Л. В. Багрій-Шахматов доктор юридичних наук, професор, академік

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
• Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Л. К. Воронова фінансове право україни підручник Рекомендовано Міністерством освіти, 6508.38kb.
• Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових, 1062.14kb.

Глава VIII

Позбавлення волі та соціально-правова характеристика цієї дії

§ 1. Позбавлення волі як юридична форма державного примусу. § 2. Види позбавлення волі.

§ 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання. § 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі.

§ 1. Позбавлення волі як юридична форма державного примусу

У сучасний період наука і практика опинилися перед вибором: яким шляхом розвиватися системі виконання кримінальних пока­рань. Спроби введення окремих змін гуманістичного характеру, від­міна деяких обмежень кардинально не можуть змінити її сутності. Прогресивні пенітенціарні ідеї сьогодні не завжди мають можливість реалізації за наявності проблем юридичного та економічного харак­теру, а також у разі відсутності готовності персоналу запроваджу­вати їх у життя.

Тому такий специфічний і найгостріший інститут соціального примусу, як позбавлення волі в усіх його формах, притягує до себе безліч різноманітних поглядів і критики відносно його соціальної ефективності, що зумовлюється системою протиріч і конфліктів, які мають місце в правовідносинах між людиною і державою.

Вивчення інституту кримінального покарання у вигляді по­збавлення волі з урахуванням його соціальних наслідків, як зазнає В. І. Рудник, — це не тільки об'єкт кримінально-право­вих наук, а й економіки, психології, педагогіки, соціології, кримі­нології тощо¹. При цьому засуджена особа ізолюється від суспіль-

Рудник Б.' І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації: Монографія.— К., 1999. — С. 4.

165

ства, на неї покладаються специфічні обов'язки, змінюється в бік обмеження її правовий статус, вона стає учасником правовідносин, відносно яких здійснюється каральний вплив.

Соціальна роль позбавлення волі неоднозначна, оскільки нега­тивно, прямо чи побічно, впливаючи на характер суспільних відно­син, вона зачіпає права та інтереси однієї п'ятої частини населення у суспільстві¹. Аналіз точок зору суддів, прокурорів, працівників установ по виконанню покарань вказує на неоднозначність думок з приводу оцінки ефективності позбавлення волі. Більшість опитаних висловлюються за зниження обсягу його застосування (суддів — 61,9%, прокурорів — 71,6%, працівників УВП — 50%). Вони та­кож висловлювались за розширення покарань, не пов'язаних з по­збавленням волі². Одночасно дослідження суспільної думки свідчить про стійкий погляд на поширення позбавлення волі в більш суворих його видах і термінах, яке може ефективно вплинути на зниження злочинності. Це зумовлюється: значним зростанням злочинності, особливо тяжкої; кризою судово-правової та кримінально-виконавчої систем; зниженням попереджувальної ролі кримінальної відпові­дальності й ефективності покарання; вірою у всесильність позбав­лення волі і недостатньою обізнаністю про негативні наслідки його використання, що тим самим підтверджує некомпетентність суспіль­ної думки³.

Застосування позбавлення волі як кари, а також як превентив­ного заходу з боку держави сьогодні слід розглядати критично з позиції наявності проблем у кримінальній юстиції і з позиції пере­вантаження системи виконання покарань. Існуючий фактор незадо­воленості в тому, що злочинність може вийти за рамки дії традицій­них форм соціального контролю, не повинен спричинити відмови від прогресивно-ліберальних ідей в галузі кримінальної юстиції і повер­нення до минулих поглядів на роль покарання, пов'язаного з позбав­ленням волі, як на головний або навіть єдиний засіб боротьби із зло­чинністю.

Позбавлення волі як захід самозахисту і безпеки суспільства має бути доцільним і в той же час позбавлений ознак тортур і без­корисних страждань злочинця. Його ефективність залежить від то­го, чим більше він сприяє удосконаленню особи винного в напрямку його зближення із соціальним середовищем, засвоєння його норм і

¹ Рудник В. І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації:
Монографія.— К., 1999. — С. 7.

² Там само. — С. 8.

³ Там само. — С. 9.

166

цінностей. У підтвердження даної думки можна навести багато уза­гальнених положень, які у свій час сформулював А. Р. Ратінов:

а) мотивуюче значення покарання тим інтенсивніше, чим ближ­
че момент його застосування;

б) попереджувальна роль покарання тим вища, чим невідворот-
ніше воно уявляється суб'єкту;

в) стимулююча сила покарання тим вища, чим більшого блага
позбавляється злочинець у разі його застосування;

г) успіх превентивної мотивації покарання перебуває у зворотній
залежності від ступеня поширеності і стійкості заборонених форм
поведінки;

ґ) ефективність превентивної мотивації залежить від виваженос­ті санкції і забороненої поведінки;

д) ступінь мотиваційного впливу покарання залежить від того,
наскільки заборонене діяння суб'єкт вважає для себе бажаним і до­
цільним¹.

Таким чином, проблема позбавлення волі як інструмента соці­ального управління, регулятора суспільних відносин полягає в тому, що, з одного боку, виявляється його визначальна роль, з іншого — воно само виступає об'єктом цілеспрямованого правового впливу. І в механізмі правового регулювання даної сфери відносин нас ціка­вить перш за все постановка в нормах права соціально-корисної цілі, її відповідності потребам суспільства; цілям усієї системи криміналь­ної юстиції; об'єктивним можливостям даної кримінально-виконав­чої галузі права і пенітенціарної практики.

Згідно з даною позицією критерії оцінки ефективності позбав­лення волі як державно-правового інституту слід розглядати на різ­них юридичних рівнях:

1. як вищу конституційну мету держави;
   
2. як мету кримінально-правової системи, яка є провідним орієн­
   тиром для кримінально-виконавчого та правотворчого процесів;
   
3. як галузеву кримінально-виконавчу систему цілей і завдань,
   що формується на грунті вищеназваних, і утворює складну ієрархію
   цілей, де цілі конкретних правових норм трансформуються в цілі
   правових інститутів, коли ефективність систем вищого рівня зале­
   жить від підсистем нижчого рівня.
   

Тому, на наш погляд, слід зазначити, що держава і суспільство в сучасний період розвитку не можуть відмовитися від такої міри, як позбавлення волі, але разом з цим необхідно констатувати й ак-

¹ Ратинов А. Р. Социально-психологаческие аспекти юридической теории й прак­тики // Прикладнне проблемьі социальной психологии.— М., 1983. — С. 228—230.

167

центувати увагу на тому, як виконується державний примус у вигляді позбавлення волі, а саме: наскільки він відповідає сучасній політиці гуманізації, соціальної справедливості, законності та доціль­ності. При цьому слід зауважити, що саме від виконання даного за­ходу і залежить її кінцевий результат і іспит на ефективність, тому що проголошені Конституцією України і кримінальним правом поло­ження даного змісту мають змогу реалізовуватися саме в криміналь­но-виконавчій сфері, її правовій регламентації і практичного вико­нання, яка і повинна притягнути до себе більшу увагу з боку держа­ви і суспільства з метою надання даному інституту достатніх право­вих, матеріальних і соціальних можливостей, підтримки і гарантій для виконання зазначених функцій.

§ 2. Види позбавлення волі

Згідно із законом, до осіб, які вчинили правопорушення, може застосовуватися ряд примусових державно-правових, пов'язаних з ізоляцією від суспільства й обмеженням правового статусу дій. Під­ставою для застосування такої міри, як позбавлення волі, є проти­правна поведінка особи, яка залежно від характеру та ступеня сус­пільної небезпеки вчиненого діяння, особистості правопорушника й інших факторів визначає форму (вид) позбавлення волі — адмініст­ративно-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-право­ву. У свою чергу, залежно від цього позбавлення волі регулюється відповідно адміністративним, кримінально-процесуальним, кримі­нальним і кримінально-виконавчим правом, а здійснення цього при­мусового заходу покладено на спеціально призначені для цього ор­гани й установи держави.

У законодавстві ця міра визначається по-різному: "затримання", "ув'язнення під варту", "позбавлення волі" і т. д. Поняття "позбав­лення волі" є загальним стосовно всіх названих форм державного примусу.

При всій різноманітності форм позбавлення волі кожна з них має такі найстійкіші об'єктивні властивості.

1. Позбавлення волі — винятковий захід, реакція держави на ан­
   тисоціальну поведінку людини. Застосовується тільки від імені дер­
   жави у зв'язку з неправомірними, небезпечними для суспільства
   діями громадянина у вигляді затримання, запобіжного заходу або
   покарання.
   
2. Позбавлення волі передбачає поміщення особи в призначені
   для цієї мети установи (приміщення) зі спеціальним режимом.
   

168

3. Цей примусовий захід встановлюється нормами права (зако­
   нами і підзаконними актами), що регулюють форми позбавлення во­
   лі, умови і порядок застосування цього заходу, а також компетенцію
   органів, які її виконують.
   
4. Позбавлення волі реалізується лише з допомогою правозасто-
   совних актів (вирок, ухвала суду, протокол або постанова органу
   дізнання, слідчого, прокурора).
   
5. Цей захід забезпечується примусом, владними повноваження­
   ми держави і передбачає підпорядкування засуджених (ув'язнених)
   законним діям адміністрації місць позбавлення волі.
   

Місця позбавлення волі умовно можна розділити на чотири групи:

виправно-трудові установи, які призначені для виконання кримі­нальних покарань у вигляді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі;

арештні дома, які призначені для виконання кримінального пока­рання у виді арешту;

місця попереднього ув'язнення, які виконують заходи криміналь­но-процесуального примусу — короткочасне позбавлення волі (слід­чий ізолятор, ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта);

органи і установи, які виконують заходи адміністративного (дис­циплінарного) примусу: запобіжні заходи (примусове лікування від алкоголізму в лікувально-трудовому профілакторії); адміністративне стягнення (адміністративний арешт з утриманням в ізоляторах тим­часового тримання, прийомниках-розподільниках); дисциплінарне стягнення (арешт з утриманням на гауптвахті).

Таким чином, виконання кримінального покарання у вигляді по­збавлення волі є визначальним критерієм відокремлення виправно-трудових установ у самостійну групу місць позбавлення волі.

§ 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання

Позбавлення волі як вид кримінального покарання є правовим наслідком вчинення злочину і відповідно до кримінального законо­давства (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. При цьому особа обмежується у праві обирати рід (вид) занять і місце проживання, користуватися жилими приміщеннями й іншим май­ном. Крім цього, на засудженого покладається новий специфічний юридичний обов'язок — виконувати вимоги режиму, встановлені законом у місцях позбавлення волі. Це призводить до різкої зміни правового становища громадянина, яке пов'язане із значними обме-

169

женнями його свободи, що об'єктивно містить у собі елементи кари не з метою помсти та зведення рахунків, а заради безпеки суспіль­ства.

Зміст покарання у вигляді позбавлення волі виступає як специ­фічна юридична форма, що виражає потребу карати злочинців суво­ро визначеним чином. Без цієї юридичної форми немає покарання. Лише за її наявності покарання у вигляді позбавлення волі стає пра­вомірним актом державного примусу. З допомогою юридичної фор­ми в боротьбу зі злочинністю вноситься організуюче начало, за­безпечується недопустимість свавільних рішень, встановлюється комплекс елементів, які складають зміст покарання у вигляді по­збавлення волі. За допомогою цієї форми окреслюється науково обгрунтована межа каральної діяльності держави як з кількісного, так і з якісного боку. Ця межа не може бути порушена ні судовими органами, які призначають позбавлення волі, ні органами, що вико­нують це покарання, ні засудженими до позбавлення волі. Саме ця юридична форма забезпечує таке становище, згідно з яким злочи­нець вступив у специфічні правові відносини з державою і, отже, на­був нового правового статусу, що тягне за собою виникнення додат­кових юридичних обов'язків і позбавлення, обмеження чи зміну ря­ду прав.

Сутність позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наді­ляється важливим специфічним правовим обов'язком — перебувати у спеціальній установі держави в межах строку, встановленого ви­роком суду. Специфічні правообмеження як елементи кари при по­збавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань.

До елементів кари належать, насамперед, позбавлення засудже­ного особистої свободи, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, обмеження права обирати спосіб життя. У цих елементах певною мірою прояв­ляється соціально-психологічний аспект позбавлення волі, оскільки засуджений обмежується в доступі до засобів масової інформації, у праві на недоторканність особи, житла, таємності листування, на працю, відпочинок тощо. Суттєвим елементом кари є позбавлення засудженого фізичної свободи, яка виражається в ізоляції його від суспільства на строк, визначений вироком суду, поміщенні його в спеціальну установу, яка охороняється.

Головною рисою позбавлення волі, що відображає його сутність, є ізоляція засудженого від суспільства. Передусім вона пов'язана з обмеженнями фізичних і духовних контактів, скороченням соціаль­них зв'язків і функцій.

170

Вона також передбачає роздільне тримання різних категорій за­суджених, порядок їх спілкування в межах однієї УВП. Тому засу­джений до позбавлення волі, оскільки він постійно перебуває в умо­вах ізоляції, повинен вести особливий, встановлений законом, спо­сіб життя, який відрізняється від життя на волі.

У літературі зустрічаються різні терміни, які характеризують цей елемент позбавлення волі: "ізоляція від суспільства", "ізоляція від зовнішнього світу". Однак ці терміни умовні. Термін "ізоляція від зовнішнього світу" невдало виражає характер і зміст позбавлен­ня волі. Повна (абсолютна) ізоляція від зовнішнього світу не засто­совується. Про таку ізоляцію можна говорити лише в тому випадку, якщо засуджений втратив будь-який зв'язок із зовнішнім світом, своїми близькими.

Термін "ізоляція від суспільства" точніше відображає сутність позбавлення волі. Засуджені, перебуваючи в УВП, мають право на побачення з родичами й іншими особами, адвокатами, їм дозволя­ється дивитися кінофільми, слухати радіопередачі, читати книги, га­зети, спілкуватися з вільнонайманим персоналом, представниками громадських організацій і трудових колективів. Крім цього, деяким категоріям засуджених за певних умов можуть бути дозволені ко­роткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі.

Позбавлення волі як кримінальне покарання характеризує спеці­альний каральний режим, який встановлюється в УВП, і постійний нагляд за його виконанням засудженими, а також можливість засто­сування до осіб, які порушують вимоги режиму, примусових за­ходів.

Важливим елементом кари є залякуючий вплив позбавлення во­лі, який виражається в самому факті осуду, винесенні вироку судом від імені держави і залежить від тривалості строку позбавлення во­лі, виду УВП. Позбавлення волі впливає як на суспільну психоло­гію, так і на психіку злочинця. Репресивність позбавлення волі аку­мулює в собі такі риси і властивості, які сприяють розвитку в сус­пільстві негативного ставлення до злочинця, спричиняють обурення з приводу злочинних дій.

Індивідуально-психологічний вплив кари полягає в тому, що покарання у вигляді позбавлення волі тягне за собою зміну став­лення оточуючих до злочинця, його дії засуджуються суспіль­ством з метою привести його до визнання аморальності своєї про­типравної поведінки, породити бажання до виправлення (ресоціа-лізації).

До каральних елементів покарання у вигляді позбавлення волі варто віднести і стан судимості, який тягне за собою певні обмежен-

171

ня суспільного характеру, а також кримінально-правові наслідки. Судимість погашається або знімається за підставами, встановлени­ми законом.

Розглядаючи поняття "позбавлення волі", потрібно визначити сутність і зміст цього виду покарання. Під сутністю звичайно розу­міється те головне, що характеризує предмети, їх внутрішню най­важливішу сторону, їх основу, глибинні процеси, що відбуваються в них, а під змістом — те, що розкриває сутність. Сутність покарання у вигляді позбавлення волі виражається в карі, а різні елементи ка­ри, про які вже йшлося, і є його змістом.

Як відомо, кара найяскравіше проявляється в режимі відбування покарання. Режим не тільки конкретизує зміст покарання, а й є ре­гулятором його каральної сили, і тому виступає основним критерієм визначення судом виду позбавлення волі. Вимоги режиму реалізу­ються шляхом створення різних умов тримання засудженого під час відбування покарання. Ці умови визначаються відповідними норма­ми кримінально-виконавчого законодавства. Позбавлення волі має значну силу дисциплінуючого впливу, яка у комплексі з іншими за­собами виправлення, передбаченими ст. 7 ВТК, здатна зробити пев­ні зміни в переоцінці ціннісних орієнтацій засудженими, змінити їхню поведінку, погляди та звички.

Покарання у вигляді позбавлення волі не має на меті спричинен­ня фізичних страждань або приниження людської гідності. Відбу­вання позбавлення волі супроводжується залученням засудженого до суспільне корисної праці, виховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки, які максимально використовуються в бо­ротьбі за відродження людини. Засуджені добре знають, що суспіль­ство проявляє про них турботу. Вказані обставини зумовлюють можливість використання позбавлення волі не тільки як каральний, а й як виховний засіб.

Разом з тим самій природі позбавлення волі властиве протиріч­чя, оскільки:

• маючи за мету максимально пристосувати людину до життя
  в нормальних умовах суспільства, її змушені ізолювати від нього;
  
• маючи бажання викорінити у свідомості злочинця шкідливі
  уявлення і звички, його, разом з тим, поміщають у середовище ін­
  ших злочинців, де взаємне "зараження" негативними звичками і
  уявленнями найвірогідніше;
  
• намагаючись привчити злочинця до життя в нормальному се­
  редовищі, його одночасно поміщають в обстановку, яка в принципі
  є ненормальною, неприродною;
  

172

— здатність людини до активної корисної діяльності потрібна в кінцевому підсумку для відмови її від злочинного способу життя; тим часом позбавлення волі значною мірою позбавляє людину само­стійності в прийнятті рішень.

Таким чином, позбавлення волі — це поєднаний з виправним впливом захід державного примусу, який полягає в тому, що особа на підставі вироку суду, який набрав чинності, визнається винною у вчиненні злочину, ізолюється від суспільства шляхом поміщення до УВП, підлягає правовим обмеженням, набуває стану судимості, що тягне за собою ряд невигідних для неї наслідків після звільнення від відбування покарання.

Широкий діапазон впливу позбавлення волі, можливість досяг­нення при цьому не тільки позитивних, а й негативних соціальних результатів робить особливо актуальним послідовне проведення в карній політиці принципу економії репресій. Сам по собі факт по­збавлення волі, осуд злочинця за певних обставин можуть мати на нього більший виховний вплив, ніж надто жорсткі обмеження. У перспективі це дозволить поступово пом'якшити матеріальні обме­ження, встановлені для засуджених до позбавлення волі, покращи­ти умови їх утримання.

Останнім часом у цьому напрямку є значні позитивні зміни, які наближаються до вимог міжнародно-правових стандартів.

§ 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі

Факт засудження особи, яка скоїла злочин, засвідчує стан суди­мості. Він виникає з моменту набрання вироком суду чинності і три­ває до її зняття або погашення. Стан судимості тягне за собою знач­ні соціально-психологічні наслідки, обмеження кримінально-право­вого і загальноправового характеру.

Соціально-психологічні наслідки застосування позбавлення волі хоч і не є елементами кари, викликають у засуджених глибокі суб'єк­тивні переживання, і за силою свого впливу на особу значно пере­більшують вплив основних каральних елементів, які становлять зміст покарання у вигляді позбавлення волі.

До соціально-психологічних наслідків позбавлення волі варто, в першу чергу, віднести: відрив засуджених від сім'ї, родичів і близь­ких, трудових колективів, інколи — розпад сімей, відсутність в УВП роботи за спеціальністю, яку вони мали до засудження, перебуван­ня в середовищі злочинців тощо.

173

Обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв'язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфіка­ції злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо не­безпечним рецидивістом тощо.

За особами, умовно-достроково звільненими від відбування пока­рання, протягом невідбутої ними частини покарання встановлюєть­ся нагляд громадських організацій і трудових колективів (ст. 118 ВТК). За деякими категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлюється адміністративний нагляд.

Обмеження загальноправового характеру передбачаються нор­мами державного, адміністративного, цивільного, трудового та деяких інших галузей права. Ці обмеження діють протягом частини або всього строку стану судимості, але не входять у зміст покарання.

Нормами державного права передбачено дострокове припинення повноважень депутата у зв'язку з обвинувальним вироком суду, який набрав чинності.

Деякі загальноправові наслідки стану судимості обумовлені нор­мами адміністративного права. До них треба віднести положення, вказані в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Згідно з цим законом призову на строкову війсь­кову службу не підлягають особи, які відбувають кримінальне пока­рання.

Обмеження, спричинені станом судимості, передбачені і норма­ми цивільного права (втрата права користування жилим приміщен­ням у випадку засудження громадянина до позбавлення волі на строк понад шість місяців, якщо в жилому приміщенні не залишили­ся проживати члени сім'ї засудженого).

Судимість впливає і на обчислення трудового стажу (час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі в трудовий стаж не зараховується). Є ряд правообмежень, пе­редбачених шлюбно-сімейним законодавством (спрощений порядок розірвання шлюбу для засуджених на строк не менш як на 3 роки).

Усі правообмеження, пов'язані зі станом судимості, як правило, за обсягом незначні, носять строковий характер і поширюються на незначне коло осіб. Як елемент юридичної відповідальності вони не входять до змісту кримінального покарання.

174

Література

1. Кримінальний кодекс України. — К., 2001.
   
2. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний комен­
   тар. — К., 2000
   
3. Гальперин Й. М. Наказание й социальньїе функции, практика
   применения. — М., 1983.
   
4. Говорухин 3. А. Организация режима в ИТУ. — Рязань, 1987.
   
5. Кирилюк А. В., Джужа О. М. Пенітенціарна кримінологія та
   спеціально-попереджувальна діяльність: Навч. посібник. — К.,
   1997.
   
6. Рудник В. І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи
   їхньої нейтралізації: Монографія. — К., 1999.
   
7. Стручков П. А. Курс исправительно-трудового права. Пробле­
   ми общей части. — М., 1984.
   

8. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України.: Навч.
посібник. — Харків, 1998.

9. Филонов В.П.,Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законода-
тельство УкраиньІ.— Донецк, 1998.

10. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг.
    ред. О. М. Джужи. — К., 2000.
    
11. Шмаров Й. В. Социологические проблеми исполнения уголов-
    ного наказания. — Рязань, 1990.