Питання буття СЦ свСЦдомостСЦ в фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В±СЦ СЦ буття для себе, розмежовуСФ матерСЦальне буття СЦ людське буття. Перше СФ для нього щось вСЦдстале, виступаюче тСЦльки як перешкода, узагалСЦ непСЦдвласне людськСЦй дСЦi СЦ пСЦзнанню. У кожну мить ми випробовуСФмо матерСЦальну реальнСЦсть як загрозу нашого життя, як опСЦр нашСЦй працСЦ, як границю нашого пСЦзнання, а також як уже використовуване чи можливе знаряддя. ОсновнСЦ характеристики людського буття вСЦльний вибСЦр можливостей: ... бути для людини значить обирати себе....
РЖдеалСЦстична фСЦлософСЦя Сартра один з рСЦзновидСЦв атеiстичного екзистенцСЦалСЦзму, зосереджена на аналСЦзСЦ людського СЦснування, як воно переживаСФться, осмислюСФться самою особистСЦстю СЦ розгортаСФться в низцСЦ ii довСЦльних виборСЦв, не визначених законом доцСЦльнСЦстю буття, якою-небудь свСЦдомо заданою сутнСЦстю.
РЖснування ототожнюСФться СЦз такою самосвСЦдомСЦстю особистостСЦ, що знаходить опору лише в собСЦ, постСЦйно зСЦштовхуСФться з СЦншими, настСЦльки ж самостСЦйними СЦснуванням СЦ з усСЦм станом речей, яке СЦсторично сформоване та зявляСФться у виглядСЦ визначеноi ситуацСЦi. ВизначенСЦсть ситуацСЦi в ходСЦ здСЦйснення вСЦльного проекту, пСЦдлягаСФ нСЦбито духовному скасуванню, оскСЦльки пСЦдлягаСФ перебудовСЦ, а потСЦм й замСЦнСЦ на дСЦлСЦ.
ЕкзистенцСЦальна фСЦлософСЦя Сартра виявляСФ себе як одне СЦз сучасних вСЦдгалужень феноменологСЦi Гуссерля, як додаток його методу до тАЬживоi свСЦдомостСЦтАЭ, до субСФктивно-дСЦяльноi сторони тСЦСФi свСЦдомостСЦ, з якою конкретний СЦндивСЦд, закинутий у свСЦт конкретних ситуацСЦй, починаСФ будь-яку дСЦю, вступаСФ у вСЦдносини з СЦншими людьми СЦ речами, прагне до чого-небудь, приймаСФ життСФвСЦ рСЦшення, бере участь у суспСЦльному життСЦ СЦ так далСЦ. ВсСЦ акти дСЦяльностСЦ розглядаються Сартром як елементи визначеноi феноменологСЦчноi структури СЦ розцСЦнюються фактично в залежностСЦ вСЦд задач особистСЦсного самостановлення СЦндивСЦда. Сартр розглядаСФ роль тАЬсубСФктивноготАЭ у процесСЦ людськоi персоналСЦзацСЦi й СЦсторичноi творчостСЦ. За Сартром, акт специфСЦчноi людськоi дСЦяльностСЦ СФ актом означення, надання змСЦсту (тим моментам ситуацСЦi, у яких проглядаСФ обСФктивнСЦсть - тАЬСЦншетАЭ, тАЬданетАЭ). Предмети лише ознаки СЦндивСЦдуальних людських значень, певних утворень людськоi субСФктивностСЦ. Поза цього вони - просто данСЦ, сира матерСЦя, пасивнСЦ й СЦнертнСЦ обставини. Надаючи iм те чи СЦнше СЦндивСЦдуально-людське значення, змСЦст, людина формуСФ себе в якостСЦ так чи СЦнакше окресленоi СЦндивСЦдуальностСЦ. ЗовнСЦшнСЦ предмети - тут просто привСЦд для тАЬрСЦшеньтАЭ, тАЬвиборутАЭ, який повинен бути вибором самого себе.
ФСЦлософська концепцСЦя Сартра розвиваСФться на основСЦ абсолютного протиставлення СЦ взаСФмовиключення понять: тАЬобСФктивнСЦстьтАЭ СЦ тАЬсубСФктивнСЦстьтАЭ, тАЬнеобхСЦднСЦстьтАЭ СЦ тАЬволятАЭ. Джерело цих протирСЦч Сартр вбачаСФ не в конкретному змСЦстСЦ сил соцСЦального буття, а в загальних формах цього буття (речовСЦ властивостСЦ предметСЦв, колективнСЦ та усуспСЦльненСЦ форми буття СЦ свСЦдомостСЦ людей, СЦндустрСЦалСЦзацСЦя, технСЦчна оснащенСЦсть сучасного життя тощо). Свобода СЦндивСЦда як носСЦя неспокСЦйноi субСФктивностСЦ може бути лише тАЬрозжиманням буттятАЭ, утворенням у ньому тАЬтрСЦщинитАЭ, тАЬдСЦритАЭ, нСЦщо. РЖндивСЦда сучасного суспСЦльства Сартр розумСЦСФ як вСЦдчужену СЦстоту, зводячи цей конкретний стан у метафСЦзичний статус людського СЦснування взагалСЦ. Загальне значення космСЦчного жаху здобувають у Сартра вСЦдчуженСЦ форми людського СЦснування, у яких СЦндивСЦдуальнСЦсть стандартизована й усунута вСЦд СЦсторичноi самостСЦйностСЦ, пСЦдлегла масовим, колективним формам побуту, органСЦзацСЦi, держави, стихСЦйним економСЦчним силам, привязана до них також СЦ своСФю рабською свСЦдомСЦстю, де мСЦсце самостСЦйного критичного мислення займають суспСЦльно примусовСЦ стандарти й СЦлюзСЦi, вимоги суспСЦльноi думки СЦ де навСЦть обСФктивний розум науки представляСФться вСЦддСЦленою вСЦд людини СЦ ворожою йому силою. ВСЦдчужена вСЦд себе людина, приречена на несправжнСФ СЦснування, не в ладСЦ СЦз речами природи - вони глухСЦ до нього, тиснуть на нього своСФю грузлою СЦ солСЦдною-нерухомою присутнСЦстю, СЦ серед них може себе почувати сприятливо влаштованим тСЦльки суспСЦльство тАЬпокидькСЦвтАЭ, людина ж вСЦдчуваСФ тАЬнудотутАЭ. На противагу всяким тАЬобСФктивнимтАЭ СЦ опосередкованим речами вСЦдносинам, що породжують СЦндивСЦдуальнСЦ продуктивнСЦ сили, Сартр затверджуСФ особливСЦ, безпосереднСЦ, натуральнСЦ СЦ цСЦльнСЦ людськСЦ вСЦдносини, вСЦд реалСЦзацСЦi яких залежить справжнСЦй змСЦст людяностСЦ.
У мСЦфологСЦзуючому утопСЦчному мисленнСЦ Сартра все-таки на перший план виступаСФ неприйняття дСЦйсностСЦ сучасного суспСЦльства СЦ його культури, що висловлюСФ сильний струмСЦнь сучасного соцСЦального критицизму. Жити в цьому суспСЦльствСЦ, згСЦдно з Сартром, як живе в ньому тАЬзадоволена собою свСЦдомСЦстьтАЭ, можна лише вСЦдмовившись вСЦд себе, вСЦд особистоi дСЦйсностСЦ, вСЦд тАЬрСЦшеньтАЭ СЦ тАЬвиборутАЭ, переклавши останнСЦ на анонСЦмну вСЦдповСЦдальнСЦсть - на державу, нацСЦю, расу, родину, СЦнших людей. Але СЦ ця вСЦдмова - вСЦдповСЦдальний акт особистостСЦ, тому що людина маСФ свободу волСЦ.
КонцепцСЦя свободи розгортаСФться в Сартра в теорСЦi тАЬпроектутАЭ, вСЦдповСЦдно до якоi СЦндивСЦд не заданий самому собСЦ, а проектуСФ, тАЬзбираСФтАЭ себе в якостСЦ такого. Тому боягуз, наприклад, вСЦдповСЦдальний за своСФ боягузтво, СЦ тАЬдля людини немаСФ алСЦбСЦтАЭ. ЕкзистенцСЦалСЦзм Сартра прагне змусити людину усвСЦдомити, що вона цСЦлком вСЦдповСЦдальна за саму себе, своСФ СЦснування СЦ навколишнСФ. Це виходить СЦз твердження, що, не будучи чимось заданим, людина постСЦйно будуСФ себе за допомогою своСФi активноi субСФктивностСЦ. ВСЦн завжди тАЬпопереду, позаду себе, нСЦколи - самтАЭ. ЗвСЦдси той в