Л. В. Багрій-Шахматов доктор юридичних наук, професор, академік

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
• Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Л. К. Воронова фінансове право україни підручник Рекомендовано Міністерством освіти, 6508.38kb.
• Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових, 1062.14kb.

§ 4. Порядок і умови виконання покарання у виді громадських робіт

Раніше вітчизняне кримінальне і виправно-трудове законодав­ство не передбачали такого виду покарання. Тим часом воно відпо­відає загальновизнаним міжнародним нормам про поводження зі злочинцями. У ст. 8 2 Стандартних мінімальних правил ООН ("То­кійські правила"), прийнятих у 1990 р. VIII Конгресом ООН по по­передженню злочинності і поводженню з правопорушниками, серед можливих мір покарання, альтернативних позбавленню волі, зазна­чений, зокрема, і такий їхній вид, як виконання суспільно корисних робіт.

Громадські роботи є основним покаранням, яке призначається особам за вчинення ними злочинів невеликої або середньої тяжкос­ті. Відповідно до ст. 56 КК України громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоп­латних суспільно корисних робіт, вид, місце і час виконання яких визначають органи місцевого самоврядування — міські, районні, сільські чи селищні державні адміністрації або ради цих органів.

ЗОЇ

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Каральність громадських робіт полягає у виконанні засудже­ним корисних громадських робіт безоплатно. Тобто зміст криміналь­ного покарання у виді громадських робіт зводиться до обмеження таких конституційних прав громадян, як право на оплату праці і право на відпочинок.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інваліда­ми І або II групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем про­живання засудженого. Під "відбуванням за місцем проживання" варто розуміти виконання громадських робіт на об'єктах, розташо­ваних у межах населеного пункту, де проживає засуджений, чи в місцевості, звідкіля він має можливість щодня повертатися до місця постійного проживання (з урахуванням виконання їм не тільки гро­мадських робіт, а й основної роботи, служби, навчання). У винятко­вих випадках, коли місце прописки засудженого не збігається з міс­цем (районом) його постійного проживання, по мотивованій заяві засудженого вирішення питання про об'єкт і організацію виконання громадських робіт може бути покладене на кримінально-виконавчу інспекцію по місцю його постійного проживання. Це питання вирі­шується судом при винесенні вироку або кримінально-виконавчою інспекцією по місцю прописки засудженого.

Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог законодавства.

Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт по­кладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення інди­відуально-профілактичної роботи за місцем проживання засуджено­го — на органи внутрішніх справ.

Вироки суду приводяться до виконання не пізніше десятиденно­го строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз'яс­нює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких засуджені від­бувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем від­бування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпра-

302

цьованого засудженим часу, застосовує заходи заохочення та стяг­нення до засуджених.

Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані ви­конувати встановлений порядок та умови відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції.

Надання засудженому щорічної чергової відпустки за основним місцем роботи не призупиняє виконання покарання у виді громад­ських робіт.

Стосовно особи, яка після винесення вироку визнана інвалі­дом І або II групи або досягла пенсійного віку, а також вагітної жін­ки кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.

Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконав­чої інспекції виїжджати за межі України.

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годи­нах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем ро­боти.

Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми — дві години на день.

Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчан­ня). Виконання цього покарання в нічний час (з 22 до 6-ї години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

На власника підприємства, установи, організації або уповнова­жений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у ви­ді громадських робіт покладається:

• погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку
  об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів
  цих робіт;
  
• контроль за виконанням засудженими визначених для них
  робіт;
  
• своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про
  ухилення засудженого від відбування покарання та переведення йо­
  го на інше місце роботи, появу на роботі в стані сп'яніння, порушен­
  ня громадського порядку;
  

303

— щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції
про кількість відпрацьованих засудженим годин та його ставлення
до праці.

У випадку систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відпо­відальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті винні особи притягуються до відповідальності згідно із законом.

У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських ро­біт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді гро­мадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженого може бути застосоване стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція направляє ма­теріали прокурору для вирішення питання про притягнення до кри­мінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:

• невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та
  умов відбування покарання, а також притягнення до адміністратив­
  ної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після
  письмового попередження;
  
• більше двох разів протягом місяця невихід на громадські ро­
  боти без поважних причин, а також допущення більше двох пору­
  шень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетве­
  резому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
  

Засуджений до громадських робіт, якого оголошено в розшук у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до ЗО діб.

Кримінальний кодекс України не передбачає можливості звіль­нення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування пока­рання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-дострокового їх звіль­нення від покарання (ст. 81 КК), а також заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82 КК). Ухилення від від­бування громадських робіт утворює склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України.

304

§ 5. Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт

Виправні роботи як вид кримінального покарання застосовува­лись досить давно. З часом змінювалася назва (обов'язкові, суспіль­ні, примусові, виправно-трудові, виправні роботи без позбавлення волі), відпадали або виникали деякі правообмеження, але основні риси залишалися незмінними. Зумовлено це тим, що, з одного боку, виправні роботи відзначаються досить сильним карним змістом і, та­ким чином, можуть застосовуватися як засіб впливу на осіб, які вчинили різноманітні злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, а з іншого — їх застосування не спричиняє тих негатив­них наслідків, які тягне за собою позбавлення волі. Сукупність пра-вообмежень, що їх повинен нести засуджений до виправних робіт, обумовлена кримінальним і виправно-трудовим законодавством, а також деякими нормативними актами, що регулюють відносини у сфері праці.

Основним елементом цього виду покарання є утримання части­ни заробітку засудженого на користь держави в розмірі, який вста­новлений вироком суду, але не більше 20%, що здійснюється за місцем роботи засудженого в строки, визначені вироком суду (від шести місяців до двох років).

Особи, засуджені до виправних робіт, користуються правами та обов'язками, передбаченими для громадян України з обмеженнями, що випливають із кримінально-виконавчого законодавства, вироку суду та режиму відбування покарання. Правообмеження визнача­ються режимом відбування покарання, в якому виражається сут­ність і зміст покарання. Хоча при виконанні такого виду покарання, як виправні роботи, в законодавстві не застосовується термін "ре­жим", доцільно мати його на увазі, оскільки режим включає в себе порядок і умови виконання покарання. Головними засобами виправ­лення, окрім режиму, є: суспільне корисна праця, загальноосвітнє навчання, професійно-технічна підготовка.

Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем ро­боти засудженого.

Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільне корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог Виправно-трудового кодексу.

Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт по­кладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення інди­відуально-профілактичної роботи за місцем проживання засуджено­го — на органи внутрішніх справ.

305

20 — 2-659

Вироки до виправних робіт приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яс­нює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі з засудженим; контролює поведінку засуджених; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних при­чин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та передає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохо­чення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням.

Засуджені зобов'язані: виконувати встановлені порядок та умо­ви відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кри­мінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періо­дично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспек­ції.

Протягом строку відбування покарання засудженим забороня­ється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримі­нально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути нада­ний після перевірки обгрунтованості заяви засудженого та за наяв­ності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаш­тування.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, нада­ється щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до стро­ку відбування покарання.

Час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

Засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його за­робітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засу­дженим, має бути не меншим від числа робочих днів, що припада­ють на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні під­стави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів

306

у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпра­цювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом яко­го засуджений не працював з поважних причин, і за ним, відповідно до закону, зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудже­ному не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після винесення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.

Стосовно особи, яка після винесення вироку суду досягла пен­сійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-вико­навча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від покарання.

У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, спричиненої алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбу­вання адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання, у випадках, ко­ли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом по­рядку.

На власника підприємства, установи, організації або уповнова­жений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у ви­ді виправних робіт покладається:

• щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини за­
  робітної плати і перерахування у встановленому порядку утриманої
  суми в доход держави;
  
• додержання порядку та умов відбування покарання, передба­
  чених цим Кодексом;
  

• своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції
  про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення
  засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;
  
• щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції
  про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі,
  організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих
  днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кіль­
  кість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за лист­
  ком непрацездатності та з інших причин;
  

307

20*

— призначення працівника, який проводитиме із засудженим
виховну роботу, контролюватиме виконання визначених для нього
робіт та поведінку засудженого.

У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відра­хування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті винні посадові особи притягуються до відповідаль­ності згідно з законом.

Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правиль­ністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправ­них робіт і перерахуванням відрахованих сум у дохід держави.

Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із за­робітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до виро­ку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не ра­ніше ніж вирок набрав чинності.

Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержу­ються в порядку соціального страхування і соціального забезпечен­ня, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оп­лати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'я­зані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган стосовно засуджених до покарання у виді виправних ро­біт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.

Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлін­не ставлення до праці стосовно засуджених може застосовувати та­кі заходи заохочення:

• подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-до­
  строкового звільнення або заміни невідбутої частини покарання
  штрафом;
  
• зарахування часу щорічної чергової відпустки у строк відбу­
  вання покарання.
  

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від по­карання або заміну невідбутої частини покарання штрафом надсила­ється до суду кримінально-виконавчою інспекцією з урахуванням характеристики на нього власника підприємства, установи, органі­зації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді ви­правних робіт до засудженого може застосовуватися стягнення у

308

вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання, кримі­нально-виконавча інспекція направляє прокурору матеріали для ви­рішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправ­них робіт є:

• невиконання встановлених обов'язків;
  
• порушення порядку та умов відбування покарання;
  
• вчинення проступку, за який його було притягнуто до адмі­
  ністративної відповідальності;
  
• більше двох разів протягом місяця допущення прогулів, а та­
  кож більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або
  поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або ток­
  сичного сп'яніння.
  

Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до ЗО діб.

Виконання покарання у вигляді виправних робіт кримінально-ви­конавчою інспекцією починається після отримання копії вироку (розпорядження, постанови) суду. У день надходження в криміналь­но-виконавчу інспекцію цих копій вони разом з додатками реєстру­ються в журналі обліку. Суду, який виніс вирок (ухвалу, постано­ву), кримінально-виконавча інспекція надсилає повідомлення про прийняття вироку до виконання. Після реєстрації копії вироку (ух­вали, постанови) на кожного засудженого заповнюється облікова картка та заводиться особова справа. Облікова картка вміщується в картотеку.

Про взяття засудженого на облік працівник кримінально-вико­навчої інспекції доповідає рапортом начальнику органу внутрішніх справ для проведення необхідних профілактичних заходів за місцем проживання засудженого. Про взяття на облік осіб, які підлягають призову на дійсну військову службу, надсилається повідомлення відповідному військкомату. Кожен засуджений після взяття його на облік підлягає виклику на бесіду, де йому роз'яснюються порядок та умови відбування виправних робіт, заходи заохочення і стягнення, які можуть до нього застосовуватися. Якщо засуджений проживає на території однієї кримінально-виконавчої інспекції, а працює в ін­шому місці, то він має перебувати на обліку в кримінально-виконав­чій інспекції за місцем роботи.

309

Якщо засуджений змінює місце проживання, кримінально-вико­навча інспекція, що обслуговує, надсилає повідомлення в кримі­нально-виконавчу інспекцію за новим місцем проживання, а якщо його адреса невідома, особова справа пересилається за запитом но­вої кримінально-виконавчої інспекції. Пересилання особових справ непрацюючих засуджених в кримінально-виконавчу інспекцію за місцем проживання забороняється. Підставою для пересилання є довідка з нового місця роботи.

Звільнення від пов'язаних із засудженням правообмежень ро­биться в день закінчення строку покарання, а при умовно-достроко­вому звільненні або заміні покарання більш м'яким — у день вине­сення рішення щодо такого.

Звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою можливе, якщо засуджений захворів хронічною душевною або ін­шою тяжкою хворобою; захворювання настало після прийняття ви­року до виконання; захворювання перешкоджає виконанню пока­рання.

Кримінально-виконавча інспекція у день закінчення строку пока­рання пропонує адміністрації підприємства, де засуджений працю­вав, припинити відрахування з його заробітку та надає довідку. Час відбування покарання не підлягає зарахуванню в загальний та без­перервний трудовий стаж, про що адміністрація робить запис у тру­довій книжці звільненого. Але питання про включення цього часу в трудовий стаж може бути вирішене судом за клопотанням засудже­ного.

Особам, які відбули покарання у вигляді виправних робіт без по­збавлення волі, видається довідка про звільнення від покарання та оголошується про зняття з них правообмежень.

§ 6. Порядок і умови виконання покарання у виді конфіскації майна

Конфіскація майна (ст. 59 КК) — різновид додаткового кримі­нального покарання і полягає в примусовому безплатному вилучен­ні майна засудженого у власність держави. Цей вид покарання за­стосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті за­кону, за якою підсудний визнаний винним. Порядок і умови вико­нання цього покарання зазначені у гл. 5 Положення про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Конкретніше ці питання розглядаються в Законі України "Про виконавче прова-

310

дження" від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ та Інструкції "Про про­ведення виконавчих дій", яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.

Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове пока­рання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надси­лає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для вико­нання у державну виконавчу службу, про що сповіщає відповідний фінансовий орган. У разі відсутності у справі опису майна засудже­ного надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.

Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється державною виконавчою службою районних (міських) управлінь юс­тиції за місцем перебування майна.

Конфіскації підлягає майно, що є особистою власністю засудже­ного, в тому числі його частка в спільній власності, а також вклади засудженого. Не підлягає конфіскації майно, необхідне для самого засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік та­кого майна встановлено в додатку до КК України. Спори про належ­ність майна, що підлягає конфіскації за вироком суду, вирішуються в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом Ук­раїни.

Державний виконавець негайно після одержання виконавчого листа перевіряє наявність майна, зазначеного в описі, виявляє інше майно, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. При на­явності довідки про те, що опис майна не проводився, державний виконавець вживає заходи щодо виявлення майна засудженого, яке підлягає конфіскації, і при його виявленні складає опис, де зазначає повне і точне найменування кожного предмета, його відмітні ознаки (в тому числі масу, колір, метраж, ступінь зношеності). Описані предмети пломбуються або опечатуються, про що робиться відповід­на відмітка. Державний виконавець вживає необхідних заходів до збереження майна, що підлягає конфіскації і піддане опису.

Частка засудженого у спільній власності визначається за подан­ням державного виконавця районним (міським) судом у порядку, пе­редбаченому ст. 379 Цивільного процесуального кодексу України,

Передача фінансовим органам конфіскованого майна засуджено­го проводиться після задоволення всіх пред'явлених до нього вимог. Щодо претензій, які підлягають задоволенню за рахунок конфіско­ваного майна, держава відповідає в межах активу. Передача конфіс­кованого майна фінансовим органам проводиться в порядку, вста­новленому Міністерством фінансів України і Міністерством юстиції України.

311

Якщо після виконання вироку в частині конфіскації всього май­на, але до закінчення встановлених законом строків виконання об­винувального вироку виявляється неконфісковане майно засудже­ного, набуте ним до винесення вироку або після цього, але на кош­ти, що підлягають конфіскації, суд вирішує за поданням прокурора питання про конфіскацію додатково виявленого майна в порядку, встановленому ст. 409 і 411 Кримінально-процесуального кодексу України.

Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам вико­навчий лист з відміткою про виконання вироку повертається до су­ду, який його постановив. Фінансові органи передають суду, який постановив вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна.

§ 7. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

Згідно зі ст. 61 Кримінального кодексу України, покарання у ви­ді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконав­чих установах відкритого типу (далі — виправних центрах) без ізо­ляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'яз­ковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення волі, вони лише обмежені у свободі пе­ресування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не вправі залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов'язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках. За сво­їми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецко-мендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р.

Обмеження волі як міра кримінального покарання призначаєть­ся на строк від одного до п'яти років.

Карою при обмеженні волі є:

а) тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі;

б) обов'язкове залучення засудженого до праці.
Обмеження волі застосовується тільки як основне покарання.

Як додаткові до нього можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, по­збавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіс­кація майна. У разі призначення додаткових покарань засудженим до обмеження волі каральний і виховний вплив на них посилюється.

312

Обмеження волі не застосовується до:

а) неповнолітніх;

б) вагітних жінок;

в) жінок, що мають дітей віком до 14 років;

г) осіб пенсійного віку;

ґ) військовослужбовців строкової служби;

д) до інвалідів І і II груп.

Обмеження волі може бути застосовано і в порядку заміни не-відбутої частини покарання іншим його видом. Так, особі, що від­буває позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період від­бування покарання може замінити невідбуту частину покарання більш м'яким його видом — обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

Заміна невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі на більш м'яке (обмеження волі) можлива після фактичного відбут­тя засудженим.

1. не менше третини строку покарання, призначеного судом за
   злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
   тяжкий злочин;
   
2. не менше половини строку покарання, призначеного судом за
   умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,
   а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді по­
   збавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття суди­
   мості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена
   до позбавлення волі;
   
3. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом
   за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­
   ного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила но­
   вий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
   

Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 106—107¹³ Виправно-трудового кодексу України та Інструкцією "Про організацію виконання покарання у ви­ді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи", яка затверджена наказом Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. № 165.

Відповідно до ст. 106 ВТК України органами, які виконують по­карання у виді обмеження волі, є кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри), а для осіб, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК України — дільниці соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

З метою створення сприятливих передумов для виправлення за­суджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сім'ї,

313

трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким даний вид покарання застосовано в порядку заміни іншого по­карання, а також засуджені, по місцю постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудо­вому і побутовому влаштуванні засуджених.

Управління (відділи) Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцево­го самоврядування визначають межі виправних центрів.

Підставою направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання є вирок суду, що вступив в законну силу, а для осіб, яким невідбута частина іншого покарання замінена пока­ранням у виді обмеження волі, — постанова чи ухвала визначення суду (ст. 107 ВТК).

Після одержання чи вироку визначення суду орган внутрішніх справ за місцем проживання засудженого чи орган, що виконує по­карання (виправна установа), вручають засудженому розпоряджен­ня про виїзд до місця відбування покарання.

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок дер­жави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-вико­навча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. У розпорядженні про виїзд вказується місце, куди повинний прибути засуджений, маршрут і час прибуття до місця призначення з урахуванням необхідного для проїзду часу, а також попередження про наслідки ухилення засу­дженого від виїзду у встановлений термін у виправний центр. Засу­джений зобов'язаний прибути туди в термін, обумовлений з ураху­ванням необхідного для проїзду часу і вказаному у розпорядженні.

Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зо­бов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Якщо особи, засуджені до обмеження волі, перебувають під вар­тою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання ви­роком законної сили. Адміністрація слідчого ізолятора вручає засу­дженим припис про виїзд до місця відбування покарання.

314

З урахуванням особи засудженого до обмеження волі, який зна­ходиться до набрання вироком законної сили під вартою, та інших обставин справи суд може направити його до місця відбування по­карання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбав­лення волі. У цьому разі засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до ста­тей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправ­но-трудовою колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування пока­рання.

У разі невиїзду без поважних причин кримінально-виконавча ін­спекція направляє затриманого до місця відбування покарання в по­рядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направ­ляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки за­судженого на облік у виправному центрі.

Підставою постановки на облік засудженого до обмеження волі є: копія вироку (визначення, постанови) суду; довідка про набуття його законної сили і розпорядження суду про виконання вироку; прибуття засудженого до місця відбування покарання самостійно чи в порядку, встановленому для осіб, позбавлених волі; наявність роз­порядження про виїзд до місця відбування покарання.

Облік засуджених здійснюється з метою забезпечення дотрима­ння ними встановлених законом порядку й умов виконання пока­рання у виді обмеження волі, використання облікових даних у по­всякденній діяльності установ.

Саме з моменту постановки засудженого на облік у виправному центрі обчислюється термін покарання у виді обмеження волі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК Ук­раїни, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а та­кож час слідування під вартою з виправно-трудової колонії до ви­правного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

315

У строк покарання за мотивованою постановою начальника ви­правного центру не зараховується час самовільної відсутності на ро­боті або за місцем проживання понад одну добу.

Самовільна відсутність засудженого на роботі чи за місцем про­живання до однієї доби є порушенням порядку й умов відбування покарання. Факти самовільної відсутності засудженого на роботі чи за місцем проживання понад одну добу повинні підтверджуватися у встановленому порядку адміністрацією організації за місцем роботи засудженого, рапортами співробітників виправного центру, матеріа­лами органів внутрішніх справ по місцю затримки засудженого й ін­ших документів, що мають значення для справи. Зібрані матеріали зберігаються протягом визначеного періоду, потім передаються в суд по місцю дислокації виправного центру для вирішення питання про невключення всього часу відсутності засудженого на роботі чи по місцю проживання в строк відбування покарання.

Засуджений знімається з обліку при наявності таких підстав:

• відбуття строку обмеження волі;
  
• застосування умовно-дострокового звільнення;
  
• заміни обмеження волі позбавленням волі;
  
• засудження за здійснення нового злочину до позбавлення волі;
  
• застосування амністії чи помилування;
  
• захворювання в процесі відбування покарання тяжкою хворо­
  бою, що перешкоджає відбуванню покарання, а також утрати пра­
  цездатності засудженим чи вагітності засудженої;
  
• скасування чи зміни вироку;
  
• смерті засудженого.
  

Після прибуття засуджених до місця відбування покарання і їх постановки на облік їм оголошуються під розписку правила внут­рішнього розпорядку, що діють у виправному центрі. При цьому за­судженим роз'ясняються їхні права й обов'язки. Одночасно вони по­переджаються про відповідальність за ухилення від відбування пока­рання, порушення порядку відбування покарання, самовільний виїзд за межі території виправного центра.

Правила внутрішнього розпорядку, правила поведінки встанов­люються для засуджених до обмеження волі виходячи з кола їхніх прав і обов'язків, визначених у законодавстві. Засуджені несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян Ук­раїни, але з певними обмеженнями, зазначеними у Виправно-тру­довому кодексі України. Інакше кажучи, засуджені є громадянами України з обмеженим статусом, що залежить від характеру обме­жень, властивих даному виду покарання і перерахованих у ст. 107² ВТК.

316

Відповідно до цієї статті засуджені до обмеження волі мають право:

• носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, ко­
  ристуватися грішми без обмежень;
  
• відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеро­
  лі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі
  побачення — до трьох діб один раз на місяць.
  

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

• за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу зах­
  ворювання чи лікування;
  
• для складання іспитів у навчальному закладі;
  
• за викликом судових і слідчих органів — на період прова­
  дження слідства чи дізнання;
  
• для попереднього вирішення питань трудового і побутового
  влаштування після звільнення — строком до семи діб, без урахуван­
  ня часу на дорогу;
  
• у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які
  потребують присутності засудженого.
  

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:

• виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру,
  які стосуються порядку відбування призначеного покарання;
  
• сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією ви­
  правного центру;
  
• постійно перебувати в межах виправного центру під нагля­
  дом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністра­
  ції цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке вида­
  ється взамін паспорта;
  
• проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожит­
  ках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гурто­
  житком допускається з дозволу адміністрації виправного центру,
  яка з цього питання виносить мотивовану постанову.
  

Засудженим до обмеження волі забороняється:

— доставляти і зберігати на території, де вони проживають,
предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений Правила­
ми внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. У разі ви­
явлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони під­
лягають вилученню і зберіганню або знищуються чи передаються у
дохід держави. Про це посадовою особою виправного центру склада­
ється протокол;

317

— вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, — огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідувати­ся в будь-який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після від­буття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із сво­їми сім'ями.

Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації. Ці особи можуть про­живати із своїми сім'ями на приватних квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.

Організація виконання покарання у виді обмеження волі і наг­ляд за засудженими визначаються Правилами внутрішнього розпо­рядку виправно-трудових установ.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови за­безпечення належного нагляду за іхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодав­ством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звіль­нення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства або упов­новаженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправно­го центру.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці тільки до робіт з благоустрою гуртожитків і прилеглих до них територій. Ці роботи засуджені виконують, як правило, в порядку черговості у неробочий час тривалістю не більше двох годин на тиждень.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачу­вати не менш як п'ятдесят відсотків загальної суми заробітку.

За ст. 107⁴, адміністрація виправного центру веде облік засудже­них, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує

318

трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержан­ня умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбуван­ня покарання; провадить із засудженими виховну роботу; застосо­вує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Порядок здійснення зазначених повноважень визначається цим Кодексом, а також Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

Власник підприємства або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільне корисної праці з урахуванням їх стану здо­ров'я та, по можливості, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.

Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на ро­боті з невідомих причин власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно повідомити адміністрацію виправ­ного центру.

Власнику підприємства або уповноваженому ним органу, на яких працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків:

• звільнення від відбування покарання на підставах, передбаче­
  них Кримінальним кодексом України;
  
• переведення засудженого на роботу на інше підприємство або
  для подальшого відбування покарання до іншого виправного центру;
  
• набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що від­
  буває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення
  волі;
  

— неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.
Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних

центрах організовується і провадиться на загальних підставах відпо­відно до законодавства про охорону здоров'я органами охорони здо­ров'я.

Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здо­ров'я.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечують­ся індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними реча­ми за нормами, встановленими Правилами внутрішнього розпоряд­ку виправно-трудових установ, харчування і речове майно придбава-^ють за готівку. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою за 4 кв. м. Житлово-комунальні та інші послуги опла-

319

чуються ними за встановленими органами місцевого самоврядуван­ня тарифами і розцінками.

Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а та­кож з причин, від них незалежних, і не одержують за цей час заро­бітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок коштори­су виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються всіма видами довольства на за­гальних підставах.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або під­приємства, де працевлаштований засуджений, видає йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановлени­ми нормами.

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, ад­міністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими гро­мадськими формуваннями провадиться виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, мо­жуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій.

За сумлінні поведінку і ставлення до праці до засуджених мо­жуть застосовуватися такі заходи заохочення:

• оголошення подяки;
  
• нагородження похвальною грамотою;
  
• грошова премія;
  
• нагородження подарунком;
  
• дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
  

• дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного цент­
  ру на святкові, неробочі та вихідні дні;
  
• дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного цент­
  ру у відпустку терміном до дванадцяти діб один раз на рік.
  

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною пове­дінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої

320

частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звіль­нення від відбування покарання.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановле­ний порядок відбування покарання, адміністрація виправного цент­ру може застосовувати такі заходи стягнення:

• попередження;
  
• догана;
  
• сувора догана;
  
• призначення на позачергове чергування з прибирання гурто­
  житку і прилеглої до нього території;
  
• заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох мі­
  сяців;
  
• заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час
  на строк до трьох місяців;
  

— поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.
Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі

або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують гро­мадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністра­ція виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішен­ня питання про притягнення засудженого до кримінальної відпові­дальності.

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.

До засудженого застосовується, як правило, один захід заохо­чення.

Дозвіл на виїзд засудженому до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий не більше одного разу на місяць.

Заохочення у вигляді надання відпустки тривалістю до дванад­цяти діб застосовується до засуджених, які характеризуються пози­тивно, не більше одного разу протягом року за погодженням з влас­ником підприємства або уповноваженим ним органом.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і об­ставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладе­них стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру про­ступку засудженого.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо У зв'язку з проступком провадилася перевірка, — то з дня її закін­чення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

321

21 — 2-659

Накладене стягнення звертається до виконання, -як правило, не­гайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не бу­де підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене у цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку, і його обчислення продовжу­ється знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у віль­ний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожит­ку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:

• одержання медичної допомоги;
  
• придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;
  
• відвідання лазні, пральні або перукарні;
  
• одержання поштових відправлень;
  

• відвідання державних установ і організацій, навчальних за­
  кладів.
  

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбаче­них статтями 107¹⁰ і 107" цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його вищестоящі на­чальники. Заходи заохочення у вигляді оголошення подяки, достро­кового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у вигляді попередження, до­гани і суворої догани можуть застосовувати заступники начальника виправного центру.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправно­го центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у вигляді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладе­ного ним стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попере­дження, догани і суворої догани.

Література

1. Конституція України.
   
2. Кримінальний кодекс України. — К.: Юрінком Інтер, 2001.
   
3. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний комен­
   тар. — К., 2000.
   

4. Закон України "Про державну виконавчу службу" від
24.03.1998 р.

5. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04. 1999 р.

322

6. Закон України "Про внесення змін до Виправно-трудового ко­
   дексу України" від 11 липня 2001 р.
   
7. Положення про порядок і умови виконання в Україні криміналь­
   них покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового
   впливу на засуджених / / Відомості Верховної Ради України. —
   № 27. — 1984.
   
8. Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального по­
   карання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, затвер­
   джена наказом Державного департаменту України з питань ви­
   конання покарань від 17.07.1999 р. № 91/565.
   
9. Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального по­
   карання у вигляді позбавлення права займатися певною діяль­
   ністю, затверджена наказом Державного департаменту України
   з питань виконання покарань від 17.07.1999 р. № 91/565.
   

10. Інструкція "Про проведення виконавчих дій", затверджена нака­
    зом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.
    
11. Інструкція "Про організацію виконання покарання у виді обме­
    ження волі в установах кримінально-виконавчої системи", за­
    тверджена наказом Державного департаменту України з питань
    виконання покарань від 4 вересня 2001 р. №165.
    

12. Богатьірев Й. Г. Воспитательно-профилактическая работа с
осужденньши, состоящими на учете в инспекции исправитель-
ннх работ: Учеб. пособие. — Чернигов, 1997.

13. Трубніков В. М. Кримінально-виконавче право України: Навч.
    посібник. — Харків, 1998.
    
14. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг.
    ред. О. М. Джужи. — К., 2000.
    
15. Филонов В. П., Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законо-
    дательство УкраиньІ. — Донецк, 1998.
    

323