А. М. Куліш Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України
| Вид материала | Документы |
- Бюджетний кодекс україни, 1273.03kb.
- Схвалено постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002, 1541.69kb.
- Відомості Верховної Ради України (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) ( Із змінами, внесеними, 1219.13kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2127.28kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2053.21kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2041.1kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2025.37kb.
- Бюджетний кодекс україни, 1982.36kb.
- Бюджетний кодекс україни, 148.97kb.
- Верховною Радою України був прийнятий закон, 334.39kb.
- створення єдиної системи органів досудового слідства сприятиме процесуальній незалежності слідчих, що позитивно відіб’ється на повноті, всебічності та об’єктивності розслідування кримінальних справ;
- створиться чітке розмежування оперативно-розшукової і процесуальної діяльності (адже не існуватиме органу, який поєднуватиме в собі ці дві функції, як, наприклад, міліція);
- позбавлення прокуратури функції досудового слідства дасть їй змогу чіткіше здійснювати нагляд за законністю під час розслідування кримінальних справ;
- створення єдиного органу досудового слідства має підвищити його економічну забезпеченість та певним чином позбавити суперечок, що виникають між правоохоронними органами [366].
Аналізуючи практичну діяльність органів досудового слідства, О.Петриченко вказує, що серед слідчих підрозділів різних правоохоронних органів (навіть одного правоохоронного органу) не існує чіткої взаємодії, допомоги та узгодженості в діяльності. Постійні суперечки між міліцією і прокуратурою є загальновідомими. Причинами таких явищ можна сміливо назвати невдале визначення підслідності кримінальних справ, перевантаження слідчих, боротьбу за статистичні показники, роздрібнення слідчих підрозділів між окремими відомствами. Все це породжує багато негативних явищ [366]. Такий стан не є нормальним, а тому об’єднання слідчих працівників різних відомств в одну загальну структуру певним чином має позбавити досудове слідство цих недоліків. Разом із тим наявність органів контролю (прокуратура, суд) підвищить якість нагляду за законністю під час розслідування кримінальних справ.
Назване обумовлює необхідність розглянути ті пропозиції щодо реформування системи досудового слідства, які мають на меті наблизити закріплені в Конституції України положення до втілення у реальність. Проект Закону України “Про Національне бюро розслідувань”, поданий на розгляд Верховної Ради України народним депутатом Г.Самофаловим, є сьомим за рахунком проектом Закону, який подається на розгляд Верховної Ради України з цією метою. До нього на розгляд Верховної Ради України вже вносилися законопроекти № 4126, 4126-1, № 4126-2 від 21.10.99 р.,
№ 4126-3, 4126-4 від 24.11.99 р., № 4126-Д від 12.06.2000 р., більшість з яких була відхилена парламентом з огляду на те, що вони не містять чітких і однозначних положень щодо мети створення єдиної слідчої структури, її правового статусу, підслідності, підпорядкованості, порядку призначення керівників цього органу тощо, певні їх положення не відповідають окремим нормам Конституції України, а також є внутрішньо суперечливими і такими, що утворюють колізії з іншими законами України.
Законопроект “Про Національне бюро розслідувань”, поданий на розгляд Верховної Ради України народним депутатом Г.Самофаловим, має сім розділів, які містять 28 статей і прикінцеві положення.
У першому розділі (ст. 1-7) викладені призначення і основні поняття Закону, визначення корупції, а також статус, правові засади, принципи організації та діяльності Національного бюро розслідувань, його завдання, повноваження і функції, механізм взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами України, органами місцевого самоврядування, установами та організаціями, а також міжнародного співробітництва у сфері боротьби з корупцією і організованою злочинністю.
Розділ другий містить норми з питань керівництва, кадрової політики Національного бюро розслідувань. Зокрема, статтею 8 пропонується встановити, що Національне бюро є централізованою системою структурних підрозділів. До її складу входять центральний апарат, регіональні бюро, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх підрозділи.
Загальну структуру, чисельність працівників Національного бюро затверджує Верховна Рада України і Президент України за поданням Директора Національного бюро відповідно до пункту 22 статті 85 Конституції України.
Кандидатура Директора Національного бюро пропонується Президентом України, призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України і Президентом України.
Перший заступник і заступники Директора Національного бюро за поданням Директора Національного бюро призначаються на посаду і звільняються з посади Верховною Радою України і Президентом України.
У статтях 10 і 11 законопроекту визначаються порядок утворення, склад колегії Національного бюро, основні принципи добору і формування кадрового складу, а у статтях 12 і 13 порядок прийняття присяги його працівниками, дається перелік їх спеціальних звань. Вказано на те, що особам рядового і начальницького складу Національного бюро забороняється займатися підприємницькою та політичною діяльністю, а також використовувати Національне бюро в партійних, групових чи особистих інтересах.
У розділі III (статті 15-18) розкриваються суть повноважень Національного бюро, його прав і обов'язків, а також прав оперативних підрозділів НБР, осіб рядового і начальницького складу, межі їх компетенції.
Основні положення правового, соціального захисту працівників Національного бюро, їх грошового забезпечення, компенсаційних виплат у разі їх загибелі або каліцтва містяться у статтях 19-22 розділу VI. Передбачається встановити, що особи рядового і начальницького складу Національного бюро під час виконання службових обов'язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом, їхні недоторканність, честь і гідність охороняються законом. Вони користуються правами, пільгами і нормами соціального захисту, встановленими законодавством для працівників правоохоронних органів, їхнє пенсійне забезпечення має здійснюватися відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ".
Статті 23 і 24 даного розділу регламентують межі відповідальності працівників Національного бюро розслідувань під час виконання покладених на них функціональних обов'язків, а також відповідальність посадових осіб за неправомірні дії, що перешкоджають реалізації зазначеними працівниками визначених законом повноважень.
Розділ VIІ (статті 27-28) визначає суб'єктів, які здійснюють контроль за діяльністю Національного бюро відповідно до вимог Конституції України. Ними є Верховна Рада України і Президент України. Нагляд за додержанням законів у діяльності Національного бюро розслідувань мають здійснювати органи прокуратури України.
Розглядаючи проблеми правового регулювання організації та діяльності Національного бюро розслідувань (далі – НБР), передусім слід зупинитися на питанні про доцільність створення такого державного органу, як НБР. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України утворення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади є прерогативою Президента України. Як відомо, Президент України своїм указом № 371 від 24.04.97 р. утворив Національне бюро розслідувань України як центральний орган виконавчої влади. Іншим своїм указом
(№ 1573 від 15.12.99 р.) Президент України ліквідував НБР, яке фактично і не розпочало своєї діяльності, як зазначено в указі “з метою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління”. Таким чином, Президент України фактично відмовився від реалізації ідеї утворення спеціального органу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю і визнав недоцільним функціонування такого органу в сучасних умовах. Отже, питання про створення та функціонування в Україні такого органу, як НБР, Президентом України знято.
Що ж стосується змісту поданого законопроекту, то його аналіз свідчить про те, що він за своїм змістом є практично аналогічним тим законопроектам, що вносилися раніше, і містить ті самі вади. Вважаємо за доцільне звернути увагу на найбільш принципові з них, а також висловити ряд зауважень, які випливають із аналізу змісту розглядуваного законопроекту.
1 Проектом до кінця не визначено правову сутність і правовий статус НБР. У ст. 2 законопроекту зазначено, що НБР “є державним правоохоронним органом, діючим на уставних началах”. Разом з тим без відповіді залишається питання про те, яким саме органом є НБР — військовим чи воєнізованим формуванням або ж звичайним органом виконавчої влади? З одних положень проекту випливає, що НБР не є військовим формуванням (згідно із ст. 14 особи рядового і начальницького складу НБР мають спеціальні звання), з інших - можна зробити висновок, що НБР — це військове формування (ст. 20 — “співробітники Національного бюро користуються пільгами для військовослужбовців”). Разом з тим це питання є ключовим для вирішення багатьох інших принципових питань, що стосуються правового статусу цього органу, його повноважень тощо. Не визначений і правовий статус співробітників НБР, пенсійне забезпечення яких здійснюється як у військовослужбовців, а соціальне — відповідно до законодавства про працю та державну службу (ст. 20). При цьому не враховано, що законодавство про працю відрізняється від законодавства про державну службу.
Запропоноване проектом правове регулювання організації та діяльності НБР не є повним. Воно не передбачає комплексного вирішення усіх правових питань, які виникають у зв’язку з прийняттям зазначеного закону, що створить чисельні неузгодженості та протиріччя між законом про НБР та іншими законами. У результаті цього, по-перше, заблокованою виявиться діяльність самого НБР, по-друге, це буде перешкодою для виконання функції боротьби з організованою злочинністю та корупцією іншими органами. Проект розглядуваного закону має подаватися у пакеті з іншим проектом, який передбачав би внесення до чинного законодавства тих змін та доповнень, які за необхідності випливають з проекту Закону України “Про Національне бюро розслідувань України”. Тільки за такого підходу буде зрозуміло, який саме орган і для чого пропонується утворити, на яких засадах він буде функціонувати, що буде предметом його діяльності тощо.
2 Проектом концептуально не визначено призначення НБР та не зовсім чітко сформульовані завдання цього органу. У ст. 3 проекту зазначено, що завданням НБР є “боротьба з організованою злочинністю, корупцією та іншими злочинами, що становлять підвищену суспільну небезпеку, запобігання цим злочинним проявам, своєчасне їх виявлення і припинення”. Як відомо, корупцію у правовому відношенні утворюють різні за змістом, але єдині за суттю правопорушення (кримінальні, адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові). З проекту не ясно, чи буде НБР “займатися” корупційними діяннями лише кримінального чи й іншого характеру. Не зовсім коректно з правової точки зору вжито термінологічний зворот “цим злочинним проявам”, оскільки організована злочинність є соціально-правовим явищем, а не конкретним злочинним проявом.
Крім того, на сьогодні, як вже зазначалося у попередніх розділах, існує багато правоохоронних органів, до завдань яких входить боротьба з організованою злочинністю і корупцією. Виходячи з цього, незрозумілими є декілька моментів: 1) НБР сама буде здійснювати боротьбу із зазначеними явищами чи буде допомагати (забезпечувати) боротися іншим органам; 2) якщо НБР буде забезпечувати таку боротьбу з організованою злочинністю лише стосовно злочинів, “що становлять підвищену суспільну небезпеку”, то хто ж буде забезпечувати таку боротьбу з організованою злочинністю і корупцією в інших сферах.
3 Встановлений проектом порядок затвердження загальної структури НБР, її чисельності (ст. 8), призначення керівництва НБР (ст. 10 і 11) не відповідає Конституції України і є внутрішньо суперечливим. Відповідно до ст.85, 89, 106 Конституції України ці питання не належать до повноважень Верховної Ради України та Президента України. Нагадаємо, що у своєму Рішенні № 2рп/99 від 2 березня 1999 р. Конституційний Суд України зазначив, що “Верховна Рада України здійснює повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання”. Це ж стосується і конституційних повноважень Президента України, оскільки у п. 31 ч. 1 ст. 106 Конституції України зазначено, що Президент України "здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України".
Статтею 10 проекту визначено, що кандидатура Директора НБР пропонується Президентом України, призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України і Президентом України. Отже, незрозуміло, хто саме повинен призначити Директора або звільнити його. У разі відсутності згоди між Верховною Радою України і Президентом України відсутній механізм усунення цих протиріч і призначення директора НБР. Те саме стосується порядку призначення першого заступника і заступників Директора НБР.
Не відповідають, на наш погляд, Конституції України і положення ст.12 і 14 проекту про те, що Положення про порядок проходження служби в НБР, Положення про спеціальні звання НБР, а також розмір окладів за спеціальними званнями затверджує Верховна Рада України.
Крім того, надто категоричним видається положення про те, що у разі відсутності Директора Національного бюро його обов’язки виконує тільки перший заступник Директора НБР (ст. 10). Адже на практиці може статися так, що посада першого заступника є вакантною або ж перший заступник перебуває на лікуванні, у відрядженні тощо. За таких обставин НБР взагалі може залишитися без керівника, що недопустимо з точки зору організації управління.
4 Одним з найважливіших питань цього законопроекту є питання визначення підслідності НБР. Підслідність — це те ключове питання, без чіткої відповіді на яке не можна визначитися з доцільністю створення певного органу, його компетенцією, а врешті-решт з його концептуальним призначенням. Але проект не визначає чіткої категорії злочинів, розслідування яких належить до підслідності НБР. Визначена проектом категорія злочинів ("злочини підвищеної суспільної небезпеки") не передбачена кримінальним чи іншим законодавством України. За такої ситуації можна прогнозувати постійні спори між НБР та іншими правоохоронними органами про підслідність і неможливість визначити її остаточно.
5 З огляду на міжнародні договори України про правову допомогу, у яких визначається, через які саме органи державної влади здійснюється міжнародне співробітництво з питань боротьби із злочинністю (Міністерство юстиції і Прокуратура України), а також на існування Національного центрального бюро Інтерполу, через яке вирішуються усі питання щодо боротьби із транснаціональною злочинністю, і консулів України, які також мають відповідні повноваження, необґрунтованою видається пропозиція про наявність представників НБР у складі посольств та інших представництв України за кордоном (ч. 2 ст. 7).
6 Непродуманими в юридичному плані є положення ч. 1 ст. 19 проекту, згідно з якими особи начальницького складу та інші працівники НБР можуть підпорядковуватися безпосередньому або прямому начальникові (тут виникає два запитання: 1) питання підпорядкування вирішується за власним вибором чи за вибором начальства?; 2) чи означає це, що відповідні начальники можуть керувати діяльністю або усіх прямих підлеглих або тільки безпосередньо підлеглих?).
7 Немає, на наш погляд, підстав поширювати усі положення ст. 21 проекту на пенсіонерів НБР, а тим більше на осіб, які співробітничають з ним (ч. 5 ст. 21 проекту). Як зазначалося вище, співробітництво з НБР може мати дуже широкий характер. За цією самою нормою виходить, що навіть спеціаліст, який брав участь у ревізії за запрошенням НБР, має однаковий з працівником НБР рівень соціального захисту.
8 Низці положень законопроекту бракує чіткості, однозначності і точності. В окремих випадках вони суперечать одне іншому.
Так, законопроект зовсім по-іншому визначає поняття, які вже визначені законами України. Це стосується, зокрема, ст. 2, де даються відмінні від законів України "Про боротьбу з корупцією", "Про державну службу", Кримінального і Цивільного кодексів України визначення понять: “корупція”, “державний службовець”, “посадова особа”, “особа”, — а також положення частини 6 ст. 12, які не належать до предмета цього закону.
Із ст. 6 проекту неясно, чим відрізняються між собою державні органи, про які йдеться у частинах 1 і 2 цієї статті, із ст. 12 — які ж конкретні вимоги до претендентів на посади у НБР ставляться до громадян України, із ст. 13 — чому працівник НБР не повинен захищати інші соціальні цінності, крім тих, які перелічені у частині 2 Присяги (наприклад, власність, громадську безпеку). Обов’язки НБР, визначені у ст. 15 проекту, мало чим відрізняються від його завдань (див. ст. 3). Положення частини 3 ст. 23 проекту не відповідає його назві. Із ч. 3 ст. 24 проекту випливає, що законом має бути встановлена відповідальність за такі "діяння", як, наприклад, "погроза законним вимогам осіб". Існує і багато інших зауважень до конкретних положень проекту.
9 Викладені у проекті Прикінцеві положення не дозволять чітко і однозначно визначитися з порядком комплектування НБР слідчими. У п. 2 цих положень зазначено, що переведенню до НБР підлягають за їх згодою слідчі ОВС, СБУ та органів прокуратури, які провадять попереднє слідство у справах про злочини, “що становлять підвищену суспільну небезпеку, вчинені організованими групами або пов’язані з корупцією”. На наш погляд, таке формулювання не дозволяє визначитися з тим, хто саме із слідчих зазначених органів підлягає переведенню до НБР, оскільки воно є некоректним з юридичної точки зору — названих у проекті категорій справ чинне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство не передбачає.
10 Роблячи висновок з усього, суб’єктом законодавчої ініціативи утворення такого органу як НБР розглядається як один з найефективніших заходів щодо запобігання організованій злочинності та корупції, насамперед у вищих ешелонах влади. У зв’язку з цим слід зазначити таке.
На нашу думку, саме по собі створення НБР принципово не в змозі кардинально змінити ситуацію у сфері протидії корупції та організованій злочинності. Адже фактично йдеться про застосування у такій протидії тих самих сил та засобів, які сьогодні використовуються спеціальними підрозділами МВС і СБУ. У принциповому плані НБР відрізняє від нині діючих підрозділів два моменти: 1) функціонування його як автономної структури; 2) порядок підпорядкування та призначення і звільнення керівництва. По суті, утворення НБР є фрагментарним рішенням як в системі державного управління загалом, так і в правоохоронній системі зокрема. Посилення антикорупційної діяльності в органах державної влади потребує системного підходу і відповідного комплексу заходів економічного, політичного, правового, організаційного та іншого характеру, у т.ч. реформування системи управління та ідеології державної служби, забезпечення відкритості влади, вдосконалення нормативно-правового регулювання державної служби, певного вдосконалення законодавства про відповідальність за корупційні діяння, виявлення політичної волі з боку політичного керівництва держави.
Аналіз практики застосування, зокрема, антикорупційного законодавства дає підстави для висновку, що основна проблема у цій сфері полягає не у недосконалості законодавчої бази, не у відсутності відповідних організаційних структур, а в недостатньо ефективному застосуванні чинного законодавства та існуючих організаційних структур.
З іншого боку, після прийняття Конституції України, у п. 9 Перехідних положень якої було вказано на доцільність (чи необхідність) сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування, постало як більш нагальне питання створення Слідчого комітету України, незалежність якого гарантувалася б виведенням слідчих з-під контролю МВС, СБУ, ДПА або інших відомств, а ефективність його діяльності, — з одного боку, концентрацією слідчих і оперативно-розшукових сил і новітніх криміналістичних засобів розкриття і розслідування злочинів, спеціалізацією слідчих і оперативних працівників, а з іншого, — добре продуманим механізмом належного контролю за його діяльністю з боку парламенту, президента, прокуратури і суду, інститутів громадянського суспільства, а також високим рівнем правового і соціального захисту працівників Слідчого комітету. Необхідність його створення була задекларована Верховною Радою України ще у 1992 р. при схваленні Концепції судово-правової реформи.
Наприкінці зазначимо, що існуюча на сьогодні система органів дізнання і досудового слідства, незважаючи на застарілість та погане фінансування, діяла досить чітко і виправдовувала себе, а це не можна не враховувати. Саме тому її реформування має відбуватися послідовно і еволюційно, зберігаючи при цьому всі позитивні риси старої системи.
4.3 Організаційно-правове забезпечення боротьби зі злочинністю та корупцією
Злочинність – відносно масове явище всякого суспільства, яке складається із сукупності передбачених кримінальними законами вчинків, скоєних на тій чи іншій території протягом певного часу. Так визначається злочинність багатьма підручниками та навчальними посібниками з кримінології. У наукових працях, виданих в доперебудовні роки, акцент зміщено на класовий зміст та соціальну обумовленість злочинності, що відповідало загальній ідеологічній спрямованості (партійності) всіх суспільних наук того часу [367, с.65-69].
Злочинність як специфічне соціальне явище поряд з особами, які скоїли або схильні вчинити злочин, повинна стати об’єктом соціального контролю. Існує численна література, присвячена визначенню поняття злочинності, характеристиці її суті і функцій, у зв’язку з чим немає необхідності в черговий раз зупинятися на цьому питанні.[368, с.48-49, 369, с.173; 370, с.138-139; 371, с.22; 372, с.152; 373, с.22; 374, с.159; 375, с.37; 376, с.5-15; 377, с.14; 378, с.19].
Традиційно злочинність розглядається як збірне поняття і характеризується як сукупність суспільно-небезпечних діянь, заборонених законом. Автори такої точки зору при цьому часто підкреслюють, що це не просто механічне складання їх кількості, а органічна сукупність таких дій, вчинених в конкретній державі або в окремому її регіоні за конкретний відрізок часу. Вона включає в себе різні види корисливих, насильницьких, необережних, рецидивних та інших одиничних суспільно небезпечних діянь або їх груп, які перебувають між собою в тісному зв’язку і взаємодії.
І.Н. Даньшин підкреслює, що незважаючи на те, що “злочинність в певній мірі складається стихійно (люди, які скоїли злочин, керуються різними мотивами, не переслідують загальних цілей, діють автономно, причиняючи кожний раз шкоду різноманітним суспільним відносинам) вона складає в певному розумінні цілісне утворення”. Тому злочинність розглядається у вигляді відносно самостійної, динамічної, ймовірної системи. Вона має свої властиві форми розвитку, набуває якості об’єктивної реальності. Стереотипи (шаблони) злочинної поведінки існують незалежно від індивідуального стану [379, с.4].
Вплив на злочинність передбачає вирішення таких завдань, які випливають із особливостей об’єкта соціального контролю:
а) виявлення і описання кількісних і якісних закономірностей в розвитку злочинності в країні і в окремих її регіонах;
б) виявлення внутрішніх зв’язків злочинності;
в) виявлення особливостей структури злочинності;
г) аналіз взаємозв’язків між злочинністю і ефективністю діяльності різних суб’єктів профілактики, в першу чергу правоохоронних органів, виконуючих спеціально-кримінологічні попередження злочинності [380, с.12-13].
Аналіз статистичних даних щодо стану злочинності в Україні свідчить, що це надзвичайно динамічна сфера, на яку впливають різноманітні фактори: і стан науково-технічного прогресу, і рівень розвитку економічних відносин, і особливості законодавства. Так, у 2005 році до органів внутрішніх справ надійшло майже 2,4 млн (+ 3,1%) заяв та повідомлень, з яких 485,7 тис. злочинів (на 6,6% менше, ніж у 2004 році), у т.ч. 440,6 тис. (– 7,4 %) загальнокримінальної спрямованості. Зменшилася кількість зареєстрованих умисних убивств (– 12,5 %), тяжких тілесних ушкоджень (– 2,7 %), зґвалтувань (– 4,1 %), крадіжок
(– 20,2%), у т.ч. із квартир (– 17,8 %), злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю (– 14,5 %), у громадських місцях (– 24,8 %), з використанням вибухових речовин (– 7,1 %). Менше скоєно вимагань (– 12,6 %), незаконного обігу зброї
(– 3,8 %), хуліганств (– 6 %), випадків утягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (–17,6%) [381].
Завдяки активізації зусиль міліції більше виявлено фактів шахрайств (+20,3 %), торгівлі людьми (+ 54,3 %) та злочинів, пов’язаних із незаконним позбавленням волі або викраденням людини (+ 3,5 %).
Розкрито 335,3 тис. злочинів, у тому числі 303,9 тис. загальнокримінальної спрямованості, з них 130,3 тис. тяжких та особливо тяжких, 25,3 тис. злочинів минулих років. Відсоток розкриття умисних убивств становив 93,1 %, умисних тяжких тілесних ушкоджень – 82,5 %, вимагань – 82,7 %, розбоїв – 77,6 %.
Зменшилася кількість виявлених організованих груп і злочинних організацій (551, або – 20,7 %) та осіб (2,2 тис,. або – 22,4 %), які вчинили злочини у складі ОЗГ. Органами внутрішніх справ виявлено 35 фактів бандитизму та 19 – створення злочинної організації. Задокументовано та припинено діяльність 37 організованих злочинних груп торговців людьми.
Більше викрито (7,7 тис. або + 38,7 %) скоєних ОЗГ злочинів, у тому числі умисних убивств (73, + 49 %), фактів торгівлі людьми (145, + 14,2 %), хабарництв (101, + 90,6 %), шахрайств з фінансовими ресурсами (89, + 2,5 рази), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (17, + 54,5 %) та злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів (1 тис., + 5,9%). Окрім цього, учасників ОЗГ викрито також у споєнні 351 розбійного нападу, 100 грабежів, 84 вимагань, 84 злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї, 65 – легалізацій (відмивань) доходів, одержаних злочинним шляхом та понад 1 тис. крадіжок.
На виконання вимог Закону України “Про боротьбу з корупцією” працівниками органів внутрішніх справ складено та направлено до суду 2,5 тис. адміністративних протоколів (розглянуто – 2,1 тис.). За фактами корупції порушено 13 кримінальних справ, 1,4 тис. посадових осіб оштрафовано, 33 звільнено або усунуто з посади. До адміністративної відповідальності притягнуто трьох державних службовців I–II категорій, 338 – III–IV категорій, 581 – V–VII категорій.
У сфері економіки виявлено 45,1 тис. (+ 2,1 %) злочинів, у тому числі 23,3 тис. (– 0,2 %) тяжких та особливо тяжких видів. Викрито 3,7 тис. фактів хабарництва, 374 – легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, 7,4 тис. злочинів, пов'язаних із привласненням, розтратою майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем, 8,6 тис. – із використанням бюджетних коштів, 3,5 тис. – у сфері банківської діяльності, у тому числі 1,3 тис. – безпосередньо в банках, 1,5 тис. – у сфері зовнішньоекономічної діяльності, 5,9 тис. – в агропромисловому та 4,1 тис. – паливно-енергетичному комплексах, 3,5 тис. – у сферах приватизації і 615 – високих інформаційних технологій. За закінченими кримінальними справами щодо економічних злочинів встановлено матеріальну шкоду на суму 1,1 млрд. грн., з яких 965,4 млн. грн. (91,3 %) уже відшкодовано.
Виявлено 65 тис. (– 1,1 %) злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Задокументовано 17,1 тис. (+ 2,1 %) фактів збуту наркотиків. Ліквідовано 2,7 тис. (+ 1,3 %) наркопритонів, у т.ч. 1,2 тис. (+ 9,4 %) - для виробництва та виготовлення наркотиків. Викрито 166 (+ 64,4 %) міжнародних каналів надходження в Україну наркотичних засобів. З незаконного обігу міліцією вилучено 20,3 тонни наркотичних засобів.
На території країни зареєстровано 11 тис. злочинів, пов'язаних із незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Вилучено майже 3,1 тис. одиниць вогнепальної зброї, у т.ч. 1,2 тис. нарізної, 410 гладкоствольної, а також 225 саморобних вибухових пристроїв, 1,2 тонни вибухових речовин, 428 гранат та 147 тис. набоїв.
Викрито майже 237,2 тис. осіб, винних у вчиненні злочинів, серед них 157,2 тис. - працездатних, які на час учинення злочину не працювали і не навчалися, 22,8 тис. неповнолітніх, 46,6 тис. громадян, які раніше вже порушували кримінальне законодавство. Знайдено 19,9 тис. злочинців, які переховувалися від слідства і суду.
Як свідчить аналіз, найбільш криміналізованими є бюджетна сфера, де викрито 8,6 тис. злочинів, агропромисловий комплекс – 5,9 тис., паливно-енергетичний комплекс – 4,1 тис., сфера приватизації – 3,5 тис.
Проблема поширеності наркоманії та нелегальне розповсюдження наркотиків охоплює все більш широкі кола нашого суспільства і становить значну загрозу розвитку та добробуту нації. На цей час на обліку міліції перебуває 152,4 тис. наркоспоживачів. За останні 5 років кількість таких осіб зросла у 1,4 рази (у 2001 році – 107,1 тис.). Спеціальні дослідження свідчать, що їх реальна чисельність у декілька разів більша. Найбільш ураженими наркоманією залишаються 7 регіонів України (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Одеська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим і м. Київ), на які припадає більше половини осіб цієї категорії.
У минулому році працівниками міліції викрито 65 тис.
(– 1,1 %) злочинів, пов’язаних з наркотиками, з яких 24,4 тис.
(– 0,9 %) або 37,6 % тяжких та особливо тяжких, що практично на рівні 2004 року.
Встановлено понад 18 тис. (+ 1,6 %) фактів незаконного виробництва, виготовлення, придбання чи збуту наркозасобів, серед яких понад 4,2 тис. вчинених у складі груп, у тому числі припинена діяльність 39 організованих злочинних угруповань наркоділків.
Кількість злочинів, вчинених неповнолітніми та за їх участю, зменшилася на 14,9 %, у тому числі тяжких та особливо тяжких – на 23,3 %. Менше зареєстровано вчинених неповнолітніми вмисних убивств, тяжких тілесних ушкоджень, крадіжок, вимагань, хуліганств та фактів незаконного заволодіння транспортними засобами, незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Спостерігається зменшення кількості неповнолітніх, які вчиняли злочини, у тому числі учнів шкіл, ліцеїв, гімназій
(– 12,3 %) та ПТУ-СПТУ, коледжів і технікумів (– 17,7 %), у стані сп’яніння (– 10,1 %), у групі (– 18,2 %) та тих, які раніше вчиняли злочини (– 14,3 %).
Задокументовано 343 факти схиляння дорослими дітей до вживання наркотичних засобів. Усього на обліках перебуває понад 3,9 тис. дітей, з них 388 – з діагнозом “наркоманія”.
Основні зусилля керівництва міліції громадської безпеки спрямовані на удосконалення організації охорони громадського порядку, підвищення ефективності роботи підрозділів патрульно-постової служби міліції та міліції особливого призначення “Беркут”, які виконують основний обсяг роботи щодо забезпечення правопорядку на вулицях та в інших громадських місцях.
З цією метою реалізується розроблена Міністерством Програма, якою передбачено комплекс заходів з удосконалення організації охорони громадського порядку і безпеки, налагодження співпраці міліції з населенням, підвищення рівня та якості правової допомоги громадянам, створення більш досконалої організаційно-штатної структури міліції громадської безпеки та зміцнення професійного ядра, підвищення кваліфікації особового складу зазначених підрозділів.
З 1 липня 2005 року в усіх регіонах держави запроваджено експеримент щодо спільного несення служби з охорони громадського порядку патрулями міліції громадської безпеки (ПМГБ) у складі працівників ППСМ та ДПС ДАІ. Патрулі міліції громадської безпеки виконують свої функції виключно на службовому автотранспорті, що дозволяє оперативно реагувати на всі криміногенні зміни в умовах вулиці. На сьогодні на території України працює вже 390 таких патрулів, до складу яких залучено 552 працівники ППСМ та 575 - ДАІ, якими додатково перекривається 14,6% території населених пунктів.
Завдяки вжитим заходам у порівнянні з 2004 роком на 24,8 % (з 92 тис. до 69,2 тис.) зменшилася кількість злочинів, учинених у громадських місцях, а їх питома вага у структурі зареєстрованих злочинів загальнокримінальної спрямованості скоротилася з 19,3 до 15,7 %. На 17,8 % (з 57,8 тис. до 47,5 тис.) скоротилася кількість злочинних проявів, учинених на вулицях міст та інших населених пунктів країни. Відмічається позитивна динаміка щодо скорочення кількості зареєстрованих у цих місцях умисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, крадіжок, незаконних заволодінь автотранспортом, хуліганств.
На виконання Указу Президента України “Про ліквідацію Державтоінспекції МВС України” здійснюються заходи щодо створення Патрульної служби МВС України на базі нинішніх підрозділів патрульно-постової та дорожньо-патрульної служб міліції.
Вже розроблено, схвалено Кабінетом Міністрів та найближчим часом буде внесено до Верховної Ради України проект відповідного Закону, який передбачає внесення змін до ряду законодавчих актів України у зв’язку із створенням цієї служби. Розроблено проекти Положення та структури новостворених підрозділів, де визначено їх функції, завдання.
Пропонується встановити чисельність зазначених підрозділів у розмірі 22,1 тис. Вона дозволить майже удвічі збільшити кількість нарядів міліції на вулицях населених пунктів, а щільність перекриття їх території буде становити близько 40 %.
Основними завданнями Патрульної служби стане забезпечення правопорядку на вулицях та в інших громадських місцях, контроль за безпекою дорожнього руху на проїжджій частині. Таким чином, повноваження патрульних будуть суттєво розширені, і тому особливо актуальним зараз є питання їх професійної підготовки, зокрема, відповідної перепідготовки міліціонерів, які увійдуть до її складу. На сьогодні на базі 5 вищих навчальних закладів системи МВС та 25 училищ і навчальних центрів вже пройшли перепідготовку 260 працівників середнього і старшого начальницького складу підрозділів ППСМ і ДПС та понад 1,1 тис. – рядового і молодшого начальницького складу ППСМ. Загалом перепідготовка триватиме до грудня 2006 року.
Нині у державі нараховується понад 13,3 тис. дільничних інспекторів міліції та 2,7 тис. їх помічників. На сьогодні ними особисто розкривається майже кожний третій злочин (27,7 %), зареєстрований у державі. Серед розкритих дільничними злочинів - 139 убивств, 575 розбійних нападів та 3,6 тис. грабежів. Дільничним інспектором складається кожний четвертий адміністративний протокол.
На профілактичному обліку у дільничних інспекторів перебуває 943,3 тис. криміногенних осіб. У середньому одним ДІМ проводиться відповідна робота з 70,6 такими особами [381].
Одним дільничним інспектором міліції в середньому обслуговується 3,5 тис. населення.
За ініціативи Міністерства Президентом України 19 липня 2005 року підписано Указ "Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності", яким започатковано інститут громадських помічників дільничних інспекторів міліції в сільській місцевості. Міністерством затверджено Положення про громадського помічника дільничного інспектора міліції в сільській місцевості, яким передбачено порядок підбору громадських помічників дільничного інспектора міліції, їх основні завдання, права, обов'язки, гарантії особистої безпеки, правовий та соціальний захист, зразок форменого одягу та посвідчення. На них у повному обсязі поширюються права, обов'язки, правові гарантії та соціальний захист відповідно до Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону".
Громадські помічники дільничного інспектора міліції виконуватимуть свої завдання з охорони громадського порядку у форменому одязі, зразки якого розроблено Міністерством, та матимуть при собі спеціальні засоби (газовий балончик, гумовий кийок).
На сьогодні вже працюють понад 13,5 тис. громадських помічників дільничних інспекторів міліції, що становить 99,5 % від передбаченої штатної чисельності.
У 2004 році скоєно 46,5 тис. дорожньо-транспортних пригод (+ 2 %), у яких загинуло 7,2 тис. (+ 3,8 %) та травмовано майже 56 тис. (+ 4,4 %) громадян.
Причин такого становища декілька.
Перше. За останні роки кількість автотранспортних засобів збільшилася майже на 2 млн одиниць (+40 %).
Друге. Не приділяється належної уваги розвитку вулично-дорожньої мережі. Вона за своїми характеристиками не відповідає транспортним потокам. На багатьох ділянках проїзна частина перебуває у критичному стані.
Третє. Низька культура учасників дорожнього руху та лібералізація діючого законодавства. Змінами у 2001 році механізму притягнення порушників до адміністративної відповідальності майже повністю були втрачені реальні важелі впливу на них. Починаючи з цього моменту, в Україні закріпилася стійка тенденція зростання аварійності, а головне – загиблих.
Четверте. На безпеку дорожнього руху негативно впливають проблеми у сфері пасажирських автоперевезень. Із перевірених працівниками міліції понад 200 тис. автобусів та мікроавтобусів кожний шостий експлуатувався з технічними несправностями. Масового характеру набули порушення чинного законодавства у сфері безпеки пасажирських перевезень.
П’яте. Існують недоліки в роботі міліції із забезпечення безпеки дорожнього руху.
На виконання вимог Президента Міністерством внутрішніх справ України здійснюються заходи щодо реорганізації Державтоінспекції та утворення Державної служби безпеки дорожнього руху і патрульної служби. У процесі реорганізації скорочується 8 тисяч штатних одиниць ДАІ, що передаються до патрульної служби, які націлюються на виконанні завдань з охорони громадського порядку та забезпечення безпеки дорожнього руху в громадських місцях, в містах, а також у сільській місцевості. У Державній службі безпеки дорожнього руху створюються підрозділи дорожньої міліції, що будуть нести службу на автомобільних дорогах державного значення і здійснювати регулювально-розпорядчі дії при ускладненнях в дорожній обстановці на вулично-дорожній мережі обласних центрів. При цьому зменшується в 2 рази співвідношення командного складу до інспекторського.
МВС України підготовлений законопроект, основною метою якого є підвищення впливу на дисципліну учасників дорожнього руху з чітким визначенням правових санкцій за вчинені правопорушення та забезпечення належного рівня реалізації прийнятих рішень з адміністративних справ у сфері безпеки дорожнього руху.
Ключові моменти, які передбачені цим законопроектом, – це різке скорочення кількості порушень у сфері безпеки дорожнього руху, за які учасники дорожнього руху притягуються до відповідальності. Залишаються тільки ті порушення, які безпосередньо впливають на аварійність (питома вага їх становить близько 30 відсотків). При цьому підвищується рівень штрафних санкцій. У новому законопроекті пропонується підвищити рівень штрафів за небезпечні порушення до 85-170 грн, а максимальний штраф за повторне керування у стані сп'яніння складатиме 867 грн.
Разом з тим надається можливість працівникам новостворюваних Державної служби безпеки дорожнього руху МВС України та патрульної служби МВС України затримувати посвідчення водія до вирішення питання по суті судом і чітко визначено, в яких випадках це здійснюється.
Крім цього, з метою запобігання зловживанню службовим становищем працівниками Державної служби безпеки дорожнього руху при фіксації порушень правил дорожнього руху передбачається максимальне залучення техніки автоматичної фіксації порушень.
Разом з тим необхідно зазначити, що боротьба з організованою злочинністю сьогодні ускладнюється низкою чинників, які не дозволяють стверджувати про наявність системи ефективного стримування цього негативного явища. Відповідно до інформації Міністерства внутрішніх справ України, поданої до Кабінету Міністрів України (від 27.02.2006 № 2878/Лц), із 146 завдань, виконання яких передбачалося 110 заходами Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки (129 завдань) та 13 заходами постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1120 (17 завдань), реалізовано найбільшу кількість: Міністерством внутрішніх справ України - 37, Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту - 15, місцевими органами виконавчої влади - 11, Міністерством юстиції України (далі - Мін'юстом) - 10. Як зазначено у листі, всі завдання виконано у встановлені терміни та в повному обсязі, за винятком двох, які через недостатнє фінансування з держбюджету виконано не в повному обсязі, а саме:
- 2.4 - не завершено створення Державної автоматизованої дактилоскопічної уніфікованої пошукової системи "Калина";
- 109 - не видано підготовлений Інститутом держави і права імені В.М. Корецького підручник з кримінології.
Проте перевіркою встановлено, що при повному виконанні заходів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1120, заходи Комплексної програми виконані не повністю.
Так, підпунктом 2 заходу 2 Комплексної програми передбачалося створення інформаційно-пошукової системи ведення обліку автотранспортних засобів під час їх реєстрації "Автоексперт", сумісної з інформаційними системами "Автомобіль", "Угон" і "Документ". Виконавець - МВС. Термін виконання 2001-2002 роки.
За інформацією МВС, поданою Уряду, у 2002 році інформаційно-пошукова система (ІПС) "Автоексперт" пройшла апробацію і введена в дію наказом МВС від 01.10.2002 № 985 отже зазначений захід вважається виконаним ще з 2002 року [140].
Створенням ІПС "Автоексперт" передбачалося запровадити систему автоматизованого обліку автомототранспортних засобів (далі - АМТ), які проходять експертний огляд (дослідження, експертизу). Вона мала поєднати два головні завдання: ведення повного обліку АМТ, які проходять експертний огляд (дослідження, експертизу), та створення банку даних АМТ із зміненими ідентифікаційними позначеннями.
Перевіркою встановлено, що зазначеним наказом ця система в дію не вводилася. Цим наказом передбачалося вжити невідкладних заходів щодо забезпечення експертних підрозділів інформаційно-пошуковими системами "Автоексперт" та організувати їх ефективне використання. За інформацією МВС створення цієї системи здійснювалося децентралізовано власними силами обласних управлінь МВС окремо у кожному регіоні без ув'язування з існуючими в міністерстві аналогічними системами та системами інших областей. При цьому в таких областях як Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька та Луганська, інформаційно-пошукової системи "Автоексперт" взагалі не встановлено. У шістнадцяти регіонах встановлені системи "Автоексперт" є несумісними з системами "Автомобіль", "Угон" і "Документ" всупереч вимогам Комплексної програми.
Отже, внаслідок відсутності в МВС єдиних послідовних комплексних підходів до створення інформаційно-пошукової системи "Автоексперт" як цілісної інформаційної системи пошуку, сумісної з іншими системами, зазначену систему не запроваджено, незважаючи на те, що на її створення витрачено 127,8 тис грн., з яких 91,8 тис. грн - бюджетні кошти.
Це не дозволило:
- оперативно інформувати про наявність в банку даних автомототранспортних засобів із зміненими ідентифікаційними позначеннями (у т.ч., які знаходяться в розшуку, під арештом тощо);
- отримувати необхідну інформацію щодо результатів експертного огляду конкретного АМТ в будь-якому пункті експертного огляду;
- формувати по одному реквізиту АМТ або будь-якій їх комбінації відповідні реєстри з викладкою статистичних даних щодо форм та методів підробок їх ідентифікаційних позначень;
- вести облік роботи експертів у пунктах експертного огляду АМТ за визначений період часу та коштів за виконані експертні роботи;
- роздруковувати довідки про результати експертного огляду АМТ єдиного зразка.
Аналогічно, не було створено державну автоматизовану дактилоскопічну уніфіковану пошукову систему "Калина", передбачену цим самим заходом.
Внаслідок цього не було забезпечено створення єдиного інформаційного банку даних дактилоскопічної інформації, що не дозволило:
- оперативно надавати відповідну інформацію на запити зацікавлених органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів, державних установ тощо;
- забезпечувати оброблення дактилоскопічної інформації, яка ставиться на облік.
Це погіршує процес ідентифікації людей, осіб невпізнаних трупів, розкриття та розслідування злочинів.
Заходом 45 Комплексної програми доручалося вживати скоординованих заходів для забезпечення зменшення заборгованості перед державним бюджетом великих стратегічно важливих для економіки підприємств, своєчасно викриваючи зловживання з боку посадових осіб цих підприємств. Проте інформація, яка б підтверджувала вжиття Генпрокуратурою, ДПА, СБУ, МВС скоординованих заходів, спрямованих на забезпечення виконання цього питання, в МВС відсутня. У щорічній узагальненій інформації Уряду лише наведені дані про результати проведених підрозділами податкової міліції оперативно-розшукових заходів щодо стягнення коштів з підприємств-боржників, кількості порушених кримінальних справ та прийнятих рішень про застосування адміністративного арешту активів підприємств-боржників. У той самий час, за даними Державної податкової адміністрації України, заборгованість перед державним бюджетом окремих стратегічно важливих для економіки підприємств зросла, зокрема: НАК "Нафтогаз України" - з 3956,1 млн грн (на 01.01.2003) до 4931,4 млн грн. (на 01.01.2006); ДП "Ровенькиантрацит" - з 493,9 млн грн. ( на 01.01.2005 ) до 551,3 млн грн. ( на 01. 01. 2006 );
ДП "Свердловантрацит" - з 215 млн грн (на 01.01.2005) до 249,7 млн грн (на 01.01. 2006); ДП "Львіввугілля" - з 134,1 млн грн (на 01.01.2005) до 193,4 млн грн (на 01.01.2006) [140].
А всього, за результатами аудиту, встановлено, що невиконаними залишилися не 2 заходи, як це зазначено в узагальненій інформації Урядові, а 18. Крім того, 6 заходів виконано із запізненням визначених програмою строків.
Аналогічно, проект Державної програми соціальної адаптації осіб, що звільняються з місць позбавлення волі, який Державний департамент України з питань виконання покарань повинен був розробити до кінця 2001 року, фактично розроблено також у 2004 році.
Водночас, інструкцію щодо реєстрації заяв і повідомлень про злочини в установах кримінально-виконавчої системи, розроблення і введення в дію якої передбачалося Державному департаменту України з питань виконання покарань до кінця 2001 року (п. 8 Комплексної програми), введено наказом цього департаменту від 05.07.2000 № 117, тобто ще до затвердження Комплексної програми.
Таким чином, прорахунки і непослідовність розробників Комплексної програми ще на стадії опрацювання проекту сформували передумови до формального відношення відповідальних виконавців до її впровадження.
Крім того, окремі завдання Комплексної програми мали виключно відомчу спрямованість, внаслідок чого відповідальні за їх виконання міністерства і відомства, у тому числі МВС, звітували в основному саме про свою роботу, без врахування зробленого іншими співвиконавцями.
Стосовно заходу 28, яким передбачалося проводити з правоохоронними органами іноземних держав скоординовані спільні дії, пов'язані з викриттям та знешкодженням організованих злочинних угруповань, виконання якого покладалося на 6 виконавців, було прозвітовано перед Урядом лише про заходи СБУ, яка визначена основним виконавцем.
Аналогічно, стосовно заходах 25, 36, 50, 80, виконавцями яких є 3-4 міністерства і відомства, надано інформацію виключно про діяльність МВС (основний виконавець).
При цьому надана відповідальними виконавцями до МВС інформація для узагальнення мала вигляд річного звіту основного виконавця про здійснену ним роботу, без врахування даних попередніх років та аналізу ефективності запроваджених заходів.
У свою чергу, Міністерством внутрішніх справ України зазначена інформація подавалася до Уряду також лише за звітній рік без узагальнення проведеної роботи протягом всього періоду, починаючи з 2001 року, та без ув'язування поданої інформації з даними попередніх звітних періодів і аналізу отриманих результатів.
Таким чином, задіяна Кабінетом Міністрів України система управління програмою, яка передбачала механічне зведення МВС отриманих даних, не давала змоги самому ж Уряду оцінити конкретний вклад кожного із співвиконавців у реалізацію заходів Комплексної програми, здійснити об'єктивний і повний аналіз реального стану їх виконання та впливу запроваджених профілактичних заходів на рівень злочинності.
Згідно із звітними даними на виконання заходів Комплексної програми протягом 2001-2005 років було спрямовано 8651,9 млн грн або 89,4 % від загальної розрахованої потреби, у тому числі коштів:
− державного бюджету на суму 8435,6 млн грн або 97,5 % від обсягів фактично спрямованих коштів;
- місцевих бюджетів на суму 209,6 млн грн або 2,4 %;
- з інших джерел на суму 6,8 млн грн або 0,1 відсотка.
Із загальної суми фактично виділених коштів спрямовано:
- міністерствами, відомствами, бюджетними установами - 8098 млн грн з державного бюджету (93,6 % від загальної суми виділених коштів);
- місцевими органами виконавчої влади - 553,9 млн грн (6,4 % від загальної суми виділених коштів), з яких 337,6 млн. грн з державного бюджету, 209,5 млн грн - місцевого бюджету, 6,8 млн грн - з інших джерел.
Наведені дані свідчать, що міністерствами, відомствами, бюджетними установами із державного бюджету на виконання заходів Комплексної програми спрямовано 99,8 % (8098 млн. грн.) коштів, необхідних за їх розрахунками для повного виконання програмних завдань (8115 млн гривень). Місцевими органами виконавчої влади на ці цілі спрямовано 35,5 % (553,9 млн грн) від розрахункової потреби (1559,5 млн грн ).
Із 37 міністерств, відомств, установ та організацій, задіяних у виконанні Комплексної програми, кошти на фінансування її заходів передбачали тільки сім, із них:
- Міністерство внутрішніх справ України - 8003,7 млн грн або 98,8 % від загальної суми, залученої міністерствами і відомствами із державного бюджету;
- Служба безпеки України - 83,4 млн грн або 1 %;
Відповідно до звітів про обсяги спрямування бюджетних коштів на виконання Комплексної програми, наданих Міністерством внутрішніх справ України до Мінекономіки, протягом 2001-2005 років МВС витратило на реалізацію програмних завдань 8003,8 млн грн за бюджетними програмами 1001050 "Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку", 1001160 "Забезпечення заходів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України" та 1001180 "Забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей, охорони приміщень суду, громадського порядку під час здійснення правосуддя".
Водночас, аналіз касових видатків, здійснених МВС за цими бюджетними програмами протягом п'яти років, свідчить, що в зазначеній загальній сумі були враховані кошти, які виділені МВС на оплату: праці працівникам органів внутрішніх справ, комунальних послуг, продуктів харчування, оренди та експлуатаційних послуг, поточного ремонту, субсидій та трансфертів, капітальних видатків.
Таким чином, в результаті занадто загального характеру передбачених програмою завдань і відсутності в ній чітких критеріїв фінансування в загальну звітну суму коштів (8003,8 млн грн), показану МВС як спрямовану на виконання заходів Комплексної програми, увійшли видатки, пов'язані з поточною діяльністю центрального органу виконавчої влади і які здійснювалися за всіма державними цільовими програмами, що виконувалися протягом цього періоду міністерством.
Перевіркою, проведеною в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, встановлено, що відповідно до пунктів 4 та 14 Тимчасового положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Уряду від 06.05.2000 № 761, контроль за виконанням органами виконавчої влади Комплексної програми було покладено на Управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - Управління).
Результати перевірки свідчать, що зазначений контроль здійснювався Управлінням шляхом складання доповідних записок на ім'я першого віце-прем'єр-міністра України на підставі отриманої від МВС щорічної інформації про стан виконання заходів Комплексної програми.
Доповідні записки за змістом лише стисло повторювали щорічну інформацію, наведену у звітах МВС, і тому не оцінювали фактичний стан виконання того чи іншого заходу та вклад кожного з виконавців у їх реалізацію. Зазначена в них інформація надавалася без ув'язування з даними попередніх років та використанням бюджетних коштів.
За п'ять років впровадження Комплексної програми Урядом тричі розглядалося питання щодо стану її виконання:
- на виконання вимог п. 10 Указу Президента України від 18.02.2002 № 143 "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" було розглянуто стан виконання Комплексної програми за 2001 рік та перше півріччя 2002 року, на підставі чого прийнято постанову від 17.08.2002 № 1120 "Про стан виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки", в якій наведено аналіз стану виконаних завдань та оцінку їх впливу на рівень злочинності в країні, а також передбачено виконання ще 13 заходів, спрямованих на реалізацію завдань Комплексної програми;
- двічі на засіданнях Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності (в серпні 2003 року та в лютому 2004 року) на виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України від 11.06.2003 № 327-р "Про забезпечення виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України" та від 11.02.2004 № 65-р "Про проведення моніторингу виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади найважливіших актів законодавства та завдань у першому півріччі 2004 року".
За ініціативою Секретаріату Кабінету Міністрів України, одним з основних завдань якого є організація проведення органами виконавчої влади моніторингу соціально-економічного стану та, у разі потреби, розроблення пропозицій щодо коригування урядової політики, питання щодо стану виконання Комплексної програми Урядом не розглядалися.
Крім того, внаслідок відсутності аналізу здійснених протягом впровадження Комплексної програми заходів, змін та доповнень до неї Урядом не вносилося, незважаючи на певні зміни у тенденціях правопорушень протягом останніх років.
Так, протягом 2000-2004 років органами державної статистики України за підтримки Міжнародної організації праці та Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) проводилися соціально-демографічні обстеження з питань базової захищеності населення, результати яких у 2004 році характеризували соціально-економічну захищеність 18,4 млн осіб або 38,9 %, від загальної кількості населення України.
Оцінюючи, наскільки почувають себе соціально захищеними, більшість респондентів (45,8 %) відповіли, що вважають себе мало захищеними, 19,2 % - зовсім не захищеними, 22,4 % - частково захищеними, 10,9 % - не змогли визначитися, і лише 1,7 % респондентів почувають себе повністю соціально захищеними.
Результати обстеження, проведеного органами державної статистики України, свідчили про недостатню обізнаність населення України про роботу правоохоронних органів, а також недовіру до їх роботи. Майже половина респондентів зовсім не змогли визначитися щодо відповіді відносно оцінки роботи органів прокуратури, податкової міліції та судів. Оцінити роботу міліції у своїй місцевості не змогли 20,5 % респондентів.
Листом від 06.06.2003 № 05-04-6/15 Державний комітет статистики України направив узагальнену інформацію про результати цього обстеження віце-прем'єр-міністру України, а також листом від 03.09.2003 № 05-1/1-6/23 - до Адміністрації Президента України.
Однак за результатами цих соціально-демографічних обстежень населення відповідні заходи Комплексної програми Урядом не коригувалися.
Комплексною програмою визначено, що досягненню її мети сприятимуть заходи, спрямовані на створення атмосфери суспільної нетерпимості до злочинності; ослаблення дії криміногенних факторів; припинення зрощування кримінальних структур з органами державної влади, дальшого поширення і консолідації організованої та інших, найбільш небезпечних форм злочинності; недопущення втягнення у злочинну діяльність нових соціальних груп, особливо неповнолітніх; витіснення злочинності з окремих сфер суспільного життя; викорінення корупції, зменшення кримінального тиску на економічні відносини; створення надійних перешкод посиленню кримінального насильства; обмеження незаконного обігу зброї, наркотичних засобів, кримінальних проявів пияцтва і алкоголізму, проституції та інших супутніх для злочинності явищ.
Разом з тим результати проведеного аудиту виконання Комплексної програми свідчать про те, що фактично вжиті заходи виявилися неефективними, тому зазначених цілей досягнути не вдалося.
У результаті посилення профілактичного впливу на злочинність впровадженням Комплексної програми очікувалося* досягнути ряд пріоритетних цілей, аналіз фактичного стану яких показав таке:
• Зниження рівня злочинності, ослаблення суспільної напруги, викликаної її впливом.
Дані Держкомстату України, що характеризують рівень злочинності за період виконання Комплексної програми, наведено в таблиці 1.
Таблиця 1 - Кількість зареєстрованих злочинів, виявлених осіб, що підозрювалися у скоєнні злочинів, засуджених осіб в Україні у 2001-2005 роках
| Рік | Кількість зареєстрованих злочинів, тис. | Кількість підозрюваних осіб, тис. | Кількість засуджених осіб, тис. |
| 2001 | 519,2 | 293,6 | 202,6 |
| 2002 | 464,6 | 277,4 | 194,2 |
| 2003 | 571 | 267,8 | 201,1 |
| 2004 | 532 | 267,5 | 204,8 |
| 2005 | 495,1 | 241,7 | 176,9 |
| Всього | 2581,9 | 1348 | 979,6 |