Становлення української інтелігенції
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему:
Становлення української інтелігенції.
Важко всебічно осмислити виникнення й поширення на Україні, як і в усій Європі XIX ст., нових ідей, не зупинившись на появі нової категорії людей, які ці ідеї народжували. У Східній Європі цих "нових людей" називали інтелігенцією - слово, що зявилось спочатку в Росії, а згодом і в усій Східній Європі, слово "інтелігенція" у широкому розумінні означало тих порівняно небагатьох, що мали вищу освіту. Але у вужчому й історично вагомішому значенні під інтелігенцією малися на увазі люди, які з ідеологічних переконань присвятили себе покращенню культурного, соціального і політичного становища мас, тобто селянства.
Інтелігенція це соціальний прошарок населення професійно занятий розумовою працею, розвитком та поширенням культури та освіти у суспільстві.
Ще в XVIII в. одержали правове оформлення прошарки міських станів, що не вміщалися в основні рамки феодальних станів. У "Наказі" Катерини II говорилося про "середній рід" людей, що "вправляються в ремеслах, у торгівлі, у мистецтвах і науках". Саме у XVIII ст. абсолютистська централізована російська держава, особливо за часів Петра І і Катерини II, вперше звернула увагу на цілеспрямоване відтворення кадрів інтелігенції. Підготовка інтелектуальних кадрів стала обєктом соціальної політики. Цей процес вийшов з-під тотальної опіки церкви. Головними постачальними верствами інтелігенції стали шляхта, козацька старшина, дворянство. Однак для української інтелігенції XVIII ст. традиційно вважається нещасливим. Саме в цей час відбулася майже повна її русифікація.
Водночас прискорився процес "одержавлення" інтелігенції, підпорядкування її діяльності інтересам і вимогам держави. Одна з головних ознак цієї епохи збільшення чисельності інтелігенції, урізноманітнення її професійних функцій, збільшення реєстру її інтелектуальних професій. Протягом XVIII ст. був зроблений ще один важливий крок у розвитку інтелігенції - вона почала відокремлюватися в специфічну соціальну верству. Зявились окремі особи, які повязували своє існування виключно з інтелектуальною працею, для яких вона ставала єдиним засобом заробітку, особистої карєри-тощо. Вони відривалися від своїх станів, класів і в цьому значенні "декласувались", формували нову, окрему соціальну верству.
Тривало формування національної інтелігенції. На відміну від попередніх часів вона у першій половині XIX ст. дістала окремий соціальний статус, розширилися соціальні джерела її формування, підвищився інтелектуальний рівень. У межах Російської держави місце інтелігенції в соціальній структурі суспільства визначало Положення про міста 1785 р. Згідно з ним вона звільнялася від тілесних покарань, мала право на володіння фабриками, заводами, могла в третьому поколінні клопотатися про присвоєння чину дворянина. Соціологічним же змістом термін "інтелігенція" почав наповнюватись у другій чверті XIX ст. У цей час так називали освічених людей, що займались інтелектуальною діяльністю, результати якої ставали товаром і мали духовну або матеріальну цінність: письменників, художників, артистів, викладачів, учителів, лікарів, інженерів. До рівня інтелігенції своїм інтелектом підносились окремі особи й без спеціальної освіти.
На початку XIX ст. ініціатива щодо продукування нових ідей та орієнтації суспільства належала царському урядові. Проте під кінець століття імперська еліта з усією очевидністю почала втрачати впевненість, цілеспрямованість і здатність пристосовуватися до обставин. Водночас джерелом суспільного руху, розкутого завдяки величезним змінам 1860-1890-х років, ставали ширші верстви суспільства і особливо інтелігенція - його добровільний оборонець. Зіткнувшись із пасивністю й навіть обструкцією уряду, інтелігенція стала поступово переходити від простого висунення пропозицій до самоорганізації й намагань мобілізувати суспільство.
У Російській Україні інтелігенція виступала як за національний розвиток, так і за соціальну справедливість. Плутанину і розмежування серед українців викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу - на проблеми національні чи соціальні. Однак, попри болючі невдачі, український рух продовжував зростати, доки аж на початку XX ст. він був готовий поширитися поза межі своєї традиційно вузької соціальної бази.
Основні соціально-економічні та соціокультурні фактори, які сприяли остаточному формуванню інтелігенції в окрему соціально-професійну верству були спільні для інтелігенції як української, так і російської. Безумовно, вирішальним кроком стало скасування кріпацтва і серія реформ, які спричинили розвиток капіталістичних відносин в імперії. Інтелектуальна праця стала товаром попит на який постійно зростав, а також основним джерелом заробітку для тисяч людей, головною формою їхньої виробничої діяльності, формою життєдіяльності. Розвиток капіталізму сприяв прискоренню процесу декласування дворянства (в 1877 1905 рр. дворяни Півдня України, наприклад, продали 50% своїх земель), завдяки чому зріс приплив його представників до інтелігенції. Але, на відміну від попереднього періоду, перехід до інтелігенції означав уже остаточний вихід із середовища свого класу для більшості його представників. Станова ієрархія нівелювалась інтелігенцією. Одночасно різко зросла, особливо н?/p>