Питання буття СЦ свСЦдомостСЦ в фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ЗмСЦст
- КатегорСЦя буття у фСЦлософСЦi
- ПерСЦоди в трактуваннСЦ буття
- Буття людини СЦ буття свСЦту
1. КатегорСЦя буття у фСЦлософСЦi
Питання розумСЦння буття СЦ спСЦввСЦдношення зСЦ свСЦдомСЦстю визначаСФ рСЦшення основного питання фСЦлософСЦi. Для розгляду цього питання звернемося до СЦсторСЦi розвитку фСЦлософСЦi.
Буття СФ фСЦлософською категорСЦСФю, що позначаСФ реальнСЦсть, що СЦснуСФ обСФктивно, незалежно вСЦд свСЦдомостСЦ, волСЦ й емоцСЦй людини. Проблема трактування буття СЦ спСЦввСЦдношення його зСЦ свСЦдомСЦстю стоiть в центрСЦ фСЦлософського свСЦтогляду. Будучи для людини чимось зовнСЦшнСЦм, буття накладаСФ визначенСЦ обмеження на ii дСЦяльнСЦсть, змушуСФ порСЦвнювати з ним своi дСЦi. Разом з тим буття СФ джерелом СЦ умовою всСЦх форм життСФдСЦяльностСЦ людини. Буття представляСФ не тСЦльки рамки, границСЦ дСЦяльностСЦ, але й обСФкт творчостСЦ людини, що постСЦйно змСЦнюСФ буття, сферу можливостей, що людина у своiй дСЦяльностСЦ перетворюСФ в дСЦйснСЦсть.
Тлумачення буття перетерпСЦло складний розвиток. Його загальною рисою СФ протиборство матерСЦалСЦстичного й СЦдеалСЦстичного пСЦдходСЦв. Перший з них тлумачить пСЦдстави буття як матерСЦальнСЦ, другий як СЦдеальнСЦ.
2. ПерСЦоди в трактуваннСЦ буття
Можна видСЦлити кСЦлька перСЦодСЦв у трактуваннСЦ буття. Перший перСЦод мСЦфологСЦчне тлумачення буття.
Другий етап звязаний з розглядом буття самого по собСЦ (натуралСЦстична онтологСЦя).
ТретСЦй перСЦод починаСФться з фСЦлософСЦi РЖ. Канта. Буття розглядаСФться як щось звязане з пСЦзнавальною СЦ практичною дСЦяльнСЦстю людини. У рядСЦ напрямкСЦв сучасноi фСЦлософСЦi робиться спроба переосмислити онтологСЦчний пСЦдхСЦд до буття, що виходить уже з аналСЦзу людського СЦснування.
Суть розвитку наукового СЦ фСЦлософського знання полягаСФ в тСЦм, що людина усе бСЦльш усвСЦдомлюСФ себе як субСФкта усСЦх форм своСФi дСЦяльностСЦ, як творця свого соцСЦального життя СЦ форм культури.
В СЦсторСЦi фСЦлософСЦi першу концепцСЦю буття дали давньогрецькСЦ фСЦлософи 6 4 столСЦть до нашоi ери досократики. Для них буття збСЦгаСФться з матерСЦальним, неруйнСЦвним СЦ зробленим космосом.
ПарменСЦд. ДеякСЦ з досократикСЦв розглядали буття як незмСЦнне, СФдине, нерухоме, тотожне собСЦ. Такими були погляди давньогрецького фСЦлософа ПарменСЦда. Суть його фСЦлософськоi позицСЦi полягаСФ в проведеннСЦ принципового розходження мСЦж мисленням СЦ чуттСФвСЦстю, а вСЦдповСЦдно СЦ мСЦж мислимим свСЦтом СЦ свСЦтом почуттСФво пСЦзнаваним. Це було справжнСЦм фСЦлософським вСЦдкриттям. Мислення СЦ вСЦдповСЦдний йому мислимий свСЦт СФ, насамперед СФдине, що ПарменСЦд характеризував як буття, вСЦчнСЦсть СЦ нерухомСЦсть, однорСЦднСЦсть, неподСЦльнСЦсть СЦ закСЦнченСЦсть, протиставляючи його становленню й удаванСЦй плинностСЦ. Для богСЦв немаСФ нСЦ минулого, нСЦ майбутнього, а СЦснуСФ тСЦльки сьогодення.
ВСЦн даСФ одне з перших формулювань СЦдеi тотожностСЦ буття СЦ мислення: мислити СЦ бути СФ одне й те саме, одне й те саме думка СЦ те, на що думка спрямовуСФться. Таке буття, за ПарменСЦдом, нСЦколи не може бути небуттям, оскСЦльки останнСФ це щось слСЦпе СЦ непСЦзнаване; буття не може нСЦ вСЦдбуватися з небуття, анСЦ будь-яким чином мСЦстити його в собСЦ.
Всупереч сформованСЦй ще в стародавностСЦ думцСЦ, ПарменСЦд зовсСЦм не заперечував почуттСФвого свСЦту, а тСЦльки доводив, що для його фСЦлософського СЦ наукового усвСЦдомлення мало однСЦСФi чуттСФвостСЦ. Вважаючи критерСЦСФм СЦстини розум, вСЦн вСЦдкидав вСЦдчуття через iхню неточнСЦсть.
ГераклСЦт. РЖншСЦ фСЦлософи стародавностСЦ розглядали буття як те, що безупинно встановлюСФться. Так, ГераклСЦт сформулював ряд дСЦалектичних принципСЦв буття СЦ пСЦзнання. ДСЦалектика в ГераклСЦта концепцСЦя безупинноi змСЦни, становлення, що мислиться в межах матерСЦального космосу й, в основному, СФ круговоротом речовинних стихСЦй вогню, повСЦтря, води СЦ землСЦ. Тут виступаСФ у фСЦлософа знаменитий образ рСЦки, у яку не можна ввСЦйти двСЦчСЦ, оскСЦльки в кожен момент вона нова.
Становлення можливе тСЦльки у видСЦ безупинного переходу з однСЦСФi протилежностСЦ в СЦншу, у виглядСЦ СФдностСЦ вже сформованих протилежностей. Так, у ГераклСЦта СФдинСЦ життя СЦ смерть, день СЦ нСЦч, добро СЦ зло. ПротилежностСЦ перебувають у вСЦчнСЦй боротьбСЦ, так що розбрат СФ батько усього, цар усього. У розумСЦння дСЦалектики входить СЦ момент вСЦдносностСЦ (вСЦдноснСЦсть краси божества, людини СЦ мавпи, людських сил СЦ вчинкСЦв СЦ т.п.), хоча вСЦн СЦ не випустив з уваги того СФдиного СЦ цСЦльного, у межах якого вСЦдбуваСФться боротьба протилежностей.
Платон. Буття фСЦксуСФться у вСЦдношеннСЦ до небуття, причому протиставляють буття по СЦстинСЦ, що вСЦдкриваСФться у фСЦлософському мСЦркуваннСЦ, СЦ буття згСЦдно з думкою, що представляСФ собою лише помилкову, мСЦнливу поверхню речей.
НайбСЦльше рСЦзко висловив це Платон, що протиставляСФ почуттСФвСЦ речСЦ чистим СЦдеям як свСЦт щирого буття. Душа колись була близька богу СЦ пСЦднявшись, заглядала в справжнСФ буття. Тепер же, обтяжена турботами, СЦз працею споглядаСФ суще.
НайважливСЦшою частиною фСЦлософськоi системи Платона СФ вчення про три основнСЦ онтологСЦчнСЦ субстанцСЦi (трСЦади): СФдине, розум СЦ душа. Основою всякого буття СФ СФдине, що само по собСЦ позбавлене будь-яких ознак, не маСФ частин, тобто нСЦ початку, нСЦ кСЦнця, не займаСФ будь-якого простору, не може рухатися, оскСЦльки для руху необхСЦдна змСЦна, тобто множиннСЦсть. До буття не застосовнСЦ ознаки тотожностСЦ, розходження, подоби СЦ т.д. Про нього взагалСЦ нСЦчого не можна сказати, воно вище всякого буття, вСЦдчуття, мислення. У цьому джерелСЦ ховаються не тСЦльки СЦдеi, ?/p>