Вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
? горизонтальна, з короткою шийкою, довгасто-циліндрична, пряма або злегка горбата. Кришечка гостро - або тупоконусовидна. Спороносить восени. На ґрунті, рідше на гнилій деревині і на основах стовбурів дерев, в лісах, в тундрі і на луках.
Цей вид ми знайшли в сосновому лісі околиць с. Копили, на ґрунті.
4.2 Еколого-ценотичні особливості виявлених мохів
Життя мохоподібних, як і життя інших рослин, залежить від багатьох факторів зовнішнього середовища - освітленості, вологості, тепла, складу і руху повітря, хімічного і механічного складу субстрату, на якому вони зростають, прямого і непрямого впливу інших живих організмів. Як і інші зелені рослини, більшість мохоподібних може існувати тільки при достатній кількості світла. Лише використовуючи енергію Сонця, вони здатні створювати необхідні для свого існування органічні речовини з неорганічних. Серед тисяч видів мохоподібних лише деякі види є напівсапрофітами - рослинами, здатними частково харчуватися за рахунок мертвої органічної речовини субстрату і частково створювати органічні речовини з неорганічних за рахунок енергії Сонця. Сапрофітних організмів серед мохоподібних дуже мало. До таких рослин, що живуть тільки за рахунок розкладання мертвої органічної речовини субстрату, відноситься, наприклад, криптоталлус дивний (Cryptothallus mіrabіlіs), таломний підземний печіночник, що живе на лісових сфагнових болотах Західної Європи. [4]
Різні види мохоподібних вимагають для свого існування різної інтенсивності освітлення. Серед них можна виділити і світлолюбні види, що живуть на добре освітлених скелях, і види тіньовитривалі і навіть тіньолюбні, здатні виростати в нішах серед каменів, у печерах, дуплах дерев, під наметом густого темнохвойного лісу, там, де більшість квіткових рослин існувати не може. Яскравий приклад пристосованості мохоподібних до життя в умовах слабкої освітленості - самосвітний мох (схістостега периста). Дуже багато видів мохоподібних можуть успішно рости і розвиватись в досить широких межах освітленості, але при недостатнім освітленні такі рослини нерідко мають світліше зафарбування і більш витягнуті пагони. Залежність мохоподібних від тривалості освітлення ще недостатньо вивчена. У всякому разі багато видів успішно ростуть і спороносять як в умовах неперервного полярного дня, так і в умовах щодобового чергування світла і темряви в помірних широтах (полярну ніч мохоподібні по суті справи проводять у стані "схованого життя" - криптобіозу). Серед виявлених нами мохоподібних 27% видів відносяться до світлолюбів. Це такі, як Polytrichym juniperum, Dicranum polysetum, Dicranum scoparium, Ceratodon purpureus. Тіневитривалі представлені 66% видів: Atrichum undulatum, Pohlia nutans, Mnium cuspidatum, Platygyrium repens, Pylaisia polyantha, Hypnum pallescens, Hypnum cupressiforme, Brachythecium oldipodium, Eurhynchium hians, Funaria hygrometrica, Pleurozium Schreberi
Особливо тісний звязок мохоподібних з іншим фактором зовнішнього середовища - вологою. Життя мохоподібних більше, ніж життя інших вищих рослин, залежить від води, що випадає безпосередньо з атмосфери - дощу, туману, роси, а також від водяних парів атмосфери. Це тому, що в циклі розвитку мохоподібних панує гаметофіт, а в циклі розвитку інших вищих рослин, починаючи від плауноподібних і закінчуючи квітковими, переважає спорофіт, що має корені. Сланевий або листостебловий гаметофіт мохоподібних, на якому напів паразитує спорогон, має лише ризоїди, тому він не може, подібно спорофітові плаунів, хвощів і т.п., всмоктувати воду з глибоких горизонтів ґрунту. За допомогою ризоїдів статеве покоління мохоподібних може отримувати воду лише із самого верхнього шару ґрунту, але основну масу води гаметофіт звичайно одержує, всмоктуючи її (у виді краплинно - рідкої води або водяних парів) усією поверхнею свого тіла. Краплинно-рідка вода необхідна мохоподібним також для запліднення. Усі ці морфолого-фізіологічні особливості гаметофіту пояснюють, чому в процесі своєї еволюції мохоподібні освоювали в першу чергу вологі місця, де є достатня кількість доступної для нього води. Саме в таких місцях і понині живе більшість видів бріофітів. [4]
Зявившись на Землі сотні мільйонів років тому, вони змогли пристосуватися до життя в інших місцях. Так, вони змогли освоїти місця з надлишковим зволоженням (ямки і канави з водою, береги струмків і озер, болота), при чому вироблені ними пристосування дозволяють мохоподібним в умовах холодного й помірного клімату нерідко витісняти в таких місцях більшість вищих рослин (звичайно що не виносять одночасно вимокання, низьких температур і недостачі кисню в субстраті). А сфагнові мохи, володіючи своєрідною внутрішньою будовою і хімізмом, навіть накопичують надлишок вологи, виділяючи і підкислюючи її, несприятливо впливаючи на інші рослини. Мохоподібні пристосуватися і до життя на субстратах, без вільної води - на корі дерев, скелях і каменях. Прикріплюючись ризоїдами до такого субстрату, вони одержують вологу лише з атмосфери, а під час відсутності опадів вони можуть переносити висихання, втрачаючи понад 90% води. При випаданні дощу, роси або насиченні повітря парами води рослини швидко всмоктують воду і продовжують рости. Відомі випадки, коли деякі мохоподібні, що пролежали в гербарії кілька років, оживали, будучи змоченими водою.
У цілому серед бріофітів (як і серед інших вищих рослин) можна виділити стосовно води кілька екологічних груп: гідрофіти, гігрофіти, мезофіти, ксерофіти.
Гідрофіти живуть у воді. Вони прикріплюються ризоїдами до стовбурів або гілок дерев, що потонули, або до підвідних каменів (наприкл?/p>