Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 17081. Юридическое лицо как субъект преступления
    Курсовой проект пополнение в коллекции 13.01.2010

     

    1. Конституция РФ.
    2. Гражданский Кодекс РФ. Часть I. 30.11.94 №51-ФЗ.
    3. Гражданский Кодекс РФ. Часть II. 26.01.96 №14-ФЗ.
    4. Гражданский Кодекс РФ. Часть III. 26.11.01 №146-ФЗ.
    5. Кодекс РФ об административных правонарушениях от 30.12.01 №195-ФЗ.
    6. Уголовный кодекс РФ от 13.06.96 №63-ФЗ.
    7. АнтоноваЕ.Ю. К вопросу о признании юридического лица субъектом уголовной ответственности.// Вестник ТГУ им. Державина. 2004№4.
    8. ВолженкинБ.В.Юридические лица и их ответственность. М., 2003.
    9. ДолговаА.И.Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. М., 2002.
    10. КарпушинМ.Н., КурляндскийВ.И.Уголовная ответственность и состав преступления. М., 1974.
    11. Королева М. Роль органов прокуратуры в обеспечении экологического благополучия населения РФ в 20022003 годах// Уголовное право. 2004№2.
    12. КузнецоваН.Ф. О проекте общей части Уголовного кодекса Российской Федерации// Российская юстиция. 2004№7.
    13. Курс уголовного права. Общая часть. Том I. Учение о преступлении./ Под ред. КузнецовойН.Ф., ТяжковойИ.М. М, 2002.
    14. МальцевВ.В., ПикуровН.И., СенцовА.С., ЩепельковВ.Ф.Рецензия на монографию: МихеевР.И., КорчагинА.Г., ШевченкоА.С.Уголовная ответственность юридических лиц: за и против// Правоведение. 2000 №2.
    15. НаумовА.В.Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. М, 2006.
    16. РагулинаА.В., СпасенниковБ.А.Человек (физическое лицо) как субъект преступления.// Черные дыры в законодательстве. 2003№2.
    17. ТарасовЮ.В.Может ли юридическое лицо стать субъектом преступления.// Юридический консультант. 2003№7.
    18. Уголовное право. Общая часть. М.: Изд-во МГУ, 2003.
  • 17082. Юридическое лицо, его признаки и виды
    Контрольная работа пополнение в коллекции 10.01.2011

    Производственным кооперативом (артелью) признается коммерческая организация, характеризующаяся следующими признаками: во-первых, это добровольное объединение граждан на основе членства; во-вторых, цель объединения - совместная производственная или иная хозяйственная деятельность (производство, переработка, сбыт промышленной, сельскохозяйственной и иной продукции, выполнение работ, торговля, бытовое обслуживание, оказание других услуг); в-третьих, обязательно личное трудовое или иное участие членов кооператива в его деятельности; в-четвертых, имущество кооператива делится на паи его членов (п. 1 ст. 107 ГК РФ); в-пятых, члены производственных кооперативов согласно п. 2 ст. 107 ГК РФ несут по обязательствам кооператива субсидиарную ответственность в размерах и в порядке, предусмотренных Законом о производственных кооперативах и уставом кооператива. Правовое положение производственных кооперативов определяется ГК РФ, а также Федеральным законом от 8 мая 1996 г. N 41-ФЗ "О производственных кооперативах". Деятельность сельскохозяйственных производственных кооперативов, кроме того, регулируется Федеральным законом от 8 декабря 1995 г. N 193-ФЗ "О сельскохозяйственной кооперации".

  • 17083. Юридическое лицо, предприятие, предприниматель: сравнительная характеристика
    Информация пополнение в коллекции 27.08.2010

     

    1. Гражданский кодекс Российской Федерации (часть первая) от 30.11.1994 №51-ФЗ. Принят ГД ФС РФ 21.10.1994 (ред. от 27.12.2009, с изм. от 08.06.2010).
    2. Волкова М.А. Гражданское право. Учебный курс. Ч. 1. / М.А. Волкова - М.: МИЭМП, 2010. - 125 с.
    3. Гражданское право: Учебник / Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев и др.; отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. - М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. 776 с.
    4. Гражданское право: Учебник. В 4 т. / Под ред. Е.А. Суханова. - М.: Изд-во «Волтерс Клувер», 2008.
    5. Гражданское право: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.В.Залесского, проф. М.М. Рассолова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. 703 с.
    6. Савелов В.П. Хозяйственное (предпринимательское) право. Учебный курс / В.П.Савелов. - М.: МИЭМП, 2009. - 84 с.
  • 17084. Юридическое обеспечение прав и свобод граждан
    Информация пополнение в коллекции 18.08.2011

    Правовую основу этого эксперимента составляет постановление Правительства РФ от 22 августа 2005 г. № 534 «О проведении эксперимента по созданию государственной системы оказания бесплатной юридической помощи малоимущим гражданам», который был первоначально рассчитан на год (с 1 января 2006 г. по 31 декабря 2006 г.), но в дальнейшем планы Правительства изменились, и данное постановление было представлено в редакции постановления Правительства РФ от 13.11. 2006 № 676, согласно которому подобный эксперимент был продлен еще. на один - 2007 год. В решениях Совета Федеральной палаты адвокатов РФ, с одной стороны, четко выражено положительное отношение адвокатского сообщества к вопросу о финансовой поддержки государством оказания бесплатной юридической помощи малоимущим гражданам, а с другой стороны, критикуется способ решения этой проблемы путем создания государственных юридических бюро /Абз. 2 п. 3.4. Отчета Совета Федеральной палаты адвокатов Российской Федерации за период с апреля 2005 г. по апрель 2007 г./2.

  • 17085. Юридическое образование в Дальневосточном государственном университете
    Информация пополнение в коллекции 08.06.2010

    В институте сложился ряд научных школ, наиболее известные из которых сформировались на базе кафедр уголовного права, государственного и административного права, трудового права, международного права, криминалистики. Ведущие ученые института все чаше приглашаются в качестве официальных оппонентов на защиту кандидатских и докторских диссертаций в МГУ, МГЮА. СПбГУ, УрГЮА и иные вузы, занимающие лидирующие позиции в сфере высшего юридического образования. Наглядным свидетельством высокого научного авторитета Юридического института ДВГУ может служить и то, что его профессора включены в редакционные советы и коллегии ряда общероссийских научно-теоретических журналов юридического профиля. Так, В.И. Кирилов является членом редакционного совета журналов «Известия высших учебных заведений. Правоведение», «Российский юридический журнал»; С.Д. Князев членом редколлегий журналов «Известия высших учебных заведений. Правоведение», «Конституционное и муниципальное право», «Российский юридический журнал», «Академический юридический журнал», «Избирательное право», а В.А. Номоконов членом редколлегий журналов «Правовая политика и правовая жизнь» и «Академический юридический журнал».

  • 17086. Юридическое образование как элемент правовой культуры
    Информация пополнение в коллекции 16.11.2001

     

    1. Абдулаев, М.И. Правоведение. СПб.: 2003.
    2. Дегтярев, С.Л. Юридическая клиника и современное юридическое образование в России. Учебно-практическое пособие. - "Волтерс Клувер", 2004.
    3. Дорофеева, М.А. Самусенко, Т.М. Самостоятельная работа студентов в высшем учебном заведении: Учебное пособие.- Владивосток, Изд-во Дальневост. Ун-та, 2006.
    4. Еникеев, З.Д. Международно-правовые аспекты подготовки юридических кадров в современной России. Международное частное и публичное право, 2008- №1.
    5. Карташов, В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. Саратов.: 1989.
    6. Певцова, Е.А. Правовая культура и правовое воспитание в России на рубеже ХХ-ХХI веков. М.: Нов. Учебник, 2003.
    7. Правовое образование в общеобразовательных учреждениях. Материалы Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 12-14 мая 2003 года. М.: Нов. Учебник, 2003.
    8. Правовая реформа и проблемы совершенствования профессиональной юридической деятельности / ред. В.Н.Карташов. Ярославль: ЯрГУ, 1990.
    9. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. - М., 2000.
  • 17087. Юридическое определение терроризма в законодательстве России, США и документах ООН. Его практическое применение на примере движения Хамас
    Курсовой проект пополнение в коллекции 04.11.2009

    Источники.

    1. 8 U.S.C. § 1182 // www.law.cornell.edu/uscode/html/uscode08/usc_sec_08_ 00001182----000-.html#a_3_B
    2. 8 U.S.C. § 1189 // www.law.cornell.edu/uscode/html/uscode08/usc_sec_08_ 00001189----000.html.
    3. 18 U.S.C. § 2331 // Терроризм. Правовые аспекты борьбы. Нормативные и международные правовые акты с комментариями, научные статьи. М.: Изд-во Эксмо, 2005. с. 210-211
    4. 22 U.S.C. § 2656f // www.law.cornell.edu/uscode/html/uscode22/usc_sec_22_ 00002656---f000-.html#d_2
    5. Foreign Terrorist Organizations (FTOs) // www.state.gov/s/ct/rls/fs/37191.htm.
    6. The Covenant of the Islamic Resistance Movement (Hamas) // www.mideastweb.org/hamas.htm
    7. Uniting and Strengthening America by Providing Appropriate Tools Required to Intercept and Obstruct Terrorism (USA PATRIOT ACT) Act of 2001 // www.epic.org/privacy/terrorism/hr3162.html.
    8. Конвенция о борьбе с незаконным захватом воздушных судов // http://antiterunity.org/ru/laws/international/1970.php
    9. Конвенция о борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности гражданской авиации // www.un.org/russian/documen/convents/aviation_security.html
    10. Конвенция о борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности морского судоходства // Uited Nations, Treaty Series, 1992, p. 249-261
    11. Конвенция о предотвращении и наказании преступлений против лиц, пользующихся международной защитой, в том числе дипломатических агентов // www1.umn.edu/humanrts/russian/instree/Rintprotected.html
    12. Конвенция о физической защите ядерного материала // www.minatom.ru/News/Main/work?id=10132&idChannel=128
    13. Международная конвенция о борьбе с актами ядерного терроризма // www.un.org/russian/documen/ convents/nucterr.pdf
    14. Международная конвенция о борьбе с бомбовым терроризмом // www.un.org/russian/documen/convents/bombing.htm
    15. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников // www1.umn.edu/humanrts/russian/instree/Rtakinghostages.html
    16. Международная конвенция о борьбе с финансированием терроризма // www.un.org/russian/documen/convents/terfin.htm
    17. Протокол о борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности стационарных платформ, расположенных на континентальном шельфе // Uited Nations, Treaty Series, 1992, p. 318-323
    18. Протокол о борьбе с незаконными актами насилия в аэропортах, обслуживающих международную гражданскую авиацию, дополняющий Конвенцию о борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности гражданской авиации // www.un.org/russian/documen/convents/airports.htm
    19. Резолюция 1368, принятая Советом Безопасности на его 4370 заседании 12 сентября 2001 года. // www.un.org/russian/documen/scresol/res2001/res1368.htm.
    20. Резолюция 1377 (2001), принятая Советом Безопасности на его 4413-м заседании, 12 ноября 2001 года // www.un.org/russian/documen/scresol/res2001/res1377.htm
    21. Уголовный кодекс РФ. Раздел IX, глава 24. // www.garweb.ru/project/law/doc/10008000/10008000-030.htm#2024
    22. Уголовный кодекс РФ. Раздел X, глава 29. // www.garweb.ru/project/law/doc/10008000/10008000-039.htm#10000
    23. Уголовный кодекс РФ. Раздел XII. // www.garweb.ru/project/law/doc/10008000/360
    24. Устав Организации Объединённых Наций // www.un.org/russian/documen/basicdoc/charter.htm
    25. Федеральный закон Российской Федерации «О борьбе с терроризмом» от 25.07.1998 г. № 130-ФЗ // Собрание Законодательства Российской Федерации, 1998. № 31. Ст. 3808.
    26. Федеральный закон Российской Федерации от 6 марта 2006 г. №35-ФЗ «О противодействии терроризму» // www.rg.ru/2006/03/10/borba-terrorizm.html
  • 17088. Юридическое понятие личности
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Следует заметить, что такого рода "личностную ценность" может при данном подходе иметь не только право, но и экономика, политика и др. Признание личности исключительно внешней ценностью для права, ценностью более важной, нежели Бог, общество или государство существенно не меняет внутренней структуры правы, его объективной конструкции, в которой путем простой подстановки Бог замещается на государство, человека, общество и т. п. Поэтому персонализм такого рода остается внешним, формальным, несущественным для содержания права и для самого понимания личности. Наряду с внешним, формальным персонализмом представляется возможным выделить внутренний, содержательный персонализм как особую аксиологическую ориентацию в юридической науке. В этом случае многие правовые явления становится возможным рассматривать как отдельные аспекты или стороны жизнедеятельности личности. Данный подход предлагал, в частности, Гегель: "Личность содержит вообще правоспособность и составляет понятие и саму абстрактную основу абстрактного и потому формального права. Отсюда веление права гласит: будь лицом и уважай других в качестве лиц" [9]. Точка зрения внутреннего, имманентного персонализма формулировалась Л.А. Тихомировым. Он, в частности, писал: "Все, что называется в политике правом и свободой свобода и права гражданские и политические все это вытекает из психологического факта самостоятельности личности, ее прирожденной свободы" [10]. Развитие права и личности он рассматривал как взаимообусловленные процессы: "Но если выработка личности составляет необходимое условие, без которого ничего не значат и рассыпаются, как карточный домик, все юридические условия, то и эти последние, в свою очередь, необходимы для выработки личности" [11]. В советской литературе о существенной взаимосвязи права и личности писал Л.С. Явич: "Поскольку нас интересует проблема связи личности и права, то уместно подчеркнуть не только роль права по отношению к становлению и совершенствованию личности, но также и то, что само право тесно связано с процессом развития личности. Если личность нельзя себе представить все социального общения и обособления, если одним из ее социальных свойств является стремление к творческой самодеятельности, к свободе решения и действия при упорядоченных отношениях, то нельзя на определенном уровне и в соответствующем социальном срезе рассматривать личность в качестве совокупности правовых отношений?" [12]. Последовательно проведенная персоналистическая ориентация в юридической науке позволяет не только охарактеризовать ценность личности для права, но и признать личность правовой ценностью, т. е. явлением по сути своим правовым. Если на определенном уровне и в соответствующем социальном разрезе представляется возможным рассматривать личность в качестве совокупности правовых отношений, то и сущность личности следует определять через совокупность правовых отношений. Личность тогда не есть категория психологии, социологии или философии. Личность есть базисная категория права, воспринятая из права и функционирующая в качестве инструментального понятия в других формах общественного сознания. Суть юридического персонализма состоит не только в личностном понимании права, но и в юридическом понимании личности. Существуют ли для этого достаточные эмпирические основания? Допускает ли общий смысл понятия "личность", позволяет ли семантическое поле этого термина признать юридическую интерпретацию в качестве исходной и определяющей? Ответ на этот вопрос мы находим в исследовании академика Ю.С.Степанова. Он приходит к однозначному выводу о том, что понятие "личность-персона" всегда связано с правовым, юридическим оформлением. В ядро концепта "личность" входят следующие представления: 1) свободный человек; 2) обладающий максимумом юридических прав; 3) мужчина; 4) не дитя и не старик [13]. В представление о личности, подчеркивает Ю.С. Степанов, входит еще компонент "степенной личности", т. е. представление о том, что человек может быть личностью в большей или меньшей степени, то служит основой юридического оформления прав личности. Такое правовое, юридическое положение дает форму понятию "личность": последняя стала осмысляться как нечто "переменное", способное представать различными своими сторонами, как бы различными "обликами" в зависимости от отношения, в котором она берется в обществе, как нечто отчуждаемое от самого физического человека, как "лицо, которое может меняться", как "личина" или "маска". Согласно данным индоевропейского языкознания, понятие личности возникло в правовом обороте. Поэтому это понятие исконно юридическое. Количественная определенность личность является важным свойством, позволяющим интерпретировать личность как субстанцию права, меру правовых отношений. Абстрактное понимание личности как субстанции, т. е. самостоятельно сущего, присутствует в философии права. Е.В. Спекторский определяет личность как "свободное и волевое существо" [14]. Б.Н. Чичерин видел в личности (лице) разумное существо, обладающее свободной волей и на этом основании правами [15]. А.П. Куницын трактовал личность как свободное существо, носителя прав и обязанностей [16]. Обратим внимание, что личность не конкретизируется исключительно в качестве человека. Речь идет только о существе свободном, разумном, волевом. Только этими предикатами ограничиваются наиболее общие и наиболее простые определение личности. Одно из первоначальных определений личности, данное Кассиодором, звучало так: persona substantia rationalis individua, т. е. личность есть неразделимая, индивидуальная рациональная субстанция [17]. По Боэцию, лицо есть разумная природа, или разумная субстанция. Поэтому предварительное определение персоны (личности) индивидуальная субстанция или субсистенция разумности природы (человек, Бог, ангел) [18]. В философию толкование личности как субстанции вошло после Никейского собора, разрешившего спор о Троице в догмате единства личности: Unitas in tres personas, una persona in duas naturas. Единый Бог и рассматривался в христианском богословии как личность в собственном смысле слова. Понятие личности философы заимствовали из христианского богословия. Тертуллиан, один из отцов церкви, перенес термин persona (маска, персона, лицо, личность) из права в философию. Предпринятый экскурс позволяет в полной мере оценить скептическое отношение М. Мосса к понятию личности как к психологическому и моральному понятию. На его взгляд, пришло время "заменить этот наивный взгляд на историю этого понятия и теперешнюю его ценность взглядом более точным" [19]. Точная история феномена личности показывает несостоятельность его морально-психологической редукции и приводит к его юридическим первоисточникам. Отправным пунктом в разработке понятия личности является латинское понятие persona. Вот как оценивает эту ситуацию Л.П. Карсавин: "Но большое несчастие для западного метафизика, что ему приходится строить учение о личности, исходя из понятия "хари"" [20]. Л.П.Карсавин с негодованием поясняет, что он имеет в виду "личину, извне налегающее обличье, закрывающую лицо неподвижную и мертвую, безобразную харю или маску" [21]. Более сдержанно о первофеномене личности пишет М. Мосс: "Известно, до какой степени укоренилось и стало классическим латинское понятие persona: маска, трагическая маска, ритуальная маска и маска предка" [22]. История персоны это история маски. В этой связи аксиоматическим является тезис о том, что личность человека не есть человек (или его часть). Личность человека это нечеловек. Persona (личность) первоначально есть посмертное изображение, маска покойного. Маску человек надевал на лицо, чтобы не быть узнанным. Она преображала человека в первопредка, от лица которого он мог легитимно действовать. Маски носят на лбу, на голове, на пальцах, держат в зубах; встречаются маски-костюмы, маски парные, в демонстрации которых участвуют два человека, и маски коллективные, каждую из которых представляют от трех до ста человек и более [23]. Маски составляют костюм, многослойную личность. "Но между раскраской лица, а зачастую и тела и одеждой или маской существует лишь различие в степени и нет различия в функции. И в одном, и в другом случае все ведет к экстатическому представлению предка", указывал М. Мосс [24]. Маска символ предка. Духи предков персонифицированы участниками мистерий, ряжеными в соответствующие маски. Центральный персонаж первобытных мистерий самые ужасные маски главного судьи над душами умерших. Поэтому маской пользовались при розыске воров и колдунов, при осуждении преступника, при уплате вором компенсации, при благословении полей, выражении благодарности за урожай, при обращении к предкам с просьбой спасти народ во время войны, а также для того, что высмеять мелких преступников.

  • 17089. Юридическое содержание и организационно-правовые формы некоммерческих организаций
    Дипломная работа пополнение в коллекции 17.05.2012
  • 17090. Юридична відповідальність за порушення авторських та суміжних прав
    Дипломная работа пополнение в коллекции 16.12.2010

     

    1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст.141. зі змінами та доповненнями
    2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.). 31 травня 1995 р. Україна приєдналася до цієї конвенції у вигляді Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979р
    3. Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. Набула чинності для України 23 грудня 1993р.
    4. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 3794-ХІІ
    5. Всесвітня декларація з інтелектуальної власності // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - 2002. -№ 4. - С.14 18
    6. Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)
    7. Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)
    8. Закону України “Про антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 50. Ст. 472
    9. Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. 1991. - № 30. Ст.379
    10. Закон України " Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. зі змінами та доповненнями
    11. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах"
    12. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм "
    13. Закон України „Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 2, ст.16
    14. Закон України “Про приєднання України до конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного витворення їхніх фонограм” Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 32. Ст.265
    15. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. 1996. - № 36. Ст. 164
    16. Кодекс України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями
    17. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р. // Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. Право интеллектуальной собственности. К., 1999. - С. 289-304; CD-ROM Компьютерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс
    18. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм // CD-ROM Компьтерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс
    19. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р зі змінами та доповненнями
    20. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003р. зі змінами та доповненнями
    21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 N 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=index
    22. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций. В 2 и. Свердловск, 1972. Т.1.:Основные вопросы общей теории социалистического права. 371 с.
    23. Базылев Б.Т. Сущность позитивной юридической ответственности // Правоведение. 1979. № 14.
    24. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. М.: Издательство НОРМА, 2000. 640 с.
    25. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. М.:Городец издат, 2001
    26. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. В.Т. Бусел. Ірпінь.: Перун, 2001
    27. Венедіктова І.В., Розгон О.В. Цивільно-правовий захист та охорона авторського права // ФП 2007-2 - http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07vivoap.pdf
    28. Відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.// «ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Питання & Відповіді -http://www.patent.net.ua/intellectus/patentbureau_news/about_intellectual_property/980/ua.html
    29. Вінаєва К.Авторські та суміжні права: аспекти цивільно-правового захисту //Юридична газета №17 (101) 26 квітня 2007 року - http://www.yur-gazeta.com/article/1172/
    30. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулиро-вание. Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та‚ 1976. 198 с.
    31. Гулкевич В. Родовий обєкт кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав //crime-research.ru
    32. Гулкевич В. Характеристика незаконного відтворення та розповсюдження обєктів авторського права і суміжних прав, як основних різновидів злочину, передбаченого ст. 176 КК України //crime-research.ru
    33. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук. практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - Т. 1.; Право інтелектуальної власності / С.О. Довгий, В.С. Дроб'язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. М.В. Литвина, С.О.Довгого. - К., 1999. - С. 21-24.
    34. Коваль А. Порушення авторського права і суміжних прав: кримінально-правові проблеми, які потребують свого вирішення //Юридична газета №15 (51) 18 серпня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1710/
    35. Коваль А. Проблеми додаткової кваліфікації порушень авторського права і суміжних прав //Юридична газета №9 (45) 23 травня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1530/
    36. Коваль А. Соціально-політичні передумови вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав Юридичний журнал №8/2005-http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1841
    37. Коломойцев В.E. Аналітична оцінка процесу реформування форм власності в Україні. Луганськ, 2001. 349с.
    38. Корчевний Г.В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону авторського права і суміжних прав в Україні // Правова держава ОНУ ім. І.І. Мечникова. Одеса: Астропринт, 2002. - № 5.
    39. Корчевний Г.В. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць економіко-правового факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. Одеса: Астропринт, 2002. Т. 5.
    40. Лінет Оуен. Купівля і продаж авторських прав на літературні твори. Практичний посібник для видавництв України. - К.: "Основи", 2005. -135с.
    41. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; Предисловие М. Федотова. - М., 2002. - С. 24-26
    42. Лукянець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. К.: Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2010 136 с.
    43. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. М.: Юрид.лит., 1985. 132 с.
    44. М.А. Близниченко, З.И. Марченко. Механизм защиты авторского права на объекты интеллектуальной собственности http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pav/2008_2009/11-06.pdf
    45. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар /Р.А.Калюжний, А.Т.Томзюк, О.О.Погрібний та ін.; - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. 781 с.
    46. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року зі змінами та доповненняями / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2010. 1104 с.
    47. Носков Е.А. Позитивная юридическая ответственность / Под общей редакцией Р.Л. Хачатурова. Тольятти, 2003
    48. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підручник /За заг. ред. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін юре», 2003- 236 с.
    49. Особливості визначення форми вини при вчиненні злочину «порушення авторського права і суміжних прав» у теорії кримінального права та практичній діяльності //Юридичний журнал №10/2005 - http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1950
    50. Проблема законодавчого забезпечення охорони інтелектуальної власності в Україні. // Електронна адреса статті - http://www.fic.kiev.ua/EventsUA/200103221.htm
    51. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ.// Видання Державного департаменту інтелектуальної власності „СВІТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ” № 24 (61) (огляд) від 12 липня 2002 р.
    52. Середа Д.М. Деякі особливості розкриття злочинів, які пов*язані з порушенням права на інтелектуальну власність в Україні //crime-research.ru
    53. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. Харків: Консум, 2001. 656 с. -http://www.lawbook.by.ru/theory/Skakun/cont.shtml
    54. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001
    55. Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності: виклик для України // Інтелектуальна власность. - 2008. - № 4. С. 1019
    56. Якуба О.М. Административная ответственность. М.: Юрид. лит., 1972. 152 с.
  • 17091. Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства
    Дипломная работа пополнение в коллекции 01.03.2011

    При цьому заподіяння шкоди перелічених видів природних об'єктів, занесених до Червоної книги України або до Зеленої книги України, тягне за собою більш сувору відповідальність, із застосуванням підвищених такс обчислення їх розмірів. В даний час, наприклад, діють Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, затверджені постановою Комітету Міністрів України № 1464 від 5 грудня 1996 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного видобутку (збору) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 32 від 19 січня 1998 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 21 квітня 1998, Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 8 квітня 1999 в редакції постанови № 1789 від 28 грудня 2001, Такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення судів, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 484 від 3 липня 1995 року в редакції постанови № 433 від 29 березня 2002 року. Однак чинне законодавство не містить вичерпного переліку таксова обчислення шкоди, заподіяної всім природним об'єктам. Не має таких такс, наприклад, для обчислення шкоди, заподіяної земельним ресурсам, корисних копалин надр землі, повітряному басейну. Тому для визначення розміру шкоди, що завдається в цих об'єктах неправомірними діями, застосовуються Методики підрахунку збитку, затверджені Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, реєструються Міністерством юстиції України. До них відносяться, наприклад, Методика обчислення розміру збитків, заподіяних внаслідок забруднення нафтою, затверджена урядовою постановою № 631 від 26 квітня 2003, Методика визначення розміру шкоди, зумовленого забрудненням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, методику розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок надмірних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджених указами Мінекоресурсів та зареєстрованих у Мін'юсті України. Тим не менше, таксова або методичні способи обчислення розмірів відшкодування шкоди також не формують особливу форму юридичної відповідальності за природноресурсове правопорушення. Вони є лише спеціальними способами визначення розмірів збитків, що охоплюють як економічний, так і екологічної шкоди. А у випадках, коли немає не такс, ні методик, обчислення заподіяної шкоди природним об'єктам або природному середовищу здійснюється на підставі застосування загальногромадянських способів визначення такої шкоди, виходячи з принципу його повного відшкодування. Об'єктивна сторона природноресурсового правопорушення передбачає наявність причинного зв'язку між протиправним поведінкою і наступившим шкідливим результатом або створенням реальної загрози його настання. Причинним зв'язком прийнято вважати такий розвиток подій, які викликані протиправними діями або бездіяльністю, що є причиною шкідливих результатів і виступають як їх наслідки. Шкода природному середовищу заподіюється не лише внаслідок протиправних дій, але і правомірною поведінкою, що спричинила шкоду природному середовищу має місце. Наприклад, у випадках передбачених главою 24 Земельного кодексу, присвяченій відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема пов'язаних з погіршенням якості ґрунтового покриття земельних ділянок та приведення їх у стан, непридатне для подальшого використання. Суб'єктами природноресурсових правопорушень можуть вступати державні установи, громадські об'єднання та релігійні організації, об'єднання підприємств та організацій громадян. В окремих випадках природноресурсові правопорушення вчиняються іноземними підприємствами та фірмами, міжнародними об'єднаннями та організаціями закордонних держав. Слід зазначити, що суб'єкти природноресурсових правопорушень необов'язково повинні бути власниками природних ресурсів, природокористувачів або орендарями природних об'єктів. Вони взагалі можуть не перебувати у будь-яких природноресурсових правовідносинах, бо обов'язки нести відповідальність за скоєні правопорушення у рівній мірі залежать як від стану у правовідносинах, так і знаходження поза правовідносин. Суб'єктом юридичної відповідальності за порушення вимог природноресурсового законодавства може бути і держава яка не є юридичною особою. Відповідальність держави за національним законодавством заснована на тому, що воно виконує в сучасних умовах важливі екологічні функції для суспільства. За невиконання або неналежне виконання державою цих функцій відповідають його виконавчі органи управління: Мінприроди, МОЗ, Держводгосп і їх регіональні та місцеві органи. Це може мати місце при порушенні ними законодавства про надання, вилучення або перерозподіл природних ресурсів, невжитті заходів щодо забезпечення природноресурсової безпеки населення. Суб'єктами природноресурсової відповідальності за аналогічні правопорушення можуть виступати виконавчі органи місцевого самоврядування. Суб'єктами юридичної відповідальності за природноресурсові правопорушення є посадові особи державних органів управління, керівники підприємств всіх форм власності, а також громадських об'єднань та інших недержавних організацій. Вони можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної, цивільної або дисциплінарної відповідальності за незаконне розпорядження природними об'єктами, надання їх у володіння та користування з перевищенням своїх повноважень, невжиття заходів щодо запобігання забруднення і оздоровлення навколишнього середовища. Громадяни, як суб'єкти відповідальності за природноресурсові правопорушення мають володіти деліктною дієздатністю, яка виникає в повному обсязі з настанням повноліття. Однак, ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу та ст. 12 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачають вік кримінальної та адміністративної відповідальності для неповнолітніх громадян з 16 років. Згідно з ч. 3 ст. 33 Цивільного кодексу, неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років, несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним іншій особі, відповідно до ст. 1179 Цивільного кодексу, самостійно на загальних підставах.

  • 17092. Юридична відповідальність суддів в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 28.02.2011

    Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок судді проводиться протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок головою відповідної кваліфікаційної комісії або, за його дорученням чи за рішенням комісії, членами комісії. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок голови кваліфікаційної комісії проводиться трьома членами комісії. Члени кваліфікаційної комісії суддів, уповноважені головою комісії, мають право для здійснення перевірки під час дисциплінарного провадження витребувати та одержувати необхідну інформацію від голів судів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадян та їх об'єднань. Посадові особи, які безпідставно відмовляють у наданні інформації чи ухиляються від її надання, несуть передбачену законом відповідальність. Після закінчення перевірки матеріали справи передаються на розгляд комісії, яка розглядає їх в десятиденний строк і приймає рішення. Якщо комісією прийнято рішення про відсутність підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, голова відповідної комісії або комісія припиняють дисциплінарне провадження та повідомляють про це зацікавлених осіб. Рішення про припинення дисциплінарного провадження, прийняте головою комісії, може бути переглянуто комісією на вимогу одного з членів комісії.

  • 17093. Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи
    Курсовой проект пополнение в коллекции 27.04.2010

    Спеціальна література

    1. Баранцев П. Ліквідація підприємства: правове регулювання оподаткування.// Право України, 2000. - № 12. - с. 76 -78.
    2. Барбашова Н, Сгара Е., Правове регулювання процедури банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств // Право України, 2003. - №9. 86 88.
    3. Братусъ С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. - М., 1947. 399 с.
    4. Єфименко. Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичних осіб за проектом Цивільного кодексу України. // Право України, 2002. - №10. с. 77 -80.
    5. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навчальний посібник./ О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К., 1998. - 912 с.
    6. Коваленко Т. Правові аспекти ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі їх реструктуризації.// Право України, 200
    7. Красавчиков О.А. Сущность юридического лица // Советское государство и право. - 1976. - № 1.- с. 66 72.
    8. Кучеренко І. Підстави для ліквідації юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності // Предпринимательство и хозяйственное право. 2001. - № 2. с. 31 36.
    9. Лочман Я. Процедура банкрутства банків: нинішній стан та перспективи // Право України, 2001. - № 3. с. 67 69.
    10. Поляков Б. Про концепцію реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) // Право України, 2002. - № 7. с.77 79.
    11. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. X.:, 1999. 464 с.
    12. Теньков С. О. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р. К., 2004. 720с.
    13. Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблеми застосування. // Право України, 2000. - № 8. с. 96 98.
    14. Харитонов Е.0., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. К., 2001. 832 с.
    15. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. К., 2002. 912с.
    16. Цивільне право України: Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. К.: Істина, 2003. 776 с.
    17. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. Т. 1. Загальна частина. К., 2003. 520 с.
    18. Цивільне право України: Навчальний посібник/ За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О.Заіки. К., 2004. - 224 с.
    19. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. К., 2004. Кн. 1. 736с.
    20. Цивільний кодекс України. Коментар. Харків., 2003 р. - 856 с.
  • 17094. Юридична природа процесуальних строків та їх види в адміністративному процесі
    Контрольная работа пополнение в коллекции 14.05.2011

    Термін «визначена дія» активно використовується при регламентації правових дій, а саме:

    1. визначеною дією є доставлення правопорушника для складання протоколу й слугує моментом для обчислення строку адміністративного затримання;
    2. момент виявлення порушення, з якого починає спливати строк давності притягнення до відповідальності для так званих триваючих правопорушень. Триваюче правопорушення здійснюється безперервно протягом тривалого часу. Наприклад, проживання без паспорта (ст. 197 КУпАП) [34];
    3. день винесення постанови входить у строк позбавлення спеціального права. Наприклад, водії транспортних засобів, судноводії і особи, які порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа (ч. 1 ст. 321 КУпАП);
    4. набрання рішення суду законної сили. Момент плину процесуальних строків може залежати від дій громадян, притягнутих до відповідальності, а також потерпілих. Наприклад, постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим (ч. 1 ст. 287КУпАП). У разі несплати правопорушником штрафу в строк, установлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом (ст. 308 КУпАП);
    5. іноді строк визначається встановленням обов'язку негайно здійснити процесуальну дію. Так, ст. 326 КУпАП: «Виконання постанови про застосування адміністративного арешту». Постанова районного (міського) суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення [35, с. 194];
    6. законодавець застосовує строкове визначення «час надання», що також входить до поняття «визначена дія». Наприклад: «Перебіг строку засекречування матеріальних носіїв інформації починається з часу надання їм грифа секретності» [36].
  • 17095. Юридична професія в зарубіжних країнах
    Информация пополнение в коллекции 28.01.2011

    Допуск до юрпрофесії в США характеризується відкритістю та вимогливістю. Аби стати юристом, недостатньо отримати диплом правничої школи; потрібно одержати ліцензію на «практику права» (practice of law) від спеціальної профорганізації юрисдикції суду чи бару (bar). Бар, у широкому розумінні, це всі представники юрпрофесії; у вузькому це спільнота правників певної юрисдикції (територіально наприклад, штату, чи організаційно наприклад, суду), уповноважена регламентувати «прийняття в правники» та притягувати до дисциплінарної відповідальності. Українським відповідником терміна бар може бути термін «правництво» (його нерідко неточно перекладають змістовно вужчими термінами «судова адвокатура» або «адвокатура»). Прийняття до бару означає визнання особи мінімально компетентною «практикувати право» та визнання її особистих якостей належними образу правника.

  • 17096. Юридичний аналіз складу злочину "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами"
    Курсовой проект пополнение в коллекции 01.04.2010

    Навчальна література

    1. АлександровЮ.В., АндрушкоП.П., АнтиповВ.І., КлименкоВ.А., МатишевськийП.С.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001р. / С.С.Яценко (відп.ред.). К.: А.С.К., 2002. 936с.
    2. БажановМ.І., Баулін Ю.В., Борисов В,І., ГавришС.Б., ДорошЛ.В. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.І. Бажанов (ред.). К.: Юрінком Інтер, 2001. 494с.
    3. БойкоА.М., БричЛ.П., ГрищукВ.К., ДудоровО.О., МельникМ.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / М.І. Мельник (ред.), М.І. Хавронюк (ред.). К.: Каннон, 2001. 1104с.
    4. КоржанськийМ.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій / М.Й.Коржанський (ред.). К.: Атіка, 2001. 542с.
    5. КоржанськийМ.Й.Науковий коментар Кримінального кодексу України. К.: Атіка, 2001. 656с.
    6. Научно-практичний коментар Кримінального кодексу України. Особлива частина. / Під загальною редакцією ПотебенькаМ.О., ГончаренкаВ.Г. К.: Форум, 2001. 942с.
    7. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.А.Стрельцова. Х.: Одиссей, 2002. 672с.
    8. Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под редакцией Ю.А.Карамазина и Е.А.Стрельцова. Х.: Одиссей, 2001. 960с.
  • 17097. Юридичний аналіз складу злочину "Хуліганство"
    Дипломная работа пополнение в коллекции 30.12.2010

    2. Спеціальна література

    1. Атонян Ю.М., Городин С.В. Преступность и психологические аномалии. М.: Наука. 1987.
    2. Бажанов Н.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. К.: Вища школа. 1980.
    3. Бажанов Н.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.: «Пороги». 1992.
    4. Викторов Б.А. Цель и мотивы в тяжких преступлениях. М. Госюриздат. 1963.
    5. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступления. Казань. 1968.
    6. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. М.: Юрид. лит. 1972.
    7. Горбунова О.Н. К вопросу об определении понятия «общественный порядок» в советской науке административного права / Труды Иркутского госуниверситета. Т. XIX. Серия юридическая. Вып.8. Часть 2. Иркутск, 1967.
    8. Гришанин П.Ф. Юридическая квалификация хулиганских действий. М.: ВШ СССР. 1969.
    9. Гришанин П.Ф. Уголовный закон на страже социалистического общественного порядка. М.: ВШ МООП РСФСР. 1969.
    10. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка. М.: ВЮЗИ. 1957.
    11. Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. Харьков: ХЮИ. 1971.
    12. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973.
    13. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск: Беларусь. 1979.
    14. Кириченко В.Ф. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит. 1970.
    15. Коваль Л.В. Дрібне хуліганство різновид порушень громадського порядку // Вісник Київського університету. К., 1988.
    16. Комарчук В. Категорія «громадський порядок» у теорії та практиці адміністративного права. // Радянське право. 1990. №2.
    17. Коментар судової практики з кримінальних справ / Відпов. ред. В.Т.Маляренко. К.: Юрінком, 1997.
    18. Красиков Ю.А., Труфанов В.В. Борьба с хулиганством. Воронеж. 1966.
    19. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. редактор Кондратьев Я.Ю., наук. ред. Клименко В.А., Мельник М.І. К.: Правові джерела, 2002.
    20. Кудрявцев Л.И. Судебная псилого-психиатрическая экспертиза. М.: Юрид. лит. 1988.
    21. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. М.: Юрид. лит. 1977.
    22. Курс советского уголовного права. Т.5. Л.: ЛГУ. 1981.
    23. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.
    24. Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические вопросы. Фрунзе: Изд-во Илим. 1981.
    25. Мальцев В. Ответственность за хулиганство // Законность, 2000, №7
    26. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности и здоровья населения. М.: Юрид. лит. 1964.
    27. Маяковский В.В. Хулиган. Избранные сочинения в 2-х т. М. 1982. Т.1.
    28. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Львів: Вища школа. 1974.
    29. Налуцишин В.В. Кримінальна відповідальність за хуліганство: автореф. дис. кандидата юридичних наук. 12.00.08 2008.
    30. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001.
    31. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. К.: А.С.К., 2006.
    32. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Атіка, 2003.
    33. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоровя: Лекції для студ. юрид.фак. Львів, 1997.
    34. Нор В.Т., Михеєнко М.М., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. К.: Либідь. 1992.
    35. Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. 1999. №3.
    36. Піщенко Г. Деякі закономірності хуліганства та його профілактика // Право України, 1998, №1.
    37. Піщенко Г. Кримінологічна характеристика хуліганства: причини та умови його вчинення // Право України, 2000, №5.
    38. Піщенко Г. Особистість злочинця-хулігана та його основні характеристики // Право України, 1999, №11
    39. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карального хуліганства. // Право України, 1997, №2.
    40. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. проф. А.В.Наумов, М.: Изд-во «БЕК», 1997.
    41. Словник оціночних понять Кримінального кодексу України / Академія суддів України, Апеляційний суд Чернівецької області; Заг. ред. та упор. А.П.Огородник. К.: Пульсари, 2006.
    42. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Изд-во МГУ. 1971.
    43. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988.
    44. Советское уголовное право. Часть общая. М.: Юрид.лит. 1977.
    45. Советское уголовное право. Часть особенная. М.: Юрид. лит. 1983.
    46. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. К.: Юринком. 1995.
    47. Тевлін Р. Ще раз про поняття «громадський порядок». // Радянське право, 1990, №6.
    48. Ткаченко М. Насильницький злочин і насильство як спосіб його вчинення: кримінально-правові проблеми // Право України, 1999, №12
    49. Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. К.: Политиздат Украины. 1987.
    50. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть особенная. К.: Наукова думка. 1985.
    51. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Отв. ред. Е.Л.Стрельцов. Х.: «Одиссей», 2006.
    52. Шепелява Н.В. До питання про відмежування хуліганства від злочинів проти особи // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. К., 1993. С.35.
    53. Шишов О. Неокоторые вопросы квалификации хулиганства по советскому законодательству // Сб.: Вопросы уголовного права. М., 1966.
  • 17098. Юридичний консалтинг
    Информация пополнение в коллекции 04.03.2011

    Наприклад, консалтингові фірми надають послуги по дослідженню і прогнозуванню ринку, оцінці торгово-політичних умов, експортно-імпортних операцій та ін. До таких послуг відносяться:

    1. правовий аудит - відносно новий вид юридичної допомоги. Суть правового аудиту полягає в незалежній перевірці документації підприємства на предмет відповідності закону його господарських операції і мінімізації господарських ризиків. Користь цієї юридичної послуги для бізнесу очевидна. Фірма укладає договори, приймає і звільняє працівників, сплачує податки. За певний час накопичується велика кількість документів. Щоб уникнути помилок, за які доведеться розплачуватися штрафом, варто запросити юридичну фірму, щоб спеціаліст перевірив усю документацію і знайшов би помилки раніше, ніж державні органи, а також підказав, що можна покращити;
    2. арбітраж - це вид юридичної допомоги полягає у вирішенні економічних і трудових спорів обраним (призначеним) сторонами третейським судом. Спеціаліст юридичної компанії через арбітражний суд допомагає вирішувати спори про стягнення боргу з застосуванням до боржника мір цивільно-правової відповідальності, корпоративні спори, добивається розірвання договорів або визнання угод недійсними. Юридична виступає у вирішенні спорів між організаціями у ролі представника клієнта, а також займається підготовкою необхідних документів. Але позитивний результат не завжди можливий. Іноді клієнт спеціально замовчує деякі негативні факти, про це стає відомо уже тільки на судовому процесі. Тому виграш справи не завжди залежить від юриста;
    3. аутсорсінг - визначається як передача сторонній організації тих чи інших функцій бізнесу. Розрізняють два види аутсорсінгу: виробничий (незалежній фірмі передаються ті чи інші завдання, повязані з виробництвом продукції), і аутсорсінг управлінський, при якому незалежним організаціям передаються саме управлінські функції. Аутсорсінг як технологія дозволяє клієнту швидко змінити масштаби або напрямки співпраці, і при цьому помітно зекономити на організації, закупці обладнання, пошукові офісу, наймі спеціалістів, або, навпаки, при звільненні працівників, згортанні робіт тощо. Аутсорсінг дозволяє підприємству вирішити питання як організації контролю (оперативного і підсумкового), так і передачі самих функцій на виконання аутсорсеру.
    4. оцінка та управління ризиками при веденні зовнішньоекономічної діяльності компаній. Це дозволяє уникати закріплення ризикованих угод і співробітництва ненадійними партнерами. При цьому передбачається аналіз і супровід усіх бізнес-процесів компанії, інформаційна підтримка, а також виявлення і діагностика особливостей організаційно-правових форм і економічної комерційної діяльності конкурентів, розробка договірної бази зовнішньоекономічних угод, спрямована на мінімізацію можливих ризиків;
    5. due diligence - всестороннє дослідження діяльності компанії, її фінансового стану і положення на ринку. Процес включає збір та аналіз інформації, прийняття рішення і форми його подачі відносно актуальності вступу в ті чи інші взаємовідносини з контрагентами. За допомогою due diligence оцінюються можливі ризики (наприклад, фінансові, юридичні і т.д.). При зборі інформації враховуються будь-які факти незалежно від джерел їх походження. Вивчення отриманої інформації здійснюється різноманітними спеціалістами окремо від замовника. Форма подачі буває розгорнутою (з додатком окремих проміжних висновків спеціалістів, джерел інформації) або у вигляді короткої рекомендації щодо подальших дій. Due diligence - це процедура формування обєктивного уявлення про обєкт інвестування, вкладу фінансів і багато інших факторів. В першу чергу він спрямований не всесторонню перевірку законності і комерційного приваблення угоди, що планується, або інвестиційного проекту, але немало важливу роль також грає і повнота інформації, яка надається при даному виді перевірки, що дозволяє інвесторам або діловим партнерам більш глибоко оцінювати всі переваги і недоліки співробітництва. На цьому список видів юридичних послуг не вичерпується. Юридичні компанії вирішують питання реєстрації нового бізнесу і отримання ліцензії на різноманітні види діяльності, захищають бізнес від ворожих поглинань і супроводжують дружнє злиття організацій, займаються правовою експертизою дій і винесених рішень податкових органів, надають послуги по вирішенню податкових спорів у позасудовому порядку і т.д.
  • 17099. Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх
    Информация пополнение в коллекции 13.05.2011

    Таким чином, застосування розглядуваної норми можливе не лише до неповнолітніх засуджених, але й до тих осіб, які вже досить давно вийшли за цю вікову межу. Наприклад, якщо у сімнадцять років особа вчинила особливо тяжкий злочин, то засудженою за цей злочин вона може бути, скажімо, коли їй виповниться двадцять пять, двадцять шість, або навіть двадцять сім років, тобто будучи вже цілком дорослою людиною (адже строк давності за цей злочин становитиме десять років - п. 4 ч. 2 ст. 106 КК). Отже, норма про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в частині особливостей умовно-дострокового звільнення розповсюджується вже на цілком дорослого субєкта. Виникає питання, чи насправді у подібних випадках ст. 107 КК може бути віднесено до інституту особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх? З цим інститутом її повязує період часу, в якому виникла підстава кримінальної відповідальності, тобто та обставина, що склад злочину в суспільно небезпечних діяннях особи мав місце тоді, коли вона була неповнолітньою (або, якщо час її народження визначався за допомогою експертизи - коли вона вважалася такою, що не досягла 18-ти років). Звернемо увагу, що розділ XV Загальної частини КК має назву „Особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх". Визнаючи, що кримінальна відповідальність є фактичним обмеження прав і свобод злочинця за вироком суду, вимушеним зазнаванням особою, що вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави [5, с. 22], а також погоджуючись, що вона розпочинається з моменту набуття чинності обвинувальним вироком суду, слід визнати: якщо обвинувальний вирок набуває чинності щодо особи, яка не досягла на цей момент 18-ти років, насправді можна говорити, що вона настала стосовно неповнолітнього. У жодному іншому випадку (у т.ч. коли за злочин, вчинений нею в неповнолітньому віці, засуджується вже доросла особа) не можна говорити про кримінальну відповідальність неповнолітніх. У цьому звязку залишається відкритим питання, стосовно того, чим обґрунтовуються пільгові положення ст. 107 КК у тих випадках, коли вона застосовується до повнолітніх засуджених? Певної логічної та обґрунтованої відповіді на це запитання немає. На нашу думку, враховуючи наведене вище, необхідне рішення, що узгодить положення ст. 107 КК із принциповими положеннями та особливостями відповідальності саме неповнолітніх у кримінальному праві. Таким рішенням на законодавчому рівні може стати зміна змісту норми таким чином, щоб можливість її застосування залишалася виключно до осіб, засуджених у віці до вісімнадцяти років.

  • 17100. Юридичні методи захисту ноу-хау
    Информация пополнение в коллекции 06.09.2010

    1. Закон України “Про інвестиційну діяльність“.
    2. Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій“.
    3. Закон України “Про інформацію“.
    4. Цивільний кодекс України (16.01.2003).
    5. Андращук Г. А., Пахаренко А. П. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии. К.: Таксон, 1997, 112с.
    6. Андрощук Г. А., Работягова П. И. Патентное право: правовая охрана изобретений: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2001. 231с.
    7. Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисципліна. К.: Нац.агенство з питань інформатизації при Президенті України, 1996. 186с.
    8. Брыжко В. М., Завгородний А. Ф., Пичкур А. В. Лицензирование прав и патентование научно-технологической продукции. К.: УААН, 1994, 202с.
    9. Дахно И И. Патентно-лицензионная работа. К.: Блиц-информ, 1996,256с.
    10. Дахно И.И. Патентирование и лицензирование: Учеб.пособие. К.: МАУП, 2004. 216 с.
    11. Жаров В. О. 1нтелектуалъна власність в Україні: нравові аспект набуття, здійснення та захисту прав. К.: Вид. дім "1н Юре", 2000. 188с.
    12. Законодавство України про охорону інтелектуальної власності. К.: Парлам. вид-во, 1993. 96 с.
    13. Князєв С.О. Комерційна таємниця в Україні: особливості організаційно-правового впровадження // Юридичний журнал. № 6(48). К., 2006. с. 93-96.
    14. Козинец В. П., Малый В. В., Межебовский И. В. Патентоведение: Учеб. пособие.Днепропетровск.: НМетАУ, 2000. 253с.
    15. Основи інтелектуальної власності. К.: Вид.дім «Ін Юре», 1999. 578 с.
    16. Охорона промислової власності в Україні / За заг.ред. О.Д. Святоцького. К.: Вид.дім «Ін Юре», 1999. 400 с.
    17. Підопригора О.О. Право промислової власності в Україні. К.: Укр.Акад.внутр.справ, 1996. 146 с.