Geum.ru

Курсовой проект по предмету Биология

  • 41. Біологічна роль кальцію в організмі людини і тварин
    Курсовые работы Биология

    Клінічними проявами гіпокальціємії в першу чергу є зростання нервової та мязової збудливості. Це можуть бути судоми окремих мязів до тетанії включно. Властиві також парестезії, бронхоспазм, ларингоспазм, кишкові коліки, генералізована гіперрефлексія. Біль у серці може виникати не від фізичних навантажень. Він не знімається коронаролітичними препаратами. Часто розвивається катаракта внаслідок відкладання кальцію під капсулу кришталика. Кальцій може накопичуватись у мяких тканинах, навколо суглобів, сприяти утворенню екзостозів, хондрокальцинозу, псевдоподагри. За гіпокальціємії зменшується скоротливість серця, виникає серцева недостатність. Порушується всмоктування вітаміну В12 і можливе виникнення мегалобластної анемії, що проходить після усунення гіпокальціємії за допомогою вживанням кальцію. Його добова потреба становить не менше 1000 мг. Міністерство охорони здоровя України (1999) рекомендує такі вікові дози кальцію на добу: від народження до 3 місяців 400 мг, до 6 місяців 500 мг, до року 600 мг, до 6 років 800 мг, до 10 років 1000 мг, до 18 років 1200 мг. Оскільки основними регуляторами всмоктування і засвоєння кальцію є паратгормон і активні форми вітаміну D, то при гіпопаратиреозі корекція гіпокальціємії є складною. Проблема вирішується вживанням препарату Тахістин (дигідротахістерол). Це аналог вітаміну D, 5-6-транс-ізомер ергокальциферолу. Препарат посилює всмоктування кальцію в кишках, імобілізацію кальцію із кісток і таким чином сприяє зростанню вмісту кальцію у плазмі крові. Завдяки своїй стереохімічній конфігурації дигідротахістерол перетворюється в нирках на активну форму без участі паратгормону. Тахістин швидко всмоктується в кишках, гідроксилюється в печінці, активується в нирках. Після одноразового прийому Тахістину максимальна концентрація кальцію в плазмі крові спостерігається після сьомої доби і утримується протягом 28 діб. Дозу Тахістину підбирають індивідуально залежно від концентрації кальцію у крові. Зазвичай добовою дозою є 0,5-1,5 мг дигідротахістеролу, що становить 12 36 крапель препарату Тахістин. Потрібно зважати, що при гіпопаратиреозі екскреція кальцію із сечею посилюється, що збільшує ризик сечокамяної хвороби. Через це під час лікування гіпопаратиреозу Тахістином рівень кальцію в крові варто утримувати на нижній межі норми.

  • 42. Біологічна роль марганцю в організмі людини і тварин
    Курсовые работы Биология

     

    1. Бабенко Г.А., Решеркина Л.П. Применение микроэлементов в медицине. К.: Здоров`я, 1971. 220 с.
    2. Венчиков А.И. Биотики. М.: Медгиз, 1962. 234 с.
    3. Ветеринарна клінічна біохімія / В.І. Левченко, В.В. Влізло, І.П. Кондрахін та ін.; За ред. В.І. Левченка і В.Л. Галяса. Біла Церква, 2002. 400 с.
    4. Войнар А.О. Биологическая роль микроэлементов в организме животных и человека. М.: Советская наука, 1953. 493 с.
    5. Кальницький Б.Д. Минеральные вещества в кормлении животных. Л.: Агропромиздат. Ленингр. отделение, 1985. 207 с.
    6. Кіщак І.Т. Виробництво і застосування преміксів. К.: Урожай, 1995. 272 с.
    7. Логинов Г.П. Влияние хелатов металлов с биолигандами на репродуктивные функции и обменные процессы организма животных: Авт. реф. дисс.... канд. биол. наук. Казань, 1986. 21 с.
    8. Мелехин Г.П., Гридин Н.Я. Физиология сельскохозяйственной птицы. М.: Колос, 1977. 286 с.
    9. Мельничук Д.О., Томчук В.А., Калінін І.В. Клінічна біохімія. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт. К.: Видавничий центр НАУ, 1999. 64 с.
    10. Мінеральне живлення тварин. За ред. Г.Т. Кліценка, М.Ф. Кулика, М.В. Косенка, В.Т. Лісовенка. К: Світ, 2001. 576 с.
    11. Наздрюхина Л.Р. Биологическая роль микроэлементов в организме животных и человека. М.: Наука, 1977. 184 с.
    12. Нариси вікової токсикології. / За ред І.М. Трахтенберга. К.: Авіцена, 2005. 256 с.
    13. Руководство по лабораторным методам исследований. // Предтеченский В.Е., Боровская В.М., Марголина Л.Т. М.-Л., 1993. С. 131-165.
  • 43. Біологічний контроль збудників хвороб рослин
    Курсовые работы Биология

     

    1. Актуальные вопросы биологизации защиты растений / Под ред. М.С. Соколова, Е.П. Угрюмова. Пущино, 2000. 177 с.
    2. Артемьева Н.Н. Методические указания по выявлению и учету вирусных болезней злаков. М.: Колос, 1971. 21 с.
    3. Атабеков И.Г. Практикум по общей вирусологии. М.: Из-во Московского университета, 1981. 191 с.
    4. Бабьева И.П., Зенова Г.М. Биология почв. М.: Изд-во Московского университета, 1983. 248 с.
    5. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. К: Либідь, 1993. 303 с.
    6. Биопрепараты в защите растений. Учебное пособие / М.В. Штерншис, Ф.С. Джалилов, И.В. Андреева, О.Г. Томилова. Мин-во сел. хоз-ва РФ. Ново-сиб. гос. аграр. ун-т, Новосибирск, 2000. 128 с.
    7. Бойко А.Л. Влияние факторов внешней среды на вирусы, инфицируючие растения // Сельскохоз.биология. 1989. №5. С. 120-125.
    8. Бойко А.Л. Екология вирусов растений. К.: Вища школа, 1990. 167 с.
    9. Бондаренко Н. В. Биологическая защита растений. М.: Агропромиздат, 1987.-278 с.
    10. Борьба с вирусными болезнями растений. / Под ред. Х.Кеглер. М.: Агропромиздат. 1986. 326 с.
    11. Будзанівська І.Г., Поліщук В.П., Тивончук Т.П., Бойко А.Л. Зв'язок між наявністю антигенів фітовірусів в грунті, структурою грунтів та екологічним станом зовнішнього середовища // Вісник аграрної науки. 1998. №9. С 61-63.
    12. Вавилов Н.И. Иммунитет растений к инфекционным заболеваниям. - М: Наука, 1986. 520 с.
    13. Вирощування екологічно чистої продукції рослинництва. /Под ред. Дегодюка Е.Г. К.: Урожай, 1992. 318 с.
    14. Віруси і вірусні хвороби бобових культур на Україні. / Московець СМ., Краев В.Г., Порембська Н.Б. та ін. К.: Наукова думка 1971. 136 с.
    15. Вірусні та мікоплазмові хвороби польових культур. / Під ред. Ж.П.Шевченко. К.: Урожай, 1995. 304 с
    16. Вірусні хвороби сільськогосподарських культур/ Московець С.Н., Бобирь А.Д., Глушак Л.Е. / Під ред. Бобиря А.Д. К.: Урожай, 1975. С.72-80.
    17. Власов Ю. И., Рядко Т.А., Лытаева Г.К. Вирусные болезни овощных культур. Л.: Колос,1973. 73с,
    18. Власов Ю.И. Вирусные и микоплазменые болезни растений. М.: Колос, 1992. 207с.
    19. Власов Ю.И., Ларина Э.И. Сельскохозяйственная вирусология. М.: Колос, 1982. С. 150-156.
    20. Гиббс А., Харрисон Б. Основы вирусологии растений: Пер. с англ. М.: Мир, 1978. 430 с.
    21. Гнутова Р.В. Серология и иммунохимия вирусов растений. М.: Наука, 1993. 300 с.
    22. Груздева Л.П., Яекин А.А. Почвоведение с основами геоботаники. М.: Агропромиздат, 1991. 448 с.
    23. Гулий В.В., Памужак Н.Г. Справочник по защите растений для фермеров. - Кишинев: Universitas, М.: Росагросервис, 1992. 464 с.
    24. Гуральчук Ж.З. Еколого-физиологические аспекты действия цинка на растения // Регуляция минерального питания и продуктивность растений. К.: Наук, думка, 1991. С. 102-127.
    25. Ижевский С. С, Гулий В. В. Словарь по биологической защите растений. М.: Россельхозиздат, 1986. 223 с.
    26. Максимов Н.А. Краткий курс физиологии растений, 1958
    27. Мусиенко Н.Н., Терневский А.И. Корневое питание растений: Учебное пособие. К.: Высшая школа, 1989. 203 с.
    28. Мусієнко М.М. Фізіологія рослин. К.: Либідь, 2005. 808 с.
    29. Нобел П. Физиология растительной клетки. Л.: Изд-во ленингр. Ун-та, 1983. 232 с.
    30. Твердюков А.П., Никонов П.В., Ющенко Н.П. Биологический метод борьбы с вредителями и болезнями в защищенном грунте. М.: Колос, 1993. 160 с.
    31. Штерншис М.В. Повышение эффективности микробиологической борьбы с вредными насекомыми. Новосибирск, 1995. 194 с.
  • 44. Біологічні особливості веслоноса
    Курсовые работы Биология

    Становлять інтерес дослідження з сумісного вирощування цьоголітків веслоноса і осетрових риб. Певний досвід у цьому плані одержано в Росії на базі ставових вирощувальних систем осетрових рибоводних заводів Астраханської області. В цих експериментах випробовували різні варіанти полікультури весло-носа з гібридними формами осетрових видів, рекомендованих для використання в товарному осетрівництві (гібриди шипа і стерляді, білуги і стерляді). Вирощування здійснювали на природній кормовій базі із застосуванням кількох методів, що дають змогу одержувати цьоголітків веслоноса різної маси. Зокрема, для одержання великих за масою цьоголітків веслоноса, яких на наступний рік можна використовувати як посадковий матеріал для вирощування товарних дволітків, або як вихідний матеріал для племінної роботи, застосовували двоцикловий (двоетапний) метод вирощування риби. На першому етапі (наприкінці травня) для зариблення вирощувальних ставів використовували підрощену молодь веслоноса і личинок гібрида шипа і стерляді, що перейшли на активне живлення. Початкова щільність посадки підрощеної молоді веслоноса змінювалась у межах 1,4-2,2 тис. екз./га. За два місяці вирощування з одного гектара вирощувальних площ одержували до 1,5 тис. екз. цьоголітків веслоноса середньою масою 107 г (рибопродуктивність - 160 кг/га). Загальна рибопродуктивність ставів на першому етапі вирощування цьоголітків становила 370 кг/га. У наступних три місяці (другий етап вирощування) щільність посадки цьоголітків веслоноса зменшували до 210-280 екз./га. В результаті наприкінці жовтня з одного гектара вирощувальних площ одержували до 210 екз. цьоголітків веслоноса середньою масою 650 г (рибопродуктивність - до 135 кг/га). Загальна рибопродуктивність ставів на другому етапі вирощування цьоголітків становила 415 кг/га. Основна розмірна група цьоголітків гібрида шипа і стерляді (76%) складалась з риб масою 20-40 г. Протягом першого і другого етапу їх вирощування щільність посадки перебувала на рівні рекомендованих для даної вікової групи риб за технологією товарного осетрівництва. На відміну від двоциклового вирощування, при застосуванні безперервного (без розсаджування) методу вирощування риби середня маса цьоголітків веслоноса наприкінці вегетаційного сезону у різних варіантах дослідів змінювалась у межах 100-300 г (рибопродуктивність - 210- 420 кг/га). Рибопродуктивність за цьоголітками гібридів шипа і стерляді та білуги і стерляді при сумісному вирощуванні з веслоносом досягала 400 кг/га. Таким чином, наведені дані показують, що сумісне вирощування цьоголітків веслоноса і гібридів осетрових дає змогу істотно підвищити рибопродуктивність ставів. Сумарна продукція зоопланктону і бентосу у такій полі-культурі використовується значно ефективніше, ніж у монокультурі. Встановлено, що нижньою межею концентрації кормових організмів для одержання зазначених рибоводних показників слід вважати біомасу зоопланктону не менше 8-10 г/м3, м'якого зообентосу - 5- 10 г/м2. Така полікультура дає змогу, не порушуючи традиційної технології вирощування осетрової молоді, додатково одержувати високоякісний посадковий матеріал веслоноса.

  • 45. Біологія та екологія бактеріофагів
    Курсовые работы Биология

     

    1. Атабеков И.Г. Практикум по общей вирусологии. М.: Из-во Московского университета, 1981. 191 с.
    2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. К: Либідь, 1993. 303 с.
    3. Бойко А Л. Экология вирусов растений. К.: Вища шк., 1990. 165 с.
    4. Бондаренко Н.В. Биологическая защита растений. М.: Агропромиздат, 1987.-278 с.
    5. Борьба с вирусными болезнями растений. / Под ред. Х.Кеглер. М.: Агропромиздат. 1986. 326 с.
    6. Будзанівська І.Г., Поліщук В.П., Тивончук Т.П., Бойко А.Л. Зв'язок між наявністю антигенів фітовірусів в грунті, структурою грунтів та екологічним станом зовнішнього середовища // Вісник аграрної науки. 1998. №9. С 61-63.
    7. Вавилов Н.И. Иммунитет растений к инфекционным заболеваниям. - М: Наука, 1986. 520 с.
    8. Векірчик К.М. Практикум з мікробіології: Навч. посібник. К.: Либідь, 2001. 144 с.
    9. Вершигора А.Ю., Бранцевич Л.Г., Василевская И.А. и др. Общая микробиология. К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. 342 с.
    10. Вирощування екологічно чистої продукції рослинництва. /Под ред. Дегодюка Е.Г. К.: Урожай, 1992. 318 с.
    11. Віруси і вірусні хвороби бобових культур на Україні. / Московець СМ., Краев В.Г., Порембська Н.Б. та ін. К.: Наукова думка 1971. 136 с.
    12. Вірусні та мікоплазмові хвороби польових культур. / Під ред. Ж.П.Шевченко. К.: Урожай, 1995. 304 с
    13. Вірусні хвороби сільськогосподарських культур/ Московець С.Н., Бобирь А.Д., Глушак Л.Е. / Під ред. Бобиря А.Д. К.: Урожай, 1975. С.72-80.
    14. Власов Ю.И. Вирусные и микоплазменые болезни растений. М.: Колос, 1992. 207 с.
    15. Власов Ю.И., Ларина Э.И. Сельскохозяйственная вирусология. М.: Колос, 1982. С. 150-156.
    16. Генкель Л.А. Микробиология с основами вирусологии. М.: Просвещение, 1974. 270 с.
    17. Гиббс А., Харрисон Б. Основы вирусологии растений: Пер. с англ. М.: Мир, 1978. 430 с.
    18. Гнутова Р.В. Серология и иммунохимия вирусов растений. М.: Наука, 1993. 300 с.
    19. Груздева Л.П., Яекин А.А. Почвоведение с основами геоботаники. М.: Агропромиздат, 1991. 448 с.
    20. Гусев М.В., Минова Л.А. Микробиология. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. - 448 с.
    21. Ижевский С.С, Гулий В.В. Словарь по биологической защите растений. М.: Россельхозиздат, 1986. 223 с.
    22. Максимов Н.А. Краткий курс физиологии растений, 1958
    23. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. М.: Агропромиздат, 1987. 368 с.
  • 46. Біологія Х-вірусу картоплі
    Курсовые работы Биология

     

    1. Атабеков И.Г. Практикум по общей вирусологии. М.: Из-во Московского университета, 1981. 191 с.
    2. Бойко А.Л. Экология вирусов растений. К.: Вища школа, 1990. 167 с.
    3. Борьба с вирусными болезнями растений. / Под ред. Х.Кеглер. М.: Агропромиздат. 1986. 326 с.
    4. Вірусні та мікоплазмові хвороби польових культур. / Під ред. Ж.П.Шевченко. К.: Урожай, 1995. 304 с
    5. Вірусні хвороби сільськогосподарських культур/ Московець С.Н., Бобирь А.Д., Глушак Л.Е. / Під ред. Бобиря А.Д. К.: Урожай, 1975. С.72-80.
    6. Власов Ю. И., Рядко Т.А., Лытаева Г.К. Вирусные болезни овощных культур. Л.: Колос,1973. 73с,
    7. Власов Ю.И. Вирусные и микоплазменые болезни растений. М.: Колос, 1992. 207с.
    8. Власов Ю.И., Ларина Э.И. Сельскохозяйственная вирусология. М.: Колос, 1982. С. 150-156.
    9. Гиббс А., Харрисон Б. Основы вирусологии растений: Пер. с англ. М.: Мир, 1978. 430 с.
    10. Гнутова Р.В. Серология и иммунохимия вирусов растений. М.: Наука, 1993. 300 с.
    11. Дунин М.С., Попова Н.М. Капельный метод анализа в растениеводстве. - М: Сельхозгиз., 1973.-45с.
    12. Коломієць Л.ГТ. Фітосанітарний стан агроекосистем як фактор продуктивності сільськогосподарського виробництва // Лідер України. -2005.-№ 12. - С 124-126.
    13. Новиков В.К., Атабеков И.Г., Агур М.О. и др. Метод получения препарата Y-вируса картофеля и приготовление диагностических антисывороток // Сельскохозяйственная биология. - 1982. - 17, № 5. - С. 706-711.
    14. Пат. 20194 Україна, МПК5 С 12 N 7/00, А 01 № 63/00. Штам М-вірусу картоплі для виробництва діагностичної сироватки / Коломієць Л.П., Козар Ф.Ю., Лебідь Л.М., Погорілько М.Я. // Заявл. 29.07.88; Опубл. 25.12.97, Бюл.-№ 6
    15. Рудишин С.Д. Основи біотехнології рослин. - Вінниця, 1998. - 224 с.
    16. Ситченко I.Р., Марков І.Л. Шкідливість і поширення вірусу М на картоплі в Поліській зоні УРСР // Картоплярство. - 1980. - Вип. 11. - С 78-80.
    17. Трофимец Л.Н., Хижняк П.А., Кучумов А.П., Методы лечения картофеля, зараженного вирусными болезнями. М.: ВАСХНИЛ, 1978. - 64 с.
    18. Трускинов Э.В. Опыт оздоровления от вирусов коллекционных образцов картофеля путем культуры меристемной ткани /У Современные методы получения безвирусного картофеля. - М: ВАСХНИЛ, 1975. - 96 с.
    19. Шалабай В.И., Жук И.П. Величина терминальной безвирусной зоны у растений картофеля // Современные методы получения безвирусного картофеля. - М.: ВАСХНИЛ, 1975. - 96 с.
  • 47. Блистающий мир белков и пептидов
    Курсовые работы Биология

    Точно так же замена одной белковой буквы (аминокислотного остатка) может привести (а может и не привести, как в случае с окситоцин/вазопрессинами, табл. 6) к искажению нормальных функций белка или пептида. С этим мы уже встретились при описании причин тяжелейшего заболевания серповидноклеточной анемии. Можно привести множество и других примеров. Однажды ко мне обратился один из физиологов с такой проблемой. Он проводил на кроликах серию экспериментов по изучению влияния олигопептида нейротензина на различные формы поведения, и в какой-то момент введение этого вещества стало приводить к немедленной гибели животного. «Я всегда вводил нейротензин, и ничего такого не было. А сейчас кролик гибнет буквально на острие шприца». Я попросил показать мне ампулу с исходным веществом, и оказалось, что на ней написано Trp11-Neurotensin. В названии было слово нейротензин, но было также указание и на то, что 11-й остаток тирозина в нем заменен на остаток триптофана. Ранее экспериментатор пользовался другой ампулой, маркированной как просто «Neurotensin», а когда в ней вещество иссякло, то он взял новую, не обратив внимания на маленькую деталь («опечатку»), которая стала причиной столь серьезного последствия.

  • 48. Бобр обыкновенный
    Курсовые работы Биология

    Казалось бы, бобры, в семьях которых часто можно наблюдать игры и совместную слаженную работу по сооружению плотин или созданию запасов кормов на зиму, должны иметь хорошо развитую систему звуковой сигнализации. Можно думать также, что для этих, ведущих сумеречно-ночной образ жизни, грызунов именно звуковая сигнализация, а не язык жестов была бы наиболее пригодна. На самом же деле бобры не одарены разнообразием средств голосового общения. Долгое время взрослых бобров вообще считали безгласными животными, но благодаря многочисленным наблюдениям за поведением животных как в природе, так и в неволе в настоящее время удалось установить, что бобры издают различные низкочастотные звуки. Так, громкие трубные звуки этих животных можно услышать во время встреч враждующих особей. Как правило, кричит атакующий зверек, причем этот крик сопровождается ворчанием и шипением. Шипение, вроде «фзсш», вообще у бобров служит для выражения неудовольствия или недружелюбия. Ухаживая, бобры производят стоны, напоминающие произносимые в нос «ыыы» или «ооо»; эти звуки обычно сопровождают взаимные ласки, а также служат в качестве призыва или просьбы. Канадский исследователь В. Бейли наблюдал, как таким стоном самка бобра подзывала своих малышей. Этим же звуком бобры выражают чувство страха или растерянности, например,, в незнакомом для них месте, когда не могут отыскать дорогу к дому.

  • 49. Богомол обыкновенный
    Курсовые работы Биология

    Богомоловые преимущественно крупные насекомые с удлиненным телом весьма своеобразного строения. Их очень подвижная голова с большими выпуклыми глазами имеет почти треугольную форму и своим ротовым аппаратом грызущего типа направлена вниз и немного назад. Усики с большим количеством члеников обычно нитевидные, но у некоторых видов перистые или гребенчатые. Над основанием усиков располагаются 3 простых глазка. Из всех отделов груди особенно сильно развит передний, несущий характерные для богомолов хватательные конечности. Их структура настолько своеобразна, что уже по одной передней ноге можно легко отличить представителей этого отряда от всех остальных насекомых. В передней ноге богомола сильно удлинен тазик: он немного короче бедра. Бедро длинное и по нижнему краю усажено 3 рядами сильных шипов. Голень короче бедра и по нижнему краю тоже усажена острыми шипами; лапка тонкая, 5-члениковая, не отличается от лапок на остальных ногах. Бедро и голень, складываясь вместе, образуют мощный хватательный аппарат, функционирующий по типу ножниц. У большинства богомолов хорошо развиты обе пары крыльев, причем передние более узкие и более плотные; они выполняют функцию надкрылий. Задние крылья широкие, перепончатые, в спокойном состоянии складываются веерообразно и прикрываются надкрыльями. Однако есть и совершенно бескрылые, напоминающие личинок виды, такие, как, например, обитающий в странах, окружающих Средиземное море, земляной богомол (Geomantis larvoides). Брюшко у богомолов удлиненное, 10-члениковое, мягкое, обычно слегка уплощенное, с многочлениковыми длинными церками. Такая характерная структура тела богомола наглядно свидетельствует об очень тонких приспособлениях к хищному образу жизни, который ведут эти насекомые. По своему поведению они представляют собой классический пример «подстерегающих хищников», иначе называемых «засадниками». Подстерегающий добычу богомол сидит в толще травы или среди листьев кустарника, приподняв кверху переднеспинку и передние ноги, голени которых вложены в бедра, как лезвие перочинного ножа. Этой характерной позе богомол обязан своим названием. Насекомое сидит неподвижно, оно как бы замерло в «молитвенном экстазе». Только голова его находится в движении: она все время поворачивается из стороны в сторону, высматривая добычу

  • 50. Бонитировка Михайловского района по сибирской косуле
    Курсовые работы Биология

    Научные исследования и опыт, накопленный в охотничьих хозяйствах России, сегодня настойчиво требуют отказаться от сложившегося стереотипа в организации подкормки диких копытных животных с использованием сухих, заранее заготовленных кормов. Необходимо максимальное увеличение в охотничьих хозяйствах площадей кормовых полей с посевом на них в зиму влагоемких, высокостебельных растений: подсолнуха, рапса, донника, топинамбура, козлятника, амаранта, сои. гороха, овса, вики, люцерны, эспарцета, а также озимых культур - пшеницы и ржи. На таких полях, как показала практика, копытные кормятся практически круглогодично, запасая при этом значительные энергетические резервы в виде жира. При использовании для подкормки заранее заготовленных сухих кормов (сена, древесно-кустарникового веточного корма, веников из крапивы, иван-чая, топинамбура, рапса, шляпок подсолнуха) необходимо обеспечить их максимальное увлажнение за счет снега {путем раскладки на снежных придорожных брустверах, втыкания в снег и т.д.); кроме того, необходимо сбрасывать снег с верхушек небольших стожков и копен сена. Важным элементом увеличения влажности сухих кормов является подсолка его во время заготовки и хранения. Подсоленное сено, веточный корм, веники, выложенные на снег, активно на него воздействуют, превращая в подсоленную воду. В этом плане описанная выше комбинированная переносная кормушка является наиболее эффективным способом подкормки косуль, так как обеспечивает животных достаточно влажным кормом, содержащим при этом соли натрия.

  • 51. Будова, функції та методи дослідження мітохондрій
    Курсовые работы Биология

    Ще перші цитологи, починаючи з Альтмана, припускали, що мітохондрії зв'язані з процесами окислювання в клітинах. У 1912 р. Бателі і Штерн, а потім у 1913 р. і Варбург встановили, що дихальні ферменти утримуються в нерозчинній фракції клітини. Про це відкриття не згадували до 1929 р., коли Кейліну вдалося виділити з м'язового волокна частки, які містять сукцинат- і цитохромоксидази. Це була перша поліферментна система, виділена з клітки, але її не вдалося ідентифікувати специфічними цитологічними методами. Класична робота Бенслі і Херра, які виділили гранулярну фракцію з клітин печінки і ідентифікували ці гранули з мітохондріями, проклала шлях сучасному вивченню ферментативних функцій мітохондрій. Було встановлено, що ізольовані мітохондрії активно окисляють глутамінову і янтарну кислоти і дають позитивну реакцію на цитохромоксидазу з реактивом нади. Було також виявлено, що при дегенерації мітохондрій, яка була викликана заморожуванням і наступним відтаванням клітини, в останньому знижується споживання кисню й активність сукцинатоксидази і цитохромоксидази. Нарешті, Хогебум, Клод і Хочкісс у 1946 р. довели, що обидва ці ферменти зв'язані з мітохондріальною фракцією клітини. З тих пір виділення мітохондрій стало широко розповсюдженою процедурою, і у вивченні функцій мітохондрій були досягнуті великі успіхи.

  • 52. Вариация мышц и их эволюция в процессе антропогенеза
    Курсовые работы Биология

    С целью сохранения устойчивого равновесия тела человека на плоскости необходимо, чтобы перпендикуляр, опущенный из центра тяжести, падал на площадь, занимаемую обеими ступнями. Тело стоит тем прочнее, чем шире площадь опоры и чем ниже расположен центр тяжести. Поэтому для всех случаев вертикального положения тела человека сохранение равновесия является главной задачей, так как в противном случае должно последовать падение. Однако, напрягая соответствующие мышцы, мы можем удержать тело в различных положениях (в известных пределах) даже тогда, когда проекция центра тяжести выведена за пределы площади опоры (сильный наклон туловища вперед, в стороны и т.д.). Вместе с тем стояние и передвижение человеческого тела нельзя считать устойчивым, при относительно длинных ногах человек имеет сравнительно небольшую площадь опоры. Поскольку центр тяжести тела человека расположен относительно высоко (на уровне II крестцового позвонка), а опорная площадь (площадь двух подошв и пространства между ними) незначительна, устойчивость тела очень невелика. Поэтому удержание тела в состоянии равновесия силой мышечных сокращений предотвращает его падение, и части тела (голова, туловище, конечности) удерживаются в надлежащем соотношении для каждого положения тела. Например, если при стоянии будет нарушено соотношение частей тела (вытягивание вперед рук, сгибание позвоночника и т.д.), то соответственно изменяются положение и равновесие других частей тела. Статистические и динамические моменты действия мускулатуры находятся в прямой связи с состоянием положения центра тяжести тела. Поскольку центр тяжести всего тела располагается на уровне II крестцового позвонка позади поперечной линии, соединяющей центры тазобедренных суставов, тенденции туловища (вместе с тазом.) опрокинуться назад противостоят сильно развитые мышцы и связки, укрепляющие тазобедренные суставы. Так обеспечивается равновесие всей верхней части тела, покоящейся на ногах в вертикальном положении.

  • 53. Векторные системы для молекулярного клонирования в Bacillus subtilis
    Курсовые работы Биология

    Для клонирования больших участков генома на основе генома Bacillus subtilis 168 создан геномный вектор - BGM вектор (Bacillus GenoMe вектор) (Itaya et al., 2000; Itaya et al., 2003; Kaneko et al., 2003). В отличие от плазмидных векторов, в которые нужные фрагменты ДНК вставляются путём непосредственного лигирования, введение вставки в BGM вектор происходит путём гомологичной рекомбинации. Для этого BGM вектор должен иметь последовательности гомологичные участкам ДНК, фланкирующим клонируемый фрагмент. Данные последовательности, называемые LPS (Landing Pad Sequences) (Itaya et al., 2000), приготавливаются в плазмиде pBR322 (или её производных) и вставляются в pBR322 последовательность генома B.subtilis путём трансформации и общей рекомбинации. LPS составляют 5-10% от клонируемой вставки. Они вставляются вместе с фланкируемым ими маркером, что позволяет в дальнейшем проводить отбор рекомбинантов. LPS вместе с маркером обозначены как LPA; соответственно плазмиды, с помощью которых осуществляется вставка LPA в геном (в BGM вектор), называются LPA плазмидами, а штаммы B.subtilis со вставкой LPA в геноме LPA штаммами. Вставку клонируемого сегмента в BGM вектор производят путём трансформации соответствующего LPA штамма; клонируемый сегмент, заключённый между двумя LPS, интегрируется в хромосому путём гомологичной рекомбинации по обоим LPS.

  • 54. Взаимосвязь группы крови и характера человека
    Курсовые работы Биология

    № п/пФ.И. учащегосяГруппа кровиБолезни1Мошошин А.IIВетряная оспа, конъюктевит2Дудоров РIIАллергия, правый коксид, ветряная оспа, ожирение, плоскостопие3Евстифеев Е.IЛаринотрахеит, пневмония4Широкова А.IАнемия, сколиоз, конъюктивит5Янбикова С.IIОтит6Широкова Е.IСотрясение мозга7Гончаренко Е.IIВетряная оспа8Горсткова О.IIОРЗ, гастрит9Балатов Д.IIВетряная оспа, интербиоз, гастрит10Колокольцева Т.IСкарлатина, полиноз, гастрит, краснуха, ветряная оспа11Болеева Е.IАртрит, аденоиды12Коплун Ю.IIХронический пилонефрит, ветряная оспа13Табаков А.IIСтоматит, ринофарингит, ветряная оспа, лимфоаденид, ангина14Полосина Е.IIГастрит, аппендицит, ветряная оспа, фарингит15Зуева Л.IIСколиоз16Голубева Ю.IПсевдофорункулёз, ветряная оспа, гастрит17Ляткина Е.IIФарингит18Демьянец Г.IIОРЗ, ОРВи, аллергия19Сорокин П.IIБронхит, ОРЗ, грипп, гастроинтерит20Кирина Е.IVКраснуха, ОРВи21Колодяжный М.IIАртрит, ветряная оспа22Сорокин А.Анемия23Косова М.IАнемия, ветряная оспа, артрит24Буркина А.IIОРВи25Шумаева Ю.IIБронхит, краснуха26Хохлова И.IIIАртрит, гастрит27Курышева Е.IVИнтербиоз, гастроинтерит28Селантьева М.IIИнтербиоз29Карпухин Э.IIПневмония30Сорокин Н.IIВетряная оспа31Козлова А.IIIКонъюктевит, скарлатина, ветряная оспа32Василенко А.IIIВетряная оспа, сколиоз33Тихомиров Л.IIIПлоскостопие, интербиоз34Янкова О.IГастроинтерит, анемия35Пивоварова О.IIВетряная оспа, аденоиды36Серегина Ю.IIСколиоз, отит37Люлин Е.IIОтит, ветряная оспа

  • 55. Взаимосвязь обменов в организме. Патохимия сахарного диабета
    Курсовые работы Биология

    Рассмотрим синтез эндогенной воды. Дело в том, что кислород в принципе довольно токсичное соединение, поэтому фактически так называемый аэробный распад органических веществ осуществляется обычно не присоединением кислорода к субстрату, а отщеплением от последнего водорода. Электроны и протоны, проходя через ряд промежуточных переносчиков, достигают кислорода с последующим образованием воды (биологическое окисление). В этом процессе происходит ступенчатое высвобождение энергии (чаще три, реже два раза). Почти половина её используется для синтеза АТФ из АДФ и неорганического фосфата (окислительное фосфорилирование). Другая часть, выделяясь в виде тепла, обеспечивает постоянство температуры тела теплокровных животных, в том числе человека. В природе есть много веществ, в первую очередь, токсины патогенной микрофлоры, которые нарушают взаимодействие биологического окисления с окислительным фосфорилированием, в результате возрастает количество тепловой энергии (гипертермия) и снижается генез АТФ. Последний является универсальным макроэргом, который используется в мышечном сокращении, передаче нервного импульса, в биосинтезе различных соединений. Поэтому патология биоэнергетических процессов проявляется развитием мышечной слабости, общим недомоганием (симптоматика, характерная для большинства инфекционных заболеваний).

  • 56. Вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці
    Курсовые работы Биология

    Лiсовi грунти - чорноземи опiдзоленi та темно-сiрi опiдзоленi подекуди в комплексi з сiрими i свiтло-сiрими - займають переважно розчленованi правобережжя рiчок Сули, Псла, Ворскли. На борових терасах рiчок поширенi дерновослабкопiдзолистi, пiщанi та глинисто-піщані грунти. Із негативних явищ у регіоні слід вiдмiтити площинну i яружну ерозiю, утворення зсувiв, усiдання, оглеєння i засолення грунтiв. Найпоширенішими на території Полтавщини є кленово-липово-дубовi лiси, якi репрезентують типові для Лівобережного Лiсостепу широколистянi лiси. Найбiльшi масиви кленово-липово-дубових лiсiв повязанi з крутим i найбiльш розчленованим правобережжям рiчок Сули, Псла, Ворскли та iх приток. Травяний покрив широколистяних лiсiв флористично небагатий i складається з типових неморальних видiв. В умовах Лiсостепу зростає вплив екологiчних факторiв, що обумовлюють ксеро - та галофiтизацiю рослинного покриву. Це вiдбивається i на розподiлi деревної рослинностi в заплавах регiону дослiджень (Андриенко, 1982). Соснові ліси областi характеризуються незначною фiтоценотичною та флористичною рiзноманiтнiстю, що пояснюється подiбними умовами їх формування на борових терасах рiчок iз збiдненими супiщаними грунтами та штучним походженням. Найпоширенiшi угруповання представленi середньовiковими сосновими насадженнями, що займають пiдвищені та вирiвнянi дiлянки борових терас (Мякушко, 1972). Цi флористично збiдненi ценози характеризуються невисоким проективним покритгям травостою iз значною участю лишайникiв та мохiв. Дубово-соснові лiси займають бiльш родючi грунти борових терас - глинисті піски з суглинковими прошарками або легкі супіски. Характерною особливiстю рослинного покриву Лiвобережного Приднiпровя в межах лiсостепової зони України є зростаюча галофiтизацiя, повязана з особливостями геоморфологii та ґрунтового покриву. На терасах Днiпра та його лiвобережних приток поширенi солонцi та солончаки (особливо в пониззях). Солончакуватi мулувато-глеєвi та дерново-глеєві слабозасоленi грунти приуроченi до притерасних та центральних частин заплав вздовж усiєї течiї рiчок. Рослинний покрив регiону незважаючи на всебiчний антропогенний вплив, характеризується значним рiзноманiттям. Найвищi показники ценотичного i флористичного багатства притаманнi степовим i лучним екосистемам, дещо меншi - лісовими та гiдрофiльним.

  • 57. Види ксерофітів природної та штучної флори
    Курсовые работы Биология

    А самі квітки? У багатьох ксерофітів вони розкриваються тільки вночі. А от рослини родини портулакові талінум і анакампсерос обманюють майже усіх. Працівники ботанічного саду імені академіка Фоміна КНУ розповідають дуже цікаву історію: «Ми коли тільки починали працювати с. цими рослинами, не один раз дивувалися. Ранком прийдеш на рослині бутон, що готуватися розкритися от-от, увечері подивишся бутон усе ще закритий. А через день-два уже всіх пелюстків відпали. А де ж квітка? І тільки через якийсь час ми змогли спостерігати цвітіння талінумов і анакампсеросів. Виявилося, їхні квітки розкривалися тільки 23 години у 1416 годин дня. Деякі види вирощують у кімнатних умовах. У більшості випадків, це невеликі рослини з 4-гранним зеленим стеблом. Але от на нижній частині стебла з'являється зелений, дисковидний смішний бутон на досить довгій квітконіжці. Він росте й в один чудесний день розкривається. Але що ми бачимо? Ніяких тонких, ніжних і напівпрозорих пелюстків, ніяких жовтих тичинок і гнучкої маточки. Квітка шкіряста п`ятикутна зірка сірчасто-жовтого кольору з неправильними темно-коричневими плямами; чи яскраво червоні квітки, теж розташовані в основі стебла.

  • 58. Видовий склад риб річки Десна
    Курсовые работы Биология

    Серед тварин, що населяють водне середовище, значне місце посідають риби. Вони живуть постійно у воді, і це позначилося на їх будові, життєвих процесах. Риби дихають зябрами, мають кінцівки у вигляді плавців, їхня форма тіла різноманітна і пристосована до життя у водному середовищі, що є результатом тривалого еволюційного процесу. Різноманітними є й місця життя риб. Так, на території України у верхів'ях карпатських річок на висоті 450 500 м над рівнем моря живуть риби гірської фауни, які пристосувались до життя в холодних і швидкотекучих водах. Тут переважають форель струмкова, харіус, гольян, бабець. Представники передгірської фауни теплолюбні риби швидкотекучих вод (підуст, марена, вирезуб, білизна, рибець, чоп) водяться в середніх ділянках карпатських річок на висоті 200500 м над рівнем моря. Представники рівнинної фауни живуть у річках на висоті 200 250 м над рівнем моря. До них належать здебільшого риби, розмноження яких пов'язане з текучими водами річок. Це щука, лящ, окунь, в'язь, вівсянка, верховодка, чехоня, короп та інші, які поширені в найнижчих ділянках найбільших річок з прилеглими до них ділянками лиманів. У лиманах, де солоність води змінюється в широких межах, риби рівнинної фауни, зазнаючи впливу, з одного боку, стоку річок і, з другого Чорного моря, ведуть інший спосіб життя, ніж у річках: вони нагулюються в осолонених водах лиманів, а для розмноження йдуть у прісні води понизь річок. У зв'язку з таким способом життя їх називають напів-прохідними на відміну від прохідних риб, що нагулюються в водах Чорного моря, а розмножуються в прісних річкових водах, для чого здійснюють тривалі міграції. Найбільше прохідних риб серед осетрових та оселедцевих, менше серед лососевих. Ряд риб, зокрема бичкових, пристосувались тільки до осолонених вод лиманів з уповільненою течією. Є риби, у тому числі й серед бичкових, які ніколи не залишають вод Чорного моря. Одні з них пристосувались до життя на піщаних грунтах (морська корівка, морський дракончик, морський кіт), інші на кам'янистих грунтах (бички, морські собачки, зеленушки, морський йорж), серед підводних заростей (морські голки, морський коник), у водній товщі (шпрот, атерина, анчоус, луфар, скумбрія, ставрида, кефалі). Отже, риби живуть у найрізноманітніших екологічних умовах.

  • 59. Видовий склад та чисельність птахів лісу
    Курсовые работы Биология

    Прилітають у середню смугу УРСР порівняно пізно, в кінці квітня на початку травня, коли вже дерева вкриваються листям. Самці майже відразу починають «кувати». Літаючи понад кущами, очеретяними заростями, в лісі зозулі помічають гнізда маленьких пташок і підкладають туди по одному яйцю. Яйця зозуль порівняно з розміром птаха дуже маленькі, майже не відрізняються за розмірами від яєць хазяїна гнізда. Забарвлення яєць зозулі також здебільшого дуже подібне до забарвлення яєць хазяїна гнізда. Отже, яйце зозулі залишається лежати в гнізді не поміченим. Розвиток пташеняти в яйці зозулі проходить скоріше, ніж у горобиних птахів (1112 днів), тому її пташеня з'являється на світ раніше. Через кілька годин пташеня починає викидати з гнізда всі зайві предмети. Підлазить під яйце пташки-хазяїна, закочує яйце на спину, потім випростовується і виштовхує його. Так пташеня зозулі викидає всі яйця. Буває, що яйце, а іноді голе пташеня, лежить під гніздом, а батьки його не помічають. Вони безперервно літають за їжею. Нагодувати велике ненажерливе пташеня зозулі важко. Воно залишається в гнізді 20 днів, але і після цього «названі» батьки годують його ще місяць півтора. Найчастіше в умовах УРСР зозуля підкидає яйця у гнізда вільшанок, горихвісток, очеретянок, кропив'янок, щевриків.

  • 60. Видовий склад трутовикових грибів околиць м. Чернігова
    Курсовые работы Биология

    Деревні породи заражаються міцелієм, що розвивається з, що попадають на поверхню кори суперечка грибів, і проникаючої усередину. Упровадження гриба відбувається звичайно через розриви кори або погризи її тваринами, через рані, що виникли під впливом мікроміцетів або в результаті механічних ушкоджень. Зовнішні ознаки руйнування деревини довго не виявляються; спочатку міцелій розростається усередині коренів, стовбурів і галузей, розкладаючи окремі шари деревини. Лише після декількох місяців або років життєдіяльності міцелію в тканинах дерева, чагарнику, на стовбурах, галузях і коренях з'являються однолітні або багаторічні плодові тіла макроміцетів руйнівників деревини. Однолітні плодові тіла звичайно розвиваються в другій половині літа і, закінчивши спороношення, до зими відмирають. Під час раптових перших заморозків плодові тіла на тлі сніжної пороші дуже ефектні: коштують, як кришталеві, а доторкнешся ламаються, як стекло, оголюючи дрібні кристалики льоду усередині грибної тканини. При настанні відлиги деякі з них, наприклад плодові тіла зимового гриба, знову утворять Спори. Найбільш витривалі багаторічні плодові тіла ксилотрофів: вони переживають усі негоди зими і люті морози і відлиги з настанням весни вони оживають і починають формувати органи спороношення. Одна з морфологічних особливостей, що дозволяє багаторічним плодовим тілам руйнівникам дерев переносити несприятливий вплив зовнішніх умов, порівняно товста пігментована поверхнева шкірочка. Вона добре помітна на поперечному розрізі багатьох трутовиків. Інша особливість досить товстий шар марної тканини, що прикриває зверху спороносний шар численних дереворуйнівників. Чільна роль у збереженні життєздатності трутовиків належить міцелієві. Грибниця всіх дереворуйнівників добре захищена від непогоди корою і тканинами дерева. Паразити (біотрофи) з числа грибів дереворуйнівники разом з живими тканинами дерева вступають у фазу зимового спокою, а в перші весняні місяці міцелій разом з рослиною-хазяїном «просипається» і, споживаючи його живильні речовини, починає постачати ними плодові тіла, що відновляють активну життєдіяльність. Подібне явище спостерігається й у грибів-ксилосапротрофів, але міцелій їх зберігає життєздатність під покривом уже відмерлих деревних тканин [7].