Geum.ru

Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Харків 2006 зміст вступ розділ Об’єкт незакон

Вид материалаЗакон

Содержание


Науковий керівник –
ВСТУПАктуальність теми дослідження.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання
Об’єктом дослідження
Предметом дослідження
Методи дослідження.
Джерельною базою
Наукова новизна одержаних результатів
Практичне значення результатів дослідження
Апробація результатів дослідження.
Структура роботи
Об’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків
Безпосередній об’єкт.
Механізм порушення об’єкта кримінально-правової охорони
Висновки до першого розділу
Родовим об’єктом
Безпосереднім об’єктом
Предмет незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків
Документи на переказ
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6


ІНСТИТУТ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗЛОЧИННОСТІ

АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ


На правах рукопису


УДК 343.533


ПАНОВ Микола Миколайович




КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ З ДОКУМЕНТАМИ НА ПЕРЕКАЗ, ПЛАТІЖНИМИ КАРТКАМИ ТА ІНШИМИ ЗАСОБАМИ ДОСТУПУ ДО БАНКІВСЬКИХ РАХУНКІВ, ОБЛАДНАННЯМ ДЛЯ ЇХ ВИГОТОВЛЕННЯ


Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник –


Борисов Вячеслав Іванович,

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України


Харків – 2006


ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………………………….3


Розділ 1. Об’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення….………………………………………14


Розділ 2. Предмет незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення………………………………………….50


Розділ 3. Об'єктивна сторона незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків……………………………..………………………....91


Розділ 4. Суб'єктивна сторона незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків……..……………………………………………..…126


Розділ 5. Суб’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків.…………………………………………………………………….139


Розділ 6. Покарання за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків…………………………………..………………………………...154

Загальні висновки……………………………………………………..…166

.

Список використаних джерел…………………………………………..172




ВСТУП


Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі економічного розвитку України, в умовах трансформації національної економіки важливе значення має ефективне функціонування банківської системи. Перехід до ринкової економіки зумовило суттєве розширення обсягу й удосконалення банківської діяльності як необхідного і досить важливого складника економічного життя суспільства. Упроваджені сучасні новітні інформаційні технології значно полегшують переказ грошових коштів, що є однією з необхідних функцій банків. Держава сприяє розвитку безготівкових розрахунків в Україні з використанням спеціальних платіжних засобів. Зокрема, на це вказує прийнята Кабінетом Міністрів України постанова „Про деяки питання здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів” від 29 березня 2006 р., № 3771, яка зобов’язує торговельні підприємства встановити термінали для розрахунків платіжними картками. Згідно з документом такі термінали на початок 2009 р. повинні з’явитися по всій Україні, включаючи районні центри та селища міського типу. Уже з 1 липня 2007 р. на обов’язкове приймання платіжних карток зобов’язані перейти підприємства міст Києва, Севастополя та обласних центрів.

Однак поряд з поширенням безготівкових розрахунків та їх позитивним впливом на динамику розвитку банківської і кредитно-фінансової систем України все більше знаходить місце таке негативне явище, як незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення. Суспільна небезпечність цих діянь очевидна. Їх учинення суттєво порушує нормальну роботу банків у сфері їх розрахункової діяльності й переказу грошових коштів, спричиняє істотну шкоду суб’єктам цих суспільних відносин. Причому старждають не тільки інтереси банків та їх контрагентів як суб’єктів банківської діяльності, а й матеріальні (майнові) їх інтереси. Так, за даними Української міжбанківської асоціації членів платіжних систем (ЕМА) тільки шляхом використання підроблених платіжних карток в минулому році (2005 р.) з українських банків було викрадено біля 60 млн. грн.1. Крім того, вчинення незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення досить часто пов’язано з учиненням інших злочинів: майнових (ст. 191 КК), господарських (ст. 231, ст. 232), службових (ст. 364), злочинів у сфері використання електронно-вичислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (ст. 361) та ін. Досить динамичне зростання цих явищ і зумовив їх криміналізацію у ст. 200 Кримінального кодексу України2 2001 р.3

Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері господарської діяльності, у працях широкого кола таких науковців, як П.П. Андрушко, М.О. Бєляєв, Л.П. Брич, Т.А. Бушуєва, Г.І. Вольфман, П.О. Воробей, Л.Д. Гаухман, Ю.В. Головльов, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, Є.Є. Дементьєва, В.М. Киричко, О.І. Коваленко, В.В. Колесников, Я.М. Кураш, І.І. Кучеров, Б.М. Леонтьєв, Ю.Г. Ляпунов, Н.М. Ляпунова, С.В. Максимов, Л.К. Малахов, В.О. Матусевич, Ю.В. Опалинський, В.О. Навроцький, П.Т. Некипєлов, О.І. Перепелиця, І.І. Рогов, А.М. Ришелюк, О.Я. Свєтлов, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.Ю. Шестаков, О.М. Яковлев, та багатьох інших указаний кримінально-правовий делікт залишився ще недостатньо вивченим на рівні взаємопов'язаного й поглибленого аналізу всіх елементів та ознак складу злочину. До цього часу питання відповідальності за досліджуваний злочин розглядалися лише на рівні окремих розділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів КК України1. Але в них, безумовно, не знайшли виствітлення всі аспекти складу незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення. Аналіз зазначеної проблеми мав, з причин обмеження обсягу публікацій, недостатньо глибокий і головним чином фрагментарний характер. Інші кримінально-правові дослідження, які б відрізнялися комплексною, глибокою й широкомасштабною природою, не провадилися. Між тим, соціальна сутність цього злочину, його суспільна небезпечність, а також юридичні ознаки його складу злочину з’ясовані ще не достатньо. Це, у свою чергу, викликає певні труднощі при застосуванні ст. 200 КК: при кваліфікації даного злочину, відмежуванні його від суміжних злочинів, встановленні їх сукупності, призначенні покарання за розглядуваний злочин. Указані обставини й зумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до завдань фундаментального дослідження за темою „Теоретичні проблеми кримінальної відповідальності та покарання” затвердженої постановою президії АПрН України № 19 від 14.02.2002р. Державна реєстрація № 0102U005760. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України 19 лютого 2003 року (протокол № 2).

Мета й завдання дослідження. Основна мета роботи полягає в комплексному теоретичному аналізі об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 200 КК, опрацюванні рекомендацій, які мають важливе значення як для вдосконалення кримінального законодавства, так і для правильної кваліфікації цього злочину та відмежуванні його від суміжних злочинів.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

– дослідити родовий, видовий і безпосередній об'єкти розглядуваного злочину та взаємозв'язок між ними;

– провести аналіз предмета цього злочину й аргументувати визнання платіжних засобів предметом злочину, передбаченого ст. 200 КК, шляхом подальшого дослідження поняття його предмета на рівні за­гального вчення про склад данного злочину;

– з’ясувати об'єктивну сторону вказаного злочину, її зв'язку з його об'єктом і предметом, розглянути механізм завдання суспільно небезпечної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони;

– дослідити суб'єктивну сторону зазначеного злочину, зокрема, вину, встановити зміст інтелектуального й вольового моментів умислу, вивчити інші ознаки суб’єктивної сторони;

– проаналізувати ознаки, що характеризують суб'єкта досліджуваного злочину;

– на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо правильної кваліфікації злочину, передбаченого ст. 200 КК, відмежування його від суміжних злочинів, а також пропозиції щодо вдосконалення чинного Кримінального кодексу в цій царині.

Об’єктом дослідження є суспільно небезпечні посягання на суспільні відносини, що забезпечують нормальне (що відповідає законодавству України) функціонування кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України, відповідальність, за які передбачено розділом VII КК України.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення, як один із злочинів у сфері господарської діяльності.

Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень у роботі було застосовано наступні наукові методи:
  • діалектичний – при дослідженні правових механізмів захисту суспільних відносин у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії і обігу платіжних засобів та майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи;
  • системно-структурний і функціональний – при дослідженні багатопланових явищ родового, видового й безпосереднього об’єктів злочинів, а також ознак об’єктивної та суб’єктивної сторони, суб’єкта злочину під кутом зору з’ясування змісту ознак злочину, передбаченого ст. 200 КК України, а також вдосконалення норм чинного законодавства;
  • порівняльно-правовий і догматичний – при опрацюванні законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що забезпечують кримінально-правову охорону суспільних відносин у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії й обігу платіжних засобів та майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи, окремих норм чинного законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України.

Джерельною базою дисертації послужив Кримінальний кодекс України. Під час написання цієї монографічної роботи використовувалися досягнення наук цивільного, господарського, фінансового права, заагльної теорії права, психології та ін. При написанні дисертації було вивчено сучасне кримінальне законодавство держав-членів СНД, що стосується кримінальної відповідальності за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, використано вітчизняну судову практику з кримінальних спарв відносно осіб, що притягалисть до кримінальної відповідальності за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

1. Дисертація є самостійною завершеною роботою, першим в Україні монографічним комплексним дослідженням складу злочину, передбаченого ст. 200 КК України.

2. У дисертації дістало подальшого розвитку визначення і аргументація родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності як суспільних відносин, що складаються в процесі господарської економічної діяльності незалежно від форм власності, у тому числі у сфері ринкової економіки, і охороняються кримінальним правом.

3. Наведено додаткові аргументи щодо необхідності виділення поряд з родовим і безпосереднім об’єктами злочинів у сфері господарської діяльності також і видового об’єкта, яким запропоновано визнати суспільні відносини, що забезпечують нормальне (що відповідає законодавству України) функціонування кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України. Саме на цей об’єкт і посягає злочин, передбачений ст. 200 КК України.

4. Визначено безпосередній об’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, під яким розуміються суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії і обігу платіжних засобів, майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи; розкрито зміст цих відносин, показано механізм їх порушення шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 200 КК України.

5. Розроблено загальне поняття предмета досліджуваного злочину, під яким запропоновано розуміти “платіжні засоби”. Це поняття охоплює всі види предметів, указаних у ст. 200 КК України – документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків. Ознаками, що створюють зміст поняття „платіжні засоби”, визнано: соціальна, фізична, юридична (нормативна) як універсальні, притаманні кожному предмету злочину, а також спеціальні ознаки: інформативність, імперативність, спеціальне функціональне призначення. Спеціальні ознаки у своїй сукупності відображають сутність (найбільш важливу ознаку, зміст) платіжних засобів як предмета досліджуваного злочину – їх призначення для передачі доручень (і інформації) на переказ грошових коштів між суб’єктами кредитно-банківських відносин.

6. Зроблено висновок про невідповідність обладнання для виготовлення платіжних засобів ознакам предмета розглядуваного злочину, передбаченого ст. 200 КК України, і на цій підставі запропоновано виключити із назви ст. 200 КК України вказівку на незаконні дії з обладнанням для виготовлення документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків.

7. Досліджені об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона та суб’єкт складу злочину – “незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків”.

8. У дисертації на основі аналізу об’єкта, предмета, об’єктивної та суб’єктивної сторони незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків сформульовано пропозиції з правильної кваліфікації цього злочину та відмежування його від суміжних злочинів.

9. Запропоновано виключити поняття “використання” і “збут” підроблених платіжних засобів із ч. 1 ст. 200 КК України, як найбільш суспільно небезпечних діянь досліджуваного злочину і включити їх у ч. 2 ст. 200 КК України як кваліфікуючі ознаки.

10. Обґрунтовані пропозиції щодо встановлення кримінальної відповідальності за незаконні дії з підробленими платіжними засобами працівниками фінансових установ у ч. 2 ст. 200 КК України, як за вчинення злочину з кваліфікуючими ознаками.

11. Запропоновано встановлення в санкції ч. 1 та 2 ст. 200 КК України спеціальної конфіскації: обладнання, яке було виготовлено, пристосовано або використано для підроблення документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків.

12. Внесені пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 200 КК України, які викладено у висновку. Зазначені положення дисертаційної роботи є такими, що характеризуються істотною новизною, і виносяться на захист.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення й висновки можна використати:

– у науково-дослідницькій роботі при відтворенні цілісної картини кримінально-правових заходів з охорони, попередження й запобігання злочинів у сфері господарської діяльності, в тому числі відносин, що забезпечують нормальне функціонування кредитно-фінансової, банківської й бюджетної систем в Україні;

– у правотворчості з метою використання результатів дослідження при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства України з метою його вдосконалення та під час підготовки проектів постанов пленуму Верховного Суду України з проблем кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності;

– у практичній діяльності слідчих, прокурорів, у правозастосовчій діяльності суддів для правильної кваліфікації злочинів, передбачених ст. 200 КК, відмежування їх від суміжних злочинів;

– у навчальному процесі при викладанні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права та при підготовці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій як з кримінального права та суміжних навчальних дисциплін (кримінології, криміналістики).

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації розглядалися на засіданнях сектора кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України (м. Харків). Окремі питання наукового дослідження були оприлюднені на 4-х науково-практичних конференціях, що проходили в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого („Актуальні проблеми правознавства” – 2004, 2006 рр.) та в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова у м. Києві („Юридичні читання молодих вчених” – 2004 р.).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано у фахових виданнях чотири наукові статті й тези чотирьох наукових доповідей, зокрема:
  1. Панов Н.Н. Средства совершения преступления: понятие и виды // Пробл. законности. – Х., 2003. – Вып. 64. – С. 127 – 133.
  2. Панов М.М. Об’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК України) // Вісн. Акад. прав. наук України. – Х., 2005. – № 3 (42). – С. 190 – 200.
  3. Панов М.М. Предмет незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення // Юрид. Україна. – К.: Юрінком Інтер, № 1 (37)/2006. – С. 84 – 88.
  4. Панов М.М. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК України) // Право України. – № 4/2006. – С. 122 – 127.
  5. Панов Н.Н. Средства совершения преступления и их уголовно-правовое значение // Юрид. читання молодих вчених: Зб. матеріалів всеукр. наук. конф. – К., 2004. – С. 238 – 241.
  6. Панов М.М. Предмет незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення // Акт. пробл. правознав.: Матеріали наук. конф. молодих учен. та здоб. (11-12 листоп. 2004 р.). – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2004. – С. 156 – 158.
  7. Панов М.М. Використання підроблених платіжних засобів доступу до банківських рахунків як ознака об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 200 Кримінального кодексу України // Акт. пробл. правознав.: Матеріали наук. конф. молодих учен. та здоб. (1-2 берез. 2006 р.). – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2006. – С. 216 – 220.
  8. Панов М.М. Щодо спеціальної конфіскації як виду покарання за кримінальним правом України // Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства: Тези доп. та наук. повідомл. учасн. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учен. та здоб. (26-27 черв. 2006 р.). – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2006. – С. 257 – 262.

Структура роботи зумовлена метою, предметом і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків до всієї роботи) і списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи – 194 сторінки, з них основного тексту – 171 сторінка. Кількість використаних джерел – 256.


РОЗДІЛ 1


ОБ’ЄКТ НЕЗАКОННИХ ДІЙ З ДОКУМЕНТАМИ НА ПЕРЕКАЗ, ПЛАТІЖНИМИ КАРТКАМИ ТА ІНШИМИ ЗАСОБАМИ ДОСТУПУ ДО БАНКІВСЬКИХ РАХУНКІВ,

ОБЛАДНАННЯМ ДЛЯ ЇХ ВИГОТОВЛЕННЯ


Одним з найбільш важливих показників суспільної небезпеки злочину (у тому числі й розглядуваного), її якісною характеристикою1 виступає об’єкт злочину2. Саме він визначає соціальну і юридичну сутність останнього, його об’єктивні й суб’єктивні ознаки, дозволяє встановити межі дії кримінально-правової норми, відмежувати злочинні діяння від незлочинних, правильно кваліфікувати діяння, а також розмежовувати суміжні злочини3. У зв’язку з цим аналіз об’єкта злочину, передбаченого ст. 200 КК, надасть можливість вирішити широке коло питань, які мають важливе кримінально-правове значення.

Стосовно поняття “об’єкт злочину” в науці кримінального права існують різні точки зору. Так, частина вчених вважає, що ним виступають соціально значущі цінності, що охороняються кримінальним законом4, інтереси чи блага, на які посягає особа, яка вчинює злочин, та яким у результаті вчиненого діяння спричиняється або може бути спричинена шкода1. До цієї групи правознавців приєднуються й ті дослідники, які розглядають об’єкт злочину як правове благо2. Але більшість фахівців підставно, на наш погляд, обстоює думку, що об’єктом будь-якого злочину є суспільні відносини. Вважаємо, що проблема об’єкта злочину як суспільних відносин достатньо глибоко і фундаментально досліджена Б.С. Никифоровим, Є.О. Фроловим, В.К. Глістіним, В.Я. Тацієм та іншими правниками, позиція яких про об’єкт як суспільні відносини, з нашої точки зору, є найбільш переконливою і не вимагає суттєвих додаткових доказів3. Тут лише відзначимо, що поняття „суспільні відносини” як об’єкт злочину з урахуванням його обсягу та змісту є більш ємним і не виключає, а навпаки, змістовно включає в себе в тій чи іншій мірі також правоохоронювані блага й інтереси та цінності, а значить, з позиції наукового підходу є найбільш прийнятним. Тому в межах цього дослідження ми виходимо з визнання того, що об’єктом злочину виступають суспільні відносини, що поставлені під охорону кримінального закону і яким цим злочином заподіюється істотна шкода або створюється загроза її спричинення4.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Судячи по тематиці досліджень кінця 40-х – початку 50-х років XX ст.1, проблема об’єкта злочину особливо не привертала уваги вчених-криміналістів, тому розглядалася лише в найзагальніших рисах.

Пізніше під родовим об’єктом господарських злочинів стали визнавати׃ 1) правильну діяльність соціалістичного2 народного


господарства3; 2) народне господарство4; 3) народне господарство загалом або його окреми галузі5; 4) інтереси господарства6; 5) суспільні відносини, які виникають під час господарської діяльності й відбивають інтереси розвитку народного господарства7; 6) суспільні відносини у сфері використання державою господарських ресурсів і коштів8; 7) систему господарства1; 8) систему суспільних відносин, які виникають і існують у процесі господарювання2; 9) порядок господарювання, що забезпечує правильне функціонування й розвиток господарства та його окремих галузей3.

Об’єктом господарських злочинів визнавався також порядок господарювання, який встановлювався державою і забезпечував нормальне функціонування господарства4. При цьому зазначалося, що господарські злочини, як і злочини проти особи та деякі злочини проти держави, можуть мати декілька родових об’єктів5.

С.Я. Булатов визначив родовий об’єкт господарських злочинів не тільки як систему господарства, але поруч із цим і як окремі її галузі й господарські інтереси громадян6. Б.М. Леонтьєв указав, що всі господарські злочини посягають на правильну діяльність народного господарства і можуть бути вчинені як в одній галузі господарства (наприклад, промисловості, сільскому господарстві, торгівлі тощо), так і в декількох – так звані загальні господарські злочини7. При цьому вчений наголосив на необхідність відмежування господарьких злочинів від злочинів, які хоч і здатні завдати шкоди народному господарству, але за своїм характером і змістом повинні бути віднесені або до злочинів проти держави (диверсія), або до злочинів проти державної чи колективної власності (розкрадання).

В.В. Сташис визначив родовий об’єкт усіх господарських злочинів як інтереси народного господарства1. В.Я. Тацій визнав родовим об’єктом господарських злочинів соціалістичну систему господарства2, під якою

запропонував розуміти планомірно організоване суспільне виробництво3.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Разом із тим вважаємо, що для повнішого й точнішого визначення родового об’єкта злочину, передбаченого ст. 200 КК України, необхідно звернутися до аналізу окремих економічних категорій, як-то „економічні відносини”, „економічна система” (“система господарювання”), „відносини господарювання”, „ринкова економіка” тощо. Певні зв’язки й відносини, у які об’єктивно вступають люди в процесі виробництва, називають суспільними виробничими (або економічними) відносинами, які базуються на певній формі власності4. Іноді під економічними відносинами розуміють також сукупність відносин між людьми в процесі виробництва і привласнення матеріальних благ у всіх сферах суспільного відтворення (в безпосередньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні)1. Усередині економічних відносин вирізняють також організаційно-економічні (відносини між людьми в процесі організації виробництва як такого незалежно від його характеру, де важливу роль відіграють управлінські рішення, правове регулювання цих відносин) і соціально-економічні (відносини між людьми безпосередньо з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, що утворюються на підгрунті відносин власності на засоби виробництва). Під економічною системою (системою господарювання) найчастіше мають на увазі розуміють сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання економічної діяльності відповідно до цілей, які ставить перед собою суспільство2. Відносини господарювання (відносини у сфері упорядкування економічної діяльності) включають у себе в тій чи іншій мірі обидва вищезгаданих аспекти – організаційний і соціальний.

Ринкова економіка – це тип економіки, у функціонуванні якої визначальна роль належить товарно-грошовим відносинам. Для ринкової економіки, на відміну від адміністративно-командної, властиве саморегулювання соціально-економічних процесів і відносин через механізми попиту і пропозиції, ціни, конкуренції, що об’єктивно складаються між суб’єктами господарювання. Визначальними рисами ринкової економіки є відмова від неринкового розподілу благ, наявність розвинутої інфраструктури, установ, комерційних банків, бірж, ринків капіталів, товарів і праці, послуг, цінних паперів тощо1. Ринкова економіка базується на таких принципах, як-то: приватна власність на інестиційні ресурси; вільне підприємництво; свобода споживчого вибору; особистий економічний інтерес; конкуренція; ринкове ціноутворення; господарські ризики2.

Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері економічної господарської діяльності, включають у себе широке за обсягом коло відносин, які тісно пов’язані між собою, знаходяться в непорушній єдності і створюють єдине ціле. Вони водночас відрізняються від інших груп відносин, у тому числі таких економічних відносин, як власність, яким не притаманне здійснення господарювання (чи господарської діяльності). Тому, як уже вказувалося не можна погодитись з об’єднанням в одну групу злочинів проти власності і господарські злочини, що спрямовані проти економічної системи, тобто мають своїм родовим об’єктом економічну систему.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Із наведеного випливає, що зазначені поняття охоплюють одну й ту ж споріднену групу тісно пов’язаних між собою суспільних відносин, які входять як складова частина в господарські відносини і становлять зміст родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності. У той же час вони відрізняються від інших сфер господарської діяльності – відносин у сфері підприємництва, конкурентних відносин, відносин у сфері банкрутства, приватизації державного й комунального майна та ін. Усе це дає нам підстави стверджувати, що видовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 200 КК України, слід визнавати суспільні відносини, що забезпечують нормальне (відповідаюче законодавству України) функціонування кредитно-фінансової, банківської й бюджетної систем України. Саме на цей об’єкт, окрім розглядуваного злочину, посягають злочини, передбачені статтями 199, 201, 204, 207, 208, 210-212, 215, 216 КК.

Безпосередній об’єкт. Останнім рівнем поділу об’єктів злочину за вертикаллю є рівень безпосереднього об’єкта, під яким розуміються ті конкретні суспільні відносини – частина родового або видового (якщо він є) об’єкта, на які безпосередньо посягає даний злочин і яким він заподіює або міг заподіяти істотну шкоду. Безпосередній об’єкт значною мірою визначає ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину, його відмінні й особливі об’єктивні та суб’єктивні ознаки1. Тому встановлення безпосереднього об’єкта є важливою передумовою встановлення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності і правильної кваліфікації злочину2.

У літературі щодо визначення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 200 КК, висловлені різні думки. Так, Н.О. Гуторова безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 200 КК України, називає суспільні відносини у сфері функціонування банківської системи, захисту законних інтересів вкладників та клієнтів банків3. В.М. Киричко, О.І. Перепелиця, В.Я. Тацій безпосереднім об’єктом незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення вважають суспільні відносини у сфері діяльності кредитно-фінансових органів з випуску в обіг і використання документів на переказ1. О.О. Дудоров безпосереднім об′єктом цього злочину називає як встановлений порядок проведення грошових розрахунків, виготовлення та обігу платіжних документів та інших засобів доступу до банківських рахунків, майнові права й інтереси юридичних і фізичних осіб – учасників розрахункових відносин, у тому числі емітентів і держателів платіжних карток2.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Зі змісту Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”3 з’ясовуємо, що емісія й обіг документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків здійснюється виключно кредитно-фінансовими установами – банками. Глава 1 Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 липня 2000 р., № 2834, та Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затверджене постановою Правління НБУ від 29 жовтня 2000 р., № 5205, указують на можливість емісії платіжних та деяких інших засобів доступу до банківських рахунків (дорожні та іменні чеки), карток також і небанківськими фінансовими установами за ліцензією НБУ України.

Упорядковані емісія й обіг платіжних засобів є необхідними умовами нормальної роботи банківських і кредитно-фінансових установ по забезпеченню нормального (упорядкованого) руху грошових коштів (грошових потоків), які ініціюються правомочними суб’єктами шляхом правомірного використання відповідних платіжних засобів – документів на переказ.

Емісія й обіг платіжних засобів по-різному співвідносяться між собою. Якщо емісія є необхідною умовою функціонування установ банківської і кредитно-фінансової систем, то обіг завжди пов’язаний безпосередньо з ініціюванням, переказом і рухом грошових коштів. Переказ грошей може здійснюватися шляхом пред’явлення банківській установі платіжних документів при міжбанківських розрахунках, розрахунках між юридичними і фізичними особами і навпаки. Ці розрахунки можуть бути оплатою при укладенні договорів купівлі-продажу, отриманні послуг як перерахунок грошових коштів від одного суб’єкта до іншого та з інших підстав. Але сутність цих відносин залишається незмінною; при обігу (використанні, вжитку) платіжних засобів завжди має місце ініціювання, переказ і рух грошових коштів від одного суб’єкта кредитно-фінансових і банківських відносин до іншого. Остаточно вирішуючи питання щодо визначення безпосереднього об’єкта незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, відзначимо, що характер указаних у диспозиції ст. 200 КК України дій – підробка, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, використання, збут платіжних засобів – свідчить, на нашу думку, про те, що ці дії ще не спричиняють реальної шкоди безпосередньо функціонуванню системи емісії й обігу платіжних засобів, реально ще не порушують майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи, тому що при вищевказаних діях (окрім використання) ще не відбувається негативного втручання у функціонування цієї системи. Та й при використанні підроблених платіжних засобів, виходячи з диспозиції ст. 200 КК, наслідки не мають значення для констатації наявності даного складу злочину та його кваліфікації. Але зазначені дії, безперечно, створюють загрозу причинення істотної шкоди нормальному функціонуванню системи емісії й обігу платіжних засобів. При цьому створюється також загроза причинення шкоди майновим правам та інтересам суб’єктів цієї системи, оскільки через учинення цього злочину потоки грошових коштів можуть бути протиправно і безпідставно змінені або припинені чи вони можуть бути направлені іншим неналежним суб’єктам і навіть вилучені з правомірного обігу суб’єктів банківської і кредитно-фінансової систем, внаслідок чого ними можуть протиправно заволодіти особи, які на це не мають ні дійсного, ні передбаченого права. Тут, вважаємо, страждає безпека названих суспільних відносин1, під якою ми розуміємо захищеність (непорушність) прав та інтересів суб’єктів системи емісії й обігу платіжних засобів від суспільно небезпечних дій, передбачених у ст. 200 КК. Дійсно, при підробленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, використанні, збуті платіжних засобів завжди створюються реальні умови для причинення шкоди цим відносинам. Хоча при цьому дійсного порушення цих відносин поки що немає, навіть при збуті чи використанні платіжних засобів (наприклад, при пред’явленні цих засобів працівникові банку для переказу грошей), коли такі документи не були прийняті до виконання фінансової операції через виявлення їх підроблення. Але, безумовно, при вчиненні незаконних дій з платіжними засобами створюється реальна загроза причинення істотної шкоди тим суспільним відносинам, що охороняються від суспільно-небезпечних посягань ст. 200 КК.

З урахуванням вищевикладеного, а також попереднього аналізу видового об’єкта вважаємо можливим визначити безпосередній об’єкт досліджуваного злочину, під яким ми розуміємо суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії й обігу платіжних засобів і майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи. Цей безпосередній об’єкт визначає і суспільну небезпечність досліджуваного злочину, і його об’єктивні й суб’єктивні ознаки.

Механізм порушення об’єкта кримінально-правової охорони аналізованим злочином полягає в наступному: унаслідок підробки, придбання, зберігання, перевезення, використання, збуту підроблених платіжних засобів створюється загроза причинення істотної шкоди безпеці нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем в галузі емісії й обігу платіжних засобів, а також майновим правам та інтересам суб’єктів даних відносин; учинюється при цьому посягання на суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування кредитно-фінансової, банківської й бюджетної систем України (видовий об’єкт), а значить, і на родовий об’єкт – суспільні відносини, що складаються в процесі економічної господарської діяльності.