Литература

4861. Іван Франко і польська література
Дипломная работа пополнение в коллекции 22.10.2010
1. Баб”як П./М.Конопницька // Вільна Україна, 1980, 7 жовтня.
2. Баран Г. Ів. Франко про польську модерну // Франкознавчі студії. Зб. Наук праця Т. Дрогобич, 2001.
3. Береш С. Польська література на скляному екрані. - // Сучасність, - 2002, № 1.
4. Венгерок Л.М. Зі студій Ів. Франка над польською літературою В кн.: наукові записки, Житомир, педінститут, 1956.
5. Вервес Г.І. Франко польською мовою “Літературна газета”, 1956, № 25.
6. Вервес Г.Ю. Словацький і Україна, Київ, 1959.
7. Вервес Г.І. Франко. Спроба синтезу В кн.: Вервес Г, польська література і Україна, К, 1985.
8. Возняк М. С. І.Франко в 1883 1884. про польське питання В кн.: “Дослідження мови та літератури”.
9. Войтюк А. Поезія А. Міцкевича в оцінці І. Франка. - // Адам Міцкевич і Україна Дрогобич, 1958. с. 52 54.
10. Глинський І. Великий каменяр і Марія Конопницька// Всесвіт 1966 - № 5. с. 82 86.
11. Глинський І. Подільськими шляхами Ю. Словацького. Жовтень, 1969, № 10.
12. Глинський І. Споріднені революційним духом /І.Франко і Ю.Словацький/. Літературна Україна, 1966, 22 липня.
13. Грицков”ян Я. Польське франкознавство. Деякі підсумки перспективи розвитку // Літературознавство, К, - 2000 р.
14. Демська, Будзуляк Л. Міфи словянського романтизму або ж фатум Шевченка, Міцкевича, Пушкіна // Сучасність. 2004 р. - № 3. с. 106 110.
15. Історія польської літератури, - Видавництво “Мазепа”, Москва, 1968.
16. Кирилюк Є.П. Значення І.Франка для словянських літератур Наукові записки Т.XVIII, В.2. Київ, держ. інституту, 1958, с. 5-22.
17. Кочур, Зеров і Словацький. // Всесвіт, 1889, № 8.
18. Лірика, епос і драма у Міцкевича, Словацького, Красінського, Пушкіна та Шевченка // Нахлік Є. Доля Los Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. НАН України, Львівське відділення Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка, Львів, - 2003 р. с. 490-498.
19. Ленінська. Видавництво Київського університету, 1973.
20. Павличко Д. Український патріотизм Ю.Словацького. // Сучасність 2002 - № 10.
21. Пачовський П.І.Франко невтомний поборник українсько-польського культурного єднання. “Жовтень”, 1959, № 2, с.149-152.
22. Плита І. Постать Адама Міцкевича // Всесвіт. 1999. - № 2. с.101-104.
23. Радишевський Р.П. Видавництво “Дніпро”, 1985.
24. Ривкіс Я.Ф. І.Франко дослідник польської літератури. В кн.: Слов”янське літературознавство і фольклористика. В. 4. К, 1968.
25. Ривкіс Я.Ф. І.Франко про закономірності польського літературного процесу ХІХ століття. В кн.: Наукові записки Т 5, Житомир, педінститут, 1957.
26. Скуратівський В. Уроки польського романтизму. До 200-річчя від Дня народження Адама Міцкевича. // Укр.культура. 1998 - № 11-12. с.26.
27. Стахеев Б. Романтизм і літературний процес в Польщі. В кн.: Розвиток літератури в епоху формування націй. М, 1983.
28. Три поета еміграції (Про польських поетів: Міцкевича, Словацького, Красінського) // Тарнавський О. Відоме і невідоме. К. 1999.
29. Ю. Словацький. Срібний міф України. Поезії. Поеми. Драми. “До джерел”. - Львів, Світ, 2005. с. 304.
30. Шалата М. Іван Франко дослідник і критик польської літератури. Радянське слово, 1986, 9 липня.
31. І. Франко. Польський селянин в освітленні польської літератури // Франко І. Зібр. творів: У 50ти томах т. 27. К: наук. думка, 1980. - С. 66-94.
32. І. Франко. Поезія Яна Каспровича // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 27. К: наук. Думка, 1980. С. 257-264.
33. І.Франко. Переднє слово (До “Перебенді”. Т.Г.Шевченко) // Франко І. Зібр. творів: У 50ти томах т. 27. К: наук. думка, 1980. - С. 285-307.
34. І.Франко. Поет-герой. Памяті Северина Гощинського в річницю Бельведерської ночі. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 27. К: наук. Думка, 1980. С. 334-337.
35. І.Франко. Як виникають народні пісні. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 27. К: наук. Думка, 1980. С. 57-66.
36. І.Франко. З галузі науки і літератури. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 28. К: наук. Думка, 1980. С. 145-166.
37. І.Франко. Нове видання творів Ю.Словацького. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 29. К: наук. Думка, 1981. С. 113-116.
38. І.Франко. Юліуш Словацький і його твори. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 29. К: наук. Думка, 1981. С. 425-433.
39. І.Франко. Сучасні польські поети. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 31. К: наук. Думка, 1981. С. 385-412.
40. І. Франко. Богдан Залеський. // Франко І. Зібр. Творів: У 50-ти томах т. 33. К: наук. Думка, 1981. С. 291-292.
41. І.Франко. Марія Конопницька. // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти томах т. 33. К: наук. Думка, 1981. С. 375-383.
42. І. Франко. Адам Міцкевич. // Франко І. Зібр. Творів: У 50-ти томах т.39. К: наук. Думка, 1983. С. 256-257.
4862. Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х і 60-х років ХХ ст. як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь
Сочинение пополнение в коллекции 12.01.2009

Стімкий науковотехнічний поступ (політ у космос був лише одним з його досягнень), що породжував ілюзорну віру у всемогутність техніки, здатної стабілізувати суспільство, був одним із чинників змін художньої свідомості. Це твердження однаково справедливе і стосовно 20-х і стосовно 60-х років. Престиж техніки, принцип ефективності, надійності, повязаний з машиною, апологія матеріальної вигоди формували раціональний, прагматичний тип творчості. Дійсність, яка множила свої можливості за рахунок НТР, безцеремонно втручалась в художню форму, змінюючи її внутрішні характеристики. У 20-і підвищений інтерес до доцільної діяльності, технічний практицизм сформували стилістику літератури конструктивізму і футуризму. Конструктивісти, які прагнули до зближення творчості з виробництвом і наукою і футуристи, які взагалі заперечували необхідність мистецтва в майбутньому високорозвиненому суспільстві, протиставляли себе традиційним «волошковим» поетам. У 60-і за аналогічними мотивами виникла популярна дискусія між «ліриками» та «фізиками». У добу космічних ракет і атомної енергії художня література втрачає своє значення вважали «фізики». Вони намагались переконати широкий загал, що математичний інтеграл корисніший за поезію Байрона і картини Брюлова. Як доказ вони наводили всенародну увагу до польотів у космос Титова і Гагаріна і відсутність такої навіть до найталановитіших творів мистецтва. Внаслідок таких суперечок в літературу все інтенсивніше проникає наукова термінологія, навіть схеми та формули. Зявились твори, присвячені великим науковим відкриттям ХХ століття. І Драч перебував під враженням відкриття Крика і Уотсона, пишучи «Баладу ДНК»; привязаність до конкретної події, а саме роскладу ядра літію бригадою вчених УКРФТІ характеризується вірш «Атом» О. Ведміцького. Завдяки поетичним творам В. Поліщука («Подих стихії», «Матерія», «Безодні»), М. Доленга («Зелене тло», «Царство розуму», «Дійсність», «Споконвіку»), В. Гадзинського («Айнштайн. Земля»), М. Вінграновського («Атомні прилюдії»), І Драча («Ніж у сонці», «Кібернитичний собор»), М. Бажана («Число») українська література поповнилась зразками «наукової» поезії. Наукове бачення В. Поліщука та І. Драча має дотичні точки: з одного боку їх погляд на природу це погляд вченого, з іншого тонкого лірика. Подекуди до біологічних елементів поезій додаються філософські роздуми: «Що там, за дверима буття?» запитує себе ліричний герой одного з Драчевих віршів. Але відповіді нема:
4863. Ідейно-художній аналіз твору "Маріо і чарівник" Томаса Манна
Информация пополнение в коллекции 16.01.2010

Його інтерес до психоаналізу, романтизму, навіть до мистецтва та музики, були окремішніми моментами на тлі його служіння бюргерству. Бюргерство - основна тема його творчості. І якщо часом у його творчості бюргер і художник вступали між собою в конфлікт, кінцева правда для Томаса Манна була на боці бюргера, справжньої інтелігентності. Саме в той рік, коли молодий автор писав перші свої новели (1894), він познайомився з творами Ніцше, і знайомство це виявилось дуже важливим і взагалі для його духовного розвитку, і зокрема для тематики й стилю ранніх його новел. Чим приваблювала юнака філософія Ніцше? Протестуючи проти брехливої моралі буржуазного суспільства та проти немічного, позбавленого значних ідей декадентського мистецтва, вона сама була махровою квіткою декадансу, отруйною, як показав досвід двадцятого століття, квіткою, що була позбавлена позитивної, цілісної ідеї, називаючи істину, справедливість усього лише втішливими ілюзіями людства, убачала єдине виправдання для життя, котре не визнає моралі і є безжалісним, утім, представляючи собою явище естетичне. Чим приваблювала філософія Ніцше? Протестом, але не тільки цим. Людині, котра побачила на прикладі своєї родини, що ланцюг бюргерських чеснот не такий уже й непорушний, імпонувала рішучість, з якою ця філософія протиставляла мораль і життя. А крім того, для юнака, уже, судячи з його перших новел, який зіштовхнувся з жорстокістю життя в сфері, що посідає у свідомості людей його віку особливо велике місце, одкровенням було саме це переконане протиставлення моральності ідеї вищої, безжалісної "правоти буття". Але любов молодого Томаса Манна до філософії Ніцше була, при всій її проникливості, любов'ю без довіри. "Я майже нічого не приймав у нього на віру, - писав він, згадуючи про ті часи, - і саме це надавало моїй любові до нього глибини". Зміст цього визнання, як ми побачимо згодом, яснішає при знайомстві з першими кроками Томаса Манна в літературі - новелами, написаними в дев'яностих роках, хоча імені Ніцше в цих новелах ми не знайдемо. Т Манн відкрив себе ще раніше, ніж Ніцше, і це відіграло найважливішу роль у формуванні його уявлень про зразок художньої форми.
4864. Інтерпретація образу Дон Жуана у світовій літературі
Сочинение пополнение в коллекции 30.12.2010

У скарбниці світової літератури зібрано багато шедеврів, змальовано найвідоміші образи, створено чимало історій. Вічне питання, яке хвилювало людство весь час, ставало їх темою. Однією із таких тем є кохання. Ця тема мала свої відголоски майже у кожному художньому творі, який був написаний письменниками різних країн. Своєрідним носієм теми кохання виступає у багатьох художніх творах образ вічного героя-коханця, найвідомішого підкорювача жіночих сердець, це імя вже давно стало прозивним Дон Жуан. Як виник цей образ, як зародилась ідея про його створення? Відповідь знаходимо у минулому. Перші згадки про Дон Жуана знаходимо у ХІV столітті. Існував реальний історичний образ іменем Дон Хуан Теноріо. Він був вельможею при дворі кастильського короля Педро Жорстокого. Також Дон Хуан згадується у хроніках та у списку лицарів ордена Підвязки. Згідно з легендою Дон Хуан безкарно вдавався до розпусти протягом довгого часу і вбив одного разу командора ордена, який захищав честь своєї дочки. Тоді черниці - францисканки заманили Дон Хуана у монастирський сад і вбили його, поширивши чутки, що Дог Хуан був скинутий у пекло.
4865. Історичні умови створення "Повість минулих літ"
Курсовой проект пополнение в коллекции 07.09.2010

Автор другого Києво-печерського зведення доповнив свої джерела матеріалами грецьких хронографій. Друге Києво-печерське зведення і послужило основою «Повісті минулих літ», перша редакція якої була створена в 1113 році ченцем Києво-печерського монастиря Нестором, друга редакція - ігуменом Видубіцкого монастиря Сильвестром в 1116 році і третя - невідомим автором в тому ж монастирі в 1118 році. Цікаві уточнення гіпотези А. А. Шахматова зроблені радянським дослідником Д. С. Ліхачевим. Він відкинув можливість існування в 1039г. Давнішого Київського зведення і пов'язав історію виникнення літописання з конкретною боротьбою, яку вела Київська держава в 30-50 роках 11 сторіч проти політичних і релігійних домагань Візантійської імперії. Візантія прагнула перетворити церкву на свою політичну агентуру, що загрожувало самостійності Руської держави. Особливої напруги боротьба Русі з Візантією досягає в середині 11 століття. Політична боротьба Русі з Візантією переходить у відкрите озброєне зіткнення: у 1050г. Ярослав посилає війська на Константинополь на чолі зі своїм сином Володимиром. Хоча похід Володимира закінчився поразкою, Ярослав в 1051г. зводить на митрополичий престол руського священика Іларіона. Це ще більше укріпило і згуртувало руську державу. Дослідник припускає, що в 30-40 роки в ХІ столітті по розпорядженню Ярослава Мудрого був проведений запис усних народних історичних переказів про розповсюдження християнства. Цей цикл послужив майбутньою основою літопису. Ліхачев припускає, що «Оповіді про первинне розповсюдження християнства на Русі» були записані книжниками київської митрополії при Софійському соборі. Очевидно, під впливом пасхальних хронологічних таблиць-пасхалій, що складаються в монастирі. Никон зрадив своєму оповіданню форму порічних. У створене біля 1073г. перше Київсько-печерське зведення Никон включив велику кількість оповідей про перших русичах, їх численні походи на Царьград. Завдяки цьому зведення 1073г. придбало ще більш антивізантійську спрямованість [12, с. 176-188].
4866. Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка
Информация пополнение в коллекции 07.12.2010

Справжня художня байка, зазначав В. Бєлінський, не є алегорією і не мусить бути нею, «але вона повинна бути повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими. Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами»5. Кращі «приказки» Є. Гребінки належать саме до такого типу байки. У них поет досліджує життєві конфлікти, надаючи образам соціально-конкретної змістовності. Алегорія в його байках переважно позбавлена абстрактності, в основі її реальна дійсність. У Є. Гребінки традиційні (фольклорні й літературні) байкові Лисиці, Вовки, Ведмеді, Воли, як і вперше введені алегоричні образи (Будяк, Коноплиночка, Полова, Колоски тощо), творчо переосмислені це образи-типи, які набувають у його байках, порівняно з попередниками, чіткішої життєво-художньої достовірності, соціальних, національних, професійних ознак; це типові, часом вдало індивідуально окреслені характери людей з різних суспільних верств тогочасної України. Реалістичності ідейного змісту своїх образів-персонажів Є. Гребінка досягає засобами традиційного співвіднесення персонажів з найхарактернішими рисами їх натури (Лисиця злодій, лицемір; Орел хижак, розбійник), використанням антитези (Хміль Рожа), викриттям персонажів шляхом самохарактеристик (Мірошник), шляхом мовної індивідуалізації, через вчинки персонажів тощо. Всі ці образотворчі засоби і прийоми нерідко виступають у Гребінчиних байках у синтезі. Часом звертається Гребінка-художник що особливо примітно і до психологічного зображення своїх персонажів, показу їх складного внутрішнього світу («Рибалка»). Крім традиційних персонажів, що уособлюють людські якості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа оповідач, тлумач смислу твору, його моралі. Образ оповідача в байці є «тим ідеологічним центром, через який розгортається весь зміст твору, його ідейна спрямованість, а не лише самі мовні форми»6. Важливу роль відіграє цей образ і в байках Є. Гребінки, присутність якого відчувається постійно і який легко асоціюється з самим байкарем. Образ оповідача виступає в кращих «приказках» українського поета виразником життєвого досвіду демократичних «низів», народної моралі («Ведмежий суд», «Рибалка», «Будяк да Коноплиночка» та ін.). Значна частина байкових творів Є. Гребінки побудована у формі монологів («Пшениця», «Маківка», «Рожа да Хміль» та ін.), в яких відсутні діалоги, авторські ремарки, навіть репліки персонажів. Окремі байки поета це суцільні діалоги, що є, по суті, невеличкими п'єсами з своїм драматичним конфліктом, композицією, характерами (приміром, «Ячмінь»). Проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його ставлення до зображуваного виявляється досить виразно. У цьому випадку піддано іронічному осуду паразитизм багатіїв. У переважній більшості байок Є. Гребінки авторська розповідь тісно переплітається з діалогами, а нерідко й монологами самих персонажів.
4867. Й.Я. Берцелиус
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Берцелиус развил электрохимическую теорию сродства элементов (1812-19), на основе которой построил их классификацию составил электрохимический ряд напряжений, назвав электроотрицательные элементы металлоидами, а электроположительные металлами и поставив между ними относительно электронейтральный водород. Йенс Якоб развил идеи дуализма, на основе которых решал вопросы о конституции химических соединений. В результате этих исследований он создал так называемую дуалистическую систему, важнейшим в которой было предположение, что сложное вещество состоит из двух частей электроположительной и электроотрицательной, однако в последующее десятилетие обнаружились значительные противоречия этой системы, и Берцелиус пережил крушение своей гипотезы.
4868. Йен Бэнкс. Осиная фабрика
Сочинение пополнение в коллекции 12.01.2009

«Теперь выясняется, что мстить было не за что, кругом обман… теперь выходит, что всю дорогу я был шутом… каждый из нас в своей личной Фабрике может считать, что коридор уже выбран и ловушка захлопнулась, что мы движемся предначертанным маршрутом к той или иной неотвратимой судьбе, но достаточно одного лишь слова, взгляда, достаточно оступиться, и златой чертог превращается в подзаборную канаву, а крысиный лабиринт в зеленую улицу. Конечный путь у всех один, а вот маршрут отчасти выбираемый, отчасти предопределенный у каждого свой и меняется в мгновение ока. Я думал, моя ловушка захлопнулась много лет назад, а оказывается, все это время я лишь ползал по циферблату. И только сейчас скрипит люк, только сейчас начинается настоящий путь».
4869. Йозеф Ратцингер (папа Бенедикт XVI)
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Но вернемся к имени нового понтифика, которое, как считают, может пролить свет на ближайшее будущее католической церкви. Понтификат Бенедикта XV пришелся на Первую мировую войну - он был избран на папский престол через месяц после ее начала. Папа выступил яростным противником войны, предприняв несколько неудачных попыток примирить противников. В своих дипломатических шагах Папа не делал различия между союзами держав, участвовавших в войне, заявляя о нейтралитете, хотя некоторые историки утверждают, что он был противником социалистов. Аргументом в пользу этого мнения служит то, что Папа считал основной причиной войны дехристианизацию мира, воинствующее безверие. После войны Бенедикт XV делал все для того, чтобы установить хорошие отношения со старыми и новыми государствами преобразованной Восточной и Центральной Европы (к Советской России это, естественно, не относилось). Для примирения с Францией Папа канонизировал ее национальную героиню Жанну Д'Арк.
4870. Йоханнес Вильхельм Йенсен. Падение короля
Сочинение пополнение в коллекции 12.01.2009

Поначалу одерживавшие победы, крестьяне разгромлены немецкими ландскнехтами Иоганна Рантцау (он применил против мужичья огнестрельное оружие мушкеты). Миккель же подается в услужение к заключенному в замок Сённерборг королю. В последнем эпизоде романа он отправляется из замка к врачевателю и чернокнижнику Захарии в Любек, чтобы разрешить мучающий короля вопрос: Земля ли вращается вокруг Солнца, как утверждает это наслушавшийся новомодных теорий в Италии Миккель, или это Солнце ходит вокруг Земли, как считалось исстари? Пережив ряд комических приключений, связанных со старческой немощью, воинственными замашками и пристрастием к питию, Миккель добирается до цели, но лишь для того, чтобы скомпрометировать Захарию, который, как оказалось, ставил хитроумные опыты на живом человеке. Пораженный жестокостью его экспериментов, Миккель пробалтывается о них в пьяном угаре, и Захарию, как и его подопытное существо зачатое в замке Сённерборг самим королем Кристьерном! публично сжигают. Миккеля же привозят в замок наполовину парализованного, и он равнодушно внимает сообщаемой ему новости: в замке живут, дожидаясь приезда Миккеля, его внучка молоденькая глухонемая Ида, незаконнорожденная дочь Ингер и Акселя, и опекающий её бродячий музыкант Якоб, когда-то пожалевший брошенного ребенка. Так и не встав с постели, Миккель умирает через полгода с твердым убеждением, что он не знал в жизни счастья.
4871. Йошизава Акира
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

В двадцать два года Йошизава устраивается на машиностроительную фабрику, где помимо основной работы изучает начертательную геометрию. Вскоре ему поручают учить новичков читать чертежи. При этом Йошизава активно использует оригами, объясняя с его помощью азы геометрических понятий. Эти занятия имели успех и вызвали интерес не только у его учеников, но и у владельцев фабрики. Тогда Акира получает разрешение заниматься оригами в рабочие часы. В это самое время у него созревает представление о том, что отсутствующая и в душе человека, и в природе абстрактная геометрия проявляется в мире в виде оригами. Он изучает классическое японское искусство бонсай, в котором очень важны чувства линии, композиции и ритма, и понимает, что в отличие от умения составлять композиций из цветов, у оригами пока нет прочно завоеванных в стране позиций. Тем не менее, он решает специализироваться на складывании, прекрасно отдавая себе отчет, что ему придется идти нехоженой дорогой в одиночку. Разразившаяся война спутала все эти планы. Йошизава работал в военном госпитале, и в этих условиях уделяя время складыванию. Когда его подразделение оказалось в оккупированном Гонконге, он устраил выставку оригами для раненых, развешивая особо яркие фигурки над кроватями выздоравливающих солдат.
4872. К 250-летию со дня рождения А. Н. Радищева
Сочинение пополнение в коллекции 12.01.2009

В русской истории и литературе немало таких истинных патриотов, искренне сочувствующих униженным и оскорбленным, защищающих их ценой своего благополучия, а порой и самой жизни, выступающих против рабства и несправедливости верховной власти. Одним из первых среди них мы называем и чтим имя писателя Александра Николаевича Радищева, который по словам поэта И. П. Пнина "смело правду говорил, жертвовал собою для общих благ, был отечеству сын верный".
4873. К анализу романа Булгакова "Мастер и Маргарита"
Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

В разговоре с В на балюстраде Пашкова дома, «одного из самых красивых зданий в Москве», Левий Матвей говорит: «Он не заслужил света, он заслужил покой». Почему? В разговоре с головой Берлиоза на балу В говорит, что «каждому будет дано по его вере». Мастер допускает бестактность. Последними словами Иешуа в заключении были те, что трусость один из самых больших пороков (как 11 заповедь). Мастер пишет: «Нет, философ, я тебе возражаю: это самый страшный порок». Но, во-первых, возражать Иисусу неприлично. Во-вторых, если Мастер посчитал трусость самым большим пороком, то он подписал себе приговор, ибо струсил. Движимый страхом, он сжигает рукопись. Маргарита ждала его, а он вышел из заключения и схоронился в сумасшедшем доме. Доктор Стравинский фактически спрятал его: тот не сумасшедший. Мастер поддерживает легенду. Он не дал даже знать о себе Маргарите. Она готова умереть за него, ничего не боится только его молчания. Перед встречей с Азазелло она увидела Мастера во сне. И в А.саду ее мысли все возвращаются к нему: «Если ты сослан, то почему же ты не даешь знать о себе?.. Ты разлюбил меня? Нет,.. не верю. Значит, ты был сослан и умер… Уйди из моей памяти, тогда я стану свободна». Мастер говорит В: «Она образумится, уйдет от меня… - Не думаю, - сквозь зубы сказал В…» Маргарита стала ведьмой с горя.
4874. К анализу романа Булгакова Мастер и Маргарита
Сочинение пополнение в коллекции 12.01.2009

В разговоре с В на балюстраде Пашкова дома, «одного из самых красивых зданий в Москве», Левий Матвей говорит: «Он не заслужил света, он заслужил покой». Почему? В разговоре с головой Берлиоза на балу В говорит, что «каждому будет дано по его вере». Мастер допускает бестактность. Последними словами Иешуа в заключении были те, что трусость один из самых больших пороков (как 11 заповедь). Мастер пишет: «Нет, философ, я тебе возражаю: это самый страшный порок». Но, во-первых, возражать Иисусу неприлично. Во-вторых, если Мастер посчитал трусость самым большим пороком, то он подписал себе приговор, ибо струсил. Движимый страхом, он сжигает рукопись. Маргарита ждала его, а он вышел из заключения и схоронился в сумасшедшем доме. Доктор Стравинский фактически спрятал его: тот не сумасшедший. Мастер поддерживает легенду. Он не дал даже знать о себе Маргарите. Она готова умереть за него, ничего не боится только его молчания. Перед встречей с Азазелло она увидела Мастера во сне. И в А.саду ее мысли все возвращаются к нему: «Если ты сослан, то почему же ты не даешь знать о себе?.. Ты разлюбил меня? Нет,.. не верю. Значит, ты был сослан и умер… Уйди из моей памяти, тогда я стану свободна». Мастер говорит В: «Она образумится, уйдет от меня… - Не думаю, - сквозь зубы сказал В…» Маргарита стала ведьмой с горя.
4875. К вопросу о генезисе романа В.В. Набокова «Лолита»
Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

Специалисты-набокововеды давно уже пишут, что «все», или почти все, сказанное Набоковым открытым текстом, «надо... понимать наоборот». Так, в 1966 г. в интервью Альфреду Аппелю, который в студенческие годы учился у Набокова в Корнеллском университете, писатель пренебрежительно отозвался о романе «Портрет художника в юности»: «Это, по-моему, слабая книга, в ней много болтовни». Альфред Аппель процитировал строки поэмы Джона Шейда из набоковского романа «Бледный огонь» - «Я, стоя у открытого окна. Подравниваю ногти» и напомнил Набокову, что они перекликаются со словами Стивена Дедалуса о художнике, который «пребывает где-то внутри, или позади, или вне, или над своим творением невидимый, по ту сторону бытия, бесстрастно подравнивая ногти». Набоков ответил, что это «просто неприятное совпадение». А ведь каждый, кто возьмёт в руки роман Джойса «Портрет художника в юности», увидит, что эти слова Стивена непосредственно следуют за словами о балладе «Турпин-герой». Так что, когда Набоков заявляет, что ему «Портрет художника в юности» «никогда не нравился», то это вовсе не означает, что эстетическая установка, о которой говорил Ален Роб-Грийе, была использована в романе «Лолита» вне всякой связи с этим произведением Джойса. Однако в одном из эпизодов «Лолиты» иронично пародируется название данного романа Джойса: Гумберт говорит о «Портрете художника как о негодяе в юности». Правда, в русском тексте «Лолиты» это «Портрет Неизвестного Изверга».
4876. К вопросу о концепции автора в работах М. М. Бахтина
Сочинение пополнение в коллекции 12.01.2009

Замена эстетической вненаходимости этической или познавательной приводит, по М. М. Бахтину, к тому, что произведение лишается идеальной завершенности, "внутреннего ценностного покоя" - наступает то, что исследователь именует "кризисом авторства". Результатом такой замены ученый считал, например, реалистический характер, в котором герой превращен в простую иллюстрацию "социальной или какой-либо иной теории автора" (там же, с. 178, 158). Заметим, что в термин "реалистический" здесь вкладывается не совсем современное значение, ибо и Л. Толстого, и Достоевского, и Стендаля М. М. Бахтин относил к тому случаю, когда нарушается эстетическая вненаходимость, когда "герой завладевает автором". Как можно истолковать тезис о замене? В нем слышны отзвуки немецкой эстетической мысли, где (вплоть до Гегеля) роль эстетической нормы играл классический характер. Античная же поэтика, как уже в наше время заметил С. С. Аверинцев, предполагала автора, который стремился "встать над произведением, окинуть его сверху одним взглядом как целое". Такая интерпретация позволяет уяснить генезис идей М. М. Бахтина, но не дает возможности понять систему его воззрений. По мысли ученого, герой реалистического произведения становится объектом познания, сочувствия, негодования автора. Тем самым дистанция, отделяющая последнего от героя, перемещается в иную - пoзнавательно-этическую - плоскость. Смешение эстетической и этико-познавательной сфер влечет за собой то, что герой, как полагает М. М. Бахтин, остается не собранным до целого, ему не даруется благодать "эстетической любви". Эта любовь есть "творческая реакция" автора на героя, "обымание" последнего. "Эта творческая реакция есть эстетическая любовь. Отношение трансгредиентной эстетической формы к герою и его жизни, изнутри взятым, есть единственное в своем роде отношение любящего к любимому..." (Бахтин М. М. Эстетика..., с. 72, 80). Важнейшим следствием идеи о вненаходимости первичного автора герою и произведению является то, что он (автор-творец) пребывает, по М. М. Бахтину, лишь в произведении, взятом как целое, и не может быть найден ни в одной из его частей в отдельности. "Автор - носитель напряженно-активного единства завершенного целого, целого героя и целого произведения, трансгредиентного каждому отдельному моменту его" (там же, с. 14).
4877. К вопросу о культе Пушкина на Руси: беглые заметки
Сочинение пополнение в коллекции 12.01.2009

Итак, формула «священное для всех русских имя Пушкина» обнаруживает свою неполную состоятельность: квантор общности делает это высказывание неистинным. «Съезд на пушкинскую могилу» был и, по-видимому, остается исключительно «господским» занятием. Размышлять о причинах, то и дело побуждающих культурную элиту объявлять свои вкусы общенародными, скучно да и нет нужды. Занимательнее обсудить некоторые типовые механизмы «господской» канонизации Пушкина. Начнем с простейшего. В книге «Смысл творчества» Бердяев, указывая на факт принадлежности двух современников - Пушкина и Серафима Саровского - к «разным бытиям», рассуждает: не лучше ли было бы «для целей Промысла Божьего», если бы вместо одного святого и одного гения у нас было бы два святых: «святой Серафим в губернии Тамбовской и святой Александр в губернии Псковской»? Нет, не лучше, заявляет Бердяев (от лица Промысла Божьего), ведь «гениальность Пушкина <...> перед Богом равна святости Серафима <...> Гениальность есть иной религиозный путь, равноценный и равнодостойный пути святости»16. Булгаков в юбилейной речи 1937 г. сокрушается: «...Как мог он не слыхать о преподобном Серафиме, своем великом современнике? Как не встретились два солнца России?», но приходит к успокоительному выводу: «Очевидно, не на путях исторического, бытового и даже мистического православия пролегала основная магистраль его жизни, судьбы его. Ему был свойствен свой личный путь и особый удел, - предстояние пред Богом в служении поэта»17. Иначе говоря, постулируется наличие еще одного, в дополнение к историческому, бытовому и мистическому, типа православия - надо полагать, светского. Пользуясь тою же диалектикой, Карташев в юбилейной речи скажет о «светском евангелии», «светской библии народов» и «светской канонизации»18.
4878. К вопросу о методологии изучения жизни и творчества М.Ю. Лермонтова
Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

Сказанное можно проиллюстрировать на примере изучения биографии М.Ю.Лермонтова. Мы разбили его поэтическое творчество по периодам, связав его с летописью жизни поэта, но, говоря о ранней лирике, мы находим образы, встречающиеся в ней и в произведениях позднего Лермонтова, то есть, творчество его неразрывно, как неразрывно надо рассматривать и факты его биографии. Не случайно и материалы, освещающие различные по времени события жизни поэта содержатся в самом широком круге источников. Иногда в лермонтоведении складывалась такая ситуация, когда источниковедение топталось на месте, годами не давая ответа на спорные вопросы в этой науке. Подобную ситуацию мы наблюдаем в проблеме датировки пребывания на Юге России супружеской четы Оммер де Гелль, которая могла бы пролить свет на вопрос о возможности встречи Лермонтова и госпожи Адель Оммер де Гель, который до сих пор остается спорным. Источников по этой теме, рассматриваемых лермонтоведами явно не хватало. И тогда просто пришлось расширить спектр исследования, обратившись к публикациям в области… геологии! Это обращение может показаться странным лишь на первый взгляд. Учитывая то, что муж Адель Оммер де Гель женщины-легенды в жизни М.Ю.Лермонтова, был известным ученым-естествоиспытателем, такое обращение представляется вполне логичным и оправданным. Итак, Ксавье Оммер де Гель крупнейший французский геолог, деятельность которого попала в поле зрения Российского академика, энциклопедиста К.М.Бэра, которого В.И.Вернадский называл «великим мудрецом». Бэр высоко ценил научные изыскания Ксавье Оммера и в 1853 году совершил свою Каспийскую экспедицию по его следам. Экспедиция насчитывала всего пять человек, но одним из этих пяти был Н.Я.Данилевский, тогда молодой, начинающий ученый! Этот малочисленный состав экспедиции, проработавший на Юге России в тяжелейших условиях в течение четырех лет, осуществил исследования, которые современной наукой по праву считаются классическими. В основе же этих исследований лежали результаты нивелировки долины Маныча, произведенные Ксавье Оммером. К.М.Бэр ездил по его следам, беседовал с людьми, которые помнили французского ученого и «его красавицу жену», скрупулезно записывая полученные сведения в свой путевой дневник.
4879. К вопросу о структуре сакрального ономастикона
Статья пополнение в коллекции 10.05.2010

св. Петрсв. Сергийсв. Ольгаэкклезионим Петропавловский соборСвято-Троице Сергиева Лаврахрам-часовня равноапостольной княгини Ольгииконимикона апп. Петра и Павлаикона прп. Сергия Радонежскогоикона равноап. кн. Ольгиэортоним29/12 июня - Славных и всехвальных первоверховных апостолов Петра и Павла25/8 сентября - преставление прп. Сергия, игумена Радонежского11/24 - июля равноап. Ольги, вел. княгини Российской, во Святом Крещении Еленыгидронимколодец и источник прп. Сергияисточник равноап. ОльгиполисонимСанкт-Петербург, ПетропавловскСергиев ПосадкомонимПетровское, ПетровкаСергиевкаОльгиноагоронимПетропавловская пл.годонимПетропавловская улица, улица Петровкаул. Сергия Радонежскогоул. ОльгинскаяэргонимФонды, общества, приюты в честь прп. СергияФонды, общества, приюты в честь св. Ольгифалерониммедаль и орден преподобного Сергия Радонежскогомедаль и орден святой равноапостольной княгини Ольгикораблькорабль «Святой Петр»теплоход «Св. Сергий»«равноапостольная Ольга»памятникпамятник прп. Сергию (скульптор В. Чухаркин)памятники в Киеве, ПсковеНе все пункты могут быть заполнены для каждого агиоантропонима. Возможно, у нас пока недостаточно фактического материала. Следует учитывать и тот факт, что в разных православных странах есть свои традиции наименования. Например, в Болгарии есть гостиница «Св. Николай» и популярный курорт «Свв. Константин и Елена». Многие университеты и научные центры носят имена святых: университет имени Святых Кирилла и Мефодия в г. Велико Тырново, научный центр «Св. Дасий Доростольский» в г. Силистра и др.
4880. К вопросу о творческих связях Есенина и Гейне
Статья пополнение в коллекции 11.05.2007

Стало почти традиционным возводить «поэтическую родословную» Есенина, особенно раннего, к крестьянским поэтам, Некрасову и, отчасти, к русским поэтам-романтикам. И это, разумеется, верно, но необходимо вспомнить, что сам Есенин говорил по этому поводу. По воспоминаниям В.Эрлиха, Есенин утверждал, что его учителем является не Некрасов, а Гейне. В.Шершеневич писал, правда, с определенной долей полемичности, что Кусиков нередко заставал поэта с томиком Гейне в руках. Причем Есенин читал на немецком, хотя уверял, что языков не знает. Клюев, в ранние годы имевший большое влияние на Есенина, тоже читал Гейне в подлиннике. Но чтобы с уверенностью дать ответ на вопрос о влиянии творчества Гейне на Есенина, нужно выявить конкретные признаки взаимодействия. Это мы и хотим сделать в нашей статье. Правда, необходимо сказать сразу, что проследить сходные художественные образы нам не всегда удается из-за невозможности сравнения подлинных текстов Гейне со стихами Есенина. Однако нами были подобраны переводы, существовавшие в то время.

Blog

Литература