Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Харків 2006 зміст вступ розділ Об’єкт незакон
| Вид материала | Закон |
- Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
- В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
- В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
- Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
- Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
- Л. К. Воронова фінансове право україни підручник Рекомендовано Міністерством освіти, 6508.38kb.
- Національна юридична академія України, 6335.29kb.
- Міжнародне право навколишнього середовища: стан та перспективи розвитку Матеріали Міжнародної, 2897.83kb.
- Миколаївський комплекс Новітні наукові дослідження держави І права 2011 Том 1 Збірник, 3605.39kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
Висновки до п’ятого розділу1. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 200 КК як випливає із ст.ст. 18, 22 КК України, визнається особа фізична осудна, яка досягла шістнадцятирічного віку, додаткових ознак суб’єкта цього злочину ст. 200 КК не передбачає. Проте не викликає сумнівів, що вчинення незаконних дій з платіжними документами працівниками фінансової і кредитно-банківської системи (фінансової установи) з використанням своїх повноважень (доступ до банківських розрахунків, наявність бланків документів, інформації щодо кодів клієнтів тощо) характеризується підвищеною суспільною небезпекою. У деяких випадках використання вказаними працівниками своїх повноважень виступає єдино можливою умовою вчинення цього злочину. Отже, з метою реалізації завдань кримінального законодавства (попередження злочинів ст. 1 КК) у ч. 2 ст. 200 КК України було б доцільним, на наш погляд, встановити кваліфікуючу ознаку – вчинення незаконних дій з платіжними засобами працівником фінансової установи. 2. Аналізуючи незаконні дії з платіжними засобами за попередньою змовою групою осіб як кваліфікуючу ознаку, передбачену ч. 2 ст. 200 КК України, обґрунтовується позиція, згідно з якою ця ознака буде мати місце лише у випадках, коли дві чи більше осіб попередньо домовилися про сумісне вчинення злочину і при цьому діяли як співвиконавці. Ця ознака матиме місце й тоді, коли між співучасниками був розподіл ролей, але коли вони виконували різні дії в альтернативі, описані в диспозиції ст. 200 КК України. У такому випадку всі вони є співвиконавцями, і наявність попередньої змови дає підстави констатувати кваліфікований склад злочину.РОЗДІЛ 6ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ З ДОКУМЕНТАМИ НА ПЕРЕКАЗ, ПЛАТІЖНИМИ КАРТКАМИ ТА ІНШИМИ ЗАСОБАМИ ДОСТУПУ ДО БАНКІВСЬКИХ РАХУНКІВ Покарання відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України є заходом примусу, що застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину від імені держави за вироком суду, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Розглянемо основні ознаки покарання, названі в цьому визначенні, більш докладно. Покарання є мірою примусу. На думку Н.Ф. Кузнецової, у цьому й виявляється специфічна кримінальна сутність будь-якого кримінального покарання1. Цю точку зору не поділяє М.Д. Шаргородський, який припускає, що не всякий примус є карою. Кара, вважає науковець, стає примушенням лише за наявності певних додаткових обставин1. Ці обставини конкретизує І.С. Ной, уточнюючи, що кара – це примушення з метою викликати страждання2. Дещо інакше цю думку висловлює Б.С. Никифоров. На його погляд, покарання – це примус до страждання, співрозмірного вчиненій злочинній справі, злочину3. Проаналізувавши позиції вчених, слід було б дійти висновку, що покарання – це не просто примус, а примус з метою викликати страждання або примушення до такого страждання, яке було б співрозмірним учиненому винним злочинному вчинку. Але відповідно до чинного законодавства покарання не має на меті спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності. Крім того, оскільки, за словами І.І. Карпеця, покарання – це примус з усіма наслідками, що звідси випливають4, то, вважаємо, особливо наполягати на необхідності обов'язкового зв'язку примушення зі стражданням (як на базовій ознаці покарання) немає сенсу. Покарання застосовується від імені держави, тобто є мірою державного примусу. Практично це означає, що воно встановлюється кримінальним законом, останній же ухвалюється найвищими державними органами влади. Ніякі інші засоби примусового впливу, крім передбачених кримінальним законом, не можуть застосовуватися як кримінальне покарання. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, як і багато інших злочинів, неможливо уявити без засобів і знарядь, які підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані для вчинення такого злочину. Ними можуть бути: (а) технічні та програмні засоби, за допомогою яких відбувалося викрадення інформації, її розголошення чи маніпулювання нею або створення підробних платіжних засобів (комп’ютери, кодуючі пристрої та ін.); (б) механічні засоби – різного роду пристрої, за допомогою яких відбувався механічний вплив на об’єкт підробки (спеціально прилаштовані гострі предмети, предмети, за допомогою яких наносять фарбу, складні механічні пристрої – ембосери та т.ін.); (в) заводське обладнання для виготовлення платіжних карт, яке якимось чином опинилось у злочинців, або обладнання, подібне заводському, але яке виготовлено кустарно. Вищевказаний перелік засобів учинення злочину, передбаченого ст. 200 КК, звичайно, не є вичерпним, що свідчить про надзвичайну їх різноманітність і водночас про їх суспільну небезпечність. Ці засоби в разі їх невилучення державою завжди можуть бути знову використані для вчинення такого або іншого подібного злочину. Таким чином, ми вважаємо, що введення спеціальної конфіскації за вчинення розглядуваного злочину, є досить обгрунтованим особливо з точки зору попередження вчинення нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, яким могли б дістатися ці засоби в разі їх невилучення. Крім того, відіграє важливу роль ще той фактор, що особа, яка планує вчинити такий злочин, усвідомлюватиме, що разом з основним покаранням їй загрожує ще й конфіскація засобів учинення злочину, які в багатьох випадках буває технікою, що коштує зовсім недешево. Отже, пропонуємо доповнити санкції частин 1 і 2 ст. 200 КК наступним: „ ... з конфіскацією майна, яке було виготовлено, пристосовано або використано для підробки документів на переказ, платіжних карток, та інших засобів доступу до банківських рахунків”. |