“Соціально-виховні та психологічні аспекти діяльності пенітенціарного персоналу із засудженими до довічного позбавлення волі в Україні”

Вид материала

Документы

Содержание Список літератури Гендерні аспекти виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі Гендерні ролі

Подобный материал:

• Проблеми смертної кари Додаток Ответы на вопросы по содержанию осужденных с пожизненным, 728.73kb.
• С. Г. Давтян " " квітня 2010 року, 327.8kb.
• Н. А. Позбавлення волі: адаптація українського закон, 143.68kb.
• Історичні джерела кримінальної відповідальності жінок в Україні, 115.66kb.
• Програма базового курсу „Психологія управління Мета вивчення, 64.58kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• 19. 00. 10 Організаційна психологія; Економічна психологія, 22.85kb.
• Плани семінарсько-практичних занять з соціальної психології Структура залікового кредиту, 1019.87kb.
• Р І шенн явід 23. 12. 08 №33/12 м. Луцьк Про затвердження міської Програми соціальної, 240.36kb.

Крім того, п.п.2.2. наказу ДДУПВП від 14.04.2001 р. № 65 “Про затвердження Положення про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи” дозволяє засудженим до ДПВ за власним бажанням здійснювати релігійні обряди і таїнства, спілкуватися з представниками релігійних організацій, користуватися релігійною літературою, вести листування (в тому числі з представниками релігійних організацій).

Таким чином, аналіз міжнародних та вітчизняних нормативно правових актів, що визначають взаємодію релігійних організацій з пенітенціарною системою України, свідчить, що основними принципами її є: добровільність участі засуджених, надання їм права на свободу совісті і віросповідання, сприяння адміністрації УВП в роботі релігійних організацій, що здійснюють духовну роботу із засудженими до ДПВ.

На даний час ДУПВП взаємодіє з 25 релігійними конфесіями, 24 з яких є християнськими. 12 з них входять до Міжконфесійної Християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі» (Українська Православна Церква, Українська Православна Церква Київський Патріархат, Римо-католицька Церква, Українська Греко-католицька Церква, Євангельські Християни-баптисти, Адвентисти Сьомого Дня, Християни Віри Євангельської та інші) [5].

Місія духовного виховання є рушійним девізом усіх християнських конфесій. Для виконання цього завдання, на наш погляд, обов'язковим є усвідомлення двох положень:

• саме християнські (насамперед православні) цінності і традиції є основою української культури і моральності;
  
• необхідність об'єднання зусиль Державного департаменту України з питань виконання покарань та релігійних організацій з метою формування у засуджених християнських цінностей.
  

В останнє десятиліття дедалі більше науковців (психологи, соціологи, політологи, педагоги, філософи, правознавці) звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Г.Радов ядром пенітенціарної ідеї вважає християнські цінності [6]. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово під­ходить до визнання й освоєння етичних основ християнських цінностей, від яких воно було штучно відлучено протягом багатьох десятиліть, а в біль­шості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення до них. У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій христи­янські моральні цінності, які є основою гуманістичних цінностей, відігра­ють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні засуджених до ДПВ.

Отже, ви­никає гостра потреба в залученні християнських цінностей до процесу духовного ви­ховання засуджених до ДПВ.

Представники Української Православної Церкви вже проводять духовну роботу із засудженими до ДПВ (здійснення бесід, таїнств, надання духовної літератури). Історія цієї роботи досить тривала (з перших віків нашої ери) [6]. Зараз, як правило, у кожному секторі ДПВ обладнана православна молитовна кімната.

Необхідно враховувати, що для православного християнина головна мета земного буття – спасіння душі, досягнення життя вічного. Віра для істинного християнина – це не просто малозначуща особливість приватного або сімейного життя. Це основа всього буття. Тому перевиховання засуджених до ДПВ неможливо без залучення їх до вічних цінностей християнства. Поза духовним змістом виховання виявляється позбавленим найвищого сенсу, і тому малоефективним.

Православна система виховання ґрунтується на християнському розумінні антропології людини, яка в свою чергу будується на положеннях, викладених у Святому Писанні (Старий та Новий Заповіт), а також у творах Святих отців. Усі вони приходять до висновку, що людина є образом та подобою Божою. При цьому образом Божим вона є з народження, а стати подобою Божою – діло її життя і мета виховання.

Віра в людину лежить в основі християнства, так само як і в сучасній педагогіці. І основою її є вчення про людину як образ та подобу Божу. Православ'ю притаманна глибока віра в можливості людини бути чистою, щирою, спрямованою до добра. Така спрямованість людини закладена самою її природою, оскільки вона є витвором Божим. Але позитивне в людині не є єдиним та назавжди даним, оскільки душею володіють і сили зла, як свідчить Святе Письмо. Звідси випливає головне завдання виховання – побороти зло в людині і спрямувати її до добра. Це потребує активної творчої діяльності педагога, який мусить покладатися не лише на власні сили, але й на допомогу Бога. Саме слово «виховання» визначає його головну мету – ховати людину від гріха.

Єдність слова і діла – важливий принцип будь-якого виховання, в тому числі і православного. Відомо, що лише добре слово та повчання не може бути дієвим без втілення у конкретних справах – «віра без справ мертва». Сама назва пенітенціарної системи перекладається як «каяття», а це вже суто християнський термін. Це визначає мету пенітенціарної системи – пробудження у душах засуджених поклику до каяття та добра.

Нажаль, в сучасній виховній практиці пенітенціарних установ християнські цінності фігурують лише у вигляді загальнолюдських етичних норм, при цьому майже не зазначається, що ці норми є нормами християнської віри, і без інтеріоризації цих норм вони релятивізуються, перестають бути імперативом для засуджених.

Християнські цінності складаються з заповідей Старого та Нового Заповіту.

Старий Заповіт (Втор.5:6-21) проголошує дві категорії цінностей:

- пов'язані з Богом (поклоніння лише Йому, Його ім'я, присвячений Йому день відпочинку);

- пов'язані з ближнім (батьки, життя, подружня вірність, власність, правда, відсутність заздрості).


Тобто, Старий Заповіт визначає цінності-цілі, а цінності-засоби визначені вже в Новому Заповіті («заповіді блаженств») (Мф.5:3-11): вбогість духу (усвідомлення власної гріховності), смирення, покаянний плач, прагнення до правди Божої, милосердя, чистота серця, прагнення до миру, готовність бути гнаним за правду Божу.

У творах Святих Отців Православної Церкви (Іоанн Дамаскін, Іоанн Лествичник, Євагрій Понтійський, Пахомій Великий, Антоній Великий, Єфрем Сирин, Макарій Великий, Ігнатій Брянчанінов, Серафим Саровський та інші) докладно описаний духовний шлях християнина, який може бути дуже корисним для засуджених до ДПВ. Цьому присвячена спеціальна галузь православної теології – православна аскетика.

Духовний розвиток засудженого у відповідності з християнським вченням повинен початися зі зречення від поклоніння мирському, тому що «світ лежить у злі» (Ін.5:19), і неухильного дотримання найголовніших заповідей: любові до Бога та ближнього (як друга, так і ворога). Крім того, воцерковлений засуджений повинен брати активну участь у житті Християнської Церкви: брати участь у богослужіннях, таїнствах (Хрещення, Сповідь, Причастя, Соборування), творити добрі справи, тому що «віра без справ мертва» (Іак.2:20). Засуджені-християни не можуть ділити своє життя на церковне і мирське, бо заповіді Господні необхідно виконувати скрізь і всюди як у думках та на словах, так і у конкретних вчинках. У засуджених-християн головними рисами особистості повинні бути: віра, надія та любов [4].

Деякі Святі Отці Православної Церкви (Іоанн Затворник, Феофан Затворник, Серафим Садовський) багато років провели у затворі та усамітненні, не виходячи з келій. Ще більше Святих Отців (Іоанн Лествичник, Пахомій Великий, Антоній Великий, Макарій Великий, Сисой Великий) багато років провели в усамітненні далеко від людей, ведучи аскетичний спосіб життя (піст, голод, спрага, холод, спання 3-4 години на добу сидячи, постійна молитва, важка фізична праця та інше). Серед головних шляхів духовного розвитку вони застосовували:

• каяття (усвідомлення власної гріховності і прагнення до досконалості);
  
• боротьба з гріхами та пристрастями (помірність у їжі, піст, цнотливість, байдужість до матеріальних речей, відсутність гніву, лагідність, віра, надія, любов);
  
• молитва (не тільки устами, але й розумом та серцем);
  
• читання Біблії, творінь Святих Отців.
  

Безумовно, цей досвід буде дуже корисним для засуджених до ДПВ, які сповідують православну віру. Але застосовувати ці духовні засоби можна лише під керівництвом досвідченого православного духівника (як особисто, так і шляхом листування). Їх самовільне застосування може призвести до психічних розладів.

Таким чином, теоретичні та практичні дослідження дозволяють зробити деякі висновки та практичні рекомендації:

1. Християнські цінності – той виховний ідеал, який визнають всі розвинені країни. Християнство вказує вищу мету виховання – формування особистості людини як образу та подоби Божої.

2. Український народ пронизаний глибоким релігійним почуттям. Християнські духовні цінності і моральні якості є основою української культури і моралі.

3. Пенітенціарні установи – це насамперед виховні заклади, які можуть формувати християнські цінності у засуджених (у тому числі засуджених до ДПВ) замість кримінальних. Світоглядна нейтральність держави не означає її нейтральності стосовно суспільної моралі. Тому духовному вихованню необхідно відвести цільне місце серед напрямків виховання засуджених (в тому числі засуджених до ДПВ).

4. Спочатку рекомендується формувати світогляд засуджених до ДПВ через систему християнських цінностей, а згодом – і характер засудженого до ДПВ як практичне втілення світогляду у життя. Для цього необхідно здійснювати відповідну підготовку кадрів соціально-психологічної служби до впровадження у виховний процес християнських цінностей, враховуючи принципи поступовості і добровільності, а також національні, культурні, освітні, гендерні фактори.

5. З метою формування у засуджених до ДПВ світогляду, що базується на християнських цінностях, необхідно об'єднати зусилля працівників пенітенціарної системи, громадських та релігійних організацій.

6. надати бажаючим засудженим до ДПВ можливість користуватися релігійними засобами масової інформації (газетами, журналами, теле- та радіоканалами, відео- та аудіозаписами).

7. надати бажаючим засудженим до ДПВ можливість більше проводити часу з представниками релігійних організацій, які відвідують їх;

8. надавати змогу представникам релігійних організацій (православних, католицьких, греко-католицьких, мусульманських, протестантських) здійснювати духовне виховання засуджених до ДПВ.

Содержание