Geum.ru

Курсовой проект по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 561. Демографическая проблема в отношениях России и Китая
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Арбатов А.Г. Национальная идея и национальная безопасность. - Внешняя политика и безопасность современной России. Т. 1. Кн. 1. М., 1999
    2. Арин О. Стратегические контуры Восточной Азии в XXI веке. Россия: ни шагу вперед. М., 2001.
    3. Бакланов П.Я.. Географические, социально-экономические и геополитические факторы миграции китайского населения на юг Дальнего Востока. Доклад на круглом столе 28.06.1999 // Перспективы Дальневосточного региона: китайский фактор. / Институт истории, археологии и этнографии народов Дальнего Востока РАН. Владивосток, 1999
    4. Богатуров А.Д. Великие державы на Тихом океане. М., 1997
    5. Ведомости. 23.05.2002
    6. Витковская Г., Зайончковская Ж. Новая столыпинская политика на Дальнем Востоке России: надежды и реалии - http://www.eraa.ru/EraaRus/vostok.htm
    7. Галенович Ю.М. Россия и Китай в XX веке: граница. М, 2001
    8. Гельбрас В.Г. Китайская реальность России. М., 2001
    9. Дэн Сяопин. Избранное (1982 1992). Пекин, 1994
    10. Дятлов В.И.. Современные торговые меньшинства: фактор стабильности или конфликта?. М., 2000
    11. Зайончковская Ж. Китайская иммиграция через призму рынка труда//Российский демографический журнал, №3, 1997
    12. Зайончковская Ж.. Возможно ли организовать переселение на Дальний Восток? // Миграция. 1997. - № 3
    13. Карлусов В., Кудин А. Китайское присутствие на российском Дальнем Востоке: историко-экономический анализ // ПДВ. 2002. - № 3.
    14. Китай в мировой политике. МГИМО. М., 2001
    15. Мясников В.С. Договорными статьями утвердили. Дипломатическая история русско-китайской границы. XVII XX век. М., 1996
    16. Независимая газета 21.03.2002
    17. Новое освоение Сибири и Дальнего Востока. http://www.svop.ru/yuka/895shtml
    18. Остроухов О.Л. Внешняя политика Китая в эпоху Реформ. - Постиндустриальный мир: центр, периферия, Россия. Сб. 2. Глобализация и Периферия. М., 1999
    19. Панцов А.В. Тайная история советско-китайских отношений. М., 2001
    20. Пионтковский А. Китай неотвратим // Независимая газета - 14.08.2001
    21. Россия Китай.- 2001. июль. - № 3 4.
    22. Рыбаковский Л.Л. и др. Демографическое будущее России / Институт социально-политических исследований РАН. Саранск, 2000
    23. Рыбаковский Л.Л. и др. Миграционная ситуация на Дальнем Востоке: история и современность/ Институт социально-политических исследований РАН. М., 1999
    24. Рыбаковский Л.Л.,и др.. Концепция миграционной политии в южных районах Дальнего Востока / Институт социально-политических исследований РАН. М., 1999
    25. См.: Ша Э цинь Хуа ши. Т. 3. Пекин, 1981. (История агрессии царской России против Китая. Т. 3. Перевод с китайского М., 1986.)
    26. Современные международные отношения. МГИМО. М., 2001
    27. Титаренко М.Л.. Россия лицом к Азии. М., 1998
    28. Экспресс-информация № 6. Перспективы регионального сотрудничества России и Китая в ХХI веке/ Российская Академия Наук. Институт Дальнего Востока. М., 2001
    29. Яковлев А. Г. Россия и Китай: состояние и перспективы отношений // Китай в мировой и региональной политике (история и современность): Информ. бюл. Ин-та Дальнего Востока РАН. - 1995. - № 3.
    30. Courtis K. Economics and Security in Pacific // Foreign Affairs. 1998. - № 1. - Р. 141 - 145.
    31. Deng Xiaoping's Six Conceptions for the Peaceful Reunification. Режим доступа: http://www.chinataiwan.org/tra/sinica/sinica-02.htm, свободный.
    32. Eagleberger L. The transatlantic Relationship - A long term perspective. Режим доступа: http://www.mig.news.com/news/politic.html, свободный.
    33. Gong G. China's Fourth Revolution // Foreign Affairs. 2001. - № 4. - Р. 60 - 63.
    34. Grant R. China and it's Asian Neighbors: looking forward 21 century // Foreign Affairs. 2000. - № 3. - Р. 21 - 42.
    35. Kristof N. The age of the Pacific. Режим доступа: http://www.asiaheadlines.com/d-b/news/msg, свободный.
    36. Kristof N. The Rise of China // Foreign Affairs. 1993. № 3. - Р. 64 - 72.
    37. Pan Zhenqiang, Future Security Needs of the Asia Pacific Region. Режим доступа: http://www.house.chinadailv.gov/news/full.html7id=2647, свободный.
    38. Tiang Zemin's Eight-point Proposal for the Development of the Cross-straits Relations. Режим доступа: http://www.chihataiwan.org/tra/int-0312.html, свободный.
    39. Zhong I. China Updating Nuclear Weapons. Режим доступа: http://www.chinaembassy.com/ins.nst/50&expend=16, свободный.
    40. СРС Sincerely wishes to make a peaceful National Reunification Miracle. Режим доступа: http://www.chinaorg.ch/english/material.html, свободный.
  • 562. Демократический государственно-правовой режим
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

    1. Азаркин П.Н., Левченко В.Н., Мартышкин О.В. История политических учений. М., 1994.
    2. Алексеев С.С. Теория государства и права Учебник для юридических вузов и факультетов, 1998, 429 с.
    3. Аристотель. Афинская полития. М., 1936.
    4. Бутенко А.П. Власть народа посредством самого народа. М. 1988.
    5. Государственное право Российской Федерации, Козлова А.Е., Кутафин В.М.. М., 2000.
    6. Жегутов Р.Т. Теория государства и права. Учебное пособие. М., 1998.
    7. Основы государства и права. Учебное пособие // Под ред. О.Е. Кутафина. М., 1999.
    8. Теория государства и права. Вып. 1. // Под ред. А.Б. Венгерова. М., 2001.
    9. Российское законодательство ХХ веков. В 9т. М.: Юридическая литература, 1987.
    10. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. М.: Юрист,
    11. Хрестоматия памятников феодального государства и права. М., 1961
    12. Клименко С. В., Чичерин А.П. Основы государства и права. М., 1997.
    13. Мазутов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. М., 1997.
    14. Основы политической науки. Учебное пособие для вузов, ч. 1. М.,2002
    15. Основы политической науки. Учебное пособие для вузов, ч. 2. М., 2002
    16. Фукидид. История Т. 1, кн. II. М., 1915
    17. Руссо Ж. Ж. Трактат. М., 1969
    18. Дарендорф Р. Дорога к свободе. // Вопросы философии 1990 №9
  • 563. Демократия и государство
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Несмотря на то, что в этом отношении в демократических государствах имеются различные нюансы, определенные принципы и практические подходы отличают демократическое правление от других форм государственной власти.

    • Демократия является формой правления, при которой все граждане участвуют в управлении государством и принимают на себя ответственность перед обществом либо непосредственно, либо через своих свободно избираемых представителей.
    • Демократия представляет собой совокупность принципов и практических мер, защищающих свободу человека. Демократия - это институционализация (введение в законные рамки) свободы.
    • Демократия основана на принципах волеизъявления большинства в сочетании с правами личности и меньшинств. Все государства с демократической формой правления, уважая волю большинства, ревностно защищают основные права отдельных людей и групп, составляющих меньшинство.
    • Демократические государства оберегают членов общества от всевластия центральных правительств и осуществляют процесс децентрализации государственной власти, делегируя часть полномочий на региональный и местный уровень. При этом государства с демократической формой правления отдают себе отчет в том, что местные органы власти должны в максимально возможной степени быть доступными народу и откликаться на его нужды и чаяния.
    • Демократические государства понимают, что одной из их основных функций является защита таких основных прав человека, как свобода слова и вероисповедания; право на равную защиту со стороны закона и право на создание организаций и полномасштабного участия в политической, экономической и культурной жизни общества.
    • Государства с демократической формой правления регулярно проводят свободные и справедливые выборы, право участия в которых предоставляется всем гражданам. Выборы в демократическом обществе не могут быть лишь ширмой, за которой скрываются диктаторы или одна единственная партия, а представляют собой подлинные соперничества за завоевание поддержки народа.
    • Демократия требует от государственных органов выполнения законов и обеспечивает такое положение, при котором все граждане получают одинаковую защиту в рамках закона и все их права защищаются правовой системой.
    • Демократические государства отличаются разнообразием, отражая уникальную политическую, общественную и культурную жизнь каждой страны.
    • Государства с демократической формой правления основываются на основополагающих принципах, а не на единообразной практике. В условиях демократии граждане не только имеют права, но и берут на себя обязательство участия в политической системе, которая в свою очередь защищает права и свободы этих граждан.
    • Демократические общества привержены таким принципам как проявление терпимости, налаживание сотрудничества и достижение компромисса. Демократические государства признают, что достижение консенсуса требует компромисса, а также что он не всегда может быть достигнут. Говоря словами Махатмы Ганди, "нетерпимость сама по себе является одной из форм насилия и препятствием на пути роста истинного демократического духа".
  • 564. Демократия: недостатки и пороки
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция Российской Федерации. // Российская газета. 1993. 25 дек.
    2. Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации: федеральный закон от 06.10.2003 № 131-ФЗ [электронный ресурс] // КонсультантПлюс. ВерсияПроф.
    3. Абдулаев М.И.Теория государства и права: учебник для высших учебных заведений / М.И. Абдулаев М. : Магистр-Пресс, 2008. 124 с.
    4. Астафичев П.А. Сущность консультативного участия граждан в муниципальной деятельности // Государство, право, управление 2007: Материалы VII Всероссийской научно-практической конференции. Ч. I и II / Отв. ред. С.И. Некрасов; Государственный университет управления. М. : ГУУ, 2007. С. 45.
    5. Венгеров А.Б. Теория государства и права: часть первая / Под общ. ред. А. Б. Венгерова М. : Проспект, 2007. 617 с.
    6. Гаджиев К.С. Основные принципы и установки демократии / К.С. Гаджиев М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2007. 664 с.
    7. Кириленко Г.Г. Философия: учебник для вузов / Г. Г. Кириленко М.: Проспект. 2003. с. 60.
    8. Комарова В.В. Демократия - конституционный императив / В.В. Комарова // Конституционное и муниципальное право. 2009. № 22.
    9. Лазарев В.В. Общая теория права и государства: учебник, 3-е изд., перераб. и доп / В.В. Лазарев. М. : Юристъ, 2006. 698 с.
    10. Липень С.В. Теория государства и права: учебник для вузов / Под общ. ред. С.В. Липень Ташкент. : AKADEMIYA, 2007. 737 с.
    11. Мартышин О.В. Теория государства и права: учебник для вузов / Под общ. ред. профессора О.В. Мартышина М. : Норма, 2006. 496 с.
    12. Матузов Н.И. Теория государства и права: курс лекций, 2-е изд., перераб. и доп. / Н.И. Матузов, А.В.Малько М.: Юристъ, 2007. 49 с.
    13. Мелехин А.В. Теория государства и права: учебник / А.В. Мелехин М. : Маркет ДС. 2007. 569 с.
    14. Астафичев П.А. Рецензия: Садовникова Г.Д. Представительная демократия: от идеи к реализации / П.А. Астафичев // Конституционное и муниципальное право. 2009. № 7.
    15. Васильева С.В. Социальная легитимация власти как основа консультативной демократии и демократии соучастия / С.В. Васильева // Конституционное и муниципальное право. 2009. № 14.
    16. Затонский В.А. Демократический режим оптимальная форма функционирования сильного государства / В.А. Затонский // Государственная власть и местное самоуправление. 2009. № 7.
    17. Лебедев В.А., Киреев В.В. Конституционно-правовые аспекты взаимодействия демократического государства и политических партий / В.А. Лебедев, В.В. Киреев // Конституционное и муниципальное право. 2009. № 11.
    18. Охотский Е.В. Борьба с коррупцией важнейшая составляющая кадровой политики демократического правового государства / Е.В. Охотский // Государственная власть и местное самоуправление. 2009. № 2.
    19. Послание Президента Российской Федерации В.В. Путина Федеральному Собранию от 18 апреля 2002 г.
    20. О положении в стране и основных направлениях внутренней и внешней политики государства. Послание Президента Российской Федерации В. В. Путина Федеральному Собранию от 25 апреля 2005 г.
    21. Послание Президента Российской Федерации Д.А. Медведева Федеральному Собранию от 5 ноября 2008 г.
  • 565. Демпінг та антидемпінгові заходи
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Воно набуло ще більшого значення з набуттям чинності 1 березня 1998 року Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС, яка є безпрецедентною у вітчизняній договірно-правовій практиці, оскільки торговельні положення УПС наближені до положень СОТ. Євросоюз нині є найбільшим торговим блоком світу, на який припадає пята частина світової торгівлі, а для України другим за значенням торговельним партнером, на долю якого припадає близько 20% українського зовнішньоторговельного обороту (частка Росії 35%, СНД близько 40%). Середньозважена імпортна митна ставка ЄС, яка застосовується до промислових товарів, становить близько 4%. Та, беручи до уваги структуру українського експорту і застосування Генеральної системи преференції ЄС, реальна ставка мита на український експорт може бути меншою. ЄС не застосовує жодних кількісних обмежень до українських товарів, за виключенням обмежень у торгівлі деякими видами сталеливарної продукції і, до останнього часу, текстильними виробами. Крім існуючих взаємних вимог щодо сертифікації товарів в Україні та ЄС (так звані технічні барєри), єдино можливі проблеми в торгівлі, за висновками експертів, можуть спричинюватись недостатнім розумінням того, як працює інструмент антидемпінгової політики. Відповідно до правил СОТ він спрямований проти недобросовісної демпінгової торговельної практики. За період з 1 січня 2000 року по 30 червня 2008-го на ЄС припадали 8 із 48 (17%) ініційованих проти України антидемпінгових розслідувань і 9 із 43 (21%) запроваджених проти неї антидемпінгових заходів. Загалом на Україну припадає 3% ініційованих ЄС проти інших країн антидемпінгових розслідувань та 5% запроваджених ЄС антидемпінгових заходів, що за нашої частки в торгівлі ЄС у 0,4% є надзвичайно високим показником. На сучасному етапі лише шість видів українських товарів підлягають дії антидемпінгових заходів при імпорті в ЄС. На сьогодні в Україні створена та постійно вдосконалюється нормативно-правова база застосування інструментів торговельного захисту. Антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні захисні заходи спрямовані на захист національного товаровиробника від недобросовісної конкуренції з боку експортерів та масованого імпорту, антидемпінгового імпорту, субсидованого імпорту та застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну Як свідчить практика, застосування цих заходів є достатньо ефективним та позитивно впливає на економічне становище вітчизняних виробників. Визначено, що за досліджуваний період зроблено чимало реформ в даних сферах, проте недосконалими залишається ще безліч питань соціально-економічного та правового характеру. Першочерговими заходами України на шляху інтеграції до Європейського Союзу і вдосконалення антидемпінгових заходів визначено: - завершення технічного оформлення отримання Україною від ЄС статусу країни з ринковою економікою; - проведення переговорів щодо надання Україні преференцій у торгівлі з ЄС на основі Генеральної системи преференцій ЄС та укладення преференційних угод про торгівлю.товарами і послугами; - забезпечення виконання центральними органами виконавчої влади планів адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, європейських стандартів технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, захисту прав споживачів; - у рамках щорічних планів дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС та Плану дій Україна-ЄС розробити спеціальний розділ стосовно створення належних інституційних та інфраструктурних передумов діяльності наших компаній на ринку ЄС; - внесення у план дій України та Євросоюзу положень про скасування з боку ЄС дискримінаційних інструментів торговельного режиму щодо України, а також про її участь в економічних і науково-технологічних програмах ЄС; - надання міністерствами і відомствами, які є розпорядниками бюджет них коштів, переваг національним компаніям при розміщенні держзамовлення на програмні продукти та інформаційно-телекомунікаційні послуги; - вивчення передумов створення зони вільної торгівлі з ЄС та необхідних передумов для початку переговорів із цього питання відразу після набуття, Україною членства в СОТ; - впровадження заходів із регулювання експорту капіталу з метою полегшення для українських компаній їхньої постійної комерційної присутності за кордоном; вжиття заходів, спрямованих на істотне збільшеная легальних інвестицій українських компаній у країни-члени ЄС з метою переважного спрямування їх на розвиток відповідних маркетингових і сервісних мереж та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників; - вивчення питання про можливість включення України в єдині європейські системи телекомунікацій, маючи на увазі ефективне використання українського потенціалу в галузі послуг із запуску ракетних носіїв; - проведення переговорів із Європейською асоціацією з акредитації стосовно взаємного визнання результатів оцінки відповідності продукції вимогам безпеки; - проведення парламентських слухань з питань дотримання Україною положень базових конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), яке є умовою для надання ЄС так званих соціальних преференцій в рамках чинної Генеральної системи преференцій; з цією ж метою здійснення моніторингу отримання в Україні прав громадян у сфері соціально-трудових відносин, визначених ратифікованими конвенціями МОП; включення його результатів у щорічну доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; - розробка регіональних програм нарощування експортного потенціалу конкурентоспроможних продукції і послуг, надання особливої уваги прикордонному співробітництву та використанню переваг участі в діяльності єврорегіонів. [20. с.23-25]

  • 566. Деньги как объект гражданских прав
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Невозможно игнорировать объективные факты истории, демонстрирующие, что первые металлические монеты появились в VII веке д.н.э. в Лидийском царстве и в Китае, что в VIII веке нашей эры в Китае уже обращались и бумажные деньги, что в XVI XVIII веках действовала система биметаллизма, что в XIX веке возобладал золотой стандарт, постепенно «демонтированный» в XX веке в связи с отменой золотых паритетов валют и широким распространением бумажных платежных средств. Поэтому Л.Г. Ефимова, безусловно, права, когда она последовательно предпринимает анализ правовой природы наличных денег, и лишь затем безналичных денег. Такая логика научного исследования вытекает из фактов экономической истории и объективно отражает действительную тенденцию в эволюции денег и соответственно эволюцию понятия денег. Однако экономическая тенденция, это еще не экономический закон. Для науки представляет интерес подчас не только закономерное развитие событий, но и отступления от этих закономерностей. Имеются, к примеру, достаточные доказательства того, что и в древних цивилизациях, еще до появления металлических монет, возникали платежные системы как своеобразные прототипы современных безналичных расчетов. Так, характеризуя материальную культуру Древнего Египта, Г. Вейс писал, что после удачных войн с народами Ближней Азии в египетские сокровищницы стекались огромные богатства. Египтяне уже умели «ранжировать» их с точки зрения меновой ценности. «В надписях-перечнях той эпохи на первом месте стоят «серебро, золото, медь, олово, драгоценные камни, слоновая кость, черное дерево» и т.д., затем драгоценная утварь прекрасной работы, богатые сосуды, роскошно убранные колесницы и оружие». В литературе отмечается, что в Древнем Египте издавна существовала чисто условная, теоретическая единица, именуемая «шетит». Египтяне хорошо знали, какое количество золота, серебра или меди соответствовало одному шетит. Таким образом, товар не обменивался на деньги. Но тот, кто хотел продать дом и договаривался о его стоимости в шетит, получал зерна или скота на эту сумму. Если продавец и покупатель обменивались животными или изделиями неодинаковой стоимости, разницу измеряли в шетит и, чтобы ее уравновесить, подыскивали подходящий товар, который одна сторона могла предложить, а другая соглашалась принять. На другой пример «безналичного» косвенного товарообмена из истории Египта, заимствованный из работ Б. Литаера, ссылается А.С. Генкин: «Хранилище пищевых продуктов лежало в основе египетской валютной системы. Каждый фермер, который вносил свой вклад в коллективное хранилище, получал черепок, на котором указывалось количество и дата вложения. Затем он мог его использовать, чтобы получить другие товары». Если не «придираться» к частностям, то, видимо, речь идет о явлениях весьма близких, если не совпадающих. Для того, чтобы иметь право на долю в этом коллективном богатстве, необходимо было выразить эту долю в какой-то условной единице, «вмещающей» в себя определенное количество весовых частей определенного металла. Неважно, что представляла собой эта единица: слово «шетит» или керамический черепок. Существенно, что и в первом, и во втором случае имеется некая материальная субстанция, отражающая познанную человеком практическую и экономическую закономерность в соотношении меновых стоимостей. Напомним, все это имело место до появления в обороте первой металлической монеты. Слово, черепок, запись в книге, отчеканенный на монете или отпечатанный на купюре номинал денежной единицы, электронная запись в банковском счете все это, на наш взгляд явления если не одного, то близкого порядка.

  • 567. Держава і політична система суспільства
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція (Основний закон) України. - К. - 1996.
    2. Коментар до Конституції України. - К. - 1996.
    3. Білоус А. О. Політико-правові системи: Світ і Україна: Навчальний посібник. К. АМУПП. 1997.
    4. Білоус Л.С. Політичні обєднання україни. К. 1993.
    5. Кравчук М. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. третє видання, змін. і доповн. Тернопіль: Карт-Бланш. 2002. 247 с.
    6. Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права: Учебник. М. -2005. 265 с.
    7. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник. М. Проспект. 2005. 321 с.
    8. Оксамытный В. В. Теория государства и права: Учебник. М. Омега-Л. 2005.
    9. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навчальний посібник. К.: Юрінком Інтер. 2001. 176 с.
    10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. Х.: Консум. 2006. 656 с.
    11. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. К.: Либідь. 2002. 576 с.
    12. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копейчикова. К. Юрінком Інтер. 1998. 320 с.
    13. Політологія / Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М.І. Хильки та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. К.:Здоровя. 2004. 776 с.
    14. Теорія держави і права: Підручник / С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомир, В. С. Ковалевський; За ред. С. Л. Лисенкова. К.: Юрінком Інтер. 2005. 448 с.
    15. Теорія держави і права: Навчальний посібник / Упоряд. Л. М. Шестопалова. К.: Прецедент. 2006. 197 с.
  • 568. Державна молодіжна політика в Україні: соціально-педагогічний аспект
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Атрощенко Б., Коваленко В. Історія молодіжної політики незалежної України пишеться вже зараз // Сіверянський літопис. 2006. №6. С.112-114.
    2. Андрущенко В.Л. Запорізька Січ як український феномен. // В.Л. Андрущенко, В.М. Федоров - К. : Заповіт, 1995. - 75 с
    3. Балакірєва О. М., Головенько В.А. Державна молодіжна політика як важливий напрям діяльності владних інститутів щодо розвязання проблем молоді в сучасній Україні // Укр. соціум. 2006. № 6. С. 149-150.
    4. Бакаєв, О. Деякі концептуальні проблеми молодіжної політики в Україні // Розбудова держави. 1996. - № 1. С. 13-20.
    5. Богомаз, К.Ю. Формування політичної культури української молоді в умовах незалежної держави //Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи. К., 2004. С. 221-225.
    6. Бородін, Є. І. Державна молодіжна політика в Україні у 1991-2003 рр.: урядові програми // Вісник Дніпропетровського університету. Д., 2004. № 5. С. 98-108. (Історія та археологія ; Вип.12)
    7. Бородін Є.І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991-2004 рр.): Монографія /Є.І. Бородін. Д.: Герда, 2006. 472 с.
    8. Гикава, Г. Особливості соціального становлення молоді // Соціальний педагог. 2008. - № 12(грудень). С. 58-60.
    9. Гадяцький Л. Державна молодіжна політика: поганяй до ями ?: Виступ [народного депутата України], що не прозвучав у парламенті // Новий час. 1999. 28 черв. 4 лип. С.3.
    10. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. К.: Наук. думка, 1993
    11. Димитров, М. Ф. Пріоритетні напрями молодіжної політики у діяльності державних місцевих структур та громадських організацій // Проблеми освіти : наук.-метод. зб. / гол. ред. В.Г. Кремень. К., 2006. Вип. 44. С. 63-66.
    12. Донченко Т.О. Формування державної молодіжної політки в Україні:історико- правовий аспект. //Наукові праці.Том 125.Випуск 112.-К.2009.-С.141-143.
    13. Жигайло, Н. І. Діяльність центрів соціальних служб для молоді // Соціальна педагогіка: навч. посіб. / Н. І. Жигайло. Л., 2007. С. 133-143.
    14. Зінченко А. Державна молодіжна політика: історія формування, проблеми, перспективи // Політичний менеджмент 2007. № 1. С.185-186.
    15. Ільченко Н.М. Деякі аспекти формування механізму реалізації державної політики України в галузі засобів масової інформації // Державне будівництво: електрон. наук. фахове видання ХарРІ НАДУ. Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2007. № 2.
    16. Карнаух, А.А. Молодіжна політика: проблеми та перспективи // Віче. 2007. № 18. С. 47-48
    17. Кривчик Г.Г. Молодіжна політика в Україні у дзеркалі історизму і обєктивності // Грані. 2006. № 6. С. 153-155.
    18. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). Київ, Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. 242 с.
    19. Перепелиця, М. Механізм реалізації регіональної, місцевої державної молодіжної політики // Нова політика. 2000. - № 6. С. 40-43.
    20. Перепелиця, М. Державна молодіжна політика: молодь про її формування та реалізацію // Віче. 2000. - № 10. С. 47-60.
    21. Пилипчук І., Федусь С. Державна житлова молодіжна політика // Розробка державної політики: Аналіт. зап. / Уклад. О. І. Кілієвич. К., 2002. С. 137-141.
    22. Плахотнюк Н.Г. Проблеми і шляхи залучення молоді на державну службу в Україні // Укр. соціум. 2005. № 4. С. 84-92.
    23. Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. 34 с.
    24. Метьолкіна Н.Б. Механізми формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні [Електронний ресурс] / Н.Б. Метьолкіна // Державне будівництво Х. : ХарРІ НАДУ "Магістр", 2008. № 1.
    25. Смолій, В.А. Молодіжна державна політика Історія України XX початку XXI століття: навч. посіб. // за ред. В.А. Смолія. К., 2004. С.342.
    26. Старожук Р. Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України: механізи реалізації . //Дис..канд.наук з держ.упр.25.00.02- Р. Старожук //О.;ОРІДУ НАДУ .2007,С.13-25.
    27. Ченцов В., Колесніков К. Українська молодіжна політика від Кравчука до Кучми // Бористен. 2006. № 12. С. 12-13.
    28. Шульга, В.В. Соціально-педагогічні аспекти державної молодіжної політики в Україні // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. / гол. ред. В.Г. Кремень. К., 2004. Вип. 40. С. 32-39.
    29. . Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 13 травня 1999р.,№655-ХІV.
    30. Гажієнко Ю. Проблеми політичної соціалізації молоді в сучасних умовах. //Вісн. НАДУ -2005-С.417-418.
    31. Пилипенко В. Молодь України:сподівання, орієнтації, поведінка //В. Пилипенко, О. Вишняк, О. Дончеко- К:Наук.думка,1993- С.40-50.
    32. Родина Л. Развитие социальной активности подростков // Л. Родина, О. Мичина // Партнерство через образование. Совместный российско-американский журнал.
    33. Соціальні послуги в Україні: сьогодення та перспективи // Т.В. Семигіна, К.С.Міщенко та ін.-К.:ВК "Зірка",2007-52с.
    34. Соціальна педагогіка.Навч. посібник. //За ред.А.Й. Капської-К.,2000-264с.
    35. Study on the State of Young People and Youth Policy in Europe 9(Final report). UN, 2001. 147 p.
  • 569. Державна служба в Україні
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Закон України "Про державну службу".//Урядовий кур'єр. 1994. - №4.
    2. Конституція України. - Київ, 1996.
    3. Указ Президента України "Про стратегію реформування системи державної служби в Україні" №599 від 14 квітня 2000р.
    4. Указ Президента України "Про підвищення ефективності системи державної служби" №208 від 11 лютого 2000р.
    5. Нижник Н. Деякі аспекти адміністративної реформи в Україні: стан та перспективи. Програма "Україна - 2010". Консолідація українського суспільства: реалії, перспективи: Науково-методичний посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - 200с.
    6. Государственная служба (комплексный подход). - М.: Дело, 1999. - 440с.
    7. Котюк В.О. Основи деpжави i пpава.- К.: Вентуpi, 1997.
    8. Мелащенко В.Ф. Основи конституцiйного пpава на Укpаїнi.- К.: Вентуpi, 1995.
    9. Кодекс Законів про працю України КзиП України за станом на 5 жовтня 1996р.
    10. Кодекс законів про працю України.
    11. Постанова Верховної Ради, від 01.03.91, N 804-XII, Про порядок введення в дію Закону Української РСР " Про зайнятість населення "
    12. Закон, від 14.10.94, N 206/94-ВР, Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про зайнятість населення"
    13. Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, N 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення".
    14. Закон, від 21.11.97, N 665/97-ВР, Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення".
    15. Постанова КМ, від 27.04.98, N 578, Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення".
    16. Постанова КМ, від 14.09.98, N 1435, «Про внесення змін і доповнень до положень про державну службу зайнятості та про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення».
    17. Кодекс законів про працю України і інше законодавство про працю, Українська правнича фундація, К.,1995.
    18. Кодекс України про адміністративні правопорушення, К.,1997.
    19. Цивільний кодекс України, К.,1996.
    20. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар, Фірма “Консул”, Харків, 1997.
    21. Закони України, Збірник, Українська правнича фундація, К., 1996, т.2,4,5,7.
    22. Трудове право України. Під. ред. Чанишевой Г.І., Х. «Одисей», 1999.
    23. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Х.: Фірма «Консум», 1998.
    24. Трудове право України: Курс лекцій. // Під. Ред. П.Д. Пилипенка. Львів: Вид-во “Вільна Україна”, 1996.
    25. Рабінович П.Р. Основи загальної теорії права та держави. К., 1994.
    26. Трудове право : Підручник. М.: “Статут ЛТД”, 1996.
  • 570. Державне управління в сфері охорони здоров’я
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    установлює гранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров'я людини, проводить санітарно-гігієнічні дослідження на промислових підприємствах, організує охорону території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань, здійснює санітарно-гігієнічну експертизу, бере участь у державній екологічній експертизі і дає оцінку повноти й обґрунтованості проведення заходів щодо охорони здоров'я населення та навколишнього природного середовища (в тому числі в закладах, що перебувають у його функціональному управлінні), розробляє, затверджує і вводить у дію відповідно до законодавства нормативи екологічної безпеки, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні норми й правила, норми радіаційної безпеки, гігієнічні нормативи, встановлює стандарти якості лікарських засобів, імунологічних препаратів, питної води, медичних приладів;

  • 571. Державне управління у сфері житлово-комунального господарства
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих субєктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться Конституція України; Житловий кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, закони України: “Про місцеві державні адміністрації”; “Про місцеве самоврядування в Україні”, «Про оренду державного та комунального майна»; Укази Президента України; постановах Кабінету Міністрів України тощо. Проте ці акти не враховують особливості ЖКГ і регулюють лише загальні ринкові умови функціонування підприємств і організацій, а не можливі процеси розвитку житлово-комунального комплексу. Тому їх можна розглядати як результати перших кроків на шляху законодавчо-нормативного забезпечення реформування галузі, які повністю ще не вирішили проблем законодавчого характеру. У попередній період спостерігався досить активний законотворчий процес у сфері ЖКГ. За даними інформаційних бюлетенів Державного комітету з питань житлово-комунального господарства, наприклад у 2003 році було прийнято три закони з питань житлово-комунального господарства, одна Постанова Верховної Ради, чотири Постанови Кабінету Міністрів, видано два Укази Президента України, близько 230 наказів Держжитлокомунгоспу, з яких девять зареєстровано у Міністерстві юстиції України, близько 50 рішень науково-технічної ради і 60 рішень колегії Держжитлокомунгоспу. Таким чином у сучасний період існує досить велика кількість нормативно-правових актів, які як безпосередньо регулюють здійснення державного управління у сфері ЖКГ, так і опосередковано торкаються цього питання. Крім того багато законодавчих актів знаходиться на стадії розгляду або їх проекти відхилено. Аналіз діючого законодавства з даного питання показав, що більшість нормативно-правових актів присвячена вирішенню поточних проблем галузі, а саме вирішенню питань регулювання тарифів, соціального захисту населення, реструктуризації боргів тощо. У той же час, конкретно питанням реформування ЖКГ концептуального характеру присвячена невелика кількість правових актів. У діючому законодавстві нечітко визначена компетенція усіх субєктів у сфері управління ЖКГ, не сформульовані пріоритетні напрямки державної політики та завдання щодо її реалізації. Це не дозволяє повною мірою реалізувати завдання щодо реформування ЖКГ. В умовах існуючого нечіткого розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування неможливо забезпечити і ефективне державне регулювання процесів реформування на підприємствах ЖКГ, а саме на субєктах природних монополій тощо. Аналіз показав, що має місце і суперечність положень чинних законодавчих актів із Конституцією України стосовно субєктів права комунальної власності. Досі не розробленими залишаються базові закони по підгалузях ЖКГ та ряд нормативних актів, спрямованих на стабілізацію фінансового стану підприємств галузі. Вищезазначене свідчить про те, що з практичної точки зору якісна законодавча база реформування галузі тільки починає формуватися. Особливий наголос слід зробити на двох останніх розробках, а саме: 1. Проект нової редакції Житлового кодексу України; 2. Проект Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла". Проект нової редакції Житлового кодексу України має особливе значення і вплив не тільки на житлову сферу, але й на весь житлово-комунальний комплекс. Чинний Житловий кодекс Української РСР не створює сучасного правового поля, оскільки застосовані в ньому правові норми не адаптовані до змін у нашому суспільстві. У Житловому кодексі Української РСР та чинному законодавстві України відсутні такі правові поняття, як соціальний рівень, соціальне житло, оренда житла, пільгові кредити на будівництво та придбання житла, орендна плата за житло, об'єднання забудовників, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, товариства власників житла, а також відсутні визначення кола громадян, що потребують соціального захисту чи мають право на пільгові кредити на будівництво або придбання житла, існують обмеження щодо розмірів житлових приміщень, які будуються громадянами за їх кошти. Нова сучасна редакція Житлового кодексу України, що подана Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України, містить принципово нову структуру. В ній зроблено наголос на посилення уваги до управління житловим фондом, його експлуатації та збереження, створення інституту управляючих компаній та управителів будинками. Адже зараз уже приблизно 90% колишнього державного житлового фонду приватизовано і його подальшу долю варто визначити законодавчо. Саме тому в останню редакцію Житлового кодексу України включено Закон про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків з урахуванням усіх змін, що відбулися в житловому законодавстві останнім часом з моменту його прийняття в 2001 р. Поки що збережено інститут розподілу житла і квартирних черг, хоча це і не властиво ринковій економіці. Але в перехідний період такі норми варто зберігати, щоби не допустити підвищення соціальної напруги у суспільстві. Якщо соціальне житло буде надаватися в строкову оренду соціально незахищеним верствам населення, то інший житловий фонд може надаватися в найм громадянам на загальних підставах у порядку черги або вони можуть придбати житло з оплатою 50% вартості або одержати пільговий кредит на будівництво житла, але теж у порядку черги. Ці норми і положення мають місце в новій редакції Житлового кодексу України. Приділено увагу в Кодексі створенню і діяльності житлово-будівельних, житлових кооперативів, молодіжних житлових комплексів. У цю редакцію включені положення про відносини власності в багатоквартирному житловому будинку стосовно загального майна власників приміщень. Прийняття Житлового кодексу України стане стартовою платформою реформування житлово-комунальних відносин у суспільстві, створення довіри між виробниками і споживачами послуг. Основний стрижень Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла" - це реалізація інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житла і заміна його на сучасне першокласне житло. До питання реконструкції залучаються інвестори-забудовники, що, звісно, будуть мати значну економічну вигоду і ряд пільгових преференцій у процесі реалізації проектів. У Законі передбачені також вигідні умови відселення мешканців з будинків, що підуть під знос. Це і надання житла в тому ж кварталі, де йде реконструкція в так званому "стартовому" будинку з можливо більшою площею квартир до 50% займаної в будинку, що зноситься, і компенсації за будівлі, що зносяться, якщо такі є у власника, у тому числі і за земельну ділянку і ряд інших привабливих моментів. Цей Закон прийнятий і вже діє, і само по собі це велика допомога в справі реконструкції житла. Потягом 2006 р. розроблено пакет нормативних документів до Закону України "Про житловий фонд соціального призначення" стосовно порядку взяття громадян на соціальний квартирний облік та надання такого житла, порядку розрахунку плати за соціальне житло, мінімальних норм забезпечення житлом при наданні громадянам квартир із житлового фонду соціального призначення та ряд інших, які забезпечують практичну реалізацію положень Закону "Про житловий фонд соціального призначення" та регламентують порядок його використання. Розробка і прийняття Закону України "Про благоустрій населених пунктів" започаткувала собою формування державної політики в сфері благоустрою і створення здорового оточуючого середовища для життєдіяльності людини. Крім того, виконана значна кількість нормативних розробок з реконструкції та капітального ремонту житлових будинків, що стало вагомим підґрунтям у справі оновлення існуючого житлового фонду та низка досліджень економічного спрямування: 1. Факторний аналіз та підготовка пропозицій щодо внесення змін до Правил розрахунку двоставкових тарифів на теплову енергію і послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення; 2. Методичні рекомендації для підприємств комунальної теплоенергетики по проведенню факторного аналізу собівартості теплової енергії та послуг централізованого теплопостачання; 3. Порядок запровадження диференційованої плати за житло, до складу якої включається поступово (з 2008 р.) плата за капітальний ремонт житлового будинку та Порядку накопичення та використання коштів на капітальний ремонт жилих будинків.

  • 572. Державне фінансування політичних партій в європейських країнах
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Що стосується відшкодування витрат, повязаних із участю партій у виборах, то у переважній більшості європейських країн (і в тому числі в Україні) на покриття витрат, повязаних із передвиборчою агітацією тощо, можуть сподіватися лише ті сили, які потрапили у парламент. Втім, існують також більш складні приклади Фінансова допомога з боку державних фондів може надаватись або кожній партії, або ж вона залежить від визначених умов. До методів умовної фінансової допомоги, або непрямого державного фінансування належать: а) надання безкоштовного ефірного часу; б) звільнення від податків на пожертвування на політичні цілі; в) податкові пільги (метод, який відповідає інтересам партій, чиї прихильники представляють бідні прошарки населення). Серед найбільш поширених видів непрямого державного фінансування є надання безкоштовного ефірного часу. У країнах Європи склалося декілька підходів до розподілу безкоштовного ефірного часу, наприклад у Бельгії вільний доступ до державних телевізійних мереж надається пропорційно впливу і силі кожної партійної групи на рівні Європейського Союзу. У Греції час розподіляється між політичними партіями, виходячи з розміру партії в колишньому парламенті. В Іспанії формула «ефірної присутності» політичних сил полягає в наступному: а) 10 хвилин надається для партій, чи федерацій коаліцій, що не приймали чи участі не мали представництва в попередніх виборах; б) 15 хвилин виділяється тим партіям, що одержали до 5 відсотків голосів на попередніх виборах; в) 30 хвилин надається тим партіям, що одержали від 5 до 20 відсотків; г) 45 хвилин приділяється тим партіям, які одержали не менш 20 відсотків. Так, у Нідерландах розподіл ефірного часу здійснюється на основі компромісу між принципом рівності і принципом пріоритетності великих партій, що визначається кількістю місць, що обираються на даних виборах. До проведення виборів Комісаріат із засобів масової інформації може надати додатковий час політичним чи партіям групам, що представили список кандидатів. У Великій Британії комітет формується з представників органів по телебаченню і радіомовленню та представників політичних партій. Комітет намагається погодити питання розподілу ефірного часу на справедливій основі.

  • 573. Детерминанты (причины и условия) преступности
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    В рамках данной концепции не выделяются причины и условия, говорится только о факторах или обстоятельствах, влияющих на преступность. В рамках кондиционализма возможен однофакторный или многофакторный подход к пониманию причин преступности. Однофакторный подход придаёт определяющее значение какому-то одному обстоятельству (например, Эмиль Дюркгейм называл преступность реакцией на социальные изменения и платой за них). С указанными выводами связан целый ряд интересных криминологических рассуждений. Однако выделение только одного фактора (хотя и сложного самого по себе) в качестве причинного не объясняет происхождения преступности в разных условиях и в разных общественных системах, а также всего ее многообразия. И надо признать, что указанные выводы сохраняют свою актуальность. Многофакторный же исследует некую совокупность таких обстоятельств. Многофакторный подход распространен и сейчас. Правда, при этом всегда выделялись объективные и субъективные причины, а также антропологические, социальные, космические и т.п. В зависимости от того, каким именно факторам отдавал предпочтение автор, его подход называли антропологическим, психологическим, социологическим или иным. В принципе, как видно из изложенного, именно кондиционалистский подход в его однофакторном или многофакторном вариантах развивается на ранних этапах развития науки. Он присущ периоду накопления данных о взаимосвязанных с преступностью обстоятельствах.

    1. Традиционный подход объясняет совершение преступлений внешним силовым воздействием. В криминологии такое воздействие понимается не только как физическое, но и психическое в разных его вариантах. Согласно ему, человека должно что-то толкнуть на совершение преступления (например, подстрекательство со стороны третьих лиц, провоцирующее поведение жертвы преступления и т.д.).
  • 574. Деякі проблеми визнання правочинів недійсними
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Закон прямо визнає недійсними (нікчемними) такі правочини або їх частини:

    1. правочини, що обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, тобто правоздатність фізичної особи (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Наявність цього правила та відсутність спеціального правила про недійсність (нікчемність) правочинів, що обмежують дієздатність фізичної особи, підтверджує висновок про те, що законодавець включає дієздатність до змісту поняття правоздатності;
    2. правочини, що спрямовані на відмову від права чи на обмеження права учасників повного товариства ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ таких товариств (ч. 3 ст. 121 ЦК України);
    3. правочини щодо відмови від права на вихід із повного товариства (ч. 2 ст. 126 ЦК України);
    4. правочини, вчинені з порушенням вимоги про їх нотаріальне посвідчення (ч. 1 ст. 219 ЦК України);
    5. правочини, що вчинені малолітніми за межами їх часткової дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України);
    6. правочини, вчинені без згоди органу опіки та піклування, якщо така згода відповідно до ст. 71 ЦК України є необхідною (ст. 224 ЦК України);
    7. правочини, що вчинені недієздатною особою (ч. 1 ст.226 ЦК України);
    8. правочини, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України);
    9. довіреності, в яких не зазначена дата їх видачі (ч. 3 ст. 247 ЦК України);
    10. умови публічних договорів, що не відповідають вимогам, які встановлені ч. 2 ст. 633 ЦК України;
    11. договір дарування майнового права та договір дарування із зобов'язанням передати дарунок у майбутньому, якщо при їх укладенні порушено вимогу закону про їх письмову форму (ч. 3 ст.719 ЦК України);
    12. доручення (у главі 17 Цивільного кодексу використовується термін "довіреність") на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдарованого (ч. 4 ст. 720 ЦК України);
    13. умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти (ч. 1 ст. 739 ЦК України);
    14. умови договорів найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати (ч. 2 ст. 780 ЦК України);
    15. умови договору прокату, які погіршують становище наймача порівняно з тим, що закріплене в типових умовах договору, які може встановлювати наймодавець (ч. 2 ст. 787 ЦК України);
    16. умови договорів побутового підряду, що позбавляють замовника права, зазначеного в ч. 2 ст. 867 ЦК України;
    17. умови договорів, що обмежують права споживача-фізичної особи порівняно з правами, встановленими ЦК України і законодавством про захист прав споживачів (ч.1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів");
    18. кредитні договори і договори банківського вкладу, які вчинені з порушенням вимоги закону про обов'язковість їх письмової форми (ст. 1055, 1059 ЦК України);
    19. умови договорів про відмову вкладника від права розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку (ст. 1060 ЦК України);
    20. договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності у разі недодержання письмової форми договору (ч. 2 ст. 1107 ЦК України);
    21. умови ліцензійних договорів, які суперечать положенням Цивільного кодексу (ч. 9 ст. 1109 ЦК України) або які погіршують становище творця об'єкта права інтелектуальної власності порівняно з законом або типовим договором(ч. 2 ст. 1111 ЦК України), умови договорів про створення на замовлення і подальше використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують права творця такого об'єкта (ч. 4 ст. 1112 ЦК України), умови договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно із становищем, передбаченим Цивільним кодексом або законами, чи обмежують право творця на створення інших об'єктів (ч. 3 ст. 1113 ЦК України; ч. 5, 7 ст. 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права");
    22. умови договорів комерційної концесії, відповідно до яких правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни (ч. 2 ст. 1122 ЦК України) [7, с. 537-540].
  • 575. Деятельность Всемирной Торговой Организации после Уругвайского раунда. Взаимоотношения Республики Беларусь с ВТО
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Е.Ф. Авдокушин. Международные экономические отношения.- М., 1999
    2. www.wto.org
    3. Михневич С.С. Многосторонняя система регулирования международных торгово-экономических отношений Мн.: Право и экономика, 2000
    4. М.А. Маринич. Введение во внешнюю торговлю.- Мн.: Тэхналогия, 2000
    5. www.wto.ru
    6. Беларусь на пути во Всемирную Торговую Организацию// Гермес 2003 № 9, с.14-17
    7. Всемирная Торговая Организация: цели и функции, процедура присоединения//Бики 2002 № 40, с.2-3, 6
    8. Опыт стран-членов ВТО по защите национальных интересов на внутреннем и внешнем рынках// Мировая экономика и международные отношения, 2002 № 8, с.12-21
    9. www.mfa.gov.by
    10. www.belembassy.org
    11. Чапкович Т.Р. Перспективы Беларуси на пути эффективной интеграции в систему мирового хозяйства//Веснiк Беларускага дзяржаунага унiверсiтэта Сер.3 2002 № 2 с. 85-90
    12. Котько С. Находить и не терять. Так не бывает? Беларусь на пороге ВТО//Дело (Восток+Запад) 2004 № 2 с. 3-4
    13. Ложечко В. Некоторые проблемы вступления Республики Беларусь в ВТО// Белорусский банковский бюллетень № 40 (195) с.45-53
    14. Длинная дорога в ВТО постепенно сокращается//Дело (Восток+Запад) 2000 № 10 прил. с. 44-45
    15. www.accord.cis.lead.org
  • 576. Деятельность защитника в уголовном процессе, его права и обязанности
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    2) Подозреваемый, обвиняемый является несовершеннолетним. Предъявление обвинения несовершеннолетнему без участия защитника признано существенным нарушением уголовно-процессуального закона и является основанием для возвращения дела на дополнительное расследование со стадии назначения судебного заседания. Установив, что участие защитника обязательно, следователь, прокурор, суд должны выяснить, приглашен ли обвиняемым защитник. В противном случае необходимо обеспечить участие защитника в деле через коллегию адвокатов. Следователь обязан принять решение об обязательном участии защитника, если есть документальное подтверждение несовершеннолетия обвиняемого на день совершения преступления. Участие защитника по делам несовершеннолетних обязательно не только в случаях, когда лицо совершило преступление до восемнадцати лет, но и тогда, когда к моменту соответствующего процессуального действия уже достигло этого возраста, а также когда лицо обвиняется в преступлениях, часть из которых совершена им в возрасте до восемнадцати лет, а часть - после достижения совершеннолетия. Во всех пограничных ситуациях, связанных с возрастом, к примеру, к моменту производства тех или иных процессуальных действий лицу исполнилось восемнадцать лет, а также когда обвиняемый привлечен по групповому делу или делу, сложному по фабуле или по доказательственному материалу, решение об обязательном участии защитника (в случае отказа обвиняемого от него) принимает сам следователь. Такое решение процессуально должно быть оформлено в виде мотивированного постановления. Подобное же решение, если подсудимому к моменту судебного разбирательства исполнилось восемнадцать лет, может принять и судья.

  • 577. Деятельность Интерпола
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    СССР был принят в члены Интерпола 27 сентября 1990 года, а с января 1991 года в структуре МВД создано НЦБ (Национальное центральное бюро) Интерпола. За свою 17-летнюю историю участия в этой организации российские правоохранительные органы достаточно активно использовали ее потенциал. Вступив в Интерпол, мы получили возможность вывести на международный полицейский уровень огромный массив информации по разыскиваемым физическим лицам, автомашинам, культурным ценностям, недействительным (поддельным, похищенным, утраченным) документам и многое другое. Общепризнанно, что информационные каналы Интерпола на сегодняшний день являются самыми быстрыми и эффективными. Глобальная телекоммуникационная система Интерпола I-24/7 (24 часа в сутки 7 дней в неделю), к которой российское Бюро Интерпола присоединилось одним из первых, позволила нам повысить оперативность и качество передачи информации, теперь нам не составляет труда передать практически в любую страну мира, скажем, фотографию похищенной картины или отпечатки пальцев разыскиваемого преступника. Членство в Интерполе дает возможность доступа ко всем базам данных Генерального секретариата Интерпола и оперативную круглосуточную связь с правоохранительными органами всех стран - членов организации. Базы данных Генсекретариата Интерпола - это уникальный массив информации по физическим и юридическим лицам, похищенным автомашинам, культурным ценностям, оружию, поддельным денежным знакам, поддельным документам, различным категориям преступлений - многие миллионы единиц учета. Формируется база за счет тех сведений, которые направляют страны-члены организации, кроме того, Генеральный секретариат сам осуществляет анализ доступной информации. Часть этой информации, например, по разыскиваемым и пропавшим без вести лицам, доступна для всех стран-членов Интерпола через свои НЦБ, часть информации является закрытой, это так называемая внутренняя база Интерпола, и доступ к ней весьма органичен. Существует строгое правило: каждая страна, представляющая информацию в Генеральный секретариат, сама определяет, кто и в каком объеме данной информацией может пользоваться. Это особо оговаривается странами, и Генсекретариат это правило строго соблюдает. Есть информация, которую Генсекретариат распространяет как можно шире, например, по пропавшим без вести детям, наиболее значимым похищенным культурным ценностям, некоторые статистические данные. Эти сведения находятся в открытой части специального сайта Генерального секретариата Интерпола, они общедоступны. Главной задачей Интерпола является информационный обмен между правоохранительными органами различных стран при расследовании уголовных преступлений международного характера. Другими словами, если уголовное преступление совершено на территории России, но следы ведут за рубеж, мы можем в рамках проводимого расследования или проверочных мероприятий получить от наших зарубежных коллег интересующую нас информацию, объявить в международный розыск преступника, снять картину с зарубежного аукциона, найти пропавшего без вести. Конечно, существует множество ограничений, вызванных, главным образом, особенностями национальных законодательств наших зарубежных партнеров, правилами Интерпола, нормами международного права.

  • 578. Деятельность корпативных организаций России в 20 веке
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    На основании теоретического исследования можно сделать следующие выводы:

    1. Многолетний опыт развития кооперации в нашей стране и за рубежом свидетельствует о том, что кооперация - органичный структурный элемент агропромышленного комплекса, представляющий собой одну из форм социальной защиты и экономической поддержки населения. Функциональное содержание кооперации, направленно в основном на удовлетворение потребностей населения. При этом целевая экономическая функция кооперации заключается в доведении материальных благ до потребителя.
    2. Современная российская кооперация рассматривается как совокупность потребительских обществ и их союзов, созданных в целях удовлетворения материальных, социальных и иных потребностей их членов. Причем кооперация - это не просто потребительское или предпринимательское хозяйство, а значительно более сложное экономическое и социальное образование, поэтому ее сущность в аграрном секторе состоит в обеспечении условий для объединения людей, поставивших перед собой цель улучшить свое экономическое и социальное положение.
    3. Исторически складывается так, что в отличие от подавляющего числа стран, тенденции развития кооперация в нашей стране приводят к ее разрушению и ликвидации большинства действующих кооперативов. Как показывает практика, работающие кооперативы могут сохраниться в течение длительного периода времени, но не могут сохранить систему в целом. Экономические потери системы потребительской кооперации в последнее десятилетие сравнимы с потерями, которые она понесла в начальный период формирования централизованно-управляемой экономики.
  • 579. Деятельность Министерства здравоохранения Челябинской области
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Действующая система обязательного медицинского страхования в соответствии с Федеральным законом от 29 ноября 2010 года № 326-ФЗ «Об обязательном медицинском страховании» не способствует более эффективному использованию ресурсов и проведению структурных преобразований в здравоохранении. В связи с этим необходим пересмотр действующей модели ОМС: прав и обязанностей страхователей, фондов ОМС, страховых медицинских организаций, застрахованных, а также правил взаимодействия между ними. Эти изменения требуют принятия нового закона об обязательном медицинском страховании, целью которого является создание реальных условий для обеспечения государственных гарантий медицинской помощи гражданам РФ за счет обеспечения ее финансовой сбалансированности, расширения прав застрахованных, повышения управляемости системой ОМС, создания у страховщиков и медицинских организаций стимулов к более эффективному использованию ресурсов.

  • 580. Деятельность Министерства культуры Челябинской области в решении вопросов обеспечения кадрами учреждений культуры
    Курсовые работы Юриспруденция, право, государство

    Объекты культуры Субъекты культуры Культурные событияКультура в узком смыслеТеатры Музеи Дворцы и дома культуры Библиотеки Учреждения дополнительного образования, учебные заведения в сфере культуры: Музыкальные Художественные Институт искусств и культуры Кинотеатры Концертные залы и площадки Издательства и типографии Книготорговые точки Выставочные залы, галереи, салоны Зоны досуга и отдыха (парки, скверы) Специализированные культурно-досуговые и культурно-просветительские объекты (цирк, планетарий, акватеррариум, зоопарк) Предметные средства художественного творчества (помещения для Профессиональные творческие коллективы Самодеятельные творческие коллективы Руководители и трудовые коллективы учреждений культуры Люди творческих профессий Институты государственной и муниципальной власти, управляющие прямо или воздействующие косвенно на культурные процессы Арт-менеджеры, продюсеры, антрепренеры, промоутеры и организации арт-бизнеса Творческие союзы и другие корпоративные объединения в сфере Спектакли, концерты, киносеансы Выставки, экспозиции, вернисажи Фестивали Массовые праздники работы, музыкальные инструменты, аппаратура, декорации) Дискотеки, ночные клубы Видео- и аудиопродажа и прокат Студии звукозаписикультуры и искусстваКультура в широком смыслеПредметная среда города (архитектура, благоустройство, дизайн, колористика, гигиена) Памятники истории и культуры Культовые сооружения Некрополи Ландшафты (преобразованные) Рекламные продукты Досуговые и клубные центры и площадкиКонфессии Этнические группы и гражданские институты, их представляющие Средства массовой информации Гражданские организации, инициативы и группы Образовательные институты Хозяйствующие субъекты, практикующие социально и\или эстетически значимый бизнес (туризм, реклама, фитнес, ритуалы)Ритуалы, обычаи, традиции: массовые и приватные Светские и религиозные учения, культы, верования