Право на соцСЦальне забезпечення в системСЦ прав СЦ свобод людини СЦ громадянина
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
вязку з наданням урядом перСЦодичних звСЦтСЦв про дотримання ратифСЦкованих СЦ нератифСЦкованих рекомендацСЦй МОП; включення до тексту нацСЦональних законСЦв положень ратифСЦкованих СЦ нератифСЦкованих договорСЦв (конвенцСЦй СЦ рекомендацСЦй МОП); використання мСЦжнародних норм з працСЦ та соцСЦального забезпечення в процесСЦ укладення колективних договорСЦв.
ВСЦдповСЦдно до статтСЦ 9 КонституцСЦi Украiни мСЦжнароднСЦ договори, згода на обовязковСЦсть яких надана Верховною Радою Украiни, СФ частиною нацСЦонального законодавства Украiни. Це свСЦдчить про те, що Украiна обрала шлях прямоi дСЦi мСЦжнародного права. Проте, на сьогоднСЦшнСЦй момент наша держава ратифСЦкувала лише деякСЦ мСЦжнароднСЦ акти в областСЦ соцСЦального забезпечення. Це, зокрема, КонвенцСЦi МОП № 103 про охорону материнства, та № 156 про рСЦвне ставлення та рСЦвнСЦ можливостСЦ для працСЦвникСЦв чоловСЦкСЦв СЦ жСЦнок: працСЦвники з сСЦмейними обовязками. Що ж стосуСФться СЦнших, то обовязкового юридичного значення вони для Украiни не мають. Незважаючи на це, не ратифСЦкованСЦ мСЦжнародно-правовСЦ акти мають полСЦтичне, моральне значення СЦ повиннСЦ слугувати орСЦСФнтиром для нацСЦональних правових систем. Як точно вСЦдзначила О.О. Лукашева, наприкСЦнцСЦ ХХ ст. (СЦ тим паче на початку ХХРЖ ст. - О.П.) держава не може не прагнути до того, щоб стати соцСЦальною, а тому повинна рСЦвнятися на мСЦжнароднСЦ стандарти в областСЦ прав людини, незалежно вСЦд того, приСФдналася держава до мСЦжнародного акта чи нСЦ.
Не дивлячись на те, що Украiна вибрала шлях прямоi дСЦi ратифСЦкованих нею мСЦжнародно-правових актСЦв, слСЦд вСЦдзначити, що не всСЦ такСЦ акти, можуть безпосередньо застосовуватися. ВСЦдомо, що значна частина мСЦжнародно-правових актСЦв СФ non self-executive, тобто "несамовиконуваними" актами. Саме до таких актСЦв вСЦдносяться й акти в областСЦ соцСЦального забезпечення. ЦСЦ мСЦжнародно-правовСЦ акти покладають на державу, що приСФдналася до них, певнСЦ зобовязання, однак вони не СФ пСЦдставою виникнення конкретного правовСЦдношення за участю фСЦзичних осСЦб. Проте, держава, що приСФдналася до такого мСЦжнародно-правового акта, повинна стати провСЦдником мСЦжнародних стандартСЦв на нацСЦональному рСЦвнСЦ. Особливо це стосуСФться такого рСЦзновиду прав як соцСЦальнСЦ права, для реалСЦзацСЦi яких необхСЦдна детальна регламентацСЦя на нацСЦональному рСЦвнСЦ.
Як правило, на нацСЦональному рСЦвнСЦ основнСЦ права СЦ свободи людини та громадянина, що визнаються державою, знаходять своСФ закрСЦплення в нормативному актСЦ вищоi юридичноi сили - у ii КонституцСЦi. Не СФ виключенням СЦ Украiна. Так, стаття 3 КонституцСЦi Украiни проголошуСФ: "людина, ii життя СЦ здоровя, честь СЦ гСЦднСЦсть, недоторканнСЦсть СЦ безпека визнаються в УкраiнСЦ найвищою соцСЦальною цСЦннСЦстю". Система прав СЦ свобод людини СЦ громадянина передбачена в роздСЦлСЦ 2 КонституцСЦi Украiни. Звичайно, права людини СЦ громадянина не СФ однаковими за сутнСЦстю. У звязку з цим серед них прийнято видСЦляти двСЦ групи прав: громадянськСЦ СЦ полСЦтичнСЦ права та соцСЦально-економСЦчнСЦ СЦ культурнСЦ права. ЧСЦтке визначення того, до якоi саме категорСЦi вСЦдноситься те або СЦнше право людини, дозволить уникнути помилок при створеннСЦ механСЦзму реалСЦзацСЦi СЦ захисту такого права, який рСЦзниться залежно вСЦд того, про якСЦ права йдеться. У звязку з цим, необхСЦдно проводити чСЦтку грань мСЦж правами першого СЦ другого поколСЦнь. А це робиться не завжди СЦ, бСЦльш того, усе частСЦше в науцСЦ зустрСЦчаСФться думка про те, що сутнСЦсть цих прав однакова. Тому вважаСФмо за доцСЦльне особливу увагу придСЦлити розмежуванню сутностСЦ громадянських та полСЦтичних прав, з одного боку, СЦ прав соцСЦально-економСЦчних (у бСЦльшостСЦ випадкСЦв, на прикладСЦ права на соцСЦальне забезпечення), з СЦншого. Таке розмежування маСФ проводиться за двома моментами.
Перше. ГромадянськСЦ СЦ полСЦтичнСЦ права належать кожнСЦй людинСЦ вСЦд природи, незалежно вСЦд волСЦ держави, яка лише констатуСФ СЦ визнаСФ iх. РЖ саме тому вони носять найменування природних прав людини.
Щодо питання про сутнСЦсть соцСЦально-економСЦчних прав в лСЦтературСЦ не СЦснуСФ СФдностСЦ думки. УявляСФться, що висловленнСЦ судження можна, в цСЦлому, звести до двох груп. ОднСЦ вченСЦ вважають, що на вСЦдмСЦну вСЦд прав першого поколСЦння, якСЦ СФ природними правами людини, права другого поколСЦння залежать вСЦд того, чи вважаСФ та або СЦнша держава за можливе, виходячи з ii економСЦчного розвитку, надати громадянам такСЦ права. РЖ, у звязку з цим, такСЦ права не можна назвати природними, вони СФ позитивними правами. Прихильники цСЦСФi точки зору особливо пСЦдкреслюють, що заперечення рСЦзноi природи прав людини першого СЦ другого поколСЦнь може привести до наступних наслСЦдкСЦв: по-перше, до зниження обСФктивноi цСЦнностСЦ природних СЦ невСЦдСФмних прав; по-друге, до пСЦдмСЦни адресноi соцСЦальноi допомоги малозабезпеченим верствам населення зрСЦвняльним розподСЦлом соцСЦальних благ; по-третСФ, до пСЦдтримки патерналСЦстських установок масовоi свСЦдомостСЦ; по-четверте, до труднощСЦв забезпечення конституцСЦйних соцСЦально-економСЦчних прав на однаковому рСЦвнСЦ з полСЦтичними СЦ громадянськими, що обманюСФ сподСЦвання громадян на пряму дСЦю КонституцСЦi СЦ пСЦдриваСФ ii авторитет.
РЖншСЦ вченСЦ вважають, що права людини, незалежно вСЦд того до якого поколСЦння прав вони вСЦдносяться, СФ ii природними, невСЦдСФмними правами [19, с. 71; 90, с. 14-17; 120, с. 55]. Так, наприклад, М.РЖ. Козюбра вСЦдзначаСФ, що суперечливСЦсть першоi точки зору полягаСФ в тому, що вона не даСФ вСЦдповСЦдСЦ на питання, чому однСЦ права людини - право на життя, на людську гСЦднСЦсть, власнСЦсть тощо, визнаються природними СЦ невСЦдчужуваними, а СЦншСЦ, якСЦ забезпечують реальнСЦсть цих прав - право заро