Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
Информация - География
Другие материалы по предмету География
Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
Територія та географічне положення. Швейцарія одна з невеликих держав Європи. Офіційна назва Швейцарська Конфедерація. На півночі Швейцарія межує з Німеччиною, на сході із Ліхтенштейном та Австрією, на півдні з Італією, на заході із Францією. Розташування країни практично в самому центрі Західної Європи, на перехресті найважливіших транспортних ляхів, відігравало вирішальну роль у політичному, економічному й культурному розвитку держави протягом усієї її історії.
Природа. Швейцарія гірська країна, 60% її території займають Альпи. Найвища точка країни пік Дюфур (4634 м) розташована на півдні, в Аппенінських Альпах, на кордоні з Італією. Системи Альпійських хребтів простягаються з південного заходу на північний схід через усю країну. Близько 30% території посідає горбкувате, із безліччю озер, Швейцарське плоскогіря. На північному заході країни, на кордоні із Францією, розташовані складчасті гори Юра. Схили хребтів порізані численними річковими долинами. Найбільші річки Рейн із притокою Ааре й Рона швидкоплинні, із порогами й водоспадами. Біля підніжжя гір і в між гірських улоговинах розташовуються мальовничі озера. Їх у Швейцарії налічується 1484. Найбільшими є Женевське, Боденське, Невшательське й Лаго-Маджоре. Невичерпним джерелом живлення для річок і озер є численні льодовики, яких на території Швейцарії більше ніж тисяча. Їхня загальна площа близько 2 тис. км2.
Через складний рельєф кліматичні умови різних частин країни неоднакові. На заході вітри з Атлантики приносять велику кількість вологи, на сході клімат сухіший, із більш різкими сезонними перепадами температур. Клімат у долинах і на рівнинах помірний, а в Альпах чітко виражена висотна поясність.
Швейцарія одна з найбагатших країн за видовою різноманітністю рослинного й тваринного світу. Тут зустрічаються представники флори, що ростуть як у прохолодній Скандинавії (мохи, лишайники), так і в жаркій субтропічній Іспанії (пальми, мімози). 20% території країни вкрито лісами: листяними на нижніх поясах, хвойними на більш високих. На високогірях серед альпійських і субальпійських лугів, на широких схилах можна зустріти дуже красиву квітку едельвейс неофіційний символ Швейцарії. У лісах живуть благородні олені, козулі, сарни, альпійські козероги, куниці, зайці, лисиці, бабаки, інші ссавці.
Ґрунти у Швейцарії не відрізняються родючістю. Для обробки придатні бурі лісові ґрунти Швейцарського плоскогіря й нижніх частин схилів гір.
Історичний розвиток. Більше ніж 2 тис. років тому, у 58 р. до н.е., легіони Гая Юлія Цезаря завоювали землі вельветів, що жили на території Швейцарії, і назвали цю провінцію Гелвецією. В XI ст.. майже всі землі теперішньої Швейцарії увійшли до складу Священної Римської імперії. Для боротьби з Гасбургами в 1291 р. три кантони (адміністративні одиниці, щ користувалися великою самостійністю) Урі, Швиц і Унтервальден уклали Вічний союз, утворивши Конфедерацію Швейцарських Кантонів (Швейцарський Союз). Від кантону Швиця пішла історична назва країни. У 1648 р, після кількох війн, Священна Римська імперія була змушена визнати незалежність Конфедерації, яку закріпив Вестфальський договір. У 1815 р. країна проголосила вічний суверенітет і з того часу не брала участі у війнах, які відбувалися у Європі.
Завдяки конституції 1848 р. неміцна Конфедерація кантонів перетворилася на федеративну державу. Сучасна Швейцарія федеративна парламентська республіка. Кожен кантон (усього їх 23) має власну конституцію, парламент, уряд і самостійно розвязує свої внутрішні проблеми. Федеративний уряд відповідає за вищу політику, випуск грошей, федеральний бюджет. Головою держави є президент Конфедерації, який обирається терміном на один рік по черзі із членів уряду.
Дотримуючись політики нейтралітету, Швейцарія тривалий час відмовлялася вступати до ООН. Лише у 2002 р. вона стала членом цієї організації. В останні роки держава перебуває на шляху вступу до ЄС.
Населення. Корінне населення Швейцарії представлено чотирма етнічними спільнотами: германо-швейцарцями (65%), франко-швейцарцями (18%), італо-швейцарцями (10%) і рето-романцями (1%). Германо-швейцарці розселені в 15 кантонах на півночі, північному сході й у центрі країни, франко-швейцарці складають населення трьох західних кантонів, італо-швейцарці населяють південні кантони, а рето-романці (ладини й романці) проживають у високогірних районах. Поряд зі швейцарцями в країні проживають близько мільйона іноземців. Це насамперед робітники, завербовані на тривалий строк для роботи в галузях господарства. Ще близько 200 тис. осіб приїжджають до Швейцарії на сезонні будівельні й сільськогосподарські роботи. Майже 100 тис. жителів прикордонних районів Німеччини й Франції щодня їздять на роботу до Швейцарії.
Природний приріст населення у Швейцарії низький, тому збільшення його кількості в країні відбувається за рахунок іммігрантів.
Середня густота населення у Швейцарії складає 181 осіб на 1 км2, 4/5 його частини зосереджені на Швейцарському плоскогірї, там же розташовані всі великі міста. Великими у Швейцарії вважаються ті міста, населення яких перевищує 100 тис. осіб. Таких міст пять: Цюріх (979,3 тис. осіб), Женева (393 тис. осіб), Берн (332 тис. осіб), Базель (234 тис. осіб), Лозанна (118 тис. осіб).
Берн столиця Швейцарії та її центр. ?/p>