Вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
Зміст
Вступ
Розділ 1. Характеристика природніх умов м. полтави та його околиць
Розділ 2. Матеріали і методика дослідження
Розділ 3. Мохоподібні як особлива лінія еволюції вищих рослин
Розділ 4. Мохоподібні лісових ценозів околиць сіл розсошенці та копили
4.1 Морфолого-біологічні особливості зібраних мохів
4.2 Еколого-ценотичні особливості виявлених мохів
Розділ 6. Господарське значення мохоподібних і їхня роль у природі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Мохоподібні є однією з найменш досліджених груп рослинного світу. Тому вивчення особливостей їх анатомічної і морфологічної будови, еколого - ценотичних властивостей та участі в утворенні рослинного покриву набуває все більшої актуальності. Вони є досить великою, близько 25 тис. видів, групою рослинного світу. Це представники вищих, або пагонових рослин. Мохоподібні найбільш примітивні автотрофні вищі рослини. Від більшості інших рослин вони відрізняються відсутністю коренів і деякими мікроскопічними особливостями.
Мохоподібні поділяються на три відділи: антоцеротові (Аnthocerotophyta), печіночники (Нераtіcophyta) і мохи (Bryophyta). Усі три відділи виникли на Землі дуже давно, близько 300 мільйонів років тому, і з тих пір розвивалися незалежно один від іншого, а тому поряд із загальними ознаками, що вказують на походження їх від одного предка, вони володіють і рядом специфічних, властивих тільки їм особливостей.
Рис.1. Маршанція.
1) чоловічий таллом, 2) жіночий таллом.
Тому метою нашої роботи і було вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці, виявлення їх морфолого-біологічних та еколого-ценотичних особливостей.
Завдання нашої роботи наступні:
1) збір та гербаризація мохоподібних;
2) визначення зібраних видів;
3) виявлення морфолого-біологічних та еколого-ценотичних особливостей зібраних видів;
4) визначення частоти трапляння мохів;
5) встановлення участі виявлених видів в утворенні біоугруповань.
Розділ 1. Характеристика природніх умов м. полтави та його околиць
Територiя Полтавської області (площа 28, 8 тис. га) розташована в межах Днiпровсько-Донецької западини, якiй в сучасному рельєфi вiдповiдає Придніпровська низовина, представлена на пiвднi Приднiпровською терасою, в центральнiй та пiвнiчнiй частинах - Полтавською рiвниною. Рельєф територii рiвнинно-хвилястий, розчленований долинами рiчок на вододiльні плато. Глибина залягання грунтових вод коливається в значних межах вiдповідно до елементів рельєфу: на заплавi 2-3 м; на боровій терасі - 3,5-12 м; на лесовiй терасі - 4 - 10 м; на плато - 22 - 24 м.; в балкових системах, що перерізують плато - 6 - 7 м. (Бєлосельська, 1968). Грунтові води характеризуються значною мiнералізацією, яка зростає в пiвденнiй частині регіону. На територii областi досить розвинена гідрологiчна мережа, яку складають річки (головнi з них лiвi притоки Днiпра - Ворскла, Суда, Псел), болота, озера, штучнi водойми. Щiльнiсть рiчкової мережі складає 0,15 км/км (Клименко, 1958). Згiдно з клiматичним районуванням Полтавщина розташована в межах Антлантико-Континентальної областi (Щербань, 1984) i характеризується найменшим зволоженням серед лiсостепової зони України. Клiмат помiрно континентальний. Особливiстю клiмату регiону є поступове зменшення в напрямку на схiд i пiвдень кількості опадiв (з 600 до 490 мм, вiдповiдно i показникiв випаровування) та пiдвищення в лiтнiй перiод температур, а також тривала посуха та суховії в південній та пiвденно-схiднiй частинi, що обумовлене межуванням iз континентальною степовою областю. Середньорiчна температура повiтря склдлає 5,7-6,6С. Середня температура сiчня мiнус 6 - 8С. Тривалiсть зимового перiоду - 122 днi. Середня температура влiтку (липня) - 19-20С. Тривалiсть лiтнього перiоду - 120 днiв (Бабиченко и др., 1967).
Грунтовий покрив регiону в цілому досить строкатий, але переважають чорноземи глибокi малогумуснi на пiдвищених частинах стародавнiх терас Днiпра. У пiвнiчнiй частинi поширенi глибокi малогумуснi вилуженi чорноземи, якi чергуються на зниженнях з лучно-чорноземним ґрунтами. На терасах рiчок Сули, Псла, Ворскли поширенi чорноземно-лучнi солонцюватi грунти, серед яких специфiку рослинного покриву визначає наявнiсть солонців, солончакiв та солончакуватих грунтiв. Для пiвнiчних районів характерне содове засолення, для центральної та пiвденної частин - хлоридне та сульфатне. Чималi площi займають торфовi грунти, переважно в пiвнiчно-захiднiй частинi, зокрема, в долинi Сули, де приуроченi до рiчкових заплав та знижень на межирiччях.
Лiсовi грунти - чорноземи опiдзоленi та темно-сiрi опiдзоленi подекуди в комплексi з сiрими i свiтло-сiрими - займають переважно розчленованi правобережжя рiчок Сули, Псла, Ворскли. На борових терасах рiчок поширенi дерновослабкопiдзолистi, пiщанi та глинисто-піщані грунти. Із негативних явищ у регіоні слід вiдмiтити площинну i яружну ерозiю, утворення зсувiв, усiдання, оглеєння i засолення грунтiв. Найпоширенішими на території Полтавщини є кленово-липово-дубовi лiси, якi репрезентують типові для Лівобережного Лiсостепу широколистянi лiси. Найбiльшi масиви кленово-липово-дубових лiсiв повязанi з крутим i найбiльш розчленованим правобережжям рiчок Сули, Псла, Ворскли та iх приток. Травяний покрив широколистяних лiсiв флористично небагатий i складається з типових неморальних видiв. В умовах Лiсостепу зростає вплив еко?/p>