Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов
| Вид материала | Книга |
СодержаниеГалілея — каппадокія — україна: духовний аспект проблеми Перші уруси Кумранська сенсація: християнські євангелії... до христа |
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- Високий шлях Миколи Лукаша, 307.04kb.
- Складання бібліографічного, 229.1kb.
- Урок започатковує вивчення блоку "Перебудова в СРСР та Україна" (4-й урок теми 4 Всесвітньої, 1254.61kb.
- Підруч для студ юрид спец вищ закл освіти / За ред. В. Ю. Шепітька. 2-ге вид., переробл., 7887.27kb.
- Методичні рекомендації перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років значна, 152.59kb.
- Бюлетень, 424.68kb.
- Методичні рекомендації до написання есе, 148.89kb.
- Назва реферату: Історичне коріння українського лібералізму Розділ, 223.88kb.
- Урок з історії на тему: «Гетьманська Україна. Гетьман Іван Мазепа», 80.19kb.
Ф. Герберт
В літературі міцно утвердилася баєчка, що галлами римляни називали західних кельтів за їх "півнячий" характер (див. "Записки про галльську війну" Юлія Цезаря, що так і не зумів скорити цей волелюбний народ). Насправді ж "галли" — корінна назва кельтів Північної Припонтиди — пішла від містичного міста Гелон — духовного центру праслов'ян, зруйнованого персами в 521 році до н. е. Знаходилося воно у Наддніпрянщині. Існує й інша версія: "галли" — грецька назва кельтів.
Галльські племена (а їх було чимало — Цезар лише в Західній Галлії нарахував їх близько 50) з території Західної України (Галичини) у І тисячолітті до н. е. рухалися в Західну Європу і на Балкани. Ці "корінні галичани" привели сюди корів, білих (арійських) волів, принесли "східних птахів" (курей), житла типу українських хат-мазанок, полотняні штани, сорочки тощо. Залишили масу пам'яток, і яких пам'яток! Міста Галич (у Прикарпатті), Галац (у Румунії), Калиш, Гальштадт, Галичина, Галіція, Галлія (приблизно територія нинішніх Франції і Північної Італії).
Група галльських (галичанських) племен перейшла через Геллеспонт (протока Дарданелли) у Малу Азію і, осівши уздовж ріки Галіє, заснувала державу Галатію [Галатія—у давнину країна в центральній частині Малої Азії. Назва пішла від імені галатів-кельтів] (саме до цих галатів згодом звертався апостол Павло з посланням).
Частина галатів (галичан) пішла далі в Північну Палестину й оселилася біля озера Генісарет. Так утворилася Галілея — країна Діви Марії, Ісуса Христа і всіх Його апостолів, батьківщина великого християнського Вчення, що стало світовою релігією. "Хвилі" галльського руху докочувалися до Європи, Палестини із земель Праукраїни. Особливо великою була друга хвиля. "Галли-кельти, вдруге вийшовши із серця Сколотії (території України — Ю. К.), після знищення Гелона рушили на захід, оволоділи землями аж до Лаби (Ельби —Ю.К.), завоювали південь Європи"[Паїк В. Корінь безсмертної України. — С. 179].
Усе це широко відомі і незаперечні факти (лише у нас вони маловідомі!). Про них оповідають багато давніх істориків (Лівій, Страбон, Пліній, Йордан, Прокопій та ін.).
І не тільки давні. Відомий англійський історик і етнограф XIX століття Д. Прічард також доводив, що галли почали своє розселення з нашої Галичини (осьде їхня прабатьківщина!) і їхня мова близька праукраїнській. Він обстоював погляд, що галли-кельти були "родичами" скіфів-сколотів (корінного населення Праукраїни в І тисячолітті до н. е.) [Див.: Priсhard О. Eastern origin of the Celtic nation. — London, 1857].
Важливо подолати в суспільній свідомості першу історичну "неточність", що галли і кельти — не одне й те саме і що вони буцімто не мають жодного відношення до української Галичини.
Німецькі автори, використовуючи твердження Страбона, що галли з Карпат — це чисті кельти, назвали їх германцями (латинський термін "germani" означає "чисті"). А нинішню Галичину включили до німецької Бастарнії. І вони вважають, що це цілком закономірно, адже її населяли "чисті", тобто германці! У цей німецький кунштюк повірив, на жаль, і М. Грушевський, що називав жителів давньої Галичини німцями.
Потребує виправлення і друга "неточність": галілеяни, мовби, це ті ж іудеї і їх не можна виділяти в окремий народ. Хоча іншу область Палестини — Самарію — виділяли, а от Галілею всіляко намагалися" "злити" з Іудеєю.
Є дивне за точністю й інформаційною змістовністю пророцтво Ісаї: "Перша пора злегковажила край Завулонів та край Нефталимів [Земля Галілейська за жеребом дісталася родам Завулона і Нефталима], — а остання прославить дорогу приморську, другий бік Йордану, округу поганів. Народ, який у темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, світло засяє над ними!"[Іс. VIII. 23-ІХ. 1].
Як бачимо, біблійний пророк підкреслює, що Галілея не була у пошані в іудеїв, оскільки була "поганською", жила "у темряві", І це не дивно, адже мітраїзм прибульців з півночі не міг вписатися в "істинну", з погляду іудаїстів, релігію. Також зверніть увагу, вище йдеться про приморський шлях (смугу уздовж Середземного моря, по якій йшли народи з півночі). Усе це благословляється пророком, що передбачає велич землі Галілейської, на якій засяє "світло велике", тобто християнське Вчення.
^ ГАЛІЛЕЯ — КАППАДОКІЯ — УКРАЇНА: ДУХОВНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ
Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: "Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?"
Біблія
Деякі вчені (Д. Прічард, В. Паїк та ін.), аналізуючи світову історію І тисячоліття до н. е., особливу увагу приділяють так званій другій хвилі кельтського руху. А справа в тім, що в цей період на українських землях жили кельти, які злилися зі скіфами-хліборобами і стали, власне кажучи, автохтонами. Саме вони були справжніми хазяями Північної Припонтиди, мали свою духовну столицю-святилище — легендарне місто Гелон, де панував культ Дажбога та інших богів, що згадуються у Велесовій книзі.
Крім скіфів-сколотів (скїфїв-кельтів)[" Сколоти — стерта етимологічна структура слова "кельти"] жили в Припонтиді і "чисті" кельти, не асимільовані з автохтонами. Вони, правда, мали інші вірування та звичаї. їхнім святилищем був протошумерський Храм — нинішня Кам'яна Могила. Тут жерці молилися іншим богам, головними серед яких були Одін (Одноокий) та Іштар (вона ж богиня шумерів) [Більш докладно про цедив.: Послание хозарам. — К., 1997].
Як вже згадувалося, перський цар Дарій, який вдерся з величезним військом до Скіфії у 522 р. до н. е., зруйнував обидва святилища — "правоарійське" (Гелон) і "лівоарійське" (протошумерський Храм). Після походу Дарія і почалася "друга хвиля виходу" кельтів з Північної Припонтиди. Скіфи-сколоти (скіфи-кельти) через землі Прикарпаття (Галичини) рушили на південь: на Балкани і далі — у Малу Азію.
А "чисті" кельти знову ж через землі Галичини рушили на північний захід Європи, дійшли до Ельби і навіть до нинішньої Англії. Чистих кельтів ("germani Celtus") історики почали називати просто "germani" — "германці". Так і вийшло, що предки германців жили в Наддніпрянщині і Галичині, звідки прийшли на Ельбу і в Англію. Але нас цікавить духовний аспект цих подій. Кельти-сколоти під проводом жерців зі зруйнованого Гелона прийшли в Північну Палестину і тут, поблизу міста Скіфополь (у містечку Салюм), заснували мітраїстський храм. Він став духовним центром громади єсеїв, до якої пізніше належали батьки Діви Марії Богородиці і в якій згодом виховувалися Іоанн Хреститель та Ісус Христос.
У Біблії є таємничий персонаж — цар Салима, а при ньому жрець на ім'я Мельхиседек [Мельхиседек деякими релігійними письменниками ототожнюється із самим "містичним Ісусом Христом"], який радо прийняв Авраама, почастував його вином, "хлібом-сіллю", але одночасно зажадав від нього... десятину (частину доходів, призначену самому Богу). Де ці місця на карті? Де храм Мельхиседека? Хто він був насправді? З цих питань існують великі розбіжності в біблеїстиці. Одні дослідники тлумачать термін "Цар Салимський" як "Цар Єрусалимський". Інші схиляються до думки, що йдеться про єсейське містечко Салюм, яке знаходилось неподалік стародавнього, заснованого ще гіксами, "руського" міста Скіфополь [Див.: Библейская энциклопедия]. Але головне те, що Мельхиседек був хранителем мітраїстських містерій, принесених з далекого Гелона в Палестину.
Вже згадуваний нами філософ Менлі П. Холл пише: "Досліднику порівняльної релігії зрозуміло, що ці мітраїстські секрети, зібрані невеликою групою відданих справі філософів та містиків (так шанобливо автор називає вчених-жерців, що прийшли з Праукраїни з "другою хвилею" кельтського руху — Ю. К.), були вбрані в нові шати й у такий спосіб збережені на кілька століть під ім'ям містичного християнства (це за кілька століть до Ісуса Христа! — Ю. К.). Загальноприйнятим є припущення, що єсеї були хранителями цього знання, а також людьми, які ініціювали появу Ісуса і дали йому освіту. Якщо це так, то Ісус, без сумніву, був посвячений у тому самому храмі Мельхиседека, де за шість століть раніше посвячували Піфагора"[Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической й розенкрейцеровской символической философии. — С. 697].
Як відомо, саме Мельхиседек відіграв важливу роль у перетворенні Аврама в Авраама — його відході від "халдейської пітьми і наближенні до мітраїстського єдинобожжя [Див.: Канигін Ю. М. Віхи священної історії. — С. 190-193].
^ ПЕРШІ УРУСИ
Она была женой богатого уруса...
Старинная песня
У Біблії часто згадується про великого віщуна Валаама. Персонаж начебто негативний. Він "полюбив нагороду несправедливості", як говорить про нього апостол Петро. У посланні Іуди (Таддея) сказано: "Горе їй, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в оману Валаамової заплати, і загинули в бунті..." [Іуд. 1.11]. Поведінка Валаама ніби підтверджує приказку: "Кого не можна купити за гроші, того можна купити за великі
гроші. Ще в часи Мойсея цар моавітський Валак підкупив Валаама, який зажив слави великого мага, і попросив його проклясти ізраїльтян, що вдерлися до Палестини. Але замість прокльонів Валаам, натхненний Богом, став благословляти войовничих прибульців на чолі з Мойсеєм. Однак пізніше він, підкуплений великими дарунками, почав завдавати шкоди євреям, навертаючи їх зі шляху віри в бога Яхве в "поганство" (тобто посвячуючи їх у свою віру зорепоклонників).
Валаам — значна біблійна постать. Незважаючи на те, що великий віщун критикується авторами Книги Книг, його дуже вшановують в Росії я Україні. Особливо приязно до нього ставиться Руська православна церква. Валаамові присвячений один з найбільших духовних центрів православ'я — Спасо-Преображенський (Валаамський) монастир, розташований на острові в Ладожському озері.
Що ж це за персонаж? Безперечно одне, він — іноземець. Ім'я Валаам у перекладі з давньоєврейської означає "не належний народу моєму". Відомо також, що їноплемінний пророк походив з "якоїсь язичницької землі на схід від Палестини" [Мифы народов мира —ТІ.—С. 210]. І земля ця називалася Мадіамською, чи Мідією [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 105]. Саме з Мідії в Праукраїну прийшли сармати (третій син Яфета Мадай). Вони є безпосередніми предками слов'ян. І Північне Причорномор'я у І—VI століттях частіше називалося Сарматією, ніж Скіфією.
У давнину Мідія (до підкорення персами) була унікальною країною — основним центром зерванізму (зорепоклонства), або країною магів. Зерваністи (маги) поклонялися "Ранковому світилу [В слов'янському перекладі Біблії "Ранкове світило" подано як "Ранкова зірка"], яким була Венера. Але під впливом арійського мітраїзму місце Венери заступило Сонце. В результаті складних духовних і політичних процесів, аналізувати які ми тут не будемо, — згадаємо лише про полонення ізраїльської еліти і ліквідацію елітних верств населення Мідії жорстоким царем Навуходоносором, — виникла "магія другої хвилі". Її жерці вважалися служителями великого Бога — творця зірок, у т. ч. головної зірки — "Ранкового, світила", яким виступало Сонце. Мовою санскриту "ранкове світило" означає "урус". Тому жерців — магів другої хвилі — називали ще урусами. Але ж сарматів-зерваністів, що прийшли в Припонтиду, також називали урусами. Це вони принесли на наші землі ідею слов'янських богів-близнюків — Білобога (бога добра) і Чорнобога (бога зла), які були аналогами зороастризьких Мазди й Арімана. Що характерно, пізніше зерваністи-уруси, не відмовляючись від своєї магії, визнали також Ісуса Христа своїм Богом, прийшли до нього і перші назвали його "Ранковим світилом" ("урусом").
В Росії й Україні сліди релігії зерваністів-християн збереглися до нашого часу. "Ісус — це типовий, яскравий, талановитий маг — зорепоклонник, зерваніст, астро-спейсор", — говорять про нього сучасні зорепоклонники-уруси. І ще: "Ми, зерваністи, справжні християни, і брат наш — Ісус Христос" [Див.: Сэй С. Звездопоклонники.—Алчевск, 1994. —С. 10].
Отож, Валаам був першим урусом. За 1400 років до народження Христа він прийшов у Палестину і пророкував прибуття сюди синів Яфета з півночі, у результаті чого тут повинні народитися новий Месія і нове велике Вчення. Він конкретизував пророцтво Ноя про входження Яфета в намети Симові: "Які, Якове, гарні намети твої, місця перебування твойого, Ізраїлю!", — вигукнув Валаам. І далі: "Я бачу його (Месію — Ю. К.), та не тепер, дивлюся на нього, та він не близький! [Числ. XXIV. 5,17].
А згадаймо відомий біблійний епізод з магами-пастухами, що явилися у Віфлеєм на уклін до новонародженого Ісуса (улюблений сюжет великих художників Відродження). Це ті ж уруси з Мідії — шанувальники "Ранкового світила". Вони першими визнали в Ісусові Боголюдину і зробили все, щоб вберегти Його від царя Ірода, який влаштував побиття немовлят. Вони і назвали Христа "Урусом" — "Ранковим світилом". Згодом урус став однією з варіацій назви "рус", "русич".
^ КУМРАНСЬКА СЕНСАЦІЯ: ХРИСТИЯНСЬКІ ЄВАНГЕЛІЇ... ДО ХРИСТА
Многие современные ученые считают, что именно назареи были сектой, где зародилось христианство.
И. Свинцицкая[Свинцицкая И. С. Запрещенные евангелия. — М., 1966]
У 1946 році у Галілейській пустелі, на березі Мертвого моря, де проповідував Іоанн Хреститель, було знайдено схованку в скелі. Там зберігалися рукописи у вигляді шкіряних (пергаментних) сувоїв. Це так звані кумранські рукописи, що зчинили шарварок не тільки серед ієрархів і богословів католицької церкви, а й серед політиків. Утаємничити їх одразу Ватикан не встиг, тому громадськість, заінтригована надрукованими уривками, як то кажуть, вимагала "подробиць". І от через 50 років (!) нарешті ці рукописи почали оприлюднювати. Я впевнений, що їхнє осмислення може докорінно змінити усталені погляди на всесвітню історію: чітко окреслити визначальну роль слов'янства та його серцевини — "південноруського" народу в становленні і розвитку Західної цивілізації.
Ось чому Захід стривожений. Ще в 1956 році Ватикан заявив протест "проти будь-якого виведення християнства із сект єсеїв і назареїв, що жили в Кумрані" [Обсерваторе романо. —1956. — 11 лютого]. Ще б пак! Адже ці секти не іудейські, а галілейські (кельтські чи навіть праслов'янські), що ворогували з іудаїстськими громадами і сектами ебіонітів (іудео-християн)!
Руська православна церква одразу втрутилася і висловила контрпротест: мовляв, навпаки, треба позитивно поставитися до кумранських знахідок: віруючих не повинно бентежити те, що "Вчення з'явилося раніше Христа" [Журнал Московской патриархии. —1957. — № 12. — С. 64].
А річ у тім, що кумранські тексти в уривчастій, щоправда, формі збігаються з багатьма фрагментами... Нового Завіту. По суті, говорять майже те ж, що і чотири євангелія. І це за 300—400 років до написання євангелія і за 200—300 років до народження Ісуса Христа!
Наші церковні ієрархи відчули в кумранській знахідці щось важливе саме для східного християнства і почали "заспокоювати" Захід: "Не треба непокоїтися з того, що Ісус у своїх проповідях скористався ідеями, образами і словосполученнями загубленої в іудейській пустелі секти" [Журнал Московской патриархии. — 1957. — № 12. — С. 65].
Повторювали б кумранські рукописи Старий Завіт — і сенсації не було б (усе збігалося б з існуючими канонами). А то виходить, що Христос повторював настанови, які за 200-300 років до нього висловлювали русяві і блакитноокі пророки, що прийшли з півночі. І зовсім це не "пізні вставки", як твердять католицькі богослови, а справжні тексти IV—III століть до н. е.
Секта єсеїв, що сформувалася в Галілеї (неподалік від міста Скіфополя) у IV—III століттях до н. е. (коли сюди накотила друга хвиля кельтсько-галичанського переселення з Прикарпаття), називалася "Новим Завітом". І Христос говорив: "Я приніс вам Новий Завіт". Себе єсеї називали "синами Неба". На чолі секти стояли "Учитель праведності" і 12 Його апостолів (старійшин). Вони виконували обряд обмивання в Йордані (водохрещення!). Сповідували переселення душ (вчення про інкарнації), як і прихильники "язичницької" Рун-віри в Північній Припонтиді [Перші християни теж сповідували переселення душ. Лише в VI столітті Всесвітній собор, на настійну вимогу візантійського імператора Юстиніана, виключив це положення з християнського віровчення]. Єсеїв називали також сонцепоклонниками і... Іванами (Яванами, Іоаннами), тому що серед них було багато "Іванів", чи "Яванів" [Знову ж таки, "жителі Півночі" поклонялися Дажбогу, а населення Північної Припонтиди саме і було колискою античних греків, яких називали "яванами"].
У багатьох літературних джерелах відзначається любов єсеїв до хліборобства. Вони також поклонялися Сонцю і Ранковому світилу. Для іудеїв, як відомо, це не було характерним.
Далі. Елітна частина єсеїв становила щось на зразок секти в секті. І їх звали назареями. Тут дуже важливо спростувати домисли і неточності, притаманні західній богословській літературі.
По-перше, було не дві секти — єсеїв і назареїв (останні користувалися книгами перших), а одна секта — єсеїв, її елітна частина носила назву "Присвячені Богу". У Біблії сказано, що назареї самі були класом подібно до пророків, і були прикладом самовідданості і праведного життя.
По-друге, термін "назарей" не зв'язаний з Назаретом, а означає "належний істині", "посвячений". Назареїв відлучали від звичайних людей і посвячували в істинне, "божественне життя. До них належали, зокрема, батьки Діви Марії та Іоанн Хреститель.
Та й імена в єсеїв-назареїв (як і взагалі у галілеян) — не єврейські, а наші (понтійсько-грецькі): батьки Діви Марії — Яким ї Анна, Іоанн Хреститель, апостоли Ісуса: Андрій, Петро, Іоанн, Пилип, Хома, Матвій, Таддей, Варфоломій...
По-третє, помилковою є теза Біблійної енциклопедії: "Через те, що Господь Ісус довго жив у Назареті, Він був званий назареєм" [Библейская энциклопедия. —С. 500]. Зовсім не так! Ісус, як і Іоанн Хреститель, входив до елітної групи єсеїв, тобто був "посвячений в істину". Іудеї почали називати цим їм ям усіх християн, що вийшли із секти єсеїв [Див.: Дії. XXIV. 5].
Щодо названого батька Ісуса — Йосипа, то про нього сказано так: "Йосип був людиною праведною і відданою єсеям" [Евангелие от Христа эпохи Водолея. — Гл. 1.12].
Отже, звідки взяті ідеї, образи, притчі і проповіді, якими користувався Ісус у своєму подвижництві? Вони були принесені в Галілею синами й онуками Тарсена з Карпат і Наддніпрянщини. А з відкриттям секти "Новий Завіт" і прочитанням кумранських рукописів стало абсолютно зрозуміло, що "основні моральні і богословські ідеї християнства вже існували в період його зародження" [Свинцнцкая И. С. Запрещенные евангелия. — С. 46].
Та й не могло нове релігійне ("сонячне") вчення з його "жіночим началом" — Дівою Марією і Трійцею — зародитися в іудейському духовному середовищі. Адже закон Мойсея забороняв поклоніння сонцю і стверджував суто чоловічий єдиний абсолют у вигляді жорстокого і нещадного бога Яхве. І не випадково за християнським каноном день народження Ісуса Христа — 25 грудня — збігається з днем народження сонячного Мітри і всемогутнього Дажбога.
Євангелія писали саме галілеяни-назареї (члени секти Новий Завіт"), і в ньому, за свідченням фахівців, відчутно простежуються ідеї, притчі і навіть словосполучення північної Дажбогової релігії. Назареями спочатку ставали чарівники і волхви, що приходили в Галілею з храмів Наддніпрянщини і Прикарпаття.
На користь висунутої версії розглянемо ще один аргумент. У Новому Завіті, як вважають учені-біблеїсти, дуже сильними є "антиєврейські мотиви". Саме це є головною причиною того, чому іудеї визнають священною книгою лише Старий Завіт.
У Євангелії від Луки вина за розп'яття Ісуса покладається не на фарисеїв, а на народ. Не ієрархи іудаїзму, а юрба вимагала його розп'яття: "Кров його лежить на нас і наших нащадках!" Більше того, автор Євангелія називає весь єврейський народ "рід зміїний [Лк. ІІІ. 7].
Звичайно, національний (расовий) фактор відіграв свою роль у трагічному суді над Боголюдиною. Як можна, не будучи іудеєм, називати себе "царем Ізраїлю"!
Щоб пом'якшити "євангельський расизм", деякі фахівці намагаються довести, що вищезазначені наголоси розставили вже пізніші політики, виходячи зі своїх кон'юнктурних міркувань. Чимало здивована релігієзнавець І. Свінцицька тим, що в Євангелії від Луки, більш далекому від іудейського переказу, слова "рід зміїний" відносяться до всього єврейського народу. Редактори цього Євангелія, відмежовуючись від іудейства, навіть Іоанна Хрестителя прагнуть протиставити іудейському народу" [Свинцицкая И. С. Запрещенные евангелия. — С. 21]. Але, за такою логікою, виходить, що не можна ганьбити жоден народ, а тільки експлуататорські класи.
Та ні ж, буває, що і народом (масами) оволодіває диявольська ідея. Треба лише розрізняти, як пише Іоанн Кронштадтський, народ і те зло, яке в ньому тимчасово оселяється. Євреї, німці, росіяни — великі народи. Але в певні часи ними оволодівали сатанинські ідеї (христовбивство, фашизм, комунізм). Ніхто від сатанізму не застрахований.
Взагалі існує величезна ранньохристиянська література антиіудейської спрямованості. І справа не в "пізніших вставках", а в тім, що вона (Євангелія) готувалася єсеями-галілеянами, які перебували з євреями в антагонізмі.
Нарешті, слід враховувати і те, що у І столітті н. е. в Палестині точилася запекла боротьба між християнами-назареями (секта єсеїв) та іудео-християнами (секта ебіонітів). Ебіоніти — суто іудейська секта — вважали Ісуса не Сином Божим, а рабом Божим, тобто звичайною людиною, народженою в єврейській родині (євреєм!), на яку лише у віці 30 років (під час водохрещення) "зійшов Дух Божий". Тобто Ісус — це лише пророк-чудотворець. Протистояння було таким серйозним, що навіть в "іудейській війні" секти єсеїв і ебіонітів поводилися по-різному. Читаючи Йосипа Флавія, мимоволі думаєш, що насправді це була не іудейська, а галілейська війна проти Риму, у всякому разі центр повстання знаходився у Галілеї.
А точніше, це була духовна війна молодого християнства проти деградованого римського язичництва. У Флавія є вражаючі сцени мужності і стійкості християн-єсеїв під час катувань, коли їх змушували відректися від своєї "сонячної" віри. Грецьке ім'я "Христос", тобто "Рятівник", ебіоніти відкидали і залишали тільки єврейське "Ісус", "Ієшуа" (Ієшуа — з єврейської означає раб). "Війна з римлянами, — пише історик-очевидець, — показала справжню силу їхніх (єсеїв —