Geum.ru

История

  • 2941. День Победы, как он был от нас далек
    Методическое пособие пополнение в коллекции 23.10.2010

    Семишный. Думал я, кто я теперь есть, как назваться, если немцы найдут, а застрелиться не успею? И думал так сказать: русский солдат я. Русский солдат мне звание, русский солдат мне фамилия... (пауза). Считаешь, мы одни с тобой такие красивые?.. Нет, браток, не верю я в это... Сколько верст до Москвы, знаешь? Тыща. И на каждой версте такие же, как мы с тобой, лежат. Не лучше и не хуже... Мы честно выполняли свой долг, себя не щадя. И до конца так, до конца. Не позволяй убивать себя раньше, чем умрешь. Только так. Только так, солдат. Смертью смерть поправ. Только так.

  • 2942. День рождения Сети
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    (запись сделана 29 октября 1969 г.) Признать 29 октября 1969 г. в качестве дня рождения Сети можно, но условно и только в том случае, если придерживаться узкого определения Интернета это глобальная сеть, появившаяся в результате эволюции сети ARPANet и использующая коммуникационный протокол TCP/IP. Сегодня мы трактуем термин "Интернет" шире. В русском сегменте Сети мне удалось найти определение Интернета, взятое из книги "Доступ к Интернет через электронную почту" ("Doctor Bobs Guide to Offline Internet Access"), 4-й выпуск 1995 г., в переводе Вадима Федорова: "Internet (сущ.) бурно разросшаяся совокупность компьютерных сетей, опутывающих земной шар, связывающих правительственные, военные, образовательные и коммерческие институты, а также отдельных граждан, с широким выбором компьютерных услуг, ресурсов, информации. Комплекс сетевых соглашений и общедоступных инструментов Сети разработан с целью создания одной большой сети, в которой компьютеры, соединенные воедино, взаимодействуют, имея множество различных программных и аппаратных платформ".

  • 2943. День Соборності України
    Информация пополнение в коллекции 19.12.2010

    Нині про Соборну Україну говорять як про сучасну українську державу. Але є ще одна Соборна Україна - етнічна територія. Верховна Рада України рішуче скоротила текст державного Гімну, щоб не припустити можливих провокацій, при згадуванні етнічних територій, тому покликатимемося на неупереджене джерело. Українські етнічні землі дуже вдало визначив 1831 року видатний росіянин Микола Надєждін. У рецензії на першу книжку Миколи Гоголя він писав, що Україна перебуває "під благодатним шатром синього неба, на широкому килимі степів, які облямовані струмками Дунаю і Дону, пасмами Кавказу і Карпат, хвилями Євксину (Чорного моря. - А. П.) і Каспію". І саме цю Україну намагався об'єднати в одній державі гетьман Павло Скоропадський. Українці компактно проживають у російській Азії, Казахстані і Киргизії. Разом із Україною ці землі могли б стати співдружністю українських націй. Після Другої світової війни до 1954 року за межами УРСР опинилося понад 40% української етнічної території - в Румунії, Угорщині, Словаччині, Польщі, Білорусі, Росії і Молдові. УРСР як член ООН підписала і ратифікувала Гельсінський Прикінцевий Акт, ІІІ та ІV принципи якого визнавали непорушність кордонів УРСР з Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною, Польщею, Росією і Молдовою, тобто Україна проголошувала 24 серпня 1991 року незалежність у визначених Москвою і визнаних Гельсінським Прикінцевим Актом кордонах, що звузило поняття соборності. Займаючи Українську Слобожанщину, Краснодарський і Ставропольський краї, Росія, ігноруючи як спадкоємець СРСР Гельсінський Прикінцевий Акт, відкрито зазіхала на Східну і Південну Україну на тій підставі, що в містах сходу і півдня розмовляють російською мовою. Г. Щокін вважає, що це подібний до югославського сценарій "для України, згідно з яким має відбутися “розчленування” єдиної і потенційно могутньої країни на Західну і Східну з одночасним виокремленням Кримського півострова. Так розкручується деякими ЗМІ “російськомовне питання”, та усілякими засобами штучно підкреслюються культурні особливості західного, східного і південного регіонів нашої соборної України. Підступна ідея розколу України має, вочевидь, деякі історичні паралелі, в яких згадують, наприклад, Західно-Українську Народну Республіку (1918), а також Донецько-Криворізьку Радянську Республіку (1918) зі столицею у Харкові". Російську мову навіть деякі російські патріоти визнають останнім українським варіантом церковнослов'янської, тобто українською книжною (городською) мовою ХVII-XVIII ст. До числа російськомовних в Україні зараховують у Москві і представників інших народів, які за межами України мають свої національні держави - білорусів, молдо-ван-румунів, болгар, поляків, гагаузів-турків, греків, поляків, угорців, німців, євреїв тощо. Не називаємо кримських татарів, бо вони є етнічною корінною меншістю України. Але в міжнародних правових документах "досі не вироблено критеріїв чіткого поділу між поняттями “національна” та “етнічна” меншини".

  • 2944. День феодала
    Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

    Ну а как рыцари воевали? По-разному. Сравнивать их с кем-то очень трудно, т.к. они в Европе были в военном отношении предоставлены самим себе. Разумеется, в сражениях участвовала и пехота - каждый рыцарь приводил с собой слуг, вооруженных копьями и топорами, да и крупные владетели нанимали большие отряды лучников и арбалетчиков. Но до XIV в. исход сражения всегда определяли немногие господа-рыцари, многочисленные же слуги пехотинцы были для господ хоть и необходимым, но лишь полспорьем. Рыцари их в расчет вообще не принимали. Да и что могла сделать толпа необученных крестьян против закованного в доспехи профессионального бойца на могучем коне ? Рыцари презирали собственную же пехоту. Горя нетерпением сразиться с достойным противником, то есть рыцарем же, они топтали конями мешающих им своих же пещих воинов. С таким же равнодушием рыцари относились и к всадникам без доспехов, лишь с мечами и легкими копьями. В одной из битв, когда на группу рыцарей налетел отряд легких всадников, они даже не сдвинулись с места, а просто перекололи своими длинными копьями лошадей противника и только тогда поскакали на достойного врага рыцарей. Вот тут-то и происходил настоящий бой: два закованных в железо всадника, закрытых щитами, выставив вперед длинные копья, сшибались с налета, и от страшного таранного удара, усиленного тяжестью доспехов и весом лошади в сочетании со скоростью движения, враг с треснувшим щитом и распоротой кольчугой или просто оглушенный вылетал из седла. Если же доспехи выдерживали ,а копья ломались, начиналась рубка на мечах. Это было отнюдь не изящное фехтование: удары были редкими, но страшными. Об их силе говорят останки воинов, погибших в сражениях средневековья, - разрубленные черепа, перерубленные берцовые кости. Вот ради такого боя и жили рыцари. В такой бой они кидались очертя голову, забыв об осторожности, об элементарном строе, нарушая приказы командующих. Хотя какие там приказы - рыцарям лишь предлагали держать строй, их просили.

  • 2945. Деньги России в 1920 – 1930-х гг.
    Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

    В январе 1922 г. народным комиссаром финансов был назначен Г. Я. Сокольников. Он с энтузиазмом принялся за денежную реформу, но он поставил перед сотрудниками государственного банка невыполнимое условие: непременно обеспечить деньги золотом. После долгих споров был достигнут компромисс: новые деньги будут на 50% обеспечиваться золотом и иностранной валютой, а на 50 % товарами. Пришлось Госбанку много месяцев копить золото и валюту. Но и к концу 1922 г. золота и валюты не хватало для проведения всеобъемлющей денежной реформы. В декабре 1922 г. удалось выпустить купюру достоинством в 10 червонцев, равную по достоинству 100 дореволюционным золотым рублям. Она обеспечивалась золотом лишь на 30 %. Понятно, что 100 золотых рублей слишком много для того, чтобы покупать товары на рынке. Столько средний российский житель с трудом зарабатывал за год упорного труда! Многие области РСФСР отказывались получать червонцы, так как их трудно было разменивать. Поэтому первоначально червонцы использовались лишь в крупных финансовых операциях: для получения кредитов и оптовой торговли, а также для торговли с заграницей. Однако они сыграли большую положительную роль вызвали доверие к себе со стороны иностранных торговцев. Большевики со страхом ожидали, что червонцы начнут обесцениваться из-за недостаточного обеспечения золотом. Но этого не произошло: ведь деньги нужны для того, чтобы совершать торговые сделки, а не для того, чтобы обращать их в золото. Поэтому правительство выпустило немного червонцев более мелкого достоинства: в 5, 3 и 1 червонец. В 1923 г. отчеканили даже золотую монету достоинством в 1 червонец (10 рублей), но её поспешили изъять из внутреннего обращения. Введение червонцев позволило укрепить и оздоровить всё денежное хозяйство страны.

  • 2946. Депортации с оккупированных территорий
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Дата первой депортации - 10 февраля 1940 года. Под неё попали "легионисты" (бывшие бойцы Легионов Пилсудского, затем получившие земельные наделы) и госслужащие со своими семьями, в том числе очень много работников лесного хозяйства, но также огромная масса обыкновенных крестьян, как поляков, так и украинцев. Часть этого потока, пришедшая в марте 1940 года в наш регион, была рассеяна очень широко, и даже ссыльных из одного эшелона, после выгрузки в Красноярске, разбрасывали буквально в разные концы края. Одни попали в Ярцевский район, другие на Ману (Вилистое) , третьи на Маклаковский лесозавод, четвёртые на золотые рудники Удерейского и Северо-Енисейского районов (Еленка, Аяхта и т.п.), пятые на Знаменский стеклозавод под Красноярском, и т.д., и т.п.

  • 2947. Депортация народов
    Контрольная работа пополнение в коллекции 30.10.2010

    Провозглашение большевиками привлекательного, но лукавого для того времени политического лозунга о праве наций на самоопределения повлекло за собой лавинообразный процесс суверенизации территорий. Еще в период гражданской войны было образовано 35 республик красных режимов и 37 - белых. Эта тенденция усилилась после победы большевиков. Однако ее полная реализация была невозможной. Да большевики и не собирались претворять ее в жизнь. Исходя из принципа «разделяй и властвуй», они дали формальную самостоятельность в виде национального наименования территории лишь «опорным» нациям. Поэтому из более чем 130 национальностей, населяющих СССР, около 80 не получили никаких национальных образований. Причем «выдача» государственности осуществлялась странным образом. Эстонцы, например, имели союзную государственность; татары, численность которых более чем в 6 раз превосходит число эстонцев - автономию, а поляки или немцы не имели никаких национальных образований.

  • 2948. Депортация народов в Казахстан - преступление тоталитаризма
    Информация пополнение в коллекции 13.02.2011

     

    1. Абылхожин Ж. Б., Козыбаев М. К., Татимов М. Б. Казахстанская трагедия Вопросы истории. 1989. № 7.
    2. Алексеенко А. Н. Население Казахстана. 19201990. Алматы, 1993.
    3. Алексеенко А. Н. Народы Восточного Казахстана. Усть-Каменогорск, 1994
    4. Алексеенко Н. В. Население дореволюционного Казахстана. Алматы, 1981
    5. Алексеенко Н. В. Население Казахстана в канун Великой Октябрьской социалистической революции // Известия АН КазССР. 1987. № 4.
    6. Бугай Н. Ф. 40-е годы: "Автономию немцев Поволжья ликвидировать " // История СССР. 1991. № 2.
    7. Бугай Н. Ф. К вопросу о депортации народов СССР в 3040-х годах // История СССР. 1989. № 6.
    8. Бугай Н. Ф. Правда о депортации чеченского и ингушского народов // Вопросы истории. 1990. № 7.
    9. Данилов В. П. Коллективизация сельского хозяйства в СССР // История СССР. 1990. № 5.
    10. Дахшлейгер Г. Ф. Социально-экономические преобразования в ауле и деревне Казахстана. Алма-Ата, 1965.
    11. Зеленин И. Е. О некоторых "белых пятнах" завершающего этапа' сплошной коллективизации // История СССР. 1989. № 2.
    12. Земское В. Н. Спецпоселенцы (по документам НКВД - МВД СССР) // Социологические исследования. 1990. № 11.
  • 2949. Деревня Лаки - Крымская Хатынь
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Немцы в своей возмущенной злобе решили стереть Лаки с лица земли. Были разрушены и сожжены все дома, склады, ферма, клуб. Каратели не смогли разрушить до основания только церковь. Красивый храм св. Евангелиста Луки, который жители деревни возобновили на месте старого в 1904 г., стоит в до сих пор. Нигде в Крыму нет храма подобного этому. Он индивидуален не только своей архитектурой. Он индивидуален своим духом. Здесь явно чувствуется пребывание десятков людских неупокоенных душ. Кажется, что все они те, кто сгорел в адском огне, кто не был предан по обычаю предков родной земле, собрались в этих стенах. Храм стоит на пригорке, окруженный плотной стеной сорной травы крапивы, щавеля. Перед входом на земле каменные блоки от разрушенного купола колокольни. Полностью разрушен алтарь, но зато сохранились фрески. Кое-где отчетливо просматриваются хмурые лики святых, ангелов, льва, орла и вола. Поверх фресок уродливые надписи современных вандалов. Без них, к нашему сожалению и позору не мыслим не один крымский памятник старины…

  • 2950. Держава Александра II, сущность эллинизма
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Если Греция середины 1У в. до н. э. страдала от излишней активности внутриполитической жизни, перенаселенности, ограниченности ресурсов, то Персидская монархия, напротив, от застойности развития, слабого использования огромных потенциальных возможностей, дезинтеграции отдельных частей. Таким образом, на очередь дня вставала задача некоего объединения, своеобразного синтеза этих различных, но могущих дополнить друг друга социально-экономических и политических систем. В состав эллинистического мира включаются мелкие и крупные по территории государственные образования от Сицилии и Южной Италии на западе до Северо-Западной Индии на востоке, от южных берегов Аральского моря до первых порогов Нила на юге. Иначе говоря, в состав эллинистического мира вошла территория классической Греции (включая Великую Грецию и Причерноморье) и так называемый классический Восток, т. е. Египет, Передняя и Средняя Азия (без Индии и Китая).

  • 2951. Держава франків: становлення, розвиток та причини розпаду
    Контрольная работа пополнение в коллекции 10.11.2010

    Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганіцію військових сил. Тому була здійснена бефіціальна реформа Карла Мартелла. Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність, які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді «бенефіціїв» (благодіяння). Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової.З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом 9- 10 ст. набули характер феоду, тобто спадкового володіння, повязаного з обовязком військової служби. Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі що конфісковувалися у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв. Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширенню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб здійснення свої влади. Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав, звичайно, і політичні цілі. Він сподівався привязати великих феодалів, що бунтували, до трону; за допомогою бенефіціальної системи розраховував створити замість пішого селянського ополчення, що занепало, боєздатне кінне військо, Кіннота стала відігравати у війнах вирішальну роль.

  • 2952. Державний лад України при НЕП
    Контрольная работа пополнение в коллекции 24.10.2010

    Процес "автономізації" очолив нарком у справах національностей РСФРР Й. Сталін. Призначений у квітні 1922 року на нову в партії посаду генерального секретаря він мав можливість тиснути у цьому напрямі одночасно по партійній і державній лініях. У серпні 1922 року було створено комісію політбюро ЦК РКП(б) для підготовки рішення про вдосконалення відносин між республіками. Сталін усунув від роботи в комісії представників республік і фактично сам підготував проект рішення під назвою "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками". Ним передбачалося входження національних республік у Російську Федерацію на правах автономії. Знову ж таки, слід підкреслити, що Сталін своїм планом не вигадав чогось нового, він організаційно оформив взаємини між радянськими республіками, що склалися на той час, адже партія все зробила для того, щоб ці взаємини не перевищували рівень автономних. "Автономізація" визвала протидію в партійних організаціях радянських республік, перш за все в Україні. Негативно відреагував на неї і Ленін, який в листі до політбюро обґрунтовував нову форму об'єднання. Пропонувалося, щоб Російська і Закавказька федерації разом з Україною і Білорусією утворили рівноправний союз. Жовтневий пленум ЦК РКП(б) прийняв ленінський план об'єднання і утворив конституційну комісію, яка висловилася за трьохступеневу систему центрального управління: єдині, об'єднані і автономні наркомати. Єдині наркомати мали безроздільну владу на території всієї федерації, об'єднані здійснювали зв'язок по лінії центр республіка. Статус автономних у республіках зберігали наркомати юстиції, внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, землеробства і соціального забезпечення. 10 грудня 1922 року в Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд рад, який схвалив Декларацію про утворення Союзу РСР і проект основ Конституції СРСР. Делегати з'їзду звернулися до всіх республік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної держави і запропонували скликати загальносоюзний зїзд. 30 грудня 1922 року в Москві у приміщенні Великого театру відкрився І Всесоюзний з'їзд Рад. Він ухвалив рішення про утворення Союзу РСР, затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами чотири радянські республіки РСФРР, УСРР, ЗСФРР і БСРР утворили єдину союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних органів влади та їх компетенцію. До системи центрального управління входили союзні, союзно-республіканські та республіканські наркомати. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена, 88 з яких представляли Україну. Також було обрано чотирьох голів ЦВК, від України Г. Петровського.

  • 2953. Державний та суспільний лад країн Скандинавії у період Середньовіччя
    Информация пополнение в коллекции 12.09.2010

    Як вже було сказано, у Скандинавії встановися феодалізм. Проте специфічною його рисою, у порівнянні з західноєвропейським, було те, що значна маса селян зберегла свою свободу. Обмежені можливості для землеробства не дозволяли феодальним власникам вводити обовязкову обробну повинність. Земля часто роздавалася карлам у короткострокове користування за натуральну відплату. Селяни знаходились під захистом закону, відвідували судові збори, користувалися правом носити зброю. Проте у порівнянні з дворянами вони все одно були станово та соціально принижені. Крім ренти земельним власникам, вони платили державні податки та церковну десятину, споряджали за свій рахунок кораблі для королівського флоту, виконували військову, сторожову та будівельну службу для короля, забезпечували королю та його наближеним харчування та дах над головою у період їхніх мандрів по країні. Вільні карли експлуатувалися виключно феодальною державою. Тяжкі державні повинності, а також міжусобні суперечки розоряли селян та змушували їх вступати у залежність до великих земельних власників. Проте через наявність великих необжитих територій населення мало можливість тікати від феодального гніту.

  • 2954. Державний устрій Афінської рабовласницької республіки
    Информация пополнение в коллекции 05.12.2010

    Але маси вільних громадян створили в країні перший опір спробам родової знаті добитися їх закабалення. Це привело до ранньої ліквідації боргового рабства і створило відносну стійкість дрібного селянського господарства і незалежного промислового виробництва, що характерне для античного суспільства в найбільш цвітучу пору існування. Ці ж причини викликали стримління до максимального розширення рабства. У зв'язку з цим рабовласництво в античному суспільстві втратило риси патріархального рабства, які воно довго зберігало в країнах Стародавнього Сходу і, швидко розвиваючись стало основою системи, направленої на виготовлення товарів І виключення прибавленого продукту при нещадній експлуатації рабів. Але перетворення рабства в провідну систему виробництва потягло за собою гостра криза всієї системи,привело до розорення селян І промисловців, які не можуть витримати конкуренцію дешевої рабської праці і поставило перед провідними кругами суспільства проблему вільної бідноти, яка стікалася у великі міста. Але праця зробилася рабським діянням, безчестячим вільних людей, ухилявшихся від виробничої праці, в наслідок чого рабство ставало на заваді розвитку виробництва. Це нерозв'язане протиріччя привело античне суспільство до загибелі.

  • 2955. Державний устрій України в другій половині XVII сторіччя
    Информация пополнение в коллекции 12.03.2010

    Судовими справами селян і міщан займалися відповідно ратушні та магістратські суди, що складалися з вищих посадових осіб та народних засідателів. Поступово відновлювали роботу домініальні суди, ліквідовані в ході революції 1648 р. Юрисдикцію над залежними селянами встановлювали монастирі й козацька старшина. Судова система зазнавала дедалі більшого впливу з боку козацької старшини. Чимало міських судів злилися з полковими і сотенними. Тільки найбільші магістратські міста Київ, Ніжин, Переяслав, Погар, Чернігів і Стародуб зберігали право на самостійний суд. Судочинство велось за нормами Литовських статутів, особливо Третього, інших законодавчих актів, а також звичаєвих прав, що витримали перевірку часом. На Слобожанщині судова система будувалася на зразок лівобережної. На Запоріжжі судові справи входили до компетенції курінних отаманів, військового судді, кошового отамана і ради. Судочинство будувалося на звичаєвих нормах, які мали силу законів. Лівобережжя, Слобожанщина й Запоріжжя зберігали власні збройні сили. На Лівобережжі вони складалися спочатку з 60 тис. реєстрових козаків, потім їх кількість скоротилася до ЗО тис. У 70-х роках з'явилось охотницьке військо з добровольців компанійських (кінних) і сердюцьких (піхотних) полків. Слобідське військо формувалося з місцевих козацьких полків, а запорізьке з добровольців. Слобідське козацьке військо не мало стратегічної самостійності й підпорядковувалось бєлгородському воєводі. На державно-адміністративний устрій Лівобережної України та Слобожанщини щодалі більше впливала російська адміністрація. Для цього російський уряд у грудні 1662 р. перетворив спеціальну канцелярію Посольського приказу в окремий Малоросійський приказ. У своїй діяльності щодо українських земель він діяв заодно з Посольським, Розрядним, Стрілецьким, Іноземним, Сибірським та іншими приказами. Малоросійський приказ проводив політику, спрямовану на координацію зусиль Росії та України у боротьбі проти іноземної агресії, зміцнення російської присутності на українських землях і послідовне звуження компетенції місцевих органів влади. Малоросійський приказ став головним знаряддям уряду для наступу на автономію України. Від імені царя він давав дозвіл на проведення виборів гетьмана. Царський уряд через Малоросійський приказ вже в Переяславських статтях 1659 р. поставив перед гетьманом умову коритися царським указам, йому заборонялось без царського дозволу призначати генеральну старшину і полковників, а тим самовільно обирати гетьмана. Ці заборони й обмеження повторювались у різних варіантах і в усіх наступних договірних статтях старшинської адміністрації з російським урядом. У 90-х роках лівобережні полковники вже звільнялися за прямою вказівкою з Москви.

  • 2956. Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)
    Информация пополнение в коллекции 25.11.2010

    Також постановляємо: хто має свої борті у пущі нашій господарській або також у княжій, панській, земянській, яким чином мають користуватися своїми бортями. А ось як: хто має у чужій пущі свої борті або озера, або сінокоси, а коло сінокосів хатинки, той до озера може їхати із неводом, але не повинен брати із собою ні собаки, ні рогатини, а також ніякої зброї, чим міг би спричинити шкоди звірові. А хто має сінокоси у чужій пущі, той має користуватися своїми старими сінокосами, а нових не мусить долучати; якби його старі сінокоси заросли, то може їх розчистити. А хто має борті у чужій пущі, тоді бортники, які мають ходити до своїх бортей, не повинні брати із собою ані псів, ані рогатин, ні якої іншої зброї, чим могли б завдати шкоди звірові; але бортники мусять мати тільки сокиру і пешню, якими роблять борті. А до сінокосів не мають права ні з чим іншим іти, а тільки із сокирою, чим зарості вирубати, і з косою, чим траву косити. Проте тим, хто має озера у чиїйсь пущі, коли прийдуть взимку ловити рибу у своїх озерах, можна буде у тій пущі набрати дров для своєї хатинки і зробити корита для риби. Ті, що мають сінокоси, можуть узяти дерево для обладнання скирди або стогу, або на будівництво сінника чи огорожі. А бортникам дозволено брати лико на виготовлення ледива або кору для лазбен та на інші потреби, які мають бортники у своєму занятті, скільки їм потрібно і скільки зможе на собі понести, а не вивозити возом, може з чиєїсь пущі взяти, де його борті. А коли дерево, в якому будуть його борті, впаде або з бджолами або без бджіл або хоч дерево і не впаде, він може витягнути із нього вулик із бортю, а верхівку і пень того дерева мусить лишити у пущі тому панові, якому належить пуща. А дерев на будівлю і дров, користуючись таким правом входу, ніхто не повинен брати із чужої пущі на свою потребу. Також, хто здавна має озера, сінокоси або борті у чиїйсь пущі, той не може займати озера, сінокоси і борті чужої пущі; а той, у чиїй пущі знаходяться озера, сінокоси і борті, також тих чужих входів у свою пущу відібрати не може. Той же, хто має свою пущу, а в його пущі знаходяться чужі борті, якщо схоче розкорчувати свою пущу, не повинен спричинити ніякої шкоди бортям і бортному дереву. Якщо ж хтось, розкорчовуючи поле, чиєсь дерево, бортне або приготовлене під борть, або годяще для борті із бджолами або без бджіл, підрубав або обпалив вогнем і пошкодив те дерево, і воно від цього може засохнути, тому, чиє дерево пошкодить, за це мусить платити у відповідності до нашої постанови, наведеної нижче. А якщо на чиєму полі буде знаходитися чуже бортне дерево, то, зоруючи це своє поле, не повинен чужу борть оборювати ближче, ніж на таку відстань, щоб із борозди можна було дістати її палкою, якою поганяють волів. А якщо близько підоре це дерево і якщо воно з цієї причини засохне, то буде зобов'язаний за це дерево платити тому, кому воно належить.

  • 2957. Державно-правове становище українських земель у 1918-1940 роках
    Информация пополнение в коллекции 17.02.2011

    Відповідним був і політичний режим. Для Північної Буковини створювалася видимість автономії. Для цього вводилися два міністри у складі уряду один міністр .делегат уряду о місцеперебуванням у Чернівцях (Я Фльондор), Інший - у Бухаресті (І. Ністор). На чолі з делегованим міністром при крайовому правлінні у Чернівцях створювалася служба управління у складі дев'яти секто рів: внутрішнього, судового, фінансів та ін. Іноземними справами, безпекою, армією, залізницями, поштою телеграфом, фінансами, митом і позикою відала центральна влада Бухареста. У 1924-1928 pp., скориставшись частковою економічною стабілізацією і зміцненням своєї влади, правлячі кола Румунії перейшли в наступ У 1914 р. був виданий так званий закон Мирзеску який надавав владі право заарештовувати всіх, хто критикував існуючий лад, пропагував демократичні ідеї. Створення профспілок і надання їм статусу юридичних осіб зумовлювалося встановленням над ними контролю адміністративної та поліцейської влад, їхня діяльність не могла протирічити «державному порядкові». Згідно із законом 1926 p., партія, що одержала на виборах не менше 40% голосів, мала право на абсолютну більшість мандатів. Після 1926 р. жодні вибори у Румунії не обходилися без введення стану облоги, під час якого всі демократичні права і свободи, записані у Конституції, припиняли дію, а військово-поліційний апарат ставав всевладним. Наприклад, коли 1927 р. проходили вибори до парламенту, навколо деяких сіл у Північній Буковині зосереджувалися війська, виставлялися для залякування гар мати і кулемети. Не маючи змоги обирати своїх депутатів, українське населення попри терор і насилля поліції та вояччини, часто бойкотувало вибори. Так, 1937 р. 86% буковинців не взяли у них участі, будучи з різних причин позбавленими права голосу.

  • 2958. Дерматоглифические признаки в антропологии
    Информация пополнение в коллекции 13.11.2008

    С 1856 г. продолжаются открытия останков, относящихся к виду Homo primigenius или неандертальцу. Он представляет собой сильного коренастого «человека», с мощной мускулатурой и массивным скелетом. Рост небольшой, мужчины до 155-165 см. Туловище относительно короткое, изгибы позвоночника слабо выражены, сутулая походка. Кисти рук грубые и массивные, лапообразные. Череп низкий, покатый, «убегающий» лоб, сильно выступающие вперед надбровные дуги, сливающиеся в сплошной надглазничный валик. Верхняя челюсть сильно выступает вперед, резцы крупные, лопатообразные. Подбородочный выступ отсутствует.

  • 2959. Десятичные матрицы поиска
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Р.П. Повилейко - исследователь из Новосибирска предложил метод систематического решения проблем под названием "Десятичные матрицы поиска (ДМП)". В горизонтальном ряду матрицы приведены качественные показатели, учитываемые при проектировании, а в столбцах типовые приемы решения задач. Представляет интерес выбор приведенных показателей и приемов. Автор проанализировал все имеющиеся в литературе приемы решения задач (их оказалось 428) и показатели (129). Из них в результате сопоставительного анализа были выделены 95 показателей и 223 недублированных приема. По итогам группировки было сформировано 10 равномощных групп показателей и приемов. Ниже приведены основные показатели, учитываемые при проектировании техники.

  • 2960. Десять самых жестоких монархов в истории
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    "Перебили всех жителей Гая на поле, в пустыне, куда они преследовали их…Падших в тот день мужей и жен, всех жителей Гая, было двенадцать тысяч… И сожег Иисус Гай, и обратил его в вечные развалины, в пустыню, до сего дня… В тот же вечер взял Иисус Макед и поразил его мечом, и предал заклятию их и все дышащее в нем… И пошел Иисус из Македа к Ливне и истребил все дышащее, что находилось в ней, никого не оставил в ней, кто бы уцелел… Из Ливны пошел к Лахису, и поразил его мечом и все дышащее, что было в нем, и истребил его так, как поступил с Ливною. И тогда пришел на помощь Лахису Горам, царь Газерский, но Иисус поразил его и народ его, так что никого у него не оставил, кто бы уцелел. И пошел Иисус из Лахиса к Еглону, и взяли его в тот же день, и поразили его мечом, и все дышащее, что находилось в нем, предал он заклятию, как поступил с Лахисом. И пошел Иисус и все Израильтяне вместе с ним из Еглона к Хеврону и воевали против него и взяли его и поразили мечом, и царя его, и все города его, и все дышащее, что находилось в нем; никого не оставил, кто уцелел бы"… И так далее, город за городом.