Geum.ru

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 4821. Специфическая роль института соучастия в преступлении
    Другое Юриспруденция, право, государство

    ) в Особенной части УК РФ есть ряд норм, образующих состав оконченного преступления с наступлением последствий, например обязательным признаком объективной стороны таких преступлений, указанных в их диспозициях, в результате нарушения специальных правил, является причинная связь между действиями (бездействием), выразившимися в нарушении специальных правил, и фактически наступившими последствиями, в частности: ст. 143 «Нарушение правил охраны труда», ст. 215 «Нарушение правил безопасности на объектах атомной энергетики», ст. 216 «Нарушение правил безопасности при ведении горных, строительных или иных работ», ст. 217 «Нарушение правил безопасности на взрывоопасных объектах», ст. 218 «Нарушение правил учета, хранения, перевозки и использования взрывчатых, легко воспламеняющихся веществ и пиротехнических изделий», ст. 219 «Нарушение правил пожарной безопасности», ст. 247 «Нарушение правил обращения экологически опасных веществ и отходов», ст. 263 «Нарушение правил безопасности движения и эксплуатации железнодорожного, воздушного и водного транспорта», ст. 264 «Нарушение правил дорожного движения и эксплуатации транспортных средств», ст. 269 «Нарушение правил безопасности при строительстве, эксплуатации или ремонте магистральных трубопроводов» и др.

  • 4822. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права України
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Найбільш тісний зв'язок спостерігається між адміністративним правом і конституційним правом, яке складає основу всіх галузей права, включаючи і адміністративне. Предметом конституційного права є перш за все суспільні відносини, які складаються у зв'язку із здійсненням влади, діяльністю органів державної влади, проведенням виборів в представницькі органи державної влади, реалізацією конституційного статусу громадян і ін. Конституційні положення закріплюють місце органів виконавчої влади в системі державного механізму, найважливіші принципи їх формування і діяльності. Таким чином, розпорядження норм конституційного права служать початковою основою для норм адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління. У нормах адміністративного права розвиваються і деталізують положення Конституції України і інших джерел конституційного права щодо функціонування виконавських і розпорядливих органів[9].

  • 4823. Співвідношення соціальної держави та інформаційного суспільства в контексті вимірів свободи, права і власності
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Сучасні виміри (Welfare state) (в українській літературі частіше вживається поняття "соціальна держава") залишаються недостатньо дослідженими. До того ж існують певні сучасні стереотипи щодо наявності суцільної кризи цього інституту та його нездатності адаптуватись до сучасних вимог глобалізації та постіндустріального розвитку. Така критика має місце не тільки з боку адептів ліберального табору, але й з боку сучасних соціал-демократів та прибічників комунітаризму. Мова йде про ґрунтовну критику соціальної держави з боку широкого кола інтелектуалів від Р. Дворкина і М. Ноціка до Ю. Габермаса, М. Сандела та Дж. Макліна. Фокус критики відомих інтелектуалів націлений передусім на неможливості вирішити проблеми економічного зростання за допомогою охорони державою кейнсіанської системи регулювання від імперативів світового ринку та інвестиційної політики підприємств, які працюють на світовому рівні. Інший аспект критики європейських інтелектуалів зачіпає суто філософський вимір обмеження соціальною державою свободи репрезентантів громадянського суспільства. На їх переконання, влада намагається не тільки вирішувати економічні проблеми суспільства шляхом безпосередньої інтервенції, але й під приводом поліпшення умов життя трудящих збіднює життєвий світ пересічних громадян - перетворюючи їх на підлеглих бюрократії держави добробуту. Така критика має свої підстави передусім через практичну суперечність у самому класичному проекті соціальної держави, між гуманістичною метою, а саме покращання соціального добробуту середнього класу та найбідніших, і неоднозначними засобами її реалізації, між теоретичним концептом та його практичним втіленням. Шляхетні теоретичні ідеї створення егалітарно структурованих життєвих форм та вимірів соціальної справедливості, які в ідеалі мають зберегти простір для індивідуальної самореалізації та спонтанності, на практиці часто-густо набували характеру адміністративного примусу та тиску. У цьому контексті викривленої адміністративної соціальності серед широкої громадськості посилюється неприйняття усіх форм обмеження свободи. Французькі інтелектуали та філософи М.Фуко, П.Рікер, А.Глюксман, представники Старого та Нового Світу наголошували на небезпеці адміністративних впливів і практики втручання влади в найдрібніші механізми людського буття. На їх переконання, за таких умов під загрозою опиняються базові цінності європейської цивілізації - цінності свободи та інтерсубєктивної комунікації. "Юридичні рішення, поліцейські заходи, педагогічні рекомендації, інтернування, дисциплінування, контроль та різноманітні форми тілесного та інтелектуального примусу є прикладами вторгнення бюрократичної соціальної держави, яка усупереч вимірам свободи намагається організувати примусові форми соціальності"[1, c.238]. Патрональний підхід передбачає підпорядкування державі не лише окремої особи, але й суспільного тіла "певної популяції" в цілому. Таким чином, у 70-90-і роки маємо позицію інтелектуальної еліти різного ідеологічного спрямування, згідно з якою соціальна держава трактується як інститут, що свідомо та цілеспрямовано руйнує міжособову та соціальну комунікацію - звужує можливості громадянського суспільства. Антитезою такої позиції може бути позиція прихильників збереження держави добробуту і доцільності модернізації цього інституту, необхідності його адаптації до сучасних вимог глобалізації. Мова йде передусім про представників континентальної та скандинавської традиції, найбільш яскравими представниками якої є Г.Еспінг-Андерсон, К. М Маєр-Абіх, Г.Й.Фогель, Ф.Розенваллон, П. Пірсон, П.Хіманен. Не заперечуючи кризових явищ у практиці існування соціальної держави, представники цього напрямку виходять з гегелівської позиції, згідно з якою інститут держави вписується в контекст європейської раціональності і може надати особі найкращі можливості для творчої реалізації. "Розумне призначення людини, - пише Г.В.Ф.Гегель, - жити в державі, а якщо держави ще не існує, то наявна вимога розуму, аби її було створено" [2, с.234]. Соціальна держава в такому контексті на засадах розуму має поєднати суспільну та індивідуальну свободу з гідним життям людей та дотриманням їх людських прав. У відповідності з гегелівською традицією держава є найвищим здійсненням абсолютного духу і має органічно поєднувати особливе, індивідуальне та універсальне (загальне). Вона має бути синтезом універсального як цілого, особливого як сфери індивідуальних потреб та індивідуального як субєкта громадянського суспільства. За Гегелем, соціальна єдність різних структур полягає у соціальній взаємодії. У цьому контексті сучасні прибічники соціальної держави наголошують не тільки на доцільності збереження сильної держави, але й сумісності цього інституту з вимірами свободи. Значна частина європейських інтелектуалів сучасності, віддзеркалюючи думку широких верств населення, від лідерів профспілкового руху до керівників найпотужніших європейських корпорацій, все частіше наголошує на необхідності державного втручання в суспільне життя. Державне втручання, за їх переконанням, хоч і обмежує свободу певних осіб, але й захищає її для більшості. Квінтесенцією такої позиції є думка німецького науковця В.Когі, який, віддзеркалюючи класичну позицію прибічників соціальної держави, зауважує, що "демократія тільки зміцнюється, коли існує обмеження на деякі різновиди економічної свободи" [3, с.45]. За його переконанням, міцна влада та важливість інституту держави і в сучасних умовах залишаються незаперечними. Відповідно, квінтесенція такої позиції полягає в наступному: там, де зберігається держава добробуту, забезпечується людська гідність і дотримуються цивілізаційні та соціальні стандарти життя особи, її право на власність. Саме держава надає інституту власності легітимність та визнання. І хоча інститут власності в сучасному європейському суспільстві є розвинутим, потреби глобалізації вимагають від соціальної держави проведення правових реформ, які повинні зосереджуватись на створенні та втіленні важливих та ефективних правил контрактних відносин між владою, бізнесом та профспілковим рухом. Провідні експерти світового банку звертають увагу на важливість законодавчої діяльності соціальної правової держави як основного фактора цивілізованого існування вільного ринку. Роль держави як законодавця та гаранта правопорядку, за їх переконанням, є життєво необхідною для продовження інформаційного економічного розвитку та управління глобальним інформаційним суспільством. Про це свідчить і історична практика, яка переконливо доводить небезпеку ринкового фундаменталізму, правового нігілізму, які є притаманними для сучасної України, але згубність яких для суспільства вже усвідомлена в розвинутих європейських країнах. Тому вельми важливим для сучасних європейських країн є утвердження ролі держави як гаранта законодавчої інфраструктури, що підтримує ринкову діяльність. Глобальна ринкова економіка потребує міцної юридичної підтримки як для того, щоб існувати в межах окремої держави, так і для безпечного функціонування власності на міжнародному рівні. Маємо усвідомлювати, що ринок історично утверджується як цивілізаційний феномен, який забезпечується законодавчо потужним правовим підґрунтям і протистоїть дикунському природному ринку, типовому для пострадянських країн. Тому соціальна держава має відігравати важливу роль у прийнятті та вдосконаленні юридичної основи, від якої залежить розвиток інформаційного суспільства та сталої цивілізованої ринкової економіки з її безумовним дотриманням права власності. Держава за допомогою правових інструментаріїв не тільки захищає інтелектуальну власність громадян, але й "надає урядові інвестиції в розвиток електронних мереж та біотехнологій" [4, с.27]. Американець шведського походження Еспінг-Андерсон переконаний, що "однією з причин, через яку інформаційна революція не змінила світ політичних відносин, є те, що інформація поширюється не в вакуумі, а в політичному просторі, який уже зайнято державою" [5, с.56].

  • 4824. Співробітництво Болгарії, Румунії та Югославії з політичними, воєнними та економічними міжнародними організаціями
    Другое Юриспруденция, право, государство

     

    1. Книга для чтения по новейшей истории 19171945: Пособие для учащихся старших классов средней школы. / Сост.: Н.Н.Яковлева. М.: «Просвещение», 1989. 256с.
    2. Хрестоматия по истории СССР, 19171945: Учебное пособие для педагогов институтов по специальности «История» (Сост: С.И.Дегтев и др. М.: «Просвещение», 1991. 544с.
    3. Хрестоматия по новейшей истории. 4.2 (19451974): Пособие для учителей. Сост.: М.Е.Сучков. М.: «Просвещение», 1976. 288с. 16л. Ил.
    4. БаймуратовМ.А.Международное публичное право. Харьков: «Одиссей», 2003. 752с.
    5. Живков Тодор. Болгрия на Балканах, в Европе, в мире// Международная жизнь. 1989. №5. С.51 55.
    6. ЗаборкоБ. Місії між Заходом і Сходом.: Рада Європи. Історія перспективи// Політика і час. 1994. №7. С.71 77.
    7. Иваницкий В. Югославия: выход из тупика?// Диалог. 1991. №7. С.62 65.
    8. ИвановР.Ф.Крушение Организаций Варшавского Договора и Советского Союза. Американская версия// ННЧ. 2000. №1. С.167 174.
    9. КозыревА. ООН демократия против тоталитаризма// МЭ и МО. 1990. №12. С.5 15.
    10. КолошийцевВ.Ф.Вопросы европейской безопасности в 1980-е годы// Преподавание истории в школе. 1993. «№3. С.2831.
    11. МусатовВ.Л.Восточная Европа: процесс перемен// ННЧ. 1991. №2. С.19 24.
    12. Нестеренко А. Потенциал ООН// Международная жизнь. 1990. №5. С.72 83.
    13. РощинА. ООН и «холодная война»// ННИ. 1991. №5. С.74 84.
  • 4825. Спор с налоговым органом: охранная деятельность или хранение?
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Согласно подпункту 1.1 пункта 1 Указа Президента Республики Беларусь от 3 октября 2006 г. №589 «Об упорядочении работы автомобильных стоянок и автомобильных парковок», с изменениями и дополнениями, под автомобильной стоянкой понимается место стоянки транспортных средств, представляющее собой специально оборудованное одно- или многоуровневое инженерное сооружение (паркинг), предназначенное для хранения транспортных средств и организованное в соответствии с Правилами дорожного движения, утвержденными Указом Президента Республики Беларусь от 28 ноября 2005 г. №551 «О мерах по повышению безопасности дорожного движения», с изменениями и дополнениями, а также Правилами организации (строительства), эксплуатации автомобильных стоянок и автомобильных парковок и пользования ими, утвержденными постановлением Совета Министров Республики Беларусь от 5 января 2007 г. №9 (с изменениями и дополнениями; далее - Правила). При этом владельцем автомобильной стоянки или автомобильной парковки является юридическое лицо или индивидуальный предприниматель, осуществляющий деятельность по оказанию услуг в области хранения транспортных средств, являющийся собственником или на иных законных основаниях осуществляющий владение, пользование или распоряжение имуществом автомобильной стоянки или автомобильной парковки (подп. 2.1 п. 2 Правил).

  • 4826. Споры о понуждении общества к государственной регистрации изменений (дополнений) в учредительные документы в связи с изменением состава участников общества
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Кассационная коллегия Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь отказала в удовлетворении кассационной жалобы истца на постановления первой и апелляционной инстанций хозяйственного суда города Минска по делу № 337-18/08 по иску участника общества Б. к обществу с дополнительной ответственностью «А» (далее - ОДО, общество) о понуждении к совершению действий по государственной регистрации фактически осуществленных изменений состава участников общества, поскольку в обществе не осталось ни одного органа, который в соответствии с действующим законодательством может подготовить документы для представления их в регистрирующий орган в связи с необходимостью внесения изменений и дополнений в учредительные документы общества.

  • 4827. Споры с участием предприятий с иностранными инвестициями
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В ряде дел с участием предприятий с иностранными инвестициями (№№ 40/1990 [2], 165/1991, 97/1992 и др.) вставал вопрос о применимости Конвенции о разрешении арбитражным путем гражданско-правовых споров, вытекающих из отношений экономического и научно-технического сотрудничества 1972 года, именуемой часто по месту подписания Московской конвенцией. В ней участвуют Россия как правопреемница СССР, ряд стран Восточной Европы, Монголия и Куба. В п. 1 ст. II Конвенции предусматривается рассмотрение споров между хозяйственными организациями государств - членов Конвенции в арбитражном суде при торговой палате в стране ответчика или по договоренности сторон в третьей стране - участнице Конвенции.

  • 4828. Способи збирання доказів на досудових стадіях кримінального процесу
    Другое Юриспруденция, право, государство

    За змістом ст. 66 КПК збирання доказів - це діяльність, яка здійснюється на досудовому слідстві та в суді. На перший погляд, докази різних видів, тобто показання, висновки експертів, речові докази, протоколи та документи дійсно можуть бути отримані лише в цих стадіях і лише за допомогою засобів, передбачених ст. 66 КПК. Це дало підстави деяким науковцям стверджувати, що в стадії порушення кримінальної справи доказування відсутнє. Так, деякі автори стверджують, що до порушення кримінальної справи доказування не проводиться, а фактичні дані стають доказами лише після їх перевірки засобами, які допускаються на наступних стадіях процесу [7, с. 20]. В одній зі своїх праць Н. В. Жогін і Ф. Н. Фаткуллін пишуть: «Стадія порушення кримінальної справи має строго обмежену задачу, яка не включає в себе доказування» [7, с. 173]. Але заперечуючи кримінально-процесуальне доказування в стадії порушення кримінальної справи, зазначені автори непослідовні в своїх судженнях. Говорячи про зміст постанови про порушення кримінальної справи, вони з однієї сторони стверджують, що не можна вимагати, щоб вона ґрунтувалася на розгорнутій системі судових доказів, так як у першій стадії процесу їх майже ще нема, а з іншої сторони вказують на те, що необхідно вимагати, щоб описова частина постанови включала аналіз даних, які маються, мотивувалась посиланням на найбільш важливі з них [7, с. 185]. Такої ж точки зору дотримується І. М. Гуткін, який в одній зі своїх робіт зазначає: «Стадія порушення кримінальної справи не має на меті збирання доказів» [2, с. 4]. Але у цій же роботі автор зазначає, що при встановленні наявності підстав до порушення кримінальної справи, органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду приходиться стикатися з матеріалами і фактами, які можуть мати доказове значення по справі, зі слідами злочину, які можуть зникнути. Враховуючи це, можна зробити висновок, що дана стадія включає в себе і дії зі зберігання і закріплення слідів злочину [2, с. 8]. В. Д. Арсеньєв відмічає, що фактичні дані, якими обґрунтовується рішення при порушенні кримінальної справи, мають характер «зачатків» судових доказів, що діяльність в цій стадії процесу являється доказуванням з певними особливостями [1, с. 13]. Так, вказаний автор у одній зі своїх робіт пише, що доказування здійснюється на протязі всього процесу, а значить і при порушенні справи, відмінний лише зміст доказування на різних стадіях процесу, тому що окремі його елементи мають неоднакову удільну вагу, яка визначається місцем та значенням даної стадії [10, с. 13].

  • 4829. Способы защиты гражданских прав
    Другое Юриспруденция, право, государство

    При рассмотрении дел, связанных с возмещением убытков, причиненных неисполнением или ненадлежащим исполнением обязательств, необходимо учитывать, что в соответствии со ст. 15 ГК подлежат возмещению как понесенные к моменту предъявления иска убытки, так и расходы, которые сторона должна будет понести для восстановления нарушенного права. Поэтому, если нарушенное право может быть восстановлено в на- туре путем приобретения определенных вещей (товаров) или выполнения работ (оказания услуг), стоимость соответствующих вещей (товаров), работ или услуг должна определяться по правилам п. З ст. 393 ГК РФ и в тех случаях, когда на момент предъявления иска или вынесения решения фактические затраты кредитором еще не произведены (п. 49 постановления Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 1 июля 1996 г. К) 6/8 «0 некоторых вопросах, связанных с применением части первой Гражданского кодекса Российской Федерации.

  • 4830. Способы защиты прав граждан, местное самоуправление
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В последнее десятилетие в России был обновлен и расширен объем правовых норм, регламентирующих право граждан на защиту. Во-первых, значительно расширились возможности для судебной защиты. Во-вторых, увеличились возможности для реализации иных прав на защиту. Например, закрепление права на оружие, на частную детективную и охранную деятельность позволяет шире использовать право на необходимую оборону, а возникновение обществ защиты прав потребителей, солдатских матерей, налогоплательщиков, появление независимых средств массовой информации создает гражданам более благоприятные возможности для обращения за юридической помощью в негосударственные организации. В-третьих, создана новая государственная организационно-правовая форма защиты граждан уполномоченные по правам человека РФ и в ряде субъектов Федерации. В-четвертых, с 5 мая 1998 года в Российской Федерации вступила в силу Конвенция о защите прав человека и основных свобод. В соответствии с нею любое лицо, группа частных лиц, вправе обратиться с жалобами в Европейскую комиссию по правам человека. В-пятых, ст. 30,31,33,37 Конституции РФ 1993 года были закреплены и в настоящее время широко используются коллективные формы защиты прав. Гражданам предоставлено право на проведение забастовок, собраний, митингов ,демонстраций, пикетирование. Реальным стало право на объединение для защиты своих интересов. В Конституции сказано и о праве на коллективные обращения в государственные и муниципальные органы.

  • 4831. Способы защиты права собственности
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Предмет иска по ст.156 ГК составляют требования об устранении нарушений права собственника (титульного владельца-несобственника), не соединенных с лишением владения, например, о сломе возведенной соседом постройки, затемняющей окна жилого дома собственника, об освобождении имущества от ареста. Эти нарушения могут вызвать определенные убытки в имуществе собственника, поэтому, наряду с предъявлением иска об устранении препятствии в пользовании и распоряжении имуществом, собственник может потребовать возмещения понесенных в результате правонарушения убытков. Это требование связано с негаторным иском собственника, однако не входит в предмет последнего, и образует предмет иска о возмещении вреда. Вред может выразиться в уменьшении имущества собственника, например, в результате стока воды с постройки соседа погибло фруктовое дерево, и в неполучении тех доходов, которые могли быть извлечены собственником, если он не было совершено правонарушение, например, в результате препятствий, чинимых нанимателем жилого помещения, был расторгнут договор с лицом, снимавшим соседнюю комнату на летний период. Д.Ф.Еремеев предлагает "изменить содержание негаторного иска, ограничив его лишь требованием об устранении последствий правонарушения, если они наступили". В противоположность ему В.С.Юрченко полагает, что "в целях более эффективной охраны личной собственности граждан содержание негаторного иска не только не следует сужать, а наоборот, его нужно расширять" путем предоставления собственнику права обращаться в суд не только тогда, когда его право нарушено, но "и тогда, когда возникла опасность нарушения" .

  • 4832. Способы обеспечения исполнения обязательств
    Другое Юриспруденция, право, государство

    1. Понятие. Залог способ обеспечения исполнения обязательства, при котором кредитор по обеспеченному залогом обязательству (залогодержатель) имеет право в случае неисполнения должником этого обязательства получить удовлетворение из стоимости заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами лица, которому принадлежит это имущество (залогодателя), за изъятиями, установленными законом (ст. 334.1).

  • 4833. Способы совершения преступления в сфере компьютерной информации
    Другое Юриспруденция, право, государство

    1.Тайное введение в чужую программу таких команд, которые помогают ей осуществить новые, незапланированные разработчиком функции при одновременном сохранении прежней ее работоспособности. Данный способ может иметь две разновидности. В первом случае программные модули-фрагменты, которые создают так называемого троянского коня, то есть не запланированного разработчиком программного блока, самоликвидируются по окончании исполнения своей задачи. Найти после этого данные программные модули практически невозможно. Во втором случае в алгоритм программы, наряду с ее основными функциями, закладывается алгоритм действий, осуществляющих саморазмножение, автоматическое самовоспроизводство указанного «троянского коня». В результате подобные «программы-черви» автоматически копируют себя в памяти одного или нескольких компьютеров (при наличии компьютерной сети). Из зарубежной следственной практики интересен факт использования «троянского коня» одним американским программистом. Он вставил в программное обеспечение персонального компьютера по месту своей работы команды, которые позволяли не отражать в итоговом отчете определенные поступления денежных средств. Эти суммы особым образом шифровались и циркулировали только в информационной среде компьютера. Похитив бланки выдачи денег, преступник заполнял их с указанием своего шифра, а затем проставлял в них определенные суммы денег. Поскольку соответствующие операции по их выдаче также не отражались в отчетности, то они не могли быть подвергнуты документальной ревизии.

  • 4834. Сравнение комментариев к ст.503 ГК РФ
    Другое Юриспруденция, право, государство
  • 4835. Сравнение основ обеспечения национальной безопасности России и Украины
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Заинтересованность в повышении уровня правового воспитания в современных условиях обусловлена увеличивающимся интересом к значимости и месту права в повседневной жизни, к требованиям законности, а также к совершенствованию правовой основы государственной и общественной жизни общества. Условия жизни, состояние правопорядка в стране, принципы государственного устройства, досягаемость органов власти, должностных лиц и всего процесса управления в современных условиях оказывают решающее влияние на уровень сознательности и общественно - политической активности граждан. Юридическая грамотность, наличие у человека определенного объема правовой информации составляют основу его правосознания. Однако при исследовании правоприменительной деятельности можно констатировать тот факт, что даже при наличии убеждений о необходимости исполнять, соблюдать и правильно применять нормы права многие лица не знают, как правильно поступать в той или иной ситуации. А в отдельных случаях становятся правонарушителями, виновниками причинения существенного вреда гражданам и государству. Прямая причина этого - правовая некомпетентность, незнание того, что закон предписывает, а что запрещает. Часто случается, что правовые убеждения не могут быть реализованы из-за незнания права. Правовое просвещение граждан России по вопросам прав и свобод человека, форм и методов их защиты является одной из важнейших задач государства на сегодняшний день.

  • 4836. Сравнение системы государственного управления в теории Макса Вебера и государстве Шан Яна
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Веберовская концепция состоял в том, что бюрократия отражала классовую структуру общества. В условиях Германии конца XIX - начала ХХ века бюрократия прежде всего отстаивала интересы крупных землевладельцев (юнкерства), хотя экономическая роль этого социального слоя неуклонно падала, а в сфере политики он был не в состоянии взять на себя функции лидерства. В Древнем Китае чиновником теоретически мог стать каждый, кто выполнит требования государства по сдаче зерна.Но фактически это были представители зажиточных общинников, которые таким образом могли сместить действующую аристократию. С годами Шан Ян все больше развивал теорию равных возможностей и опекал развивающуюся бюрократию. Хотя формально к чиновникам в современном государстве предъявлялось лишь требование соответствующей квалификации, в Германии фактически чиновничество происходило преимущественно из привилегированных слоев. Веберовский анализ роли бюрократии в современном обществе далеко не исчерпывается идеально-типической моделью рациональной бюрократии. Немецкий социолог сознавал, что отклонения от идеального типа являлись неизбежными и носили систематический характер. Связано это было с тем, что чиновничество представляло собой особую социальную группу со своими собственными интересами, которую отличало также и стремление к расширению своей власти. Вебер уделил значительное внимание той роли, которую взгляды и ценности бюрократии играли в сфере политики. Его оценка бюрократической ментальности в данном случае была неоднозначной. По мнению Вебера, качества, которыми обладали чиновники, с одной стороны, являлись необходимыми для нормального функционирования государственного аппарата. Но, с другой стороны, бюрократия не была приспособлена к выполнению некоторых политических задач, а попытки чиновников взять на себя не свойственные им функции имели крайне негативные последствия.

  • 4837. Сравнение старого и нового консульского устава
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Он содержал практически исчерпывающий перечень прав и обязанностей консула, в целом соответствующий европейской консульской практике. В Уставе в отличие от Венской конвенции зафиксированы более чёткие функции консула. Так, ст. 21 обязывает консула не реже одного раза в год производить объезд своего консульского округа. А в ст. 23 прямо сказано: консул обязан принимать как письменные, так и устные заявления от юридических лиц и граждан СССР. Он ведёт учёт постоянно проживающих и времен но находящихся в его консульском округе граждан СССР (ст. 25). Распоряжения консула по вопросам, касающимся правил пребывания граждан за границей, имеют для них обязательную силу (ст. 27). Целью консульских учреждений Устав провозглашал охрану и защиту экономических и правовых интересов СССР и союзных республик, а также юридических лиц и граждан СССР (ст. 1). Кроме Устава они обязаны были руководствоваться в своей деятельности, законодательством и распоряжениями правительства, а также договорами и соглашениями, заключенными СССР с иностранными государствами, и международными обычаями (ст. 2). Устав знал 4 вида консульских учреждений: генеральные консульства, консульства, вице-консульства и консульские агентства. Право определения консульских округов, изготовление печатей, утверждение штатов консульских учреждений было предоставлено НКИД, которому теперь был подчинен весь консульский аппарат. За полномочными представителями СССР сохранялось лишь «непосредственное руководство» его работой Особый интерес представляют главы о функциях консульских представителей. Общее положение и задачи консульских представителей по-разному трактовались в то время теоретиками права и вызывали сложности и разногласия в действиях практиков. Некоторые склонны были видеть в консулах особый вид дипломатического агента, которому поручена защита торговых интересов определенного народа, другие подчеркивали значение экономических и торговых интересов вообще и считали, что консулам не может быть присущ дипломатический характер

  • 4838. Сравнение трудового договора и гражданско-правового
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Специальная и научная литература:

    1. Аленина И.В. Интеграция гражданско-правовых и трудовых договорных обязательств // Кадровый портал. 2007. - № 12. С. 21-22.
    2. Глазырин В.В. Гражданский кодекс и регулирование трудовых правоотношений // Право и экономика. 2007. - N 5. С. 6-10.
    3. Желтов О.Б. Развитие законодательства о трудовых договорах (контрактах) // Вестник МГУ. Сер. 11. Право. - N 3. 2008. С. 4-7.
    4. Крикунов С. Трудовой договор / С. Крикунов // Трудовое право. - 2006. - № 11. С. 14-18.
    5. Лапина Ю. Гражданско-правовые договоры и трудовые договоры: проблемы переквалификации // Советник бухгалтера в сфере образования и науки. 2007. - № 1. - С. 47-59.
    6. Маврин С. П. Трудовое право: учебник / С. П. Маврин, Е. Б. Хохолов.- М.: Юристъ, 2008. 228 с.
    7. Нуртдинова А.Ф., Чиканова Л.А. Соотношение трудового и гражданского законодательства // Новый ГК РФ и отраслевое законодательство. - М.: Юрист, 2006. С. 12-16.
    8. Сафонов М.Н. Трудовые договоры: особенности практического применения / М.Н. Сафонов // Журнал российского права. - 2007. - N 8. С. 2-5.
    9. Сгибнева О.В., Дырда В.А. Соотношение трудовых и гражданско-правовых договоров: теория и практика // Правовой дайджест. 2007. С. 5-9.
  • 4839. Сравнительная характеристика государственных и частных нотариальных контор
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Кроме территориальных ограничений, правовой статус нотариуса и должностного лица исполнительного комитета сельского, поселкового, городского Советов народных депутатов, которые совершают нотариальные действия, не разрешает совершать нотариальные действия на свое имя и от своего имени, на имя и от лица своего мужчины или своей жены, его (ее) и своих родственников (родителей, детей, внуков, деда, бабы, братьев, сестер), а также на имя и от лица работников данной нотариальной конторы, работников, которые находятся в трудовых отношениях с частным нотариусом» или работников данного исполнительного комитета. Должностные лица исполнительных комитетов сельских, поселковых, городских Советов народных депутатов не упражнению совершать нотариальные действия также на имя и от лица данного исполнительного комитета. В указанных случаях нотариальные действия совершаются в любой другой государственной нотариальной конторе, у частного нотариуса или в исполнительном комитете другого сельского, поселкового, городского Совета народных депутатов. Должностные лица, перечисленные в статье 40 этого Закона, не упражнению заверять завещания и доверенность на свое имя и от своего имени, на имя и от лица своего мужчины или своей жены, его (ее) и своих родственников (родителей, детей, внуков, деда, бабы, братьев, сестер). Нотариальные и приравненные к ним действия, содеянные с нарушением установленных этой статьей правил, являются недействительными (ст. 9 Закона).

  • 4840. Сравнительная характеристика института расторжения брака по российскому и мусульманскому праву
    Другое Юриспруденция, право, государство