Geum.ru

Медицина, физкультура, здравоохранение

  • 341. Анатомия спинного мозга
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Спинной мозг имеет два утолщения: шейное и поясничное, соответствующие местам выхода из него нервов, идущих к верхней и нижней конечностям. Передней срединной щелью и задней срединной бороздкой спинной мозг делится на две симметричные половины, каждая в свою очередь имеет по две слабовыраженные продольные борозды, из которых выходят передние и задние корешки - спинномозговые нервы. Эти борозды разделяют каждую половину на три продольных тяжа - канатика: передний, боковой и задний. В поясничном отделе корешки идут параллельно концевой нити и образуют пучок, носящий название конского хвоста.

  • 342. Анатомия тройночного нерва
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

     

    1. жевательный нерв, n. massetericus. Нередко он имеет общее начало с другими нервами жевательных мышц. Отделившись от основного ствола, жевательный нерв идёт кнаружи над верхней головкой латеральной крыловидной мышцы, затем по её наружной поверхности. Через вырезку нижней челюсти входит в собственно жевательную мышцу, направляется к переднему её углу. Перед входом в мышцу нерв отдаёт тонкую ветвь к височно-нижнечелюстному суставу.
    2. передний глубокий височный нерв, n. temporalis profundus anterior. Отделившись вместе со щёчным нервом, проходит кнаружи над верхним краем латеральной крыловидной мышцы, обогнув подвисочный гребень большого крыла клиновидной кости; он ложится на наружную поверхность чешуи височной кости. Разветвляется в переднем отделе височной мышцы, входит в неё с внутренней поверхности.
    3. средний глубокий височный нерв, n. temporalis profundus medialis, непостоянный. Отделившись кзади от переднего глубокого височного нерва, он проходит под подвисочным гребешком, crista infratemporalis, на внутреннюю поверхность височной мышцы, и разветвляется в среднем её отделе.
    4. задний глубокий височный нерв, n. temporalis profundus posterior. Начинается кзади от среднего или переднего глубоких височных нервов. Огибая подвисочный гребень, он проникает под латеральной крыловидной мышцей на внутреннюю поверхность заднего отдела височной мышцы.
  • 343. Анатомия ЦНС (Оболочка и кровоснабжение спинного мозга)
    Информация пополнение в коллекции 30.06.2010
  • 344. Анатомия черепа
    Информация пополнение в коллекции 19.10.2009

    Скелет головы, или череп, выполняет двоякую функцию: с одной стороны, он служит вместилищем для головного мозга и органов чувств, защищая эти образования, с другой - является началом и твердой опорой для элементов пищеварительного и дыхательного аппаратов. Скелет головы построен из целого ряда различных по форме и происхождению костей, соединенных между собой в единое целое. Среди костей черепа выделяют две группы: кости мозгового черепа и кости лицевого черепа. Мозговой череп представлен твердой оболочкой, он предназначен для защиты головного мозга. Этот отдел черепа начинается над глазницами и отходит от них вверх и в стороны вниз. Мозговой отдел черепа имеет шарообразную форму, несколько вытянутую спереди назад. Полость черепа соединяется с позвоночным каналом. Мозговой отдел черепа состоит из восьми костей, практически неподвижных: лобной, двух теменных, затылочной, двух височных, клиновидной и решетчатой. Верхняя часть мозгового отдела черепа называется сводом. Изнутри к нему прилежат артерии, вены и извилины полушарий головного мозга. Кости лицевого черепа служат опорой и определяют форму лица. Этот отдел расположен между глазницами и подбородком. В состав лицевого отдела черепа входят пятнадцать костей, из них шесть костей образуют пары: верхняя челюсть, носовая, скуловая, слезная и небная кости, а также нижняя носовая раковина. Три кости непарные: нижняя челюсть, сошник и подъязычная кость. Все кости соединены плоскими швами и почти неподвижны. Нижняя челюсть составляет исключение, так как соединена с черепом суставом; она активно участвует в процессе жевания. Самая маленькая кость человеческого тела - стремя - находится во внутреннем ухе, ее размер всего 3 мм. На ногте мизинца могут поместиться три такие кости.

  • 345. Анатомия эндокринной системы
    Методическое пособие пополнение в коллекции 27.09.2010

    гормонэффектыАльдостеронУсиливает реабсорбцию ионов натрия в дистальном извитом канальцеАнгиотензин IIВызывает сужение артериол, стимулирует синтез альдостерона, стимулирует реабсорбцию натрия в проксимальном канальце, угнетает фильтрациюАтриопептинУсиливает клубочковую фильтрацию, подавляет синтез и секрецию ренина, ингибирует реабсорбцию натрия, вызывает расслабление артериол.БрадикининСинтезируется в интерстициальных клетках мозгового вещества, вазодилататор сосудов почки.ВазопрессинУвеличивает проницаемость стенки собирательной трубочки для воды. Стимулирует пролиферацию эпителиальных клеток почки.1?,25-ДигидроксихолекальциферолСинтезируется в митохондриях проксимальных извитых канальцев, способствует всасыванию ионов кальция в кишечнике, стимулирует функцию остеобластов.Паратиреоидный гормонУсиливает реабсорбцию ионов кальция в канальцах нефрона.ДофаминПочечный вазодилататор, увеличивает кровоток в почке и скорость фильтрации.Паратиреоидный гормонУсиливает реабсорбцию ионов кальция в канальцах нефрона.ПростагландиныСинтезируются интерстициальными клетками мозгового вещества. Основное действие - вазодилатация в почке, а также регуляция транспорта электролитов в мозговом веществе.РенинСинтезируется в клетках приносящей артериолы. Способствует образованию ангиотензина II и альдостерона, что приводит к повышению АД.Фактор активации тромбоцитов (PAF)Синтезируется в почечном тельце мезангиальными клеткамиЭритропоэтинСинтезируется интерстициальными клетками, стимулирует эритропоэз

  • 346. Анатомия, физиология и патология дыхательной системы детей
    Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

    массы тела. Наряду с этим выявляются признаки, характерные для конкретной инфекции. В случае инфицирования после родов заболевание начинается остро, с явлений насморка, подъема температуры тела с дальнейшим развитием дыхательных расстройств. Хрипы, в отличие от предыдущих форм болезни, выслушиваются не всегда. В первые дни болезни дети беспокойны, возбуждены, срыгивают, прибавляют в весе, в дальнейшем они становятся бледными, вялыми, нарастает одышка, синюшность, учащение сердцебиения, приглушение тонов сердца. Симптомы и течение в зависимости от возбудителя. При пневмониях, вызванных респираторно-синцшпиальной инфекцией (вид вируса), часто встречается затруднение дыхания; при аденовирусной инфекции - конъюнктивит, насморк, влажный кашель, обильные хрипы; при гриппе - поражается нервная система. Прогноз зависит от тяжести состояния, наличия сопутствующих заболеваний. При адекватном лечении и отсутствии другой патологии в течение 2-3 недель наступает улучшение состояния: уменьшаются признаки дыхательной недостаточности, восстанавливается аппетит, нормализуется нервная система, но в некоторых случаях пневмония принимает затяжной характер. Наиболее часты такие осложнения, как отит, ателектазы легких (см. выше), развитие абсцессов (гнойных очагов), чаще в легких; скопление гноя и воздуха в грудной клетке (пиопневмоторакс), расширение бронхов с застоем в ни» мокроты и возникновением воспалительных процессов (бронхоэктазии). Включает тщательный уход за ребенком. Нельзя допускать его переохлаждения и перегревания; следить за гигиеной кожи, часто менять положение тела, кормить только из рожка или через зонд. Прикладывать к груди разрешают только при удовлетворительном состоянии, т.е. при исчезновении дыхательной недостаточности, интоксикации.

  • 347. Анатомия, физиология и патология дыхательной системы у детей
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    При инфицировании внутриутробно расстройства дыхания выявляются уже в первые минуты жизни. Как правило, имеется асфиксия. Даже если первый вдох появляется в срок, то сразу же отмечают одышку, шумное дыхание, повышение температуры в течение первых 2-3 дней, нарастание явлений дыхательной недостаточности (бледность с сероватым оттенком, синюшность), вялость, срыгивания, мышечную слабость, снижение рефлексов, сердечную слабость, увеличение печени и селезенки, потерю массы тела. Наряду с этим выявляются признаки, характерные для конкретной инфекции. В случае инфицирования после родов заболевание начинается остро, с явлений насморка, подъема температуры тела с дальнейшим развитием дыхательных расстройств. Хрипы, в отличие от предыдущих форм болезни, выслушиваются не всегда. В первые дни болезни дети беспокойны, возбуждены, срыгивают, прибавляют в весе, в дальнейшем они становятся бледными, вялыми, нарастает одышка, синюшность, учащение сердцебиения, приглушение тонов сердца. Симптомы и течение в зависимости от возбудителя. При пневмониях, вызванных респираторно-синцшпиальной инфекцией (вид вируса), часто встречается затруднение дыхания; при аденовирусной инфекции - конъюнктивит, насморк, влажный кашель, обильные хрипы; при гриппе - поражается нервная система. Прогноз зависит от тяжести состояния, наличия сопутствующих заболеваний. При адекватном лечении и отсутствии другой патологии в течение 2-3 недель наступает улучшение состояния: уменьшаются признаки дыхательной недостаточности, восстанавливается аппетит, нормализуется нервная система, но в некоторых случаях пневмония принимает затяжной характер. Наиболее часты такие осложнения, как отит, ателектазы легких (см. выше), развитие абсцессов (гнойных очагов), чаще в легких; скопление гноя и воздуха в грудной клетке (пиопневмоторакс), расширение бронхов с застоем в ни» мокроты и возникновением воспалительных процессов (бронхоэктазии). Включает тщательный уход за ребенком. Нельзя допускать его переохлаждения и перегревания; следить за гигиеной кожи, часто менять положение тела, кормить только из рожка или через зонд. Прикладывать к груди разрешают только при удовлетворительном состоянии, т.е. при исчезновении дыхательной недостаточности, интоксикации.

  • 348. Анатомия, физиология и патология органов слуха и речи
    Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

    Высота голоса зависит от частоты колебаний голосовых связок, которая, в свою очередь, находится в зависимости от длины, толщины и напряжения голосовых связок. Чем длиннее голосовые связки, чем они толще и сем меньше напряжены, тем ниже звук голоса. Изменение высоты голоса обеспечивается работой мышечного аппарата гортани. При произнесении (или пении) низких звуков натяжение голосовых связок невелико (натягивающая голосовую связку перстне-щитовидная мышца не работает); активна голосовая (щиточерпаловидная) мышца, которая при своем сокращении становится толще и тем самым увеличивает толщину голосовой связки. Повышение звука достигается увеличения натяжения голосовых связок посредством сокращения перстне-щитовидной мышцы. Этот механизм действует, однако, лишь до известного предела. После максимального сокращения перстне-щитовидной мышцы дальнейшее увеличение голосовых связок невозможно. Тогда начинает действовать другой механизм - укорочение колеблющейся части голосовых связок. Это достигается посредством сокращения поперечной мышцы, которая плотно прижимает черпаловидные хрящи друг к другу, вследствие чего задние концы голосовых связок лишаются возможности колебаться. Колеблется только передняя часть голосовых связок, которые, укоротившись, как прижатые пальцем струны скрипки, начинают издавать более высокий звук. Для дальнейшего повышения голоса вновь начинает усиливаться натяжение уже укороченных голосовых связок. Когда же наступает предел натяжению и укорочению колеблющихся отрезков голосовых связок, вступает в действие механизм фальцета.

  • 349. Анатомо-физиологические особенности детей и подростков
    Информация пополнение в коллекции 13.06.2011

    У новорожденного сердце относительно велико и составляет 0,8% от массы тела. К 3 годам жизни масса сердца становится равной 0,5%, то есть начинает соответствовать сердцу взрослого. Детское сердце растет неравномерно: наиболее энергично в первые два года жизни и в период созревания; до 2 лет наиболее интенсивно растут предсердия, с 10 лет - желудочки. Однако во все периоды детства увеличение объема сердца отстает от роста тела. Сердце новорожденного ребенка имеет округлую форму, что связано с недостаточным развитием желудочков и сравнительно большими размерами предсердий. К 6 годам форма сердца приближается к овальной, свойственной сердцу взрослого. Положение сердца зависит от возраста ребенка. У новорожденных и детей первых двух лет жизни из-за высокого стояния диафрагмы сердце расположено горизонтально, к 2-3 годам оно принимает косое положение. Толщина стенок правого и левого желудочков у новорожденных почти одинакова. В дальнейшем рост происходит неравномерно: из-за большей нагрузки толщина левого желудочка увеличивается более значительно, чем правого.

  • 350. Анатомо-физиологические особенности органов и систем ребенка
    Информация пополнение в коллекции 19.06.2010

    При рождении масса головного мозга относительно велика, она составляет Ун массы тела (у взрослого1/40)- Извилины и борозды большого мозга развиты недостаточно, ткань мозга богата водой. Однако уже в первые месяцы жизни происходит интенсивное развитие мозга и его важнейших структурных элементов. На протяжении первых лет жизни наблюдается дальнейшее развитие высшей нервной деятельности. Зрелые по форме и структуре нервные клетки коры большого мозга можно обнаружить у ребенка в возрасте 1 1/2 лет, но процесс созревания нервных клеток завершается позже, обычно к 7 годам. Развитие спинного мозга у новорожденного почти завершено, и этот отдел нервной системы способен к функционированию. Ребенок рождается, имея физиологические рефлексы: сосательный, глотательный, пищевой и защитный (мигание при резком свете). Под влиянием окружающей среды по мере совершенствования функции коры большого мозга к концу 1-го месяца жизни у ребенка вырабатываются условные рефлексы. Далее выработка условных рефлексов все более усложняется. Следовательно, функциональная зрелость коры большого мозга определяет возможность образования условных рефлексов. Помимо этого, выработка условных рефлексов зависит от развития органов чувств - слуха, зрения, обоняния, осязания, вкуса. К моменту рождения они функционируют, но совершенствуются лишь по мере развития ребенка. У новорожденного менее готовыми к восприятию являются слуховой и зрительный анализаторы. Однако уже с первых месяцев жизни под влиянием внешних воздействий происходит развитие зрительных и слуховых реакций. После 2 нед жизни ребенок начинает реагировать на звук, отчетливо различает звуки на 2-м месяце. В этот период жизни ребенок начинает следить за яркими игрушками, на 3-м месяце, фиксируя взгляд, водит глазами за предметом, в конце 1-го полугодия различает цвета, узнает мать. В результате влияния окружающей среды в дальнейшем постепенно происходит совершенствование условнорефлекторной деятельности.

  • 351. Анатомо-физиологические особенности органов кровообращения и сердечно-сосудистой системы
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Сердце. У новорожденного сердце относительно велико и составляет 0,8% от массы тела. К 3 годам жизни масса сердца становится равной 0,5%, то есть начинает соответствовать сердцу взрослого. Детское сердце растет неравномерно: наиболее энергично в первые два года жизни и в период созревания; до 2 лет наиболее интенсивно растут предсердия, с 10 лет желудочки. Однако во все периоды детства увеличение объема сердца отстает от роста тела. Сердце новорожденного ребенка имеет округлую форму, что связано с недостаточным развитием желудочков и сравнительно большими размерами предсердий. К 6 годам форма сердца приближается к овальной, свойственной сердцу взрослого. Положение сердца зависит от возраста ребенка. У новорожденных и детей первых двух лет жизни из-за высокого стояния диафрагмы сердце расположено горизонтально, к 23 годам оно принимает косое положение. Толщина стенок правого и левого желудочков у новорожденных почти одинакова. В дальнейшем рост происходит неравномерно: из-за большей нагрузки толщина левого желудочка увеличивается более значительно, чем правого. У ребенка, особенно первых недель и месяцев жизни, сохраняются различного вида сообщения между кровеносными сосудами, левыми и правыми отделами сердца: овальное отверстие в межпредсердной перегородке, артериальный проток, артериоло-венулярные анастомозы в малом круге кровообращения и др. В результате этих сообщений кровь из камеры с высоким давлением сбрасывается в камеру с низким давлением. В некоторых случаях, например при легочной гипертен-зии или развитии дыхательной недостаточности, давление в легочной артерии и правых отделах сердца начинает превышать давление в артериях большого круга кровообращения, что приводит к изменению направления сброса крови (шунт справа налево) и смешиванию артериальной крови с венозной.

  • 352. Анатомо-физиологические особенности ребенка с точки зрения анестезиолога
    Информация пополнение в коллекции 23.03.2010

    На отдельных этапах (1, 2, 3-й день жизни, 1-я неделя и т.д.) новорожденный по-разному реагирует на вредные воздействия, а также на методы интенсивного лечения. Лабильность ответных реакций, легкая ранимость тканей значительно быстрее, чем у взрослых, приводят к травме, отеку, кровоизлияниям и нарушению жизненно важных функций. Лабильность и незрелость ЦНС, малая масса тела и, соответственно, незначительные энергетические запасы предрасполагают к тому, что под воздействием различных факторов, в том числе интенсивной терапии, новорожденный гораздо быстрее взрослого переходит из одного критического состояния в другое. Так, «небольшие» неточности в инфузионной терапии на фоне дегидратации могут быстро привести к гипергидратации, неадекватная оксигенотерапия при гипоксемии опасна возникновением гипероксии и т.д. Важно отметить, что многие нормальные константы жизнедеятельности ребенка раннего возраста изучены менее точно, чем у взрослого человека. Определение ряда электрофизиологических, биохимических и других показателей у маленьких пациентов более сложно, опасно, трудновыполнимо, а иногда и невозможно. Это затрудняет как диагностику, так и коррекцию различных нарушений.

  • 353. Анатомо-фізіологічні особливості дихальної та травної систем в дітей
    Информация пополнение в коллекции 08.07.2010

    1. Збираючи анамнез, необхідно з'ясувати спадковість щодо захворювань травної системи, перинатальний анамнез (гестоз, загроза переривання вагітності, захворювання вагітної та новонародженого та їй.), особливості вигодовування дитини (природне, штучне, змішане, Відгодовування, режим), наявність диспепсичних явищ (зригування, блювання, біль у животі, стан апетиту, частота і характер випорожнень).

    1. Оглядаючи дитину, потрібно звернути увагу на стан язика (сухий, із нальотом, малиновий, «географічний», великий), слизової оболонки рота (бліда, наявність енантеми, крововиливів, плям Філатова), зубів, мигдаликів; на колір шкіри, розмір живота, його форму, перистальтику, стан пупка (мокнучий, гнійні виділення), стан ануса (зяяння).
    2. Проводячи поверхневу пальпацію, треба визначити напруження, тонус м'язів передньої черевної стінки (знижений або підвищений), больові зони Захар'їна-Геда (холедоходуоденальну, епігастральну, зону Шоффара, панкреатичну, апендикулярну, сигмальну), симптом Щоткіна-Блюмберга.
    3. Проводячи глибоку пальпацію за методикою Образцова-Стра-жеска, визначають особливості органів черевної порожнини (кишечнику, печінки, жовчного міхура, селезінки, підшлункової залози, мезентеріальних лімфатичних вузлів). Для виявлення патології органів черевної порожнини потрібно визначати деякі больові точки та симптоми. При ураженні печінки та жовчного міхура - точку та симптом Кера, симптоми Лепіне, Ортнера, Георгієвського-Мюсі, Мерфі. При ураженні шлунка або дванадцятипалої кишки - симптоми Менделя, точки Боаса та Опенховського. При ураженні підшлункової залози - точки та симптом Мейо-Робсона, точки Дежардена. При ураженні нирок - симптом Пастернацького, при перитоніті - симптом Щоткіна-Блюмберга.
    4. За допомогою перкусії визначають наявність рідини в черевній порожнині; розмір печінки за Курловим (11x9x7 см) у дітей з 5-7-річного віку; розмір селезінки (у віці 1 року - 4 х 4 см, 2-3 років - 5 х 5 см, 6-7 років - 6x6 см, згодом, дорослих - 6x7 см). У дітей молодшого віку визначають розміщення верхньої межі печінки (V- VI ребро) і пальпаторно місце розташування нижнього краю (до 5-7-річного віку - на 1-2 см нижче від ребрової дуги).
    5. Оцінити результати лабораторно-інструментальних досліджень: фракційного дослідження шлункового соку, дуоденального зондування, ендоскопічного дослідження верхніх і нижніх відділів травного тракту, ультразвукового дослідження паренхіматозних органів, копро грами, бактеріограми, рентгенологічних та радіологічних, біохімічних та імунологічних методів дослідження.
  • 354. Анатомо-фізіологічні особливості і патології дитячого організму
    Информация пополнение в коллекции 13.07.2010

    Внутрішньоутробний етап індивідуального розвитку триває від моменту зачаття до народження дитини, продовжується в середньому 270-280 днів, починаючи з першого дня останнього менструального циклу жінки. Перша фаза - ембріонального розвитку - триває від утворення зиготи до 2 міс, характеризується закладкою та органогенезом більшості органів і систем. Дія тератогенних факторів у цей момент спричинює формування найгрубіших анатомічних та диспластичних вад розвитку (ембріопатій). Тому період вагітності з 3-го до 7-го тижня прийнято вважати критичним періодом розвитку плода. Друга фаза - плацентарного, або фетального, розвитку - триває від 3-го місяця до народження дитини і поділяється на два підперіоди: ранній та пізній. Ранній фетальний підперіод (до кінця 28-го тижня) характеризується інтенсивними процесами диференціювання та дозрівання всіх тканин. Різні шкідливі впливи на організм матері можуть призводити до розвитку вад внутрішньоутробного розвитку, які проявлятимуться затримкою росту та диференціювання (гіпоплазією) органів чи порушенням диференціювання тканин (дисплазією). При інфекційних захворюваннях матері, таких як грип, краснуха, цитомегалія, вірусний гепатит тощо, у цій фазі виникають не вади розвитку, а проліферативні реакції сполучної тканини, тобто цирози та фібрози. Сукупність змін плода, що виникають у цей період під впливом несприятливих факторів, називають ранніми фетопатіями. Пізній фетальний підперіод триває з 28-го тижня вагітності до пологів. Несприятливі фактори, які діють на плід у цей період, можуть призводити до народження дитини з функціональною незрілістю та внутрішньоутробною гіпотрофією. При дії на плід інфекційних агентів виникає типовий інфекційний процес з проявами, характерними для того чи іншого збудника. У пізній фетальний період забезпечуються процеси депонування багатьох мікронутрієнтів (солей кальцію, заліза, міді, вітамінів тощо), потреба в яких у післяпологовий період не задовольняється материнським молоком.

  • 355. Анатомо-фізіологічні особливості імунної та серцево-судинної системи системи в дітей
    Информация пополнение в коллекции 14.07.2010

    - рецидивуючі вірусні, грибкові інфекції, інвазії найпростіших, гельмінтози;

    • тяжкі ускладнення при вакцинації живими вакцинами;
    • тотальна алопеція;
    • висока частота пухлинних захворювань у родині. Недостатність В-клітинної ланки:
    • -рецидивуючі та тяжкі бактеріальні інфекції (отити, синуїти, Пневмонії, бронхіти, кон'юнктивіти, сепсис, менінгіт); відносно рідке виникнення грибкових і вірусних інфекцій.
    • Недостатність фагоцитозу:
    • рецидивуючі та тяжкі інфекції шкіри і слизових оболонок, у тому числі грибкові;
    • синуїти, пневмонії, сепсис;
    • повторні гнійні артрити та остеомієліти. Недостатність ферментної системи комплементу:
    • аутоімунні захворювання;
    • рецидивуючі піогенні інфекції;
    • рецидивуючі менінгококові та гонококові інфекції.
    • Основні тести лабораторної імунодіагностики
    • Тести І рівня (орієнтовні):
    • визначення абсолютної та відносної кількості лімфоцитів у крові;
    • визначення кількості Т- і В-лімфоцитів;
    • оцінка фагоцитарної активності нейтрофілів;
    • визначення основних класів сироваткових імуноглобулінів (IgA, IgG, IgM);
    • визначення титру комплементу.
    • Після інтерпретації результатів тестів І рівня визначають тактику подальшого імунологічного дослідження хворого. Тести II рівня проводять вибірково, залежно від мети подальшого імунологічного дослідження.
    • Тести II рівня:
    • визначення субпопопуляцій Т- і В-лімфоцитів;
    • визначення імунорегуляторного індексу (Т-хелпери / Т-супре-сори);
    • визначення субпопопуляцій сироваткових імуноглобулінів (IgG IgG2, IgG3, IgG4);
    • визначення вмісту секреторного IgA;
    • визначення рівня загального та специфічних IgE (алерготесту-вання);
    • визначення рівня циркулюючих імунних комплексів;
    • проведення реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ);
    • НСТ-тест;
    • визначення вмісту цитокінів;
    • інші тести.
  • 356. Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи в дітей. Нервово-психічний розвиток дитини
    Информация пополнение в коллекции 11.07.2010

    Оцінка величини QD (за D. Wechsler, 1965)QDВаріанти психічного розвитку>130Дуже високий120-129Високий111-120Високий нормальний90-110Середній нормальний80-89Слабкий нормальний70-79Пограничні випадки<69Дебільність

    • Нормальним для дитини перших років життя вважається нервово-психічний розвиток, який відстає від паспортного або випереджає його на один епікризовий термін: до 1-річного віку - 15 днів, у віці 1-2 років - 3 міс, 2-3 років - 6 міс.
    • У разі визначення відставання більше ніж на 2 епікризові терміни треба виключати педагогічну занедбаність, захворювання нервової системи тощо.
    • Для встановлення епікризового терміну оцінюють нервово-психічний розвиток дітей на підставі основних ліній розвитку.
    • Для дітей першого півріччя життя - це формування слухових і зорових орієнтовних реакцій, позитивних емоцій, рухів кінцівок, загальних рухових навичок, підготовчих етапів активної мови й умінь.
    • У віці від 6 до 12 міс оцінюють розвиток загальних рухів, розуміння мови, активної мови, дій з предметами, умінь і навичок, що проявляються в процесі спілкування дітей один з одним.
    • На 2-му році життя основними показниками є такі: розвиток розуміння й активної мови; сенсорний розвиток, ігри та дії з предметами; подальше становлення рухової активності, умінь і навичок.
    • У віці від 2 до 3 років основними показниками є: активна мова, сенсорний розвиток, участь в іграх, конструктивна та образотворча діяльність, рухова активність.
    • Для оцінки нервово-психічного розвитку дітей від 3 до 7 років користуються даними спостережень за поведінкою дитини під час різних режимних моментів, при проведенні поглиблених лікарських оглядів, а також характеристики педагога. При цьому основними показниками є моторний розвиток та зорова координація, розвиток мови, пізнавальна діяльність, соціально-культурний розвиток.
    • Основні симптоми та синдроми ураження нервової системи в дітей раннього віку
    • Менінгеальний синдром. Клінічні симптоми, які виникають при ураженні мозкових оболон (запального і незапального генезу), утворюють менінгеальний синдром. До найбільш частих ознак належать такі:
    • менінгеальні знаки, рефлекси;
    • головний біль (у дітей раннього віку він проявляється монотонним криком), запаморочення;
    • нудота, блювання, що не пов'язані з вживанням їжі;
    • - у маленьких дітей - вибухання, напруження великого тім'ячка, у здорової дитини відчувається його пульсація;
    • -Загальна гіперестезія (підвищена чутливість) - безболісний дотик до шкіри дитини супроводжується плачем, криком.
    • При ураженні мозкових оболон незапального генезу розвивається синдром менінгізму. Це обумовлено недостатністю гематоенцефалічного бар'єра.
    • Енцефалічний синдром. Ураження головного мозку при всьому різноманітті клінічних проявів має ряд загальних рис:
    • -загальноінфекційні симптоми - підвищення температури тіла, зміна картини крові;
    • загальномозкові симптоми - набряк, гіперемія, гіперсекреція спинномозкової рідини, порушення свідомості, нерідко збудження, епілептичні напади, сіпання м'язів; при тяжкому перебігу - пригнічення рефлексів, порушення серцевої діяльності і дихання;
    • вогнищеві симптоми різного ступеня вираженості, які залежать від локалізації уражених ділянок мозку (рухові, чутливі, мовні розлади тощо);
    • менінгеальні симптоми, які майже завжди супроводжують енцефаліт.
    • Синдром рухових порушень. Унаслідок ураження різних ділянок рухових відділів центральної або периферичної нервової системи виникають парези (ослаблення рухів) або паралічі (відсутність рухів). За локалізацією ураження поділяють на такі:
    • центральні (спастичні), які супроводжуються підвищенням м'язового тонусу, сухожилкових рефлексів, появою патологічних рефлексів та зниженням або відсутністю шкірних рефлексів;
    • периферичні (атонічні, мляві), які супроводжуються зниженням або відсутністю тонусу м'язів, сухожилково-періостальних рефлексів, атрофією м'язів, може спостерігатись фібрилярне тремтіння м'язів.
    • Гіперкінези (мимовільні, неритмічні, різноманітні, некоординовані рухи кінцівок у великих суглобах) поділяють на такі різновиди: атетоз, тик, тремор. Гіперкінези є результатом порушення функції стріар-ної системи, яка відповідає за м'язовий тонус. Вони відзначаються при органічних ураженнях мозку, хореї, гіперкінетичній формі дитячого церебрального паралічу.
    • Синдроми порушення свідомості включають сомнолентність, ступор, сопор і кому.
    • Сомнолентність - постійна млявість, сонливість, але сон настає на короткі періоди, поверхневий. Замість плачу та крику тихий стогін, реакція на догляд матері непомітна, дитина слабо реагує на огляд та сповивання. Шкірна чутливість і сухожилкові рефлекси знижені.
    • Ступор - стан оціпеніння, з якого хворий виходить тяжко, після енергійного турбування. Рефлекси знижені.
    • Сопор - глибокий сон, приголомшеність, дитину неможливо розбуркати. Шкірна чутливість не визначається, сухожилкові рефлекси викликаються важко і не постійно. Реакція на біль невиразна. Збережені зіничний, рогівковий рефлекси, ковтання.
    • Кома - вимкнення свідомості з повною втратою сприйняття навколишнього світу і самого себе. Виділяють три ступеня вираженості (стадії).
    • Судомний синдром. Є однією з найбільш частих ознак ураження нервової системи. Судоми - це раптові напади мимовільних, короткочасних скорочень м'язів зі знепритомненням чи збереженою свідомістю.
    • Судоми бувають:
    • клонічні - мимовільні сіпання м'язів (починаються з м'язів обличчя, поступово переходять на кінцівки й тулуб);
    • тонічні - мимовільне напруження м'язів без сіпання (класичний приклад - опістотонус при правці);
    • тоніко-клонічні - спочатку голова відкидається назад, верхні кінцівки згинаються в суглобах, нижні витягуються (це тонічна стадія). Після цього настає короткочасна зупинка дихання, яка змінюється глибоким вдихом. Це є початком клонічної стадії, яка проявляється сіпання м'язів лиця, кінцівок, гучним диханням.
  • 357. Анатомо-фізіологічні особливості сечової та ендокринної систем в дітей
    Информация пополнение в коллекции 09.07.2010

    Дизуричний синдром - комплекс симптомів, які свідчать про патологічний характер акту сечовипускання. Він об'єднує такі симптоми:

    • нетримання сечі - виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання;
    • енурез - виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання в нічний час;
    • неутримання сечі - виділення сечі після попереднього імперативного позиву до сечовипускання;
    • странгурія - болісність при сечовипусканні;
    • ішурія (затримка сечі) - відсутність сечі після позиву до сечовипускання при наявності сечі в порожнині сечового міхура;
    • полакіурія - збільшення частоти сечовипускань;
    • олігурія - зменшення діурезу (добової кількості сечі) до 20 - ЗО% від норми;
    • анурія - зменшення діурезу до 6-7% від норми;
    • поліурія - збільшення діурезу в 1,5 разу від норми;
    • ніктурія - переважання кількості сечі, що виділяється в нічний час, над кількістю сечі, що виділяється вдень.
    • Сечовий синдром - будь-які зміни якісного та кількісного складу сечі, які виявляються при лабораторному дослідженні. Цей синдром представлений макрогематурією, мікрогематурією, лейкоцитурією, бактеріурією, протеїнурією, циліндрурією, кристалурією, глюкозурією, кетонурією, змінами рН сечі та іншими проявами.
    • Анатомо-фізіологічні особливості ендокринної системи в дітей. Методика дослідження. Семіотика уражень
    • Анатомо-фізіологічні особливості та ознаки порушення функції ендокринних залоз у дітей
    • Щитоподібна залоза. Закладка щитоподібної залози відбувається на 3-му тижні ембріогенезу. Початок секреції гормонів відзначається лише на 3-му місяці розвитку плода. Секреція гормонів на рівні дорослої людини відзначається з 5-го місяця внутрішньоутробного розвитку.
    • Продукуються такі гормони: тетрайодтиронін і трийодтиронін. Дія гормонів даної залози - регуляція білкового, вуглеводного, жирового та енергетичного обмінів, участь у процесах росту та диференціації тканин.
    • Ознаки порушення функції щитоподібної залози:
    • гіпотиреоз - затримка росту та психомоторного розвитку, гіпотонія м'язів, загальна загальмованість, мерзлякуватість, брадикардія, зниження артеріального тиску;
    • гіпертиреоз - дратівливість, порушення сну, гіперкінези, субфебрильна температура тіла, тахікардія, підвищення систолічного артеріального тиску, гіперфагія, пронос, схуднення.
    • Парафолікулярні клітини щитоподібної залози. Закладка цих клітин відбувається на 14-му тижні ембріогенезу. Максимальна гормональна активність виявляється наприкінці внутрішньоутробного періоду та в перші роки життя.
    • Цими клітинами продукується гормон кальцитонін. Дія цього гормону - зниження рівня кальцію в крові при гіперкальціємії.
    • Прищитоподібні залози. Закладка прищитоподібних залоз відбувається на 5 - 7-му тижні ембріогенезу. Максимальна функціональна активність відзначається наприкінці внутрішньоутробного періоду та в перші роки життя.
    • Прищитоподібні залози продукують паратгормон. Дія даного гормону - регуляція обміну кальцію (підвищує рівень кальцію в крові). Ознаки порушення функції прищитоподібних залоз:
    • гіпопаратиреоз - судоми;
    • гіперпаратиреоз - порушення функції внутрішніх органів унаслідок їх кальцифікації.
    • Надниркові залози: кіркова речовина. Закладка фетальної кіркової речовини відбувається на 3-4-му тижні ембріогенезу. Початок синтезу гормонів відзначається з 9 - 16-го тижнів ембріогенезу. Закінчення формування постійної кіркової речовини виявляється у віці 10-12 років.
    • Зони кіркової речовини та їх гормони:
    • клубочкова зона продукує мінералокортикоїди (альдостерон, девоксикортикостерон);
    • пучкова зона продукує глюкокортикоїди (кортизол, кортико-стерон);
    • сітчаста зона продукує андрогени, естрогени, прогестерон.
    • Дія гормонів полягає в регуляції всіх видів обміну речовин, а також у регуляції процесів росту та статевої диференціації.
    • Ознаки порушення функції кіркової речовини надниркових залоз:
    • гіпофункція кіркової речовини - гостра надниркова недостатність (перебіг за типом кардіоваскулярного шоку), хронічна фор-Mft - хвороба Аддісона (гіпотонія м'язів, зниження маси тіла, помірна іртеріальна гіпотензія, пігментація шкіри);
    • гіперфункція кіркової речовини - клінічна картина залежить (Ід зони ураження (артеріальна гіпертензія, ожиріння, затримка рос-fy» стрії на шкірі, остеопороз, порушення статевого розвитку).
    • Надниркові залози: мозкова речовина. Секреція гормонів визначиться вже з 3-го місяця внутрішньоутробного періоду. Закінчення Морфологічного формування відзначається у віці 10-12 років.
    • Мозкова речовина продукує гормони: норадреналін, адреналін. Дія ЦИХ гормонів - стимуляція серцево-судинної системи, гіперглікемі-ЧПй дія.
    • Ознаки порушення функції мозкової речовини надниркових залоз:
    • практичне значення має тільки гіперсекреція - артеріальна
      гіпертензія.
    • Підшлункова залоза: острівці Лангерганса. Закладка острівців відбувається на 9-12-му тижні ембріогенезу.
    • Основні гормони острівців Лангерганса: інсулін та глюкагон. Інсулін регулює вуглеводний обмін (сприяє утилізації глюкози тканинами, знижує рівень глюкози в крові), сприяє синтезу білків та жирів; глюкагон підвищує рівень глюкози в крові.
    • Ознаки порушення функції острівців Лангерганса:
    • у клінічній практиці основне значення має дефіцит інсуліну -
      цукровий діабет (поліурія, полідипсія, зниження маси тіла, гіперглікемія, глюкозурія).
    • Статеві залози: яєчка. Формування яєчок відбувається з первинної гонади за наявності набору статевих хромосом XY на 6-16-му тижні внутрішньоутробного розвитку. Початок секреції андрогенів відзначається з 17-го тижня внутрішньоутробного розвитку.
    • Висока гормональна активність відзначається внутрішньоутробно до терміну пологів та починаючи з 13-річного віку. Синтез тестостерону яєчками є необхідною умовою статевої диференціації плода за чоловічим типом. Низька гормональна активність констатується в дітей віком до 12 років.
    • Ознаки порушення функції яєчок:
    • дефіцит гормонів у внутрішньоутробний період призводить до фемінізації статевих органів, а в постнатальний період - до гіпогонадизму (статеві органи на дитячій стадії розвитку, відсутні вторинні статеві чоловічі ознаки, євнухоїдна будова тіла);
    • гіперсекреція тестостерону у хлопчиків - синдром передчасного статевого розвитку.
    • Статеві залози: яєчники. Диференціація з первинної гонади відбувається з 6-го тижня ембріогенезу (за наявності статевих хромосом XX). Закінчення формування яєчників відзначається у віці 10 років.
    • Низька секреція естрогенів відзначається внутрішньоутробно та після народження в дівчаток до 9-10-річного віку. Висока секреція естрогенів констатується в пубертатний період та в жінок.
    • Ознаки порушення функції яєчників:
    • дефіцит естрогенів у дівчат призводить до розвитку гіпогонадизму (недостатній розвиток грудних залоз, відсутність менструацій, євнухоїдна будова тіла);
    • гіперсекреція естрогенів у дівчат сприяє передчасному статевому дозріванню.
    • Гіпофіз: аденогіпофіз. Закладка відбувається на 4-му тижні ембріогенезу.
    • Види клітин і гормони, що ними синтезуються:
    • еозинофільні клітини - соматотропін, пролактин;
    • базофільні клітини - тиротропін, кортикотропін, лютропін, фолітропін;
    • базофільні клітини проміжної частини - меланотропін, ліпо тропін.
    • Висока гормональна активність відзначається з внутрішньоутробного періоду за рахунок тиротропіну та кортикотропіну, після народження - також за рахунок соматотропіну; з пубертатного періоду - також за рахунок лютропіну, фолітропіну.
    • Ознаки порушення функції аденогіпофіза:
    • гіпопітуїтаризм сприяє розвитку гіпофізарного нанізму (дефіцит еоматотропіну та тиротропіну);
    • гіперпітуїтаризм - розвиток гігантизму (еозинофільна аденома), хвороби Кушінґа (базофільна аденома).
    • Гіпофіз: нейрогіпофіз. Гормони нейрогіпофіза синтезуються в ядрах переднього гіпоталамуса. Початок невросекреції відзначається на 20-му тижні внутрішньоутробного розвитку. Гормональна активність іростає в постнатальний період.
    • Гормони та їх дія: вазопресин (сприяє проникності дистальних канальців нирок для води), окситоцин (стимулює скорочення м'язів матки та міоепітеліальних клітин грудної залози).
    • Ознаки порушення функції:
    • практичне значення в дитячому віці має дефіцит вазопресину, що призводить до розвитку нецукрового діабету (поліурія, полідипсія, дегідратація).
    • Епіфіз. Закладка епіфіза відбувається на 6-7-му тижні ембріогенезу. Секреція гормонів відзначається з 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку. Висока гормональна активність констатується до 8 - 10-річного віку.
    • Основний гормон і його дія - мелатонін, який блокує секрецію тропінів у гіпофізі.
    • Ознаки порушення функції епіфіза:
    • гіперсекреція мелатоніну сприяє затримці статевого розвитку;
    • гіпосекреція - передчасному статевому розвитку.
  • 358. Анафилактический шок
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Клиническая картина. Степень выраженности анафилактического шока зависит от быстроты развития сосудистого коллапса и нарушения функции головного мозга. Легкая степень анафилактического шока (продолжительность развития - от нескольких минут до 2 ч) проявляется гиперемией кожных покровов, зудом, чиханием, першением, ринореей, головокружением, головными болями, гипотензией, тахикардией, чувством жара, нарастающей слабостью, неприятными ощущениями в различных областях тела. Средняя степень тяжести анафилактического шока характеризуется наиболее развернутой клинической картиной: токсидермией, отеком Квинке, конъюнктивитом, стоматитом, циркуляторными нарушениями - учащением сердцебиения, болями в сердце, аритмией, понижением АД, резкой слабостью, головокружением, нарушением зрения, беспокойством, возбуждением, чувством страха смерти, дрожанием, бледностью, холодным липким потом, снижением слуха, звоном и шумом в голове, обморочным состоянием. На этом фоне возможно развитие обструктивного синдрома по типу приступа бронхиальной астмы с проявлением цианоза, наличием желудочно-кишечного (тошнота и рвота, вздутие живота, отек языка, боли внизу живота, понос с примесью крови в кале, резкие боли в животе) и почечного (позывы к мочеиспусканию, полиурия) синдромов. Тяжелая степень анафилактического шока - молниеносно развивается коллапс (бледность, цианоз, нитевидный пульс, резкое снижение АД), коматозное состояние (с потерей сознания, непроизвольными дефекацией и мочеиспусканием), зрачки расширены, реакция их на свет отсутствует. При последующем падении артериального давления пульс и АД не определяются, останавливается сердце, прекращается дыхание. Возможны варианты анафилактического шока с преимущественным поражением: а) кожных покровов с нарастающим кожным зудом, гиперемией, появлением распространенных крапивницы, отеков Квинке; б) нервной системы (церебральный вариант) с развитием сильной головной боли, появлением тошноты, гиперестезии, парестезии, судорог с непроизвольным мочеиспусканием и дефекацией, потерей сознания с клиническими проявлениями по типу эпилепсии; в) органов дыхания (астматический вариант) с доминирующим удушьем и развитием асфиксии ввиду изменения проходимости верхних дыхательных путей вследствие отека гортани и нарушения проходимости средних и мелких бронхов; г) сердца (кардиогенный) с развитием картины острого миокардита или инфаркта миокарда и других органов.

  • 359. Анафилактический шок и анафилактоидные реакции
    Информация пополнение в коллекции 18.11.2009

    Анафилактические (аллергические) реакции протекают по типу гиперчувствительности немедленного типа и вызываются экзогенными агентами. Они характеризуются резким и жизнеугрожающим генерализованным патофизиологическим ответом со стороны кожи, дыхательной и сердечнососудистой системы. Первый контакт с антигеном стимулирует выработку специфических IgE-антител, связывающихся с тучными клетками и базофилами (иммунологическая стадия). Возникает сенсибилизация к антигену. При повторном его попадании в организм из этих клеток высвобождаются биологически активные вещества, в первую очередь гистамин (патохимическая стадия). В патофизиологической стадии за счет действия медиаторов на гладкую мускулатуру бронхов, кровеносных и лимфатических сосудов, эндотелий и межуточные тканевые образования развивается ряд синдромов: падение сосудистого тонуса, сокращение гладких мышц бронхов, кишечника, матки, повышение проницаемости сосудов с развитием отека и серозного воспаления, перераспределение крови и нарушение ее свертывания. Описаны случаи анафилаксии у пациентов без явной предварительной экспозиции специфического антигена, вероятно, вследствие иммунологической перекрестной реактивности.

  • 360. Анафилактический шок. Кома
    Информация пополнение в коллекции 27.09.2010

    Клиника анафилактического шока в значительной мере определяется промежутком времени от момента поступления антигена в организм до развития клинической картины, а также его формой (доза аллергена при этом чаще не имеет решающего значения). Анафилактический шок может начинаться с продромальных явлений, продолжительность и выраженность которых бывает различной. При этом появляются беспокойство, головокружение, головная боль, шум в ушах, чувство жара, гиперемия кожи, зуд, уртикарная сыпь, отеки, спастический кашель, учащенное дыхание, сердцебиение, в дальнейшем происходит снижение артериального давления, возникает анурия. При молниеносных и тяжелых формах анафилактического шока продромальные явления могут отсутствовать. Наступает резкое падение сердечной деятельности, вплоть до остановки кровообращения. При этом выключается сознание, не определяется пульс на магистральных сосудах, отсутствует самостоятельное дыхание, резко расширяются зрачки, отмечается выраженный цианоз или бледность кожи. Иногда при тяжелом течении анафилактического шока кожные проявления вначале отсутствуют и появляются позже (через 30- 40 мин). Острое течение имеет чаше всего так называемый кардиогенный вариант анафилактического шока, ведущим признаком которого является развитие острой недостаточности кровообращения. Иногда наблюдается астматоидный вариант, обусловленный бронхоспазмом, нарушением проходимости дыхательных путей, нередко с острым отеком легких. При этом вначале возникает нарушение дыхания и газообмена, а затем присоединяются расстройства гемодинамики и функции центральной нервной системы. Реже встречается церебральный вариант клинического течения анафилактического шока (психомоторное возбуждение, нарушение сознания, судороги, острая недостаточность кровообращения) или абдоминальный (тошнота, рвота, боль по всему животу, симптомы раздражения брюшины).