Geum.ru

История

  • 11501. Становление феодального государства во Франции
    Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

    Галло-римляне оказались в положении зависимого населения, которое по численности превышало число франков в несколько раз. Но, несмотря на это, галло-римская аристократия сохранила свои богатства. Единство классовых интересов положило начало постепенному сближению франкской и галло-римской знати, причем первая стала доминирующей. И это особенно дало о себе знать при формировании новой власти, с помощью которой можно было бы держать в повиновении колонов и рабов. Прежняя родоплеменная организация не имела и, следственно, не давала средств и способов осуществления этих целей. И учреждения родоплеменного строя начинают уступать место новой организация с военным вождем - королем и лично ему преданной (в идеале) дружиной во главе. Король и его приближенные фактически решают важнейшие вопросы государственной жизни: вопросы, касающиеся налогов, вопросы войны и мира и т.д., хотя еще сохраняются народные собрания и некоторые другие институты прежнего строя франков. Формируются новая публичная власть, которая уже не совпадает непосредственно с населением. Она состоит не только из вооруженных людей, не зависящих от рядовых свободных, но и принудительных учреждений всякого рода, которых не было при родоплеменном строе. Утверждение новой публичной власти связано с введением территориального разделения населения. Земли, заселенные франками, стали делиться на паги , состоявшие из более мелких единиц - сотен. Управление населением, проживавшим в пагах и в сотнях, вручалась специальным должностным лицам. В южных районах Галлии вначале было сохранено римское административное деление. Формирование феодальных отношений у франков и галло-римлян было не одинаковым, хотя бы потому, что оно начиналось с различных исходных рубежей: фраки вступали в эпоху феодализма в период разложения первобытнообщинного строя, а галло-римляне - в ходе распада рабовладельческого общества.

  • 11502. Становление феодальных отношений в Японии
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Крестьяне прибегали еще одному средству борьбы против притеснений государства: они тайно переходили в частновладельческие земли сёэны, получая у феодала «защиту» от местной правительственной администрации. Переход освобождал крестьян от всех установленных и незаконных поборов со стороны государства, от долгов и недоимок. Впоследствии, когда сёэн стал преобладающей формой феодальной собственности, положение крестьян резко ухудшилось: их стали принуждать к обработке земель феодала в порядке барщины. Барщина была практически не ограничена: она использовалась в сельском хозяйстве весной при посадке рисовой рассады, при прополке сорняков, во время жатвы, при выполнении различных работ на местного феодала и чиновников центральной власти, которые широко практиковали внеэкономическое принуждение.

  • 11503. Становление характера Ивана Грозного
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    В присутствии Ивана, бояре беззастенчиво оскорбляли память родителей, на что он очень болезненно реагировал, не обращали внимания на его пожелания и просьбы; случалось, чуть ли не у него на глазах убивали его друзей и покровителей, принадлежавших к другому лагерю. С.М.Соловьев писал: “Окруженный людьми, которые не обращали на него внимания, оскорбляли его, в своих борьбах не щадили друг друга, позволяли себе в его глазах насильственные поступки, Иоанн привык не обращать внимания на интересы других, привык не уважать человеческого достоинства, не уважать жизнь человека”.

  • 11504. Становление человека и человеческого общества. Возникновение медицины
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    С возникновением первобытного общества начались становление и развитие социальных отношений и прежде всего первобытного коллективизма. Главной причиной, тормозившей развитие социальных отношений в стаде, был зоологический индивидуализм. Формирование коллективных представлений длительный, а их смена - исключительно сложный процесс. К числу наиболее ранних коллективных представлений, генетически связанных между собой и оказавших определяющее влияние на становление и последующее развитие человеческой культуры, в том числе и медицины, относятся табу, тотемизм, магия, инимизм и фетишизм. По-видимому, одним из наиболее ранних коллективных представлений была система немотивированных и категорических запретов, регулирующая поведение людей в первобытных коллективах и их отношение друг к другу. Такие запреты, сохранившиеся до нового времени у так называемых примитивных народов, получили название "табу". В отличие от законодательных или религиозных или религиозных запретов сила, санкционировавшая "табу" неизвестна, и, следовательно, вольный или невольный его нарушитель был лишен права на оправдание или покаяние. Возможно, было только очищение, которое допускалось не во всех случаях нарушения "табу". Отсутствие силы, санкционировавшей "табу", не означало, что его нарушение останется безнаказанным. Нарушение "табу по представлениям примитивных народов, освобождало некую неведомую опасность, находившуюся до этого в скрытом состоянии. Эта сила карала (чаще всего смертью), причем не только самого нарушителя, но и коллектив, членом которого он является. Соблюдение "табу" осмысливалось как своеобразная профилактическая мера, защищающая коллектив от смертельной опасности, которая может произойти из-за неправильного поведения отдельной личности. В первобытных коллективах существовали половые "табу", пищевые "табу". Эти запреты возникли как средство обуздания животных инстинктов. "Табу возникли стихийно, бессознательно в ходе практической деятельности. Таким образом, " табу" были первыми регуляторами поведения людей в первобытных коллективах, и их отношений к коллективу и друг к другу. В период расцвета родоплеменной организации "табу" регламентировали буквально все стороны жизни и деятельности первобытного человека, в том числе прямо или косвенно относившиеся к медико-гигиеническим вопросам. Так достаточно рано сформировалось "табу" в отношении лиц, оказывающих помощь или ухаживающих за ранеными и больными. В период разложения родоплеменной организации начался кризис института "табу", распад системы запретов, регулировавшей жизнь общества. Основными регуляторами становятся сначала обычаи и религия, а затем религия и право. Многие табу составили основу законодательства регулирующего властные функции, безопасность жизни и имущества людей, брачно-семейные и другие отношения. Законодательство внесло ясность в вопросы наказания, которому уже подвергался только нарушитель законодательного запрета. Таким образом решился вопрос о субъекте, санкционирующем запрет и налагающем наказание за его нарушение. Страх перед неведомой силой уступил место страху перед законом, а самое главное - с общества была юридически снята ответственность за правонарушения отдельных личностей.

  • 11505. Становление, развитие и падение Римской империи
    Дипломная работа пополнение в коллекции 10.07.2011

    Крайнее обострение политической ситуации в Риме, вызванное восстаниями рабов, недовольством мелких землевладельцев, чьи хозяйства приходили в упадок, не выдерживал конкуренции с крупными латифундиями в результате участия хозяев в бесконечных военных походах, союзнических и гражданских войнах, потребовали усиления центральной государственной власти. Все более очевидной становится неспособность старых политических учреждений справиться с осложнившейся ситуацией. Предпринимаются попытки приспособить их к новым историческим условиям. Наиболее важная из них была предпринята в период диктатуры Суллы (82-79 гг. до н.э.) [6, с. 454]. Опираясь на верные ему легионы, Сулла заставил сенат назначить его диктатором на неопределенное время. Он приказал составить проскрипции - списки своих противников, которые подлежали смерти, а их имущество - конфискации. Увеличив число сенаторов, упразднив должность цензора, он пополнил сенат своими сторонниками и расширил его компетенцию. Ограничена была власть трибуна - его предложения должны предварительно обсуждаться сенатом, - а также и компетенция народного собрания - из нее были изъяты судебные полномочия и контроль за финансами, возвращенный сенату.

  • 11506. Становлення державності та законодавства у ранньофеодальній слов`янській державі
    Контрольная работа пополнение в коллекции 01.11.2010

    Подібно до Західної Європи, королівська влада у Польщі з розвитком феодалізму намагається зміцнити своє становище, Боротьбу за централізацію держави, розпочату Пшемиславом ІІ, продовжили Владислав Локеток (в 1331р. відбив наступ німецьких хрестоносців Тевтонського ордену) та Казимир III (13331370). За Казимира III Великого були розширені кордони держави, зокрема до Польщі після 1340р. насильно включено Галичину. Шлюбом з дочкою угорського короля та співпрацею з римським святійшим престолом в організації хрестового походу 1345р. на Литву Казимир III зумів зміцнити міжнародне становище держави. Це дозволило провести внутрішні реформи. Розпочалося будівництво укріплених замків, чиї гарнізони очолювали каштеляни. Шляхта була примушена служити в королівському ополченні. Знаті дозволялося формувати власні загони. Певну кількість воїнів мала виставляти своїм коштом церква. Для забезпечення потреб тилу використовували міщан та селян. Цей же король провів уніфікацію польського права, про що піде мова далі. Однак, саме за його королювання шляхта зуміла дещо обмежити королівське право на вибір спадкоємця престолу. За Будзінським договором 1355р. престол міг переходити лише по чоловічій лінії. Оскільки Казимир III мав лише дочок, це означало б кінець його династії і нове безкоролів'я. Намагаючись запобігти такому розвитку подій, Казимир III домовився (можливо, ще в 1339р.) Зі своїм зятем Людовіком Угорським про перехід польської корони у руки останнього, якщо тільки у майбутньому у Казимира не з'явиться спадкоємець чоловічої статі син. Перебування Людовіка Угорського на польському престолі (13701384) проходило в умовах постійної загрози бунту можновладців. Намагаючись забезпечити їх лояльність, король йшов на значні поступки. В 1374р. він був змушений видати т. зв. Кошицький привілей. За умовами останнього, феодали звільнялися від податків на користь корони, за винятком символічних 2 грошів з ділянки землі чи будівлі. Шляхта мала призиватися у військо лише у випадку «сильного нападу ворогів», тобто з служилого класу ставала привілейованим.

  • 11507. Становлення історіософської парадигми в Стародавньому світі
    Информация пополнение в коллекции 25.11.2010

    Фукідід (460395 рр. до н.е.) ввійшов в історіографічну традицію як основоположник «прагматичної», «наукової» історіографії, започаткованої на суто раціоналістичних методах пояснення історичних подій і ретельному відборі достовірних свідчень. Визначення «прагматична» історія розкривається у двох сенсах: по-перше, в розумінні історії тільки як подійної, в якій відображена боротьба індивідів за владу і вплив у державі та боротьба держав за панування. Другою ознакою «прагматичної» історії є її «практична корисність» «уроки» минулого озброюють необхідним досвідом політиків та військових. Фукідід установив переважання в античній історіографії «сучасної теми», заснованої на недовірї до усної традиції. Звідси походить перша вимога до історика, що її проголошує Фукідід: він повинен бути сучасником описуваних подій. Серйозна історія, на думку Фукідіда, не вивчає далеке минуле і далекі країни. Від Фукідіда йде переважання традиції, згідно з якою сфера політики та війни вичерпувала предмет історії. «Пелопонеська війна» зразок суто раціонального конструювання минулого: розміщення подій диктується вимогами логіки.

  • 11508. Становлення Польської держави у 1921–1926 рр.
    Курсовой проект пополнение в коллекции 25.09.2010

     

    1. Всемирная история. Мир в период создания СССР.// Под ред. Бадак А. Войник И.Е., Волчин И. М. М., 2000 г
    2. Всемирная история. К., 1996 г.
    3. Всемирная история .Т 8.
    4. Советская историческая энциклопедия. // Под ред. Жуков Е. И . М ., 1968 г.
    5. Налеч Д., Налеч Т. Юзер Пилсудский . Легенды и факты . М., 1990 г.
    6. Новейшая история Зарубежных стран Европы и Америки ( 1917 1939.) // Под ред. Александров О.М. М ., Просвящение 1975 г.
    7. История словянских народов . // Под ред. Матвеева Н . В 2х-кн . Кн.2.- М ., 2001 г.
    8. Большая советская энциклопедия .// Под ред. Прохорова А . М.,1975 г.
    9. Симонова Т.М. „ Протеизм во внешней политике Польши ” 2000 г. № 4. (1919 1924 гг.) // Новая и новейшая история .
    10. Савостина Л.С . „ Как лечим економику в Польще „ // ЭКО .- 1991 г. № 8. с. 63-65.
    11. Кострыкин А.И., Миллер А.В. „Очерки истории Польши” (1918-1945) // Преподование истории в школе. 1992 г. № 3-4 с.4 10.
    12. Кульчицький С.П. „Ідеологія і практика українського праворадикального руху в довоєнній Польщі” (1920 1939) // Історія в школах України. 2002 р. № 3 с. 2 8.
    13. Филипов Б.В. „Польша в поисках выхода из кризиса” // МЭМО. 1990 г. № 3 с 49.
    14. Історія західних і південих слов ян ( з найдавніших часів до ХХ ст. ). Курс лекцій : навчальний посібник. Під ред. Яровий В.І., Тудяков П.М., Шумило В.А. та інші. - К., Либідь 2001 р.
    15. Яжборовская И.С., Яблоков Ю.Д., Парсанов В.С. „Польша между Россией и Германией на кануне и в начале второй мировой войны” // История в школах. 2001 г. № 1-4 с. 8-11.
    16. Новітня історія краін Європи та Америки ( 1918 1945 ) // Під ред. Іваницька О.П. К., 2001 р.
    17. Історія Польщі від найдавніших часів до наших днів. // Під ред. Зашкільняк Л.О., Крикун І.Г. К. 2002.
  • 11509. Становлення середньої і вищої освіти євреїв на Волині у ХІХ ст
    Информация пополнение в коллекции 21.06.2010

    Наприкінці 70-років ХІХ ст. конфлікти між дирекцією і викладачами єврейських предметів інституту загострюються. В 1877 р. директором закладу став випускник університету св. Володимира, М. Барський, який в доповідній записці на імя попечителя Київського навчального округу так сформулював своє ставлення до єврейської освіти: "Існування окремих єврейських вчительських інститутів не приносить користі, а скоріше приносить шкоду. При окремих єврейських інститутах буде розвиватися відчуженість і єврейський соціалізм"13. Погляди М. Барського сповідував також його наступник Є. Котельников випускник Харківського університету. Єврейська громадськість була обурена його антисемітською діяльністю. З перших днів роботи Є. Котельникова в інституті почався надзвичайний дисциплінарний гніт, який межував з тортурами. Він ображав студентів, погрожував, залякував. Діяльність Котельникова на посаді директора була спрямована на те, щоб "робити життя євреїв нестерпним, хоча б в особі маси бідних юнаків єврейської бурси під назвою інститут"14. Сувору оцінку його антиєврейського настрою дала газета "Недельная хроника Восхода", яка писала, що "юдофобія його у край грубій формі проявилася в стосунках з викладачами-євреями. В розмовах з викладачами і персоналом адміністрації він заявив, що є противником єврейської освіти і "очистить тутешній інститут, як він вже достатньо підчистив Віленський"14. У 1885 р. Котельников відмовив у прийомі на роботу кандидату математичних наук, вихованцю Петербурзького університету Я. Хазіну лише тому, що він єврей. Він ввів найжорстокішу дисципліну і формалізм, звільнив багато вчителів-євреїв, заборонив всім вихованцям давати приватні уроки, що негативно впливало на матеріальне становище і підготовку до практичної діяльності. Значна роль в організації навчально-виховного процесу відводилася інспектору інституту, який одночасно був і викладачем єврейських предметів. Розвитку освіти євреїв, зростанню авторитету інституту сприяв Й. Гурлянд. Автор дисертації “Про вплив філософії мусульманської релігії на філософію Мойсея Маймоніда”, ряду досліджень з історії караїмства, він наполегливо боровся за підвищення рівня професійної майстерності викладачів, здобуття вихованцями інституту ґрунтовної освіти. Інспектор Х. Гохман з перших днів роботи став на захист канонів іудейської віри. Він заборонив присутнім знімати головні убори у молитовному залі інституту при виконанні імперського гімну "Боже, царя храни!" У культових приміщеннях євреям не дозволялося ходити з непокритою головою.

  • 11510. Становлення соціально-побутової сфери на Волині у повоєнний період (1944-1953 рр.)
    Информация пополнение в коллекции 14.06.2010

    Значні зміни відбулися й у галузі соціального забезпечення, де неабияку роль відіграли профспілки, вони виконували свої традиційні функції, повязані з охороною праці, соціальним захистом трудящих і турботою про їх побутове й матеріальне становище. Особливої уваги і піклування потребували інваліди війни. Втративши здоровя, сотні тисяч людей склали категорію населення, яка не могла існувати без сторонньої допомоги. Потреба в отриманні регулярної медичної допомоги, ліків, необхідність протезування кінцівок у інвалідів вимагали значних коштів, а військові пенсії таких витрат не покривали. Інвалідам було складно знайти роботу, а непрацездатні потребували опіки і догляду. Органи соцзабезу та галузеві профспілки намагалися хоч якось полегшити життя інвалідів: організовували безплатне санаторно-курортне лікування, надавали допомогу у працевлаштуванні. Для безрідних інвалідів і престарілих створювались спеціальні будинки, в яких вони знаходились на повному державному утриманні. Підтвердженням цього є постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У за № 52 від 9 лютого 1944 р. „Про покращення роботи радянських і партійних організацій по наданню допомоги сімям військовослужбовців у звільнених від окупації районах УРСР”. Восени 1945 р. було працевлаштовано 9744 демобілізованих воїни, які прибули в область, у тому числі для роботи у сільському господарстві 9078 осіб. Прибулим у сільську місцевість (336 ос.), відремонтовано 391 хату, побудовано нових 80, видано худоби 141 голову, зерна 2996 т, видані ссуди 124 чол. на суму 952 тис. крб.24

  • 11511. Становлення та розвиток Болгарської держави в епоху феодалізму
    Информация пополнение в коллекции 07.02.2011

    Утвердження в Болгарії феодальних відносин вело до масового закабалення сільської людності. Податкове гноблення особливо посилилося в Х ст., коли часті війни вимагали дедалі більших коштів. Становище платників податків погіршувало й те, що в ІХ-Х ст. основу болгарського війська складало не народне ополчення, а феодальні дружини. Таким чином, воєнні перемоги Симеона не поліпшили становище соціальних низів. Народне обурення вилилося в антифеодальний рух, що виник у Болгарії в першій половині Х ст. Цей рух, так само як інші рухи середньовічної Європи, проходив під релігійними прапорами. На честь першого проповідника нового вчення священника Богомила він дістав назву богомильства. Основою ідеології богомилів був дуалізм: увесь світ є боротьбою двох начал Бога, що уособлює сили добра, та його сина Сатиниїла (Сатани), що уособлює сили зла. Людина, стверджували богомили, духовно належить Богові, а тілом Сатані. Сатанинським творінням богомили оголошували також царську владу, феодальне гноблення. Вони рішуче виступали проти офіційної церкви, яку вони також вважали творінням Сатани, а відтак заперчували всі її таїнства та обряди, шанування ікон, молей і хреста. Відвідування храмів теж важалося необовязко

  • 11512. Становлення української діаспори в пострадянських країнах
    Информация пополнение в коллекции 01.10.2010

    ГУЛ є досить помітною в політичному житті країни. Українці брали участь у групах підтримки Саюдісу, Руху, в акціях "Балтійський шлях", у символічному ланцюгу в день святкування незалежності та соборності української держави в 1990 р., солідаризувалися з литовським народом під час січневих (1991 р.) подій у Вільнюсі, коли до українського прапора на площі Незалежності приходили сотні мешканців Литви і делегації з різних міст України. За це кількох українців було відзначено медаллю "13 січня", а голову ГУЛу Людмилу Жильцову президент країни Альгірдас Бразаускас нагородив орденом великого князя литовського Гедиміна. Делегації громади брали участь у з'їздах Саюдісу, Руху, були учасниками Першого та Другого Всесвітніх форумів українців у Києві. Кілька українців посідають помітне місце в громадському й культурному житті Литви. Серед них Н. Непорожня, доктор гуманітарних наук Вільнюського університету, член спілок письменників України і Литви; В. Лобунець, актор Російського драматичного театру Литви, тележурналіст редакції "Злагода" Литовського телебачення; Ю. Паньків, редактор української радіопередачі "Калинові грона", нагороджений медаллю 13 січня . Українська громада Литви перебуває на етапі становлення, й для налагодження організованого українського життя в цій країні їй потрібно буде розв'язати ще багато складних проблем. Проте плани, які вона ставить перед собою створення української гімназії, заснування музею та спорудження пам'ятника Т. Шевченку у Вільнюсі тощо свідчать, що труднощі її не лякають. Запорукою цього є величний пам'ятник Гедиміну (1316-1341 рр.), який постав кілька років тому у Вільнюсі на постаменті з граніту, подарованому незалежною Україною незалежній Литві.

  • 11513. Становлення української інтелігенції
    Информация пополнение в коллекции 02.10.2010

    Основні соціально-економічні та соціокультурні фактори, які сприяли остаточному формуванню інтелігенції в окрему соціально-професійну верству були спільні для інтелігенції як української, так і російської. Безумовно, вирішальним кроком стало скасування кріпацтва і серія реформ, які спричинили розвиток капіталістичних відносин в імперії. Інтелектуальна праця стала товаром попит на який постійно зростав, а також основним джерелом заробітку для тисяч людей, головною формою їхньої виробничої діяльності, формою життєдіяльності. Розвиток капіталізму сприяв прискоренню процесу декласування дворянства (в 1877 1905 рр. дворяни Півдня України, наприклад, продали 50% своїх земель), завдяки чому зріс приплив його представників до інтелігенції. Але, на відміну від попереднього періоду, перехід до інтелігенції означав уже остаточний вихід із середовища свого класу для більшості його представників. Станова ієрархія нівелювалась інтелігенцією. Одночасно різко зросла, особливо наприкінці століття, кількість тих верств у складі інтелігенції, які раніше майже не визначали її соціального обличчя середніх верств міста і заможного селянства.

  • 11514. Становлення школи "Анналів" (1929-1947 рр.)
    Курсовой проект пополнение в коллекции 18.06.2010

    В 1993 р. вийшла монографія А.Я. Гуревича «Історичний синтез і школа «Анналів». В ній школа розглянута в надзвичайно широкому контексті, але в центрі уваги дослідника знаходиться проблема історичного синтезу. На думку автора, питання про взаємодію матеріальної та духовної культури є для історичного дослідження відправною точкою. Це веде до переосмислення понять «культура» і «соціальне», в ході якого відбувається поворот від історії ментальностей до історичної антропології чи антропологічно орієнтованої історії. Монографія А.Я. Гуревича це книга про те, як до вирішального та найголовнішого, на його думку, завдання - проблемі історичного синтезу - підходить ряд представників школи і які ідеї вони висувають. Серед них він розглядає нове розуміння соціальної історії М.Блоком, проблему звязку ментальності та культури у Л.Февра, створення Ф.Броделем „геоісторії” та її співвідношення з економічним матеріалізмом. Автор надзвичайно рельєфно показав коло пошуків Ж.Дюбі, в різнопланових творах якого так чи інакше постійно присутнє прагнення органічно повязати історію ментальностей з іншою історією. Така ж тенденція до глибокого дослідження системи людських цінностей і уявлень характерна для робіт Е. Ле Руа Ладюрі та Ж. Ле Гоффа. Високий рівень книги А.Я. Гуревича багато в чому забезпечується завдяки тому, що він показав загальні методологічні принципи і погляди лідерів „нової історичної науки” не в абстрактному теоретичному аспекті, а через їх конкретні історичні праці.

  • 11515. Становлення, вiйськовий та соцiально-громадський устрiй Запорiзькоi Сiч
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Коли злочинця було присуджено до биття палями, то його прив`язували до стовпа, а біля нього клали в`язанку палиць і ставили бочку з горілкою. Всяк, хто проходив, випивав чарку горілки, брав палицю і вдаряв засудженого по плечах. Для того, кому козаки симпатизували, удари були легші. Так само легко вдаряли того, хто по-молодецькі витримував удари без голосіння і стогону. Звичайно, був визначений час як довго засуджений мав залишатися під стовпом. Коли той час минав, його пускали вже як покараного. Такій спосіб покарання застосовувався проти того, котрий погрішився проти обіту чистоти, тобто за любовні справи.

  • 11516. Становлние советского права в 1917-1920 гг.
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    В моменты глубоких кризисов государства, подобных революциям 1917 г., речь идет не об изолированных конфликтах и противоречиях, - политических и социальных - а об их соединении в одну большую, не объяснимую частными причинами систему цивилизационного кризиса. Он охватывает все общество, от него не скрыться никому, он каждого ставит перед "вечными" вопросами. Под сомнение при этом ставится не законность и праведность той или иной структуры государства или нормы права, а и те исторические события, которые предопределили путь всей цивилизации. Революция 1917 г. - это эпизод в единой цепи событий, отражающий цивилизационный кризис России в ходе индустриализации. Эти события представляли собой более или менее открытую борьбу в связи с созданием, изменением и ликвидацией институтов государства и права. Всего полтора десятилетия (1939-1953 гг.) Советское государство находилось в относительно стабильном внутреннем состоянии, и то эта стабильность была обусловлена катастрофой, угрожающей извне - войной против фашистской Германии и ее союзников. Сразу после восстановительного периода возобновилась борьба (принявшая новые формы), которая закончилась поражением Советского государства. Таким образом, для понимания смысла событий, происходивших в государственном строительстве (и разрушении) в советский период, его необходимо поместить в исторический контекст.

  • 11517. Старажытнае грамадства на тэрыторыіі Беларусі
    Информация пополнение в коллекции 13.03.2011

    Мілаградская культура належала пляменам ранняга жалезнага веку, якія ў 7-3 стст. Да н. э. Жылі ў Сярэднім і Верхнім Паднапроўі на тэрыторыіі сучасных Гомельскай, Магілеўскай, усходзе Брэсцкай, поўдні Мінскай абласцей, поўначы Украіны. Насельніцтва жыло на гарадзішчах і неўмацаваных паселішчах. Мілаградцы карысталіся дзідамі ды стрэламі з жалезнымі наканечнікамі, жалезнымі сякерамі, сярпамі, нажамі і нават брытвамі. Шматлікія віды ўпрыгожанняў звязаны з адзеннем. У асобных мясцовасцях насілі маніста з прывазных шкляных пацерак. Посуд у плямен мілаградскай культуры кругладонны, верхняя частка якога арнаментавалася ямкамі, насечкамі, зашчыпамі. Памершых плямены мілаградскай культуры хавалі на бескурганных могільніках каля гарадзішчаў (даследавана 150 пахаванняў). На раннім этапе бытавалі абрады трупапалажэння і трупаспалення. Вядомы пахаванні ў курганах. Мілаградская культура існавала да рубяжа нашай эры і на познім этапе суіснавала з зарубінецкай культурай.

  • 11518. Старажытнаруская дзяржава (Кіеўская Русь) - агульная феадальная дзяржава ўсходніх славян. Палітычнае і эканамічнае становішча беларускіх зямель
    Информация пополнение в коллекции 30.11.2009

     

    1. Барадулін Р. Суровая вымова. Вершы. Мн.: Мастацкая літаратура, 1976. - 96 с. з іл.,
    2. Беларуская мова: У 2 ч. / Пад рэд.Л.М. Грыгоревай. - 4-е выд. - Мн.: Вышэйшая школа, 2001.
    3. Беларуская мова. Энцыклапедыя / Пад рэд.А.Я. Міхневіча. - Мн.: Беларуская энцыклапедыя імя Петруся Броўкі, 1994.
    4. Берасцейскія карані 93: гісторыка-краязнаўчы і літаратурны зборнік. - Брэст, 1993.
    5. Берасцейскія карані 98: гісторыка-краязнаўчы і літаратурны зборнік. - Брэст, 1998.
    6. Бурак Л.І. Сучасная беларуская мова. - Мн.: Вышэйшая школа, 1974. - 352 с.
    7. Дранько-Майсюк Л. Вершы. Каханне. Проза: Выбранае. - Мн.: ТАА “Харвест", 2003. - 304 с.
    8. Лексікалогія сучаснай беларускай літаратурнай мовы / Пад рэд.А.Я. Баханькова. - Мн.: Навука і тэхніка, 1994.
    9. Малажай Г.М. Беларуская мова: Дапаможнік для школ, ліцэяў, гімназій. - Мн.: Аверсэв, 1999.
    10. Наркевіч А.І. Практычны курс сучаснай беларускай літаратурнай мовы. - Мн.: Універсітэцкае, 1992.
    11. Панасюк М. Крык немаўляці: выданне шостае. Вершы. - Брэст: ААТ “ Брэсцкая друкарня", 2004. - 72 с. з іл.
    12. Сіўковіч В.М. Сучасная беларуская мова: даведнік. - Мн.: УніверсалПрэс, 2005. - 304 с.
    13. Шкраба І. Самабытнае слова. - Мн.: “Беларуская энцыклапедыя” імя Петруся Броўкі, 1994.
    14. Янішчыц Я.І. Пачынаецца ўсе з любві…: вершы, паэмы. - Мн.: Мастацкая літаратура, 2008. - 339 с.
  • 11519. Старая Рязань
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Многолетние археологические исследования на городище показали, что интенсивная дворовая застройка тесно связана с дорожной сетью, группируясь по сторонам проездов улиц, переулков, тупичков. Именно по улицам проходило в первую очередь межевание участков. Дворы основной массы населения делятся на средние (по 300-400 м2) с избами, мастерскими и хозяйственными постройками и мелкие (по 50-100 м2) - с одним-двумя строениями, иногда с избой. В промежутках между кварталами сохранялись обширные незастроенные участки. Усадьбы чаще всего огораживались сплошным забором с воротами и были обращены в сторону улицы глухими стенами хозяйственных построек. Жилой дом, как правило, размещался в глубине участка. Здесь открыты дворы, обнесенные частоколом, забором или плетнем. На дворах стояло "хоромное строение", известное из летописей Х-ХIII вв., позднее продублированное в писцовых книгах ХVI-ХVII вв.: избы, горницы, сени, клети, повалуши, хлева, мастерские, терема и постройки самого различного назначения. По материалам Рязани господствующая теория деления жилищ на наземные, полуземляночные и земляночные оказалась несостоятельной. Хоромные строения включали избы с углубленным полом, ошибочно принимаемые за полуземлянки. Внимательная проработка археологического материала показала полное отсутствие последних. Вместо них прослеживаются жилища с подпольями различной глубины. В отличие от Новгорода, в Рязани, где нет высоких грунтовых вод, выявлены жилища с погребом и, ниже, ледником. Таким образом, двухэтажная изба на подклети получила два подземных яруса, что резко усложнило структуру древнерусского жилища.

  • 11520. Старая Рязань, библиография
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

     

    1. Алексеева Т.И. Этногенез восточных славян по данным антропологии. М., 1973.
    2. Альфонсинский А. О трех гробницах, найденных близ Старой Рязани // Труды и летописи Общества истории и Древностей Российских. Т.VIII. М., 1837.
    3. АО М. 1967, 1968, 1970 - 1980, 1995 - 1998.
    4. Археологическая карта России: Рязанская область. Часть I .// Cост. Ю.А.Краснов, С.Е.Михальченко. Институт археологии РАН, 1993.
    5. Богатская И.А., Панова Т.Д. Новый источник по истории городища Старая Рязань // Российская археология. 1999. № 1.
    6. Боголюбский С. А. Палеофауна сельскохозяйственных животных Старой Рязани по раскопкам Городцова // Труды секции археологии РАНИОН. Т.IV. М., 1928.
    7. Бочаров Г.Н. Клад 1822 года из Старой Рязани // Музей. М., 1983. Кн.4.
    8. Бочаров Г.Н. Художественный металл Древней Руси. X-начало XIII в. М., 1984.
    9. Буланкина Е.В. История археологических исследований Старой Рязани и формирования старорязанской археологической коллекции Рязанского историко-архитектурного музея-заповедника // Региональная история в российской и зарубежной историографии. Материалы международной конференции. Рязань, 1999.
    10. Буланкина Е.В. Клады Старой Рязани // Труды Рязанского государственного историко-архитектурного музея-заповедника. Рязань, 1998.
    11. Вагнер Г.К. Архитектурные фрагменты Старой Рязани // Архитектурное наследство. 1963. № 15.
    12. Вагнер Г.К. Еще раз о церкви Нового Ольгова городка // Средневековая Русь. М., 1976.
    13. Василенко В.М. Русское прикладное искусство: истоки и становление. I век до н.э. - XIII в.н.э. М., 1977.
    14. Воронин Н.Н. К итогам и задачам археологического изучения древнерусского города // Краткие сообщения. Вып. 41. М., 1951.
    15. Воронин Н.Н., Раппопорт П.А. Зодчество Смоленска XII-XIII вв.
    16. Гильдебрандт П.А. Муромские, Рязанские, Зарайские древности // Исторический вестник. 1879. № 6.
    17. Горбунов Б.В. Старая Рязань по письменным источникам XVI начала XVII в. // Историко-культурное наследие. Памятники археологии центральной России: охранное изучение и музеефикация (Материалы научной конференции). Рязань, 1994.
    18. Городище Старая Рязань // Антропологические типы древнего населения на территории СССР. М., 1988.
    19. Городцов В.А. Дневник археологических раскопок Старорязанского городища в 1926 г. Рукопись // Государственный Исторический музей. Отдел письменных источников. 431. Д.78.
    20. Городцов В.А. Материалы для археологической карты долины и берегов р. Оки // Труды XII археологического съезда в Харькове в 1902 г. Т.I. М.,1905.
    21. Гуваков М.Г. Языческое святилище на северном мысе Старорязанского городища // Проблемы археологии Евразии. М., 1991.
    22. Гурвич Д.М. Вятичи и Рязань до монгольского завоевания. Тезисы диссертации на соискание ученой степени к.и.н. Л., 1948.
    23. Гущин А.С. Памятники художественного ремесла древней Руси X-XIII вв. М.-Л., 1936.
    24. Даркевич В.П. Древняя Русь X-XIII вв. // Произведения искусства в новых находках советских археологов. М., 1977.
    25. Даркевич В.П. К истории торговых связей Древней Руси: по археологическим данным КСИА. Вып. 137. М., 1974.
    26. Даркевич В.П. К проблеме происхождения древнерусских городов // Истоки русской культуры (археология и лингвистика). Материалы по археологии России. Вып.3. М. , 1997.
    27. Даркевич В.П. Музыканты в искусстве Руси и вещий Боян // Слово о полку Игореве и его время. М., 1985.
    28. Даркевич В.П. Новые находки романских бронзовых чаш // Древние славяне и их соседи. МИА. 17 в. М., 1970.
    29. Даркевич В.П. Прикладное искусство домонгольской Руси в собрании Рязанского музея // Музей. Кн.8. М., 1987.
    30. Даркевич В.П. Произведения западного художественного ремесла в Восточной Европе (X-XIV вв.) // САИ. Вып. LI-57. 1966.
    31. Даркевич В.П. Путешествие в древнюю Рязань. Записки археолога. Рязань, 1993.
    32. Даркевич В.П. Раскопки в Старой Рязани: Результаты археологических исследований 1970-1974гг. // Тезисы докладов конференции. Ч. III. Киев.
    33. Даркевич В.П. Раскопки В.А.Городцова в Старой Рязани // Проблемы изучения древних культур Евразии. М., 1991.
    34. Даркевич В.П. Редкий памятник романской металлопластики // СА. 1971. № 2.
    35. Даркевич В.П. Романские элементы в древнерусском искусстве и их переработка // СА. 1968. № 3.
    36. Даркевич В.П. Светское искусство Византии: произведения византийского художественного ремесла в Восточной Европе X-XIII вв. М., 1975.
    37. Даркевич В.П. Средневековые маскарады // Древности славян и Руси. М., 1988.
    38. Даркевич В.П. Старая Рязань (итоги археологических исследований 1970-1979 гг.) // Тезисы докладов советской делегации на V Международном конгрессе славянской археологии. М., 1985.
    39. Даркевич В.П. Старая Рязань (итоги археологических исследований 1970-1979 гг.) // Труды V Международного Конгресса славянской археологии. М., 1988. Т.III. Вып.1 а.
    40. Даркевич В.П. Старая Рязань // Памятники Отечества. Вып.1. 1988.
    41. Даркевич В.П. Усадьбы XVII века в Старой Рязани // Российская археология. 1994. № 1.
    42. Даркевич В.П. Художественный металл Востока VIII-XIII вв. Произведения восточной торевтики на территории Европейской части СССР и Зауралья. М., 1976.
    43. Даркевич В.П., Борисевич В.Г. Древняя столица Рязанской земли. М., 1995.
    44. Даркевич В.П., Монгайт А.Л. Клад из Старой Рязани. М., 1978.
    45. Даркевич В.П., Монгайт А.Л. Старорязанские клады. 1967 г. // СА. 1972. № 2.
    46. Даркевич В.П., Монгайт А.Л. Старорязанский клад. 1966 г. // СА. 1967. № 2.
    47. Даркевич В.П., Персов Н.Е. Застройка и планировка Старой Рязани // Научные чтения “Археология Рязанской земли». Тезисы докладов. Рязань, 1988.
    48. Даркевич В.П., Пуцко В.Г. Произведения средневековой металлопластики из находок Старой Рязани (1970-1978) // СА. 1981. № 3.
    49. Даркевич В.П., Пуцко В.Г. Старорязанские клады (раскопки 1979 г.) // СА. 1982. № 2.
    50. Даркевич В.П., Стародуб Т.Х. Иранская керамика из раскопок Старой Рязани // СА. 1983. № 2.
    51. Даркевич В.П., Фролов В.П. Старорязанский клад 1974 г. // Древняя Русь и славяне. М., 1978.
    52. Даркевич В.П.. Раскопки на Южном городище Старой Рязани (1966 1969 гг.) // Археология Рязанской земли. М., 1974.
    53. Дворов И.М. Природные ресурсы Рязанской области // М., Наука, 1965.
    54. Древности Российского государства. Отд.II. М., 1851.
    55. Жилина Н.В. Древнерусские рясна // Истоки русской культуры (археология и лингвистика). Материалы по археологии России. Вып.3. М., 1997.
    56. Жилина Н.В. Искусство золотой филиграни по древнерусским кладам (автохонность и влияния) // Древнерусская культура в мировом контексте. Археологические и междисциплинарные исследования. Материалы конференции. 19-21 ноября 1997 г. М., 1999.
    57. Жилина Н.В. Пластина из Старой Рязани («Оправа для креста») // СА. 1995. № 1.
    58. Зайцев А.К. Археологическое обследование некоторых пунктов, упомянутых в жалованной грамоте великого князя рязанского Олега Ивановича // Теория и методика исследований археологических памятников лесостепной зоны. Тезисы докладов конференции. Липецк, 1992.
    59. Зайцев А.К. К исторической географии южного пограничья Рязанского княжества в XII-XIV вв. // Научные чтения «Археология Рязанской земли». Тезисы докладов. Рязань, 1988.
    60. Зайцев А.К. Черниговское княжество // Древнерусские княжества X-XIII вв. М., 1975.
    61. Иловайский Д.И. История Рязанского княжества. М., 1858.
    62. История крестьянства СССР. М., 1990.
    63. Калайдович К.Ф. Письма к Алексею Федоровичу Малиновскому об археологических исследованиях в Рязанской губернии с рисунками найденных там в 1822 году древностей. М., 1823.
    64. Карпинский Ю.И. Геологический очерк Рязанской губернии // Материалы к плану народного хояйства. Вып. VI. Полезные ископаемые Рязанской губернии. Рязань, 1929.
    65. Касаткин В. Щит и меч древней Руси // Рязанский следопыт. Вып. 2. Рязань, 1993.
    66. Книга Большому чертежу. М.- Л., 1950.
    67. Колчин Б.А. Черная металлургия и металлообработка // МИА. 1953. № 32.
    68. Кондаков Н.П. Русские клады. Т.I. СПб. 1896.
    69. Корзухина Г.Ф. Русские клады IX-XIII вв. М.- Л., 1954.
    70. Корзухина Г.Ф. Рязань в сложении архитектурных форм XII-XIII вв. // Сборник аспирантов ГАИМК. Вып.I. Л., 1929.
    71. Кравченко Т. Старая Рязань // Наука и жизнь. 1966. №11.
    72. Кравченко Т.А. Шатрищенский могильник // Археология Рязанской земли. М., 1974.
    73. Крейтон В. Дневник раскопок, произведенных в 1902 г. на городище Старой Рязани // ТРУАК. Т. XVII. Вып. 2. Рязань, 1903.
    74. Кригер Н.Н. К истории рельефа бассейна р. Пары // Сб. Землеведение. Т. 38.1936.
    75. Кригер Н.Н., Колосов Е.В. История долин бассейна реки Оки // Н.Новгород: Нижегородская государственная архитектурно-строительная академия, 1996
    76. Куза А.В. Древнерусские городища X-XIII вв. Свод археологических памятников. М., 1996.
    77. Куза А.В. Социально-историческая типология древнерусских городов X-XIII вв. // Русский город. Вып. 6. М., 1983
    78. Кузьмин А.Г. Летописные известия о разорении Рязани Батыем // Вестник МГУ, (серия 9, история). М., 1963.
    79. Кузьмин А.Г. Название «Рязань» в связи с некоторыми проблемами истории района Средней Оки в X-XI вв. // Ученые записки РГПИ. Рязань, 1969.
    80. Кузьмин А.Г. Рязанское летописание. М., 1965.
    81. Кулешова И.А. Исследование строительных материалов и живописи Борисоглебского собора Рязани // Даркевич В.П., Борисевич Г.В. Древняя столица Рязанской земли. М., 1995.
    82. Лебединская Г.В. Реконструкция лица по черепу из погребения 48 на раскопе 13 // Даркевич В.П., Борисевич Г.В. Древняя столица Рязанской земли. М., 1995.
    83. Лихачев Д.С. «Задонщина» и «Повесть о разорении Рязани Батыем» // Древняя Русь и славяне. М., 1978.
    84. Лихачев Д.С. Повесть о разорении Рязани Батыем // Воинские повести Древней Руси. М.-Л., 1949.
    85. Лукина Л., Лаврентьева Н. Старая Рязань. Рязань, 1960.
    86. Любомудров Н.В. Исследование о происхождении и значении имени «Рязань». М., 1874.
    87. Мансуров А.А. Древнерусские жилища (по материалам археологических раскопок в Старой Рязани ) // Исторические записки. Т.XII. М., 1941.
    88. Мансуров А.А. Древнерусское жилище. Исторические записки. Т. 12.М., 1941
    89. Мансуров А.А. Старая Рязань По материалам археологических раскопок (Путеводитель). Рязань, 1927.
    90. Мансуров А.А. Старорязанские и пронские гончарные клейма // СА. Вып.VIII. М., 1946.
    91. Баранович М.С. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Рязанская губерния. СПб., 1860.
    92. Медведев А.Ф. Ручное метательное оружие. Лук и стрелы. Самострел. VIII-XIV вв. // САИ. Вып. Е 1-36. М., 1966.
    93. Медынцева А.А. Эпиграфические находки из Старой Рязани // Древности славян и Руси. М., 1988.
    94. Местногеографические древности Рязанской губернии. Спасский уезд // Прибавление к Рязанским Епархиальным ведомостям. 1873. № 22; 1874. №№ 3, 7.
    95. Милонов Н.П. Культура славян по историко-археологическим памятникам Рязанской области // Ученые записки РГПИ. Рязань, 1946.
    96. Михайловский Е.В. О датировке Успенского собора в Старой Рязани // Архитектурное наследство. Т.19. М., 1972.
    97. Монгайт А.Л. Археологические исследования Старой Рязани в 1948 г. // ИОИФ. Т. VI. 1949. № 5.
    98. Монгайт А.Л. Археологические исследования Старой Рязани // КСИИМК. Вып. 41. М., 1951
    99. Монгайт А.Л. Древнерусские деревянные укрепления по раскопкам в Старой Рязани // КСИИМК. Вып. XVII. М., 1955.
    100. Монгайт А.Л. Древнерусские жилища XI-XIII вв. // СЭ. 1948. № 4.
    101. Монгайт А.Л. Из истории населения бассейна среднего течения р. Оки в I тысячелетии н.э. // СА. Т.XVIII. 1953.
    102. Монгайт А.Л. К вопросу о трех центрах древней Руси // КСИИМК. Вып.XVI. 1947.
    103. Монгайт А.Л. Раскопки в Старой Рязани // КСИИМК. Вып. 38. 1951.
    104. Монгайт А.Л. Раскопки в Старой Рязани // КСИИМК. Вып. XXI. М.-Л., 1947
    105. Монгайт А.Л. Раскопки Старой Рязани // По следам древних культур. Древняя Русь. М., 1953.
    106. Монгайт А.Л. Рязанская земля. М., 1961.
    107. Монгайт А.Л. Рязанская иконка Георгия и Дмитрия // Историко-археологический сборник. М., 1962.
    108. Монгайт А.Л. Рязанская скульптура // КСИИМК. Вып. XVIII. М.- Л., 1947
    109. Монгайт А.Л. Рязанские гирьки // КСИИМК. Вып.XIV. М., 1947.
    110. Монгайт А.Л. Рязанские гирьки. // Реферат научно-исследовательских работ за 1945 г. (АН СССР ИОФ) М.- Л., 1947.
    111. Монгайт А.Л. Старая Рязань // Вопросы истории. 1947. № 4.
    112. Монгайт А.Л. Старая Рязань // МИА. М., 1955.
    113. Монгайт А.Л. Старая Рязань. Тезисы канд. дис. // КСИИМК. Вып.XVI. М., 1947.
    114. Монгайт А.Л. Топография Старой Рязани // КСИИМК. Вып.44. 1952.
    115. Монгайт А.Л. Художественные сокровища Старой Рязани. М., 1967.
    116. Монгайт А.Л., Раппопорт П.А., Чернышев М.Б. Церковь Нового Ольгова городка. // Культура средневековой Руси. Л., 1974.
    117. Монгайт А.Л., Чернышев М.Б. Спасский собор в Старой Рязани // Новое в археологии. М., 1972.
    118. Монгайт А.Л. Археологические заметки // КСИИМК. Вып. 41.М., 1951.
    119. Монгайт А.Л. Археологические исследования Старой Рязани // КСИИМК. Вып. 41. М., 1951.