Питання буття СЦ свСЦдомостСЦ в фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
натуралСЦстично-обСФктивСЦстське трактування буття, так СЦ субстанцСЦальний пСЦдхСЦд до нього. Це виражаСФться, зокрема, у широкому проникненнСЦ в наукове мислення таких категорСЦй як функцСЦя, вСЦдношення, система СЦ т.д. Цей рух науки багато в чому був пСЦдготований критикою уявлень про буття як субстанцСЦi, здСЦйсненоi в гносеологСЦi, наприклад, у роботах нСЦмецького фСЦлософа-неокантианця Е. КассСЦрера.
3. Буття людини СЦ буття свСЦту
Чому ж особливу увагу фСЦлософСЦв рСЦзних напрямкСЦв привернуло вчення про буття? РЖ як це повязати з поворотом до людини? Адже у фСЦлософСЦi XX столСЦття, на вСЦдмСЦну вСЦд традицСЦйноi онтологСЦi, не свСЦт, не природа, а людина ставала проблемним обСФктом вСЦдлСЦку. ФСЦлософи XX столСЦття стали рСЦшуче переглядати внутрСЦшньо фСЦлософськСЦ прСЦоритети минулого. Вони заперечували тим представникам класичноi онтологСЦi, що вСЦдштовхувалися вСЦд самостСЦйного буття свСЦту СЦ вСЦд нього рухалися до розумСЦння людини, поставленоi в залежнСЦсть вСЦд свСЦту. У таких випадках, говорили вони, фСЦлософСЦя СЦ перетворювалася в "фСЦлософСЦю речей", а людина найчастСЦше також розглядалася як рСЦч. Не менш категоричними були заперечення проти тих напрямкСЦв класичноi фСЦлософСЦi, де на перший план висувалися логСЦка, гносеологСЦя, теорСЦя СЦдей: панування "фСЦлософСЦi СЦдей", стверджували прихильники "новоi онтологСЦi", перетворюСФ людини на, свого роду, пСЦзнавальну машину. На противагу класичному онтологСЦзму СЦ гносеологСЦзму представники аналСЦзованих напрямкСЦв XX столСЦття вважали за необхСЦдне дСЦйсно зробити людину центром фСЦлософСЦi. Адже сама людина СФ, СЦснуСФ, СФ буттям, до того ж буттям особливим. ФСЦлософи-класики розглядали "буття" як гранично широке (людське) поняття про свСЦт СЦ в той же час вважали буття зовсСЦм незалежним вСЦд людини. Виключенням було вчення Канта. У ньому фСЦлософи XX столСЦття особливо високо оцСЦнили ту СЦдею, вСЦдповСЦдно до якоi ми бачимо свСЦт винятково крСЦзь призму людськоi свСЦдомостСЦ. РечСЦ свСЦту, сам свСЦт СЦснують у собСЦ, зовсСЦм незалежно вСЦд свСЦдомостСЦ, але "у собСЦ" вони нам, людям, не виявленСЦ. ОскСЦльки ж свСЦт, речСЦ СЦ процеси свСЦту являються людям, остСЦльки результати його усвСЦдомлення вже невСЦддСЦльнСЦ вСЦд людини. До цих тез Канта, значно пСЦдсилюючи iхнСЦй субСФктивСЦстський крен, приСФднуються не тСЦльки феноменологи, екзистенцСЦалСЦсти, персоналСЦсти, але СЦ представники багатьох СЦнших напрямкСЦв. Однак на вСЦдмСЦну вСЦд класикСЦв, СЦ навСЦть вСЦд Канта, центром "антропологСЦчноi фСЦлософСЦi" XX столСЦття СФ не вчення про розум, не гносеологСЦя СЦ не логСЦка, а онтологСЦя. Центром же "новоi онтологСЦi" стаСФ не деяка СЦзольована свСЦдомСЦсть людини, а свСЦдомСЦсть, точнСЦше, духовне (свСЦдомСЦсть СЦ несвСЦдоме), узяте в нерозривнСЦй СФдностСЦ з людським буттям. Цей новий змСЦст СЦ вкладаСФться в традицСЦйне поняття Dasein (наявне буття, тут - буття), що стаСФ базовою категорСЦСФю екзистенцСЦалСЦстськоi онтологСЦi.
Отже, шлях феноменолога, екзистенцСЦалСЦста, персоналСЦста - не шлях вСЦд Sein, буття взагалСЦ, не вСЦд свСЦту як буття до буття людини, як це було в класичнСЦй онтологСЦi. ОбираСФться зворотний шлях - вСЦд людського Dasein до свСЦту, як вСЦн бачиться людинСЦ СЦ "вибудовуСФться" довкола нього. Такий пСЦдхСЦд уявляСФться фСЦлософам XX столСЦття кращим не тСЦльки з реалСЦстичноi точки зору (адже по-СЦншому, говорять вони, людина СЦ не освоюСФ свСЦт), але СЦ з погляду гуманСЦста: у центр ставиться людина, ii активнСЦсть, можливостСЦ волСЦ, що вСЦдкриваються самим ii буттям. У рядСЦ фСЦлософських концепцСЦй акцент робиться на специфСЦчнСЦй формСЦ буття - людському СЦснуваннСЦ.
Поняття СЦснування походить вСЦд латинського existo СЦсную. В СЦсторСЦi фСЦлософСЦi поняття СЦснування вживалося звичайно для позначення зовнСЦшнього буття речей, що на вСЦдмСЦну вСЦд сутностСЦ речей, осягаСФться не мисленням, а досвСЦдом.
Принципово новий категорСЦальний змСЦст СЦснування одержуСФ в КСФркегора. ВСЦн протиставляСФ рацСЦоналСЦзму розумСЦння СЦснування як людського буття, що осягаСФться безпосередньо. РЖснування, по КСФркегору, - одиничне, особове, звичайне. КСЦнцеве СЦснування маСФ свою долю СЦ маСФ СЦсторичнСЦсть, тому що поняття СЦсторСЦi, згСЦдно КСФркегора, невСЦддСЦльне вСЦд скСЦнченностСЦ, неповторностСЦ СЦснування, тобто вСЦд долСЦ.
У ХХ столСЦттСЦ КСФркегорСЦвське поняття СЦснування вСЦдроджуСФться в екзистенцСЦалСЦзмСЦ, де воно займаСФ центральне мСЦсце. РЖснування, тобто екзистенцСЦя (звСЦдси сам термСЦн екзистенцСЦалСЦзм), трактуСФться в екзистенцСЦалСЦзмСЦ як щось спСЦввСЦднесене з трансценденцСЦСФю, тобто виходом людини за власнСЦ межСЦ. Незбагненний для мислення звязок СЦснування з трансценденцСЦСФю, його скСЦнченнСЦсть виявляються, вСЦдповСЦдно до екзистенцСЦалСЦзму, у фактСЦ самого СЦснування. Однак скСЦнченнСЦсть, смертнСЦсть СЦснування не просто емпСЦричний факт припинення життя, а початок, що визначаСФ структуру СЦснування, що пронизуСФ собою все людське життя.
ЗвСЦдси характерний для екзистенцСЦалСЦзму СЦнтерес до, так званих граничних ситуацСЦй страждання, страх, тривога, провина, у яких виявляСФться природа СЦснування.
У нСЦмецького фСЦлософа Ф. НСЦцше, наприклад, поняття буття, тлумачиться як узагальнення поняття життя. ВСЦн прагне перебороти рацСЦональнСЦсть фСЦлософського методу. Поняття не вибудовуються у НСЦцше в систему, а зявляються як багатозначнСЦ символи. ТакСЦ поняття як життя, воля до влади, що СФ само по собСЦ буття в його динамСЦчностСЦ, СЦ пристрасть, СЦ СЦнстинкт самозбереження, СЦ рушСЦйна суспСЦльством енергСЦя СЦ т.д.
Ще бСЦльш рСЦзко ця теза проводиться у фСЦлософСЦi життя нСЦмецького фСЦлософа В. Дильтея, для якого справжнСФ буття збСЦгаСФться з