Л. В. Багрій-Шахматов доктор юридичних наук, професор, академік

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 31

Глава VI

Участь громадськості в діяльності установ і органів виконання покарань

§ 1. Соціально-правові засади участі громадськості в діяльності

установ і органів виконання покарань. § 2. Участь спостережних комісій і служб у справах неповнолітніх

в діяльності установ і органів виконання покарань. § 3. Традиційні форми участі громадськості в діяльності установ

і органів кримінально-виконавчої системи.

§ 1. Соціально-правові засади участі громадськості в діяльності установ і органів виконання покарань

Виходячи з положень ст. 1 Конституції Україна обрала модель демократичної правової держави, яка вимагає активної діяльності своїх громадян у всіх сферах суспільного життя, в тому числі у сфері виконання покарання. У зв'язку з цим одне з важливих місць у теорії і практиці юридичної науки посідає проблема участі громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи.

Сьогодні державна та суспільна думка ще не мають адекватного уявлення щодо сощально-правової природи участі інститутів громадянського суспільства в діяльності установ кримінально-виконавчої системи. У нашій державі громадянське суспільство на певний час випало із системи суспільного життя, а тепер повертається на старі позиції.

Участь громадського суспільства у сфері виконання покарань пов'язана з певною провиною. Завдяки непередбачливій байдужості суспільства до своїх індивідів і безпорадності влади щорічно наближаються до злочинної діяльності все нові й нові громадяни. Скоєний злочин завершує тривалий процес соціальної та моральної деградації особистості під впливом негативних соціальних умов. Таким чином, оскільки суспільство певною мірою несе моральну відповідальність за те, що людина стала на шлях злочину, то саме воно зобов'язане докласти максимум зусиль для її ресоціалізації.

Іншою соціальною детермінантою участі суспільства в діяльності кримінально-виконавчої системи може виступати те, що покарання у вигляді позбавлення волі має певні протиріччя, які негативно впливають на процес ресоціалізації засуджених і не можуть бути виправлені адміністративними заходами. Ці протиріччя пов'язані з ізоляцією засудженого від соціального середовища. Маючи перед собою завдання максимально пристосовувати людину до життя в сус-

125

пільстві, її відокремлюють від цього ж суспільства; бажаючи замінити в свідомості людини погані уявлення і звички на правильні, її поміщають у середовище, де небезпека "зараження" негативними поглядами і рисами найбільша; намагаючись привчити людину до соціально-корисної активної поведінки, її тримають в умовах суворої регламентації. Держава не спроможна вирішити це протиріччя, оскільки сама певною мірою створює дані проблеми. Єдиним виходом може бути активна діяльність інститутів громадянського суспільства.

Участь суспільства в діяльності кримінально-виконавчої системи обумовлена правосуб'єктністю його інститутів. Правовою основою діяльності інститутів громадянського суспільства можуть виступати документи ООН та Ради Європи, а також Конституція України, закони України "Про об'єднання громадян", "Про місцеве самоврядування", Виправно-трудовий кодекс та інші. Наприклад, Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями передбачають необхідність залучення громадських організацій до співробітництва з персоналом закладів з метою повернення в'язнів до життя в суспільстві (Правило 61).

Переходячи до норм національного законодавства, зазначимо, що Виправно-трудовий кодекс України морально застарів, і в ньому вживається термін "громадськість", що, на наш погляд, не відповідає сучасним соціально-правовим координатам, визначеним Конституцією України. Разом з тим, він закріплений нормами права і тому вимагає використання.

Ст. 9 ВТК визначає, що у виправленні та перевихованні засуджених, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, які виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, бере участь громадськість.

Участь громадськості в діяльності установ і органів, що виконують покарання, може здійснюватися в напрямках:

впливу на формування політики держави у сфері виконання
покарання;

участі в роботі з ресоціалізації засуджених;
здійснення громадського контролю.

За часів існування тоталітарної системи політика у сфері виконання покарань народжувалася в кулуарах державної влади. Держава виступала єдиним монопольним суб'єктом формування і реалізації цієї політики. У результаті на перший план ставилися її інтереси, а інтереси засудженого і суспільства підпорядковувалися інтересам бюрократичного апарату.

126

Процес формування політики демократичної правової держави у сфері виконання покарань передбачає активну участь громадськості. Це забезпечує доступ усім громадянам до участі у державних справах і сприяє відображенню інтересів усіх суб'єктів суспільного життя у цій сфері. Крім того, громадськість запобігає такій діяльності держави, внаслідок якої інтереси індивіда і суспільства у виправленні засуджених підмінюються інтересами певної групи людей.

Особливо важливу роль відіграє громадськість у ресоціалізації засуджених. По-перше, це обумовлено тим, що громадськість володіє таким "інструментарієм" соціальної корекції особистості, яким не володіють державні органи. По-друге, громадськість може сприяти соціально-педагогічному забезпеченню процесу ресоціалізації, який охоплює моральну, психологічну, практичну підготовку до життя в суспільстві, оволодіння новими соціальними ролями, формування правослухняної поведінки.

Участь громадськості в ресоціалізації засуджених проявляється в проведенні з ними індивідуальної виховної роботи, а також різного роду виховних заходів. Крім того, громадськість бере участь у вирішенні певного кола питань, пов'язаних з процесом виконання покарання, а саме: переведення засуджених з виховно-трудової колонії у виправно-трудову (ст. 26 ВТК), залишення у виховно-трудових колоніях засуджених, які досягли 18-річного віку (ст. 27 ВТК), надання дозволу жінкам, засудженим до позбавлення волі, проживати поза колонією (ст. 35 ВТК), переведення засуджених, які твердо стали на шлях виправлення або які злісно порушують вимоги режиму, в інші виправно-трудові установи (статті 46, 47 ВТК), переведення у виправно-трудову колонію особливого режиму з приміщень камерного типу у звичайні жилі приміщення (ч. З, ст. 71 ВТК), переведення засуджених, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму, або у звичайних жилих приміщеннях колонії особливого режиму, в приміщення камерного типу і переведення засуджених, яких тримають у колонії особливого режиму — в одиночні камери в тій же колонії (ч. 7 ст. 71 ВТК), вирішення питання умовно-дострокового звільнення (ст. 81 КК).

На законодавчому рівні за громадськістю закріплена можливість здійснювати контроль як засіб дотримання прав і свобод людини. У процесі здійснення контролюючих функцій суб'єкти громадськості мають право отримувати від адміністрації необхідні документи, приймати і розглядати скарги, заяви і пропозиції засуджених, заслуховувати звіти керівників відповідних установ. Громадський контроль потрібний не лише для того, щоб попередити зловживання з боку адміністрації і захистити права засуджених. Ефективний конт-

127

роль з боку громадськості за процесом ресоціалізації може попередити повернення в суспільство ще соціальне небезпечної особи, наприклад при умовно-достроковому звільненні. Постійний громадський контроль робить систему виконання покарань прозорою для суспільства. Це дає можливість ефективно використовувати потенціальні можливості усіх суспільних інститутів для ресоціалізації засуджених.

Виходячи з положень законодавства суб'єктами громадськості, які беруть участь у діяльності установ кримінально-виконавчої системи, слід вважати політичні партії, громадські організації, спілки, асоціації, клуби, релігійні організації, трудові колективи, благодійні фонди, окремих індивідів.

На наш погляд, неправомірно розглядати діяльність самодіяльних організацій засуджених як участь громадськості в діяльності установ і органів, що виконують покарання. По-перше, ці організації, як сказано в ст. 57 ВТК, працюють під керівництвом адміністрації. По-друге, створення самодіяльних організацій засуджених потрібно розглядати як засіб їх виправлення, тоді як участь громадськості в діяльності установ і органів, які виконують покарання, варто оцінювати як поступовий перехід певних функцій держави до недержавних суспільних інститутів.

§ 2. Участь спостережних комісій

і служб у справах неповнолітніх в діяльності

установ і органів виконання покарань

Виправно-трудовий кодекс України визначає спостережні комісії і служби у справах неповнолітніх як форми участі громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи. Вони діють на підставі Виправно-трудового кодексу, Положення про спостережні комісії і Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх".

Згідно зі ст. 122 ВТК, у виправленні і перевихованні засуджених, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, беруть участь спостережні комісії. Вони створюються міськими, районними у містах та обласними Радами народних депутатів за поданням відповідних виконавчих комітетів. При потребі спостережні комісії можуть бути створені при селищних Радах народних депутатів.

128

До складу спостережної комісії входять її голова (головою може бути заступник голови, секретар або член виконавчого комітету відповідної Ради), заступник голови, секретар та не менше б членів комісії. Членами комісії можуть стати депутати Рад, представники профспілкових, політичних та інших громадських організацій і трудових колективів. У Положенні про спостережні комісії визначено, що до складу комісії не можуть входити працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, а також адвокати. Основними завданнями спостережних комісій е:

а) здійснення постійного контролю за діяльністю установ і орга
нів, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі і виправ
них робіт без позбавлення волі, а також контроль за додержанням
цими установами і органами режиму і умов утримання засуджених,
за правильністю групового виховання і організацією їх праці, загаль
ноосвітнього та професійно-технічного навчання, проведенням ви
ховної роботи і правильністю застосування до засуджених стягнень
і заохочень; надання допомоги цим установам і органам у проведен
ні цієї роботи;

б) залучення громадськості до надання допомоги адміністрації
установ і органів, що виконують покарання у вигляді позбавлення
волі і виправних робіт без позбавлення волі, в діяльності по виправ
ленню та перевихованню засуджених;

в) надання допомоги громадським організаціям і трудовим колек
тивам у перевихованні і виправленні осіб, переданих на поруки, за
суджених умовно або до покарання, не пов'язаного з позбавленням
волі, засуджених до позбавлення волі з відстрочкою виконання ви
року, тих, хто відбув покарання або достроково звільнений від пока
рання, а також здійснення контролю за організацією та проведен
ням цієї роботи на підприємствах, в установах і організаціях;

г) облік і громадський нагляд за поведінкою осіб, неодноразово
засуджених, після повернення з місць позбавлення волі;

д) надання необхідної допомоги в трудовому та побутовому
влаштуванні особам, звільненим з місць позбавлення волі, а також
іншим, звільненим від відбування покарання.

Обласні і міські (міста з районним поділом) спостережні комісії координують і спрямовують діяльність відповідно районних, міських (міст без районного поділу), районних у містах спостережних комісій, надають їм методичну допомогу. Для виконання цих завдань спостережні комісії мають право:

а) перевіряти в межах своєї компетенції діяльність адміністрації установ і органів, які виконують покарання у вигляді позбавлення

129

9 — 2-659

волі та виправних робіт без позбавлення волі; вимагати необхідні для роботи комісії документи і довідки;

б) проводити прийом засуджених, знайомитися з їх особовими
справами, приймати від них і розглядати пропозиції, заяви і скарги;

в) заслуховувати на своїх засіданнях звіти адміністрації установ
і органів, які виконують покарання, відносно роботи з виправлення
та перевиховання засуджених, а також інформацію адміністрації під
приємств, установ і організацій, які шефствують над установами ви
конання покарань, і вносити пропозиції щодо усунення недоліків у
їх роботі;

г) перевіряти стан виховної роботи на підприємствах, в устано
вах і організаціях серед осіб, переданих на поруки, засуджених умо
вно або до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, засудже
них до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, осіб, які
відбули покарання або достроково звільнені від покарання, а також
виділяти своїх представників і доручати їм систематичне проведен
ня виховної роботи і нагляд за поведінкою осіб, умовно-достроково
звільнених від покарання;

д) порушувати клопотання про помилування;

е) входити спільно з органами, які відають виконанням покаран
ня, в суд з поданням про умовно-дострокове звільнення засуджених
від покарання або про заміну їм невідбутої частини покарання більш
м'яким покаранням, або з клопотанням про включення в загальний
трудовий стаж засудженого час роботи в колоніях-поселеннях;

є) перевіряти обгрунтованість порушення адміністрацією установи виконання покарання питання про переведення засуджених у виправно-трудових колоніях особливого режиму з приміщень камерного типу у звичайні житлові приміщення тієї ж колонії, про переведення засуджених, які утримуються у виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму або у звичайних приміщеннях колоній особливого режиму, в приміщення камерного типу, та переведення засуджених, які утримуються в колоніях особливого режиму, в одиночні камери в тій же колонії. При наявності достатніх підстав давати згоду на застосування цих заходів;

ж) давати згоду в порядку, встановленому законодавством:

на зміну умов тримання засуджених шляхом переведення їх
з однієї виправно-трудової колонії в іншу колонію іншого виду режиму;
на проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, поза
колонією на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та по
логами, а також до досягнення дитиною трирічного віку і на повер
нення цих засуджених у колонію для подальшого відбування пока
рання;

130

— на порушення адміністрацією установи виконання покарання клопотання перед виконавчим органом місцевої Ради народних депутатів про прописку осіб, звільнених з виправно-трудових установ, без обмеження за обраним ними місцем проживання;

з) перевіряти обгрунтованість відмови в прийнятті на роботу осіб, звільнених з місць позбавлення волі або звільнених від відбування покарання;

і) виділяти своїх представників для участі в судових засіданнях при розгляді справ про засуджених у випадках, передбачених діючим законодавством;

к) вносити на розгляд виконавчих комітетів відповідної Ради народних депутатів пропозиції щодо вдосконалення діяльності установ і органів, що виконують покарання, а також трудового і побутового влаштування осіб, звільнених від покарання.

Прийняті в межах компетенції постанови спостережних комісій щодо усунення недоліків у діяльності установ і органів, що виконують покарання, а також у роботі підприємств, установ і організацій по перевихованню і виправленню осіб, переданих на поруки, умовно засуджених або засуджених до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, засуджених до позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, які відбули покарання чи достроково звільнених від покарання підлягають обов'язковому виконанню. Адміністрація цих установ і органів, а також підприємств і організацій повинна у двотижневий строк сповістити про вжиті заходи.

Згідно зі ст. 123 ВТК, у виправленні неповнолітніх засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують дані види покарань, беруть участь комісії у справах неповнолітніх.

Однак Положення про комісії у справах неповнолітніх відповідно до Постанови Верховної Ради України №245/94 від 15.11.1994 р. втратило свою чинність, комісії у справах неповнолітніх були фактично ліквідовані. Натомість, у 1995 р. з'явився новий правовий інститут — органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх. Свою діяльність вони здійснюють на підставі Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.1995 р. У чинному ж кримінально-виконавчому законодавстві відповідних змін, на жаль, не відбулося (див., наприклад, ст. 123 ВТК).

Відповідно до Закону, служби у справах неповнолітніх створюються урядом Автономної Республіки Крим, виконавчими комітетами обласних, міських, районних у містах, районних Рад народних

131

депутатів. Кабінетом Міністрів України створюється Комітет у справах неповнолітніх. Свою діяльність служби здійснюють у складі голови (заступник голови або секретар виконавчого комітету), заступника голови і не менше 6 працівників. Штатна чисельність працівників районних і міських служб у справах неповнолітніх установлюється залежно від кількості неповнолітніх, які проживають у районі або місті (один працівник служби на 2—3 тис. неповнолітніх у районах, та 5—6 тис. у містах і районах).

Завдання служб щодо неповнолітніх, які відбувають кримінальні покарання, в більшості випадків збігаються із завданнями спостережних комісій. Відмінності обумовлені особливостями процесу відбування покарання неповнолітніми.

Комітет і служби у справах неповнолітніх згідно зі своїми завданнями розробляють і здійснюють самостійно або разом з відповідними державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями заходи щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчинення ними правопорушень. Координують зусилля даних інститутів для забезпечення соціального захисту неповнолітніх і профілактики правопорушень, а також надають практичну та методичну допомогу з цих питань. Комітет і служби у справах неповнолітніх займаються веденням державної статистики щодо неповнолітніх відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Для вирішення цих завдань Комітет і служби у справах неповнолітніх мають право:

— приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які
є обов'язковими для виконання органами державної виконавчої вла
ди, органами місцевого і регіонального самоврядування, підприєм
ствами, установами та організаціями незалежно від форм власності,
посадовими особами;

звертатися до відповідних державних органів, органів міс
цевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ та
організацій незалежно від форм власності, для надання їм іншої до
помоги у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з
питань працевлаштування;
перевіряти стан виховної роботи з неповнолітніми в навчаль
но-виховних і позашкільних закладах, за місцем проживання, а та
кож на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від
форм власності, де працюють неповнолітні;
перевіряти умови тримання і виховання неповнолітніх у спе
ціальних установах для неповнолітніх;

132

ставити перед відповідними органами державної виконавчої
влади, органами місцевого і регіонального самоврядування питання
про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб у разі
невиконання ними рішень, прийнятих Комітетом та службами у
справах неповнолітніх;
визначати потребу регіонів у створенні та функціонуванні
спеціальних установ для неповнолітніх.

Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України контролює і координує діяльність служб у справах неповнолітніх уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих комітетів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів.

Таким чином, виходячи з основних положень, що закріплені в законодавстві і стосуються діяльності спостережних комісій і служб у справах неповнолітніх, можна стверджувати, що вони повинні бути включені в структуру виконавчого комітету відповідної ради.

§ 3. Традиційні форми участі громадськості

в діяльності установ і органів кримінально-виконавчої системи

Норми діючого Виправно-трудового кодексу України безпосередньо визначають ще дві форми участі громадськості в діяльності установ і органів, які виконують покарання, а саме: рада громадськості у виховно-трудовій колонії і шефство трудових колективів та громадських організацій над виправно-трудовими установами. Разом з тим не виключається можливість участі громадськості в цій сфері суспільних відносин і в інших формах, які не передбачені Виправно-трудовим кодексом, але відповідають загальним принципам виконання кримінального покарання (ст. 126 ВТК).

З метою підвищення ефективності виховно-трудового впливу на засуджених, удосконалення існуючих форм і методів виховної роботи і пристосування їх до умов конкретної установи над виправно-трудовими установах встановлюється шефство. Згідно зі ст. 125 ВТК, виконання шефської роботи покладається на колективи промислових і сільськогосподарських підприємств, культурно-виховних і навчальних закладів, а також інших державних і громадських організацій. На сьогоднішній день під шефством слід розуміти цілеспрямовану, систематичну, різноманітну участь трудових колективів і громадських організацій, а також окремих громадян У діяльності установ і органів, які виконують покарання, з ме-

133

тою сприяння їх адміністрації у виправленні засуджених. Основними завданнями шефської роботи є:

надання допомоги адміністрації установ і органів, що викону
ють покарання, у виправленні засуджених;
надання допомоги в розвитку матеріально-технічної бази та
організації загальноосвітнього і професійно-технічного навчання;
сприяння в трудовому і побутовому влаштуванні осіб, які
звільняються з місць позбавлення волі.

Аналіз практики шефської роботи свідчить про широкий спектр форм участі трудових колективів і громадських організацій в діяльності виправно-трудових установ. Участь шефів у створенні матеріально-технічної бази установ виконання покарань може здійснюватися у формі надання допомоги в придбанні промислового обладнання, вдосконалення виробництва, впровадження передового досвіду, покращення житлово-побутових умов. Активну діяльність шефи можуть здійснювати в галузі загальноосвітнього і професійно-технічного навчання. Так, за їх допомогою обладнуються кабінети для занять, поповнюються фонди бібліотек навчально-методичною та іншою літературою. Шефи беруть участь у навчанні засуджених певним спеціальностям, отриманні ними виробничих навичок. З цією метою проводяться заняття з підвищення кваліфікації, бесіди, технічні конференції.

Позитивні результати приносить робота шефів по вихованню засуджених. За їх участю можуть організовуватися і проводитися лекції, бесіди, тематичні вечори, конкурси художньої самодіяльності, спортивно-масові заходи.

Робота щодо трудового і побутового влаштування засуджених, які звільняються з місць позбавлення волі, є одним із напрямів по закріпленню виховного впливу і попередженню рецидивної злочинності. Активну участь у цій діяльності можуть брати шефи. Виправдала себе практика працевлаштування звільнених з місць позбавлення волі в трудовому колективі підприємства, яке здійснювало шефство над установою. В таких випадках засудженому легше переносити період адаптації і, як правило, такі особи не вчинюють повторно злочинів.

Для організації ефективної шефської роботи у виховно-трудових установах створюються ради громадськості, які здійснюють свою діяльність на підставі Виправно-трудового кодексу і Положення про ради громадськості. До складу ради громадськості входять голова, заступник голови і 7—9 членів ради. Начальник виховно-трудової установи входить до складу ради на правах її члена.

134

Головним завданням ради громадськості є організація шефської роботи трудових колективів і громадських організацій, а також окремих громадян по наданню допомоги адміністрації виховно-трудової установи у виправленні неповнолітніх засуджених. З цією метою рада спрямовує роботу шефів, надає допомогу в організації загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, трудового і морального виховання, здійснює зв'язок з родичами засуджених і громадськими організаціями, а також навчальними закладами, підприємствами і установами, де до засудження навчалися або працювали неповнолітні. Крім того, ради громадськості можуть надавати допомогу неповнолітнім у влаштуванні на роботу або навчання після звільнення. Робота ради здійснюється згідно з планом, який узгоджується зі службою у справах неповнолітніх.

З метою закріплення результатів виховного впливу і надання допомоги батькам або особам, які їх заміняють, у вихованні неповнолітніх правопорушників створений інститут громадських вихователів. Згідно з Положенням про громадських вихователів неповнолітніх, особи, які рекомендуються як громадські вихователі, обираються загальними зборами трудового колективу або громадської організації чи зборами мешканців будинку за місцем проживання.

Громадськими вихователями можуть бути особи, які мають відповідну підготовку, життєвий досвід або досвід роботи з дітьми, а також ті, які за своїми діловими і моральними якостями здатні виконувати покладені на них обов'язки. Список обраних осіб передається до служби у справах неповнолітніх, яка вирішує питання передачі неповнолітнього під нагляд громадського вихователя, а також здійснює керівництво і контроль за його роботою.

Своєю діяльністю громадський вихователь зобов'язаний надавати допомогу батькам або особам, які їх заміняють, у вихованні неповнолітнього, спостерігати за навчальним процесом, а також сприяти всебічному розвитку особистості неповнолітнього. Для виконання своїх обов'язків громадський вихователь має право: а) відвідувати неповнолітнього за місцем проживання, навчання або роботи, надавати необхідні поради; б) звертати увагу батьків на погане виконання ними батьківських обов'язків, роз'яснювати відповідальність за виховання і поведінку неповнолітнього; в) вказувати адміністрації за місцем роботи, навчання або проживання на недоліки у виховній роботі з неповнолітнім.

Допомогу громадському вихователю надають громадські організації за місцем навчання, роботи або проживання неповнолітнього, орган внутрішніх справ, а також представники громадськості, які працюють серед неповнолітніх.

135

Свою діяльність громадський вихователь завершує за рішенням служби у справах неповнолітніх у зв'язку з виправленням неповнолітнього або досягненням ним 18 років, а також у разі заміни одного громадського вихователя іншим. Постійно діючими дорадчими органами, які створюються як при органах управління, так і безпосередньо в установах виконання покарання, є методичні ради. Головним їх завданням є вироблення рекомендацій щодо вдосконалення практики застосування основних засобів виправлення і перевиховання засуджених та організації діяльності установи. Методичні ради створюються з числа найбільш досвідчених працівників системи виконання покарання, а також вчених, юристів, педагогів, психологів. Головою ради при установі є начальник установи, при управлінні (відділі) — начальник управління (відділу) виконання покарання.

В установах виконання покарання при начальникові відділення соціально-психологічної служби (далі — відділення) створюється рада сприяння відділенню. Як позаштатне та постійно діюче формування рада покликана надавати допомогу начальнику відділення в організації і проведенні індивідуально-виховної та соціальної роботи серед засуджених. До її складу входять начальник відділення (голова) та найбільш підготовлені до цієї роботи співробітники установи, які за своїми функціями постійно спілкуються із засудженими відділення. Свою діяльність рада сприяння здійснює на підставі плану, а її рішення носять рекомендаційний характер.

Важливим засобом підвищення ефективності роботи виправно-трудової установи є участь у її діяльності родичів засуджених. За їх участю проводяться бесіди, лекції, виступи по радіо тощо. Заслуговує на увагу досвід використання родичів у зборі інформації щодо особи засудженого, створенні його соціально-психологічного "портрету". При установах можуть утворюватися збори родичів, які діють у межах відділення.

До участі в роботі установ і органів, що виконують покарання, можуть залучатися відомі люди. Основною формою такої участі є виступи перед засудженими, творчі вечори, бесіди. Крім того, на громадських засадах юридичну допомогу засудженим надають працівники суду, прокуратури, адвокати.

Останнім часом пенітенціарна система стала більш відкритою для суспільства. Так, сьогодні в роботі установ і органів виконання покарання беруть участь релігійні організації різних конфесій. Закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій" визначає, що в місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання на прохання громадян, які в них перебувають, або за ініціативою релігійних організацій проводяться богослужіння та релігійні обряди.

136

Крім того, в ст. 23 цього Закону передбачене право релігійних організацій здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські фонди. Разом з тим, це лише незначна частина потенціальних можливостей цих організацій. Поза увагою законодавця залишилося питання релігійного виховання як ефективного засобу формування духовності особистості.

Важливе значення для діяльності кримінально-виконавчих установ має відродження традицій благодійництва, які розвинулися в Україні з організацією Товариства піклування про тюрми. Приклад з історії свідчить, що до Одеського комітету піклувального Товариства про тюрми протягом 1829 р. надійшло 1590 крб. 14 коп. З них пожертвування на користь арештантів — 75 крб. 42 коп., пожертвування для церкви тюремного замку — 504 крб. 6 коп. За 1830 рік до Товариства надійшло пожертвувань у розмірі 240 крб. 13 коп. Нині ці традиції починають відроджуватися і потребують всілякої підтримки з боку держави.

Література

Конституція України. — К., 1996.
Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний комен
тар. — К., 2000.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" //Віс
ник Верховної Ради України.— 1997.— № 24.
Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та
спеціальні установи для неповнолітніх" // Відомості Верховної
Ради України.— 1995.— № 6.
Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" //
Вісник Верховної Ради УРСР.— 1991.— № 25.
Филонов В.М.,Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законо-
дательство УкраиньІ.— Донецк, 1998.
Збірник нормативних актів / Укладач В. М. Трубніков. — Хар
ків, 1998.

137

Blog

Л. В. Багрій-Шахматов доктор юридичних наук, професор, академік