Geum.ru

Информация

  • 58521. Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини
    История

    Розподіл населення за національним складом по окремих повітах Східної Галичини давав таку картину: повіти, розташовані на південному сході (Надвірна, Коломия, Печеніжин, Снятин, Товмач, Городенка, Заліщики і Борщів), нараховували від 66 до 88 % українців, від 4 до 18 % поляків і від 8 до 20 % євреїв; прикарпатські повіти (Богородчани, Калуш, Долина, Рогатин, Бібрка, Жидачів, Стрий, Сколе, Дрогобич, Турка, Старий Самбір і Ліско) - від 64 до 86 % українців, від 5 до 20 % поляків і від 8 до 18 % євреїв; повіти північної частини Східної Галичини (Яворів, Рава-Руська, Жовква і Сокаль) - від 66 до 80 % українців, від 13 до 18 % поляків і від 8 до 15 % євреїв; повіти галицького Поділля (Гусятин, Чортків, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Збараж, Броди, Камінка Струмілова, Зборів, Золочів, Перемишляни, Бережани, Підгайці, Бучач і Станіслав) - від 55 до 72 % українців, від 18 до 34 % поляків, від 8 до 18 % євреїв; повіти середньої Галичини (Львів, Городок, Рудки, Самбір, Добромиль, Мостиська, Чесанів, Перемишль і Ярослав) нараховували від 40 до 66 % українців, від 20 до 50 % - поляків і від 8 до 20 % - євреїв; у повітах Лемківщини (Сянок, Березів) українське населення було в меншості, однак, проживало компактно в південній гірській смузі вздовж угорського кордону [8, c.61-82].

  • 58522. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
    География

    Історичний розвиток. Із давніх часів на території теперішньої Австрії проживали носії іллірійської культури, характерної для Центральної Європи тих часів. Починаючи з IV ст.. н. е., вони стали витіснятися кельтськими племенами. У I ст.. н. е. територію на південь від Дунаю завоювали римлян й на 400 років перетворили її на глуху римську провінцію. Наприкінці VIII ст. імператор франків Карл Великий захопив частину Австрії та включи її до складу своєї імперії. У 1156 р. країна домоглася значної самостійності, стала герцогством і почала розширювати свої кордони. У 1282 р. до влади прийшла династія Габсбургів. Представники цієї династії тривалий час очолювали престо Священної Римської імперії. Під владою Габсбургів у XVI-XVIII ст.. опинилися Чехія, Угорщина, Сілезія, частина польських, західноукраїнських, італійських та інших земель. У 1867 р. Австрійська імперія була перетворена на Австро-Угорську, монархію під владою імператора Франца Йосифа I з династії Габсбургів і стала найбільшою після Росії державою Європи. Убивство австрійського ерцгерцога в Сараєво спровокувало війну між Сербією й Австро-Угорщиною, що переросла в Першу світову війну. Розгром Австро-Угорської імперії в 1918 р. призвів до її розпаду. У 1938 р. Німеччина окупувала Австрію, проголосивши її приєднання до власних територій аншлюс, що втягнуло країну в Другу світову війну. Після війни протягом десяти років Австрія була поділена на чотири окупаційні зони. І тільки в травні 1955 р. вона знову стала незалежною державою, оголосила нейтралітет і з того часу не бере участі в жодних військових блоках та угрупованнях. Із 1 січня 1996 р Австрія стала членом ЄС.

  • 58523. Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях
    История

    Спочатку реформа була проведена тільки у великокнязівських маєтках і лише в західних воєводствах. Головним її результатом було прикріплення селян до землі. Тому її почали проводити і феодали в своїх маєтках. Спочатку основна маса селян у ВКЛ була вільною «схожими» людьми, тобто особисто вільними. Вони знаходилися виключно в економічній залежності від феодалів, оскільки земля була їх власністю. Поки феодали не закріпили землю в Я необмежену власність, вони не робили замах на особисту свободу селян. Першим законодавчим актом, що обмежує особисту свободу селян у ВКЛ, був привілей Казимира Ягелончика 1447 р., по якому великий князь брав на себе зобов'язання не приймати в свої володіння селян з поміщицьких господарств і зобов'язував феодалів дотримуватися цього ж правила по відношенню до державних селян. Наступним етапом в оформленні кріпацтва у ВКЛ став «Судебник» Казимира Ягелончика 1468 р. По ньому селяни, що прожили на землі феодала або великого, князя впродовж одного або більше поколінь, оголошувалися «старожильцями», «отчичами» і вже не могли покидати своїх наділів без згоди власника, тобто Ставали «несхожими» людьми. По першому Литовському статуту 1529 р. термін старожильства вже був скорочений до десяти років. До того ж за право відходу від феодала селянин повинен був уплатити «немолоде» (компенсацію за передбачуваного ушкодження) у розмірі 5 литовського гроша величезну по тому часу суму (вартість приблизно 20 корів). Все це значно ограничувало особисту свободу селян. Але, не дивлячись на це, селяни «отчичи» ще могли звільнитися від «неволі», продавши свою «батьківщину» іншому. Не тримали феодали і що розорилися селян «отчичей». До того ж принцип земської давності, або «старожильства», розповсюджувався далеко не на всіх, а тільки на глав селянських товариств, за якими числилися наділи. Тому і після ухвалення I Литовського статуту у феодальних маєтках продовжували жити вільні люди. На державних землях також проживали так звані селяни-слуги бояри панцирні, бояри путні, конюхи, сокольничі і ін. Вони також були вільними, «вольними» людьми. Тому основним завданням реформи 1557 р. і було прикріплення вільних людей до землі через наділи землею кожної селянської, сім'ї окремо. Одержавши земельні наділи, вони автоматично потрапляли під дію принципу «земської давності» і ставали «отчичами», «старожильцами», тобто людьми «несхожими». До кінця XIV в. «схожі» і «несхожі» селяни злилися в одну категорію кріпосних селян.

  • 58524. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
    История

    З проблемою утворення Київської Русі тісно пов'язане питання про походження етноніму «Русь>. Дискусія істориків про те, хто були Руси і де їх слід локалізувати, зумовлена характером джерел. Вибіркове використання останніх породило теорії про південне та північне походження слова «Русь», компромісну про південне й нівнічне одночасно, про соціальний зміст терміна «Русь», що його спершу відносили тільки до класової верхівки давньоруського суспільства. Аналіз писемних свідчень, здійснений М. М. Тихомировим, Б. О. Рибаковим, В. В. Мавродіним та іншими істориками, переконує в слушності теорії південного походження назви «Русь». У давньоруських літописах, особливо XIIXIII ст., поняття «Русь» або «Руська земля» виступають у двох значеннях: у широкому (відносилося до всіх східнослов'янських земель у складі Давньоруської держави) і вузькому (стосувалося лише південної частини цих земель Київщини, Переяславщини та Чернігівщини). Практично всі літописні згадки локалізують Русь в її вузькому значенні в Середньому Подніпров'ї: в басейнах Десни (на північному сході), Росі і Тясмину (на півдні), Сейму і Сули (на сході), Горині (на заході). Це землі, де сиділи колись поляни, сіверяни і древляни, які склали основу ранньодержавпого утворення «Русь». Провідна роль у ньому належала полянам. Літописець вважав за необхідне особливо підкреслити це: «поляне, яже ньіне зовомая Русь». Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, пов'язаних з назвою «Русь» Рось, Росава, Роставиця, Ростовець. Коли на Русі з'явилось кілька міст з назвою Переяслав, найперше із них називалося Переяслав Руський.

  • 58525. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
    Экономика

    Поєднання факторів виробництва це не стигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

    • забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;
    • формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;
    • забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно та технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;
    • досягнення доцільних пропозицій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;
    • пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;
    • створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.
    • Результативність виробництва.
  • 58526. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
    Политология

    Íîñ³ºì, ìàòåð³àëüíèì ñóáñòðàòîì ïîë³òè÷íî¿ ä³ÿëüíîñò³ ³ ïîë³òè÷íèõ â³äíîñèí âèñòóïàþòü ïîë³òè÷í³ ³íñòèòóòè (îðãàí³çàö³¿). Öå äåðæàâà, ïîë³òè÷í³ ïàðò³¿, ãðîìàäñüê³ îðãàí³çàö³¿, ðóõè, îá'ºäíàííÿ òà ³è. ×åðåç íèõ ñîö³àëüí³ ñóá'ºêòè çä³éñíþþòü ñâîþ ôóíêö³þ ñóá'ºêòà ïîë³òè÷íî¿-ä³ÿëüíîñò³. Îòæå, ïîë³òè÷í³ ³íñòèòóòè (îðãàí³çàö³¿) º ï³äñèñòåìîþ ïîë³òè÷íî¿ ñèñòåìè. Õàðàêòåðíèì äëÿ ïîë³òè÷íî¿ îðãàí³çàö³¿ º íàÿâí³ñòü îðãàí³â, -ùî â³äàþòü ¿¿ ñïðàâàìè. Ñêëàäîâ³ ÷àñòèíè ïîë³òè÷íî¿ îðãàí³çàö³¿ ôóíêö³îíóþòü ó ïåâí³é ïîñë³äîâíîñò³, êîæíà ³ç íèõ ïîñ³äຠâèçíà÷åíå ì³ñöå, âèêîíóº- ïåâíó ôóíêö³þ, ìຠñâîº ïðèçíà÷åííÿ, ãðຠâ³äïîâ³äíó ðîëü ó ïîë³òè÷íîìó æèòò³. Çàëåæíî â³ä ïîë³òè÷íîãî àñïåêòó ä³ÿëüíîñò³ öèõ îðãàí³çàö³é ³ îá'ºäíàíü ¿õ óìîâíî ïîä³ëÿþòü íà: îðãàí³çàö³¿ âëàñíå ïîë³òè÷í³, ÿê³ ïðÿìî ³ áåçïîñåðåäíüî çä³éñíþþòü ïîë³òè÷íó âëàäó. Öå ãîëîâíå â ¿õí³é ä³ÿëüíîñò³. Òàêèìè âëàñíå ïîë³òè÷íèìè îðãàí³çàö³ÿìè º äåðæàâà ³ ïîë³òè÷í³ ïàðò³¿; îðãàí³çàö³¿ íå âëàñíå ïîë³òè÷í³, ä³ÿëüí³ñòü ÿêèõ, õî÷ ³ ïîâ'ÿçàíà ç³ çä³éñíåííÿì ïîë³òè÷íî¿ âëàäè, àëå öå ò³ëüêè îäèí ³ç àñïåêò³â ¿õ ôóíêö³îíóâàííÿ (ïðîôñï³ëêè, ìîëîä³æí³ îðãàí³çàö³¿ òà ³í.); îðãàí³çàö³¿, ÿê³ ìàþòü ëèøå «ïîë³òè÷íå çàáàðâëåííÿ». Âîíè ñòâîðþþòüñÿ äëÿ çàäîâîëåííÿ ñïåöèô³÷íèõ ³íòåðåñ³â ïåâíèõ ñï³ëüíîñòåé ëþäåé.  ñèëó ñïåöèô³êè ñâî¿õ ôóíêö³é âîíè ïî ñóò³ íå áåðóòü ó÷àñò³ â çä³éñíåíí³ ïîë³òè÷íî¿ âëàäè (íàïðèêëàä, äîáðîâ³ëüí³ ñïîðòèâí³ òîâàðèñòâà ³ ³í.). Íà íàøó äóìêó, äî ö³º¿ ïîë³òè÷íî¿ ñèñòåìè íå âõîäÿòü ò³ ñóñï³ëüí³ ôîðìóâàííÿ, ÿêèì çã³äíî ç³ âñòàíîâëåíèì ïîðÿäêîì ï³äìîâëåíî ó íàäàíí³ îô³ö³éíîãî ñòàòóñó. Âñ³ âîíè íå áåðóòü ó÷àñò³ ó ôîðìóâàíí³ ³ ôóíêö³îíóâàíí³ îðãàí³â âëàäè, õî÷ ³ ïðåòåíäóþòü íà ïîë³òè÷íèé âïëèâ.

  • 58527. Соціально-економічні фактори розвитку туризму в Білорусії
    Медицина, физкультура, здравоохранение

    Згідно з рішенням М. Фігоролли, з цього визначення випливає наступне, більш тісно пов'язане з економікою. "Туризм - це діяльність, яка передбачає переміщення осіб, пов'язане з витратою доходів, метою якого є використання пропозиції послуг з відпочинку та розваг підприємств, в які вкладено певні кошти для отримання прибутку." Дане визначення вимагає уточнення, що слід вкладати в поняття "діяльність". Згідно ОКЕД * в РБ в економіці використовується угруповання господарюючих об'єктів відповідно до виконуваних ними видами господарської діяльності. В якості класифікаційної ознаки взята економічна діяльність та її види. Економічна діяльність є поєднання дій, що призводять до отримання певного набору продукції або послуг. Ґрунтуючись на такому підході, туризм являє собою вид економічної діяльності, що складається з ряду багатоаспектних процесів виробництва туристичного продукту (послуги), спрямованого на задоволення потреб споживача. Така концепція туризму узгоджується з рекомендаціями СОТ і логічно входить в економічні структури як сучасна виробнича комерційна діяльність, яка виробляє товари і послуги.

  • 58528. Соціально-економічні характеристики підприємств
    Экономика

    В економічній науці відомо кілька основних варіантів теорії (моделі) підприємства, що описують за допомогою невеликого числа фундаментальних передумов його виникнення, функціонування й/або ліквідацію. У кожному з них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості досліджуваного об'єкта. Розглядаючи зазначені варіанти моделі підприємства в розвиненій ринковій економіці під кутом зору вимог кожної із цих концепцій до функціонування підприємств, можна виділити наступні складові цих вимог.

    1. Підприємство повинне адекватно реагувати на зміну ринкової ситуації (у тому числі зміна цін на продукцію й на фактори виробництва), формуючи свою об'ємно-номенклатурну й цінову політику. Варто прагнути до максимізації різниці між доходами й витратами. В афористичній формі цей принцип може бути викладений так: "Не буває занадто більших витрат, бувають занадто малі доходи" (неокласична модель).
    2. Для стійкого функціонування на ринку підприємство повинне створювати умови для зменшення внутріфірмових, трансакціонних і зовнішніх транспортних витрат, полегшуючи пошук зовнішніх контрагентів. Разом з тим необхідно приділяти значні зусилля контрактної діяльності підприємства, маючи на увазі, що надмірна мінімізація трансакціонних витрат може привести до росту собівартості й втратам доходів через низьку якість складання й реалізації контрактів між підприємством і його контрагентами. Варто прагнути до оптимізації розміру фірми з урахуванням факторів керованості, мотивації працівників і синергічних переваг (інституціональна модель).
    3. Система внутріфірмового прийняття рішень повинна бути об'єктом самостійного дослідження й удосконалювання. Варто оптимально сполучати стабільність правил прийняття стратегічних рішень із гнучкістю прийняття тактичних рішень. Одне з головних завдань підприємства - створити гармонічні умови взаємин підприємства з господарським й адміністративним середовищем, забезпечити соэволюцию підприємства й середовища, протидіяти відставанню внутрішніх змін від зовнішніх.
    4. Необхідною умовою ефективної роботи підприємства у вільній ринковій економіці є наявність позитивної цілеспрямованої мотивації його працівників - від робітників до менеджерів. Для значного числа працівників така мотивація можлива тільки при створенні можливостей реалізації їхніх підприємницьких якостей або на самому підприємстві, або в "інтеграційній зоні" підприємства. Досить важливої є проблема зближення інтересів керівника підприємства й колективу, подолання розриву між поводженням директора як фізичної особи і як представника юридичної особи (підприємницька модель).
    5. Взаємини між менеджментом і власниками підприємства повинні бути скоординовані з інтересами бізнесу як триваючого процесу. Досить складне й важливе завдання являє собою пошук оптимальних співвідношень між матеріальною зацікавленістю й професійним розвитком менеджера. Асиметрія інформації в трикутнику "працівник - менеджер - власник" створює передумови для небажаного зниження продуктивності праці працівників і менеджерів і для падіння ефективності використання засобів власника (агентська модель).
  • 58529. Соціально-історичні умови виникнення християнства
    Культура и искусство
  • 58530. Соціально-класова структура суспільства
    Социология
  • 58531. Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя
    История

    Продовжувала існувати невелика кількість досить добре забезпечених літературою публічних бібліотек. Перші народні (безплатні) бібліотеки з'явились у 1859 1861 pp. в Києві, Харкові, Полтаві та деяких повітових містечках. Але разом з недільними школами вони були закриті властями в 1862 1863 pp. Щоб паралізувати народну ініціативу в цій справі, в 1865 р. уряд передав питання про їх відкриття на розсуд міністра народної освіти або губернатора. З 1867 р. за ними встановлювався подвійний нагляд: Міністерства внутрішніх справ і Міністерства народної освіти, а з 1871 р. ще й духовного відомства. В ході боротьби уряду з опозицією й народниками бібліотеки зазнавали різних утисків, їх закривали, вилучали літературу, звільняли з роботи, а то й заарештовували бібліотекарів. Після погрому народні бібліотеки почали відроджуватись на початку 70-х років. Одну з них відкрило в 1871 р. Харківське товариство грамотності в с. Липцях. її книжковий фонд становив 109 примірників книжок різного жанру. В організації таких закладів брали участь повітові та губернські земства, а також сільські громади. До 1898 р. у селах і містечках Лівобережжя та Слобожанщини відкрилось 307 народних бібліотек, один заклад припадав на 32 населені пункти. Відвідувачі читали ту літературу, яку їм нав'язували власті через «Каталоги дозволених книг». Це були в основному твори Олександра Пушкіна, Івана Тургенева, Миколи Гоголя, Льва Толстого та інших видатних російських літераторів. Фактично не допускалися на полиці книжки українських літераторів, особливо писані українською мовою. Поряд із легальними в окремих випадках існували й нелегальні бібліотеки громадівців і народників. Дещо в іншому становищі перебувала початкова освіта на західноукраїнських землях. У 1869 р. уряд Австро-Угорщини провів шкільну реформу, за якою встановлювалося загальне обов'язкове початкове навчання дітей від 6 до 14 років. Усі школи передавалися з відання церкви під контроль світських властей. Пізніше для керівництва освітою у Східній Галичині було створено шкільні округи, які підпорядковувалися головній крайовій раді. За новим шкільним законом (1895) школи ділились на два типи нижчі (сільські одно-, дво- й трикласні) та вищі (міські чотири-, п'яти- й шестикласні). Навчальних закладів ні в Галичині, ні в Закарпатті, ні на Буковині явно не вистачало. Внаслідок цього, а також через тяжке матеріальне становище селян приблизно 66,4 % всього населення Східної Галичини в 1890 р. залишалось неписьменним. На відміну від російського, австро-угорський уряд дозволяв викладання українською мовою в школах. Але його реальна політика відкривала широкі можливості для денаціоналізації українців, в тому числі й у школах. Сфера користування українською мовою звужувалася. Кількість навчальних закладів з українською мовою викладання у Східній Галичині зменшилася з 1292 у ІХ6<) р. до 572 у 1871 р. Натомість дітям українців нав'язувалась польська мова. Під впливом її засилля в установах і побутовому спілкуванні чимало українців віддавали своїх дітей до польських чи змішаних, польсько-українських, шкіл. Усе це призвело до поступового скорочення україномовних навчальних закладів. У 1900 р. вже діяло 4250 класів із польською і 2250 класів з українською мовами викладання. В школах Закарпаття українську мову щодалі більше витісняла мадярська, а на Північній Буковині румунська. Проте в цілому становище з викладанням української мови у шкільній мережі західноукраїнських земель було дещо кращим, ніж у тих українських регіонах, що перебували у складі Російської імперії. Це сприяло кращому збереженню українцями Східної Галичини національних особливостей.

  • 58532. Соціально-політичний розвиток Риму
    История

    Діалектика зовнішньо-минущого і внутрішньо-перебуваючого випливала із самого об'єктивного характеру римського життя. Згадаємо: античний світ "складався з, по суті, бідних націй", і його основна форма, а саме, місто-держава, чи поліс, відповідала дуже обмеженому рівню суспільного багатства. Значний історичний розвиток не міг вміститися в таку суспільну форму, розкладало її, увергало періодично в найжорстокіші кризи, породжувало війни, викликало до життя чудеса патріотизму або лиходійства, самовідданість і жадібність, подвиги і злочини. Але обмеженість продуктивних сил суспільства і характер поліса, що відповідав їм, визначалися самою природою античного світу, його місцем в історії людства, і тому поліс вічно гинув і вічно відроджувався з тими ж незмінними властивостями. Легіонер, що пройшов тисячі миль, що побачив десятки міст і країн, що награбував купу золота, домагався від полководця того самого демобілізуватися поки живий, одержати наділ, осісти на землю, влитися в місцеву громаду, зажити так, як жили прадіди. І які би різні країни ні скоряла армія імператорів, демобілізовані ветерани засновували свої міста завжди ті ж, у Африці чи в Бретані, з тими ж магістралями північ-південь і схід-захід, з тим же форумом, храмом і базилікою в їх схрещення, з тією же системою керування, що копіювала єдиний для усіх, непідвласний часам еталон систему керування міста Рима. За мельканням життєвих змін дійсно відчувалися глибинні і нерухомі шари буття.

  • 58533. Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили
    Социология
  • 58534. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
    Политология
  • 58535. Соціально-психологічні аспекти взаємостосунків кооперованих селян та керівників кооперативів на початку ХХ ст
    История

     

    1. Стопневич Б. Споживча кооперація на Україні (Спроба історико-статистичного начерку). Полтава, 1919
    2. Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації. У 2-х частинах. Катеринослав, 1925
    3. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964
    4. Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація доби непу. Черкаси, 1993
    5. Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр. К., 1995
    6. Половець В.М. Кооперативний рух в Лівобережній Україні (1861-1917 рр.). Чернігів, 1996
    7. Коваль В.І. Історія споживчої кооперації. Черкаси, 2001
    8. Ботушанський О.В. Сільська кооперація на Буковині (80-і роки ХІХ початок ХХ ст.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. Чернівці, 2001
    9. До читачів // Рілля. 1911. №14. С.383
    10. Див.: До читачів // Там само. - С.382
    11. Див.: Дописи // Засів. 1911. №39. С.614
    12. Письма з села // Світова зірниця. 1911. №37. С.11
    13. Письма з села // Там само. 1911. №25. С.9-10
    14. Корресонденция // Наше дело. 1910. №4. С.14
    15. Письма з села // Світова зірниця. 1911. №14. С.10
    16. Корреспонденция // Наше дело. 1910. №4. С.15
    17. Хроніка // Рілля. 1913. №14-15. С.390
    18. Коло кредитового товариства // Там само. 1913. №9. С.246
    19. Там само. - С.245
    20. По Україні // Рілля. 1912. №10. С.282-283
    21. Корреспонденции // Наше дело. 1912. №8. С.15
    22. По Україні // Рілля. 1912. №10. С.282-283
    23. Еще о кооперативных “недоразумениях” // Хлибороб. 1915. №4. С.191-192
    24. Присяжнюк Ю.П. Українське селянство ХІХ ХХ ст.: еволюція, ментальність, традиціоналізм. Черкаси, 2002. С.68-69
    25. Корреспонденция // Наше дело. 1910. №3. С.11
    26. Весело-Терновское кредитное товарищество (Екатеринославской губ.) // Хлибороб. 1912. №8. С.485
    27. Письма з села // Світова зірниця. 1911. №14. С.10
    28. Юрченковское об-во потребителей Волчанского уезда // Южно-русский потребитель. 1915. №5. С.22-23
    29. Письма з села // Світова зірниця. 1910. №13. С.8-9.
  • 58536. Соціально-психологічні аспекти праці менеджера
    Менеджмент

     

    1. Аверченко Л.К. Психология управления: Курс лекций. Новосибирск: Новосиб. гос. ун-т, 2008. 256 с.
    2. Беклешов В.К., Завлин Г.Н. Нормирование научной организации труда. М.: Экономика, 2008. 234 с.
    3. Белланже Лионель. Переговоры: Пер. с фр. СПб.: Нева, 2002. 128 с.
    4. Бройдо В.Л. Офисная техника для делопроизводства и управления. М.: Филинъ, 2009 245 с.
    5. Васильченко Ю.Л. Механізми часу. К.: Наша культура, 2008. 220 с.
    6. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер (для руководителя-практика). М.: Дело, 1997. 320 с.
    7. Гамаюнов В.Г. Организация труда менеджера. Харьков: Основа, 2009. 396 с.
    8. Герчикова И.Н. Менеджмент. М.: ЮНИТИ, 2007. 586 с.
    9. Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Доннелли Д.Х. Организация: поведение, структура, процессы: Пер. с англ. М.: ИНФРА-М, 2006. 662 с.
  • 58537. Соціокультурні риси пострадянського підприємця
    Социология
  • 58538. Соціологічне вчення Спенсера
    Социология
  • 58539. Соціологічне дослідження права як форма пізнавальної діяльності
    Социология

    2. Ïîëüîâèé åòàï (çáèðàííÿ ïåðâèííî¿ ñîö³îëîã³÷íî¿ ³íôîðìàö³¿ ïðî îáºêò, ùî âèâ÷àºòüñÿ). ϳä ïåðâèííîþ ñîö³îëîã³÷íîþ ³íôîðìàö³ºþ ðîçóì³þòüñÿ îòðèìàí³ â õîä³ ñîö³îëîã³÷íîãî äîñë³äæåííÿ íåóçàãàëüíåí³ â³äîìîñò³, íàïðèêëàä, â³äïîâ³ä³ îïèòóâàíèõ â àíêåòàõ, ³íòåðâþ, çàïèñè íà êàðòêàõ, ñïîñòåðåæåííÿ, àíàë³ç äîêóìåíò³â òîùî. Ïîëüîâèé åòàï öå òàêå îòðèìàííÿ ³íôîðìàö³¿, êîëè ÿê îáðàç óÿâëÿþòü ïîëå, ç ÿêîãî çáèðàþòü óðîæàé ó âèãëÿä³ íàä³éíî¿ (ùî ìຠäîâ³ðó) ³íôîðìàö³¿, êîòðà çäàòíà äîïîìîãòè â îñìèñëåíí³ ñêëàäíèõ ïðîáëåì, à òàêîæ ó ðîçðîáö³ ïîäàëüøèõ ð³øåíü. Íà öüîìó åòàï³ ñë³ä çàñòîñîâóâàòè ð³çíîìàí³òí³ ìåòîäè, êîæíèé ç ÿêèõ çàâæäè ìຠñâî¿ ïåðåâàãè, îñîáëèâîñò³ é âèìîãè. Òàê, þðèñòè, çÿñîâóþ÷è ó ñâ³äê³â îáñòàâèíè ÿêîãîñü âèïàäêó, ùî ðîçãëÿäàºòüñÿ â ñóä³, çàâæäè âèêîðèñòîâóþòü óñ³ äîñòóïí³ ìîæëèâîñò³ îö³íêè äîñòîâ³ðíîñò³ â³äïîâ³ä³. Ùî æ òîä³ ãîâîðèòè ïðî á³ëüø ñêëàäíó ôîðìó äîñë³äæåííÿ âïëèâó ïðàâà, óñ³º¿ ïðàâîâî¿ ñèñòåìè íà ðîçâèòîê ñóñï³ëüíèõ â³äíîñèí. Ùîá ðåàë³çóâàòè äîñë³äíèöüê³ âèìîãè, ïåðåäáà÷àþòü ð³çíîìàí³òí³ ìåòîäè îïèòóâàííÿ, òàê³ ÿê àíêåòóâàííÿ, ïîøòîâ³ îïèòóâàííÿ, ³íòåðâþ, ð³çí³ âèäè ñïîñòåðåæåíü, ìåòîäè àíàë³çó äîêóìåíò³â, åêñïåðòíî¿ îö³íêè åêñïåðèìåíòó.

  • 58540. Соціологія - наука про суспільство
    Социология