Огляд літератури з питань ефективності та безпеки застосування лікарських засобів 01. 01. 31. 12
| Вид материала | Документы |
- Огляд літератури з питань ефективності та безпеки застосування лікарських засобів 01., 414.04kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ від 31 грудня 2003 року №637 Про затвердження, 21.95kb.
- Тематичний план лекцій з дисципліни „Контроль якості лікарських засобів для студентів, 11.5kb.
- План лекції Сутність основних засобів та їх відтворення Показники стану та ефективності, 1892.33kb.
- Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження, 2274.39kb.
- Закону України «Про лікарські засоби», 269.92kb.
- Міністерство охорони здоров’я України нака, 930.72kb.
- Про затвердження Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки, 232.54kb.
- Шановні колеги !, 48.62kb.
- Нізацію виконання абзацу 1 пункту 4 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських, 109.59kb.
^ СЕРЦЕВО-СУДИННІ РОЗЛАДИ.
Аналіз ситуації щодо безпеки медичного застосування b-адреноблокаторів в Україні
А.Ж. Оголь, Державний фармакологічний центр МОЗ України, Хмельницька міська поліклініка № 1,О.П. Вікторов, Державний фармакологічний центр МОЗ України, Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ
^ Рациональная фармакотерапія.-№3(12).-2009
1. При застосуванні БАБ в Україні превалювали дозозалежні прояви з боку серцево-судинної системи (насамперед брадиаритмії та серцеві блокади), ризик та серйозність яких можна знизити гнучкішим титруванням доз ЛЗ під контролем частоти серцевих скорочень, артеріального тиску та електрокардіограми в стані спокою у пацієнтів із факторами ризику ПР.
2. Необхідно обмежити застосування високодозової комбінації атенололу з діуретиком через підвищений ризик розвитку ПР, особливо серйозних, які потребують медикаментозної корекції та госпіталізації, що узгоджується з результатами багатоцентрових досліджень.
3. ЛЗ групи БАБ продемонстрували прийнятний рівень безпеки за критерієм «користь–ризик», не відрізняючись за частотою відміни ЛЗ, серйозних і непередбачуваних ПР, медикаментозної корекції та госпіталізацій від ЛЗ усіх груп, у тому числі з нижчим рівнем доказовості щодо покращання прогнозу. Отже, причиною недостатньо широкого їх використання та недосягнення цільових доз є перебільшення ризику серйозних ПР.
4. Задля оптимізації уявлень про рівень безпеки ЛЗ групи БАБ загалом та окремих її представників доцільним уважається подання інформації про ПР ЛЗ лікарями первинної ланки до системи фармакологічного нагляду та забезпечення зворотного зв’язку, що сприятиме ширшому призначенню ЛЗ указаної групи в оптимальних дозах і дозволить зменшити кількість випадків госпіталізації, ускладнень і смертності в популяції серцево-судинних хворих.
ссылка скрыта
Плисюк А.Г., Кулев Б.Д., Азизова О.А., Овчинников А.Г., Фофанова Т.В., Агеев Ф.Т
^ Фарматека. Кардиология, ревматология, неврология.- №4 (178).-2009
Представлены результаты исследования влияния лизиноприла в дозе 5 мг/сут и методов немедикаментозной коррекции избыточной массы тела у 40 молодых мужчин с артериальной гипертензией и алиментарным ожирением на антропометрические параметры, суточный профиль артериального давления (АД) и биохимические показатели крови. Исследование показало, что методы немедикаментозной коррекции ожирения у молодых мужчин с АГ неэффективны, поэтому важно своевременно назначать лекарственную терапию. На фоне 12-недельного лечения лизиноприлом у пациентов достоверно уменьшились значения среднесуточного, дневного и ночного АД, нормализовались метаболические показатели (липидный спектр крови, углеводный обмен).
ссылка скрыта
Л.Ю. Бадриддинова, Н.В. Юргель, Л.И. Павлова, В.Г. Кукес
Фарматека. Терапевтический форум.- №8 (182).-2009
Представлены результаты исследования эффективности и безопасности применения препарата никорандил для лечения 30 больных стабильной стенокардией напряжения. Никорандил является донатором оксида азота и относится к группе модуляторов калиевых каналов. Он показан для лечения стенокардии в тех случаях, когда комбинированная антиангинальная терапия в полном объеме не дает достаточного эффекта. Полученные результаты свидетельствуют об антиангинальной и антиишемической эффективности терапии никорандилом и его хорошей переносимости.
ссылка скрыта
Лагута П.С.
^ Фарматека. К IV национальному конгрессу терапевтов.-№12 (186).-2009
Антитромботической терапии принадлежит ведущая роль в лечении и профилактике многих сердечно-сосудистых заболеваний. Установлено, что назначение антиагрегантов снижает суммарный риск развития сосудистых событий приблизительно на четверть, нефатального инфаркта миокарда - на треть, нефатального инсульта - на четверть, сосудистой смерти - на одну шестую. Аспирин (ацетилсалициловая кислота - АСК) остается наиболее доступным и широко используемым антитромботическим препаратом, чья клиническая эффективность и безопасность подтверждены результатами многочисленных контролируемых исследований и мета-анализов. Доказано, что назначение низких доз препарата (75-150 мг/сут) также эффективно, как средних (160-325 мг/сут) или высоких (500-1500 мг/сут). Анализ результатов многоцентровых исследований позволяет рекомендовать дозу АСК 75-100 мг/сут для длительного применения у пациентов высокого риска сосудистых осложнений. При острых клинических состояниях показано использование нагрузочной дозы АСК - 160 мг. В настоящее время АСК применяется не только в виде монотерапии, но и в комбинации с другими антитромботическими средствами. Прием АСК, как и любого другого антитромботического препарата, сопровождается определенным риском кровотечений. Однако основной проблемой является АСК-индуцированная гастропатия, ухудшающая переносимость АСК и снижающая приверженность больных лечению. В этих условиях важной задачей обеспечения долговременности терапии АСК является применение его более безопасных форм.
Илопрост в лечении больных с легочной артериальной гипертензией
В.К.Гаврисюк, Е.А.Меренкова
Український пульмонологічний журнал.-№4.-2009.-С.17-19.
Легочная артериальная гипертензия (ЛАГ) – это синдром, который может иметь как идиопатический характер, так и являться следствием целого ряда заболеваний. ЛАГ характеризуется повышением легочного сосудистого сопротивления и давления в легочной артерии, что приводит к развитию правожелудочковой сердечной недостаточности.
В настоящее время для лечения ЛАГ используются эпопростенол, трепростинил, илопрост. На украинском рынке препараты данной группы представлены алпростадилом и илопростом. Различными исследованиями была подтверждена хорошая переносимость илопроста. Наиболее частыми встречаемыми побочными эффектами терапии был кашель, покраснение лица, тризмы. Головокружение и снижение артериального давления при использовании илопроста встречаются значительно реже, чем при использовании простагландинов. Препарат не обладает канцерогенным и тератогенным декйствием.
Таким образом, доказана необходимость назначения простаноидов больным с ЛАГ. Илопрост имеет ряд преимуществ перед другими препаратами данной группы. В первую очередь, это возможность ингаляционного пути введения и более длительный терапевтический эффект, что позволяет использовать его 6-9 раз в сутки. Илопрост вызывает селективную вазодилатацию сосудов легких, улучшает вентиляционно-перфузионное соотношение, что приводит к повышению сатурации кислорода. Кроме того, при использовании илопроста не было зарегистрировано ни одного случая тахифилаксии. За счет воздействия на ключевые факторы патогенеза ЛАГ применение илопроста существенно увеличивает сроки выживаемости больных.
^ УРОЛОГІЯ. АНДРОЛОГІЯ.
ссылка скрыта
Гамидов С.И., Овчинников Р.И., Павловичев А.А., Тхагапсоева Р.А.
^ Фарматека. Урология, андрология, хирургия.- №16 (190).-2009
Представлено современное состояние проблемы гипогонадизма, в частности его возрастной формы; рассмотрена роль этого состояния в развитии нарушений сексуальной функции у мужчин. Обсуждаются взаимосвязи гипогонадизма с общесоматической патологией, включая сердечно-сосудистые заболевания, сахарный диабет типа 2, метаболический синдром. Рассмотрены препараты тестостерона, в настоящее время используемые для лечения гипогонадизма и эректильной дисфункции. Подробно обсуждается проблема безопасности заместительной гормональной терапии с использованием препаратов тестостерона, прежде всего ее влияние на риск развития рака предстательной железы.
^ Фарматека. Проблемы репродуктивного здоровья.- №9 (183).-2009
М.И. Давидов
ссылка скрыта
Представлены результаты сравнительного изучения эффективности и безопасности Омника Окас (тамсулозин) и доксазозина в терапии доброкачественной гиперплазии предстательной железы (ДГПЖ). В открытое 12-недельное исследование были включены 62 больных ДГПЖ. При лечении Омником Окас положительные результаты были достигнуты у 96,7 % больных. Препарат на 53 % снизил индекс симптомов IPSS, уменьшил ноктурию в 4,9 раза, улучшил качество жизни в 2,1 раза, на 55 % повысил максимальную объемную скорость мочеиспускания, на 70 % уменьшил количество остаточной мочи, побочные эффекты отмечены у 3,3 % больных. Эффективность 12-недельной терапии доксазозином составила 71,9 % , а безопасность - 75,0 %. При сравнении препаратов ни по одному показателю эффективности лечения доксазозин не имел преимуществ перед Омником Окас. Препарат вызывал различные побочные эффекты и осложнения с частотой 3,1-18,8 %. Терапия доксазозином приводила к снижению систолического и диастолического артериального давления соответственно на 19 и 9 мм рт. ст., ишемии миокарда у 15,6 % и аритмии у 12,5 % больных, положительный ортостатический тест был зарегистрирован у 37 ,5 % пациентов. Таким образом, Омник Окас является более эффективным и безопасным препаратом при лечении симптомов, обусловленных ДГПЖ.
ЕНДОКРИНОЛОГІЯ
Современный подход к фармакотерапии ожирения
^ Н.А.Кравчун, О.В.Земляницына
Міжнародний ендокринологічний журнал.-№3(21).-2009.-С.47-50.
В статье представлены результаты проведенного сравнительного изучения эффективности препарата Цефамадар. Показано, что использование Цефамадара в комплексе с гипокалорийной диетой приводит к болем эффективному снижению массы тела, способствует болем выраженному снижению объема висцерального жира. Препарат положительно воздействует на центр голода и насыщения, обладает регулирующим действием, снижая апетит. Учитывая большое разведение препарата, свойственное гомеопатическим средствам, он обладает хорошим профилем безопасности, не вызывает привыкания.
Таким образом, препарат Цефамадар является эффективным и безопасным средством лечения пациентов с избыточной массой тела и ожирением.
^ РАЦІОНАЛЬНА ФАРМАКОТЕРАПІЯЮ ФАРМНАГЛЯД.
Ацетилсалициловая кислота
А.П. Викторов, Государственный фармакологический центр МЗ Украины, Национальный научный центр «Институт кардиологии имени Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев
^ Рациональная фармакотерапія.-№2(11).-2009
АСК является наиболее давно используемым НПВС. Она была введена в клиническую практику в 1899 г. и до настоящего времени остается прототипом анальгетиков-антипиретиков.
При проведении клинических испытаний АСК нередко служит стандартом, по которому оценивают эФармакодинамика АСК зависит от суточной дозы этого ЛС:
• низкие дозы (75-325 мг) вызывают торможение агрегации тромбоцитов;
• средние дозы (1500-2000 мг) оказывают анальгезирующее и жаропонижающее (антипиретическое) действие;
• высокие дозы (4000-6000 мг) оказывают противовоспалительный эффект.ффективность и переносимость других НПВС.
Среди системных проявлений, которые отмечаются при медикаментозном применении АСК и ее препаратов, выделяют следующие:
• нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта: тошнота, анорексия, боль в эпигастральной области, язвенно-эрозивные поражения, скрытые и открытые кровотечения;
• гематологические осложнения: анемия, тромбоцитопения;
• аллергические реакции: кожная сыпь, бронхоспазм.
Итак, адекватная профилактическая доза АСК – 75-150 мг. В этом диапазоне отсутствует выраженная разница в эффекте. Этот клинический факт подтверждает дозозависимый механизм действия АСК и позволяет снизить дозу до минимально возможного уровня без ущерба антиагрегатному действию. В связи с этим дозировка 100 мг/сут является оптимальной для профилактики сердечно-сосудистых заболеваний.
Резюмируя представленные данные можно с большой уверенностью говорить о том, что «эпоха ацетилсалициловой кислоты» еще не завершена.
ссылка скрыта
Каратеев А.Е.
Фарматека. К IV национальному конгрессу терапевтов.-№12 (186).-2009
Кеторолак является весьма эффективным средством для обезболивания в экстренных ситуациях. Он отлично зарекомендовал себя в качестве анальгетика в послеоперационном периоде или после травм в виде монотерапии для купирования умеренно выраженной боли или в комплексной терапии выраженного болевого синдрома. При сильной боли кеторолак отлично сочетается с наркотическими анальгетиками, его применение позволяет существенно уменьшать необходимость в применении последних, а следовательно, и связанные с ними побочные эффекты. Кеторолак в стандартных дозах при кратковременном использовании достаточно безопасен, что делает его препаратом выбора для купирования острого болевого синдрома в терапевтической практике. Российские врачи должны рассматривать кеторолак в качестве хорошей альтернативы все еще популярному в нашей стране метамизолу натрия (Анальгину).
^ Медикаментозна хвороба як наслідок впливу лікарських засобів
О.В. Давидович, В.Ю. Приходько, Н.Я. Давидович, М.В. Олійник, Н.О. Маслєнікова, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ; Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського
^ Рациональная фармакотерапія.-№2(11).-2009
Медикаментозна хвороба – це патологічні зміни, що виникають в організмі людини під впливом лікарських засобів (ЛЗ). Це можуть бути алергічні прояви, а також реакції, пов’язані з деякими ферментними дефектами або порушеннями в системі комплементу. Іноді навіть зовнішні прояви можуть бути подібними до алергічних.
Відповідно до сучасних уявлень про механізми побічної дії ЛЗ, вищезгадані патологічні реакції можна класифікувати таким чином:
I. Токсичні реакції:
1. Передозування.
2. Токсичні реакції на терапевтичні дози, що пов’язано зі сповільненим метаболізмом ЛЗ.
3. Токсичні реакції у зв’язку з недостатністю функції печінки та нирок.
4. Віддалені токсичні ефекти (тератогенність, канцерогенність).
II. Суперінфекції та дисбактеріози.
III. Реакції, пов’язані з масивним бактеріолізом під дією ЛЗ (реакція Яриша–Герксгеймера).
ІV. Реакції, зумовлені особливою чутливістю субпопуляції:
1. Незвичайні реакції, спричинені ензимопатіями, та псевдоалергічні реакції.
2. Алергічні реакції.
V. Психогенні реакції.
Токсична дія ЛЗ проявляється у вигляді різних уражень нервової системи, органів травлення, слухового апарату, нирок, печінки, кровотворних органів. При призначенні хіміотерапевтичних ЛЗ потрібно враховувати вік хворого, масу тіла, наявність супутніх захворювань, можливість вагітності. Так, антибіотики групи тетрацикліну заборонено призначати дітям до 8 років. У людей 60 років та старше середню терапевтичну дозу знижують.
Токсична дія ЛЗ значною мірою пов’язана зі станом організму хворого, насамперед із функціональним станом сечовидільних органів і печінки. В організмі накопичується значна кількість ЛЗ унаслідок їх сповільненого виведення або знешкодження. У такому разі ЛЗ призначають у зменшених (часом навіть мінімальних) дозах, короткими циклами по 5-6 днів із тривалішими інтервалами між уведеннями.
За особливостями токсичного ефекту хіміотерапевтичні ЛЗ поділяють на такі групи:
1. Ототоксичні: аміноглікозиди (мономіцину сульфат, неоміцину сульфат, стрептоміцин, дигідрострептоміцин, канаміцин). Нові ЛЗ: тобраміцин, сизоміцин, амікацин, флориміцину сульфат (протитуберкульозний).
2. Нефротоксичні: аміноглікозиди, цефалоспорини. Нефротоксична дія цих ЛЗ поширюється при їх поєднанні із сильнодіючими діуретиками на кшталт фуросеміду та етакринової кислоти.
3. Гепатотоксичні: тетрацикліни, макроліди.
4. Мієлотоксичні (можуть викликати апластичні та гіпопластичні анемії, панцитопенії): нестероїдні протизапальні та протипухлинні ЛЗ, імунодепресанти.
Таким чином, на тлі лікування у хворих можуть виникати незвичайні реакції, які відрізняються за ступенем тяжкості (життєво небезпечні або з незначними клінічними проявами), механізмом дії (алергічного типу, ензимопатії з клінічними проявами анафілаксії), системою, з боку якої виникають порушення (дихальна, серцево-судинна, травна тощо). Усе це потребує від лікаря детального вивчення алергологічного анамнезу, спадкових особливостей реакції на ЛЗ задля запобігання виникненню тяжких проявів медикаментозної хвороби.
^ Гепатотоксичность НПВП: существует ли реальная угроза ?
Н.М.Шуба, Т.Д.Воронова
Український ревматологічний журнал.-№1(35).-2009.-С.33-39.
В обзоре представлены возможные причины развития и типы лекарственных поражений печени, а также систематизированы данные по частоте возникновения данных побочных эффектов при применении различных нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП). Подчеркивается, что возможное поражение гепатобилиарной системы при приеме НПВП является классовым эффектом данной группы препаратов, развиваются крайне редко и значительно реже гастроинтестинальных осложнений (до 20%) и желудочно-кишечных кровотечений (до 5%) в частности. Выявление факторов риска развития лекарственных поражений печени у пациента позволяет минимизировать риск развития побочных эффектов со стороны печени.
^ Аналіз безпечності лікарських засобів при проведенні клінічних досліджень
О.В.Силантьєва
Ліки України.-№3(129).-2009.-С.58-63.
Існують недоліки щодо звітності по безпечності досліджуваних препаратів, що пов’язані з недостатньо єфективною роботою спонсора або його представника з цього питання. За період серпень 2006-2008 рр. при проведенні клінічних досліджень лікарських засобів в світі було зареєстровано 8917 серйозних непередбачених побічних реакцій (СНПР), з них в україні – 250, що складає 2,8%. За період з 2007 по 2008 рр. кількість повідомлень щодо СНПР досліджуваних препаратів зросла в 2 рази, що відбулось за рахунок збільшення проведення в Україні кількості клінічних досліджень. Зростання кількості СНПР, що стались в україні пояснюється зростанням участі України в міжнародних наукових медичних проектах та збільшення кількості пацієнтів в них (з 8,47% в 2006 р. до 12,63% в 2007 р.). Перше місце серед СНПР посідають інноваційні засоби для лікування новоутворень – за період з серпня 2006 по 2008 рр. у світі сталося 4543 випадки СНПР, з них в Україні – 121, що складає 2,66%. Друге місце посідають препарати, що застосовуються в лікуванні хвороб системи кровообігу – за період з серпня 2006 по 2008 рр. в світі склали 1782 випадки, з них в Україні – 61, що складає 3,42%. Третє місце по кількості СНПР складають препарати, що застосовуються для лікування хвороб нервової системи – за період з серпня 2006 по 2008 рр. в світі сталося 1097 випадків СНПР, з них в Україні – 19, що складає 1,73%. За період з серпня 2006 по 2008 рр. серед СНПР перше місце посідають реакції з ураженням шлунково-кишкового тракту – 1099 (12,32%), з них в Україні – 20; друге – порушення з боку дихальної системи – 727 (8,15%), з них в Україні – 8; третє – полісистемні ушкодження – 614 (6,89%), з них в Україні – 10.
Таким чином, забезпечення контролю якості на кожному етапі збору обробки забезпечить їхню вірогідність і правильність, а на підставі даних про безпечність та інформації стосовно негативного впливу винайденого препарату, що отримані завдяки цим дослідженням, стане можливим прийняття відповідних регуляторних рішень відносно подальшої безпечності проведення цих досліджень, а головне – відносно безпечності медичного застосування лікарського засобу в перспективі. Об’єктивність даних при цьому забезпечується шляхом дотримання Належної клінічної практики та гармонізованого законодавства в Україні. Такий підхід попереджає впровадження в медичну практику нових препаратів, які спроможні спричинити розвиток небезпечних для життя пацієнтів побічних реакцій при фармакотерапії та забезпечить належну ефективність і безпечність лікування громадян, зменшить смертність від побічних реакцій при фармакотерапії та мінімізує витрати на їх лікування та лікарняні листи.
^ Нефротоксичність лікарських засобів: клінічні прояви, патофізіологічні механізми та підходи до лікування
О.О. Пентюк, Н.І. Волощук, О.В. Машевська, Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова
^ Рациональная фармакотерапія.-№1(10).-2009
Нефротоксичність – це властивість хімічних речовин, діючи на організм немеханічним способом, викликати структурно-функціональні порушення нирок. Нефротоксичність може бути наслідком прямої дії хімічних речовин чи їхніх метаболітів на нирки або опосередкованої дії – через вплив на гемодинаміку, кислотно-основний стан, масивне утворення продуктів руйнування клітинних елементів (гемоліз, рабдоміоліз), які блокують канальцевий апарат нирок.
Серед ЛЗ найбільший нефротоксичний потенціал мають аміноглікозидні антибіотики, амфотерицин, циклоспорин, рентгеноконтрастні засоби, галогеновані інгаляційні анестетики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ), парацетамол та інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), протипухлинні та противірусні ЛЗ.
Преренальні порушення найчастіше їх пов’язують зі зловживанням НПЗЗ (фенацетином, парацетамолом), кокаїном, героїном, тривалою терапією препаратами літію, імунодепресантами (циклоспорином, сиролімусом), противірусними ЛЗ (цидофовіром, ацикловіром, індинавіром) тощо. Васкулярні порушення - найчастіше порушення реабсорбції викликають ЛЗ, що застосовуються для лікування СНІДу (тенофовір, цидовір), протипухлинні засоби (іфосфамід та метотрексат), аміноглікозиди, протилейкозний засіб іматиніб, саліцилати, цисплатин, кадмій, ртуть, хром, свинець та ін. Гострий інтерстиціальний нефрит. Патогенез ГІН, викликаного ЛЗ різних груп, дещо відрізняється. Пеніцилінам та цефалоспоринам більшою мірою притаманні генералізовані реакції гіперчутливості у вигляді лихоманки, висипу та артралгії, а також відсутність залежності від дози ЛЗ. Для сульфаніламідів та діуретиків характерні явища васкуліту, а для НПЗЗ – нефротична протеїнурія. Серед нефротоксикантів, які найчастіше асоціюються з розвитком хронічного тубулоінтерстиціального пошкодження нирок, фігурують токсичні метали (свинець, кадмій, золото, платина, ртуть, літій, срібло, мідь, залізо), анальгетики та НПЗЗ. Із мікотоксинами, такими як охратоксин, пов’язують розвиток ендемічної балканської нефропатії – варіанта тубулоінтерстиціального нефриту. Пряму гломерулярну токсичність викликають речовини, що можуть затримуватися базальною мембраною клубочків чи накопичуватись у мезангіальних клітинах (наприклад, частинки золота чи кремнезему).
До речовин, що спричиняють кристалічну нефропатію, належать сульфаніламідні та противірусні ЛЗ (сульфадіазин, ацикловір, індинавір, фамцикловір), а також тріамтерен, метотрексат, індинавір, ефедрин. Високі дози вітаміну С також слугують джерелом кристалів погано розчинного оксалату. Електролітні порушення. Гіпонатріємія розвивається при використанні тіазидних діуретиків, які посилюють сечову екскрецію натрію, стимулюють продукцію антидіуретичного гормона та альдостерону, збільшують реабсорбцію вільної води. Циклофосфамід та вінкристин також посилюють реабсорбцію вільної води, впливаючи на дистальні канальці, а НПЗЗ підсилюють ефект антидіуретичного гормона через блокування продукції його антагоністів – PG. Гіпернатріємія розвивається при тривалому застосуванні манітолу, при нефрогенному нецукровому діабеті, викликаному літієм та демеклоцикліном.
Гіпокаліємія часто поєднується з гіпомагніємією і виникає при лікуванні тіазидними та тіазидоподібними діуретиками (гідрохлоротіазидом, циклометіазидом, хлорталідоном, клопамідом, індапамідом), а також ЛЗ, що токсично діють на тубулярний апарат нирок (гентаміцином, цисплатином і карбоплатином). Ці електролітні розлади здебільшого є наслідком підвищеної екскреції із сечею калію та магнію, а їх частота та вираженість прямо пропорційні дозі діуретика чи нефротоксину. Гіперкаліємія найчастіше є наслідком застосування калійзберігаючих діуретиків та ЛЗ, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему чи обмежують реабсорбцію натрію (ІАПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, гепарин, циклоспорин, НПЗЗ, триметоприм та пентамідин).
Проксимальний тубулярний ацидоз розвивається внаслідок зменшення реабсорбції нирками бікарбонату під впливом ацетазоламіду, дорзоламіду (інгібіторів карбоангідрази) та інших ЛЗ – мафеніду, 6-меркаптопурину, цидофовіру, тенофовіру. Іншими причинами метаболічного ацидозу є зниження екскреції нирками іонів водню, що викликається амфотерицином, літієм, анальгетиками, високими дозами вітаміну D, та зменшення продукції альдостерону або чутливості до нього, що спричиняється циклоспорином і такролімусом.
Метаболічний алкалоз виникає при застосуванні петльових та тіазидних діуретиків і пов’язаний із посиленням екскреції з сечею іонів водню та калію. Частина ЛЗ (літій, демеклоциклін, циклофосфамід та ін.) викликають нецукровий діабет, знижуючи чутливість до антидіуретичного гормона збиральних канальців нирок.
Профілактика нефротоксичної дії
З метою зниження ризику розвитку медикаментозної нефротоксичності лікар має бути добре поінформований про небажані впливи ЛЗ на функцію видільних органів, уникати призначення потенційно небезпечних ЛЗ без очевидної потреби (у разі ж необхідності – призначати на якнайкоротший строк). При використанні в клініці потенційно нефротоксичних ЛЗ слід керуватися загальними принципами:
• ретельне врахування факторів ризику;
• можливість швидко оцінити функцію нирок;
• підтримання адекватної гемодинаміки;
• проведення моніторингу рівня нефротоксичних агентів у сироватці крові (якщо можливо);
• уникання одночасного призначення двох або більше нефротоксикантів.
Таким чином, небажана та токсична дія ксенобіотиків на функцію видільних органів залишається досить серйозною проблемою, що пов’язано з різноманітністю проявів та відсутністю дієвих засобів терапії цієї патології. Тому сьогодні основним шляхом розв’язання вказаної проблеми є раціональне використання потенційних нефротоксикантів, у тому числі й медикаментозного походження, а також пошук ЛЗ для зменшення або усунення нефротоксичності.