Л. В. Багрій-Шахматов доктор юридичних наук, професор, академік
| Вид материала | Документы |
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
- В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
- В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
- Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
- Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
- Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
- Національна юридична академія України, 6335.29kb.
- Л. К. Воронова фінансове право україни підручник Рекомендовано Міністерством освіти, 6508.38kb.
- Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових, 1062.14kb.
Основні засоби ресоціалізації засуджених до позбавлення волі
§ 1. Поняття та правове регулювання режиму в установах виконання покарань.
§ 2. Суспільне корисна праця як засіб ресоціалізації засуджених.
§ 3. Правова природа і основні завдання виховної роботи із засудженими.
§ 4. Правове регулювання та організація загальноосвітнього навчання і професійної підготовки засуджених.
§ 1. Поняття та правове регулювання режиму в установах виконання покарань
На наш погляд, питання режиму позбавлення волі — одне з найважливіших у кримінально-виконавчому праві. Термін "режим" часто зустрічається в нормах діючого кримінального і кримінально-виконавчого законодавства. Проте в законі поняття режиму не визначене, а сам термін "режим" у законодавчих актах застосовується в різних значеннях. Таке неоднозначне вживання законодавцем терміну вимагає з'ясування його смислу.
Спроба визначити поняття режиму була зроблена ще у 20-ті роки XX ст. проф. С. В. Познишевим: "Пенітенціарний режим, у широкому смислі цього слова, обіймає всю систему заходів, за допомогою яких пенітенціарні установи прагнуть до досягнення своїх цілей". Професор Б. С. Утевський дав визначення режиму у вузькому смислі цього слова: "Режим складається з розпорядку дня, з регулювання порядку пересування в місцях позбавлення волі; із правил, які встановлюють форми спілкування засуджених із зовнішнім світом, із системи заходів заохочення і заходів дисциплінарного стягнення".
В юридичній літературі існує точка зору, згідно з якою норми режиму, що мають каральний характер, входять до змісту покарання, а решта норм вказують на режим як на один з основних засобів ресоціалізації засуджених. Дослідження норм притаманних режиму відбування покарання, показує, що їх можна розділити на чотири групи:
- норми, які встановлюють права і обов'язки засуджених;
- норми, які визначають межу ізоляції й інших правообмежень
засуджених;
220
- норми, які регламентують або так чи інакше впливають на по
бут засуджених;
- норми, які обмежують конституційні й цивільні права засу
джених.
Отже, можна стверджувати, що норми, які регламентують режим відбування покарання, визначають зміст кримінального покарання, тобто конкретизують кару. Цілком очевидно, що конкретизація кари повинна мати на меті не лише спричинення засудженому певних позбавлень та обмежень фізичного, майнового, морального й іншого характеру, а й здійснювати позитивний вплив на суспільну думку з точки зору практичного втілення у життя окремих положень кримінально-виконавчої політики, а також мати виховне значення для засудженого.
В загальному значенні слово "режим" (франц. гедіте, від лат. ге^ітеп — управління) розуміється як встановлений розпорядок життя (роботи, харчування, відпочинку тощо) або сукупність правил, і норм для досягнення якоїсь мети1. Коли ж йдеться про режим засудженого до позбавлення волі, то цей термін вживається у спеціальному, пенітенціарному значенні — як розпорядок життя людини, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі (тосіиз уіуєпсіі). У цьому разі режим визначає специфіку умов, привнесених у життя засуджених до кримінального покарання притаманним йому комплексом правообмежень.
Поміщення осіб, які скоїли злочини, в місця позбавлення волі ставить потребу врегулювання правом їх спосіб життя, в тому числі й такого, який на волі регулюється просто нормами загальнолюдської моралі. Це особливо важливо тому, що різні елементи покарання (кари) навмисне спрямовані на спричинення засудженому страждань, переживань (ізоляція від суспільства, тримання під вартою, обмеження в побаченнях тощо). Тому при визначенні юридичної природи режиму відбування покарання у вигляді позбавлення волі потрібно виходити насамперед з того, що це правовий інститут, який регламентує спосіб життя засудженого в УВП. І сьогодні в нормах кримінально-виконавчого права закріплено, що засуджені зобов'язані проживати в спеціально обладнаних установах під вартою і цілодобовим наглядом, дотримуватися суворих правил поведінки й розпорядку дня. Вони підлягають обшуку і догляду, в установленому порядку ведуть листування, дістають побачення з рідними тощо.
Словник Іноземних слів. — М., 1985. — С. 423.
221
Тому всю сукупність правил, які визначають конкретний порядок відбування покарання, встановлених кримінально-виконавчим законодавством і обов'язкових для засуджених, і слід вважати режимом відбування покарання.
Разом з тим, можна дати і таке поняття режиму: це керований, регульований нормами кримінально-виконавчого права, реалізований у певній організаційно-правовій формі карально-виховний процес.
У літературі найбільш поширеними є три точки зору про поняття режиму. Він визначається як порядок діяльності виправно-трудових установ (М. О. Бєляєв); як регламентування порядку тримання засуджених у виправно-трудових установах (М. Я. Гінзбург); як урегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання і відбування покарання (М. О. Стручков, І. О. Сперан-ський). Представники останньої точки зору характеризують поняття режиму неоднаково: як порядок реалізації позбавлення волі; сукупність правил поведінки засуджених; порядок, що встановлений при відбуванні покарання; порядок тримання засуджених; сукупність правил, що регулюють обсяг обмежень, встановлених для засуджених, і порядок їх реалізації.
На наш погляд, режим позбавлення волі складається з двох частин: 1) правил, які виражають правообмеження, що обумовлені вимогами безпеки, і тому належать до змісту покарання; 2) правил особистої поведінки в жилому приміщенні, побуті, стосовно інших осіб (розпорядок дня, заборона лежати одягненим у ліжку і т. ін.), що входять до системи заходів виправного впливу, які не містять у собі елементів кари.
Звідси можна зробити висновок, що режим позбавлення волі — це встановлені нормами кримінально-виконавчого права порядок і умови відбування (виконання) покарання, які забезпечують реалізацію кримінально-правової кари, створюють умови для застосування заходів виправно-трудового впливу до засуджених для досягнення цілей покарання.
Режим є структурним управлінським елементом цілісної системи засобів виправлення засуджених або, як прийнято говорити в теорії управління, її підсистемою. Структурний елемент системи створюється для виконання певної функції. У функціях режиму проявляється його сутність.
Серед функцій режиму в місцях позбавлення волі важливо вміти розрізняти основні — ті, для яких він створений і врегульований законом, і ті, які забезпечують їх виконання. Функції можуть виступати як завдання, які формулюються відповідними положеннями закону.
222
До основних функцій режиму необхідно віднести: каральну; забезпечення ефективного застосування заходів виправного впливу; виховну; функцію регулювання кримінально-правової кари; функцію спеціального та загального попередження.