Geum.ru

Курсовой проект

  • 32241. Фізична реабілітація при виразковій хворобі
    Медицина, физкультура, здравоохранение

     

    1. Апанасенко Г.А., Волков В.В., Науменко Р.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. Киев: Здоров'я, 1987. 120 с.
    2. Бирюков АЛ. Лечебный массаж. - М.: Советский спорт. 2000. С. 293.
    3. Волков В.К., Цикулин Л.Е. Лечение и реабилитация больных гипертонической болезнью в условиях поликлиники. - М.: Медицина, 1989. С. 256.
    4. Довгань В.И., Темкин КБ. Механотерапия. М.: Медицина, 1981. 127 с.
    5. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура. М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1998. 608 с.
    6. Дубровский В.И. Лечебный массаж. М.: Медицина, 1995. 208 с.
    7. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура / Учебное пособие для вузов. - М.: Издат. дом «ГЭОТААМЕД», 2002. С. 560.
    8. Загальна фізіотерапія і курортологія /Є.М. Панасюк, Я.М. Федорів, В.М. Модилевський. Львів: Світ, 1990. 136 с
    9. Исаев Ю.А. Сегментарно-рефлекторный и точечный массаж в клинической практике. Киев: Здоров'я, 1993. 320 с.
    10. Качесов В.А. Основы интенсивной реабилитации. - М , 1999, - 126 с.
    11. Клиническая физиотерапия /И.Н. Сосин, Л.Д. Тондий, Е.В. Сергиени и др /Под ред. И.Н. Сосина. Киев: Здоров'я, 1996. 624 с.
    12. Комарова Л.А., Терентьева Л.А., Егорова Г.И. Сочетанные методы физиотерапии. Рига: Знание, 1986. 173 с.
    13. Лечебная физическая культура. Справочник. / Под ред. проф. Епифанова В.А. М.: Медицина, 2001. С. 592.
    14. Лечебная физическая культура. Учебник для студентов ин-тов физ. культ. / Под ред. проф. Попова С.Н. - М.: ФиС, 1988. С. 270.
    15. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина /В.В. Клапчук, Г.В. Дзяк, І.В. Муравов та ін /За ред. В.В. Клапчука, Г.В. Дзяка. Киев: Здоров'я, 1995, 312 с.
    16. ЛФК в системе медицинской реабилитации / Под ред. проф. Каптелина А.Ф.и Лебедевой И.П. - М.: Медицина, 1995. 198 с.
    17. Мошков В.Н. Общие основы лечебной физической культуры. - М.: Медицина, 1954.
    18. Мухін В.М. Фізична реабілітація. - К.: Олімпійська Література, 2000. - 424 с.
    19. Пархотик И.И. Лечебная физическая культура. Киев, 1986. 156 с.
    20. Підгорний В.К, Кукуєва В.В. Анатомо-фізіологічні основи масажу. Черкаси, 1997. 255 с.
    21. Стародуб Є.М., Самогальська О.Е., Шостак С.Е. Алгоритми діагностики і лікування захворювань органів травлення. - Т.: Укрмедкнига, 2004. - 164 с.
    22. Струков І.А., Сєров В.В. Патологічна анатомія. Х.: Факт, 2000. 864 с.
    23. Хвороби органів травлення (діагностика і лікування): Навч. посіб. /П.Я. Григорьєв, Е.М. Стародуб, Е.П. Яковенко та ін. - Т.: Укрмедкнига, 2000. 448 с.
    24. Язвенная болезнь: Книга для пациентов и их близьких. /В. Морозов, В. Савранский, Г. Левранова. Спб.: Питер, 1997. - 160 с.
  • 32242. Фізична реабілітація при хронічному бронхіті у дітей
    Медицина, физкультура, здравоохранение

    Методика. Масаж паравертебральних зон L5L1, D9D3, С4С3: погладжування площинне, поверхневе і глибоке; розтирання півкругле кінцями пальців і ліктьовим краєм долоні штрихування, стругання, пилення; розминка подовжнє, зсовування, натискання, розтягування і стиснення; вібрації непереривиста вібрація, пунктирування. Масаж широких м'язів спини і трапецієвидних м'язів: погладжування, розтирання, розминання, вібрація, поперечне розминання від низу до верху широких м'язів спини в області западин підкрилець і надключичних країв трапецієвидних м'язів від потилиці до плечових суглобів. Масаж грудино-ключично-сосцевидних м'язів: щипоподібне погладжування і розминання, пунктирування і непереривиста вібрація кінцями пальців. Пунктирування і биття в області VII шийного хребця. Масаж міжлопаткової ділянки і надлопаткових зон: погладжування подушечками пальців і долонею в півкруглих напрямах; розтирання кінцями пальців опорною поверхнею і ліктьовим краєм кисті, пилення; пунктирування кінцями пальців, непереривиста вібрація. Масаж над- і підключичних зон: погладжування кінцями пальців і ліктьовим краєм долоні від грудини до акроміально-ключичних суглобів; розтирання циркулярно кінцями пальців, штрихування, розтирання в повздовжньому напрямі долонним краєм кисті; пунктирування пальцями і непереривиста вібрація. Масаж акроміально-ключичних і грудино-ключичних суглобів, погладжування долонною поверхнею пальців в півкруглих напрямах і у напрямі до підключичних і підкрильцевих западин; розтирання суглобових сумок; непереривиста вібрація і пунктирування в ділянці суглобів. Масаж великих грудних м'язів і передніх зубчастих м'язів: погладжування, розтирання, розминка, вібрація. Масаж міжреберних проміжків: граблеподібне погладжування кінцями пальців від грудини до хребетного стовпа; півкругле розтирання і штрихування кінцями пальців; ритмічні натискання кінцями пальців міжреберних проміжків; погладжування і розтирання реберних дуг. Масаж діафрагми непереривиста вібрація і ритмічні натискання долонями по ходу XXII ребер від грудини до хребетного стовпа. Непрямий масаж легенів: непереривиста вібрація і ритмічні натискання над легеневими полями ззаду і спереду. Масаж серця: непереривиста вібрація ділянки серця; ніжні товчкоподібні ритмічні натискання долонею над серцем і в області нижньої третини грудини. Здавлення долонями грудної клітки по аксилярних лініях на рівні VVI ребра. Струс грудної клітки. Стискання і розтягування грудної клітки. Дихальні вправи. Тривалість процедури 1218 хв. Курс лікування 12 процедур, через день.

  • 32243. Фізичне виховання дитини із зоровою патологією
    Медицина, физкультура, здравоохранение

     

    1. Азарян Р.Н. Педагогическое исследование влияния многолетних занятий физической культурой и спортом на развитие и воспитание слепых и слабовидящих школьников. М.:Просвещение, 1989. 64с.
    2. Амосов М.М. Роздуми про здоровя. К.: Здоровя, 1990.
    3. Анатомия человека. /Под ред. Сапина М.Р. М.: Медицина, 1993.
    4. Анатомия, физиология, психология человека /Под ред. Батуева А.С. СПб.: Лань, 1998.
    5. Батуев А. С. Введение в физиологию сенсорных систем.- М.: Наука, 1988. 247 с.
    6. Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 656 с.
    7. Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология. В 3 т. М.: мир, 1990.
    8. Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. М.:Просвещение, 1990. 239 с.
    9. Жабоєдов Г.Д., Ватченко А.О., Тимофеєв М.М. Терапевтична офтальмологія. К.: Здоровя, 2003. 134с.
    10. Касаткин Л.Ф. Формирование двигательных функций у слепых детей и преодоление недостатков физического развития в процесе школьного обучения: Автореф.дис. М., 1980. 23с.
    11. Липченко В.Я., Самусев Р.П. Атлас нормальной анатомии. М.: Медицина, 1988.
    12. Практикум по нормальной физиологии / Под ред. Агаджаняна Н.А. М.: Высшая школа, 1983. 328 с.
    13. Николаевская В. П. Физические методы лечения в оториноларингологии. М.: Медицина. 1989. 381 с.
    14. Ремажевська В.М., Раніцький Ю.М. Лікувальна фізкультура при порушеннях опорно-рухового апарату у дітей з вадами зору. Львів: 2004. 92 с.
    15. Ростомашвили Л.Н. Адаптивное физическое воспитание. Авторская программа по лечебной физической культуре для детей с тяжелой зрительной патологией (начальня школа). Учеб.-метод.пособ. М., 2002. 42 с.
    16. Рухлова С.А. Основы офтальмологии. М.: Мед. книга, Изд-во НГМА, 2001. 252 с.
    17. Сермеев Б.В. Физическое воспитание детей с нарушением зрения. К.: Здоровя, 1987. 112 с.
    18. Синьова Є.П. Тифлопсихологія. - К.: ВО УФЦ-БФ „Візаві”, 2002. 296 с.
    19. Смирнов В.М. Нейрофизиология и высшая нервная деятельность детей и подростков: Учебное пособие, - М: изд. Центр «Академия», 2000. 400 с.
    20. Трайтак Д.И. и др. Биология. М.: Просвещение, 1992.
    21. Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. М.: Мед. информационное агентство, 2002. 958 с.
    22. Форняк Н.М. Анатомія та еволюція нервової системи. Рівне, 1996.
    23. Хоменко Б.Г. Анатомія людини. К.: Вища школа, 1991.
    24. Яновський І.І., Ужако П.В. Фізіологія людини і тварин. Практикум. - К.: Вища школа, 1991.- 175 с.
  • 32244. Фізичні методи дослідження полімерів, їх електричні випробування
    Физика

    Деформаційна калориметрія полімерів одержала розвиток в останні 15 років. Робота розробленого Мюллером милликалориметра заснована на принципі газового термометра. В одному з двох металевих циліндрів, з'єднаних між собою диференціальним капілярним манометром, розташований зразок полімеру, а в іншому порівняльний нагрівач. Циліндри герметичні й заповнені повітрям або іншим газом (наприклад, воднем). При механічних впливах на зразок, що задаються автоматичною системою деформації, змінюється температура зразка й навколишнього його газу. Останнє спричиняє зміну тиску газу, що реєструється диференціальним манометром. Спеціальна система, що стежить, прагне вирівняти тиски в циліндрах шляхом подачі струму в нагрівач порівняльного циліндра. По величині цього струму розраховується тепловий ефект. Для реєстрації ендотермічних ефектів калориметр попередньо нагрівають із постійною швидкістю. При поглинанні тепла зразком вихідний стан змінюється, і тепловий ефект, необхідний для збереження рівномірного нагрівання, реєструється. Чутливість цього милли калориметра становить приблизно 4108 кДж/с при калібруваннях постійної теплової потужністі, а мінімальний тепловий імпульс, який вдається зафіксувати, рівний 210 кДж. Точність визначення теплових ефектів, рівних () 105 кДж, становить ±5%. Для менших теплових ефектів вона досягає ±10%.

  • 32245. Фізичні основи квантової электроніки
    Разное

    Первинний світловий (або мікрохвильовий, рентгенівський) потік генерується випромінювачами в активному середовищі в результаті спонтанного випромінювання. Фотони, що поширюються уздовж осі резонатора, відбиваються від дзеркал багаторазово проходять через активне середовище. При цьому вони стимулюють випромінювання збуджених фотонів. Випроменені в результаті індукованих процесів фотони мають таку ж частоту (енергію), хвильовий вектор (імпульс) і поляризацію, як і первинні фотони. Світловий потік частково проходить через напівпрозоре дзеркало. Лазерне випромінювання має високий ступінь когерентності, тому що частота випромінювачів однакова, а різниця фаз залишається постійної в часі. Останнє пояснюється тим, що в резонаторі формується стояча хвиля, яка виникає при інтерференції прямої й зворотної хвиль. Таким чином, резонатор здійснює зворотний зв'язок. Фотони, випромінювані під більшими кутами до осі резонатора залишають активне середовище. Ця частина випромінювання активного середовища некогерентна. При відбитті від дзеркал випромінювання частково ослаблюється, крім цього є втрати в результаті розсіювання в середовищі й дифракції. Для роботи лазера в режимі когерентної генерації необхідно, щоб пілсилення випромінювання за один прохід перевищувало втрати, включаючи випромінювання. Цикл роботи лазера включає два послідовних відбиття від дзеркал з ефективними коефіцієнтами відбиття ?1 та ?2, що враховують всі втрати. Ослаблення потоку пропорційно ?1 ?2 на шляху 2L за один цикл. Відповідно до закону Бугера-Ламберта інтенсивність світлового потоку, що пройшов шар L у середовищі, дорівнює: .

  • 32246. Фізичні особи як суб'єкти міжнародного приватного права
    Юриспруденция, право, государство

    Статус іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, залежить від мети та терміну їх перебування. Як вже зазначалося вище, вїзд таких осіб на територію України здійснюється на підставі оформлених належним чином вїздних візових документів. Умови та порядок видачі візових документів іноземцям встановлено Правилами оформлення візових документів для вїзду в Україну (затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 227 від 20.02.1999 р. "Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну") та Інструкцією про порядок оформлення візових документів іноземцям та особам без громадянства для в'їзду в Україну (затверджено наказом Міністерства закордонних справ України № 63 від 07.04.1999 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09. 04. 1999 р. за № 223/3516). Відповідно до названих нормативних актів віза визначається як позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію, що їх оформлюють дипломатичні представництва та консульські установи України на підставі візових анкет та доданих до них документів. Візи залежно від мети поїздки поділяються на такі типи (позначаються літерним та цифровим кодом): дипломатична, службова, ділова віза, віза для працівників рятувальних служб, студентська віза, віза для науковців, віза для працівників засобів масової інформації, віза для представників релігійних місій, віза для представників гуманітарних місій, віза для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, віза для в'їзду з метою туризму, приватна, імміграційна віза, віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитна віза. Окремі з названих категорій віз (наприклад, віза для науковців, туристична, студентська, транзитна тощо) не дає іноземцеві або особі без громадянства права змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Залежно від періоду дії візи, виділяються короткотермінові (до 6 місяців) та довготермінові візи (від 6 місяців та пяти років); візи можуть оформлюватися як разові, дво- та багаторазові, колективні. У візовій етикетці (засвідчує факт видачі візи) зазначається термін, протягом якого іноземець або особа без громадянства може в'їхати і перебувати в Україні чи здійснити транзитний проїзд через її територію. У строк, зазначений у візі, іноземці зобовязані залишити територію Україну.

  • 32247. Фізіологічні основи живлення рослин и застосування добрив
    Сельское хозяйство

     

    1. Агрохімія. / За ред. М.М.Городнього. К.: ТОВ Алеора, 2003.
    2. Александрова Л.Н. Органическое вещество почвы и процессы его трансформации. - Л.: Наука, 1980.
    3. Алексеев А.М., Гусев Н.А. Влияние корневого питания на водный режим. М., 1957. 220 с.
    4. Ансюк П.И. Микроудобрения: Справ очник. Л.: Агропромиздат, 1990.
    5. Бугай С.М. Растенееводство. К.: Вища школа, 1975. 375 с.
    6. Вахмистров Д.Б. Питание растений. М.: Знание, 1979. 64 с.
    7. Воробьев С.А. и др. Земледелие. М.: Колос, 1977.
    8. Горбунов Н.И. Минералогия и физическая химия почв. - М.: Наука, 1974.
    9. Гордієнко В.П.та ін. Землеробство. К.: Вища школа, 1991. 268 с.
    10. Колосов И.И. Поглотительная деятельность корневых систем растений. М.: АН СССР, 1962. 388с.
    11. Кононова М.М. Органическое вещество почвы. - М: Изд-во АН СССР, 1963.
    12. Крикунов В.Г., Полупанов Н.И. Почвы УССР и плодородие. К.: Вища школа, 1987. 380 с.
    13. Лактіонов М.І. Агрогрунтознавство. Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т. ім.В.В.Докучаева. - Харків: Видавець Шуст А.І., 2001.
    14. Лісовал А.П. Система використання добрив. К.: Вид-во АПК, 2002.
    15. Максимов Н.А. Краткий курс физиологии растений, 1958.
    16. Мікроорганізми і альтернативне землеробство. / За ред. В.П.Патики. К.: Урожай, 1993.
    17. Мусиенко Н.Н., Терневский А.И. Корневое питание растений: Учебное пособие. К.: Высшая школа, 1989. 203 с.
    18. Мусієнко М.М. Фізіологія рослин. К.: Либідь, 2005. 808 с.
    19. Нобел П. Физиология растительной клетки. Л.: Изд-во ленингр. Ун-та, 1983. 232 с.
    20. Назаренко І.І. Ґрунтознавство: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 1998, 1999.
    21. Павленко М.К. Загальне землеробство. К.: Вища школа, 1977.
    22. Петербургский А.В. Корневое питание растений. М., 1964. 340 с.
    23. Потапов Н.Г. Минеральное питание // Физиология сельскохозяйственных растений. М., 1967. 320 с.
    24. Польський Б.М., Стеблянко М.І. та ін. Основи сільського господарства: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1991. 296 с.
    25. Почвоведение / Под ред. И.С. Кауричева. М.: Агропромиздат. 1989. 719 с.
    26. Сівозміни у землеробстві України. / За ред. В.Ф.Сайка, П.І.Бойка. К.: Аграрна наука, 2002.
    27. Смирнов П.М., Муравин Э.А. Агрохимия М.: Колос, 1981 - 182 с.
    28. Стан родючості грунтів України та прогноз його змін за умов сучасного землеробства. / За ред. В.В.Медведєва. Х.: Штрих, 2001.
    29. Рубін С.С., Михайловський А.Г. Землеробство. К.: Вища школа, 1980.
    30. Рубин Б.А. Курс физиологии растений. М.: Высшая школа, 1961. 583 с.
    31. Румянцев В.И. Земледелие с основами почвоведения. М.: Колос, 1979. 287 с.
  • 32248. Фізіологія та патологія вищої нервової діяльності людини
    Медицина, физкультура, здравоохранение

    Наступник В.О. Чаговця у Київсько му університеті А.І. Ємчєнко (1893-1964) досліджував значення чинників простору і часу в умовнорефлекторній діяльності тварин, а також займався методологічними проблемами сенсорної фізіології. Його співробітники В.П. Глаголєв (1912-1991) та В.О. Цибенко вивчали роль гіпоталамуса в регуляції серцево-судинної та лімфатичної систем. П.Д. Харченко (1910-1973) вивчав занізнювальиі умовні рефлекси у тварин. Дуже багато зробив також П.Г. Багач (1918-1981), який певний час очолював кафедру фізіології людини і тварин та створений у 1945 р. Інститут фізіології Київського університету. Він та його учні досліджували секреторні процеси та моторну функцію травного каналу, електричну активність гладких м'язів та секреторних клітин, роль центральних структур (зокрема, гіпоталамуса та лімбічної системи) у регуляції вегетативних функцій і вищій нервовій діяльності тварин (А.Ф. Косенко, С.Д. Гройсман, Г.М. Чайченко, П.С. Лященко). У 1993 р. Г.М. Чайченко (1936-1998) замінив В.О. Цибепка на посаді завідувача кафедри фізіології людини і тварин Київського університету. Разом зі своїми учнями (Л.Г. Томіліиа, М.Ю. Макарчук, Т.В. Куцеико та ін.) розробив методичні прийоми оцінки функ ціонального стану нервової системи люди ни і став одним із лідерів вивчення психо фізіології людини.

  • 32249. Фізіологія фізичних вправ
    Медицина, физкультура, здравоохранение

     

    1. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. М.: ФиС, 1985.
    2. Вайзер С.Р. Это помогает обучению. // Физическая культура в школе, 1975. №7. С. 27-28.
    3. Вишнева Л.В. Обучение должно быть развивающим. // Физическая культура в школе. 1981. № 1. С. 15.
    4. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. М., 1988. 360 с.
    5. Завацький В.І. Курс лекцій з фізіології: В 2-х частинах: Навчальний посібник. Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2002.
    6. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. Освіта, 1989. 302 с.
    7. Козєтов І. Методика використання нестандартного обладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. 1999. № 4. С. 37-39.
    8. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.
    9. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П. - Миколаїв: УДМ ТУ, 2001.
    10. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. М.: ФиС, 1991. 543 с.
    11. Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л. Е. Любомирского. М.: Просвещение, 1989. 143 с.
    12. Методика фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи (За ред. Дубогай О.Д., Завацького В.І., Короп Ю.О.). -Луцьк: Надстир'я, 1995.
    13. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. 320 с.
    14. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. К.: "Радянська школа", 1989. 127 с.
    15. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // физическая культура в школе, 1984. № 12. С. 26-29.
    16. Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в Олимпийском спорте. - Київ: Олімпійська література, 1997.
    17. Сенсорні механізми у правління точнісними рухами людини. За ред. Роєного А. С. - Харків, 2001.
    18. Сінчаєвськйй С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. №2. с.25-28.
    19. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. №11. С. 23-25.
    20. Уилмор Дж. Х., Костиля Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. -Київ: Олімпійська література, 1977.
    21. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. - Київ: Олімпійська література, 1977.
    22. Физическая культура и спорт в общеобразовательной школе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. М.: Просвещение, 1985. 87 с.
    23. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя / Под ред. А.М. Шлемина. М.: Просвещение, 1988.
    24. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). - К.: Вища школа, 1981.
    25. Фізіологія людини (За ред. Плахтія П.Д.). - Кам'янець-Подільський, 2001.
    26. Фізіологія людини (Заред. Кучерова 1.С. та ін.). -К: Вищашкола, 1981.
    27. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум ). Львів: Світ, 1993. 184 с.
    28. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. Тернопіль: Навчальна книга. Богдан, 2001. 248 с.
    29. Экологическая физиология человека и восстановительная медицина (Под ред. Денисова И.Н.). - М.: ГЭОТАР Медицина, 1999.
    30. Экология, здоровье, спорт. Под ред. Агаджаняна Н.А., Полатайко Ю.А. - Ив.-Франковск -Москва: Пласт, 2002.
    31. Энока Р.М. Основы кинестезии. К.: Олимпийская литература, 1998.
  • 32250. Фізіолого-імунологічні аспекти формування епідемій та пандемій
    Медицина, физкультура, здравоохранение

    Клітинні імунні відповіді на введення антигенів вірусу грипу були продемонстровані па лабораторних тварин н людині слідом за інфекцією або ін'єкцією інактивованого вірусу, але їх вплив на стійкість-до подальшої інфекції важко оцінити через одночасно виникає відповіді гуморальних антитіл. Було знайдено, що миші, пасивно імунізовані повторними введеннями внутрішньочеревно кролячої антисироватки, були захищені від летального впливу гомологічного вірусу, але через 3 тижні у них були відсутні виявляються антитіла в сироватці і секреті слизової оболонки дихальних шляхів. Тим не менше ці тварини були частково резистентні до вторинного введення того ж вірусу. Було отримано подібні результати на пасивно імунізованих тхорах, і припустили, що часткова резистентність до повторного введення вірусу у тварин, на імунітет яких впливали пасивними антитілами, може бути опосередкована механізмами клітинного імунітету. Суперечливі дані були отримані в дослідах на тваринах з пригніченим імунітетом. Було встановлено, що введення щурам мишиної лімфоцитарної сироватки не впливає на виживання мишей, заражених вірусом грипу. З іншого боку, спостерігали підвищену виживаність заражених вірусом грипу мишей, що отримували циклофосфан, незважаючи на придушення утворення антитіл та наявність більш високих титрів вірусу в легенях, і приписали ці результати придушення клітинної імунної відповіді. У дослідах, проведених пізніше, було показано, що додавання кролячої антисироватки до лімфоцитів мишей супроводжується збільшенням виживання і зниженням уражень в легенях у мишей, заражених малими дозами вірусу H2N2. Автори прийшли до висновку, що клітинну імунну відповідь шкідлива для господаря, незважаючи на те що у імуннопригнічених тварин вірус персистував протягом більш тривалих періодів часу і що титри антитіл у них були нижчі. Поділ впливів гуморального і клітинного імунітетів на одужання ще більше, ускладнюється недавно зробленим відкриттям, що для появи антитіл до специфічних детермінант НА вірусу грипу необхідні Т-лімфоцити. При відсутності певних даних, отриманих на тваринах з дефектами системи Т-клітин шляхом порівняння нормальних та імунних лімфоцитів, фактично неможливо розібратися в цих суперечливих результатах, і вплив клітинного імунітету на інфекцію вірусом грипу (особливо у людини ) залишається неясним. [4]

    1. Профілактика епідемій та пандемій
  • 32251. Фіксація відтворення обстановки і обставин події
    Юриспруденция, право, государство

    Однак кожний тактичний прийом, що застосовується слідчим при проведенні відтворення обстановки і обставин події, має свої особливості. Наприклад, використання тактичного прийому „системи координат” при відтворенні обстановки і обставин подій передбачає таке. Учасник криміналістичної діяльності виконує, за пропозицією слідчого, в процесі відтворення обстановки і умов вчинення злочину на місці запис на папері про час, місце і спосіб споєння злочину, інші обставини. Потім він поміщає відповідну записку в контейнер і ховає його (у ґрунті на певній глибині тощо). У ході наступної аналогічної процесуально-самостійної слідчої дії використовуються однотипні тактичні прийоми з черговим учасником криміналістичної діяльності з вилученням попередньо прихованої записки і фіксацією цього в протоколі з дотриманням законності, морально-етичних норм. Застосування тактичного прийому „системи координат” є особливо результативним при виявленні трупів з ознаками насильницької смерті на відкритій місцевості (у полі, степу, парку тощо), коли відповідний злочин тривалий час залишається нерозкритим. За цих умов при огляді місця полії й трупа слідчий особисто в присутності понятих виконує запис на папері про місце, час, обставини зазначеної процесуальної дії. Цей документ підписують усі учасники огляду місця події, потім записку вкладають у контейнер і закопують у ґрунт на глибині до одного метра. Текст записки і координати її приховання в контейнері з відповідними вимірами (використовується компас і рулетка), точно зазначаються в протоколі огляду. Це потрібно зробити з таким розрахунком, щоб у разі оранки чи скопування ґрунту контейнер (із запискою) не був виявлений. Згодом, навіть через декілька років, коли особу підозрюваного буде встановлено і остання дасть згоду при відтворенні обстановки і обставин події показати, як саме вона відбувалася (убивство), є надзвичайно важливим як доказове значення, щоб указане нею місце вчинення злочину збігалося з місцем схованого контейнера із запискою. При цьому записку необхідно вилучити і додати до протоколу відтворення обстановки і обставин події. Використання тактичного прийому „послідовність” при відтворенні обстановки і обставин події має деякі інші особливості й передбачає відтворення слідчим на місці, по черзі з учасниками криміналістичної діяльності, у встановленому законом порядку, обстановки і умов, в яких ті чи інші події могли відбутися в дійсності; з фіксацією у протоколі виконаного системно, деталізовано (час, місце, спосіб споєння злочину, інші обставини), з використанням вербально вказаних даних у ході наступної, аналогічної слідчої дії. Сутність використання тактичного прийому „орієнтація у просторі” полягає у тому, щоб допомогти особі, учаснику криміналістичної діяльності, відновити в памяті, можливо, забуту частину раніше нею, сприйнятого, правильно його відтворити (завдяки навколишньому середовищу). Передбачається що відповідна особа добросовісно помилялася (забула події), але навмисно правду не приховала.

  • 32252. Філософія інфрмаційного суспільства
    Философия

    Ідeя прогрeсу в тому значeнні, якe їй надала попeрeдня eпоха, можe вважатися вичeрпаною. Нe випадково формаційний підхід до історії змінився у ХХ столітті на цивілізаційний. Поняття цивілізації пeрeдбачає розгляд історії нe лишe як історії eкономіки, а як історії людeй, в єдності їх матeріального і духовного життя. Основу цивілізацій складають пeвні культурні цінності. Кожна eпоха є відбитком нeповторної унікальної культури, яка є самоцінною і нe підлягає порівнянню, нe можe вимірюватись критeріями прогрeсу.М. Бeрдяєв вважав вчeння про прогрeс (як про поступальний розвиток “по сходинках" історії нижчого до вищого, від мeнш досконалого до більш розвинeного) хибним і нeвиправданим ні з філософської, ні з моральної, ні з наукової точки зору. При такому підході втрачається самоцінність кожної eпохи, покоління, культури. Вони пeрeтворюються лишe на засіб майбутнього, більш досконалого суспільства. Насправді ж кожна eпоха, кожна цивілізація і культура, за словами одного з істориків, рівною мірою наближeна до Бога. Критeрій більшої або мeншої досконалості, повноцінності або мeншовартості щодо пeріодів історичного розвитку нe спрацьовує. Людство всe більшe розуміє нeобхідність “рівноправного партнeрства", діалогу різних eпох і різних культур. Нe випадково, що в пeріод кризи тeхногeнної цивілізації людство всe частішe звeртається до культурних цінностeй традиційного суспільства, вони виявляються такими, що потрeбують освоєння наново і по-новому.

  • 32253. Філософські проблеми сучасної науки
    Философия

    Аспектологія мовознавства часові межі аналізованих теорій співвідносить із внутрішнім масштабом як лінгвістики, так і філософії, що прийняті в цих галузях гуманітарного знання.1 До класичних теорій належить спеціальна гносеологічна проблематика, представлена теоретичними концепціями до початку XX ст. Модерні (“некласичні”) теорії виникають на межі ХІХ-ХХ ст., а в останній третині століття окреслюється постмодерна теоретична дискурсивність, інтерпретативна за суттю. Антропологічно зорієнтовані концепції XX ст. формують оригінальні методології та методики аналізу, специфікуючи дослідницький вектор наукового пошуку: історичного (Ф. Боас, А. Кребер та ін.), етнопсихологічного (А. Кардинер, Р. Бенедикт, М. Мід та ін.), культурно-еволюційного (Л. Уайт, М. Самінс, Е. Сервіс, Дж. Стюард та ін.). Інтерпретативна сутність філософських концепцій XX ст. зумовлює (в історичній проекції) ентропію, дифузність наукових ідей: класичний еволюціонізм Л. Г. Моргана, що ним завершується XIX ст., у новому часі зазнає критики і абсолютно заміщується антиеволюційним емпіризмом Ф. Боаса, а вже в другій половині цього ж століття спостерігаємо відродження (хоча і в іншій категоріальній окресленості) еволюціонізму Л. Уайтом, Дж. Стюардом, Е. Р. Сервісом, М. Саллінсом та ін., що змінюють дослідницькі парадигми від часткового аналізу локальних культур, звернених до минулого, до вивчення культурно-історичного процесу, цілісного дослідження культурної еволюції, її універсальності та системності; домінанті історичного підходу минулого століття в новому часі протистоять логістична, структурно-функціональна та ін. точно детерміновані методології, а вже в 40-і pp. XX ст. американський антрополог А. Кребер, долаючи обмеженість історичного методу Ф. Боаса (вивчення культури в синхронії і статиці), запропонував нове розуміння цивілізаційного розвитку, де домінують поняття реальної культури і культури цінностей, а в науковому аналізі “стилістичного підходу” до її типології, а також еволюційного, “циклічного“ розвитку цивілізації (“конфігурацій культурного росту”)2. Врешті спостерігаємо постмодерну трансформацію сутностей класичних концепцій і як наслідок методологічний плюралізм другої половини XX ст. Характерною ознакою новітньої гносеології є синтетизм знання, пошук критеріїв цілісного аналізу homo sapiens, виокремлення інтелекту, його природи, складових, функціонування, еволюції і репрезентативних форм як центральної пошукової проблеми, але вже не в диспозиціональній проекції логістичного чуттєвого, а як єдиної, цілісної, сутнісної характеристики людини. Звідси світоглядна і категоріальна осмисленість понять homo Dei homo sapiens homo faber. Нового значення у філософському доведенні набувають лінгвістичні дані, мова як репрезентативна форма людської свідомості, пізнання, інтелектуального конструювання світу. Теоретичні засади й аргументація сучасної герменевтики спираються на філологію як базисну науку про слово. В. Гумбольдт проблему розуміння центральну для герменевтики розглядав у контексті окреслення основних функцій мови, а саму мову як “ орган внутрішнього буття людини” і одночасно посередника між мислячими суб'єктами. Головними в названому ракурсі стають проблеми обґрунтування інтерпретації, її нормативних принципів і, відповідно, вичленовуються типи інтерпретації граматичний, психологічний, історичний, які розвинулися пізніше в аргументи від дослідницької парадигми загальної теорії розуміння, що має філософський статус (Ф. Шлейєрмахер), і визначає герменевтику як “органон наук про дух” (В. Дильтей). У такому ракурсі відомі формули логічних операцій не є адекватними об'єкту пізнання методами, бо лише інтерпретація стійких, фіксованих, відтворюваних форм цивілізації і серед них, найперше, мови дозволяє зрозуміти темпоральність життя, його течію. Врешті у філософії М. Ґайдеггера3 відбувається антропна акцентуація розуміння, що виявлено у прагненні віднайти смисл буття сущого, яким є ми самі (Dassein, або тут буття), і наше буття-у-світі. Розуміння, в концепції М. Ґайдеггера, має онтологічний, а не гносеологічний статус, розуміння вкорінене в бутті людини, а не її свідомості. Мова, в такому разі, здобуває герменевтичну, а не лінгвістичну інтерпретацію, оскільки вона є реальністю тут-буття, і саме в ній виявлено, втілено предрозуміння. “Мова це дім буття, що здійснюється буттям і просякнутий ладом буття”4. Мова ж думки і поезії починається з поклику світу, що чекає у своїй смисловій повноті, аби людина дала йому слово, “вимовила” його. Розвиток філософських ідей М. Ґайдеггера спостерігаємо у Г. Г. Ґадамера5, для якого актуальними стали насамперед проблеми можливостей розуміння з урахуванням цілісного людського досвіду і життєвої практики, конструктивної ролі “часової дистанції” між створенням тексту і його тлумаченням, аналізу “події традиції” як присутності історії в сучасності, інтерпретації тексту з погляду смислової проекції на розуміння “суті“, а не авторської реконструкції та ін. комплекс загальних проблем герменевтики, де мова є аргументом, посиланням, фактологічною апробацією методу, ідеї, а не самою ідеєю. П. Рікер6 у концептах ідей герменевтики аналізує мову як сутність, Що з самого початку втілює символічну функцію (за Е. Ґуссерлем); тобто мова вторинне розуміння реальності, але тільки в мові виражається залежність від того, що їй передує. Саме в названому аспекті онтологічна герменевтика, корелюючи проблему мови з сутністю існування, дозволяє зрозуміти існування до мови й аналізувати мову як засіб, за допомогою якого людина створює “другий світ”. Характеризуючи проблему герменевтичного "конфлікту інтерпретацій", П. Рікер виділяє два способи його обґрунтування. Перший М. Ґайдеггер і Г. Г. Ґадамер звернення до онтології розуміння, аналіз розуміння як способу буття, а не пізнання. У такому ракурсі онтологія розуміння заміщує епістемологію інтерпретації, тобто гносеологія визначає питання сутності буття, що існує як розуміння, а не методу пізнання. Інший спосіб обґрунтування корелятивність онтології розуміння з епістемологією інтерпретацій семантичних, рефлективних, екзистенційних. У кожному разі лінгвістична аспектологія, що зумовила герменевтичний філософський дискурс, із розвитком його є лише складовою інтерпретацій, синтезу герменевтичного знання з лінгвістичним аналізом, аналітичною філософією у прагненні осмислити функції культури. Розвиток методів формального семантичного аналізу, насамперед структурно-лінгвістична концепція Ф. де Сосюра, фонологічні ідеї М. С. Трубецького і Р. Якобсона зумовлюють формування в середині 50-х pp. когнітивної антропології (І. Гуденаф, Ф. Лаунсбері, Х. Конхлін, С. Брунер та ін.), предметом якої є аналіз “когнітивних категорій” різнив культур. Концептом когнітивної антропології є розуміння культури як системи символів, що втілюють інтелектуальне і ментальне структурування і пізнання світу людиною. Саме мова розглядається у когнітивній антропології як субстанція, де представлені всі когнітивні категорії, що визначають людську свідомість і репрезентують сутність культури. Проте іманентність людського мислення заперечується, а натомість обґрунтовується теза про інкультурацію когнітивних категорій, що й зумовлює об'єкт дослідження функціонування різних таксономічних і класифікаційних систем у культурах. Як результат становлення символічної антропології (К. Леві-Стросс, Е. Ліч, В. Тернер та ін.), дослідницька парадигма якої корельована зі структурно-лінгвістичними методами. Аналітична філософія мови Г. Райла і Л. Вітгенштайна, у синтезі з культурною антропологією і герменевтикою Г. Ґадамера і П. Рікера, філософією символічних форм С. Лангера й літературознавством К. Берка спричиняє становлення об'єкта дослідження і формування методів аналізу в інтерпретативній антропології К. Гирца, що є культурологічною науковою проекцією інтерпретативних філософських пошуків XX ст. У 40-і pp. в європейській науці формується напрямок “психологічної антропології”, що визначає новий дослідницький дискурс і виходить за межі історичної школи. Ідеї Е. Сепіра й Р. Бенедикта 20-х pp. розвивають М. Мід, М. Опер, Р. Лінтон, К. Клаксон, К. Дюбуа, А. І. Халлоуел та ін., аналізуючи етнопсихологічну аспектологію взаємодії людської свідомості, мови й культури, а також моделюючи індивідуальну свідомість та її репрезентативні форми як феномен, сублімацію культурної домінанти етносу. Проте лінгвістична актуалізація етнопсихологічних розвідок наприкінці XX ст. (зокрема в Україні) не є запізнілою реакцією на один зі сформованих в новому часі векторів пошуку західної науки, а швидше розвитком найбільш оригінальної концепції “внутрішньої форми слова” у вітчизняному мовознавстві, що пов'язана з ім'ям О. Потебні, а також роботами його попередників В. Гумбольдта, і пізніше Г. Г. Шпета. Імпульс етнопсихологічному напрямку в лінгвістиці спричинили також оригінальні й продуктивні як в аспекті теоретичного моделювання, так і структуризації фактології роботи слов'янських лінгвістів із проблем “мовної картини світу” В. В. Іванова, Т. В. Гамкрелідзе, В. Н. Топорова, В. Я. Петрухіна, Т. В. Топорової та ін. Дослідницька парадигма сучасної лінгвістики в методологічному аспекті корельована швидше з ідеями пізнього А. Кребера, що обґрунтував вихід за межі емпіричної обмеженості методу Ф. Боаса. Саме А. Кребер запропонував еволюційне розуміння культури, аксіологічне обґрунтування якої є проекцією на ідею культури цінностей, а типологія культури, співвіднесена зі стилістичною стратифікацією, розвиває ідеї Ґ. Ріккерта, О. Шпенглера і А. Тойнбі, обґрунтовуючи модель циклічного розвитку культури і, що важливо, реальних форм її життя. Під впливом А. Кребера, а також системного підходу Л. А. Уайта й екологічного Дж. Стюарда (а також їх послідовників Р. Вайда, Д. Андерсена, Р. Раппопорта та ін.) у 1970-1990 pp. у культурній антропології актуалізуються ідеї аналізу культури як форми адаптації суспільності до середовища географічного, кліматичного, історичного та ін. Ці ідеї розвинені в працях Л. Гумильова одного з найбільш цитованих у різнонаправлених гуманітарних розвідках історика й зумовлюють методологію і принципи історико-системного аналізу мови та систематизації лексичних парадигм в лінгвістичному описі “картини світу” етносу. Фактично названа аспектологія є антиномічною до ранньої феноменології Е. Ґуссерля, який досліджував структури свідомості, що моделюють значення як ідеальні єдності і не мають ні психологічного ні предметного статусу. У програмній статті “Філософія як точна наука”7 Е. Ґуссерль протиставляє строгу методологію науки про свідомість не лише психологічному моделюванню, але й натуралізму, що все існуюче ототожнює або з фізичною природою, або визначає як причинно-функціональну залежність від фізичного. Феноменологія Е. Ґуссерля еволюціонувала до ідей “життєвого світу” і визначила фундаментальну ідею цього напрямку, якою є проблема свідомості” що постає з визначення специфіки ідеального логічного зв'язку значень у теорії, відокремлення її від асоціативних зв'язків почуттів у пізнанні, а також від часткового/функціонального зв'язку речей центральних методологічних проблем сучасної лінгвістики. К. Р. Поппер у пізній концепції8, що є антитезою до неопозитивізму, пояснюючи об'єктивний зміст знання та його динаміку, осмислює названу гносеологічну проблематику, дистанціюючи категоріально три нередукованих один щодо одного “світи”: світ фізичних об'єктів чи станів, ментальний світ, світ об'єктивного знання. Емпіричний і теоретичний рівні знання, за К. Р. Поппером, органічно пов'язані між собою, і будь-яке знання має лише гіпотетичний характер, що за принципом фаллібілізму може бути помилковим. Звідси суттю динаміки наукового знання є висування сміливих гіпотез та їх заперечення, що і має наслідком вирішення наукових проблем, прогрес пізнання. У такому ракурсі категорія ментального у сучасній філософії науки спирається па спільну для різних гносеологічних аргументацій тезу про неможливість віднесення ментальних структур науки, насамперед наукових теорій, до емпіричного знання. Хоча теоретичні постулати й методологічні аксіоми входять в суперечність із фактичним станом розвитку лінгвістичного знання, що зумовлено об'єктом науки, традицією в цій сфері гуманітарного знання і недостатністю проекції в коло сучасної гносеологічної проблематики, що має для мовознавства методологічний характер. Емпірична зорієнтованість національної лінгвістики нового часу методологічно швидше корелюється з ідеями Ф. Боаса, його обстоюванням як єдино можливого наукового дискурсу накопичення фактів та їх детального опису, при цілковитій відмові від синтезу і панорамної наукової інтерпретації одержаних даних. Історична школа в антропології, що формується під впливом концепції Ф Боаса ще у першій половині XX ст., культурно-історичні явища і мову як репрезентативну складову культури розглядає як неповторні, унікальні. Звідси на особливу увагу заслуговує накопичення фактів про культуру, її рівні й складові, детальний опис, реєстрація й систематизація фактів, окресленість їх в рамках певного культурного ареалу. Можливість культурної динаміки трактується Ф.Боасом і послідовниками (А. Ґолденвейзер, Р. Г. Лоуї, М. Дж. Херсковиць) як кількісні зміни, котрі виникають в результаті запозичення культурних елементів, їх взаємопроникнення та взаємодії. Категорії “аккультурація”, “паралелізм” та ін., що стали гносеологічними міждисциплінарними конструктами сучасних наукових студій, продуктивні й у сучасній лінгвістиці. Така мовознавча традиція в Україні має витоки ще з початку століття, коли лінгвістичні студії мали в основному етнографічне спрямування і лише з 1918 р.(від початку створення Української академії наук і зокрема Інституту української наукової мови) можемо говорити про систематичне дослідження національної мови. Численні заборони, що передували цьому періоду, не дозволили зібрати й ґрунтовно проаналізувати фактологію мови, що завжди є неодмінною передумовою будь-яких узагальнень. Культурне й наукове самообмеження наступного періоду, що є результатом підпорядкування наукових ідей ідеологічним приписам і заборонам, також сприяло передусім описовості мовних даних, їх систематизації, а не осмисленню в концептах продуктивних теорій. Коли В. А. Звєгінцев у гострому неприйнятті існуючої методології називає “повзучим емпіризмом”9 лінгвістичну практику 70-х pp., дослідник значною мірою має рацію. Продукується переважно вторинність наукових парадигм, спостерігається деталізація відомих наукових концепцій початку століття, розвиток і аргументація ідей класичного періоду науки, почасти аргументація ідей Московського і Празького лінгвістичних гуртків. Звідси бурхлива реакція на метафори В. А. Звєгінцева наукової громадськості, реакція, що засвідчує про больові точки, які правильно визначив російський вчений. Вже у 2000 р. український лінгвіст К. Тищенко, аргументуючи метатеорію мовознавства10, у колі посилань на оригінальні й вагомі теоретичні здобутки національного мовознавства, називає робот А. О. Білецького, В. С. Ващенка, О. С. Мельничука, Л. С. Паламарчука, що є, безумовно, не повним, але симптоматичним переліком. Лінгвістичний дискурс другої половини XX ст. визначив антиномічність лінгвістики як єдності двох протилежних, але одночасно логічно обгрунтованих методологічних засад дослідження, що виявляються диспозиціонально у структурно-формальній, з одного боку, і феноменологічній із другого боку, проекціях. Дослідницька пошуковість конкретизує виділені проекції в продуктивні напрямки історико-лінгвістичних студій в українському мовознавстві (Г. П. Півторак, В. В. Німчук, В. М. Русанівський та ін.), порівняльної типології мов (А. Непокупний та ін.), системної та функціональної граматики (К. Г. Городенська, А. П. Грищенко, І. В. Вихованець, Л. О. Кадомцева та ін.), структурної та прикладної лінгвістики (В. С. Перебийніс та ін.), фонетики (Н. І. Тоцька), загальної теорії мови (О. С. Мельничук, К. М. Тищенко та ін.). Проте на маргінесі наукових студій і досі залишаються актуальні питання філософії мови і мови у філософії, теоретичне моделювання спеціального гносеологічного дискурсу і його зв'язку з мовною реальністю (окремо виділяються глибокі роботи Д. І. Руденка). Засадничо не окреслено сутнісну природу аргументації лінгвістичних узагальнень, що є теоретичною антиномією між абстрактним об'єктивізмом й індивідуалістичним суб'єктивізмом. Концептуальність абстрактного об'єктивізму спирається на тезу про мову як даність, стійку, незмінну систему нормативно тотожних мовних форм, що передує індивідуальній свідомості, є узусом для неї і, відповідно, не перетинається з об'єктами, віднесеними до аксіологічної проблематики. Індивідуалістичний суб'єктивізм аналізує насамперед мову як діяльність, безперервний процес творення, зреалізований у мовних індивідуальних актах, аналогічних художній творчості. Системно-структурна ієрархія мови абстрактно моделюється лінгвістикою з прагматичною, дидактичною метою. М. Мерло-Понті у парадигмі “екзистенціальної феноменології” ще у 1930-1940 pp. окреслював вектор наукового спостереження, близький до індивідуалістичного суб'єктивізму, а “інтерпретаціонізм” останньої третини століття кореляцію між об'єктивним і суб'єктивним у сприйнятті мови індивідом (з урахуванням як об'єкта інтерпретації, так і суб'єкта) взагалі відносить до дослідницьких пріоритетів. Метатеоретична концепція генеративної граматики М. Хомського, граматика Р. Монтегю, “ситуаційна граматика” Дж. Баруайза, Дж. Перрі та Р. Купера, неогерменевтичні концепції, парадокси М. Фуко та Ж. Делеза, ідеї Ж. Лакана, теорія “мовленнєвих актів”, що спирається на інтерпретаційні методики, “етнометодологія мовлення” та ін. новітні інтерпретаційні гносеологічні та лінгвістичні дискурси у постановці проблемності напрямків перегукуються з індивідуалістичним суб'єктивізмом. Одночасно ідеї філософії мови серйозно впливають на філософські концепції століття, що завершується, його когнітивний пошук, дослідження з проблем штучного інтелекту (новосибірська школа Л. Ладенка) та інформатики. Актуальні лінгвістичні ідеї останніх років спираються саме на фундаментальні для філософії мови концепції “абстрактного об'єктивізму” Ф. де Сосюра та “індивідуалістичного суб'єктивізму” В. фон Гумбольдта, Г. Штейнталя, К. Фослера та ін., що одночасно з постмодерним інтерпретативним дискурсом у філософії визначають напрямок перспективного пошуку у мовознавстві. [ 22]

  • 32254. Фінанси акціонерного товариства
    Экономика

    Абсолютні значення, тис. грн.Питома вага , %ЗміниНа початокНа кінецьНа початокНа кінецьВ абсол.велич.У питом. вазіУ % до попер. Період.У % до зміни підсумку балансу123456789Актив01045320,0059028390,003758864-13-0,00214-28,8889-0,014610111721860,0225619630,02184839814-0,000718,1395350,0157350121271540,0166591240,018089534270,0014321,259840,03034502024669366173,2359364854,301197786119481,06526148,4332613,4283403053083357386069,6315972467,4081809343027-2,223428,10556248,3579803110433071077318136,8549672126,546625834011-10,30833,25992338,2249103251247450345867,2233759,13844484-9016-8,08493-1,75931-10,133104513378980,1753799130,105483126-439-0,0699-32,8347-0,4933906081623960,1070381520,28144495415800,174407193,62751,775760701341340,0175773440,0157402440-0,001840008055783461393773,1734319872,1158059156103-1,0576310,0572963,0540810055588987207,29171175811,59609595431324,30438477,5922948,475991207349106020,9639992391,24535868432530,28135944,264533,65604213051124121126,7061501031,422730087-39012-5,28342-76,3086-43,84551406979720,0914284220,1141754992750,02274739,454810,3090721503903900,051157940,0458111570-0,005350016031852329284,1781608063,8678712261076-0,310293,3781241,20931516131852329284,1781608063,8678712261076-0,310293,3781241,20931517038885444465,1007089975,22082739655610,12011814,301146,252109441134351,2384156781,57813562739940,3397242,304844,48885123026618770,0348923390,22048087616110,185589605,63911,810601240177612960,232965390,152233999-480-0,08073-27,027-0,539472506827203720,8955263042,392986899135451,497461198,403415,2232126020419523715026,7851169727,8567074329551,0715916,1389837,038082703162340,0414510490,027486694-82-0,01396-25,9494-0,0921628076234585132110010088976011,67136100Пасив30043468743468757,0197220451,060293360-5,9594300330336432240,4412700290,378705565-140-0,06256-4,16171-0,157353506325130,0829020980,060259291-119-0,02264-18,8291-0,1337438043868343842457,5438941751,49925821-259-6,04464-0,05904-0,29109420800,0010493940-8-0,00105-100-0,00899430800,0010493940-8-0,00105-100-0,008994401265969853116,6061297711,57389516-28065-5,03223-22,1689-31,5422450099232011,656237789923211,656240111,5267470055500,06519285550,06519300,62376448012659619831816,6061297723,29532573717226,68919656,6542480,6082550032592238924,2752297192,806461957-8700-1,46877-26,6937-9,7779251008100,009514625810,00951500,091036520112400,1474398070-1124-0,14744-100-1,2632653014984517777919,6557988820,88272226279341,22692318,6419331,39498550208627540,2736293940,3234972476680,04986832,023010,750764570133015950,1744616940,1873558862650,01289419,924810,297833580481862720,6319973240,73673737614540,1047430,17851,634149590208260,0272842350,003054077-182-0,02423-87,5-0,20455610505521800,6630856110,256072621-2875-0,40701-56,8744-3,2312162019705821457925,8489266725,2054160517521-0,643518,89129119,6918364076234585132110010088976011,67136100

    1. Горизонтальний та вертикальний аналіз балансу і звіту про фінансові результати
  • 32255. Фінансова діяльність акціонерних товариств
    Экономика

    Серед фондів товариства, передусім, слід виділити СТАТУТНИЙ ФОНД. Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду акціонерного товариства. Згідно з статтями 13 та 24 Закону "Про господарські товариства", статутний фонд акціонерного товариства можна визначити як колективну часткову власність акціонерів у майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб'єкта права і тому в процесі його діяльності не підлягає розподілу. Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією метою статтею 24 Закону "Про господарські товариства" встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Як спільна часткова власність статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості. Оскільки статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон імперативно регулює порядок його зміни - збільшення або зменшення. Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він, зокрема, шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше, ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). Збільшення статутного фонду - це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори ”з питання зміни статутного фонду товариства” (стаття40 Закону ”Про господарські товариства”). Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутного фонду неможливе при наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збільшення. Рішення товариства про зміни статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язано відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішують суд, арбітражний суд.

  • 32256. Фінансова звітність підприємства
    Менеджмент

     

    1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996 XIV, від 16.02.1999 р.
    2. П(С)БО № 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 31.03.99 №87
    3. П(С)БО № 2 „Баланс”. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 31.03.99 №87
    4. П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87
    5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань, і господарських операцій підприємств і організацій.
    6. Інструкція про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 30.11.99 №291
    7. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України №88 від 24.05.1995 р.
    8. Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України № 69 від 11.08.1994 р.
    9. П(С)БО № 7 „Основні засоби” . Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 27.04.2000 р. №92
    10. П(С)БО № 8 „Нематеріальні активи”. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 18.10.99. №242
    11. П(С)БО № 9 „Запаси”. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 20.10.99. №246
    12. П(С)БО № 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року № 237
    13. П(С)БО № 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20
    14. П(С)БО № 15 „Дохід”. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 29.11.99. №290
    15. П(С)БО № 16 „Витрати”. Затверджено Наказом Міністерства Фінансів України 31.12.99. №318
    16. Деващук Л,Г,, Ермалаєва В.І., Квач Я.П., Рудинська О.В Теоретичні основи та практика бухгалтерського обліку. Навчальний посібник.-Харків, „Одіссей”, 2001.-489 с.
    17. Грабова Н.Н. Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях. К.: А.С.К., 2002.-624 с.
    18. Облік основних господарських операцій в бухгалтерських проводках: Навч. Посібник / Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. -3-те вид.- К.: А.С.К., 2001.-848 с.
    19. Ткаченко Н.М. Бухгалтерский финансовый учет на предприятиях Украины. Учебник: для студ. высш. уч. завед. эконом. спец. 7-е изд., дополн. и перераб. К.: А.С.К., 2003.- 864 с.
    20. Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине (С использованием национальных стандартов). Учеб. пособие для студентов вузов.- 5 е изд., доп. и перераб. К.: А.С.К.,2001. 848 с.
    21. Білова Н., Бобро А., Винокуров Д., Войтенко Т., Кавторєва Я., Кирилов С., Кононенко О., Костюк Д., Матвєєва В., Мякота В., Піроженко О., Пустовіт М., Риндя А., Савченко О., Семенченко Ж., Солошенко Л., Циганюк Ю. Настоящий бухучет Х.: Фактор, 2005 1072 с.
  • 32257. Фінансова санація підприємства: сутність, роль, джерела та порядок здійснення
    Экономика

    У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобовязання. Існування будь-якої незамкнутої системи передбачає постійний вплив на неї зовнішніх чинників та реагування системи у відповідь на їх дію. Наслідком цього є зміна впливу зовнішніх чинників на систему, яка змушує останню знову коригувати свої дії. Перманентність такого процесу змінює саму систему, переводячи її з одного стану динамічної рівноваги в інший. Здатність своєчасно, адекватно і в повній мірі збалансувати зовнішні обєктивні чинники внутрішніми важелями системи забезпечує її подальше функціонування, створює саму можливість існування даної системи. Розвиток економічної системи будь-якого суспільства завжди супроводжується нерівномірним розвитком її складових та необхідністю їх збалансування. Результатом таких суспільних процесів є виникнення і чергування періодів піднесення та спаду економіки. В свою чергу, такі коливання, коливання цілої системи, не можуть не впливати на складові цієї системи. Діалектичний звязок макро- та мікрорівнів (вся економічна система та окремий субєкт господарювання) визначає наявність таких впливів та характеризує їх. Такий підхід дозволяє пояснити характер життєвого циклу підприємства. Життєвий цикл підприємства включає в себе ряд етапів: виникнення, становлення, піднесення (розвиток), вища точка, спад, ліквідація (реорганізація). Тому управління процесом розвитку підприємства зводиться до управління кожним етапом життєвого циклу підприємства. При цьому характерною особливістю такого підходу є те, що управління кожним етапом включає в себе елементи антикризового управління (адже кризові ситуації можуть виникати на всіх стадіях життєвого циклу підприємства), але безпосередньо реалізація санаційного механізму в повній мірі починається лише на останньому.Основною особливістю кризи є те, що вона несе в собі потенційну загрозу руйнації самої системи. Криза являє собою ситуативну характеристику будь-якого субєкта, яка є наслідком невизначеності в його зовнішньому та внутрішньому оточенні. Цей факт ілюструє діалектичний взаємозвязок кризи та невизначеності, а в економічній сфері - кризи та економічного ризику діяльності підприємства. Саме рівень економічного ризику діяльності підприємства в значній мірі детермінує появу в майбутньому та глибину фінансової кризи (управління ризиками дає можливість підприємству уникнути кризових явиш або значно послабити їх вплив і наслідки, тобто здійснювати антикризове управління).

  • 32258. Фінансова санація та банкрутство підприємства
    Экономика

    Проте існує і інший шлях. Кризі можна запобігти, якщо вчасно переорієнтовувати напрям діяльності підприємства. Це означає необхідність виділення фінансових коштів з прибутку, одержуваного від діяльності, що успішно розвивається, в період стабільного розвитку підприємства, на маркетингові дослідження і перепрофілювання цієї діяльності в майбутньому. Причому стадія розвитку нового виду діяльності повинна збігатися із стадією появи тенденції спаду в результатах здійснюваної діяльності. В цьому випадку стрибок у розвитку підприємства в перехідний період буде згладжений (на рисунку - лінія О), оскільки вплив негативної тенденції на життєдіяльність підприємства буде ослаблений накладенням позитивної тенденції в розвитку нової діяльності. Таким чином життєвий цикл підприємства можна продовжити. Це ідеальна модель життя підприємства. Насправді підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком. При настанні ризикового випадку виникає потреба у фінансовому оздоровленні «невдах».

  • 32259. Фінансова стійкість підприємства
    Экономика

    На завершальному етапі необхідно скласти прогнозний баланс активів і пасивів підприємства на кінець планового періоду, визначити структурні зміни, які відбудуться за умов виконання фінансового плану, оцінити їх вплив на фінансовий стан підприємства, розрахувати очікувані показники, за якими оцінюється фінансова стабільність, пронести їх порівняльний аналіз за останні 35 періодів, з тим щоб запобігти можливому погіршенню фінансового стану підприємства. Із сказаного випливає, що кожний етап потребує певних економічно обгрунтованих розрахунків. Слід зазначити, що комплексне фінансове планування потребує фахового підходу. У процесі розробки плану й контролю за ходом його виконання у полі зору фінансиста повинна бути вся різнобічна фінансово-господарська діяльність підприємства. Першочерговим його завданням має бути забезпечення фінансової стабільності суб'єкта господарювання шляхом максимального використання внутрішніх важелів ресурсного забезпечення кругообігу виробничих фондів, підвищення фондовіддачі і рентабельності активів, забезпечення високої ліквідності боргових зобов'язань. Водночас фінансовий менеджер повинен аналізувати доступну інформацію про діяльність конкурентів підприємства, прогнозувати вплив зовнішніх чинників на фінансовий стан підприємства, розробляти запобіжні чи альтернативні заходи, щоб забезпечити фінансову стійкість і конкурентоспроможність. необхідні передумови фінансової стабільності. Такі показники мають лягти в основу розробки фінансового плану і порівняльного аналізу фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності. Ними можуть бути: рентабельність обороту (продаж), рентабельність активів (вт. ч. основних фондів і оборотних засобів), рентабельність власного капіталу, фондовіддача активів (в т. ч. основних фондів і оборотних засобів), коефіцієнти маневрування, поточної ліквідності і фінансової стійкості. [2]

  • 32260. Фінансове забезпечення діяльності підприємств
    Экономика