Geum.ru

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 421. Виктимизация жертв насильственной преступности
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Насилие является основным или вспомогательным способом совершения очень многих преступлений. В разных странах мира используются различные группировки преступлений:

    • В США на федеральном уровне в Статистических ежегодниках о преступности в США учитываются следующие разновидности насильственных преступлений: умышленное убийство, изнасилование, грабёж (роббери, англ. robbery), нападение при отягчающих обстоятельствах (англ. aggravated assault).
    • В ФРГ в сборниках криминальной статистики (нем. Polizeilche kriminalstatistik) в число насильственных преступлений включаются умышленные убийства, изнасилование, разбой, телесные повреждения, опасные увечья, отравления, захват заложников и вымогательство, связанное с похищением людей.
    • В статистических бюллетенях Англии и Уэльса (англ. Notifiable Offences Recorded by Police in England and Wales) в число «насильственных посягательств» включаются все виды преступлений против личности, включая, например, незаконный аборт; половых преступлений (в том числе сводничество и двоежёнство) и грабежей.
    • В Швеции в статистических сборниках (швед. rattsstatistik arsbok) отдельной группы насильственных преступлений не выделяется, однако в научных исследованиях к ним относятся все виды убийств, в том числе неумышленные, и нападений (в том числе с целью изъятия имущества). Не относятся к числу насильственных половые преступления.
    • Во Франции, Японии и России (а ранее в СССР) в статистических сборниках отдельная категория «насильственные преступления» отсутствует, а в теории имеют место разные группировки.
  • 422. Вина как основание гражданско-правовой ответственности
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В-третьих, общее правило об освобождении должника, не исполнившего или ненадлежащим образом исполнившего обязательство при осуществлении предпринимательской деятельности, только в случае, если надлежащее исполнение оказалось невозможным вследствие непреодолимой силы, допускает исключения, которые могут устанавливаться законом. В самом Гражданском кодексе Российской Федерации применительно к отдельным видам договорных обязательств определены иные правила ответственности должника, не исполнившего обязательство, которые являются более снисходительными для последнего и учитывают специфику соответствующих обязательств. Например, по договору контрактации производитель сельскохозяйственной продукции, не исполнивший обязательство либо исполнивший ненадлежащим образом, несет ответственность при наличии вины (ст. 538). По договору энергоснабжения в случае, если в результате регулирования режима потребления энергии, осуществленного на основании закона или иных правовых актов, допущен перерыв в подаче энергии абоненту, энергоснабжающая организация несет ответственность за неисполнение или ненадлежащее исполнение договорных обязательств при наличии ее вины (ст. 547). Ссудодатель по договору безвозмездного пользования отвечает за недостатки вещи, которые он умышленно или по грубой неосторожности не оговорил при заключении договора (п. 1 ст. 693); ссудодатель отвечает также за вред, причиненный третьему лицу в результате использования вещи, если не докажет, что вред причинен вследствие умысла или грубой неосторожности ссудополучателя или лица, у которого эта вещь оказалась с согласия ссудодателя (ст. 697). По договору на выполнение научно-исследовательских работ, опытно-конструкторских и технологических работ исполнитель несет ответственность за нарушение обязательств, если не докажет, что такое нарушение произошло не по вине исполнителя (п. 1 ст. 777).

  • 423. Вина, причинний зв'язок як основні категорії кримінального права
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Помилка в засобах вчинення злочину (дії) виражається в неправильному уявленні суб'єкта про об'єктивні властивості використовуваних ним засобів для досягнення злочинного результату, внаслідок чого суспільно небезпечні наслідки або зовсім не настають, або настають у значно більшому чи меншому обсязі, ніж бажав винний. У такому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за замах на той злочин, який вона мала намір вчинити. Наприклад, якщо винний, вважаючи, що дає отруту, помилково напоїв потерпілого нешкідливою для здоров'я мікстурою, його дії кваліфікуються як замах на вбивство. Нарешті, може мати місце помилка в причинності, яка полягає в неправильному уявленні особи про розвиток причинного зв'язку між діянням і наслідком, що наступив. Суть помилки полягає в наступному: вчиняючи яку-небудь дію, особа суб'єктивно впевнена, що вона призведе до бажаного результату. Насправді задуманий наслідок настає або з іншої причини, або вчинене діяння має інший результат. Наприклад, суб'єкт, знаючи, що потерпілий не вміє плавати, штовхає його з моста, будучи впевненим, що він потоне. На справді жертва гине при падінні від удару об виступ мосту. Помилка такого роду на кваліфікацію злочину не впливає, оскільки винний усвідомлював неминучість результату, що наступив. У випадку, коли бажаний наслідок через помилки в причинному зв'язку не настає, винний підлягає відповідальності за замах на відповідний злочин.

  • 424. Виндикационный иск
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Впервые виндикационный иск появился в Древнем Риме. “Виндикационный иск, - отмечал проф. В. А. Краснокутский, - носил исторически процессуальное наименование rei vindicatio (от vim dicere объявлять о применении силы), регламентированного правом поведения собственника по розыску и возвращения своей вещи где нахожу свою вещь, там и виндицирую её (ubi rem meam invenio, ibi vindico)[11]”. Отсюда можно сделать вывод о том, что истцом по виндикационному иску мог быть только собственник. Подобное положение существовало в нашем законодательстве вплоть до принятия Гражданского кодекса 1964 года. Такой пробел в законодательстве вызвал широкую дискуссию среди ученых по поводу того, какова юридическая природа виндикационных исков одних государственных органов к другим: можно ли подвести этот иск под общее понятие виндикационного и негаторного исков или их иски являются самостоятельными? Попытки теоретического обоснования прав государственных органов на предъявление виндикационных исков привели к построению достаточно сложных конструкций. “Каким образом социалистический госорган, - писал А. В. Венедиктов, - не будучи собственником предоставленного ему государством имущества, может виндицировать это имущество, если ГК предоставляет право на виндикацию именно собственнику? Как обосновать виндикационный иск одного госоргана к другому, если и тот и другой одинаково не являются собственниками спорного имущества, если это имущество, вынесет ли арбитраж или суд свое решение в пользу истца или в пользу ответчика, остается объектом права собственности одного и того же собственника: самого социалистического государства?[12]”. Например, Ю. К. Толстой считал, что различие между виндикационным иском собственника и иском государственного органа “заключается в том, что иск собственника основан на праве собственности, а иск госоргана на праве управления”[13]. По мнению А. В. Венедиктова, при предъявлении иска госорганом к колхозу, кооперативной или иной общественной организации подобный иск является виндикационным в обычном смысле, так как направлен на возврат имущества собственнику и, следовательно, направлен на защиту его прав, а при иске одного госоргана к другому он направлен на защиту оперативного управления госоргана-истца[14]. Конец подобным дискуссиям был положен с принятием Гражданского кодекса РСФСР 1964 года, который в статье 157 признал за титульными владельцами право на виндикационный иск. С этого времени в нашем законодательстве была легально установлена защита прав владельцев виндикационным иском, то есть, когда защищается лицо, обладающее имуществом в силу закона или договора. В ныне действующем Гражданском кодексе РФ в ст. 305 закреплено подобное положение. Согласно данной норме, виндицировать имущество может также лицо, хотя и не являющееся собственником, но владеющее имуществом в силу закона или договора (титульный владелец). Это лицо имеет право на защиту его владения также против собственника. Значение данного положения состоит в том, что обладатели вещных прав, в частности хозяйственного ведения и оперативного управления, могут при помощи виндикационного иска, защищать свое владение, в том числе и против собственника. Подтверждением данного утверждения может быть п. 1 Письма Высшего Арбитражного Суда РФ “О разрешении споров, связанных с применением законодательства о собственности” от 31.07.1992 № С-13/ОПИ-171: “Лица, владеющие имуществом на законных основаниях, имеют право на защиту их владения наравне с защитой права собственности, в том числе от незаконных действий собственника.[15]”.

  • 425. Виникнення і здійснення права довірчої власності за законодавством України
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Фонд фінансування будівництва (ФФБ) є належною управителю на праві довірчої власності сукупністю коштів, переданих управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду про участь у ФФБ. Правова природа довірчої власності полягає у надані довірчому власнику речового права, обмеженого цільовим характером його здійснення в інтересах визначених осіб. Цільовий характер означає обумовленість метою, для якої передається майно у довірчу власність. Особливість довірчої власності полягає в існуванні залежного характеру і наявності обмежень при здійсненні права власності довірчим власником. Довірчий власник набуває юридично повне право власності, з одночасною втратою цього правового титулу установником (фідуціантом) може набувати виключні права контролю, надання згоди на розпорядження та/або відчуження майна до закінчення відносин довірчої власності. Установник також володіє реальним правом вимоги зворотного повернення титулу власності від довірчого власника або від третіх осіб, що незаконно заволоділи цим майном, з моменту виникнення обставин, настання яких припиняє право довірчої власності. Наприклад підставою для настання зобовязання зворотного повернення довірчої власності може бути факт погашення забезпечувального боргу, завершення будівництва і введення в експлуатацію, багатоквартирного будинку, досягнення повноліття або повернення вигодонабувача з тривалого відрядження , настання або досягнення будь-якої іншої мети, визначеної договором або законом.

  • 426. Виникнення писемності та історія кодування інформації
    Другое Юриспруденция, право, государство

    1.3 Важко переоцінити внеск вавилонян і ассирійців та інших шумеро-аккадських предків у культуру документування. По-перше, це винайдення письма. Вавилонське клинописне письмо, а точніше шумерське, з якого воно розвинулось, - найдавніше у світі. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто досше ніж сучасний латинський алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських гір до Перської затоки, від Єгипетського моря до кордонів Індії. Саме в Месопотамії виник перший великий теоретично-філософський твір „Сказання про Гільгамеша”. Тема цього документа - пошуки людського безсмертя, яке можна здобути лише корисними для людства справами сягають справжньої філософської глибини і забезпечують йому почесне місце серед найвизначних робіт усих часів і народів.

  • 427. Вирішення міжнародних комерційних спорів
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Судова та арбітражна (третейських судів) практика в Україні не визнається джерелом права. Проте вона має істотне значення для здійснення зовнішньоекономічних відносин. Тлумачення правових норм з допомогою судової практики сприяє належному застосуванню законодавства учасниками ЗЕД, уніфікованому підходу до вирішення спорів, що виникають між ними. Зокрема, визначальне значення має Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 грудня 1999 р. «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», в якій дано поняття публічного порядку одного з ключових інститутів міжнародного приватного права, від якого залежить застосування іноземного права у зовнішньоекономічних відносинах. Під публічним порядком Верховний Суд України розуміє «правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо» (п. 12 Постанови)

  • 428. Вирок в кримінальному судочинстві
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Це єдине, що є спільного у обвинувального і виправдувального вироків. Крім зазначених даних резолютивна частина обвинувального вироку повинна містити рішення про визнання підсудного винним за конкретним пункту, частини, статті КК ; вид і розмір покарання, призначеного підсудному за кожне злочин, у вчиненні яких він визнаний винним; остаточна міра покарання, що підлягає відбування (або рішення про звільнення підсудного від відбування покарання); вид виправної установи, в якому повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі, і режим даного виправного закладу; тривалість випробувального терміну за умовне засудження та обов'язки, які покладаються при цьому на засудженого; рішення про додаткові видах покарання; рішення про зарахування часу попереднього утримання під вартою, якщо підсудний до постанови вироку затримувався в порядку ст. ст. 91, 92 КПК України, був укладений під утримую, домашнього арешту, або він знаходився в медичний або психіатричний стаціонар; рішення про запобіжний захід відносно підсудного до вступу вироку в законну силу.

  • 429. Виртуальный контрафакт. Ответственность за нарушение авторских прав при использовании компьютерных программ
    Другое Юриспруденция, право, государство
  • 430. Відвід державного суду з непідсудності
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Спробуймо з'ясувати, чого стосуються ці підстави. Усі вони стосуються арбітражної угоди та її дійсності в широкому розумінні як правової основи передачі спору до арбітражу і виключення підсудності цього спору державним судам. Наявність, дійсність та виконуваність арбітражної угоди є загальними підставами того, що державний суд не вправі розглядати цей спір. Дійсна арбітражна угода є правовою основою арбітражу, тому тільки відсутність самої арбітражної угоди чи її недійсність є для державних судів основою для прийняття справи до свого розгляду. Викладене вище дозволяє^робити висновок, що перелік підстав, передбачений ст. 11(3) Нью-Йоркської конвенції та ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», є вичерпним. За наявності однієї із зазначених підстав державний суд має право відмовити у задоволенні заявленого Йому відводу з непідсудності і, не відсилаючи сторони до арбітражу, прийняти спір до розгляду по суті. Європейська конвенція не містить чітко визначеного переліку підстав, за наявності яких державний суд може не визнати заявлений йому відвід з непідсудності правомірним і обґрунтованим. Разом з тим у е. VI Європейської конвенції є положення, які можуть розглядатися як можливі підстави для незадоволення заяви про відвід державного суду з непідсудності. Перше положення ст. VI Конвенції, яке можна віднести до підстав для відмови у задоволенні заявленого відводу державного суду, визначає: «...під час винесення рішення з питання щодо наявності чи дійсності зазначеної арбітражної угоди...» Це положення означає, що суд має право розглянути питання про наявність арбітражної угоди, і якщо зробить висновок про таку наявність, то надалі має розглянути питання про її дійсність з тим, щоб відповісти на питання: чи є в наявності дійсна арбітражна угода як умова і як основа для відводу державного суду з непідсудності?

  • 431. Відомчий контроль за законністю та обґрунтованістю проведення слідчих дій
    Другое Юриспруденция, право, государство
  • 432. Відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані сп'яніння
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Лікарям-психіатрам, судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного сп'яніння доводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, які містяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що сп'янілі раптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухи їх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру. Хворобливі пережиття, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках, своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, що мають захисний характер. Для діагностики патологічного сп'яніння більш цінним є не встановлення факту забування подій, а з'ясування, що збереглося в пам'яті суб'єкта, які хворобливі переживання він пам'ятає. Суттєве значення для діагностики патологічного сп'яніння має характер поведінки суб'єкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному сп'янінні, при затриманні спричиняють супротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з суб'єктами, які перенесли патологічне сп'яніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність. Випадки правопорушень, пов'язаних з гострою і хронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрі зловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадках наркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься до правопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливо глибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушника неосудним.

  • 433. Відповідальність у міжнародному праві
    Другое Юриспруденция, право, государство

     

    1. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К., 2002
    2. Конвенция о международной ответственности за ущерб, причиненный космическими объектами, 1972
    3. Конвенция ООН по морскому праву, 1982
    4. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. - М., 2001
    5. Лукашук И.И. Право международной ответственности. М.: Волтерс Кулвер, 2004.
    6. Маланчук, Пітер. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. Видання сьоме. Переклад з англійської. - Харків, 2000
    7. Міжнародне право / Під ред. А.В. Баймуратова. Донецьк, 2008.
    8. Міжнародне публічне право: за ред. Дмітрієва А. І., Муравйова В. І. К. 2000. 560 c.
    9. Ушаков Н.Л. Правовое регулирование использования силы в международных отношениях. М.: Институт государства и права Российской Академии наук, 2007. 96 с.
    10. Черкес М Ю Міжнародне право Підручник К. 284 с
    11. Shaw, Malcolm N. International Law. 5th edition. Cambridge University Press, 2003
  • 434. Віды злачынстваў і меры пакарання за іх выкананне ў Рэспубліцы Беларусь
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Крымінальная заканадаўства Рэспублікі Беларусь ў арт. 46 КК РБ вызначае, што формамі рэалізацыі крымінальнай адказнасці могуць быць не толькі крымінальныя пакарання, але і іншыя меры крымінальнай адказнасці, не звязаныя з ізаляцыяй вінаватага ад грамадства. Такім чынам, можна зрабіць выснову, што ў асобных выпадках дасягненне мэт крымінальнай адказнасці магчыма і без прымянення крымінальнага пакарання, шляхам маральнага і грамадскага ўздзеяння пры сталым кантролі з боку спецыяльных органаў дзяржавы і выканання асуджаным шэрагу абавязацельстваў, якiя ўстанаўлiваюцца судом.

  • 435. Включение в себестоимость дополнительных отпусков за ненормированный рабочий день
    Другое Юриспруденция, право, государство

    С учетом того, что Трудовой кодекс предусматривает предоставление дополнительного отпуска за ненормированный рабочий день лишь не менее трех календарных дней, следовательно, "потолка" у такого отпуска нет, а значит, это так или иначе расходы на оплату труда, которые подлежат включению в себестоимость, поскольку п. 3 ст. 255 НК РФ относит к расходам на оплату труда "начисления стимулирующего и (или) компенсирующего характера, связанные с режимом работы и условиями труда, в том числе надбавки к тарифным ставкам и окладам за работу в ночное время, работу в многосменном режиме, за совмещение профессий, расширение зон обслуживания, за работу в тяжелых, вредных, особо вредных условиях труда, за сверхурочную работу и работу в выходные и праздничные дни, производимые в соответствии с законодательством Российской Федерации". Нигде в указанной статье не оговаривается, что приведенный перечень является исчерпывающим, напротив, фраза "в том числе" подразумевает незаконченность списка. Если такой отпуск не предоставляется, то переработка сверх нормальной продолжительности рабочего времени с письменного согласия работника компенсируется как сверхурочная работа и в этом случае затраты на оплату сверхурочной работы однозначно будут отнесены на себестоимость, обложены ЕСН и в прибыль засчитаны не будут. Но ведь это по сути одни и те же деньги. Так в чем же разница?

  • 436. Владение в римском праве
    Другое Юриспруденция, право, государство

     

    1. Бартошек М., Римское право (понятия, термины, определения). / Бартошек; - --М., 1989.
    2. Глебицкий-Юзефович Л., О праве приращения к недвижимостям (accessio). /Л. Глебицкий-Юзефович - Одесса, 1875.
    3. Дормидонтов Г.Ф., Система римского права. Вещное право. / Г.Ф. Глебицкий-Юзефович - Казань, 1913.
    4. Иванов Б.П., Res mancipii et nec mancipii. (Очерк по истории римского права). /Б.П. Иванов - --Казань, 1914.
    5. Зелер В., Учение о праве общей собственности по римскому праву. / В. Зелер - Харьков, 1895.
    6. Кремлев Н. К учению о праве добросовестного владельца на плоды по римскому праву. / Н.К. Кремлев - --Казань, 1866.
    7. Кремлев Н. Сепарация как способ приобретения собственности добросовестным владельцем по классическому римскому праву. \ Н.К. Кремлев - Казань, 1868.
    8. Перцев В.Н. О форме собственности в античном обществе /В.Н. Перцев // Исторический журнал. - 1939. - № 10. - С.41-44.
    9. Петражицкий Л.М. Bona fides в гражданском праве. Права добросовестного владельца на доходы с точки зрения догмы и политики гражданского права. /Л.М. Петражицкий- - 2-е изд. - Спб., 1902.
    10. Петражицкий Л.М. Деление дотальных плодов по римскому праву/Л.В. Петражицкий // Киевские университетские известия. - --1896.
    11. Попович П.В. Определение давности и давности владения в древнеримском гражданском праве. /П.В. Попович- - Варшава, 1911.
    12. Савельев В.А. Право собственности в римской классической юриспруденции/В.А. Савельев // Советское государство и право. - 1987. - № 12. - С.11-27.
    13. Синайский В.И. Юридическая загадка. (К вопросу о спецификации). /В.И. Синайский- - Киев, 1914. 13.11 2009 г. Голопятенко Т.Н.
  • 437. Владение как элемент вещного права
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Рассмотрение проблемы виндикационного иска не входит непосредственно в задачи данного исследования, вопрос о пределах и основаниях виндикации достаточно подробно исследован в цивилистической литературе. Коснемся лишь одного аспекта, связанного с ограничением виндикации и относящегося к проблеме владения. Ст. 302 ГК прямо исключает возможность истребования у добросовестного приобретателя денег и ценных бумаг на предъявителя, что не учитывают в своей работе сотрудники правоохранительных органов, изымающие порой у добросовестных приобретателей указанные объекты по различным "протоколам обыска и изъятия", "протоколам добровольной выдачи" и затем передающие их собственникам. Исключена и виндикация вещи, выбывшей из обладания собственника или иного лица, получившего владение по закону или договору, по их воле и перешедшей добросовестному приобретателю по возмездной сделке. Но возникает проблема: если суд отказывает собственнику в истребовании вещи, то какой титул на нее имеется у добросовестного приобретателя? А.П. Сергеев полагает, что приобретатель становится собственником вещи. Однако такое суждение не опирается на букву закона. Возникает расщепление права собственности (ибо закон не лишает собственника при отказе в виндикации его права, такого основания прекращения права собственности нет среди способов, указанных в главе 15 Гражданского кодекса) и владения как фактического отношения, но наделенного определенными юридическими последствиями возможностью приобрести оригинальное право собственности по узукапии. Такое владение может длиться достаточно долго. Так, по делу по иску райпотребсоюза к Комитету по управлению имуществом о признании права собственности на нежилое помещение Арбитражный суд указал, что течение срока приобретательной давности для приобретения права собственности на государственное имущество начинается не ранее 1 июля 1991 года. Данный вывод аргументирован тем, что только 1 июля 1990 года вступил в силу Закон СССР "О собственности", согласно которому государство обеспечивает всем собственникам равные условия защиты права собственности, в связи с чем утратили силу предусмотренные Гражданским кодексом РСФСР нормы о преимуществе в защите права государственной собственности. Учитывая установленный ст.78 ГК РСФСР годичный срок исковой давности, начало течения срока приобретательной давности не может начаться для государственного и муниципального имущества ранее 1 июля 1991 года.

  • 438. Владимир Мономах
    Другое Юриспруденция, право, государство
  • 439. Власть домовладыки
    Другое Юриспруденция, право, государство

     

    1. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения / Под ред. Ю.В. Преснякова. - М.: Юридическая литература, 1989. - 448 с.
    2. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник / Под ред. В.С. Нерсесянца. - М.: Норма, 2003. - 784 с.
    3. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. - Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1975. - 156 с.
    4. Косарев А.И. Римское право. - М.: Юридическая литература, 1986. - 240 с.
    5. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима / Отв. ред. А.Д. Рудоквас. - М.: Статут, 2003. - 684 с.
    6. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права: Учебник. - М.: Зерцало, 2000. - 400 с.
    7. Омельченко О.А. Римское право: Учебник. - М.: Тон; Остожье, 2000. - 208 с.
    8. Пиляева В.В. Римское частное право: Учебное пособие. - М.: Инфра-М, 2001. - 192 с.
    9. Подопригора A.A. Основы римского гражданского права: Учебное пособие. - Киев: Вентури, 1995. - 288 с.
    10. Хвостов В.М. Система римского права. Семейное право. Наследственное право. - М.: Типография Вильде, 1909. - 146 с.
    11. Хутыз М.Х. Римское частное право: Курс лекций / Отв. ред. С.А. Чибиряев. - М.: Былина, 1995. - 170 с.
    12. Яковлев В.Н. Основы римского гражданского права: Учебное пособие. - Ижевск: Удмуртский государственный университет, 1997. - 355 с.
  • 440. Влияние антимонопольного регулирования на международную передачу технологий
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Белорусским законодательством предусматриваются и исключения из общего правила о запрете соглашений, ограничивающих конкуренцию. Такие соглашения могут быть признаны правомерными антимонопольным органом, если хозяйствующие субъекты докажут, что положительный эффект от их действий, в том числе в социально-экономической сфере, превысит негативные последствия для рассматриваемого товарного рынка или Республики Беларусь в целом, а ограничение конкуренции должно осуществляться лишь в той мере, в какой названные ограничения неизбежны для достижения данного эффекта, или если их совершение непосредственно предписано актами законодательства, принятыми (изданными) в соответствии с Конституцией Республики Беларусь. Полагаем, что такими актами могут быть в том числе акты, принятые в развитие инвестиционных договоров для реализации крупных инвестиционных проектов.