Л. П. Бортнікова Економічна історія Навчально-методичний посібник
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Красота О. В. Політична економія. Економічна теорія: Навчально-методичний посібник, 13.57kb.
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
- Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
- Історія україни, 785.11kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Унавчальному посібнику вміщено тематичний план І програму курсу «Історія України»,, 1020.6kb.
- Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.
3.КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
3.1. Вступ до предмету “Економічна історія”
- Предмет і завдання економічної історії.
- Джерела та історіографія економічної історії.
- Періодизація та структура курсу.
3.1.1. Предмет і завдання економічної історії
Економічна історія або історія народного господарства є однією із соціально-економічних дисциплін, вивчення якої сприяє глибокому засвоєнню як загальнотеоретичних економічних дисциплін, так і конкретних економік (економіки промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо).
^ Економічна історія – наука, яка вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності.
Економічна історія як наука та навчальна дисципліна виконує декілька дуже важливих завдань. Найважливішим з них є узагальнення та аналіз нагромадженого людством господарського досвіду – позитивного й негативного. Вивчення цього досвіду дозволяє вченим створити короткотермінові та довготермінові прогнози економічного розвитку, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію й тактику, надавати практичні рекомендації.
Найважливішою функцією економічної історії є також формування у економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому можна знайти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем.
Економічна історія як наука виникла в ХVІІІ ст. Відтоді швидко та неухильно розширюється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл. На сучасному етапі економічна історія вивчає дуже велике коло різноманітних питань. Вона є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії (політекономії). У системі економічних наук історія господарства відіграє фундамен-тальну роль.
Економічна історія обов`язково включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держав, суспільних рухів, війн, національних та етнографічних особливостей, законів, релігійних культур, науки і мистецтва тощо. Але всі ці проблеми вивчаються не самі по собі, а тільки з точки зору їх ролі в розвитку економіки.
^
3.1.2. Джерела та історіографія економічної історії
Основними джерелами вивчення економічної історії є пам’ятки матеріальної культури та писемності, кодекси законів, ділові, адміністративні і юридичні документи, а також статистичні довідники.
Основоположником економічної історії вважається англійський історик і соціолог – професор Лондонського університету Арнольд Тойнбі, лекції якого користувалися великим успіхом. Визначення Тойнбі принесла праця “Дослідження історії”, де він намагався переглянути весь суспільно-історичний розвиток людства відповідно до теорії круговороту локальних цивілізацій, згідно з якими не існує єдиної історії людства, а є лише історія окремих замкнутих цивілізацій.
У 1993 р. американські вчені Роберт Фоуджел і Дуглас Норт отримали Нобелівську премію за розробку економічних методів вивчення економічної історії, чого раніше ніколи не траплялось (ця премія з економіки призначалася тільки з 1969 р., а історичної номінації зовсім не було).
^
3.1.3. Періодизація та структура курсу
З часу виникнення історії господарства як науки робилися численні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л.І.Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б.Гільдебранд застосовував для цього історію грошей. Інші дослідники історії господарства брали за основу торгівлю й обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є.Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію.
У 60-х роках ХІХ ст. популярними стали теорії “індустріального суспільства” французького соціолога Р.Арона і “стадії економічного розвитку” американського соціолога У.Ростоу. Продовженням цих узагальнень стала теорія про постіндустріальне суспільство. У цій концепції стверджується, зокрема, що залежно від технічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно домінує “первинна” сфера господарської діяльності – сільське господарство; “вторинна” сфера економічної діяльності – промисловість, а на сучасному етапі – “третинна” сфера – сфера послуг та інформатики, в якій провідна роль належить науці та освіті.
Формаційний (марксистсько-ленінський) підхід до періодизації історії, в т.ч. історії господарства, не виправдав себе.
Для періодизації економічної історії світу й України обрана схема, яка найповніше відповідає потребам і запитам історико-економічної науки, а саме:
І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій (від найдавніших часів – V ст. н.е.).
ІІ. Господарські форми доби середньовіччя (VІ – ХV ст.).
ІІІ. Господарські форми періоду формування індустріального суспільства (ХVІ – перша половина ХІХ ст.).
ІV. Господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина ХІХ – ХХ ст.).
Звичайно, це найбільш узагальнена схема періодизації економічної історії світу, яка дозволяє зрозуміти внутрішню логіку розвитку господарської діяльності.
Знання економічної історії важливе для розуміння того, як діяти більш ефективно і раціонально, змінюючи економічний порядок, а також як краще передбачати соціально-економічні процеси.
^
3.2. Господарські форми економіки стародавнього світу.
- Основні риси первісного суспільства і господарства перших цивілізацій (загальна характеристика).
- Господарство українських земель у період від найдавніших часів до V ст. н.е.
- Економічний розвиток країн Стародавнього Сходу та Античного світу.
3.2.1. Основні риси первісного суспільства і господарства перших цивілізацій (загальна характеристика)
Первісна доба – найтриваліша в історії людства. Вона існувала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (ІV – ІІІ тис. до н.е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам`яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із даних етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.
Основними рисами первісного ладу є такі:
- вкрай низький рівень розвитку виробничих сил;
- колективна праця;
- общинна власність на засоби виробництва;
- зрівнювальний розподіл продуктів виробництва;
- залежність людини від зовнішнього середовища у зв`язку з крайньою примітивністю засобів праці.
Розширення товарного виробництва, поглиблення розподілу общинної праці і посилення обміну поступово сприяли розпаду общинного виробництва і колективної власності, в разі чого поширювалася та зміцнювалася приватна власність на засоби виробництва, яка була зосереджена в руках патріархальної знаті.
Війни між общинами та племенами призвели не тільки до захвату нових територій, але і до появи полонених, котрі ставали рабами. Поява рабів, майновий розпад всередині общини неминуче призвели до появи класів і формування класового суспільства і держави.
Перехід від первіснообщинного способу виробництва, заснованого на колективній праці і общинній власності, до класового суспільства і держави є закономірним процесом історії розвитку людства.
^
3.2.2. Господарство українських земель у період від найдавніших часів до V ст. н.е.
Територія України була заселена із найдавніших часів. Люди селилися в основному на півдні сучасної України, їхнє житло нагадувало курені, накриті шкурами звірів. Основними заняттями були збиральництво та полювання. Найпоширенішою культурою періоду ІV – ІІІ тис. до н.е. була трипільська, найменування якої походить від с. Трипілля на Київщині. Трипільці селилися майже на всій території сучасної України. Основними заняттями трипільців було хліборобство та скотарство. Було добре розвинуте ремесло. Трипільці були праосновою українського народу, а їх господарські здобутки ставлять трипільську культуру поряд із шумерською культурою, дають підставу сучасним науковцям вважати трипільців одним із найцивілізованіших народів неолітичної доби.
У VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. на землях нинішньої України проживали скіфи. Наприкінці VІ ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об`єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія зі столицею поблизу сучасного м. Кам`янки-Дніпровського на Запоріжжі. До її складу входили різні за походженням народи. Це були перші паростки власне державності на території сучасної України.
Важливим заняттям скіфів було ремесло. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза, виготовляли зброю, військову амуніцію.
Добре розвинутою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Скіфи вивозили хліб, солону рибу, полотно, мед, віск, хутро, а ввозили різні вина, золото і срібло, вироби з дорогоцінних металів, зброю, дорогі тканини та інші товари.
У ІІІ ст. до н.е. почався занепад могутньої держави скіфів.
^
3.2.3. Економічний розвиток країн Стародавнього Сходу та Античного світу
Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля призвели до розпаду первісної господарської системи. Створюються передумови для виникнення державних утворень – центрів світової цивілізації.
До країн Стародавнього Сходу належали Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство), Стародавня Індія, Китай та інші.
Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняли їх від країн античного світу (стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.
Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвиткові землеробства на високоврожайних поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Найбільшим досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам`ятки.
До країн східного рабства належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджували греблі, канали, інші іригаційні споруди. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. У часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському царстві вже існувало лихварство.
Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії.
Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване “східне” рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, численних чиновників, при храмах.
В країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.
Іншим і незалежним шляхом від країн Стародавнього Сходу формувались класове суспільство і держава в античному світі. Рабовласницькій устрій, який склався в Стародавній Греції і Стародавньому Римі, суттєво відрізнявся від східного рабства як відносно більш високим рівнем розвитку виробничих сил, так і найбільш зрілими рабовласницькими виробничими відносинами.
У світовій історії після занепаду Вавилонського царства та Єгипту розпочинається новий період – античний (давній). В авангард світового прогресу стає Греція, яка була розташована на межі трьох континентів – Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, зокрема виплавлення металів. Висока могутність Афін привела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави. Особливо успішно в Стародавній Греції розвивались будівельна справа, обробка каменю. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. Поступово розвивалося сільське господарство.
Перенаселення Греції і гостра нестача землі у VІІІ – VІ ст. до н.е. зумовила колонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів і т.д. Міста-колонії стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами. Широкого розвитку набули в Стародавній Греції торгівля і товарно-грошові відносини.
Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів.
В античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва.
У 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в ІІ ст. до н.е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.
Історія Стародавнього Риму – одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яка досягла класичних форм.
В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству, яке було багатогалузевим. Фінансова система Риму була розвинута і трималася на експлуатації римських провінцій.
У ІІІ – ІV ст. н.е. господарство Стародавнього Риму починає занепадати. Причиною кризи стало загострення внутріш-ніх суперечностей та конфліктів. Вичерпала себе рабовласницька система господарювання. Зросло значення невеликих господарств. Провідною формою виробничих відносин у сільському господарстві став колонат, тобто прикріплення до латифундій колонів – дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю. Економічний занепад охопив також ремесло і торгівлю. Зменшилося населення міст. Зазнала краху завойовницька політика Риму. Римська імперія втратила свою економічну єдність.
Остаточне падіння рабовласницької системи в Європі пов`язують із падінням Римської держави. В 476 р. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах виникли нові ранньофеодальні держави.