Право на соцСЦальне забезпечення в системСЦ прав СЦ свобод людини СЦ громадянина
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
бляти собСЦ на життя працею, право на належнСЦ умови працСЦ, на заробСЦтну плату, не нижчу вСЦд визначеноi законом, на пенсСЦi, СЦншСЦ види соцСЦальних виплат та допомоги, що СФ основним джерелом СЦснування, не нижче вСЦд прожиткового мСЦнСЦмуму, тощо - неприродними СЦ вСЦдчужуваними. О.РД. Мачульська, доказуючи тезу про те, що право соцСЦального забезпечення СФ природним СЦ невСЦдСФмним правом людини, вСЦдзначаСФ, що хоча держава (мова в даному випадку йде про державу, яка приСФдналася до мСЦжнародно-правового акта в сферСЦ соцСЦального забезпечення - О.П.) може позбавити частину населення деяких основних прав СЦ свобод, цСЦ рСЦшення з погляду мСЦжнародного права будуть незаконними. РЖ, у звязку з цим, вона робить висновок про те, що основнСЦ права СЦ свободи людини, у тому числСЦ й право на соцСЦальне забезпечення, слСЦд розглядати як невСЦдСФмне, належне кожному, незалежно вСЦд волСЦ конкретноi держави. АргументСЦв на обТСрунтування природностСЦ права на соцСЦальне забезпечення О.РД. Мачульська не наводить, а лише констатуСФ, що природнСЦ права, якСЦ вСЦдображають загальнолюдськСЦ цСЦнностСЦ, у тому числСЦ й право на соцСЦальне забезпечення, утворюють фундамент для формування особистостСЦ. Цю точку зору подСЦляСФ СЦ Б.РЖ. СташкСЦв, який вСЦдзначаСФ, що "право на соцСЦальне забезпечення належить до природних прав людини. Воно не може бути вСЦдчужуване, вСЦдСЦбране, обмежене чи подароване". ПСЦзнСЦше, в СЦншСЦй роботСЦ, Б.РЖ. СташкСЦв уточнив свою позицСЦю, вСЦдзначивши, що право на соцСЦальне забезпечення в мСЦнСЦмальних розмСЦрах - це природне право людини, а право на соцСЦальне забезпечення, що виходить за межСЦ мСЦнСЦмальних потреб людини - це позитивСЦстське право. Таким чином, на думку Б.РЖ. СташкСЦва, "у правСЦ соцСЦального забезпечення одночасно поСФднанСЦ природнСЦ властивостСЦ, що не залежать вСЦд iх визнання державою, СЦ елементи, якСЦ держава добровСЦльна бере на себе".
УявляСФться, що прихильники визнання соцСЦально-економСЦчних прав, у тому числСЦ й права на соцСЦальне забезпечення, природними СЦ невСЦдСФмними, найчастСЦше змСЦшують поняття природних СЦ невСЦдСФмних прав людини. На наш погляд, робити це неприпустимо. РЖстотнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ мСЦж правами першого СЦ другого поколСЦнь полягають в тому, що громадянськСЦ СЦ полСЦтичнСЦ права "СФ фундаментом для СЦснування людини як такоi, розвитку його особистостСЦ", у звязку з чим, "iх визнання СЦ забезпеченСЦсть СФ абсолютно необхСЦдними для держави". Вони "спрямованСЦ на визнання СЦ захист цСЦнностСЦ свободи за допомогою реалСЦзацСЦi принципу формальноi правовоi рСЦвностСЦ", вони "позатериторСЦальнСЦ СЦ позанацСЦональнСЦ". СоцСЦально-економСЦчнСЦ ж права залежать, у першу чергу, вСЦд економСЦчного та соцСЦального розвитку тСЦСФi чи СЦншоi держави. По сутСЦ, вони покликанСЦ забезпечити людинСЦ достатнСЦй рСЦвень життя.
Природно, що громадянам економСЦчно бСЦльш розвитих держав буде належати бСЦльший обсяг соцСЦально-економСЦчних прав, у той час як економСЦчно слабо розвинутСЦ держави можуть надати своiм громадянам лише мСЦнСЦмальний обсяг цих прав. Однак необхСЦдно уточнити, що правосубСФктнСЦсть СЦндивСЦдСЦв, iх права СЦ свободи, правовий характер iхнСЦх вСЦдносин з владою - це не продукт волСЦ СЦ розсуду полСЦтичноi влади, не ii "подарунок" або поступка людям, а СЦстотна складова частина права, що обСФктивно складаСФться в даному суспСЦльствСЦ, дотримання якого СФ юридичним обовязком для всСЦх, СЦ, насамперед, публСЦчноi влади". Саме тому "законодавець не може штучно "занижувати" або "завищувати" обсяг прав СЦ свобод, вСЦн повязаний умовами соцСЦальноi взаСФмодСЦi людей". Таким чином, держава зобовязана надати своiм громадянам той обсяг соцСЦальних та економСЦчних прав, який вСЦдповСЦдаСФ досягнутому нею економСЦчному СЦ соцСЦальному рСЦвню розвитку.
ВказСЦвка на таку специфСЦку соцСЦально-економСЦчних прав знаходить своСФ вираження й у мСЦжнародно-правових актах. Так, практично всСЦ мСЦжнароднСЦ акти, що стосуються соцСЦальних прав, зокрема права на соцСЦальне забезпечення, дозволяють державам вибрати СЦ вказати у своiй ратифСЦкацСЦi галузь, стосовно якоi воно бере на себе зобовязання, що випливають з цього мСЦжнародно-правового акта. Тобто, в тому випадку, якщо економСЦчний розвиток держави не може iй дозволити взяти на себе виконання всСЦх зобовязань, що випливають з конвенцСЦi або СЦншого мСЦжнародного акта, держава може прийняти лише частину зобовязань.
Однак, тут необхСЦдно застерегти, що якщо соцСЦально-економСЦчнСЦ права знайшли позитивне оформлення в нацСЦональному законодавствСЦ СЦ, особливо, в нацСЦональнСЦй КонституцСЦi, вони мають таку ж обовязкову юридичну силу для держави, як СЦ громадянськСЦ та полСЦтичнСЦ права. РЖ вСЦдповСЦдно до цього держава несе вСЦдповСЦдальнСЦсть перед своiми громадянами за дотримання СЦ створення умов для iх реалСЦзацСЦi, незалежно вСЦд того, про якСЦ права йдеться. У цьому разСЦ грань мСЦж правами першого СЦ другого поколСЦння стираСФться, у звязку з чим вони СФ такими ж невСЦдСФмними правами людини, як громадянськСЦ та полСЦтичнСЦ права.
Друге. Держава вСЦдСЦграСФ рСЦзну роль у реалСЦзацСЦi громадянами класичних природних прав СЦ соцСЦально-економСЦчних прав. Багато авторСЦв думають, що "права першого поколСЦння традицСЦйно вважаються абсолютними. Це знаходить свСЦй прояв у безумовнСЦй повязаностСЦ ними держави, у судовСЦй системСЦ iх захисту. СтупСЦнь гарантованостСЦ соцСЦально-економСЦчних прав, а також механСЦзм iх правового захисту СЦнший". З тим фактом, що соцСЦально-економСЦчнСЦ права, на вСЦдмСЦну вСЦд прав громадянських СЦ полСЦтичних, покладають на державу обовязок на здСЦйснення активних дСЦй, що сприяють реалСЦзацСЦi громадянами цих прав, погоджуються