Питання буття СЦ свСЦдомостСЦ в фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
цСЦлСЦснСЦстю життя, що осягаСФться науками про дух.
Центральним у Дильтея СФ поняття життя як способу буття людини, культурно-СЦсторичноi реальностСЦ. Людина не маСФ СЦсторСЦi, але сама СФ СЦсторСЦСФю, яка розкриваСФ ii сутнСЦсть. ВСЦд людського свСЦту СЦсторСЦi Дильтей рСЦзко вСЦдокремлюСФ свСЦт природи. Задача фСЦлософСЦi, як науки про дух зрозумСЦти життя, виходячи з нього самого. У звязку з цим висуваСФться метод розумСЦння як безпосереднСФ збагнення деякоi духовноi цСЦлСЦсностСЦ, цСЦлСЦсного переживання. РозумСЦння, подСЦбне СЦнтуiтивному проникненню в життя, вСЦн протиставляСФ методу пояснення, застосованому в науках про природу, який маСФ справу з зовнСЦшнСЦм досвСЦдом СЦ звязаному з конструктивною дСЦяльнСЦстю розуму. РозумСЦння власне внутрСЦшнього свСЦту досягаСФться за допомогою СЦнтроспекцСЦi, самоспостереження, розумСЦння чужого свСЦту шляхом вживання, спСЦвпереживання, вСЦдчування.
У якостСЦ вихСЦдного висуваСФться поняття життя як деяка цСЦлСЦсна реальнСЦсть, що осягаСФться СЦнтуiтивно, не тотожна нСЦ духу, нСЦ матерСЦi. Тут увага прикута до СЦндивСЦдуальних форм реалСЦзацСЦi життя, ii неповторних, унСЦкальних культурно-СЦсторичних образСЦв.
НСЦмецький фСЦлософ Г. РСЦккерт, як СЦ все неокантСЦанство, розрСЦзняСФ чуттСФво-реальне й СЦрреальне буття. Якщо природознавство маСФ справу з реальним буттям, то фСЦлософСЦя зСЦ свСЦтом цСЦнностей, тобто буття, що припускаСФ зобовязання.
ВСЦдкидаючи з позицСЦй неокантСЦанства рСЦч у собСЦ як обСФктивну реальнСЦсть, РСЦккерт зводить буття до свСЦдомостСЦ субСФкта, що розумСЦСФться як загальна, безособова свСЦдомСЦсть. На цСЦй основСЦ зважуСФться центральна для теорСЦi пСЦзнання проблема трансцендентного питання про незалежну вСЦд свСЦдомостСЦ обСФктивну дСЦйснСЦсть: дана в пСЦзнаннСЦ дСЦйснСЦсть СЦманентна свСЦдомостСЦ. Разом з тим СЦснуСФ обСФктивна, незалежна вСЦд субСФкта, СЦстина, тобто недоступне пСЦзнанню трансцендентне. РеальнСЦсть розглядаСФться як результат дСЦяльностСЦ безособовоi свСЦдомостСЦ, яка конструюСФ природу, природознавство, СЦ культуру, науки про культуру.
Буття не плотське, а категорСЦально мислиме. ПростСЦр СЦ час не форми чуттСФвоi СЦнтуiцСЦi, а категорСЦi логСЦчного мислення. ЗвСЦдси теза про СЦманентнСЦсть буття свСЦдомостСЦ.
Для феноменологСЦi нСЦмецького мислителя Э. Гуссерля характерне проведення розмежувань мСЦж реальним СЦ СЦдеальним буттям. Перше СФ зовнСЦшнСЦм, фактичним, тимчасовим, а друге свСЦт чистих сутностей (ейдосСЦв), що володСЦють справжньою очевиднСЦстю. Задача феноменологСЦi в тСЦм, щоб визначити змСЦст буття, здСЦйснити редукцСЦю всСЦх натуралСЦстично-обСФктивСЦстських установок СЦ повернути свСЦдомСЦсть вСЦд СЦндивСЦдуально-фактичного буття до свСЦту сутностей. Буття корелятивне акту переживання та свСЦдомостСЦ, яке СЦнтенцСЦональне, тобто, спрямоване на буття, тягнеться до буття. Центральним пунктом феноменологСЦi СФ вивчення сполученостСЦ буття СЦ свСЦдомостСЦ.
Претендуючи на нейтральну позицСЦю у вирСЦшеннСЦ основного питання фСЦлософСЦi, Гуссерль запропонував виключити з феноменологСЦi положення про буття. ФеноменологСЦчна установка досягаСФться за допомогою методу редукцСЦi, що мСЦстить у собСЦ:
- ейдетичну редукцСЦю, тобто вСЦдмовлення вСЦд будь-яких тверджень про обСФктивне СЦснування буття, про просторово-тимчасову його органСЦзацСЦю, утримання вСЦд будь-яких суджень про реальне буття СЦ свСЦдомСЦсть, СЦ
- трансцендентальну редукцСЦю, тобто виключення всСЦх антропологСЦчних, психологСЦчних трактувань свСЦдомостСЦ СЦ поворот до аналСЦзу свСЦдомостСЦ як чистого споглядання сутностей.
ФеноменологСЦчну школу пройшли виднСЦ фСЦлософи XX столСЦття - один СЦз засновникСЦв релСЦгСЦйноi (католицькоi) антропологСЦi М. Шелер, творець "критичноi онтологСЦi" Н. Гартман. ФеноменологСЦя дуже вплинула на багато СЦнших фСЦлософських напрямкСЦв - екзистенцСЦалСЦзм, герменевтику СЦ т.д.
НСЦмецький фСЦлософ Н. Гартман, протиставляючи матерСЦальне буття як минуще, емпСЦричне СЦдеальному буттю як над СЦсторичному, приводить вСЦдмСЦнностСЦ способСЦв iх пСЦзнання. ЗгСЦдно з цим вСЦн розумСЦСФ онтологСЦю як науку про суще, котре складаСФться з рСЦзних шарСЦв буття неорганСЦчного, органСЦчного, духовного.
У концепцСЦi нСЦмецького екзистенцСЦалСЦста М. Хайдеггера критикуСФться традицСЦйний пСЦдхСЦд до буття, заснований на розглядСЦ буття як сущого, субстанцСЦi, як чогось ззовнСЦ даного СЦ протилежного субСФкту. Для самого Хайдеггера проблема буття маСФ сенс лише як проблема людського буття, проблема граничних основ людського СЦснування. НайважливСЦшим вираженням загальнолюдського способу буття СФ страх перед нСЦщо.
У творСЦ Буття СЦ час вСЦн порушуСФ питання про змСЦст буття, що, на його думку, виявився забутим традицСЦйною СФвропейською фСЦлософСЦСФю. Намагаючись будувати онтологСЦю на основСЦ гуссерлСЦвскоi феноменологСЦi, Хайдеггер хоче розкрити змСЦст буття через розгляд людського буття, оскСЦльки тСЦльки людинСЦ споконвСЦчно властиве розумСЦння буття (вСЦдкрите буття). Основу людського СЦснування складаСФ його скСЦнченнСЦсть, тимчасовСЦсть. Тому час повинен бути розглянутий як найСЦстотнСЦша характеристика буття.
Хайдеггер прагне переосмислити СФвропейську фСЦлософську традицСЦю, яка розглядала чисте буття як щось позачасове. Причина такого несправжнього розумСЦння буття бачилася йому в абсолютизацСЦi одного з моментСЦв часу - сьогодення, вСЦчноi присутностСЦ, коли справжня тимчасовСЦсть як би розпадаСФться, перетворюючи в послСЦдовний ряд моментСЦв тепер, у фСЦзичний час. Основним пороком сучасноi науки, як СЦ СФвропейського свСЦтогляду в?/p>