Geum.ru

Курсовой проект по предмету Биология

  • 81. Выращивание кактусов в условиях школьного кабинета биологии
    Курсовые работы Биология

    ИнгредиентыСвойстваГде их взятьЛистовая землябогата питательными веществами, рыхлая, легкая, легко впитывает водуВесной (в апреле), когда снег только тает в любой березовой роще или парке, где есть листопадные деревья, отгребается снег, старая листва и совочком собирается земляГлинисто-дерновая земляпрочно удерживает воду, а питательные вещества из нее вымываются медленнееОколо сада, где земля поросла дерном (густой травой), этот дерн снимается вместе с землей лопатой и укладывается пластами, которые можно пролить навозной жижей, затем укрывается и оставляется минимум на один год. Если вам сложна такая технология, то можно получить эту почву по другому. Надо подкопнуть дерн и держа за траву хорошенько стряхнуть с его корней почву. В этом случае она будет не такой питательной, как если бы прессовалась год, но структура будет соответствовать требованиям.Старая парниковая земляприменяется, когда нет возможности достать листовую и глинисто-дерновую землюВ огороде на грядкеХорошо перепревший навоз (перегной)применяется в ограниченных количествах для добавления к очень бедной питательными веществами почвеС весны коровий навоз в огороде или в саду закладывается в бачок или компостную яму и сверху заваливается листьями (березовыми или яблоневыми) и землей, на следующую весну откапывается и используетсяКрупнозернистый речной песокпридает почве рыхлость и пористость, является обязательной составной частью в любой почве для всех кактусовНа реке, на пляже, обязательно хорошо промываетсяДревесный уголь(только лиственных пород деревьев), применяется для дезинфекции в виде порошка (присыпаются пораненные корешки) и добавляется кусочками в почву, т.к. обладает противогнилостными свойствамиСжечь в саду или на пустыре любую палку из лиственной породы деревьев , лучше березы, головешку разломать на кусочки. Часть растолочь в порошок, а часть оставить маленькими кусочками и добавлять в почву.Кирпичная крошкаПридает почве рыхлость и пористость, обладает способностью удерживать лишнюю влагуМолотком разбить в крошку красный кирпич, который можно найти, побродив по городу или на ближайшей стройке

  • 82. Генетика и биохимия микробного синтеза полигидроксиалканоатов
    Курсовые работы Биология

    В настоящее время выделено и охарактеризовано более 50 структурных генов синтаз из разных микроорганизмов. ПГА - синтаза из R.eutropha состоит из одного типа субъедениц с молекулярной массой около 64 кДа и кодируется геном phbC. В клетке ПГА - синтаза находится в двух формах: растворимой и связанной с гранулами полимера. Обе формы наиболее активно используются для построения полимерных молекул короткоцепочечных (от 3 до 5 атомов углерода) 3-гидроксиацил-КоА и это свидетельствует о строгой специфичности фермента к короткоцепочечным производным. Эти данные были подтверждены в системе синтеза полимера in vitro. ПГА - синтаза, выделенная из рекомбинантного штамма Е. coli, с трансформированным ПГА - синтазным геном из R.eutropha, высокоактивна с 3-ОН-С4-КоА и 3-ОН-С5-КоА субстратами. С 3-ОН-С6-КоА активность фермента резко снижается и составляет всего 0.94% от таковой с гидроксибутират-КоА. Наибольшее сродство фермент имеет по отношению к кислотам с ОН-группой в ?-положении. Перемещение ОН-группы к метильному концу снижает способность субстрата связываться с ферментом, однако не влияет на скорость синтеза полимера. Также доказано, что локализация гидроксила у карбоксильного конца полностью дезактивирует фермент. К настоящему моменту показано, что субстратная специфичность ПГА - синтазы in vivo может существенно отличаться от ее характеристик in vitro. ПГА - синтаза in vivo может включать в полимер в небольших количествах и более длинные гидроксикислоты - С6, С8 и С10. Это свидетельствует о более широком спектре субстратов, используемых синтазой для построения полимеров. Разница в субстратной специфичности фермента in vivo и in vitro может быть связана со сроками наблюдения за включением субстратов в ПГА, или разницей в специфической среде окружения фермента. Полученные данные свидетельствуют о конститутивном синтезе ПГА-синтазы. Например, в условиях лимита по углероду R.eutropha синтезирует преимущественно растворимую форму фермента, а при переносе культуры в условия дефицита азота, активность растворимой ПГА-синтазы резко падает, и в клетках в основном определяют гранулозависимую форму фермента. При этом суммарная активность фермента остается на одном и том же уровне (0.05 u/mg protein). Растворимую форму ПГА-синтазы в достаточном количестве выделили из рекомбинантного штамма Е. coli, который содержал ПГА - синтазный ген. Рекомбинант оказался способным синтезировать фермент с высоким выходом, но так как в среде отсутствовали субстраты, в клетках накапливалась только растворимая форма фермента. Молекулярный вес растворимой синтазы составляет 64 кДа. Кинетический анализ показал, что реакция полимеризации 3-ОН-С4-КоА с этим ферментом начинается после достаточно продолжительной лаг фазы, которая увеличивалась при снижении концентрации фермента в реакционной смеси. Эти наблюдения позволили предположить, что для сокращения длительности лаг фазы необходим праймер, который позволил бы переводить фермент из мономерного в димерное состояние. И, действительно, использование в реакции полимеризации олигомера 3-ОН-С4 исключило лаг фазу, а в реакционной смеси при этом обнаружили мономерные и димерные формы фермента. К настоящему времени доказано, что только димерная форма фермента обладает каталитической активностью. Это хорошо согласуется с механизмом реакции полимеризации, согласно которому в реакцию полимеризации должны включаться две тиольные группы. Однако у ПГА - синтазы обнаружен только один цистеин в положении 319, отвечающий за образование полимерных цепей. Достаточно много было выдвинуто предположений о посттрансляционных модификациях фермента пантотеновой кислотой, которая могла бы ввести вторую тиольную группу для успешной работы фермента. Однако наиболее доказательной оказалась модель образования активного фермента в виде димера, у которого две тиольные группы расположены в Cys319, локализующие в консервативном участке субъединиц. На основании этих данных была предложена модель - механизм полимеризации мономеров, аналогичный синтезу ацильных цепей жирных кислот, согласно которой димеризация ПГА - синтазы необходима для формирования активного центра с двумя идентичными тиольными группами. Последние образуют сайты связывания с субстратом и растущей полимерной цепью, при этом растущая цепь переходит с одной тиольной группы на другую. Растущая цепь полимера стабилизирует димерную структуру фермента; последний находится в клетке в гранулосвязанной форме и локализуется на поверхности полимерных гранул.

  • 83. Генетическая структура кошек в некоторых белорусских популяциях по генам, контролирующим окраску меха
    Курсовые работы Биология

    Доминантная мутация подвергается контролю со стороны отбора уже в гетерозиготе. Рецессивная мутация может подвергаться отбору лишь в том случае, если она размножится в популяции до определенного уровня и перейдет в гомозиготное состояние. Размножение рецессивной мутации в популяции зависит от характера проявления мутантного гена в гомозиготном состоянии. Чем меньше размер популяции, тем вероятнее скрещивание гетерозиготных особей и, напротив, чем больше численность популяции, тем меньше вероятность проявления рецессивного гена в гомозиготном состоянии (при условии одинаковой пропорции гетерозигот в популяции). В большой популяции требуется более длительный срок на размножение мутации. Таким образом, распространение мутации в популяции зависит и от ее численности. Как только начнут появляться мутантные фенотипы, они подвергнутся контролю со стороны отбора, хотя следует подчеркнуть, что некоторые рецессивные мутации могут контролироваться отбором и еще в гетерозиготном состоянии [14].

  • 84. Генетически модифицированные организмы в колбасных изделиях
    Курсовые работы Биология

    Основная масса исследований, которые привели к развитию генной инженерии, проводилась на классическом объекте микробиологов кишечной палочке Escherichia coli. С помощью специальных ферментов эндонуклеаз рестрикции, или рестриктаз, плазмида, несущая какой-нибудь маркерный ген, например, ген устойчивости к определенному антибиотику, разрезается в строго определенном месте с образованием с каждой стороны нескольких (от одного до пяти) неспаренных оснований «липких концов». С помощью таких же рестриктаз получается фрагмент генома организма-донора, несущий нужный ген, например, ген человеческого инсулина. В последнее время донорную ДНК чаще получают путем «пришивания» «липких концов» к молекуле ДНК, полученной путем обратной транскрипции с матричной РНК нужного гена (кДНК). Главную роль здесь играет фермент обратная транскриптаза, или ревертаза, впервые открытая у ретровирусов (таких как ВИЧ и некоторые возбудители злокачественных новообразований онковирусов). Далее за счет комплиментарного взаимодействия неспаренных оснований «липких концов» происходит включение нужного гена в плазмиду, при этом образуется новая рекомбинантная (гибридная) ДНК. Завершает процесс фермент ДНК-лигаза, которая ковалентно зашивает разрывы в цепях ДНК.

  • 85. Генетические исследования элементарной рассудочной деятельности и других когнитивных способностей животных
    Курсовые работы Биология

    Морфометрические исследования (т.е. количественная оценка общих размеров) ряда отделов гиппокампа у мышей и крыс разных генотипов подтвердили существование достоверных межлинейных различий. Первоначально для анализа была выбрана условная реакция избегания в челночной камере (см. 3.2.2). Индивидуальную изменчивость темпов обучения этой реакции исследователи рассматривали как зависимую переменную (см.: Lipp et al., 1989; Schwegler, Lipp, 1995). В качестве независимой взяли вариабельность зоны окончания мшистых волокон, аксонов гранулярных клеток зубчатой фасции гиппокампа на базальных дендритах пирамидных нейронов поля САЗ (рис. 2А). Мшистые волокна оканчиваются в пирамидном слое поля САЗ крупными синаптическими бляшками. Зоны их окончаний формируют два четких синаптических поля, т:е. две области проекции. Одна из них располагается непосредственно над пирамидными нейронами поля САЗ и называется супрапирамидным слоем. Вторая, меньшая по объему, располагается ниже или внутри слоя пирамидных клеток. Эта область называется слоем интра- и инфрапирамидных мшистых волокон, iipMF. Избирательная окраска именно этой структуры (метод Тимма) позволяет с высокой точностью определить ее размеры. У крыс Римских линий (см. выше), резко различающихся по скорости формирования навыка избегания удара тока, была выявлена отрицательная корреляция между площадью проекции мшистых волокон iipMf способностью к обучению этой реакции. У мышей ряда инбредных линий, в том числе линий DBA/2J, СЗН/Не (размеры их зон проекций мшистых волокон схематически представлены на рис. 2Б справа), также была обнаружена сильная и высокодостоверная отрицательная (0,92) корреляция площади iipMF показателей обучения в челночной камере. У гибридов второго поколения от скрещивания этих линий корреляция может сохраниться только в случае, если ассоциация обоих признаков неслучайна. В эксперименте индивидуальная корреляция способности к обучению и площади iipMF у гибридов оказалась высокой.

  • 86. Генетичні особливості мікроорганізмів
    Курсовые работы Биология

     

    1. Атабеков И.Г. Практикум по общей вирусологии. М.: Из-во Московского университета, 1981. 191 с.
    2. Бойко А Л. Экология вирусов растений. К.: Вища шк., 1990. 165 с.
    3. Борьба с вирусными болезнями растений. / Под ред. Х.Кеглер. М.: Агропромиздат. 1986. 326 с.
    4. Вавилов Н.И. Иммунитет растений к инфекционным заболеваниям. - М: Наука, 1986. 520 с.
    5. Векірчик К.М. Практикум з мікробіології: Навч. посібник. К.: Либідь, 2001. 144 с.
    6. Вершигора А.Ю., Бранцевич Л.Г., Василевская И.А. и др. Общая микробиология. К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. 342 с.
    7. Віруси і вірусні хвороби бобових культур на Україні. / Московець СМ., Краев В.Г., Порембська Н.Б. та ін. К.: Наукова думка 1971. 136 с.
    8. Вірусні хвороби сільськогосподарських культур/ Московець С.Н., Бобирь А.Д., Глушак Л.Е. / Під ред. Бобиря А.Д. К.: Урожай, 1975. С.72-80.
    9. Власов Ю.И. Вирусные и микоплазменые болезни растений. М.: Колос, 1992. 207 с.
    10. Власов Ю.И., Ларина Э.И. Сельскохозяйственная вирусология. М.: Колос, 1982. С. 150-156.
    11. Генкель Л. А. Микробиология с основами вирусологии. М.: Просвещение, 1974. 270 с.
    12. Гиббс А., Харрисон Б. Основы вирусологии растений: Пер. с англ. М.: Мир, 1978. 430 с.
    13. Гнутова Р.В. Серология и иммунохимия вирусов растений. М.: Наука, 1993. 300 с.
    14. Гусев М. В., Минова Л. А. Микробиология. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. - 448 с.
    15. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. М.: Агропромиздат, 1987. 368 с.
  • 87. Генная инженерия
    Курсовые работы Биология

    Термин «генетическая инженерия» появился в научной литературе в 1970 г., а генетическая инженерия как самостоятельная дисциплина - в декабре 1972 г., когда П. Берг, С. Коэн, Х. Бойер и сотрудники Стенфордского университета (США) получили первую рекомбинантную ДНК, состоящую из ДНК вируса SV40 и бактериофага лdvgal. В нашей стране благодаря развитию молекулярной генетики и молекулярной биологии, а также правильной оценке тенденций развития современной биологии 4 мая 1972 г. в Научном центре биологических исследований Академии наук СССР в г. Пущино (под Москвой) состоялось первое рабочее совещание по генетической инженерии. С этого совещания и ведется отсчет всех этапов развития генетической инженерии в России. При этом генную инженерию можно определить как систему экспериментальных приемов, позволяющих лабораторным путем создать искусственные генетические детерминанты в виде так называемых рекомбинантных (гибридных) молекул ДНК. Введение в клетку новой генетической информации в виде рекомбинантных молекул ДНК изменяет ее генотип и фенотип, благодаря чему экспериментатор получает микроорганизм, измененный соответственно поставленной цели. Здесь прослежена история создания генной инженерии и отмечено, что ее характерной чертой является то, что лабораторное воспроизведение некоторых ключевых генетических процессов осуществлено на молекулярном уровне.

  • 88. Генно-инженерная технология
    Курсовые работы Биология

    Комиссия Государственной экологической экспертизы по оценке безопасности ГМ-культур, работающая в рамках закона РФ «Об экологической экспертизе», не признала ни одну из представленных для утверждения линий безопасной. Членами этой комиссии являются представители трех основных российских академий: РАН, РАМН и РАСХН. Благодаря этому в России выращивание ГМ-культур официально запрещено, а вот импорт ГМ-продуктов почему-то разрешен. Сейчас в стране много продуктов, которые содержат ГМ-компоненты, но все они без соответствующих маркировок, несмотря на подписанное В.В.Путиным в конце 2005г. «Дополнение …» к закону о защите прав потребителей об обязательной маркировке ГМ-компонентов. Проводимая проверка Институтом питания РАМН не соответствовала Методическим Указаниям по проверке ГМО, подписанным Г.Г.Онищенко, а в некоторых случаях полученные данные полностью расходились с выводам. Так, при экспериментальной проверке на крысах сортов американского ГМ-картофеля Институтом питания у животных наблюдались серьезные морфологические изменения в печени, почках, толстой кишке; понижение гемоглобина; усиление диуреза; изменение массы сердца и предстательной железы. В научной литературе появились статьи о взаимосвязи ГМО с онкологий. Возможно, что увеличение в последнее время в России числа онкологических заболеваний желудочно-кишечного тракта, особенно прямой кишки (Медицинское информационное агентство, 2003), связано с использованием ГМ-продуктов.

  • 89. Геном людини
    Курсовые работы Биология

    Утворення гібридних клітин відбувається набагато частіше, якщо в культуру додані деякі речовини, наприклад поліетиленгліколь або інактивовані віруси. Для цієї мети часто використовують вірус Сендай. У вірусів звичайно є один і більш специфічних ділянок, завдяки яким вони можуть зв'язуватися з рецепторами клітини-хазяїна. На поверхні вірусу Сендай таких ділянок небагато. Таким чином, одна вірусна частка здатна утворити місток, з'єднавшись відразу з двома клітинами. Внаслідок дуже малого розміру вірусної частки клітини виявляться надзвичайно тісно зближені. При цьому може відбутися злиття плазматичних мембран клітин і утворитися дикаріон - клітина з двома ядрами. Потім ядра також можуть злитися з утворенням синкаріону, який містить хромосоми обох батьків. По незрозумілим причинах протягом декількох перших розподілів гібридної клітини відбувається швидка втрата хромосом одного з поєднуваних видів. У клітинних гібридів миша-хом'ячок відбувається втрата хромосом миші. У гібридів кліток миші і людини втрачаються хромосоми людини. Звичайно через 30 поколінь гібридна клітинна лінія миша-людина містить повний хромосомний набір миші і тільки сім людських хромосом. Ця цифра є середньою, деякі клітини містять тільки одну-дві пари людських хромосом, тоді як інші 20. Одна клітинна лінія, хромосоми якої втрачаються після злиття, називається донорною, а інша - реципієнтною. Варіабельність втрати хромосом людини в клітинних гібридів мишей-людин полегшує картування людських генів. Для картування генів миші використовують клітинні гібриди миша-хом'ячок. Якщо присутність продукту досліджуваного гена корелює з наявністю якої-небудь однієї хромосоми в гібриді, то цей ген, швидше за все, локалізований у цій хромосомі. Повинні дотримуватися дві умови. По-перше, досліджувана ознака, яка кодується хромосомами людини, повинна чітко (на клітинному рівні) відрізнятися від аналогічної ознаки миші. Наприклад, досліджувана лінія клітин людини містить мутантну лактатдегідрогеназу A (LDH-A). Цей фермент відрізняється від білка, який кодується відповідним мишачим геном. Ці дві форми легко розділяються при гель-електрофорезі. Друга умова, необхідна для картування - можливість ідентифікації даної людської хромосоми, яка присутня у досліджуваній клітинній лінії.

  • 90. Геоботанічне районування України
    Курсовые работы Биология

    Треба чітко уявляти собі, що просторово-часова динаміка ареалів у кінцевому підсумку визначається відповідними змінами в популяціях виду. Коливання загального поголів'я популяції результат зміни співвідношення в інтенсивності розмноження і смертності. Коли зрушення спрямоване в бік розмноження, щільність популяції збільшується. Це, в свою чергу, приводить до появи тенденції до розселення «надлишку» особин у периферичні ділянки. Останні звичайно мають такі умови існування, які не забезпечують позитивного балансу тільки за рахунок розмноження. Наші міркування приводять, таким чином, ось до якого висновку. Всередині ареалу виду звичайно є три зони з різним характером динаміки чисельності. В зоні оптимуму, яка часто (хоч і не завжди) міститься поблизу центра ареалу, переважає позитивний баланс чисельності, і надлишок особин розселяється. У зоні песимуму, яка звичайно приурочена до периферії ареалу, спостерігається негативний баланс, і рівень чисельності підтримується в значній частині за рахунок іммігрантів. У проміжній зоні баланс близький до нуля в середньому за багато років. В окремі роки він може виходити за цей рівень у негативний або позитивний бік. Якщо на більшій частині ареалу почне переважати позитивний баланс, ареал може розширюватись. У протилежній ситуації він звужується. Цей процес називають пульсацією ареалу. Така пульсація дуже звичайна тоді, коли межа ареалу не збігається з якимсь різким фізичним рубежем (гірський хребет, водна перешкода тощо). Так, у рівнинних областях степового характеру найменші зміни в вологості (засуха або ж, навпаки, підвищені опади) призводять до того, що межі ареалів багатьох птахів пульсують на відстані десятків і навіть сотень кілометрів. Ясна річ, інші організми можуть мати значно більші періоди таких пульсацій, пов'язані, наприклад, з циклами сонячної активності, в сотні і тисячі років (це приводить до відповідних циклів у розподілі опадів).

  • 91. Гинецей растений
    Курсовые работы Биология

    У многих цветковых растений, в том числе у примитивных групп, гинецей еще свободный, не сросшийся с окружающими его частями цветка. Но во многих линиях эволюции цветковых растений совершенно независимо и параллельно произошло большее или меньшее срастание гинецея (как правило, ценокарпного) с окружающими частями цветка и в результате возникли так называемая нижняя завязь. Этот процесс происходил постепенно, и имеются все промежуточные формы между верхней и нижней завязью. Поэтому в морфологии цветка, кроме терминов "верхняя" и "нижняя" завязь, существует также термин "полунижняя" завязь. Происхождение нижней завязи является одним из трудных вопросов эволюционной морфологии растений, и ему посвящена большая литература. Для решения этого вопроса большое значение имело сравнительно-анатомическое изучение цветка, особенно его проводящей системы. Значение проводящей системы в решении различного рода морфологических вопросов основано на ее сравнительно большем постоянстве (консерватизме). Данные по анатомии проводящей системы цветков с нижней завязью приводят к выводу, что в подавляющем большинстве случаев нижняя завязь произошла в результате срастания с завязью оснований чашелистиков, лепестков и тычиночных нитей. Прирастание к завязи тесно облегающей ее цветочной трубки вполне естественно и биологически оправдано. Разные стадии этого прирастания цветочной трубки к завязи можно проследить, например, в семействе вересковых. Однако, как показали те же сравнительно-анатомические исследования, происхождение нижней завязи может быть и иное. У некоторых семейств, таких, как аизооновые, кактусовые, санталовые и родственные им семейства, а также у некоторых других завязь обрастает не цветочная трубка, а цветоложе. Ход проводящих пучков ясно показывает, что завязь как бы погрузилась в чашеобразное углубление цветоложа и срослась с ним. Однако этот второй путь образования нижней завязи наблюдается лишь у очень небольшого числа семейств.

  • 92. Главные особенности современной естественной науки
    Курсовые работы Биология

    На этом пути очень важную роль играет так называемый антропный принцип. Содержание этого принципа в том, что возникновение человечества, познающего субъекта (а значит, и предваряющего социальную форму движения материи органического мира) было возможным в силу того, что крупномасштабные свойства нашей Вселенной (ее глубинная структура) именно таковы, какими они являются; если бы они были иными, Вселенную просто некому было бы познавать. Данный принцип указывает на глубокое внутреннее единство закономерностей исторической эволюции Вселенной, Универсума и предпосылок возникновения и эволюции органического мира вплоть до антропосоциогенеза. Согласно этому принципу существует некоторый тип универсальных системных связей, определяющих целостный характер существования и развития нашей Вселенной, нашего мира как определенного системно организованного фрагмента бесконечно многообразной материальной природы. Понимание содержания таких универсальных связей, глубинного внутреннего единства структуры нашего мира (Вселенной) дает ключ к теоретическому и мировоззренческому обоснованию программ и проектов будущей космической деятельности человеческой цивилизации.

  • 93. Гормональная регуляция обмена глюкозы в организме человека
    Курсовые работы Биология

    О способности организма использовать глюкозу можно судить по его толерантности к ней. После введения определенного количества глюкозы строят кривые динамики содержания глюкозы в крови, которые характеризуют толерантность к глюкозе. При сахарном диабете она понижена из-за уменьшения количества секретируемого инсулина; при этом заболевании содержание глюкозы в крови повышается (гипергликемия), возникает гликозурия, могут происходить изменения в обмене жиров. Толерантность к глюкозе снижается не только при диабете, но и при некоторых состояниях, сопровождающихся нарушением функции печени, при ряде инфекционных заболеваний, ожирении, действии ряда лекарственных препаратов, а иногда и при атеросклерозе. Снижение толерантности к глюкозе может также наблюдаться при гиперфункции гипофиза или коры надпочечников вследствие антагонизма между гормонами, секретируемыми этими железами внутренней секреции, и инсулином.

  • 94. Гриб Шиитаке. Применение в медицинской практике
    Курсовые работы Биология

    Добавление нескольких образцов сыворотки крови здоровых людей, принявших перед забором крови дозу грибов (120 грамм), к атеросклеротическим бляшкам, взятым у больного, значительно уменьшали уровень холестерина в последних. Интересно, что сыворотка крови больных приводила к накоплению холестерина и формированию атером в культуре здоровых сердечных клеток. После того, как больные принимали дозу гриба Шиитаке, сыворотка их крови уже не приводила к накоплению холестерина в течение 5 часов. Исследования японских ученых показали, что за снижение уровня холестерина ответственен эритаденин. Он ускоряет преобразование липопротеидов слишком малой плотности (VLDLs, высокий уровень которых, фактически, лежит в основе образования атером и формирования в дальнейшем гипертонического синдрома), в липопротеиды высокой плотности (HDLs), тем самым фактически снижая уровень (LDLs). Результаты последних исследований доказали, что Шиитаке снижают уровень липопротеинов слишком малой плотности (VLDLs), которые являются предшественниками LDLs и расцениваются как строительный материал. Таким образом, чем меньше VLDLs, тем меньшее количество LDLs будет произведено печенью.

  • 95. Гриби-двійники
    Курсовые работы Биология

    Мухомор весняний теж має біле фарбування і зустрічається в листяних і змішаних лісах у червні і до осені в більш південних районах. Плодові тіла нею меншого розміру, капелюшок без горбка, ніжка гладка, без пластівців, з добре вираженим кільцем. У трьох описаних найбільш небезпечних видів отрутних грибів, що викликають, по деяким даним, до 90% усіх смертельних випадків отруєння грибами, є багато їстівних двійників, що підвищує імовірність їхнього помилкового збору. Звичайно найбільш схожими на ці види вважають печериці лісову і польову, однак при більш уважному погляді їхній відрізнити досить легко. Печериці, щоправда, забарвленням капелюшка і кільцем на ніжці схожі на мухомори смердючий і весняний і навіть на більш світло забарвлені екземпляри блідої поганки, але відрізняються відсутністю вольви в основи ніжки. Тому дуже важливо зривати печериця з ніжкою, щоб переконатися у відсутності вольви, а не зрізати капелюшки. Крім того, у печериць на відміну від мухоморів і блідої поганки пластинки мають спочатку грязно-рожеве забарвлення, а при дозріванні спор темнішають до коричневих або чорнувато-бурих.

  • 96. Гуморальная регуляция организма
    Курсовые работы Биология

    Литература общего содержания

    1. Безруких М.М. Возрастная физиология: Учебное пособие для вузов. - М.: ACADEMIA, 2003.
    2. Кузина С.И. Нормальная физиология: Конспект лекций / Под ред. С.С. Фирсова. - Москва: Эксмо, 2006.
    3. Парсонс Т. Анатомия и физиология: Справочник. - М.: АСТ: Астрель, 2003.
    4. Федюкович Н.И. Анатомия и физиология человека: Учебное пособие. - 2-е изд. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.
    5. Физиологии человека: Учебное пособие / Под ред. В.М. Смирнова. - М.: Медицина, 2001.
    6. Физиология и патология гистогематических барьеров / Под ред. Л.С. Штерн. - М., 1968. - С.67.
    7. Физиология человека. В 3-х томах. /Под ред.Р. Шмидта и Г. Тевса. - М.: Мир, 1996.
    8. Физиология человека: Учебное пособие / Под ред. А.А. Семеновича. - Минск: Выш. шк., 2007.
    9. Периодические издания
    10. Колар Ф.Ю., Некар Я. Значения АТФ-чувствительных К+-каналов в механизме антиаритмического и кардио-протекторного действия адаптации к периодической гипобарической гипоксии // Российский физиологический журнал им. И.М. Сеченова. - 2008. - № 4. - С.25.
    11. Тихонов Д.Б. Механизмы действия лигандов потенциалуправляемых натриевых каналов // Российский физиологический журнал им. И.М. Сеченова. - 2007. - № 5. - С.45.
  • 97. Дводишні риби
    Курсовые работы Биология

    З настанням посушливого сезону і у міру висихання тимчасових водоймищ протоптери починають готуватися до сплячки: крупні риби роблять це, коли рівень води знижується до 10 см. а дрібніші - коли шар води не перевищує 3-5 см. Звичайно в таких водоймищах дно покрите м'яким мулом, в якому міститься велика кількість рослинних залишків. Під шаром мулу, що досягає товщини 2,5-5 см, лежить щільна глина з домішками дрібного піску. Своє "спальне кубло" протоптер риє ротом. Засмоктавши в ротову порожнину чергову порцію мула, він з силою викидає його разом з водою через зяброві отвори. М'який мул легко піддається "бурінню", але нижній шар глини рити набагато важче. Роблячи всім тілом енергійні плавальні рухи, риба упирається рилом в грунт і вигризає шматочок глини. Відкушений шматочок пережовується, викидається з водою через ті ж зяброві отвори і виводиться з нори у виді хмарки муті з висхідними струменями води, створюваними за рахунок згинань тіла. Дякуючи цьому крупніші частинки подрібненої глини осідають в безпосередній близькості від вхідною отвору, що має істотне значення для створення завершального спорудження захистного ковпачка. Дійшовши до потрібної глибини, риба розширює нижню частину нори ("спальню") рівно настільки, щоб мати змогу, склавшись навпіл, перекинутися в ній головою вгору. Тепер "спальне кубло" майже готове, і тварина чекає повного спаду води, виставивши рило з вхідного отвору і час від часу підводячись до поверхні для дихання атмосферним повітрям. Коли плівка висихаючої води доходить до верхньої кромки рідкого мула, що вистилає дно водоймища, тоді завдяки дихальним рухам, роблених рибою, частина викинутої біля вхідного отвору глини засмоктувався в нього і закупорює вихід. Після цього тварина вже не виходить на поверхню. До того як ця "пробка" остаточно просохне, протоптер, тикаючись в неї рилом, ущільнює її знизу і підводить у вигляді ковпачка, що нерідко має тріщини. Ковпачок маскує "спальне кубло" і оберігає його від засмічення, будучи достатньо міцним, щоб протистояти руйнуванню. Одночасно з цим домішки з дрібних піщинок робить його достатньо пористим, щоб пропускати повітря, чому ще більше сприяють тріщини. Як тільки ковпачок твердне, вода н норі стає в'язкою від великої кількості слизу, що виділяється протоптером. У міру просихання ґрунту рівень води у вхідній камері поступово падає, внаслідок чого вона перетворюється на повітряну камеру, а риба, слухняно слідуючи за дзеркалом води, все нижче і нижче опускається в розширену нижню частину нори, тобто в "спальню", де, нарешті, і завмирає в характерному для неї положенні.

  • 98. Древесные растения Ботанического сада им. А.В. Фомина
    Курсовые работы Биология

     

    1. Андриенко Т.Л. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. К., 1983.
    2. Балабушка В.К., Маринич І.С. Хвойні дерева та кущі. - К.: Дім, сад, город, 2005. - 62 с.
    3. Береговий 11.М, Прахов М.М. Ботанічна географія. - К.: Вища школа, 1969.
    4. Жизнь растений, т.5. / под ред. М.В. Горленко. М.: «Просвещение», 1976. 475 с.
    5. Заверуха Б.В. Охраняемые растения Украины. К., 1983.
    6. Закревська Г.І. Геологічний та геоморфічний нарис Чернігівського Полісся. К., 1936.
    7. Кондратюк СМ. Дикоростучі хвойні України. - К., 1960. - 120 с.
    8. Косаревский Я.Л.Тростянецький дендропарк. - К.: Госстройиздат, 1964. 98 с.
    9. Кохно М.А. Каталог дендрофлори України. - К.: Фітосоціоцентр, 2001.
    10. Кохно М.А., Дорошенко O.K., Чуприна II.Я. Інтродуковані дерева та кущі парків Лівобережної частин Полісся та Лісостепу України // Інтродукція та акліматизація рослин на Україні. - К., 1975. - вип. 7. с. 27-41.
    11. Лыпа АЛ. Интродукция и акклиматизация древесных растений на Украине. - К.: Вища школа. 1976. - 96 с.
    12. Матвеева Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Агропромиздат, 1989. 286 с.
    13. Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. М.: «Просвещение», 1991. 475 с.
    14. Мороз І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1994. 259 с.
    15. Мулярчук С.О. Рослинність Чернігівщини. К., 1970.
    16. Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.Н., Прокудин К) II. и др. - К.: Наук, думка, 1987. - 545 с.
    17. Родионова А.С., Барчукова М.В. Ботаника. Л.: Агропромиздат, 1990 302 с.
    18. Симонов Г.П. Лесные растения. Минск : «Вышэйшая школа», 1980. 370 с.
  • 99. Еволюційна палеонтологія Ковалевського
    Курсовые работы Биология

    Нам можуть сказати, і цілком справедливо, що дарвінізм нерідко розумівся, та й тепер розуміється, як синонім еволюціонізму; В.О. зараховував себе до дарвіністів, але чи приймав він теорію природного добору і нерозривно зв'язані з нею основні положення навчання Дарвіна? У відповідь на це питання насамперед варто сказати, що В.О. стояв за дарвінізм, розуміючи його як еволюційне навчання, розроблене Дарвіном. В.О. критикує і гіпотезу «періодів перекарбування», висунуту відомим віденським геологом Е.Зюссом, який стверджував, що «види в продовження кожного окремого періоду залишалися незмінними, але що потім наставали короткі проміжки часу, у які під впливом змін зовнішніх умов і відбувалося швидка зміна видів». Ці короткі проміжки Зюсс і називав «періодами перекарбування» (Umpragungsperіoden). Гіпотеза ця була викладена занадто коротко і мрячно. Зюсс не пояснив, як відбувається ця «перекарбування». Якщо один вид раптово перетворювався в іншій при переході від одного покоління в інше, безпосередньо за ним наступне, то це, по В.О., «є не що інше як старий погляд на генетичну незалежність видів, виражене іншими словами». Якщо ж мова йде про «повільний вплив зовнішніх умов на цілий ряд поколінь», тобто про зміну видів у залежності від умов середовища і їхніх змін, «то адже в цьому і складається теорія переходів у тім виді, як вона поставлена Дарвіном, і, отже, перефразувати її нема чого». «Наскільки мені здається, продовжує В.О., це прийняття коротких періодів перетворення (Umpragungsperіoden) не має у свою користь рішуче жодного факту і спростовується усім, що ми бачимо в сучасній і про що можемо укладати в минулій історії Землі», В.О. відкидає протиставлення періодів абсолютної незмінності моментам раптової перечетинки, ідею, що охоче визнають і приймають багато хто, антидарвіністи і яка близька до теорії гетерогенного народження А.Келликера і навіть до ідеї generatіo іn utero heterogeneo (народження в «сторонньому» череві), що була висловлена ще до Дарвіна німецьким філософом А.Шопенгауером. Такі раптові перетворення, не підготовлені попереднім розвитком, не і миють, звичайно, нічого загального зі стрибками і переворотами, що відбуваються в процесі розвитку природи. Надалі ми побачимо, що В.О., як і Дарвін, розумів значення цих стрибків і революцій, хоча він подібно Дарвіну і говорив іноді про повну поступовість еволюції.

  • 100. Екологічні особливості ампельних рослин
    Курсовые работы Биология

    Маурандії (Maurandіa), із род. норичникових, родом також з Мексики, представляють собою рясно квітучі ампельні рослини. Їхні маленькі квіти мають трубчасту форму. Lophospenmum scandens (кучерявий гребне сім`яник), з витонченими листками і великими трубчастими красивими квітами, потім Thunbergіa alata (крилата тунбергия), з жовтими квітами, що мають чорну пляму, далі - різні в'юнки (Іpomaea), строкаті турецькі боби (Phaseolus multіflorus) і ін. належать до красивоквітучих однорічних кучерявих рослин, які щорічно знову виводять з насінь. Сюди ж відносяться: запашний горошок (Lathyrus odoratus), що має безліч сортів, з яких особливо гідні рекомендації так звані екфордскі гібриди, з білими, жовтими, рожевими, блакитними, червоними, синіми, фіолетовими і строкатими квітами. Названі гібриди відрізняються порівняно помірним ростом (біля двох аршинів) і тому досить придатні для оздоблення балконного поруччя. Їх тверде насіння можна сіяти в першій половині травня прямо в балконні квіткові ящики, але в північних місцевостях краще посіяти їх у березні в кімнаті, у невисокі горщики, по 3-5 штук у кожен, а потім наприкінці травня пересадити в ящики, не руйнуючи кореневої системи. Для оздоблення вікон можна особливо рекомендувати красолю або капуцини (Tropaeolum), що цвітуть вогненно-червоними квітами. Красивоквітнучі руниста кучерява рослина для прохолодних, але розташованих на прямому сонці приміщень представляє собою Solarіum jasmіnіfolіum (жасмінолистий паслін). Його білі, усередині жовті квіти, що виростають букетами, досить схожі на квіти картоплі. Рослина любить жирну землю, а в розпал вегетаційного періоду - дуже рясне поливання і добриво.