Geum.ru

Курсовой проект по предмету Биология

  • 101. Еколого-ценотичні особливості та представленість родини бобових у флорі України
    Курсовые работы Биология

     

    1. Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны - К.: Наук. Думка, 1983. - 216 с.
    2. Вехов В.Н. Культурные растения СССР. - М.: Мысль, 1978. - 336 с.
    3. Глухов М.М. Медоносные растения. - М.: Колос, 1974. - 303 с.
    4. Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. - К.: Рад. шк., 1987. - 160 с.
    5. Грисюк Н.М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. - К.: Урожай, 1989. - 196 с.
    6. Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР. М.: Мысль, 1976. 360 с.
    7. Жизнь растений, т.5. / под ред. М.В. Горленко. М.: «Просвещение», 1976. 475 с.
    8. Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини. - К.: Урожай, 1971 - 93 с.
    9. Заверуха Б.В. Охраняемые растения Украины. К., 1983.
    10. Заверуха Б.В. У світі рослин. - К.: Урожай, 1980 - 167 с.
    11. Закревська Г.І. Геологічний та геоморфічний нарис Чернігівського Полісся. К., 1936.
    12. Івченко І.С., Козянов О.С. Перше багатолітнє видання з ботанічного ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с 95 - 96.
    13. Лукаш О., Чорний Я. Дендрарій Чернігівского Педуніверситету: заснування та перспективи. // Укр. бот. .журнал. 1999. № 3. С. 45 46.
    14. Маринич О.М. Українське Полісся. - К. Рад. школа, 1962. - 163 с.
    15. Матвеева Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника 3-е изд., перераб. и доп. М.: Агропромиздат, 1989. 286 с.
    16. Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. М.: «Просвещение», 1991. 475 с.
    17. Мороз І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1994. 259 с.
    18. Определитель высших растений Украины. - К.: Наук. думка, 1987. - 545 с.
    19. Родионова А.С., Барчукова М.В. Ботаника. Л.: Агропромиздат, 1990 302 с.
    20. Смих Г.К. Зелений дивосвіт. - К.: Урожай, 1973. - 247 с.
    21. Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія рослин. К.: Вища школа, 1995. 384 с.
    22. Терлецький В.К. Саду мого дивосвіт. львів, 1990.
    23. Флора УРСР. - К.: Наук. Думка, 1965. - т. 12. - 590 с.
    24. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаника 2-е издание доп. и перераб. М.: Агропромиздат 1988. 382 с.
    25. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники: Учебное пособие. М.: Высш. Школа, 1979. 472 с.
    26. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу общей ботаники: Учебное пособие. М.: Высш. Школа, 1979. 422 с.
    27. Чопик В.М. Дикорастущие полезные растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983.-399 с.
    28. Чопик В.М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. - К.: Наук, думка, 1978. - 212 с.
    29. Яковлєв Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника М.: Высш. шк.. 1990. 366 с.
  • 102. Ефіроолійні рослини
    Курсовые работы Биология

    Ментолова олія в малих дозах підвищує апетит, діє добре при позивах на блювання, усуває спазми, особливо при кольках у шлунку, кишечнику і жовчних шляхах, виганяє гази при метеоризмі, збуджує секрецію печінки і підшлункової залози, діє адстригентно і протизапально. На жовчний міхур діє жовчогінно і болетамувально. Завдяки вказаній дії листя є добрим засобом при лікуванні функціональних захворювань шлунка і жовчних шляхів, жовчнокам'яної хвороби, хронічного панкреатиту, порушеннях травлення, нудоти, блюванні, діареї. Ментол викликає рефлекторне розширення коронарних судин при стенокардії (входить до складу валідолу). Діє антисептично і болетамувально при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при бронхіті і бронхоектазії (приймають внутрішньо та у формі інгаляції). М'ятна олія, застосована у формі спиртового розчину, діє місцево знеболююче при невродерміті. Народна медицина радить м'яту ще й при запамороченні, безсонні, головному болю, меланхолії, епілепсії, апоплексії. Відвар листя використовується для купелей при нервовому збудженні, для полоскань при запаленні ясен, зубному болю і гидкому запаху в роті. Відвар у червоному вині (1 : 10) застосовують при запаленнях шкіри і свербінні на шкірі.

  • 103. Живлення рослин
    Курсовые работы Биология

    У роботах Д Н. Прянишникова вивчення питання про порівняльну цінність різних неорганічних сполук азоту, як джерел азотного живлення, послужило частиною чудових досліджень по перетворенню сполук азоту в кореневій системі. Спочатку перед дослідниками виникло приватне запитання про походження і роль аспарагіну. Відомо, що ця речовина нагромаджується при проростанні насіння у темряві в дуже значних кількостях, що його азот складає біля половини всього азоту проростків. Широким поширенням користалося уявлення про аспарагін, як продукт розпаду білків, що виникає при мобілізації білкових запасів насіння. Експериментально Д Н. Прянишников (1945) довів, що аспарагін не може бути безпосереднім продуктом розпаду білків при проростанні насіння, а виникає в результаті вторинного синтезу. Це було зроблено шляхом проведення досвідів по вивченню здатності рослин засвоювати азот аміачних солей при різних умовах виростання. Проростки гороху, ячменя і люпину жовтого тим краще здатні утворювати аспарагін за рахунок амонійних солей, які даються ними ззовні, чим краще вони забезпечені вуглеводами. У темряві проростки в процесі подиху розтрачують свої вуглеводні запаси і перетворюються в організми, позбавлений можливості використовувати аміак для синтезу аспарагіну.1

  • 104. Живлення рослин вуглецем
    Курсовые работы Биология

    Однак науково необґрунтована інтенсифікація діяльності людства, поява нових екологічно небезпечних джерел енергії, наприклад атомного розпаду, призвели до сучасної екологічної кризи. Вміст СО2 в атмосфері почав збільшуватися, що може різко вплинути на тепловий режим планети. СО2 та водяна пара поглинають інфрачервоні промені, що відбиваються від Землі в космос і створюють так званий парниковий ефект. За даними агентства з охорони природи США, це загрожує підвищенням температури на планеті в найближче століття на 3...9 °С із наступними катастрофічними наслідками. Фотосинтез перешкоджає нагромадженню СО2, захищає планету від перегріву. Крім того, постійний вміст кисню (21 %) в атмосфері забезпечує існування озонового екрану на висоті 25 км. Озон О3 створюється в результаті фотодисоціації молекул О2 під дією сонячної радіації. Він захищає все живе від згубної дії ультрафіолетових променів (240...290 нм). Забруднення атмосфери, знищення лісів призводить до зниження вмісту кисню, виникнення озонових дірок. Звідси прямий зв'язок фотосинтезу з охороною навколишнього середовища не в регіональних, а в глобальних масштабах.

  • 105. Жизнедеятельность лишайников
    Курсовые работы Биология

    Характерной особенностью листоватого слоевища лишайников является его дорсовентральное строение, при котором верхняя поверхность отличается по строению и окраске от нижней. Верхняя поверхность слоевища листоватых бывает ровной, волнистой, ямчатой, голой, глянцевитой или матовой, нередко шероховатой, неровной, покрытой бугорками, бородавочками. Характерной особенностью нижней поверхности является то, что она почти всегда образует особые органы, с помощью которых листоватый лишайник прикрепляется к субстрату. В отличие от накипных лишайников, слоевище которых целиком плотно срастается с субстратом, листоватые лишайники обычно довольно рыхло с ним связаны и в большинстве случаев могут быть легко от него отделены. Только очень немногие виды, например представители рода гипогимния, прикрепляются к субстрату прямо нижним коровым слоем. В таком случае не происходит плотного срастания субстрата и всей нижней поверхности лишайника слоевище прикрепляется отдельными участками нижней поверхности. У огромного большинства листоватых лишайников на нижней стороне слоевища образуются особые органы прикрепления ризоиды, ризины или гомф. Листоватые лишайники по сравнению с накипными являются значительно более организованными формами. Между субстратом и слоевищем появляется небольшой промежуток, и это дает целый ряд преимуществ. Во-первых, в нем заключена прослойка воздуха, способствующая лучшему газообмену внутренних слоев слоевища. Во-вторых, там дольше задерживается влага, благодаря чему слоевище длительное время может находиться во влажном состоянии. В-третьих, в узком пространстве между поверхностью субстрата и слоевищем обычно задерживаются различные органические и неорганические вещества, которые могут быть использованы растением. С другой стороны, отделившись от субстрата, лишайник обрек себя на массу неудобств. Он стал более уязвим по отношению к фактором внешней среды действию ветра, ударам дождя и снега, нападению животных и т.д. Прежде всего оказалась незащищенной нижняя поверхность лишайника. Прогрессивная роль отделения лишайника от поверхности, на которой он рос, состояла в усложнении анатомической структуры слоевища и развитии особых органов прикрепления. На слоевище появился нижний коровый слой, обычно отсутствующий у накипных форм лишайников. Огромное большинство листоватых лишайников имеет на нижней стороне слоевища хорошо развитый коровый слой. Исключение составляют крупнолистовые слоевища пельтигеры. В отличие от накипных лишайников у листоватых форм в слоевищах существует четкая дифференциация анатомических слоев. Как правило, под микроскопом на поперечных срезах таких слоевищ можно различить 4 хорошо дифференцированных слоя: верхний коровый слой, слой водорослей сердцевину и нижний коровый слой. Особенно большого разнообразия у листоватых лишайников достигает структура коровых слоев, которые выполняют здесь не только защитную, но и укрепляющую роль.

  • 106. Життєві форми організмів
    Курсовые работы Биология

     

    1. Бавтуто Г.А., Еремин В.М. Ботаника. Морфология и анатомия растений. - Минск: Высшэйшая школа, 1997. - С. 329-334.
    2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум з загальної екології. - К.: Либідь. 1997. -С. 102-118.
    3. Білявський Г.О. Основи екології. К.: Вища шк., 2004. - 289 с.
    4. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього природного середовища: навчальний посібник. Суми, 2002. 284 с.
    5. Гайнріх Д., Гергт М. Екологія. - К.: Знання-прес, 2001. 287 с.
    6. ГорынинаТ.К. Экология растений. - М.: Высшая школа, 1979. - 368 с.
    7. Двораковский М.С. Экология растений. - М.: Высшая школа, 1983.
    8. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч.посібник. суми: ВТД «Університетська книга», 2003. 416 с.
    9. Кучерявий В.П. Екологія. Львів: Світ, 2001. 500 с.
    10. Новиков Г.А. Основи общей экологии. Л., 1979.
    11. Одум Ю. Экология. В 2 т., М., 1986., Т 1,2.
    12. Радкевич В.А. Экология. - Минск: Вышэйшая школа, 1998. - С.27-29.
    13. Серебряков И.Г. Жизненные формы высших растений и их изучение. // Полевая геоботаника. - М.: Наука, 1964.
    14. Чернова Н.М., Былова А.М. Экология. - М. Просвещение, 1981. - С. 105-113.
    15. Шарова И. X. Жизненные формы жужелиц. - М.: Наука, 1981. - 100 с.
  • 107. Життя в межах внутрішніх водойм
    Курсовые работы Биология

     

    1. Алекин О.А., Ляхин Ю.И. Химия океана. Л.: Гидрометеоиздат, 1984.
    2. Богословский Б.Б. Озероведение. М.: Изд-во МГУ, 1963.
    3. Богословский Б.Б., Самохин А.А., Соколов Д.П. Общая гидрология. Л.: Гидрометеоиздат. 1984.
    4. Важное А.Н. Гидрология рек. М.: Изд-во МГУ, 1976.
    5. Водные ресурсы и водный баланс территории Советского Союза. Л.: Гидрометеоиздат, 1967.
    6. Давыдов Л.К., Дмитриева А. А., Конкина Н.Г. Общая гидрология. Л.: Гидрометеоиздат, 1973.
    7. Добровольский А.Д., Залогин Б.С. Моря СССР. М.: Высшая школа, 1982.
    8. Загальна гідрологія. / За ред. С.М.Лисогора. К.: Фітосоціоцентр, 2000. 264 с.
    9. Куков Л.А. Общая океанология. Л.: Гидрометеоиздат, 1976.
    10. Кац Я.Л. Болота Земного шара. М.: Наука. 1971.
    11. Левковский С.С. Водные ресурсы Украины. Использование и охрана. Киев: Вища школа, 1979.
    12. Маккавеев Н.И. Русло реки и эрозия в ее бассейне. М.: Изд-во АН СССР. 1955.
    13. Маккавеев Н.И., Чалов Р.С. Русловые процессы. М.: Изд-во МГУ, 1986.
    14. Мировой водный баланс и водные ресурсы Земли. Л.: Гидрометеоиздат, 1974.
    15. Михайлов В.П., Добровольский А.Д. Общая гидрология. М.. Высшая школа, 1991.
    16. Овчинников А.М. Общая гидрогеология. М.: Госнаучтехиздат, 1955.
    17. Основи загальної гідрології /За ред. С.С.Левківського. Київ: Вища школа, 1975.
    18. Ободовський О.Г. Руслові процеси. К.: ВЦ "Київський університет", 1998.
    19. Пелешенко В.І., Хільчевський В.К. Загальна гідрохімія. Київ: "Либідь", 1997.
    20. Романенко В.Д. Основи гідроекології К.: Обереги, 2001. 728 с.
    21. Руденко Ф.А., Попов О.Є. Гідрогеологія. Кию: Вид-во Київського ун-ту, 1959.
    22. Справочник по водним ресурсам / Под ред. Б.И.Стрельца. Киев: Урожай, 1987.
    23. Чалов Р.С. Географические особенности русловых процессов. М.: изд-во МГУ. 1979.
    24. Чеботарев А.И. Общая гидрология. Л.: Гидрометеоиздат, 1975.
  • 108. Жук-плавунец
    Курсовые работы Биология

     

    1. Фабр Ж.-A. Инстинкты и нравы насекомых. М: Терра, 1993.
    2. G.Halffter, W.D.Edmonds. The nesting behavior of dung beetles (Scarabaeinae). Institute de Ecology. Mexico, 1982.
    3. Nature Australia. 19992000. V. 26. № 7.
    4. Насекомые в природе и хозяйстве,Человек и природа. 1972, № 9.
    5. Никишов А. И. Уроки по изучению членистоногих. Биология в школе, 1977, № 4, с. 53.
    6. Павлов И. Ф. Агротехнические и биологические методы защиты растений. М., Россельхозиздат, 1976.
    7. Панфилов Д. В. В мире насекомых. М., Лесная промышленность, 1977.
    8. Пайкин Д. М. Зеленый крест. М., Советская Россия, 1974.
    9. Плавильщиков Н. Н. Краткая энтомология. М., Учпедгиз, 1961. Фабр Ж. Жизнь насекомых. М., Учпедгиз, 1963.
    10. Халифман И. А. Операция лесные муравьи. М., Лесная промышленность, 1974.
    11. Талызин Ф. Ф., Феддер М. Л. Наши шестиногие враги. М., Знание, 1976, № 8.
    12. Шовен Р. От пчелы до гориллы. М., Мир, 1965, гл. 1, 2, 3.
    13. Шовен Р. Мир насекомых. М., Мир, 1970.
  • 109. Загальна характеристика типу Земноводні
    Курсовые работы Биология

    У щойно вилупівшегося пуголовка трав'яної або остромордої жаби частини тіла ще ледь позначені. Голова відділена від тулуба легким перехопленням, а задній кінець витягнутий в коротенький виріст - хвіст. Хвіст оточений нешироким плавником, що йде уздовж спини личинки, весь кістяк якої представлений лише хордою. У цей час личинки ще не здатні активно пересуватися і великими гронами нерухомо висять на порожніх оболонках яєць, з яких вийшли, утримуючись особливим личинковим органом прилипання - підковоподібною присоскою. На ранній стадії розвитку личинка харчується залишковим жовтком, не використаним у яйці під час розвитку зародка. На нижній поверхні голови такої личинки вже ясно позначено ротове впячівання, що прилягає до тонкостінної широкої глотки. Однак, у зв'язку з тим що личинка ще активно не харчується, сполучення між цими двома відділами травної системи немає і ротовий отвір відсутній. Широка глотка переходить в різко звужений стравохід, за яким слідує короткий, не поділений на відділи кишечник. Порожнина травної трубки заповнена жовтком, і тільки на спинній стороні її проходить вузький канал, де кишка з'єднується з зовнішнім середовищем через задній отвір. Ранній розвиток анального отвору пов'язано з тим, що в задній відділ кишки відкриваються протоки видільних органів, які розвиваються і функціонують у пуголовка дуже рано.[6]

  • 110. Закваски, используемые в молочной промышленности для приготовления кисломолочных продуктов
    Курсовые работы Биология

    Основными способами тепловой обработки молока для приготовления заквасок являются стерилизация и пастеризация. Стерилизацию молока проводят при температуре 121°С. Продолжительность выдержки молока при указанной температуре устанавливают в зависимости от емкости, в которой стерилизуют молоко: для бутылок и колб по 0,5-1 л 5-10 мин; для бидонов и ушатов по 3-5 л 10-15 мин; для бидонов по 10 л 15-20 мин; для бидонов и ушатов по 20 л 20-30 мин.Стерилизацию молока для материнской закваски проводят в автоклавах, которые устанавливают в отдельном помещении. После стерилизации молоко охлаждают до температуры заквашивания и в него сразу же вносят закваску или бактериальный концентрат. Стерилизованное молоко, приготовленное в бутылках и колбах с ватными пробками, допускается хранить при комнатной температуре в течение 3-5 сут. При этом проводят контроль молока на стерильность путем термостатирования при температуре 37 °С в течение 3 сут. Для контроля берут 1-2 бутылки или колбы от каждой партии молока. Отсутствие клеток в микроскопическом препарате, приготовленном из молока после термостатирования, указывает на его стерильность. Стерилизованное молоко в ушатах или бидонах хранить не допускается. Качество пастеризованного молока проверяют по эффективности пастеризации. Для этого асептически отбирают 10-20 см3 пастеризованного молока и термостатируют при 40-45 °С в течение 24-48 ч, отмечают характер сгустка и просматривают его микроскопический препарат.

  • 111. Законы наследственности
    Курсовые работы Биология

    Сцепленное наследование - организм любого вида имеет большое разнообразие признаков, которое обеспвг чивается тысячами генов. В то же время число хромосом невелико, так у человека их всего 23 пары. Следовательно, в каждой хромосоме располагаются сотни и тысячи генов. Наследование признаков, гены которых находятся в одной хромосоме, исследовал американский генетик Т. Морган. Гены, расположенные в одной хромосоме, называют группой сцепления. Количество групп сцепления в клетке равно гаплоидному набору хромосом. Закон сцепленного наследования, открытый Морганом, гласит: гены, расположенные в одной хромосоме, образуют группу сцепления и наследуются вместе. Дальнейшие исследования Моргана показали, что сцепление не всегда бывает абсолютным. Причина тому - кроссинговер (обмен участками между гомологичными хромосомами), который происходит в профазе первого деления мейоза. Кроссинговер нарушает группы сцепления генов и ведет к появлению особей с перекомбинацией признаков. Частота кроссинговера зависит от расстояния между генами: чем ближе располагаются гены в хромосоме, тем меньше вероятность кроссинговера между ними и наоборот. Эта зависимость используется, для составления генетических карт хромосом, где по вероятности кроссинговера рассчитывается положение генов, в хромосоме. Расстояние между генами определяется по формуле: X = (A + C)/N x100, где X - расстояние между генами (в морга-нидах), А и С - количество кроссовертных особей, N - общее число особей.

  • 112. Защита злаковых от вредителей и болезней
    Курсовые работы Биология

    Агротехнический метод защиты растений основан на использовании общих и специальных приёмов агротехники, с помощью которых создают экологические условия, неблагоприятные для развития и размножения вредных организмов и повышающие самозащитные свойства растений. Впервые этот метод применил в начале 20 в. русский энтомолог Н.В. Курдюмов. Важнейшая роль отводится правильным севооборотам, т.к бессменное культивирование какого-либо однолетнего растения вызывает накопление вредителей и возбудителей заболеваний. Снижение их численности во многих случаях осуществляется также и системой обработки почвы. Например, пожнивное лущение стерни и последующая зяблевая вспашка способствуют уничтожению возбудителей многих заболеваний и зимующих вредных насекомых; вспашка и культивация благоприятствуют деятельности хищных насекомых (жужелиц и др.), уничтожающих живущих в почве вредителей. Велико значение сортировки и очистки семян выращивания здорового посадочного материала, своевременного удаления выбракованных или заболевших растений, удаления пожнивных остатков, борьбы с сорняками. Посев сельско-хозяйственных культур в оптимальные сроки позволяет избежать совпадения уязвимых фаз развития растений с периодами максимальной активности вредителей. Внесение удобрений благоприятствует лучшему развитию растений и повышает их устойчивость к повреждениям. Решающим фактором борьбы с многими вредителями, например вредной черепашкой на пшенице, является ранняя уборка урожая, а при раздельной уборке - минимальный разрыв между косовицей и уборкой валков. Оптимальный агротехнический уход за растениями значительно повышает эффективность всех лечебно-истребительных мер.

  • 113. Зимові скупчення сороки в Любечі
    Курсовые работы Биология

    Поєднує дуже різних по величині, виглядові, екологічним перевагам птахів, хоча в представленні багатьох сімейство асоціюється головним чином з великими чорними або чорно-сірими представниками роду Corvus. Загальна довжина варіює від 18 до 70 см, маса - від 50 м до 1,5-1,6 кг. Додавання звичайне щільне, голова велика. Ноги середньої довжини, сильні з грубим щиткуванням, цівка попереду покрита окремими щитками, позаду - двома суцільними подовжніми пластинами. Дзьоб міцний, досить довгий, прямій або слабозігнутий, у ряду великих видів високий, стиснутий з боків, з опуклим коником надклювья. На вершині надклювья часто розвитий гачок. Ніздрі прикриті густими, спрямованими вперед щетинковидними перами (виключення - дорослий грак). У багатьох воронових є місткий під'язичний мішок, у якому вони носять корм пташенятам і самці або роблять запаси. У невеликих, переважно лісових видів крила короткі, округлі, у великих воронових (переважно представників роду Corvus) - подовжені з пальцеподібними кінцями першорядних махових, небагато схожі на крила хижих птахів. У деяких видів, що живуть на відкритих просторах і в гірській місцевості, вершина подовженого крила небагато загострена. Першорядних махових 10. У багатьох воронових не 12, а 10 кермових. Хвіст варіює від короткого, прямо обрізаного або закругленого (короткохвостий ворон С. rhіpіdurus) до значно перевищуючу довжину птаха, різко східчастого (сороки Pіca, Urocіssa, подібні з ними сойки Calocіtta і ін.). У краснодзьобої сороки (U. erythrorhyncha) при загальній довжині 65-68 див середня пара кермових досягає 45-47 см. В азіатських лісових сорок (Crypsіrіna), деяких деревних сорок (Dendrocіtta) сама довга пара кермових лопатоподібно розширена на кінці, а в ракетохвостої сороки (Temnurus temnurus) кожне кермове перо несе на кінці гострі косиці і східчастий хвіст здається усадженим шипами по всій довжині (аналогічним образом улаштований хвіст кубинського трогона Prіotelus temnurus). Контурне оперення від щільного, прилягаючого (великі види) до пухкого, озсученого (дрібні лісові види). У представників деяких пологів (в основному в різноманітних сойок) розвиті чуби і гребінці з щетинистих пер на чолі. Фарбування оперення надзвичайно різноманітне, може бути однотонної або контрастної, мати дрібні пестрини. Дуже часто на темних партіях оперення помітний сильний металевий блиск - бронзовий, синій, фіолетовий. У дрібних видів часом зустрічаються ніжні винно-сірі, лілові, салатові або попелясто-блакитнуваті тони. Різноманітної, часом яркою може бути розцвічення дзьоба, радужини, ніг. Статевий диморфізм у фарбуванні не виражений (хоча самці трохи крупніше самок), молоді, за рідкісними винятками, мають той же тип фарбування, що і дорослі, але помітно тьмяніше, часом інакше пофарбовані очі, дзьоб, ноги. У році єдина повна послебрачная линяння. Голоси воронових звичайно грубі, голосні. Це каркання, тріск, скрекіт, пронизливі свисти і зойки. Однак деякі види мають мелодійну пісню, мають видатні здібності до імітації звуків, у тому числі і людській мові. Населяють усілякі природні зони від арктичних узбереж, тундр, високогір'їв до жарких пустель і тропічних лісів. Багато видів виявляють високу екологічну пластичність, зустрічаються у всіляких природних біотопах і кліматичних поясах, широко освоїли антропогенні ландшафти. Висока частка дійсних синантропних видів, процвітання яких зв'язане з господарською діяльністю людини. Нерідко в містах виникає конкуренція між різними видами воронових, присутність одних не дає успішно закріпитися тут іншим. Найбільший ступінь синантропізації, мабуть, характерна для невеликої будинкової ворони (Corvus splendens), її чисельність у містах Південної Азії на порядок перевищує таку сірої ворони в містах Східної Європи. Однак більшість видів воронових усе-таки присвячено до лісових місцеперебувань. У харчуванні більшість воронових опортуністів, вони практично всеїдні, харчуються найрізноманітнішими безхребетними, хребетними, морськими викидами, плодами, насіннями, вегетативними частинами рослин. Багато великих видів регулярно виявляють себе як сміттярі, падальники і навіть як хижаки (ворон може нападати на тварин розміром до зайця). Не менш характерний клептопаразитизм. Годуються в кронах, на поверхні землі, узбережжях водойм, зондують ґрунт і лісову підстилку, оглядають порожнечі і щілини. Активно використовують антропогенні джерела корму - смітника, смітники, сміттєві баки, відходи рибного промислу, боєнь, звірофабрик. Однак є і порівняно спеціалізовані види, у раціоні яких переважають, наприклад, тільки плоди визначених видів дерев. Здебільшого воронові - живі рухливі птахи, моторно рухаються як у кронах, так і по землі. На землі можуть чергувати алюри, використовуючи статечний крок, швидкий біг, стрибки. Для дрібних видів характерний пірнаючий політ з чергуванням змахів і планування, великі види - гарні літуни, здатні парити, робити складні фігури в повітрі. Денні птахи, деякі осідлі, більшість робить кочівлі, правильні сезонні перельоти характерні для деяких видів. Поза сезоном розмноження звичайно тримаються сімейними групами, можуть утворювати величезні зграї, кормові скупчення. Лише деяких воронових частіше можна зустріти поодинці. У нормі вони моногамні, гніздяться територіальними парами, у великих видів нерідко зберігаються до загибелі одного з партнерів. Деякі види утворять щільні гніздові поселення (граки, галки й ін.). Гнізда звичайно масивні, недбало складені з гілок, мають м'яку вистилку, іноді лоток вимазаний глиною. Звичайно вони відкриті зверху, мають чашоподібну форму або майже плоскі, у частини видів (наприклад, сорок) гнізда кулястим або овальні, з дахом і 1-2 бічними входами. Гнізда птаха влаштовують звичайно в розвилках галузей дерев або кущів, рідше в напівдуплах і дуплах, на уступах скель, у вимоїнах і тріщинах, у нішах під коренями дерев, на заломах очерету, будівлях людини. Гніздо розташовується відкрито або може бути добре замасковане в гущавині галузей. В одних видів будують гніздо і насиджують кладку обоє партнера, в інших переважно самка. Самець звичайно годує самку, що насиджує, зрідка заміняючи неї на гнізді. У кладці від 2-4 до 7-10 яєць, звичайно зеленуватих або блакитнуватих з червоно-коричневим або темним опятнением різної форми і густоти. Іноді тло шкарлупи може бути білим або буруватим. Тривалість насиджування - 16-22 дня. Пташенята з`являються голими або покритими рідким пухом, часто відбувається асинхронно, оскільки птахи можуть починати інкубацію з початки або середини кладки. Виводок вигодовують обоє партнера, у перші дні вигодовування корм носить в основному самець, самка обігріває пташенят. Для ряду видів характерно гніздова допомога. У гніздах більшість воронових поводяться потай, але великі види можуть бути дуже агресивні, нападати навіть на минаючим під гніздом людей. Підлітки залишають гніздо у віці 3-5 тижнів і починають кочувати з дорослими. Зв'язок з батьками вони можуть підтримувати протягом декількох років. У ряду видів у році буває 2 виводки. Лише деякі воронові розмножуються вже на наступний рік після народження, більшість - з 2-4-х років. Воронові - довгожителі, хоча оцінки максимально досяжного віку птахів можуть розходитися на 20-40 років. Воронові перевершують більшість птахів за рівнем вищої нервової діяльності, вони мають швидку реакцію, легко здобувають нові навички, володіють складним і гнучким кормовим і соціальним поводженням. Це дозволило багатьом з них домогтися процвітання в мінливих умовах середовища, витягати безсумнівну користь із сусідства з людиною. У міських популяцій воронових існують стабільні місця ночівель і годівлі з постійними шляхами перельотів між ними. Значно змінилося в порівнянні з популяціями з дикої природи їхнє поводження. Різні аспекти синантропізації воронових привертають пильну увагу екологів і етологів. Особливо уражають навички кормодобування, придбані синантропними птахами. Вони розмочують кірки хліба в калюжах, колють горіхи, кладучи них на рейки перед трамваєм, видавлюють залишки їжі з тюбиків і пластмасових контейнерів, підкладаючи них під колеса автомобілів. Не менш чудово і комфортне поводження міських ворон, вони грають з гілочками, спеціально дражнять собак і кішок, зібравши групою і по черзі клюючи тварина за хвіст. Ворони люблять кататися, як з гірки, по схилах дахів, куполам церков. Не володіючи лапою, пристосованої до тонких маніпуляцій (подібній до лапи папуги), деякі воронові опанували зачатками діяльності, маніпулюють ціпками в дзьобі, намагаючись добратися до корму. Новокаледонська ворона (С. moneduloіdes) усюди носить із собою роздвоєний черешок листа місцевої пальми, користуючись їм у якості "вилки". Вона наколює на гострий кінець личинок червиць, просовуючи "вилку" у ходи, пророблені ними в деревині, використовує черешок як зонд на морському узбережжі. Цікаво, що птах залишає інструмент недалеко від місця ночівлі (іноді - на краю гнізда), а ранком знаходить його знову. Воронові швидко стають ручними в неволі, прекрасно довідаються хазяїна і членів його родини, особи деяких видів швидко навчаються розмовляти. Великі воронові служать традиційним об'єктом досліджень вищої нервової діяльності тварин, деякі складні, ретельно поставлені досвіди з ними приносять дивні результати, начебто здатності воронових вирішувати нескладні рівняння, вважати до 25-26 і т.п. Тим більше дивно, що ворона стала в російському фольклорі символом неуважності і дурості. Відбита у фольклорі ще одна риса багатьох воронових - схильність до злодійства блискучих предметів. Звідси відбувається епітет "сорока-злодійка", а також, імовірно, і власне назви "ворона", "ворон". Більш позитивне відношення сформувалося до грака, він вважається вісником весни, корисним птахом, оскільки людина щорічно спостерігала цих птахів, що ходить по ріллі за плугом і викльовує личинок "комах-шкідників". Ворон у міфології більшості європейських народів був супутником чаклунів і відьом (або богів війни), його вважали вісником нещастя (через похмуре оперення і звичку годуватися падлом). Навпроти, у народів Крайньої Півночі і Сибіру, індіанців Північної Америки ворон скоріше був позитивним героєм, обожнювався, часто вважався тотемом племені. Природних ворогів у воронових небагато. У першу чергу це денні хижі птахи і сови, кладки можуть розорятися дрібними, здатними лазити чотириногими хижаками (наприклад, куницями). Однак завдяки кмітливості, здатності діяти злагодженою групою, воронові нерідко відганяють і навіть убивають своїх ворогів. Самі вони часом завдають значної шкоди в природних і трансформованих екосистемах, розоряти гнізда інших птахів. Місцями воронові шкодять сільському господарству, знищуючи врожаї зернових, овочевих і плодових культур. Вони забруднюють архітектурні пам'ятники, служать рознощиками захворювань, їхнє гніздування на стовпах і щоглах ЛЕП викликає короткі замикання й аварійні відключення електромереж. Через високу щільність популяцій воронових у містах знижується чисельність і видовий склад інших птахів. Головна небезпека, зв'язана зі стадними вороновими, - їхнього зіткнення з що злітають і сідають літаками, чреваті серйозними аваріями. Для відлякування птахів від аеродромів використовують "патрулювання" території прирученими яструбами і соколами, трансляцію посилених динаміками лементів тривоги воронових. Вилов і відстріл виявляються не занадто ефективними, оскільки розумні птахи досить швидко розпізнають зброю і знаряддя вилову, довідаються "кривдників" в особу і відразу починають уникати цих людей. Очевидно, проблема регуляції чисельності синантропних воронових складається в скороченні доступних для них смітників, смітників, тобто скорочення кормової бази. Утім, у деяких містах учені спостерігають ознаки авторегуляції надмірно розрісшихся популяцій, подекуди їхня чисельність помітно пішла на спад. До воронових у традиційному розумінні звичайно відносять 113-120 видів з 26 родів. Іноді родини підрозділяють на підродини Garrulіnae (більшість пологів) і Corvіnae (Corvus, Pyrrhocorax, Ptіlostomus). У розширеному трактуванні, прийнятої в класифікації, побудованої на ознаках подібності ДНК, сімейство поєднує не тільки власне врановых, але також райських птахів, шалашників, флейтових птахів, сорочих жайворонків, ласточкових сорокопудів, дронго, іволг, монархів, веерохвісток, свистунів, личинкоїдів, перепелиних дроздів, австралійських повзиків, йор, лісових сорокопудів, ванг, сережкоглазок і окремих представників деяких інших, переважно австралазійських груп. У такому обсязі сімейство нараховує приблизно 650 видів і розділяється на безліч підродин і триб.

  • 114. Значення газообміну для дітей 3-7 років
    Курсовые работы Биология

     

    1. Бернштейн Н. А. Физиология движений. В кн. Физиология труда. М., 1984.
    2. Боген М. М. Задачи обучения двигательным действиям. Теория и практика физической культуры, 1981, № 3.
    3. Будинская П.П. Общеравивающие упражнения в детском саду. - М.: Просвещение, 1981. 96 с.
    4. Вавилова Е.Н. Развивайте у дошкольников ловкость, силу, выносливость: Пособие для воспитателей детского сада. - М.: Просвещение, 1981. - 96 с.
    5. Вавилова Е.Н. Укрепляйте здоровье детей. - М.: Просвещение, 1986.-125 с.
    6. Вакулов А.Д., Бутин И.М. Развитие физических способностей детей: книга для малишей и их родителей. М., 1996.
    7. Вильчковский Э.С. Развитие двигательной функции детей. - К.: Здоровье, 1983. 170 с.
    8. Вильчковский Э.С. Физическое воспитание дошкольников в семье. - К.: Рад. школа, 1987. - 126 с.
    9. Вильчковский Э.С. Занятия физической культурой в детском саду. - К.: Рад. школа, 1985. - 224 с.
    10. Вильчковский Э.С. Методика физического воспитания в детском саду. - К.: Рад. школа, 1979. - 224 с.
    11. Лайзане С.Я. Физическая культура для малышей. - М.: Просвещение, 1987. 156 с.
    12. Леонтьева Н.И., Маринова К.В. Анатомия и физиология детского организма. М.: Просвещение, 1976. 239 с.
    13. Луури Ю.Ф. Физическое воспитание детей дошкольного возраста. - М.: Просвещение, 1991.
    14. Методика физического воспитания школьников./ Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. М.: Просвещение, 1989. 143 с.
    15. Новосельский В.Ф. Азбука физической закалки детей. К., 1991.
    16. Осокина Г.И. Физическая культура в детском саду. - М.: Просвещение. 1983.-95 с.
    17. Осокина Г.И. Физическая культура в детском саду. - М.: Просвещение. 1986.-95 с.
    18. Пензулаева Л.И. Физические занятия с детьми 5-6 лет. - М.: Просвещение, 1986. -140 с.
    19. Пензулаева Л.И. Физические занятия с детьми 3-4 лет. - М.: Просвещение, 1983. -95 с.
    20. Столярів В.И., Биховська И.М., Лубишева Л.И. Концепція фізичної культури і фізкультурного виховання (інноваційний підхід) //Теор. і практ. фіз. культ., 1998, № 5, с. 11-15.
    21. Свириденко С. Дбаємо про здоровя дітей: Програма основ здорового способу життя. Початкова школа, - 1998, №9.
    22. Хрипкова А.Г. Вікова фізіологія. К., 1982. 272 с.
  • 115. Игровая деятельность у животных и людей
    Курсовые работы Биология

     

    1. Гроос К. Душевная жизнь ребенка. Киев: Киевское Фребелевское об-во, 1916.
    2. Гудолл Дж. Шимпанзе в природе: поведение. М.: Мир, 1992.
    3. Дембовский Я. Психика молодого шимпанзе. /»Хрестоматия по зоопсихологии и сравнительной психологии». М.: Российское психол. об-во, 1997.
    4. Дерягина М.А. Манипуляционная активность приматов. М.: Наука, 1986.
    5. Дьюсбери Д. Поведение животных. Сравнительные аспекты. М.: Мир, 1981.
    6. Зорина З.А., Полетаева И.И., Резникова Ж.И. Основы этологии и генетики поведения. М.: Изд-во МГУ, 2002.
    7. Крушинский Л.В. Биологические основы рассудочной деятельности. М.: Изд-во МГУ, 1977, 1986.
    8. Ладыгина-Котс Н.Н. Дитя шимпанзе и дитя человека в их инстинктах, эмоциях, играх, привычках и выразительных движениях. М.: Изд. Гос. Дарвиновского музея, 1935.
    9. Линден Ю. Обезьяны, человек и язык. М.: Мир, 1981.
    10. Лоренц К. Кольцо царя Соломона. М.: Знание, 1978.
    11. Лоренц К. Человек находит друга. М.: Изд-во МГУ, 1992.
    12. Мак-Фарленд Д. Поведение животных. М.: Мир, 1988.
    13. Меннинг О. Поведение животных. Вводный курс. М.: Мир, 1982.
    14. Прайер К. Несущие ветер. М.: Мир, 1981.
    15. Семаго Л.Л. Серая ворона.//Наука и жизнь. 1986. № 11.
    16. Фабри К.Э. Основы зоопсихологии. М.: Изд-во МГУ, 1976, 2001.
    17. Фабри К.Э. Игра у животных. М., 1985.
    18. Фирсов Л.А. Поведение антропоидов в природных условиях. Л.: Наука, 1977.
    19. Фосси Д. Гориллы в тумане. М.: Прогресс, 1990.
    20. Шаллер Дж. Год под знаком гориллы. М.: Мир, 1968.
    21. Эйбл-Эйбесфельдт И. Зачарованные острова. Галапагосы. М.: Прогресс, 1971.
    22. Эльконин Д.Б. Психология игры. М.: Педагогика, 1978.
    23. Эльконин Д.Б. Теории игры. /»Хрестоматия по зоопсихологии и сравнительной психологии». М.: Российское психол. об-во, 1997.
    24. Тинберген Н. Поведение животных. М., 1969.
    25. Тинберген Н. Мир серебристой чайки. М., 1975.
    26. Тих Н.А. Ранний онтогенез поведения приматов. Сравнительно-психологическое исследование. Л.,1966.
    27. Тих Н.А. Предыстория общества. Л., 1970.
    28. Тушмалова Н.А. Основные закономерности эволюции поведения беспозвоночных // Физиология поведения. Л., 1987.
    29. Фабр Ж.-А. Жизнь насекомых. М., 1963.
    30. Фабри К.Э. Хватательная функция руки приматов и факторы ее эволюционного развития. М., 1964.
    31. Фабри К.Э. О некоторых основных вопросах этологии // Бюллетень Московского общества испытателей природы. Отдел биологический. 1967. Т. 72. Вып. 5.
    32. Фабри К.Э. В.А.Вагнер и современная зоопсихология // Вопросы психологии. 1969. №6.
    33. Фабри К.Э. К проблеме игры у животных // Бюллетень Московского общества испытателей природы. Отдел биологический. 1973. Т. 78. Вып. 3.
    34. Фабри К.Э. О подражании у животных // Вопросы психологии. 1974. № 2.
    35. Фабри К.Э. Орудийные действия животных. М., 1980.
    36. Фабри К.Э. Игра у животных. М., 1985.
    37. Фирсов Л.А. Память у антропоидов. Л., 1972.
    38. Фирсов Л.А. Поведение антропоидов в природных условиях. Л., 1977.
    39. Фосси Д. Гориллы в тумане. М., 1990.
    40. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. Вып. 1,2. М., 1966.
    41. Фриш К. Из жизни пчел. М., 1966.
    42. Хайнд Р. Поведение животных. М., 1975.
    43. Шаллер Дж. Б. Год под знаком гориллы. М., 1968.
  • 116. Изучение гнездований зяблика (Fringilla coelebs) Вологодской области
    Курсовые работы Биология

    В результате проведенных исследований была проведена обработка статистического материала по гнездованию зяблика изучаемых территорий (48 учетных карточек гнезд, собранных кафедрой зоологии и экологии в период с 1968г. по 1983г.; таблица приложена) полученные данные полностью совпали с источниками. При этом были выявлены такие характерные особенности, как, например, обязательное наличие среди материалов лосиного волоса (характерная особенность гнезд зяблика Вологодской области); основным строительным материалом является мох, лишайники и травинки. Очевидно, факторы, определяющие гнездование зяблика одинаковы как на территориях, описанных Е.С. Птушенко, А.А. Иноземцевым1968г.) и А. С. Мальчевским, Ю.Б. Пукинским (1983г.), так и на территориях, где проводились гнездовые учеты данной работы.

  • 117. Изучение радиологических эффектов у высших растений, обитающих на территории Восточно-Уральского радиоактивного следа
    Курсовые работы Биология

     

    1. Lane J.K.. X-ray fractionation and chromosome breakage.//Heredity, v. 5, 1951, p. 1-35.
    2. Абрамов В.И., Кальченко В.А. и др. Цитогенетические эффекты в популяциях растении, произрастающих на Восточно-Уральском радиоактивном следе (ВУРСе).// Международная конференция «Генетические последствия чрезвычайных радиационных ситуаций», М., 10-13 июня 2002 г. М., РУДН, 2002: 5.
    3. Абрамов В.И., Шевченко В.А.. Генетические последствия хронического действия ионизирующих излучений на популяции.//Радиационный мутагенез и его роль в эволюции и селекции. М., «Наука», 1987: 83.
    4. Абрамов В.И.. Влияние хронического облучения на природные популяции растений. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата биологических наук. М., 1985.
    5. Алексахин Р.М., Криволуцкий Д.А., Соколов В.Е.. Организация научных исследований по радиоэкологии на Восточно-уральском радиоактивном следе. //Экологические последствия радиоактивного загрязнения на Южном Урале. М., «Наука», 1993: 6.
    6. Алексеев В.Н. Количественный анализ. 4-е издание, переработанное, М., «Химия», 1972: 504 стр.
    7. Гераськин С.А.. Цитогенетические последствия облучения растений в низких дозах. //Международная конференция «Генетические последствия чрезвычайных радиационных ситуаций», М., 10-13 июня 2002 г. М., РУДН, 2002: 33.
    8. Гилева Э.А.. Хромосомная нестабильность у грызунов с территории ВУРСа: межвидовые сравнения.// Международная конференция «Генетические последствия чрезвычайных радиационных ситуаций», М., 10-13 июня 2002 г. М., РУДН, 2002: 33.
    9. Кузин А.М.. Методология структурно-метаболической теории в радиобиологии: клетка как динамическая система. М, РУДН, 2004: 56.
    10. Куликов Н.В., Тимофеева Н.А., Альшиц Л.К. Действие предварительного облучения на последующую радиочувствительность предличинок линя (Tinca tinca L.).// Действие ионизирующих излучений на гидробионты и наземные растения. Свердловск, 1970: 3.
    11. Ли Д.Э.. Действие радиации на живые клетки. М., Госатомиздат, 1963: 288
    12. Митрофанов Ю.А., Олимпиенко Г.С.. Индуцированный мутационный процесс эукариот. М., «Наука», 1980: 264 стр.
    13. Новиков В.С., Губанов И.А.. Школьный атлас-определитель высших растений. 2-е издание. М., «Просвещение», 1991: 239 стр.
    14. Плохинский Н.А.. Алгоритмы биометрии. М., Изат. МГУ, 1980: 150 стр.
    15. Радиационное наследство Советского ядерного комплекса, Аналитический обзор, Редакторы: Егоров Н.Н. и др. NASA-EARTHSCAN, Лондон: Earhtscan Publications Ltd, 2000, 236 стр.
    16. Расина Л.Н., Орехова Н.А.. Окислительно-восстановительный метаболизм как физиологическая детерминанта видовой радиорезистентности мелких млекопитающих на ВУРСе. //Международная конференция «Генетические последствия чрезвычайных радиационных ситуаций», М., 10-13 июня 2002 г. М., РУДН, 2002: 97.
    17. Раушенбах Ю.О., Монастырский О.А.. Исследование адаптации животных к повышенному естественному фону радиации.//Влияние ионизирующих излучений на наследственность. М., «Наука», 1966: 165.
    18. Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С., Современная ботаника. В 2 томах. «Мир» 1990.
    19. Рубанович А.В.. Популяционные исследования растений, животных и человека в зонах радиационных аварий. Автореферат диссертации на соискание учёной степени доктора биологических наук. М., 2006: 64.
    20. Серебряный А.М., Зоз Н.Н.. Стимулированная репопуляция как основа феноменов антимутагенеза и адаптивного ответа у растений//Генетика. 2002. Т. 38. № 3. С.340-346.
    21. Тимофеева-Ресовская Е.А., Тимофеев-Ресовский Н.В.. Влияние разных доз ?-лучей 60Со на ряску и элодею.//Влияние ионизирующих излучений на наследственность. М., «Наука», 1966: 253.
    22. Турова Н.Я. Справочные таблицы по неорганической химии. Л., «Химия», 1977: 20.
    23. Урбах В.Ю.. Биометрические методы. М., «Наука», 1964.
    24. Шевченко В.А., Абрамов В.И., Печкуренков В.Л.. Генетические исследования на Восточно-Уральском радиоактивном следе.//Экологические последствия радиоактивного загрязнения на Южном Урале. М., «Наука», 1993: 258.
    25. Ярмоненко С.П.. Вайсон А.А.. Радиобиология человека и животных. М., «Высшая школа», 2004: 543 стр.
  • 118. Изучение растительных сообществ
    Курсовые работы Биология

    Крестоцветные однолетние и многолетние травы, редко полукустарники или кустарники. Листья расположены у большинства поочередно, прилистников не имеют. Все части у большинства покрыты волосками, между которыми особенно характерны звездчатые и двуразвилистые; на одном и том же растении нередко бывают волоски нескольких форм. Так как они наполнены воздухом, то придают всему растению, если их много, седой вид. Цветы небольшие или даже мелкие, собраны кистями, заканчивающими как главный стебель, так и ветви. Вначале эти кисти часто имеют вид коримбов. Число чашелистиков и лепестков-4. Лепестки в редких случаях не дорастают. Цвета желтого и белого, реже розового или других цветов. Тычинок 6, из них 2 коротких и 4 длинных, сидящих попарно. Гинецей состоит из двух сросшихся плодолистиков, цельный. Завязь двугнездая, содержит в каждом гнезде семяпочки, расположенные по швам. Плод в виде стручка или стручочка, смотря по размерам. По созревании он лопается по швам, створки его отваливаются, но остается рамка, образованная швами и тонкая перегородка, натянутая на эту рамку. Семена в различном числе сидят по швам с обеих сторон рамки. Они без белка и с кривым маслянистым зародышем. Кожура их довольно толстая, при смачивании в воде становится липкой. Отклонениям и изменениям подвержены больше всего плоды крестоцветных, хотя эти изменения не затрагивают главного существенного признака плода, состоящего в том, что он 2-гнездый, что семена его расположены по швам и что самые семена без белка и с кривым зародышем. Крестоцветные содержат более или менее едкие соки и значительное количество серы. Поэтому при гниении они выделяют сернистый водород, производящий неприятный запах. Многие из них, как например, левкои и желтофиоли, известны в садоводстве, многие суть важные огородные растения, доставляющие обильную и здоровую пищу.

  • 119. Изучение ретровирусов
    Курсовые работы Биология

    Любая нормальная клетка содержит латентные раковые гены, получившие название протоонкогены. Существуют две гипотезы, объясняющие превращение протоонкогена в онкоген, одна из которых основана на качественных, а другая - на количественных изменениях протоонкогенов. Активация онкогена может произойти в результате точечной мутации в протоонкогене, например, при замене гуанозина на тимидин. Модифицированный белок отличается от исходного лишь одной аминокислотой: в нем глицин заменен валином. Вторая гипотеза исходит из количественных изменений протоонкогенов. В том случае, если протоонкоген оказался сопряженным с сильным промотором - участком гена, связывающим полимеразу - начинается амплификация (усиленная транскрипция) протоонкогена. Чрезмерная экспрессия протоонкогена включает следующие стадии: амплификация гена может возникать либо в результате его перемещения либо в результате встраивания в соседней области сильного промотора. Промоторы могут быть вирусной природы. При вырезании интегрированного провируса вирусный ген может захватить протоонкоген и вместе с ним интегрировать в другую область клеточного генома, где происходит амплификация онкогена благодаря вирусному промотору или соседнему сильному клеточному промотору. Таким путем протоонкоген переносится из строго регулируемых областей клеточного генома в другие области.

  • 120. Изучение способности животных к обобщению и абстрагированию
    Курсовые работы Биология

    Тем не менее, по данным ряда авторов, поведение голубей простым «зазубриванием» не ограничивается, а сочетается с распределением стимулов по соответствующим категориям. Наиболее важными для нашего анализа были опыты, в которых голуби и обезьяны-сай-мири обучались быстрее при противопоставлении значимых для них категорий «живое/неживое», чем при противопоставлении «птицы/ звери» биологически менее значимых (Roberts, Mazmanian, 1988). Более того, в тех опытах, где положительные и отрицательные стимулы экспериментаторы объединяли произвольно, создавая некие «псевдокатегории», птицы вели себя так, как будто бы они все-таки пытались их каким-то образом группировать (Wasserman et al., 1988; Bhatt, Wasserman, 1989; Vauclair, Fagot, 1996). Так, в ряде работ Бхатта и Вассермана было показано, что если подкрепляемые стимулы объединены произвольно и мало похожи друг на друга, то голуби обучаются намного медленнее. В пользу такого предположения говорит и анализ ошибок, допущенных птицами в решении задачи на «псевдокатегоризацию». Частично ошибки могли возникнуть только потому, что голуби пытались объединять стимулы по общим признакам и относить их к тем или иным категориям, хотя в данном случае условия обучения этого не требовали.