Л. В. Багрій-Шахматов доктор юридичних наук, професор, академік

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
• Ю. М. Грошовий, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,, 4780.01kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Л. К. Воронова фінансове право україни підручник Рекомендовано Міністерством освіти, 6508.38kb.
• Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових, 1062.14kb.

Глава V

Контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань

§ 1. Поняття і соціально-правове призначення контролю

за діяльністю установ і органів виконання покарань. § 2. Парламентський контроль за діяльністю установ і органів

виконання покарань. § 3. Прокурорський нагляд за діяльністю установ і органів виконання

покарань. § 4. Судовий контроль за діяльністю установ і органів виконання

покарань.

§ 1. Поняття і соціально-правове

призначення контролю за діяльністю

установ і органів виконання покарань

Система установ і органів виконання покарань є частиною пра­воохоронних органів України, яка вирішує такі завдання, як бороть­ба зі злочинністю та її попередження. Оскільки до цього завдання має відношення все суспільство, воно через систему державних і громадських інститутів встановлює постійний соціальний контроль за діяльністю правоохоронних органів. Не є винятком також діяль­ність персоналу установ та органів виконання покарань, контроль за яким має свої особливості.

Насамперед, у процесі контролю забезпечується дотримання за­конності під час виконання кримінальних покарань. Будь-які проти­законні форми діяльності правоохоронних органів, у тому числі й тих, які виконують покарання, дискредитують державу.

Соціальний контроль має важливе значення в забезпеченні прав і законних інтересів засуджених. Охорона їх правового статусу за допомогою різних форм державного і громадського контролю визна­на пріоритетним завданням у ряді міжнародних угод з участю Украї­ни. Введення міжнародного та розширення національних форм конт­ролю за діяльністю персоналу в місцях позбавлення волі вказує на особливу актуальність цього питання. Соціальний контроль одночас­но є засобом виявлення й усунення причин і умов порушень закон­ності в установах і органах виконання покарань. Передусім, він впливає на удосконалення правової бази законності, особливо підза-конних нормативних актів у випадках протиріччя їх діючому законо­давству. Інформуючи про те, як застосовуються закони і створені на

112

їх підставі нормативні акти, сощальнии контроль дозволяє судити І про якість самих законів.

Виявляючи порушення законності в правозастосовній діяльності установ і органів виконання покарань, визначаючи найдоцільніші за­ходи стягнення за них, соціальний контроль формує правосвідомість персоналу, орієнтує його на безумовне і точне дотримання законів. У цьому плані він має не тільки профілактичне, а й велике виховне значення.

Контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань не самоціль, а необхідний засіб підвищення ефективності процесу ви­конання покарання і застосування заходів виправно-трудового впли­ву. У процесі контролю стає можливим виявлення і усунення недо­ліків у роботі персоналу.

Значення контролю полягає також у тому, що він дозволяє еко-номно витрачати і перерозподіляти виділені державою на утримання системи виконання покарань матеріальні кошти.

Діяльність установ і органів виконання покарань перебуває під пильною увагою засобів масової інформації і всього суспільства. Контроль з використанням громадських форм дозволяє краще ін­формувати про умови відбування покарання, економічні й інші труд­нощі, які має виправна система. Це, в свою чергу, сприяє зниженню соціального напруження в суспільстві, спричиненої наявністю різ­них поглядів на темпи і цілі нинішньої реформи.

Діяльність персоналу установ і органів виконання покарань здій­снюється на основі положень закону і підзаконних нормативних ак­тів. Виходячи з цього, під контролем за діяльністю персоналу треба розуміти систему спостереження і перевірки відповід­ності діяльності персоналу вимогам нормативних актів з ме­тою виявлення та запобігання порушень. Контроль може бути класифікований за різними підставами. Залежно від суб'єктів мож­на виділити міжнародний, державний і громадський контроль.

Міжнародний контроль за діяльністю персоналу установ і орга­нів виконання покарань передбачений міжнародними пактами про права людини, і в першу чергу Загальною декларацією прав людини (1948), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або та­кому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1984).

Існує три форми міжнародного контролю. Перша — це періодич­не подання державою доповідей про дотримання прав людини (в то­му числі при виконанні покарання). Друга — повідомлення інозем­них держав про порушення громадянських і політичних прав, засто­сування тортур, інших жорстоких, нелюдських або принижуючих

113

8 - 2-659

гідність видів поводження і покарання. Третя — індивідуальні скар­ги засуджених у вказаних вище випадках. Останні дві форми міжна­родного контролю з'явилися після того, як Україна визнала компе­тенцію комітету ООН з прав людини і комітету ООН проти тортур розглядати повідомлення інших держав і скарги фізичних осіб про порушення прав людини на території України.

Державний контроль за діяльністю персоналу установ і органів виконання покарань має кілька видів: контроль органів законодавчої і виконавчої влади, судовий контроль, прокурорський нагляд. Вели­ке значення має відомчий контроль як різновид контролю органів виконавчої влади.

Громадський контроль поділяється на певні види. Це — конт­роль державно-громадських організацій і громадських формувань за порядком і умовами відбування покарання, контроль правозахисних організацій і засобів масової інформації, який здійснюється в специ­фічних формах.

Залежно від виду контролю і сфер, які підлягають контрольній діяльності, розрізняють і форми контролю. До їх числа можна від­нести: подання звітності, в тому числі й статистичної, ревізії, запи­ти, інспектування, перевірки виконання, погодження, оскарження незаконних дій посадових осіб, відвідування установ і органів вико­нання покарань, особистий прийом засуджених, ознайомлення з особовими справами засуджених та іншими документами.

§ 2. Парламентський контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань

Парламентський контроль за діяльністю установ і органів вико­нання покарань здійснюється вищим законодавчим органом України.

Верховна Рада України затверджує закони в галузі кримінально-виконавчого законодавства, забезпечує єдність законодавчого регу­лювання у сфері виконання покарань на всій території України, здійснює безпосередньо і через створювані нею органи контроль за дотриманням законності в діяльності органів і установ виконання покарань.

Що стосується останнього, то відповідно до Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" від 23 грудня 1997 р. парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод засуджених та захист їх прав на території України здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений).

114

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноваже­ний, щодо місць позбавлення волі є:

1. захист прав і свобод засуджених, проголошених Конститу­
   цією України, законами України та міжнародними договорами Ук­
   раїни;
   
2. додержання та повага до прав і свобод засуджених органами
   державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадо­
   вими і службовими особами;
   
3. запобігання порушенням прав і свобод засуджених або спри­
   яння їх поновленню;
   
4. сприяння приведенню законодавства України про права і сво­
   боди засуджених у відповідність з Конституцією України, міжнарод­
   ними стандартами у цій галузі;
   

5. поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробіт­
   ництва в галузі захисту прав і свобод засуджених;
   
6. запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації
   засудженими своїх прав і свобод;
   
7. сприяння правовій інформованості населення та засуджених і
   захист конфіденційної інформації про особу.
   

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Його діяльність доповнює іс­нуючі засоби захисту конституційних прав і свобод засуджених, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод засу­джених.

Уповноважений з прав людини має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусово­го лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, отримувати інформацію щодо умов їх триман­ня, бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі й на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого в разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими ор­ганами заходів.

Актом реагування Уповноваженого щодо порушень прав і сво­бод засуджених є подання, яке вноситься ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, під­приємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у мі-

115

сячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод лю­дини і громадянина.

Особа, позбавлена волі, може письмово звернутися до Уповно­важеного або до його представників. У цьому разі до неї не застосо­вуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протя­гом двадцяти чотирьох годин направляються Уповноваженому.

Кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам пере­гляду та перевірок.

Органи державної влади й місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповнова­жений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:

1. забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі
   на засадах, зазначених нормативними актами про охорону держав­
   ної та службової таємниць;
   
2. надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної
   і правової підстави своїх дій і рішень.
   

Відмова органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою про­тидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодав­ством.

§ 3. Прокурорський нагляд за діяльністю установ і органів виконання покарань

Важливу роль у контролі за діяльністю персоналу установ і ор­ганів виконання покарань відіграє прокуратура. Згідно зі ст. 5 Зако­ну України "Про прокуратуру", до основних її функцій належить нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попе­реднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом.

У ст. 11 ВТК України записано, що нагляд за додержанням зако­нів при виконанні вироків до позбавлення волі й виправних робіт без позбавлення волі здійснюється Генеральним прокурором Украї-

116

І

ни і підпорядкованими йому прокурорами. Здійснюючи вищий наг­ляд за додержанням законів, прокурор зобов'язаний вживати захо­дів до усунення їх порушень від кого б вони не виходили, поновлен­ня порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Аналогічна норма закріплена в ст. 4 Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудо­вого впливу на засуджених. Ст. 415 Кримінально-процесуального кодексу України закріплює положення, згідно з яким нагляд за за­конністю виконання вироків здійснюється прокурором.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про прокуратуру", предме­том нагляду за додержанням законів при виконанні покарання є:

• законність перебування осіб у виправно-трудових установах;
  
• додержання встановлених кримінально-виконавчим законо­
  давством порядку та умов тримання або відбування покарання осо­
  бами у виправно-трудових установах, їх прав і виконання ними сво­
  їх обов'язків;
  
• законність виконання покарань, не пов'язаних із позбавлен­
  ням волі.
  

Усі ці питання безпосередньо пов'язані з оцінкою діяльності пер­соналу установ і органів виконання покарань. Так, розгляд закон­ності перебування особи у виправно-трудовій установі фактично яв­ляє собою перевірку за допомогою засобів прокурорського нагляду дій адміністрації виправно-трудової установи чи іншого органу вико­нання покарання. Аналогічним є й те, коли засобами прокурорсько­го нагляду виявляються і попереджаються дії посадових осіб уста­нов і органів виконання покарань, що ущемляють загальні громадян­ські права і законні інтереси засуджених, встановлюють для них до­даткові обов'язки, не обумовлені порядком і умовами відбування покарання.

Здійснюючи нагляд за діяльністю персоналу, прокурор викорис­товує як загальні для всіх галузей прокурорського нагляду повнова­ження, так і спеціальні, надані прокурору як суб'єкту нагляду за ви­конанням законів під час виконання покарання. Усі ці повноважен­ня у своїй сукупності можна класифікувати залежно від мети, яка перед ними поставлена, на такі види:

а) повноваження, спрямовані на виявлення і попередження ви­
падків порушень законності персоналом установ і органів виконання
покарань, а також їх причин і умов;

б) повноваження, спрямовані на усунення вказаних вище пору­
шень законності, причин, що їх породжують, і умов, які їм
сприяють.

117

Одним із повноважень прокурора є перевірка діяльності персо­налу, порядку і умов виконання покарання. Для її проведення про­курор має право у будь-який час відвідувати установи і органи, в яких засуджені відбувають покарання, за посвідченням, що під­тверджує його особу. У процесі особистих відвідувань прокурор без­посередньо знайомиться з роботою адміністрації, зокрема перевіряє документи, на підставі яких засуджені позбавлені волі (прокурор зо­бов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в міс­цях позбавлення волі), опитує засуджених, знайомиться з оператив­ними матеріалами тощо. Особисте ознайомлення з діяльністю пер­соналу дозволяє повніше з'ясувати стан законності, режиму і умов виконання покарання, забезпечує якісне виявлення порушень за­конності і і'х попередження.

Прокурор має право перевіряти законність наказів, розпоря­джень і постанов адміністрації установ і органів виконання пока­рань. Одночасно підлягає перевірці законність і обгрунтованість по­станов посадових осіб про накладення дисциплінарних стягнень. У випадку виявлення акту, який суперечить закону, прокурор вправі вимагати особистих пояснень від посадових осіб з приводу допуще­них порушень.

Звернення засуджених із скаргами та заявами розглядається як важливий засіб виявлення порушень законності з боку персоналу установ і органів виконання покарань. Стосовно виправно-трудової установи закон встановлює особливий порядок направлення пись­мових звернень до прокурора (строк — протягом доби, перевірці й перегляду не підлягають). Усні скарги і заяви приймаються проку­рором під час прийому засуджених або при їх опитуванні. Заяви і скарги, які свідчать про грубі порушення закону з боку персоналу, беруться під особливий контроль. Прокурор зобов'язаний розгляну­ти заяви і скарги засуджених у встановлені законом строки, вжити необхідних заходів і повідомити про своє рішення особам, які їх по­дали.

Однією з основних форм попередження порушень законності в діяльності персоналу є санкціонування прокурором деяких дій його посадових осіб. Коло дій, на вчинення яких персонал повинен отри­мати санкцію прокурора, суворо обмежене прямими приписами за­кону. Отримання санкції необхідне, коли йдеться про дії персоналу, які зачіпають найсуттєвіші права і законні інтереси засуджених, як правило, до позбавлення волі. Санкція прокурора в цих випадках — додаткова гарантія дотримання законності, яка забезпечує попере­дження незаконних дій персоналу, з одного боку, охорону прав і за­конних інтересів засуджених — з іншого. Як приклад варто вказати

118

на потребу отримання санкції прокурора на постанову про звернен­ня в дохід держави грошей і цінних речей, виявлених у засуджених (ст. 28 ВТК), на рішення про надання короткострокового виїзду за­суджених у зв'язку з винятковими особистими обставинами (ст. 39^і ВТК).

Правові засоби усунення порушень законності, причин і умов, що їх породжують, досить різнобічні і виступають, як правило, у формі актів прокурорського нагляду. Вони забезпечують прокуроро­ві можливість ефективно і швидко усувати порушення законності в діяльності установ і органів виконання покарань. Важливим засобом є постанови і вказівки прокурора щодо додержання персоналом пра­вил відбування покарання, вони обов'язкові і підлягають негайному виконанню адміністрацією установ і органів виконання покарань.

Іншим засобом усунення порушень законності є протест проку­рора на акт, виданий посадовою особою, який суперечить закону (наказ, постанова чи розпорядження). Протест підлягає обов'язко­вому розгляду не пізніше ніж у десятиденний строк. При цьому про результати розгляду протесту протягом такого ж терміну повідомля­ється прокурор у письмовій формі. Додатковою гарантією оператив­ного усунення незаконних дій персоналу є те, що згідно із ст. 81 За­кону України "Про прокуратуру" протест прокурора зупиняє дію оп­ротестованого акту.

Ще однією з форм реагування прокурора на порушення закон­ності є його постанови про негайне звільнення особи, яка незаконно перебуває в місцях позбавлення волі, відміну дисциплінарних захо­дів стягнень, накладених на засуджених з порушенням закону, тер­мінове звільнення із штрафного ізолятора, дисциплінарного ізолято­ра. Прокурор виходячи з характеру порушень закону може винести мотивовану постанову про дисциплінарне чи адміністративне прова­дження або про порушення кримінальної справи щодо посадових працівників установ і органів виконання покарань.

Формою реагування прокурора на порушення законності є та­кож його подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють. Посадові особи зобов'язані не пізніше як у місячний термін вжити відповідні заходи до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомити прокурору. Крім того, прокурор може подати письмовий припис у випадку, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди, якщо не буде усунуте. Припис під­лягає негайному виконанню, про що повідомляється прокуророві.

119

§ 4. Судовий контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань

Основні види, форми та методи контрольної діяльності суду різ­нобічні й досить ефективні. У більшості вони визначаються роллю суду як органу відправлення правосуддя, хоча цим і не вичерпу­ються.

Судовий контроль за роботою персоналу установ і органів вико­нання покарань є двох видів. Перший — з розгляду спорів, які вип­ливають із цивільних, сімейних, трудових і адміністративних право­відносин і справ особливого провадження, що здійснюється за пра­вилами цивільного судочинства.

Діяльність персоналу може бути безпосереднім предметом спору сторін за цивільною справою. Наприклад, при розгляді позову осо­би, яка втратила працездатність під час відбування позбавлення во­лі, про компенсацію шкоди, заподіяної їй з вини виправно-трудової установи (ст. 51 ВТК); або, навпаки, збитку, заподіяного засудже­ним під час відбування покарання і не стягнутого в повному обсязі до його звільнення. І в першому, і в другому випадках судом може бути оцінена діяльність персоналу виправно-трудової установи з до­тримання трудових прав засуджених.

Діяльність персоналу може бути предметом судового досліджен­ня, оцінки і відповідного реагування при розгляді цивільних справ у порядку особливого провадження (наприклад, при вирішенні питан­ня про визнання засудженого обмежено дієздатним внаслідок зло­вживання спиртними напоями і наркотичними речовинами), у спра­вах, які виникають з адміністративно-правових відносин.

При розгляді позову громадянина про відшкодування збитку, завданого йому засудженим, який відбуває покарання, наприклад у колонії-поселенні, суд зобов'язаний дослідити і питання діяльності адміністрації щодо забезпечення режиму відбування покарання, і якщо будуть виявлені суттєві недоліки, то відреагувати на них кон­кретною ухвалою.

Крім того, існує ще один різновид судового контролю при розг­ляді цивільних справ. Діяльність персоналу може бути предметом дослідження при оцінці судом письмових доказів: довідок, рішень, наказів, постанов та інших документів, вихідних від установ і орга­нів виконання покарань. Визнання судом поданих документів як до­казів у справі — це підтвердження їх законності, не визнання — навпаки. Судовий контроль має місце і при виконанні покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених (контроль за діями державного виконавця при виконанні штрафу, конфіскації майна).

120

І

Суддя, який контролює дії державного виконавця, вправі при ви­никненні відповідних обставин призупинити чи відновити виконавче провадження. Крім того, на дії державного виконавця може бути по­дана скарга засудженим. Така скарга розглядається в судовому за­сіданні, на якому може бути присутнім прокурор і засуджений, який подав скаргу.

Другий вид судового контролю за діяльністю персоналу — це контроль при провадженні з кримінальних справ. Його можна поді­лити на два підвиди: а) контроль при розгляді кримінальних справ у суді; б) контроль при розгляді судом питань виконання вироку суду.

Контрольні функції суду проявляються при розгляді криміналь­них справ про грубе порушення законності з боку посадових осіб установ і органів виконання покарань, інших суб'єктів, які беруть участь в процесі виконання покарання. Це, в першу чергу, зловжи­вання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищен­ня влади або службових повноважень (ст. 365 КК), службова недбалість (ст. 367 КК) та інші службові злочини.

Судовий контроль має місце при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання. Так, згідно з вказівками вищих судових органів, при розгляді кримі­нальних справ про відповідальність за дії, що дезорганізовують ро­боту виправних установ (ст. 392 КК), злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК) суди зобов'язані пере­віряти, чи не пов'язані протиправні дії з ущемленням прав засудже­них або перекрученням персоналом дисциплінарної практики. На­приклад, при дослідженні дій засуджених, які інкримінуються їм як злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, судом належить перевірити законність вимоги, якій злісно не підкорявся засуджений, і обгрунтованість накладення на нього стягнення у ви­гляді переведення в приміщення камерного типу чи одиночну каме­ру. Якщо при цьому буде встановлено, що це стягнення накладено з порушенням вимог кримінально-виконавчого законодавства, особа підлягає виправданню за ст. 391 КК у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Суд після виявлення порушень з боку адміністрації виправно-трудової установи зобов'язаний відреагувати на них конкретною ух­валою, мета якої — попередити подібні дії у майбутньому. Рішення ж суду, в даному разі виправдувальний вирок, за суттю є відміною незаконного рішення персоналу. Компетентні посадові особи після набрання вироком суду чинності повинні оформити рішення про не­законність застосованого стягнення в особовій справі засудженого.

121

Контроль суду за діяльністю персоналу здійснюється і на стадії виконання вироку, що включає в себе звернення вироку до виконан­ня, а також вирішення блоку питань, які торкаються різних аспектів виконання покарання. Для вирішення цих питань адміністрація ви­правно-трудової установи направляє в суд подання, а також необхід­ні інші матеріали.

Судовий контроль спрямований на досягнення трьох завдань.

Перше — контроль за діяльністю адміністрації з метою попере­дження корисливих чи інших службових зловживань, а також за­хоплення як каральним, так і лібералізованим підходом до засудже­них. Суди зобов'язані пунктуально перевіряти матеріали, які подані адміністрацією виправно-трудової установи, тому що в них зустріча­ється фальсифікація чи неповне відображення даних про поведінку засудженого, інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Друге — контроль за діяльністю адміністрації з метою охорони прав і законних інтересів засуджених (наприклад, прав на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання).

Третє — контроль за діяльністю адміністрації щодо забезпечен­ня належного виконання засудженими своїх обов'язків. Рішення су­ду про пом'якшення покарання чи зміну його виду, як правило, ба­зується на оцінці виконання засудженими покладених на них обов'язків.

Крім того, контрольна діяльність суду має місце при дослідженні причин і умов, які сприяють порушенням законності в роботі персо­налу. Верховний Суд України орієнтує суди на виявлення зазна­чених фактів і належне реагування на них за допомогою конкретних ухвал, інформацій і повідомлень суду.

Зміст кримінально-процесуальної стадії виконання вироку суду досить різнобічний. Відповідно різний і судовий контроль. При цьому він не обмежується вирішенням питань умовно-дострокового звільнення чи заміни одного виду покарання іншим. Судовий конт­роль має місце при розгляді судом ширшого кола питань, які стосу­ються різних аспектів виконання покарання. Сюди входять питання, пов'язані з наданням відстрочки виконання вироку на підставі вка­заних у законі обставин. Наприклад, тяжка хвороба засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, вагітність засудженої чи наявність у засудженої жінки малолітніх дітей; коли відбуття пока­рання може призвести до особливо тяжких наслідків для засудже­ного чи його сім'ї у зв'язку з пожежею чи іншим стихійним лихом, смерті єдиного працездатного члена сім'ї (ст. 405 КПК України). Су-

122

дом може бути відстрочена виплата штрафу, якщо його виплата є неможливою для засудженого.

Судовий контроль може здійснюватися і при розгляді питання звільнення від відбування покарання у випадках:

• умовно-дострокового звільнення від покарання у вигляді по­
  збавлення волі, виправних робіт, направлення в дисциплінарний ба­
  тальйон (ст. 407 КПК України);
  
• звільнення від подальшого відбування покарання засуджених,
  які захворіли на тяжку хворобу (ст. 408 КПК України);
  
• звільнення засудженої, якій була надана відстрочка відбуван­
  ня покарання у зв'язку з вагітністю і наявністю дітей віком до трьох
  років, від відбування частини строку покарання, що лишилася
  (ст. 408³ КПК України).
  

Контрольні функції суду мають місце і при розгляді ним заміни покарання іншим його видом як з урахуванням зразкової поведінки засудженого, так і в зв'язку з ухиленням від відбування призначе­ного покарання. До числа перших варто віднести заміну позбавлен­ня волі, виправних робіт за підставами і в порядку, встановленому ст. 82 КК України і ст. 407 КПК України. До числа останніх — за­міну громадських чи виправних робіт арештом або обмеженням волі (ч. 2 ст. 389 КК України і ст. 410 КПК України), штрафу або поз­бавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на виправні роботи або обмеження волі (ч. 1 ст. 389 КК України і ст. 410 КПК України).

Враховуючи поведінку засуджених у місцях позбавлення волі, суд також вирішує питання зміни умов утримання засуджених шляхом пе­реведення з одного виду виправно-трудової установи до іншої, з мен­шим чи суворішим режимом (статті 45, 46, 47 ВТК України, ст. 410 КПК України).

Судовий контроль за діяльністю персоналу не вичерпується сфе­рою виконання кримінального покарання. Стосовно виправно-трудо­вої установи він здійснюється при розгляді судом (у тому числі й господарським) майнових, господарських, земельних спорів, позовів вільнонайманих працівників і атестованих співробітників персоналу про відновлення на роботі тощо.

Література

1. Конституція України.
   
2. Кримінальний кодекс України. — К., 2000.
   
3. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К., 1999.
   

123

4. Закон України "Про прокуратуру" від 5.11.1991 р. //Відомості
   Верховної Ради України. — 1991. — № 53.
   
5. Закон України від 23.12.1997 р. "Про Уповноваженого Верхов­
   ної Ради з прав людини".
   
6. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний комен­
   тар. — К., 2000.
   
7. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України.: Навч.
   посібник. — Харків, 1998.
   
8. Филонов В.П.,Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законо-
   дательство Украйни. — Донецк, 1998.
   

9. Кримінально-виконавче право України.: Навч. посібник /Під
заг. ред. О. М. Джужи. — К., 2000.

10. Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавле­
    них волі. Резолюція 40/33 Генеральної Асамблеї від 14.01.1990
    //Права людини і професійні стандарти для юристів у докумен­
    тах міжнародних організацій. — Амстердам — Київ, 1996.
    
11. Інформаційний бюлетень, № 1 // Оперативно-службова і вироб­
    ничо-господарська діяльність установ кримінально-виконавчої
    системи України. — К., 1999.