Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення Кредитно-модульна система організації

Вид материала

Содержание

Основні екологічні групи рослин за відношенням до абіотичних факторів
Вплив антропічних факторів на сучасний стан рослинного світу
Геоботанічне районування. Фітоценотичний покрив території України та його вплив на процеси ґрунтоутворення
7. Варіанти та завдання для виконання контрольної роботи студентам заочної форми навчання

Подобный материал:

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13

^ Основні екологічні групи рослин за відношенням до абіотичних факторів

Вивчення морфологічних і анатомічних особливостей рослин свідчить, що в однотипних умовах існування в них виникають схожі пристосування незалежно від їх систематичної спорідненості. Саме екологічні фактори визначають характер і особливості тих або інших адаптацій організмів.

Різноманітність екологічних умов і відповідно різноманітність адаптацій, різноманітність шляхів і способів адаптаційного процесу стали об’єктивною передумовою створення множинності екологічних класифікацій і виділення значного числа різних екологічних груп рослин. Серед усієї різноманітності екологічних факторів досить важко виділити найбільш важливі для класифікації. Крім того, використовуючи який-небудь один фактор, неможливо відобразити всі сторони пристосованості організмів до середовища.

При цьому під екологічною групою слід розуміти сукупність організмів різних видів незалежно від їх систематичної приналежності, що характеризуються подібними адаптаційними особливостями за відношенням до певного екологічного фактора. Конкретна екологічна група виділяється, як правило, на основі особливостей відношення різних організмів до дії якогось одного фактора. Адаптації організмів до дії комплексу екологічних факторів знаходять своє вираження в життєвій формі або екобіоморфі.

Екологічні групи рослин можна виділяти за відношенням до різних екологічних факторів.

За відношенням до світла виділяють декілька екологічних груп рослин або геліоморф: геліофіти (від гр. сл. “helios” – сонце та гр. сл. “phyton” – рослина) – світлолюбні рослини, що віддають перевагу яскраво освітленим місцям зростання; сціофіти (від гр. сл. “scia” – тінь) – тіневитривалі або тінелюбні рослини, що здатні переносити значне затінення; геліосціофіти – рослини, що більш краще почувають себе в затінених місцезростаннях, однак можуть переносити достатнє освітлення; сціогеліофіти – рослини, що добре зростають на освітлених місцях, але можуть переносити більше або менше затінення. До геліофітів відносяться такі види, як кукурудза, цукрова тростина, білоус стиснутий, різні види ковили, костриця овеча, чимало видів родин – Гвоздичні, Лободові, Молочайні. В цю групу також входять лісові ефемероїди помірних широт – зірочки, ряст, підсніжник, проліска. До сціофітів відносяться такі рослини, як зелені мохи, плауни, квасениця звичайна, грушанки, веснівка дволиста, купина лікарська, копитняк, плющ. Геліосціофіти та сціогеліофіти за своєю морфологічною організацією подібні або до геліофітів, або до сціофітів. До цієї групи відноситься ряд лучних і лісових трав, деякі чагарники та чагарнички (наприклад, чемериця біла, коронарія зозуляча, суниці лісові, тонконіг дібровний, наперстянка великоквіткова та ін.). З деревних рослин до цієї групи входять береза, модрина, дуб, ясен, липа, черемха.

За відношенням до температури виділяють наступні екологічні групи рослин: нехолодостійкі – сильно пошкоджуються або гинуть при температурах вище точки замерзання води (рослини дощових тропічних лісів, теплих морів); неморозостійкі – переносять низькі температури, але гинуть, як тільки в тканинах починає утворюватись лід (деякі вічнозелені субтропічні види, листкостеблові рослини помірних широт у період вегетації); морозостійкі – зростають у районах із сезонним кліматом, із холодними зимами (листкостеблові та інші рослини помірних широт у період зимового спокою); нежаростійкі – пошкоджуються при температурі +30⁰ ... +40⁰С (водорості, водні квіткові, надземні мезофіти); жаровитривалі – рослини сухих місцезростань із сильною інсоляцією, що можуть переносити півгодинне нагрівання до +50⁰ ... +60⁰C (рослини степів, пустинь, саван, сухих субтропіків).

За відношенням до води можна виділити такі екологічні групи рослин або гідроморф: гідатофіти, гідрофіти, гігрофіти, мезофіти, ксерофіти. Гідатофіти (від гр. сл. “hidatos” – вода, волога та гр. сл. “phyton” – рослина) – водні рослини, що повністю або в значній мірі занурені у воду. Їх листки або плавають на поверхні води, або рослини повністю знаходяться у воді. Сюди відносяться такі рослини, як елодея канадська, рдесники, кушир, водяний жовтець, жабурник. Гідрофіти (від гр. сл. “hydro” – вода) – це надземно-водні рослини, що частково занурені у воду й зростають уздовж берегів, на мілководді, на болотах. До цієї групи відносяться такі рослини, як очерет звичайний, стрілолист, калюжниця болотна, частуха подорожникова, бобівник трилистий та інші види. Гігрофіти (від гр. сл. “hihros” – вологий) – це надземні рослини, що живуть в умовах підвищеної вологості повітря й, часто, на вологих ґрунтах. Сюди можна віднести такі рослини, як розрив-трава, цирцея звичайна, осот городній, різні тропічні трави, рис, види жерухи, росичку та інші. Мезофіти (від гр. сл. “mesos” – середній) – найбільш чисельна екологічна група, що об’єднує рослини, які можуть переносити нетривалу та не дуже сильну засуху. Це рослини, що зростають при середньому зволоженні, помірному тепловому рeжимі й досить хорошому забезпеченні мінеральним живленням. За здатністю регулювати свій водний обмін одні з цих рослин подібні до гігрофітів, інші – до засухостійких форм. До цієї групи можна віднести вічнозелені дерева верхніх ярусів тропічних лісів, листопадні дерева саван, літньозелені листяні породи лісів помірних широт, кущі підліску, трав’янисті рослини широкотрав’я, рослини заплавних і не дуже сухих суходільних лук, пустинні ефемери та ефемероїди, багато бур’янових і більшість культурних рослин. Ксерофіти (від гр. сл. “xeros” – сухий) – рослини, що зростають у місцях із недостатнім зволоженням. Вони поділяються на два основні типи – сукуленти (м’ясисті на вигляд рослини з добре розвинутими водозапасаючими тканинами) та склерофіти (зовнішньо сухуваті рослини, як правило, з вузькими та дрібними листками). Прикладами сукулентів є кактуси, кактусоподібні молочаї, алоє, агави, молодило, очиток, холодок. Прикладами склерофітів є види ковили, тонконіг вузьколистий, костриця овеча, полини та деякі інші рослини.

Цілий ряд екологічних груп рослин виділяють за відношенням до особливостей ґрунту, тобто за відношенням до едафічних факторів (едафоморфи). Так, за відношенням до реакції ґрунтового розчину розрізняють: ацидофільні види, що зростають на кислих ґрунтах із рН меншим 6,7 (наприклад, білоус стиснутий, журавлина, ринхоспора біла, хвощ, верес, редька дика); нейтрофільні види, що приурочені до ґрунтів із рН 6,7-7,0 (більшість культурних рослин, дуб, шипшини, ожина сиза); базифільні види, що зростають при рН понад 7,0 (наприклад, головатень, анемона лісова); індиферентні види, що можуть зростати на ґрунтах із різним значенням рН (наприклад, конвалія, костриця овеча).

За відношенням до загального вмісту в ґрунті мінеральних поживних речовин розрізняють: оліготрофні рослини (задовільняються малим вмістом зольних елементів, наприклад, сосна звичайна, верес звичайний, цмин піщаний); евтрофні рослини (потребують великої кількості зольних елементів, наприклад, дуб, яглиця, переліска багаторічна); мезотрофні рослини (задовільняються помірним вмістом зольних елементів, наприклад, ялина європейська). Рослини засолених ґрунтів об’єднують у групу галофітів (наприклад, солянки, курай, сарсазан).

За відношенням до субстрату, на якому зростають рослини, виділяють такі їх екологічні групи: петрофіти (зростають на кам’янистих виходах порід, наприклад, аспленій, багатоніжка звичайна, гвоздика Фішера, мінуарція), кальцефіти (зростають на вапнякових відслоненнях і карбонатних ґрунтах, наприклад, льон жовтий, сонцецвіт, оман мечолистий, півники угорські), псамофіти (зростають на піщаних місцях, наприклад, булавоносець сіруватий, звіробій сланкий, козельці українські, червець багаторічний); палюдозофіти (зростають на болотних ґрунтах, наприклад, бобівник трилистий, вовче тіло болотне, багато видів осок, очерет, образки болотні, частуха подорожникова).

^ Вплив антропічних факторів на сучасний стан рослинного світу

Рослинний світ, природна флора та рослинність зазнають нині значного впливу внаслідок господарської діяльності людини (дія антропічних факторів). Саме вона є одним із найпотужніших факторів впливу на природу, в тому числі й на рослини. При цьому вплив антропічних факторів здійснюється безпосередньо (прямий вплив) або відбувається опосередковано (непрямий вплив). Безпосередній вплив проявляється передусім через знищення або помітне пошкодження особин конкретного виду чи цілих рослинних угруповань. Найчастіше це відбувається при збиранні лікарських або інших цінних у господарському відношенні груп рослин, при зриванні або викопуванні декоративних рослин, під час вирубування деревних порід у лісах, при сінокосінні або випасанні сільськогосподарських тварин, при розорюванні природних угідь під орні або при відведенні їх під будівництво, при затопленні природних ділянок під час будівництва гребель і водосховищ або при осушенні заболочених територій. Багато рослин винищується під час випалювання травостою. На місці знищених або пошкоджених фітоценозів з’являються штучні агроекосистеми й урбанізовані комплекси або досить трансформовані екосистеми, в яких помітну роль відіграють заносні та аборигенні синантропні види. Такі системи є досить нестійкими, мають порушені структуру й зв’язки, недостатні механізми саморегуляції й тому повинні постійно підтримуватись людиною.

Опосередкований вплив діяльності людини на рослинний світ здійснюється внаслідок зміни умов існування рослинних організмів. Це відбувається при забрудненні повітря, води, ґрунту, при зміні гідрологічного режиму території. Помітно впливають на рослинний світ різноманітні хімічні сполуки, що потрапляють у біосферу внаслідок виробничої діяльності людини, особливо це стосується відходів промисловості, мінеральних і органічних добрив, пестицидів. Наприклад, мінеральні солі та різні органічні сполуки, потрапляючи у водойми, можуть стати причиною масового розмноження синьо-зелених водоростей. Токсичні сполуки в ґрунті або повітрі можуть викликати повну загибель окремих видів або значної частини рослинності. При застосуванні пестицидів можуть гинути комахи, що є запилювачами різних видів квіткових рослин. Завдяки біотичним зв’язкам зникнення з певної території окремих видів організмів або значна зміна їх чисельності можуть відобразитись і на чисельності та стані популяцій рослин (наприклад, зникнення запилювачів, розповсюджувачів плодів і насіння, поява шкідників, збудників хвороб). Вилучення певних видів рослин із рослинного угруповання, як правило, веде до зміни угруповання в цілому. Так, наприклад, при проведенні суцільної рубки лісової ділянки збільшується освітленість, краще прогрівається ґрунт, зростає сила вітру, посилюється занесення діаспор із прилеглих територій. У результаті цього спрощується структура угруповань, змінюється флористичний склад, оскільки зникають сціофітні, геліосціофітні, гігрофітні види рослин, які замінюються геліофітами, мезофітами та ксерофітами.

Певну роль у процесах біологічного забруднення територій відіграють інтродуковані види (це види, що завозяться з інших територій для культивування, оскільки володіють цінними властивостями). Окремі їх види можуть дичавіти й спонтанно розповсюджуватись на новій для них території, включаючись до складу навіть природних угруповань. Такі види можуть конкурувати з аборигенними видами, часто витісняючи їх або знижуючи їх життєвість. Окремі заносні види рослин можуть стати злісними бур’янами полів і городів. Вирощування культурних рослин на сільськогосподарських угіддях завжди супроводжується появою бур’янів.

Позитивними наслідками впливу людини на флору та рослинність є штучне культивування рідкісних і зникаючих у природі видів рослин, створення штучних захисних насаджень і зелених насаджень у населених пунктах, які відіграють санітарно-гігієнічну та естетичну роль. Досить важливе екологічне та практичне значення має насадження лісів. Позитивна роль діяльності людини проявляється при контрольованому проведенні інтродукції, що дозволяє вводити в культуру нові корисні види рослин. Обґрунтоване внесення мінеральних добрив і здійснення окремих меліоративних заходів може помітно збільшувати продуктивність природних і напівприродних рослинних угруповань.

Нині розвивається така наукова галузь, як фітосозологія, що розробляє теоретичні основи охорони й на їх основі обґрунтовує практичні заходи збереження та раціонального використання рослинного світу. Заходи охорони можуть стосуватись як окремих видів флори або їх угруповань, так і збереження місцезростань рослинних організмів. Види рослин, які потребують заходів охорони та контролю за станом їх популяцій, називаються раритетними. Сюди відносяться рідкісні, зникаючі, малопоширені, вразливі види, а також види, що представляють певний науковий інтерес, насамперед ті, що знаходяться на даній території на межі ареалу, представники оліго- та монотипних таксонів, ендеміки (види рослин, які поширені лише на невеликій території), релікти (види рослин, які залишилися від минулих геологічних епох).

Втрата певного виду рослин або тварин особливо відчутна в генетичному відношенні. Адже з його зникненням втрачається не лише певний тип організму, чим зумовлюються економічні або екологічні наслідки, але й анулюються результати тривалого генетичного розвитку й, таким чином, назавжди втрачаються потенційні можливості виникнення в процесі еволюції нових, похідних споріднених органічних форм. Одночасно губиться можливість цілеспрямованої гібридизації зникаючих видів із іншими представниками дикої або культурної флори та використання їх для народногосподарських цілей. Із наукової точки зору втрата видів, які знаходяться на різних етапах філогенетичного розвитку, нерівноцінна. Чим старший і консервативніший в еволюційному відношенні вид і чим менше представників у таксономічних рангах, до яких він належить, тим більше уваги слід приділяти його охороні. Так, зникнення гінкго дволопатевого – монотипного представника класу Гінкгові, або метасеквої китайської, – монотипного представника роду Метасеквоя було б для науки значно більшою втратою, ніж зникнення якогось виду з філогенетично прогресуючої родини Айстрові, бо в першому випадку воно призвело б до втрати цілого класу або роду. Тому особливу увагу потрібно приділяти охороні зникаючих видів, що є представниками оліготипних таксономічних одиниць.

Поряд із охороною зникаючих представників філогенетично старих таксономічних одиниць для підтримання еволюційного процесу потребують охорони еволюційно молоді види. Тому важливо включати в державний заповідний фонд природні територіальні комплекси, в яких існують сприятливі екологічні та генетичні умови для процесу видоутворення.

Починаючи з другої половини ХХ ст., охорона генофонду рідкісних і зникаючих видів рослин стала однією з найважливіших проблем сучасної ботаніки та екології. Первинним етапом вирішення цієї проблеми було виявлення й облік усіх видів кожної конкретної флори, що потребують охорони, складання списків рослин, які охороняються, й занесених до Червоних книг. За ініціативою Міжнародної спілки охорони природи й природних ресурсів із 1996 р. розпочато видання багатотомної світової Червоної книги фактів, що охоплює види, яким загрожує зникнення на планеті. Одночасно в кожній країні є рослини й тварини, яким загрожує зникнення, хоча чисельність їх у інших країнах може бути досить значною. До Міжнародної Червоної книги вони не заносяться, а тому створюються Національні Червоні книги.

У 1978 р. була видана Червона книга СРСР. У 1984 р. здійснено друге її видання в двох томах. Історія створення Червоної книги України бере початок із 1978 р., коли вийшла книга В.І. Чопика “Редкие и исчезающие растения Украины”. Вона стала основою для першого видання “Червоної книги УРСР”, яке було здійснене в 1980 р. До неї було занесено 151 вид судинних рослин. Червона книга України – це збірник про найважливіших представників фауни та флори держави, яким загрожує небезпека. Це основний науковий документ у якому узагальнено матеріал про сучасний стан рідкісних і зникаючих видів тварин та рослин України. На основі Червоної книги розроблюються наукові й практичні заходи, що спрямовані на їх охорону, відтворення та раціональне використання.

У жовтні 1992 р. Верховною Радою України було прийняте “Положення про Червону книгу України”. Згідно цього положення Червона книга України є основним державним документом, у якому містяться узагальнені відомості про нинішній стан видів фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження й науково-обґрунтованого відтворення. В 1996 р. здійснене друге видання “Червоної книги України”, в яку вже занесено 541 вид рослин і грибів (судинні рослини – 439 видів, мохоподібні – 28 видів, водорості – 17 видів, лишайники – 27 видів, гриби – 30 видів). На даний час іде підготовка до третього видання цього важливого документу. Залежно від стану й ступеня загрози для популяцій видів рослин і грибів, занесених до “Червоної книги України”, види поділяються на такі категорії: зниклі (0); зникаючі (І); вразливі (ІІ); рідкісні (ІІІ); невизначені (ІV); недостатньо відомі (V); відновлені (VІ). Характеристика кожної категорії приведена в “Положенні про Червону книгу України”. Багато видів рослин охороняється на місцевому або регіональному рівнях, тобто в межах адміністративно-територіальних одиниць або природних регіонів. На території Рівненської області зростає понад 75 видів рослин, які занесені до другого видання “Червоної книги України” та понад 215 видів, які потребують охорони на місцевому рівні.

Охороні підлягають і рідкісні рослинні угруповання, що занесені до “Зеленої книги України”. В Рівненській області до таких угруповань відносяться ялинники, лісові ділянки за участю дуба скельного, крейдяні реліктові соснові бори, остепнені ділянки, осоково-гіпнові болота на карбонатах і верхові сфагнові болота, водні угруповання за участю латаття білого, молодильника озерного, плавуна щитолистого та інші.

Охорона видів флори разом із екологічними умовами їх існування найбільш повно й комплексно здійснюється на територіях природно-заповідного фонду. Тут охороняються не лише окремі види флори та фауни, але й цілі типові або унікальні природно-територіальні комплекси. Законом “Про природно-заповідний фонд України“ (1992 р.) передбачено такі категорії об’єктів природно-заповідного фонду – природні (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники загальнодержавного та місцевого значення, пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення, заповідні урочища) та штучні (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоопарки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва). В перспективі особливо охоронні території повинні ввійти в екологічну мережу України, що формується з екологічних ядер, екологічних коридорів і буферних зон.

Важливим заходом раціонального використання рослинного світу є штучне культивування видів рослин, запаси яких у природі обмежені, на плантаціях, спеціальних ділянках, у ботанічних садах. Практикується також реінтродукція окремих раритетних видів, коли їх діаспори висівають на тих ділянках, де вони колись тут зростали, потім зникли. Певний ефект дають також заходи висвітлення проблем охорони живого світу та збереження біорізноманіття в засобах масової інформації, ознайомлення з ними широкої громадськості. Слід вдосконалювати законодавство та правові організаційні форми в сфері охорони природи.

До теми 21: Основи геоботаніки

Предмет вивчення геоботаніки (фітоценології), роль вітчизняних учених у її розвитку

Рослини лише зрідка зростають ізольовано, окремими особинами. Таке явище спостерігається лише на самих початкових стадіях заселення безжиттєвих субстратів. При подальшому заселенні таких субстратів збільшується число особин, з’являються особини інших видів, які вступають у певні взаємовідносини між собою та з іншими видами, а також із видами інших груп живого. Ці взаємовідносини виникають унаслідок того, що рослини ведуть боротьбу за існування, за засоби життя, пристосовуються до наявних абіотичних умов середовища та одна до одної. Внаслідок цього формуються рослинні угруповання або фітоценози.

Ботанічна наука, що вивчає фітоценози або рослинні угруповання, їх склад, структуру, формування, зміни та зв’язок із навколишнім середовищем, називається геоботанікою або фітоценологією. Предметом вивчення цієї науки є поєднання видів рослин, які приурочені до певної ділянки земної поверхні та до сформованого за їх участю місцезростання. Тому геоботаніка має тісний зв’язок із географією рослин, із якої вона до певної міри виділилась і сформувалася як самостійна наука. Геоботаніка генетично пов’язана з екологією, географією рослин і ґрунтознавством.

Фітоценологія є порівняно молодою наукою, що сформувалася наприкінці ХІХ ст. Уперше в науку термін “геоботаніка” в 1866 р. увів англійський учений Л. Грізенбах. Він вважав, що ця наука повинна вивчати властивості рослин на Землі в їхньому взаємозвязку з навколишнім середовищем. Близьку до цієї точки зору висловлював і цвейцарський учений Е. Рюбель. У тісному зв’язку з ґрунтознавством розглядали геоботаніку російські вчені Ф.Й. Рупрехт і А.М. Краснов. Свого подальшого розвитку геоботаніка набула завдяки працям Ж. Браун-Бланке, Х.Г. Гамса, В.В. Альохіна, О.П. Шеннікова.

Значний внесок у становлення та розвиток геоботаніки зробили українські ботаніки. Так, С.І. Коржинський вважав, що основним завданням цієї науки є нагромадження й опрацювання відомостей про рослинний покрив і про рослинні формації, їхню динаміку, з’ясування генетичних рядів формацій. Видатною постаттю в геоботаніці був Й.К. Пачоський, який тривалий час вивчав флору й рослинність України. Вчений розглядав геоботаніку як науку про генезис, життя, розвиток і поширення рослинних асоціацій та формацій. Цю науку він назвав фітосоціологією. На цих позиціях стояв інший український геоботанік – В.Г. Висоцький. На працях цих учених виховувалось наступне покоління геоботаніків – Д.К. Зеров, П.С. Погребняк, Є.В. Алексєєв, Є.М. Лавренко, Ю.Д. Клеопов. У післявоєнні роки українську геоботаніку розвивали Г.І. Білик, Д.Я. Афанасьєв, О.Л. Бельгард, Є.М. Брадіс та інші. З сучасних українських геоботаніків, дослідження яких сприяли вивченню рослинності України та розробці теоретичних положень сучасної фітоценології, слід назвати Ю.Р. Шеляг-Сосонка, К.А. Малиновського, С.М. Стойка, І.М. Григору, Я.П. Дідуха, Д.В. Дубину та багатьох інших.

Як уже було зазначено вище, геоботаніка має генетичний зв’язок із ґрунтознавством. Об’єктивною передумовою такого зв’язку є надзвичайно тісна залежність характеру рослинності від едафічних умов. Тут проявляється двостороння залежність: ґрунтові умови визначають особливості рослинного покриву, а рослинність, у свою чергу, є одним із головних чинників, які впливають на ґрунтоутворюючі процеси, на властивості та морфологію ґрунтів. Нині в практичному ґрунтознавстві знаходять широке використання методи фітоіндикації. Чимало видів рослин мають вузьку екологічну амплітуду до різних характеристик ґрунтового субстрату й тому можуть виступати їх надійними індикаторами. За участю рослин у складі конкретних фітоценозів можна з досить великою точністю визначати вологість, кислотність, засоленість, валовий вміст різних поживних елементів або трофність ґрунтів, наявність у них тих або інших елементів. Геоботанічні дані та методи успішно використовуються при проведенні картування ґрунтів, при визначенні умов лісозростання.

^ Геоботанічне районування. Фітоценотичний покрив території України та його вплив на процеси ґрунтоутворення

Геоботанічне районування представляє собою окремий вид класифікації території за ознаками та особливостями рослинності (фітоценотичного покриву). При цьому досліджувану територію поділяють на окремі ділянки, що відрізняються характером рослинності. Загальними критеріями, на яких базується геоботанічне районування, є найбільш характерні показники рослинного покриву в їх тісному зв’язку з абіотичними умовами конкретної території. Без класифікації рослинності неможливо проводити інвентаризацію рослинності, складати карти, оцінювати продуктивність, запаси рослинних ресурсів та інші практично важливі якості. Без такої класифікації неможна вирішувати питання охорони рослинності. Геоботанічне районування має виняткове значення для практичного ґрунтознавства, оскільки ґрунтовий покрив як і рослинність тісно залежать від кліматичних умов і один від одного.

Геоботанічне районування представляє собою певні труднощі через велику різноманітність, строкатість і безперервність (континуальність) рослинного покриву. Складність класифікації рослинності пояснюється ще й тим, що рослинні угруповання, на відміну від видів, є до певної міри умовними й об’єднані в багатомірний континуум. Одночасно рослинні угруповання володіють невисоким рівнем цілісності, що зумовлює значну мінливість діагностичних ознак синтаксонів. Тому на сьогоднішній день немає загальноприйнятої класифікації рослинності й різними геоботанічними науковими школами запропоновані свої схеми її класифікації з використанням значного числа класифікаційних одиниць. Поряд із цим класифікація рослинності або синтаксономія є центральною частиною фітоценології. Рівень її розвитку відображає рівень розвитку всієї науки.

Існуючі класифікаційні схеми рослинності можна звести до трьох основних напрямків – типологічний (тут класифікаційними одиницями виступають різні фітосинтаксони), топологічний або екологічний (тут класифікаційними одиницями виступають різні фітоценоморфи), регіональний (тут класифікаційними одиницями виступають різні фітоценохори). Всі зазначені напрямки є взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими. Для українських геоботаніків найбільш традиційним є регіональний напрямок класифікації рослинності. Особливістю цього напрямку є те, що тут різноякісні елементи, що відображають характер рослинності, групуються в неповторні одиниці – фітоценохори. Фітоценохора є просторовою одиницею рослинності, що представляє собою ділянку місцевості або регіону з фітоценоморфами, які відносяться до певного синтаксономічного рангу. Фітоценохори представлені такими класифікаційними одиницями: фітоценоз, фація, місцевість, урочище, ландшафт, район, округ, провінція, область, домініон, об’єднання домініонів.

При типологічному напрямку класифікації рослинності використовують досвід систематики організмів, зокрема таксономії, застосовуючи ієрархічну систему різних класифікаційних одиниць – синтаксонів. При цьому найчастіше використовують два основні підходи – домінантний або фізіономічний та еколого-флористичний.

При домінантному підході синтаксони виділяються за домінантними видами окремих ярусів рослинних угруповань. Основними класифікаційними одиницями тут є формація – сукупність угруповань із одним домінантом (наприклад, формація дубових лісів), і асоціація, що виділяється на основі домінантів різних ярусів (наприклад, діброва горобиново-квасеницева). Цей підхід є простим і цілком придатним для класифікації лісової рослинності бореальних, суббореальних і субтропічних лісів, тобто там, де в складі угруповань наявні декілька добре виражених домінантів із сильними едифікаторними властивостями й де рослинний покрив володіє високим ступенем дискретності. Однак, цей підхід неможливо використати при класифікації рослинності лук, порушених ділянок, вирубок і пожарищ, де домінанти можуть швидко змінюватися в різні роки й навіть сезони та володіють слабкими едифікаторними властивостями, що зумовлює велику варіабельність видового складу угруповань і рослинний покрив характеризується континуальністю й гіперконтинуальністю. Тому в останні десятиріччя все більшого поширення набуває еколого-флористичний підхід. Виникнення його пов’язане з ім’ям швейцарського геоботаніка Ж. Браун-Бланке. Метод класифікації рослинності тут ґрунтується на об’єднанні угруповань на основі подібності їх флористичного складу, який, у свою чергу, визначається екологічними умовами й стадією сукцесійних перетворень. Тут також використовується система класифікаційних рангових одиниць або синтаксонів. Синтаксони встановлюються на основі діагностичних видів, серед яких розрізняють характерні, диференціюючі та константні. Характерні види зустрічаються лише в одному синтаксоні або зустрічаються в цьому синтаксоні частіше, ніж в інших. Диференціюючі види в складі синтаксону перебувають на межі свого ареалу й входять до складу декількох синтаксонів. Константні види зустрічаються в синтаксоні з високою постійністю, однак проходять через цей синтаксон «транзитом». Види, що є константними для більш низьких одиниць, можуть бути диференціюючими або характерними для вищих одиниць. Присвоєння назв синтаксонам, їх зміни та доповнення регулюється “Кодексом фітосоціологічної номенклатури” (вперше був виданий у 1976 р.). При цьому використовують такі основні синтаксономічні ранги або рівні: клас, порядок, союз, асоціація, варіант, фація. Різні синтаксономічні рівні класифікації тут мають неоднакове флористичне, екологічне та географічне їх обґрунтування. При виділені синтаксону зазначають прізвище його автора та рік затвердження. Перелік усіх синтаксонів, які зустрічаються на конкретній території, називається продромусом.

Основною синтаксономічною одиницею в системі Браун-Бланке є асоціація, що представляє собою як екологічну, так і фізіономічну категорію, до того ж визначену географічно. Асоціацію розглядають як сукупність фітоценозів, які схожі за видовим складом, структурою й взаємовідносинами видів між собою та середовищем. Вона є найдрібнішою, фізіономічно більш-менш чітко вираженою одиницею рослинного покриву. Асоціацію можна визначити як сукупність ділянок рослинності, що характеризуються однаковими фізіономічністю, структурою, видовим складом, і які розміщені в схожих умовах місцеіснування. Метод класифікації рослинності за Ж. Браун-Бланке дозволяє класифікувати різні за наповненістю видами угруповання, від флористично багатих угруповань тропічних лісів до занадто збіднених ценозів пустельної рослинності або монодомінантних та моновидових угруповань водної рослинності. Досить суттєвою перевагою цього методу є існування синтаксономічного та ієрархічного континууму його одиниць. Синтаксономічний континуум визначається можливістю відтворення певних рядів синтаксонів вищого рангу або синтаксонів у їх складі залежно від зміни екологічних умов та ареалу їх поширення. Ієрархічний континуум полягає в можливості постійної синтаксономічної корекції рангу синтаксону, залежно від поповнення інформації про флористичний склад і екологічні особливості певних синтаксонів. Сучасне вдосконалення методу класифікації Ж. Браун-Бланке полягає в розробці та використанні спеціальних комп’ютерних програм, які дозволяють спростити й прискорити процедуру обробки геоботанічних описів. Адже обробка фітоценотичних даних пов’язана з необхідністю впорядкування та виявлення структур великих масивів інформації валових таблиць описів на основі їх флористичного складу. Тому є потреба в створенні програмного забезпечення для побудови синтаксономічних схем. За його допомогою можна значно швидше проводити спеціальну обробку валової таблиці описів: виділення її активної частини, впорядкування останньої та власне класифікацію.

Для рослинного покриву суші характерна широтна зональність, яка підпорядковуєтьcя зональності клімату. Більш чітко вона виражена в північній півкулі. На просторах, найбільш віддалених від екватора, розміщуються арктичні пустелі й тундра; за ними з півночі на південь простягаються хвойні ліси, потім листяні ліси з опадаючим на зиму листям, а далі на південь – твердолисті вічнозелені ліси. В глибині материків листяні ліси на значних просторах заміщені степами. Далі в південному напрямку розміщуються обширні пустелі. На південь від них у тропічних широтах чергуються вологі тропічні ліси та сухі рідколісся й савани (таке чергування пояснюється в основному відмінностями умов зволоження при жаркому кліматі). На південь від екватора зональні зміни рослинності, що слідують ніби в зворотній послідовності, виражені неповно й менш чітко через сильну розчленованість і обмеженість площі суші. Розподіл рослинності в межах кожної широтної зони визначається: відстанню від моря до суші материка; напрямком та інтенсивністю переважаючих вітрів; наявністю значних гірських систем і хребтів, які можуть перегороджувати шлях вологим масам повітря в глибину материка, і т.п. На розподіл рослинності впливають також експозиція схилів, забезпеченість водою або порушеність стоку вод, ґрунтові умови. Найважливішим фактором, який ускладнює розподіл рослинності в кожній широтній зоні, є висотна або вертикальна поясність чи зональність, яка обумовлена кліматичними змінами (насамперед температурними) залежно від висоти над рівнем моря. Істотні зміни в характері та розподілі рослинності пов’язані з впливом господарської діяльності людини, особливо на давно заселених і густонаселених просторах.

Територія України характеризується досить різноманітним фітоценотичним покривом. Факторами, що визначають цю різноманітність, є значна протяжність території країни як у широтному, так і в меридіональному напрямках, неоднорідність рельєфу, кліматичних умов, гідрологічного режиму, ґрунтового покриву й, як наслідок, знаходження її в декількох фізико-географічних зонах, а також геологічна історія окремих її регіонів. Рослинність України об’єднується в 4 геоботанічні області та 5 геоботанічних провінцій. У свою чергу провінції поділяються на підпровінції, які поділяються на округи, а ті в свою чергу – на геоботанічні райони. З півночі на південь розміщення геоботанічних областей на території України виглядає наступним чином: 1. Європейська широколистянолісова; 2. Європейсько-Сибірська лісостепова; 3. Європейсько-Азіатська степова; 4. Середземноморська лісова. Слід також зазначити, що характер фітоценотичного покриву в кожній із областей досить сильно впливає на ґрунтові процеси та обумовлює наявність відповідних типів ґрунтів.

Європейська широколистянолісова область у межах України займає територію Українського Полісся. Вона представляє собою досить велику рівнинну ділянку. Серед основних типів рельєфу найбільш поширеними тут є льодовикові, елювіальні, еолові та денудаційні (на карбонатній основі) комплекси. Клімат помірний, із достатньою кількістю опадів. Зими м’які, літо тепле. Рівнинний рельєф, слабоводопроникні ґрунтоутворюючі або підстилаючі породи та значна атмосферна зволоженість сприяють заболочуванню території. Переважаючими типами рослинності тут є лісовий, болотний і лучний. Із лісових фітоценозів найбільш поширені соснові або бори (сосново-лишайникові, сосново-зеленомохові, сосново-рунянкові, болотні сирі), мішані дубово-соснові та дубово-грабово-соснові або субори, дубові та дубово-грабові або діброви, березові та вільхові угруповання. Болотна рослинність представлена низинними (трав’яними й трав’яно-моховими), перехідними та верховими (сфагновими, сосново-пухівково-сфагновими) болотами. Лучна рослинність поширена на материкових (суходільних і низинних), заплавних і пасовищних луках. Кліматичні умови та особливості рослинності сприяють протіканню таких ґрунтових процесів, як опідзолювання, заболочування, торфоутворення, що зумовило значне поширення в цій області підзолистих, дерново-підзолистих, болотних, торфово-болотних, меншою мірою лучних чорноземних, дернових і сірих лісових ґрунтів.

Європейсько-Сибірська лісостепова область у межах України знаходиться на південь від Українського Полісся й займає значну площу. Територія області характеризується рівнинним рельєфом, який порушується відрогами Волино-Подільської височини, Дніпровськими терасами, Лівобережним плато та долинами великих річок. Ґрунтоутворюючі породи представлені лесами, лесовими суглинками, карбонатними породами. Клімат неоднорідний, помірно-континентальний, кількість опадів зменшується в напрямку з заходу на схід. У цьому ж напрямку зростає континентальність клімату в цілому. На характері рослинності позначається проміжне положення цієї області між лісовою та степовою зонами. Тому найбільше поширення тут має лісова та степова рослинність із незначною присутністю лучних і болотних угруповань. Серед лісової рослинності переважають діброви (дубові, дубово-грабові, дубово-кленово-липові) та субори, зрідка – бори, іноді острівні бучини. В долинах рік зустрічаються ділянки заплавних лісів. Степова рослинність представлена лучними та справжніми степами (різнотравно-ковилові, різнотравно-типчаково-ковилові, різнотравно-куничниково-стоко-лосові угруповання). Лучна рослинність переважно поширена в заплавах великих річок (лучнокострицеві, повзучопирійні, лучнолисохвостові та інші угруповання), а на плакорах вона трапляється в пониженнях терас великих і середніх річок. Болотна рослинність, яка представлена майже виключно низинними болотами, приурочена до староруслових, прируслових, притерасних і долинних понижень. Особливо цінними в флористичному відношенні тут є висококарбонатні торфові болота. Кліматичні умови та особливості рослинності визначають переважаюче протікання тут таких ґрунтових процесів, як дерновий, гумусонакопичення, меншою мірою – опідзолювання та засолення. Тому найбільш поширеними в цій області є сірі опідзолені, чорноземні, дерново-карбонатні (редзини) ґрунти.

Європейсько-Азіатська степова область у межах України займає найбільшу площу. Вона простягається на південь від Лісостепу до Чорного й Азовського морів і передгір’я Криму. Рельєф її в цілому рівнинний, лише на заході територія області розчленовується схилами Волино-Подільської та Придніпровської височин, а на сході – відрогами Донецького кряжу. Розчленуванню також сприяє мережа балок і долин великих річок. Ґрунтоутворюючі породи представлені лесами, лесовими суглинками, алювіальними пісками. Клімат континентальний зі зростанням континентальності в східному та південно-східному напрямках. Переважаючим типом рослинності тут є культурна (вона займає до 75 % всієї площі області), що сформувалася на агрофітоценозах. Природна рослинність, яка в основному залишилась на малопридатних для сільськогосподарського виробництва площах, представлена степовими, лісовими, галофільними та псамофільними угрупованнями. Справжні степи збереглися мало. Для них характерне переважання в складі угруповань ксерофільних дернинних злаків. На плакорах розміщені різнотравно-типчаково-ковилові степи, на півдні переважають типчаково-ковилові або дернинно-злакові біднорізнотравні степи. В причорноморській смузі та в Присивашші трапляються злаково-полинові степи. В північній частині області в складі степової рослинності можуть зустрічатися зарості чагарників. Особливо цінними в флористичному відношенні є степові ділянки на виходах крейди та гранітів. У заплавах річок поширена лучна рослинність (остепнені луки, справжні лучнотонконогові, повзучопирійні, звичайно-бекманієві луки, рідше болотисті луки). В цій області зустрічаються подові луки, що представляють собою зниження різних розмірів, які весною після танення снігу перетворюються на своєрідні висихаючі озера. Лісова рослинність поширена мало. Ліси збереглися лише по берегах річок, верхів’ях і тальвегах балок, на крутосхилах, тобто є вододільними, схиловими (такі ліси називають байрачними) та заплавними. Байрачні ліси за своїм видовим складом є дубовими перелісками, рідше суборами або субдібровами. На заплавах зустрічаються осокорові, в’язово-дубові, вербові та вільхові ліси. Значну роль тут відіграють захисні лісосмуги та інші штучні насадження. Галофільна рослинність у степовій області представлена досить добре. Вона зустрічається на багатьох ділянках морського узбережжя й представлена солонцевими, содниковими, сарсазановими угрупованнями, що часто утворюють майже чисті зарості з малочисельним видовим складом. Псамофітна рослинність є характерною ознакою південного степу й представлена борознистокострицевими, сизокелерієвими, колосняковими, піско-вополиновими та іншими угрупованнями. Незначні площі зайняті болотною та гідрофільною рослинністю. Досить різноманітною є бур’янова рослинність, помітну роль у формуванні якої відіграють ксерофільні види. Характер рослинності та кліматичні умови сприяють розвитку тут таких ґрунтових процесів, як дерновий, гумусонакопичення, засолення. Тому переважаючими типами ґрунтів у цій області є типові та глибокі чорноземи, темно-каштанові ґрунти (переважно на півдні), у зниженнях – болотні, а також різні види засолених ґрунтів.

Середземноморська лісова область займає невелику площу й охоплює крайню південну частину Кримського півострова – південний берег Криму. Клімат області має ознаки середземноморського з характерними теплими зимами, жарким літом і відносно задовільною кількістю опадів. Природна рослинність тут, особливо в прибережній зоні, значною мірою трансформована. На південних макросхилах Гірського Криму вона збереглася краще. В приморській смузі з бідним ґрунтовим покривом формуються галофільні угруповання. Далі від моря рослинні угруповання складені вічнозеленими листяними деревами та чагарниками. Ще вище розміщена так звана шиблякова смуга, що сформована ялівцевим і фісташковим рідколіссям, фриганоїдними (їх основу складають томіляри – рослинні угруповання, де домінують ксерофітні, мезоксерофітні, мезотермічні вічнозелені низькорослі напівчагарники, чагарнички, напівчагарнички на незасолених безструктурних ґрунтах) та саваноїдними (їх основу складають специфічні угруповання, в складі яких переважають ефемери та ефемероїди без участі дерновинних і вузьколистих злаків) угрупованнями. Серед нижньогірських лісових угруповань переважають кримськососнові, кримськососново-пухнастодубові, скельнодубові. Верхній лісовий пояс утворений коховососновими, східнобуковими, східнобуково-грабовими угрупованнями. Досить своєрідною та флористично багатою є рослинність скель і кам’янистих розсипів. Ґрунтовий покрив на значній території області (в межах України) малопотужний через складний гірський рельєф. У приморській смузі найбільш виражені типові для субтропіків червоноземні ґрунти. В гірських районах поширені лісові буроземні та підзолисті ґрунти.

^ 7. Варіанти та завдання для виконання контрольної роботи студентам заочної форми навчання

Пере-доста-ння цифра шифру	Остання цифра шифру
0	1	2	3	4	5	6	7	8	9
0	1, 11, 21, 36, 46, 56, 65	2, 12, 22, 35, 45, 55, 86	3, 13, 23, 34, 44, 54, 61	4, 14, 24, 33, 43, 53, 85	5, 15, 25, 32, 42, 67, 92	6, 16, 26, 31, 41, 51, 72	7, 17, 27, 40, 50, 60, 75	8, 18, 28, 39, 49, 59, 83	9, 19, 29, 38, 48, 58, 78	10, 20, 30, 37, 47, 57, 82
1	7, 13, 24, 37, 43, 54, 79	5, 18, 25, 35, 48, 55, 77	8, 20, 38, 50, 62, 70, 91	9, 17, 21, 39, 47, 51, 81	1, 12, 16, 31, 42, 56, 76	3, 14, 21, 33, 44, 51, 87	6, 16, 22, 36, 46, 52, 79	10, 19, 23, 40, 49, 53, 80	2, 11, 26, 32, 41, 56, 64	4, 15, 26, 34, 45, 56, 77
2	5, 12, 27, 35, 42, 57, 63	9, 11, 24, 39, 41, 54, 82	10, 18, 29, 40, 48, 59, 89	7, 20, 28, 37, 50, 58, 66	2, 13, 30, 32, 43, 60, 85	4, 19, 27, 34, 49, 57, 79	3, 14, 29, 33, 44, 65, 92	1, 17, 22, 31, 47, 52, 74	8, 15, 27, 45, 57, 71, 93	6, 16, 21, 36, 46, 51, 90
3	2, 16, 30, 32, 46, 60, 81	6, 15, 29, 36, 45, 59, 68	5, 11, 22, 35, 41, 52, 86	3, 12, 22, 33, 42, 52, 65	10, 17, 24, 40, 47, 54, 70	1, 18, 25, 31, 48, 55,74	4, 19, 21, 34, 49, 51, 62	9, 14, 24, 39, 44, 54, 61	7, 20, 30, 37, 40, 60, 83	8, 13, 27, 28, 43, 57, 87
4	10, 17, 22, 40, 52, 86, 96	1, 16, 30, 35, 46, 60, 85	7, 15, 30, 37, 45, 60, 74	5, 11, 23, 35, 41, 53, 75	3, 14, 28, 33, 44, 58, 71	8, 17, 22, 38, 52, 69, 93	2, 18, 30, 32, 48, 78, 96	6, 13, 30, 36, 43, 60, 90	4, 12, 28, 34, 42, 58, 75	9, 12, 22, 39, 42, 52, 69

продовження таблиці

Пере-доста-ння цифра шифру	Остання цифра шифру
0	1	2	3	4	5	6	7	8	9
5	4, 20, 25, 34, 50, 83, 95	8, 19, 21, 38, 49, 51, 85	1, 17, 25, 31, 47, 55, 63	10, 18, 27, 40, 48, 57, 62	6, 16, 21, 36, 46, 51, 91	2, 15, 28, 32, 45, 58, 77	9, 13, 23, 39, 43, 53, 70	5, 12, 21, 35, 42, 89, 97	3, 14, 25, 33, 44, 55, 66	7, 11, 25, 37, 41, 53, 68
6	6, 18, 29, 36, 48, 59, 75	3, 17, 26, 33, 47, 56, 69	4, 19, 24, 34, 49, 54, 73	1, 16, 25, 38, 46, 69, 93	8, 11, 22, 41, 52, 80, 95	9, 12, 24, 39, 42, 54, 73	5, 20, 28, 35, 50, 58, 78	7, 15, 29, 37, 45, 59, 67	10, 13, 21, 40, 43, 51, 81	2, 14, 23, 32, 44, 53, 64
7	8, 14, 23, 38, 44, 53, 64	10, 20, 27, 40, 50, 57, 84	9, 16, 28, 39, 46, 58, 87	6, 15, 29, 45, 59, 74, 97	4, 19, 24, 44, 49, 54, 68	7, 13, 30, 37, 43, 60, 72	1, 12, 25, 31, 42, 55, 85	3, 16, 26, 33, 46, 56, 86	6, 18, 23, 36, 48, 73, 93	5, 17, 28, 35, 47, 58, 65
8	3, 19, 26, 33, 49, 56, 67	7, 14, 28, 37, 44, 58, 89	9, 12, 27, 39, 42, 57, 83	2, 13, 26, 32, 43, 56, 61	6, 18, 26, 48, 56, 71, 94	8, 20, 23, 38, 50, 53, 80	10, 15, 26, 40, 45, 56, 72	4, 11, 27, 34, 41, 57, 77	5, 16, 22, 35, 46, 52, 75	1, 18, 24, 31, 48, 54, 84
9	9, 15, 28, 39, 43, 58, 76	4, 13, 23, 34, 43, 53, 64	6, 14, 26, 36, 44, 62, 92	8, 19, 30, 38, 49, 60, 86	7, 20, 23, 37, 50, 53, 84	10, 11, 29, 30, 37, 59, 63	5, 11, 24, 35, 41, 54, 67	2, 20, 25, 32, 50, 35, 89	1, 17, 24, 31, 47, 54, 76	3, 19, 29, 33, 49, 59, 77

Примітка: шифр вибирається за передостанньою та останньою цифрами номеру індивідуального плану студента

Blog

Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення Кредитно-модульна система організації

Содержание