Становлення української інтелігенції
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? викладачів в приходських та повітових школах. За його ініціативою для вишукування можливостей підготовки вчителів в Одесі був створений спеціальний комітет, що незабаром ухвалив рішення про установу при Ршіельевськом ліцеї семінарії для підготовки вчителів. Комітет розробив проект положення про вчительську семінарію, який, проте, не здійснився через небажання міністерства освіти відкривати учбовий заклад, де готувалися б викладачі для навчання вихідців з народу.
Та все ж ученому вдалося здійснити свою ідею. За наполяганням Н. І. Пирогова (у той час опікуна Київського учбового округу) в 1862 р. на громадські кошти при Київському університеті була відкрита педагогічна школа. До кінця року вона випустила 16 вчителів. В 1869 р. школа була переведена в Коростишев і перетворена в Коростишевську семінарію. В 1893 р. в село Великі Дедеркали Кременецького повіту Волинської губернії переведена Острозька вчительська семінарія. Кадри готувалися також в Глухівському вчительському, Феодосійському педагогічному і Ніжинському історико-філологічному інститутах. Останній, заснований в 1875 р. на базі ліцею князя Безбородько, випустив до 1900 р. 321 фахівця. Для Лівобережжя і Слобожанщини викладачів готувала вчительська семінарія в містечку Волчанськ Харківської губернії.
Крім спеціальних педагогічних учбових закладів, з 1865 р. відкривалися курси при училищах повітів Санкт-Петербурзького, Московського, Харківського, Одеського і Казанського учбових округів. Деякі з них, наприклад при Симбірськом і Харківському народних училищах, добилися добрих результатів в підготовці вчителів.
Щоб прискорити підготовку вчителів, земства організовували річні курси. Від декількох десятків до 300 чоловік навчалися на курсах в містах Миргороді, Полтаві, Лубнах, Богодухове, Ізюм, Глухове. Курси діяли без спеціальних планів і програм, з основами педагогіки і методики слухачі знайомилися всього лише на декількох спеціальних уроках. Подібні заходи робилися з метою поправити положення в області освіти і підготовки педагогічних кадрів, але вони не могли істотно змінити ситуацію.
Про те, наскільки гострою була проблема освіти на Україні, свідчить такий факт: на 1 січня 1869 р. в Київській, Волинській і Подільській губерніях діяло 475 початкових шкіл, в яких навчалися 10337 учнів. Якщо врахувати, що населення цих губерній складало 5 840 тисяч чоловік, то одна школа приходилася на 12,2 тисяч, а 1 учень - на 532 чоловіка. Тому в початкових школах і навіть гімназіях педагогічні посади часто посідали люди, що не мали спеціальної освіти: ті, що екстерном здали в інституті іспити, на звання вчителя; різного роду урядовці, що не мали права на викладання. Вчителями приходських шкіл були церковнослужителі і особи, звільнені з інших служб. Наприклад, в 1889 р. 1308 вчителів Чернігівської губернії по освітньому цензу розподілялися таким чином: 4 люди (0,3%) закінчили вищі учбові заклади; 163 (12,5 %) вчительські інститути або семінарії; 680 (52 %) середні учбові заклади; 433 (33,1 %) після здачі спеціального іспиту одержали право викладання; 28 (2,1 %) не мали права на викладання.
Незначним був прошарок технічної інтелігенції. Поряд з освіченими інженерами траплялося чимало талановитих винахідників без спеціальної освіти. Серед них і механік О. Варфоломєєв, який в 50-х роках винайшов парову машину, що нічим не поступалася зарубіжним.
До появи вищих технічних учбових закладів на Україні інженерно-технічні кадри готувалися в Москві і Петербурзі. Московський межовий інститут за 1837-1897 рр. випустив 1614 фахівців, частина яких працювала на Україні губернськими і повітами землемірами, членами межових комісій. Випускники Петербурзького технологічного інституту обслуговували цукровий завод і паперову фабрику Чернігівської, цукрові заводи Київської, Подільської, Полтавської і Харківської губерній. Загальноросійським центром підготовки кадрів був також Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення.
Відкриття в 1885 р. Харківського практичного технологічного інституту з механічним і хімічним відділеннями зявилося першим кроком уряду по створенню в Україні кадрів національної технічної інтелігенції. З 1885 по 1910 рр. інститут підготував 1557 фахівців, у тому числі 1094 на механічному і 463 на хімічному відділеннях. В 1898 р. в Києві відкрився політехнічний інститут з інженерно-будівельним, механічним, хімічним і сільськогосподарським відділеннями. Через рік було засновано Катеринославське вище гірське училище, яке готувало техніків по гірській і заводській спеціальностям (з 1900/01 учбового року і інженерів).
Частину медичних працівників поставляли Україні навчальні заклади Москви, Петербурга, а також міста Західної Європи. Медиків з вищою освітою вперше почав готувати в Україні Харківський університет. Професія лікаря була такою популярною, що в окремі роки половина його студентів училася на медичному факультеті. Тільки за 1835 - 1863 рр. з університету вийшло 717 лікарів. Але основним центром підготовки медичних кадрів з 30-х років став Київський університет. Із 1845 р. він щорічно випускав у середньому по 48 лікарів. Підготовка місцевих лікарів була гіршою, ніж випускників західноєвропейських навчальних закладів.
Підготовку ветеринарних лікарів започаткував Харківський університет. Починаючи з 1805 р. при ньому діяла кафедра ветеринарії, а з 1835 р. ветеринарна школа. До 1873 р. їх закінчило 200 осіб, діставши досить ґрунтовні знання. Майже 80 % випускників походило з дворян, купців і міщан.
Відбувалось активне формування творчої інтелігенції. ?/p>