Питання буття СЦ свСЦдомостСЦ в фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
незалежно вСЦд людини. СвСЦт, як такий, для людини СЦснуСФ остСЦльки, оскСЦльки вона, йдучи вСЦд свого буття, додасть свСЦту значення СЦ змСЦст, взаСФмодСЦСФ зСЦ свСЦтом. УсСЦ категорСЦi буття, що колишньою фСЦлософСЦСФю були "вСЦдлюдненСЦ", сучасна фСЦлософСЦя повинна "олюднити", заявляють екзистенцСЦальнСЦ фСЦлософи. У iхнСЦй онтологСЦi, таким чином, перегортаються характеристики буття, дСЦi, свСЦдомостСЦ, емоцСЦй, соцСЦально-СЦсторичнСЦ характеристики. У рядСЦ випадкСЦв у лСЦтературСЦ висловлюються рСЦзко критичнСЦ оцСЦнки такого шляху - вСЦн критикуСФться за СЦдеалСЦзм, субСФктивСЦзм, психологСЦзацСЦю СЦ т.д. Чи СФ пСЦдстави для таких оцСЦнок? Так, СФ.
РЖндивСЦдуальне буття людини суперечливе: людина, справдСЦ, не може дивитися на свСЦт СЦнакше, нСЦж "крСЦзь призму" свого буття, свСЦдомостСЦ, знання, СЦ в той же час здатна - у чому Хайдеггер правий - "запитувати" про буття як таке. Не безпСЦдставно вбачаючи в такому протирСЦччСЦ джерело драматизму людського життя, феноменологСЦя й екзистенцСЦалСЦзм, особливо на початкових етапах iх розвитку, власне кажучи, випустили з уваги СЦнше, не менш, якщо не бСЦльш важливу обставину. ОкремСЦ СЦндивСЦди, не говорячи вже про поколСЦння людей, про людство в цСЦлому, виходять, звичайно, зСЦ свого "мСЦсця розташування" СЦ зСЦ свого "часу" коли "влаштовуються" у свСЦтСЦ. Але вони не зробили б жодного життСФво вСЦрного, ефективного кроку, якби повсякденно, щогодинне не зясовували, якСЦ СЦснують обСФктивнСЦ властивостСЦ (у тому числСЦ просторовСЦ СЦ часовСЦ) свСЦту самого. Тому з того факту, що людина бачить свСЦт не СЦнакше, анСЦж своiми очима, осягаСФ його не СЦнакше, анСЦж власною думкою, зовсСЦм не випливаСФ СЦдеалСЦзм, як помилково думають екзистенцСЦальнСЦ фСЦлософи. Люди вчаться порСЦвнювати себе зСЦ свСЦтом, бачити своСФ буття як частини СЦ продовження буття свСЦту. Вони вмСЦють судити про свСЦт, освоювати його не тСЦльки по мСЦрцСЦ свого виду, своСФi свСЦдомостСЦ й дСЦi, але й по мСЦрцСЦ самих речей. РЖнакше вони не змогли б вижити в цьому свСЦтСЦ СЦ тим бСЦльше не змогли б "запитувати" про буття як таке. Не випадково М. Хайдеггер у своiх бСЦльш пСЦзнСЦх роботах, намагаючись перебороти субСФктивСЦзм СЦ психологСЦзм ранньоi позицСЦi, на перший план висуваСФ буття як таке.
РЖ все-таки не можна погодитися з тим, що онтологСЦi XX столСЦття, подСЦбнСЦ феноменологСЦчним, екзистенцСЦалСЦстським, заслуговують лише негативних оцСЦнок. Звязування вчення про буття з людською дСЦСФю, побудова вчення про буття людини, про сфери буття, про соцСЦальне буття - шлях, по якому пСЦшла СЦ марксистська фСЦлософСЦя. Вона також вСЦдрСЦзняСФться вСЦд класичних варСЦантСЦв онтологСЦi. Але при цьому, на вСЦдмСЦну вСЦд екзистенцСЦальноi фСЦлософСЦi, марксизм розвиваСФ деякСЦ тенденцСЦi класичноi онтологСЦi - насамперед СЦдею про те, що людина, при всСЦй невСЦддСЦльностСЦ думок, дСЦй, почуттСЦв СЦндивСЦда вСЦд його власного буття, здатна не тСЦльки "запитувати" про буття як таке, але й давати на своi питання вСЦдповСЦдСЦ, доступнСЦ перевСЦрцСЦ рСЦзноманСЦтними способами. А тому людина як у повсякденнСЦй дСЦi, так СЦ в науцСЦ й фСЦлософСЦi накопичуСФ обСФктивнСЦ знання про свСЦт СЦ саму себе. Вона завжди, так чи СЦнакше, будуСФ (з рСЦзною мСЦрою свСЦдомостСЦ, глибини, розробленостСЦ) "обСФктивнСЦ онтологСЦi", якСЦ допомагають iй пСЦзнавати свСЦт СЦ опановувати ним. Зокрема, людське буття-в-свСЦтСЦ володСЦСФ самостСЦйними обСФктивними структурами, незалежними вСЦд СЦндивСЦдСЦв.
ФСЦлософи XX столСЦття (слСЦдом за Кантом) справедливо пСЦдкреслювали небезпеку ототожнення людських уявлень про реальнСЦсть СЦз самим свСЦтом - небезпека безпосередньоi "онтологСЦзацСЦi" людських станСЦв СЦ знань. Особливо важливою була боротьба феноменологСЦв СЦ екзистенцСЦалСЦстСЦв проти такоi "натуралСЦзацСЦi", бСЦологСЦзацСЦi людини, коли ii вивчення природничими науками, яким би не було воно цСЦнним, видавалося за "останнСФ слово" вивчення людськоi сутностСЦ, тим бСЦльше за сутнСЦсть людини як таку. ФСЦлософи XX столСЦття, особливо Е. Гуссерль (1859-1938) у роботСЦ "Криза СФвропейських наук СЦ трансцендентальна феноменологСЦя", справедливо погоджували тенденцСЦю "натуралСЦзацСЦi" людини в науках, у фСЦлософСЦi СЦз соцСЦально небезпечними манСЦпуляторськими спробами поводитися з людьми приблизно так само, як поводяться з речами. Один з найважливСЦших акцентСЦв такоi "новоi онтологСЦi", як СЦ СЦнших гуманСЦстичне орСЦСФнтованих фСЦлософських плинСЦв XX столСЦття, - СЦдея про унСЦкальнСЦсть, неповторнСЦсть людини.