Л. П. Бортнікова Економічна історія Навчально-методичний посібник
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Красота О. В. Політична економія. Економічна теорія: Навчально-методичний посібник, 13.57kb.
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
- Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
- Історія україни, 785.11kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Унавчальному посібнику вміщено тематичний план І програму курсу «Історія України»,, 1020.6kb.
- Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.
3.7. Світова економіка в роки Другої світової війни
- Воєнна економіка провідних країн світу.
- Господарство України в роки Другої світової війни.
3.7.1. Воєнна економіка провідних країн світу
У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 р. сильною державою, були США.
Німецька економіка заздалегідь була переведена на воєнні рейки, на жорстку централізовану систему. Воєнне виробництво розвивалося за рахунок інших галузей, а підприємства, що вважалися неважливими для ведення війни, закривалися. У результаті воєнна продукція становила 80% всієї промислової продукції, а ті товари, що не вироблялися, постачалися з країн, що були окуповані. З цих же країн надходили й ресурси для воєнного виробництва (четверта частина кам’яного вугілля, половина металу, більша частина нафтопродуктів). Використовувала Німеччина й трудові ресурси окупованих країн: до кінця війни на її території працювало близько 10 млн. іноземних робітників, праця яких була, практично, безоплатною.
Водночас економіка Англії та Франції не була готовою для ведення війни з таким потужним противником. Друга світова війна посилила тенденції державного регулювання. Держава стимулювала концентрацію промисловості, адже воєнні замовлення надавалися лише найбільшим фірмам. Такі заходи забезпечували зосередження в руках держави значного потенціалу, що дало змогу вести виснажливу і тривалу війну. На економіку Франції та Англії негативно вплинув також початок розпаду колоніальної системи та втрата ними своїх важливих колоній.
Для Сполучених Штатів Америки в роки Другої світової війни повторилася ситуація Першої. США не відчули руйнівної дії війни, на їх території воєнних дій не велося. Відповідно до проведених досліджень, американське населення в роки війни одягалося та харчувалося значно краще, ніж у довоєнні роки, а кількість працюючих зросла з 54 млн. в 1940 р. до 64 млн. в 1945 р.
США в роки війни міцно завоювали економічну перевагу, яка базувалася на їх фінансовій міцності. На Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) за доларом було закріплено роль світової конвертованої валюти, він став розрахунковою та резервною грошовою одиницею. Посилилась і залежність більшості країн світу від США.
Японія, як і Німеччина, шляхом виходу з “Великої депресії” обрала мілітаризацію економіки. Воєнна спрямованість урядового курсу сприяла розвиткові галузей, безпосередньо пов’язаних із поставками в армію та на флот. Найбільші компанії, що працювали за воєнними замовленнями, користувались цілою низкою привілеїв при отриманні кредитів, сировини, робочої сили
^
3.7.2. Господарство України в роки Другої світової війни
Початок другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., а Північна Буковина і Південна Бессарабія у 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому.
Відразу після приєднання тут відбулися важливі економічні зміни. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт.
Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Проводились репресії у 1939-1941 рр., головними жертвами яких стали колишні державні урядовці, офіцери, поміщики, найвідоміші громадсько-політичні лідери.
Важливим в умовах комуністичного режиму залишалося становище населення східних областей України. Труднощі в економіці командно-адміністративна система намагалася усунути притаманними їй наказними методами.
У червні 1941 р. розпочалася Велика вітчизняна війна. Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Що неможливо було евакуювати – знищувалося. Все це негативно позначалося на життєвому рівні населенні, яке залишалося на окупованій території.
Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ.
Схожість фашистського і більшовицького режиму в Україні проявився в тому, що перший перейняв багато готових елементів другого. Так, з міркувань практичної доцільності фашисти зберегли в окремих районах колишню радянську міліцію як елемент місцевого правління. Та найбільш вражаючим було збереження колгоспної системи разом з трудоднями й адміністративним апаратом. Німці визнали радянські колгоспи й радгоспи найефективнішим способом викачування з місцевого населення хліба і продовольства.
^
3.8. Господарство провідних країн світу після Другої світової війни до середини 60-х років.
- Економічні наслідки Другої світової війни.
- Основні тенденції повоєнного економічного розвитку провідних країн світу. План Маршалла.
- Труднощі післявоєнної відбудови в Україні.
3.8.1. Економічні наслідки Другої світової війни
Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою ХХ сторіччя. До неї було втягнуто більше 70 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви перевищили 50 млн. чол., було знищено національне багатство на 316 млрд. дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно знесиленими. Надзвичайно сильно постраждав світовий транспорт – зруйновано мости, залізничні колії, численні порти, істотно скоротився торговельний флот.
Численні жертви, моральне та фізичне виснаження населення, зруйнована інфраструктура створювали надзвичайні перешкоди в справі відбудови світового господарства і, перш за все, Європи, жертви якої були найбільшими. До того ж надзвичайний занепад сільського господарства. Промислове виробництво скоротилося більш ніж на третину порівняно з довоєнним рівнем.
За роки війни значно впав життєвий рівень, що призвело до високої смертності населення від недоїдання.
Надзвичайно негативним фактором став підрив національних валют.
Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків. Якщо за роки Першої світової війни фінансові видатки всіх воюючих країн становили 208 млрд. дол., то під час Другої – 962 млрд.дол. Для того щоб ліквідувати її жахливі наслідки знадобилися роки напруженої праці, значні матеріальні та фінансові ресурси.
Наслідки війни для Японії виявилися надзвичайно важкими. Країна програла Другу світову війну (капітуляцію підписано 2 вересня 1945р.) і була окупована американськими військовими. Її економіка перебувала у стані руїни. Промислове виробництво досягло у 1945 р. лише 28,5% від рівня 1937–1938 рр., легка промисловість зовсім перестала існувати. Наслідком війни було 2 млн. людських жертв, сотні тисяч людей загинуло та отримали радіаційне опромінювання в результаті атомних бомбардувань Хиросіми та Нагасакі; на ¼ знищено житло.
Але найбільш дошкульним ударом для Японії була втрата нею всіх захоплених територій, що позбавило країну колоніальних постачань сировини, палива, продовольства, від яких вона значною мірою залежала. Більшість підприємств простоювала, японські товари були повністю витіснені зі світового ринку.
Лише США, займаючи більш вигідну позицію в роки війни, зуміли отримати певні вигоди. Промислове виробництво тут за ці роки подвоїлося, ряд стратегічних галузей різко збільшив обсяги свого виробництва.
Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань ніж будь-яка інша європейська країна. Тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР складали 679 млрд. крб., з яких 255 млрд. – Росії).
Проте, найстрашнішими були людські втрати, які, за різними даними, в Україна становили від 7 до 15 млн. чоловік. 2,4 млн. мирних жителів республіки було силоміць вивезено до Німеччини на примусові роботи.
^
3.8.2. Основні тенденції повоєнного економічного розвитку провідних країн світу. План Маршалла
Досить складна ситуація в Європі, надзвичайно повільний рух щодо відбудови її економічного потенціалу робив цілком необхідним надання певної допомоги. Таку допомогу могли надавати лише США.
5 червня 1947 р. держсекретар США Дж. Маршалл, виступивши в Гарварді, представив зміст програми, спрямованої на відбудову та розвиток Європи. Програма була розрахована на чотири роки і передбачала розв’язання таких завдань: модернізація інфраструктури; збільшення обсягів виробництва (зокрема в енергетиці та металургії); більш рівномірне розміщення важкої індустрії; раціоналізація виробництва сільського господарства та легкої промисловості і, нарешті, забезпечення грошової та фінансової стабілізації. До послуг європейських країн надавався американський економічний досвід та професійні експерти.
З метою реалізації плану в квітні 1948 р. було створено Європейську організацію економічного співробітництва, до складу якої увійшло 16 країн, яка й координувала заходи щодо реалізації плану. За чотири роки дії плану Дж. Маршалла (1948 – 1951 р.р.) США надали допомогу європейським країнам на суму близько 17 млрд. дол., з якої близько 2/3 припали на частку чотирьох провідних європейських країн: Великобританії, Франції, Італії та ФРН, більша частина з яких дісталася саме ФРН.
Але умови для країн-учасниць цього плану були досить жорсткими: відмова від національної промисловості та надання повної свободи приватному підприємництву, що супроводжувалося помітними гальмуваннями тих галузей західноєвропейської індустрії, які були конкурентами США, зниження тарифів на імпорт американських товарів, обмеження торгівлі з соціалістичними країнами тощо.
Після другої світової війни світове господарство охоплювало три підсистеми: господарство економічно розвинутих країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду колоніальної системи. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація.
Економічно розвинуті країни в другій половині ХХ ст. перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.
Найбільш динамічно розвивалася промисловість.
Істотною ознакою сільського господарства був перехід до машинного виробництва продукції землеробства, широке впровадження досягнень НТП, який активізувався в середині 50-х років.
У повоєнні роки зросла економічна могутність монополістичних об’єднань. Масовим явищем також стало виникнення транснаціональних корпорацій-монополій, що створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії.
У таких умовах зростала економічна роль держави, яка в багатьох розвинутих країнах була великим власником. Їй належало 15 – 25% національного багатства країни. У 50-х роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. У 1951 р. у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об’єднала кам’яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам’яного вугілля в Західній Європі.
Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання у 1957 р. Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства, мета якого – створити “спільний ринок”, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення в Західній Європі.
Європейське економічне співтовариство являє собою зразок механізму міждержавного регулювання соціально-економічних процесів. Вільний рух товарів та поступове зняття митних бар’єрів стало першим досягненням ЄЕС. Початок цьому процесові було покладено 1 січня 1958 р. шляхом зниження на 10% митних тарифів у взаємній торгівлі шести країн ЄЕС (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Остаточне скасування тарифів відбулося 1 липня 1968 р. У 1973 р. до “Спільного ринку” приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія; у 1981 р. – Греція; у 1986 р. – Іспанія та Австрія; у 1995 р. – Швеція, Фінляндія та Португалія. Вже на початку 90-х років тут були ліквідовані бар’єри на шляху руху товарів, капіталів та робочої сили. Нині на “Спільний ринок” припадає близько 90% європейського промислового виробництва, до нього входить 15 країн.
^
3.8.3. Труднощі післявоєнної відбудови в Україні
Відбудова зруйнованого війною господарства відбувалася в надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. З усього, що було евакуйоване під час війни з України, назад поверталася незначна частина. За вивезене майно Україна не отримала ніякої компенсації. Натомість за нове обладнання, яке поступало в Україну після війни, доводилося платити з власного бюджету.
Відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Випереджаючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставали харчова та легка промисловість. Причиною цього були не тільки ігнорування життєвих інтересів людей і волюнтаризм керівництва, а й відставання сільськогосподарського виробництва, яке нездатне було забезпечити промисловість сировиною.
Після війни, як і раніше, селянство залишалося найбільш ущемленою категорією тодішнього суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція вилучалася методом продрозкладки. Оплата праці сільських виробників була символічною, а існували вони, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями. Більшість колгоспників не мала паспортів і без особливого дозволу не могла залишити села.
Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод, який охопив мільйони жителів України. Майже 800 тис. осіб загинуло. Голод у 1946 – 1947 р.р. можна було уникнути. У країні були достатні продовольчі резерви. Однак добірну пшеницю вивозили за кордон, а прості трудівники гинули голодною смертю. Вина за це лежить на совісті партійно-державного керівництва СРСР.
Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства.
Було відбудовано Дніпрогес, заводи “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, машинобудівні заводи Києва, Харкова, введено в дію газопровід Дашава-Київ.
Все це було досягнуто шляхом жорстоких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів простих людей.
У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів було здійснено грошову реформу, яка ще більше погіршила становище простого населення. Її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 10:1.
Після голоду 1946 – 1947 рр. почалося повільне піднесення сільського господарства, проте підхід до розв’язання аграрних проблем залишався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентації колгоспного життя.
У 50-х – першій половині 60-х років основні напрямки економічної політики в Україні залишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому тоталітарного суспільства.
Насамперед було розпочато реорганізацію управління промисловістю.
На території України було створено 11 раднаргоспів. Майже вся промисловість (90% підприємств) була підпорядкована Раді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органів управління у прийняття багатьох рішень. Тисячі заводів, позбувшись опіки центру, запрацювали на повну потужність. Почалося виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Темпи приросту промислової продукції у 50 – першій половині 60-х років майже вдвічі перевищували ці самі показники за 1965-1985 рр. У цьому сенсі роки правління М. Хрущова були найдинамічнішими у розвитку української промисловості.
Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи М.Хрущова носили половинчастий характер. Ні він, ні його оточення не ставили питання про новий злам командно-адміністративної системи, скасування централізації. Партійно-державне керівництво вважало, що стабільні темпи економічного зростання цілком можна забезпечити за допомогою існуючого господарського механізму, не усвідомлюючи, що його резерви вичерпалися.
Чи не найбільшою помилкою М.Хрущова було фатальне нерозуміння ним того, що насправді сталося на Заході у післявоєнні десятиліття. Поставивши у 1957 р. перед країною завдання за 20 років наздогнати і перегнати США за всіма показниками суспільного виробництва, він не враховував, що на Заході повним ходом йшла науково-технічна революція, що базувалася на використанні нових матеріалів – напівпровідників, пластмаси.
Поряд з експериментами у промисловості М.Хрущов зай-нявся реформуванням сільського господарства. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур. Кукурудзу почали сіяти скрізь. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був замінений на кукурудзяний, а горохова та кукурудзяна епопея стала темою для анекдотів.
Волюнтаристським методом вирішував М. Хрущов проб-лему забезпечення людей продуктами харчування. Категорично виступав проти індивідуальних присадибних господарств селян, які планував взагалі ліквідувати. Великої шкоди господарству України було завдано створенням “рукотворних морів” – Канівського і Київського водосховищ, які “поховали” сотні тисяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра.