Л. П. Бортнікова Економічна історія Навчально-методичний посібник
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Красота О. В. Політична економія. Економічна теорія: Навчально-методичний посібник, 13.57kb.
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
- Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
- Історія україни, 785.11kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Унавчальному посібнику вміщено тематичний план І програму курсу «Історія України»,, 1020.6kb.
- Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.
3.6. Світове господарство у міжвоєнний період
- Економічний розвиток провідних країн світу у міжвоєнний період.
- Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. і економічний розвиток у 30-х роках ХХ ст.
- Економічне становище України у міжвоєнний період. Голодомор 1932 – 1933 рр.
3.6.1. Економічний розвиток провідних країн світу у міжвоєнний період
Міжвоєнне двадцятиріччя (1919 – 1939 рр.) можна назвати найбільш нестабільним періодом світової історії як з точки зору економічного, так і соціально-політичного становища. Умовно цей період можна поділити на етапи: 1919 – 1921 рр. – повоєнний кризовий стан; 1922 – 1928 рр. – відносно стабільний економічний розвиток; 1929 – 1933 рр. – світова економічна криза; 1934 – 1939 рр. – стан поступової ліквідації наслідків економічної кризи та передвоєнної економічної кон’юнктури.
Після Першої світової війни США, Франція та Англія вирішили допомогти Німеччини в оздоровленні національної економіки. Новий репараційний план для Німеччини був розроблений Міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у Першій світовій війні і прийнятий Німеччиною. Основна мета плану – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможцям. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді відсотків від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.
У результаті катастрофічних наслідків світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. для Німеччини уряди США, Англії, Франції, стурбовані положенням Німеччини, вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий іменем його розробника О.Юнга, американського банкіра. Затвердили план на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. Проте вже в 1931 р. Німеччина у зв’язку з поглибленням кризи відмовилася взагалі від сплати репараційних патентів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.
^
3.6.2. Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. і економічний розвиток у 30-х роках ХХ ст.
Світова економічна криза тривала до початку 1934 р. Внаслідок її до влади прийшов один із найжорстокіших в історії людства політичних режимів – нацистський.
У другий міжвоєнний період в господарстві розвинутих країн відбулися важливі зміни. Вихід з економічної кризи в країнах світу відбувався по-різному. У США він тісно пов’язаний з іменем президента Франкліна Рузвельта. Програма виходу із кризи відома під назвою “Новий курс”, який здійснювався упродовж 1933 – 1938 рр. Англія виходила із кризи дуже повільно. Особливо небезпечним для Англії виявився економічний і політичний наступ фашистської Німеччини, яка швидко витіснила англійські товари у світі.
Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на поступ американської, німецької, англійської. Тому вихід із кризи виявився особливо повільним, затяжним.
У Німеччині економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі з А.Гітлером. Вихід з кризи здійснювався шляхом мілітаризму.
Як і Німеччина, також виходила з економічної кризи і Японія. Вона розпочала загарбання китайських територій і прискорення розвитку економіки шляхом мілітаризації.
^
3.6.3. Економічне становище України у міжвоєнний період. Голодомор 1932 – 1933 рр.
Вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну зміну всіх соціально-економічних відносин. Перш за все було взято під партійний контроль фінанси. Нова рада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію на користь рад золота та інших цінностей. Паралельно відбувалось одержавлення промисловості.
Більшовики провели контроль над Україною з допомогою дуже привабливих для людей гасел: “Заводи – робітникам”, “Земля – селянам”. Проте незабаром було оголошено курс на “швидке, рішуче і тверде здійснення економічної диктатури пролетаріату”, яке передбачало ліквідацію товарно-грошових відносин і введення прямого продуктообміну. Було розгорнуто широку націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту.
Продовольча політика радянської влади була антинародною за своєю суттю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УРСР прийняв закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити робітничі центри Росії та України, армію, сотні тисяч радянських службовців продовольством. Були створені спеціальні продовольчі загони. Із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони півдня України, Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха, наслідком чого став голод 1921 – 1923 рр.
Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, виходячи з єдиного критерію: як би не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не господарствам у сільській місцевості.
Була ще одна причина трагедії 1921 – 1923 рр. Посиливши руйнівну силу природних явищ (посухи та неврожаю) численними конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада фактично вперше застосувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху, яким було оголошене українське село.
Загалом же голод 1921 – 1923 рр., за приблизними оцінками, коштував Україні до 1,5 – 2 млн. жертв. У 1921 р. більшовики на чолі з В.Леніним були змушені визнати повний провал політики “воєнного комунізму” і перейти до нової економічної політики (непу).
Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах; дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення.
Підсумки і значення непу досить суперечливі та неоднозначні. Завдяки йому було відновлене господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове і сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообіг, була знята соціальна напруга. Але було багато суперечностей. Так, зовнішня торгівля стала виключно державною монополією. Всі великі підприємства залишилися у державній власності. Ставала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшовиків і їхньою практикою.
У кінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. Неп замінили командно-адміністративною системою керівництва. У 20-х роках була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п’ятирічки. Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші. На відміну від розвинутих країн світу, індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, обмежувалося споживання промислової продукції населенням.
Колективізація сільського господарства служила одним із джерел індустріалізації. Разом з тим, вона забезпечувала контроль з боку ВКП(б) над селянством, стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи.
Найжорстокішим злочином сталінського режиму проти українського народу був організований ним голодомор 1932 – 1933 рр. Це була спланована акція комуністичного режиму проти українського селянства, яка повинна була ліквідувати базу української нації і національного відродження, протистояння радянській владі. За підрахунками дослідників, від голоду 1932 – 1933 рр. в Україні загинуло від 5 до 9 млн. чол. Цим самим підривалася етнічна основа становлення української нації – село, знищувався той прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.