ЮНЕСКО Пам'ять свiту. Особливо необхiдна така спiвпраця в цивiлiзованих краСЧнах на шляху забезпечення доступу до бiблiотечних i архiвних документiв. У США функцiонуСФ iнформацiйна система, що включаСФ вiдомостi про архiвнi документи i друкованi ви