Geum.ru

Шановні члени Академії, колеги та гості!

Вид материалаДокументы

Содержание


На думку вчених Академії
Подобный материал:
1   2   3   4
технічного забезпечення. Але наявний машинно-тракторний парк морально і фізично зношений. Більше 80 відсотків тракторів (Слайд №18) знаходяться в експлуатації 10 років і більше, аналогічне становище маємо з комбайнами та іншою номенклатурою техніки. Більшість машин і знарядь є одноопераційними.



Сьогоднішній стан машинно-технологічного комплексу (Слайд №19) у сільському господарстві України не забезпечує реалізацію концепції інноваційного розвитку галузі. А сама галузь вітчизняного сільськогосподарського машинобудування знаходиться у занепаді і без вагомих державних рішень щодо її подальшої долі вона не вийде з цього стану.



Усунення в сільськогосподарському виробництві названих мною проблем може слугувати базою для інтенсифікації розвитку всього АПК. Про більшість цих проблем ми вже говорили, на їх вирішення планувались певні заходи з реформування АПК, ухвалювались відповідні державні і галузеві програми (Слайд №20), але бажаного результату не було досягнуто. Виникає справедливе запитання: Чому?



Мабуть такий стан справ можна пояснити кількома причинами; зокрема, недосконалістю самих програм і низьким рівнем виконавської дисципліни, давньою традицією у ставленні держави до села як до сектору, котрий виживе самостійно, а також відсутністю необхідної політичної волі. Але мабуть, ви погодитесь, що найголовнішим недоліком тих програм була їх нереальність. Вони були спрямовані тільки на усунення наслідків, а не на вирішення самих проблем, тому що основною проблемою розвитку АПК на інноваційній основі є дефіцит необхідних коштів. Зазначені програми передбачали одне джерело фінансування АПК – Держбюджет. Але, як ви знаєте, його можливості досить обмежені, а середньорічний чистий прибуток сільгоспвиробників за останні 3 роки не перевищує 7,5 млрд. грн.

У той же час дефіцит лише обігових коштів в агропромисловому виробництві, без урахування капітальних вкладень (Слайд №21), становить на рік на рівні 100 млрд. грн., зокрема для рослинництва – 57,5 млрд., для тваринництва – 43 млрд. гривень. Якщо згідно з технологічною потребою на гектар ріллі слід витрачати в середньому 4500 гривень, то найсприятливішого пореформеного 2008 року на кожен гектар було інвестовано лише 2370 гривень, удвічі меншими від потреби були й витрати на тваринництво.



Таким чином, вітчизняні сільгоспвиробники в найбільш сприятливі у фінансовому відношенні 2008-2009 роки, змогли задовольнити виконання технологій у рослинництві на рівні 49-53%, а у тваринництві – лише на рівні 37-43%.

У зв'язку з цим сільгоспвиробники змушені спрощувати технології виробництва продукції, часом доводячи їх до примітивізму, типу "посіяв – зібрав".

За результатами визначення потреби сільгоспвиробників для оновлення основних засобів виробництва встановлено, що для рослинництва вона становить 108 млрд. грн., а для тваринництва – 140 млрд. грн. Таким чином, сільське господарство України потребує інвестицій в основні засоби виробництва на рівні 248 млрд. грн. Їх необхідно інвестувати у виробництво протягом найближчих 3-5 років.

^ На думку вчених Академії, крім традиційних бюджетних коштів (Слайд №22), повинні бути додатково залучені і кошти міжнародних валютних інвестицій з Світового банку, Міжнародного валютного фонду і Європейського банку реконструкції і розвитку під державні гарантії для кредитування села. Можливим є і залучення коштів приватних інвестиційних фондів під гарантії Уряду. За рахунок цих джерел можна було б залучати до 80 млрд. грн. на рік.



Принагідно слід зазначити, що вчені вже протягом кількох років пропонують конкретне і стабільне джерело, а саме: ввести обов'язковий збір на товарообіг і сформувати Фонд підтримки українського села шляхом введення спеціалізованого податку на товарообіг у нашій державі в обсязі 1% (тобто податок з продажу). За попередніми розрахунками це дасть змогу щороку залучати до фонду 25-30 млрд. грн. Такий підхід дозволить уникнути негативного впливу інфляції на поповнення фонду.

Не використовуються ще в повній мірі для фінансування розвитку сільського господарства потенційні можливості вітчизняного бізнесу. Але для цього повинні бути введені чіткі правила функціонування аграрного бізнесу з визначенням конкретного періоду їхньої дії.

Окрім того, необхідно ефективно використовувати рефінансування комерційних банків Національним банком України під пільгову ставку для цільового кредитування АПК. За таких умов, за прогнозом вчених, ставки кредитування для сільгоспвиробників могли б бути на рівні 10%.

Стосовно форм фінансування агропромислового виробництва (Слайд №23) , на нашу думку, пряма підтримка має бути, але не всеохоплюючою. Ця форма підтримки повинна бути короткотерміновою і точковою, тобто для вирішення реальних пріоритетів та окремих проблем форс-мажорного характеру.



Сучасний стан економіки України не дозволяє компенсувати сільгосптоваровиробникам певну частку собівартості виробленої ними продукції. Тому пріоритетність направлення левової частки коштів на розвиток АПК повинна бути такою: низькі кредитні ставки, часткова або повна компенсація кредитних ставок, пільгове оподаткування. Причому фінансування АПК повинно здійснюватись через відповідні програми, в яких чітко мають бути визначені пріоритети. Тобто галузі, які мають солідну рентабельність, як наприклад, олійно-жировий комплекс або птахівництво, можна було б сміливо пустити у самостійне "плавання". А от, наприклад, овочівництво, садівництво, молочне скотарство, свинарство, біоенергетика, зрошення самі не зможуть подолати існуючі проблеми.

В той же час до виробництва зерна повинні бути застосовані диференційовані підходи.