А. М. Куліш Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України
| Вид материала | Документы |
- Бюджетний кодекс україни, 1273.03kb.
- Схвалено постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002, 1541.69kb.
- Відомості Верховної Ради України (ввр), 2001, n 37-38, ст. 189 ) ( Із змінами, внесеними, 1219.13kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2127.28kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2053.21kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2041.1kb.
- Бюджетний кодекс україни, 2025.37kb.
- Бюджетний кодекс україни, 1982.36kb.
- Бюджетний кодекс україни, 148.97kb.
- Верховною Радою України був прийнятий закон, 334.39kb.
Після проголошення незалежності України почалася розбудова всіх державних органів країни, у тому числі і органів внутрішніх справ. 20 грудня 1990 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про міліцію” [212].
Організаційно-функціональна побудова міліції базується на принципах територіаальності і спеціалізації. Міліція України є складовою частиною органів внутрішніх справ України, очолюваних Міністерством внутрішніх справ України. Структуру міліції України (згідно ст. 7 Закону України “Про міліцію”) складають підрозділи кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, місцевої міліції, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції [212].
Відповідно до ст. 2 Закону основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.
Законом визначається, що правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, згаданий Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Закон України від 4 березня 2004 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” доповнив Закон України “Про міліцію” ст. 71 «Місцева міліція», в якій законодавчо закріпив завдання, склад та організаційні засади діяльності місцевої міліції [273].
Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” визначає завдання оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів, у тому числі і органів внутрішніх справ, а саме: пошук і фіксацію фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави [222].
Стаття 3 зазначеного Закону визначає, що правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, згаданий Закон, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, закони України про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки, Прикордонні війська, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, державний захист працівників суду і правоохоронних органів, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна [222].
У сучасному законодавстві України систематизуючими нормативними актами щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю та корупцією як установи публічного права можна вважати закони України від 30 червня 1993 р. “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю [274] та від 5 жовтня 1995 р. “Про боротьбу з корупцією” [275].
Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю.
Основними завданнями цього Закону є: створення загальних правових і організаційних засад у сфері боротьби з організованою злочинністю, сприяння її попередженню та ліквідації; визначення системи державних органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю та їх взаємовідносин; встановлення повноважень спеціальних державних органів по боротьбі з організованою злочинністю та спеціальних заходів, що здійснюються ними; встановлення обов’язків інших державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю; правове забезпечення фінансових, матеріально-технічних та інших умов, необхідних для боротьби з організованою злочинністю; забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю.
Статтею 5 Закону визначається система органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю. До них відносять і спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, діяльність яких регламентується цим Законом [274].
У зв’язку з соціальними, переважно економічними та політичними, змінами в суспільстві виникла необхідність формування у складі комплексних заходів щодо боротьби з організованою злочинністю правової установи – боротьби з корупцією.
Закон України “Про боротьбу з корупцією” визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Цим Законом визначено органи, які ведуть боротьбу з корупцією і серед них - відповідні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України [275].
На нашу думку, вищезазначені чинні законодавчі акти вже не відповідають реаліям сьогодення щодо реформування, розвитку та діяльності органів внутрішніх справ України. Тому законодавцю необхідно, на нашу думку, внести зміни і доповнення або прийняти у новій редакції такі закони України, як: “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про боротьбу з корупцією” та прийняти Закон України “Про органи внутрішніх справ”.
Правовими засадами розбудови та діяльності органів внутрішніх справ є також укази Президента України. Президент України своїм Указом від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000 затвердив Положення про Міністерство внутрішніх справ України. Положенням визначається, що Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним (провідним) органом виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів.
Згідно з цим Положенням основними завданнями МВС України є: організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вживання заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійснення на договірних засадах охорони майна усіх форм власності; визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства; підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу [276].
Указ Президента України від 22 січня 2001 р. № 29/2001 “Про утворення місцевої міліції” визначає, що місцева міліція утворюється органами місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим із Міністерством внутрішніх справ України, на базі підрозділів дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції України, патрульно-постової служби та служби дільничних інспекторів міліції і утримується за рахунок коштів місцевого бюджету.
Місцева міліція виконує свої завдання у взаємодії з іншими підрозділами внутрішніх справ, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, громадськими формуваннями з охорони громадського порядку [277].
Виходячи з необхідності подальшого вдосконалення системи та структури правоохоронних органів, підвищення ефективності їх діяльності з утвердження і забезпечення прав та свобод громадян, зміцнення законності і правопорядку відповідно до п. 28 ст. 106 Конституції України [2] Указом Президента України від 17 січня 2001 р. № 17/2001 утворено Комісію з питань реформування правоохоронних органів в Україні як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.
Основними завданнями цієї Комісії є: здійснення аналізу організації та практики діяльності правоохоронних органів в Україні та іноземних державах; підготовка пропозицій щодо вдосконалення та оптимізації системи правоохоронних органів в Україні, їх структури, організації діяльності з урахуванням загальновизнаних міжнародних норм і стандартів; організація підготовки та розгляд проектів законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, програм, заходів з питань удосконалення організації та діяльності правоохоронних органів, координації їх роботи щодо посилення боротьби із злочинністю, корупцією, захисту прав і свобод громадян [278].
Ще одним із правових чинників, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ, є постанови Кабінету Міністрів України. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 510 було створено Державну службу боротьби з економічною злочинністю та затверджено Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю [279].
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 р. № 502 було створено кримінальну міліцію у справах неповнолітніх та затверджено Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх [280].
З метою підвищення ефективності діяльності системи Міністерства внутрішніх справ, спрямованої на боротьбу зі злочинністю, охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки Постановою від 24 квітня 1996 р. № 456 Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ. Головним завданням Концепції є визначення на основі наукового аналізу сучасних і прогнозованих тенденцій розвитку соціально-економічної та криміногенної обстановки в суспільстві, шляхів оптимізації діяльності системи Міністерства внутрішніх справ з метою максимального забезпечення ефективності її функціонування [281].
Можна зробити висновок, що правовою основою діяльності органів внутрішніх справ України є: Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, рішення місцевих органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх компетенції, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Конституція України цілою низкою статей, зокрема розділом другим “Права, свободи і обов’язки людини і громадянина” [2], ставить високі вимоги до функціонування правоохоронних органів, у тому числі і органів внутрішніх справ, хоча у тексті Конституції ці органи прямо не зазначаються. Підвищення рівня злочинності ставить перед органами внутрішніх справ нові завдання і вимагає визначення стратегічних напрямів їх діяльності, пошуку підходів до організації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, які б відповідали сучасній обстановці та тенденціям їх розвитку на перспективу.
У зв’язку з цим особливої значущості набувають укладання багатосторонніх угод між МВС України та МВС зарубіжних країн і реалізація положень цих угод. Це стосується і положень Угоди про співробітництво міністерств внутрішніх справ у сфері боротьби з організованою злочинністю від 17 лютого 1994 р. (багатостороння угода між МВС країн, що входять у СНД), згідно з якими: виражаючи заклопотаність зростанням злочинності в організованих формах як у національному, так і в міжнародному масштабах, діючи у межах своєї компетенції та з дотриманням законодавства і міжнародних договорів своїх держав, Сторони Угоди зобов’язуються на основі положень цієї Угоди співробітничати у справі попередження, виявлення, припинення та розслідування злочинів, що здійснюються організованими групами. Співробітництво здійснюється, зокрема, у таких формах, як планування і здійснення скоординованих заходів, проведення спільних наукових досліджень проблем боротьби з організованою злочинністю, що становлять взаємний інтерес. При цьому Сторони Угоди прагнутимуть забезпечити, у тому числі шляхом взаємних консультацій, розроблення єдиних підходів до нормативно-правової регламентації питань боротьби з організованою злочинністю [282, с. 1-2].
Співпраця правоохоронних органів, особливо у рамках двосторонніх та багатосторонніх угод, з метою попередження і припинення транснаціональної злочинності, особливо у зв’язку із зростанням терористичної загрози у світі, терористичних нападів, вживання заходів щодо осіб, винних у їх скоєнні, визнана одним із головних аспектів міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Крім зазначеного аспекту, міжнародне співтовариство у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією передбачає також вживання до надання статусу біженця належних заходів згідно з національним законодавством і міжнародним правом, включаючи міжнародні стандарти у галузі людини, для того, щоб особи, які шукають притулку, не планували терористичних актів, не сприяли їм і не брали участь в їх скоєнні; вживання вичерпних заходів щодо встановлення джерел фінансування транснаціональної злочинності, зокрема, терористичних актів, негайного їх припинення і попередження у подальшому; відпрацювання єдиної державної системи обліку осіб, щодо яких одержано оперативні дані про наміри здійснення ними терористичних актів або причетність до них, забезпечити постійний обмін такою інформацією та досвідом спецпідрозділів нашої держави із спецпідрозділами зарубіжних країн, стажування та навчання за кордоном працівників таких спецпідрозділів правоохоронних органів України; прискорення приєднання України до міжнародних угод і конвенцій у галузі боротьби з організованою злочинністю і, зокрема, ратифікації Європейської Конвенції з припинення терористичних дій та Міжнародної Конвенції, спрямованої на припинення терористичних бомбувань (1977 р.) (першу Україна не ратифікувала, у другій Україна не є її стороною); підвищення ефективності виконання судових доручень, що випливають з угод про взаємну правову допомогу, особливо якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими у складі організованих злочинних груп, сприяння отриманню під час кримінальних переслідувань доказів, забезпечення їх безпосередньої передачі на прохання зацікавленої сторони у справах, що не терплять зволікання; продовження роботи з відпрацювання конкретних форм та методів взаємодії, у тому числі із застосуванням комп’ютерних технологій, між службами МВС, СБ, податкової міліції ДПА України, НЦБ Інтерполу та відповідними структурами зарубіжних країн у боротьбі з проявами транснаціональної організованої злочинності, наркобізнесом та “відмиванням” грошей, одержаних злочинним шляхом; вирішення організаційних питань щодо входження України до міжнародних організацій, насамперед структур ООН, Ради Європи, СНД, що координують практичну діяльність та наукові дослідження у сфері боротьби з організованою злочинністю та корупцією [283, с. 23-24].
Особливість правового статусу органів внутрішніх справ у системі правоохоронних органів зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається основний тягар боротьби зі злочинністю та роботи з профілактики й запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної політики боротьби зі злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики суверенної і незалежної України. Крім того, органи внутрішніх справ найчисленніші серед правоохоронних органів України.
Однак, в юридичній науковій та навчально-методичній літературі ще не вироблений єдиний підхід до розуміння як самого поняття "органи внутрішніх справ", так і до їх системи. Переважно ця категорія розкривається через характеристику однієї зі сфер діяльності держави – "внутрішні справи" [284, с. 11-21] або в управлінському аспекті через структурну побудову Міністерства внутрішніх справ України [285, с. 33]. На нашу думку, поєднання двох вищезазначених підходів, а також дотримання обґрунтованої у попередньому розділі дисертаційного дослідження структури правового статусу правоохоронного органу дає змогу сформулювати поняття та визначити систему органів внутрішніх справ України. Так, до сфери органів внутрішніх справ держави відносять групу суспільних відносин, які пов'язані з захистом прав, свобод та законних інтересів особистості, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань; попередженням та припиненням злочинів та інших правопорушень; здійсненням оперативно-розшукової діяльності, досудового слідства; забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійсненням ліцензійно-дозвільної діяльності (надання ліцензій на приватну детективну та охоронну діяльність, надання ліцензій на отримання, зберігання зброї тощо); охороною власності на договірних засадах тощо [286, с. 11].
Відповідно до внутрішньої сфери діяльності держави основними завданнями органів внутрішніх справ є:
- забезпечення охорони громадського порядку і громадської безпеки;
- розкриття та розслідування злочинів, розшук злочинців;
- забезпечення безпеки дорожнього руху;
- охорона прав, свобод і законних інтересів особи, підприємств, установ та інших організацій від протиправних посягань незалежно від форм власності;
- участь у розробленні та реалізації державної політики боротьби зі злочинністю;
- визначення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ.
Реалізації поставлених завдань здійснюється у межах функцій органів внутрішніх справ. Під функціями слід розуміти основні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у процесі вирішення поставлених перед ними завдань, тобто функції органу внутрішніх справ охоплюють сукупність методів, способів, прийомів, дій, за допомогою яких виконуються завдання і досягаються цілі, що ставляться перед органами внутрішніх справ. Кожна з функцій органів внутрішніх справ конкретизується у функціях його структурних підрозділів, а функції структурних підрозділів розподіляються у формі функціональних обов'язків кожного окремого працівника підрозділу. Таким чином, функції органів внутрішніх справ проявляються і реалізуються в повсякденній діяльності органу в цілому, окремих його підрозділів і працівників при виконанні поставлених перед ними завдань. Сукупність функцій усіх підрозділів апарату управління органів внутрішніх справ становить їх функціональну структуру. Функції органів внутрішніх справ за значенням завдань, для виконання яких вони здійснюються, можна поділити на три групи: основні, забезпечувальні і функції загального керівництва [33, с. 61-62].
До основних функцій (напрямків діяльності) органів внутрішніх справ належать:
- гарантування особистої безпеки особи, захист її прав, свобод і законних інтересів, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань;
- організація та забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки;
- організація та забезпечення безпеки дорожнього руху в містах та інших населених пунктах, а також на магістральних шляхах;
- здійснення оперативно-розшукової діяльності;
- проведення дізнання та попереднього слідства у кримінальних справах, що входять до їх компетенції;
- профілактика правопорушень;
- дозвільно-ліцензійна діяльність;
- нагляд за особами з антисоціальною поведінкою, які перебувають на обліку;
- нагляд і контроль за додержанням правил перевезень екологічно небезпечних вантажів;
- захист власності від злочинних посягань.
На міліцію також покладається обов'язок надання соціальної та правової допомоги населенню та сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них завдань [212].
Для виконання вищезазначених завдань та функцій у сфері внутрішніх справ державою створено відповідний орган – Міністерство внутрішніх справ України, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство внутрішніх справ України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів (ст. 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України) [276]. За цим положенням до системи Міністерства внутрішніх справ України за функціональною ознакою можна віднести такі органи внутрішніх справ України: міліцію, внутрішні війська та підрозділи державного пожежного нагляду. Проте за Указом Президента від 17 січня 2003 року № 47/2003 "Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій" Державний департамент пожежної безпеки передано Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, що свідчить про вилучення із завдань (функцій), які покладаються на Міністерство внутрішніх справ України, діяльності із забезпечення пожежної безпеки. Таким чином, починаючи з 17 січня 2003 року завдання забезпечення пожежної безпеки не належить до предмета ведення Міністерства внутрішніх справ України і відповідно органів внутрішніх справ України [288]. 18 серпня 2003 року Президентом України з метою звільнення Міністерства внутрішніх справ України від невластивих йому функцій прийнято рішення про перетворення внутрішніх військ у невійськове формування з правоохоронними завданнями та функціями. Функції внутрішніх військ з конвоювання осіб, яких тримають під вартою, підсудних, засуджених до позбавлення волі, та з охорони їх під час судових засідань передаються Державному департаменту з питань виконання покарань. Процес перетворення внутрішніх військ у невійськове формування планувалось завершити до кінця 2004 року [289]. Прийняття відповідного указу свідчить про реалізацію державної політики з реформування та оптимізації структури і діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Указ спрямований на подальші уточнення та конкретизацію поточних і перспективних завдань Міністерства внутрішніх справ України, на зосередження зусиль органів внутрішніх справ на забезпеченні внутрішнього правопорядку, на захисті прав і свобод людини.
Вибір стратегічних цілей і пріоритетів розвитку та вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ – це вибір конкретних моделей їх соціальної, правової та організаційної орієнтації в суспільстві. Реформуючи систему органів внутрішніх справ України, необхідно відмовитись від уже застарілої моделі етатизованих органів внутрішніх справ й спробувати впровадити в життя іншу модель - модель соціалізованого типу, основним механізмом функціонування якої є, з одного боку, реальне обмеження міліцейської присутності колом охорони громадського порядку і суспільної безпеки соціуму, з іншого – використання примусу лише як засобу ефективного обслуговування соціуму.
Переходячи до висвітлення правового статусу Служби безпеки України, зазначимо, що це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України (ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України") [199].
На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входять попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України [199].
Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації. Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України. Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини є неприпустимим і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Орган Служби безпеки України у разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов'язків прав чи свобод людини повинен вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.
Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов'язана дати їм письмові пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів Служби безпеки України.
Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.
Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.
Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, при Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр. Положення про Антитерористичний центр при Службі безпеки України затверджується Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.
Функціональний підрозділ розвідки у складі Центрального управління Служби безпеки України має статус розвідувального органу Служби безпеки України.
Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання у системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.
У межах своєї компетенції Центральне управління Служби безпеки України вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.
З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.
В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватися на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях.
У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України є незалежними від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.
Органи військової контррозвідки створюються для контррозвідувального забезпечення Збройних Сил України і Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, дислокованих на території України.
Керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України. Голова Служби безпеки України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Голова Служби безпеки України має заступників, які за його поданням призначаються Президентом України.
У Службі безпеки України створюється колегіальний дорадчий орган - колегія, яка визначає шляхи виконання покладених на Службу безпеки України завдань, ухвалює рішення з основних напрямів і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами. Рішення колегії ухвалюються більшістю голосів і оголошуються наказами Голови Служби безпеки України. До складу колегії входять Голова Служби безпеки України, його заступники, Голова Служби безпеки Автономної Республіки Крим та інші особи, крім народних депутатів України, призначені Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Перебування членів колегії в партіях, рухах, інших громадських об'єднаннях, що мають політичні цілі, відповідно до статті 6 Закону України «Про службу безпеки України» [199] припиняється.
Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана:
1) здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України;
1-1) здійснювати розвідувальну діяльність відповідно до закону;
2) здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;
3) виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України; проводити дізнання і слідство у цих справах; розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів;
4) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;
5) забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань;
6) здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства;
7) брати участь у розробленні і здійсненні відповідно до Закону України "Про державну таємницю" та інших актів законодавства заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;
8) здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки;
9) у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав незаконно репресованих осіб;
10) сприяти Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону України;
11) сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій;
12) подавати наявними силами і засобами, у тому числі і технічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі із злочинністю;
13) брати участь у розробленні заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил;
14) забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, здійснювати заходи щодо криптографічного та технічного захисту секретної інформації;
15) проводити наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, впроваджувати їх результати в практику діяльності Служби безпеки України;
16) виконувати за дорученням Верховної Ради України або Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави;
17) брати участь у розробленні та здійсненні заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.
Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право: вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв'язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності; подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватися з цією метою службовою документацією і звітністю. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" ; входити у порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення; складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Служби безпеки України, проводити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; використовувати з подальшим відшкодуванням витрат та збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребують термінової медичної допомоги; виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, що підозрюються у їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки та оглядати їх з подальшим повідомленням прокурора протягом 24 годин; проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність"; здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, у тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності і конфіденційності цих відносин; користуватися на договірних засадах службовими приміщеннями підприємств, установ, організацій, військових частин, а також жилими та іншими приміщеннями громадян; направляти військовослужбовців Служби безпеки України для роботи на штатних посадах в інших установах, підприємствах і організаціях на час виконання конкретних завдань в інтересах розвідки, контррозвідки, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю; в окремих випадках у порядку, визначеному колегією Служби безпеки України, допускається направлення на роботу таких військовослужбовців в установи, підприємства і організації за ініціативою їх керівників; в інтересах розвідки, контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки України цим Законом; морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки України та інших осіб за заслуги щодо забезпечення державної безпеки; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород; позачергово придбавати квитки на всі види транспорту незалежно від наявності місць і поселятися в готелях при пред'явленні посвідчення про відрядження; безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом; видавати у разі наявності небезпеки для життя і здоров'я особам, взятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку. У разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають також право: одержувати в установленому законом порядку на письмову вимогу керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки України від митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форми власності) інформацію і документи про операції, стан рахунків і руху коштів на них за конкретний проміжок часу (з розшифруванням сум, дати призначення та контрагента платежу), вклади, внутрішньо- та зовнішньоекономічні угоди, а також засвідчені копії документів, на підставі яких було відкрито рахунок конкретної юридичної або фізичної особи. Отримання від банків відомості, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо - не пізніше ніж протягом 10 діб; залучати в установленому законодавством порядку до проведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів; одержувати в установленому законодавством порядку за письмовими запитами керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки України інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування України; подавати за матеріалами оперативно-розшукової діяльності до суду заяви про скасування реєстрації і припинення діяльності суб'єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України; входити за письмовим розпорядженням керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки України за службовими посвідченнями на територію, у приміщення, склади та сховища підприємств, організацій і установ (крім іноземних дипломатичних представництв) незалежно від форми власності, на пункти пропуску через державний кордон та митниць, а також у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю; за постановою слідчого та з санкції відповідного прокурора з нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, а у невідкладних випадках - з подальшим повідомленням прокурора протягом 1 доби у разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані під час розкриття та розслідування злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних та юридичних осіб, вилучати предмети і документи із складанням відповідного акта. Копії акта вручаються громадянину чи представнику підприємства, установи, організації.
Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. Голова Служби безпеки України регулярно інформує Верховну Раду України, Президію Верховної Ради України та Комісію Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки про діяльність Служби безпеки України, стан державної безпеки, дотримання чинного законодавства, забезпечення прав і свобод людини та з інших питань. Служба безпеки України у порядку, встановленому законодавством, зобов'язана відповідати на запити постійних і тимчасових комісій Верховної Ради України та народних депутатів України. Голова Служби безпеки України щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України.
Контроль за діяльністю Служби безпеки України здійснюється Президентом України та уповноваженими ним державними органами. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності та діяльності у сфері охорони державної таємниці органів і підрозділів Служби безпеки України, а також контроль за відповідністю виданих Службою безпеки України положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок Конституції і законів України здійснюється спеціально призначеними Президентом України посадовими особами. Повноваження цих посадових осіб та правові гарантії їх діяльності визначаються Положенням, яке затверджується Президентом України.
Служба безпеки України регулярно у порядку, визначеному Президентом України, інформує Президента України, членів Ради національної безпеки України і посадових осіб, спеціально призначених Президентом України, з основних питань своєї діяльності, про випадки порушення законодавства, а також на їх вимогу подає інші необхідні відомості. Голова Служби безпеки України щорічно подає Президенту України письмовий звіт про діяльність Служби безпеки України. Голова Служби безпеки України несе персональну відповідальність за своєчасність, об'єктивність і повноту поданої інформації.
Вищий нагляд за додержанням і застосуванням законів Службою безпеки України здійснюють Генеральний прокурор України та уповноважені ним прокурори.
Співробітники Служби безпеки України самостійно ухвалюють рішення в межах своїх повноважень. Вони повинні відмовитися від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність вони несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Співробітники Служби безпеки України, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в рамках Закону, не несуть відповідальності за завдані майнові збитки. Такі збитки відповідно до законодавства компенсуються за рахунок державного бюджету Службою безпеки України.
Законні вимоги співробітників Служби безпеки України при виконанні ними службових обов'язків є обов'язковими для громадян і посадових осіб. Непокора або опір законним вимогам співробітників Служби безпеки України, неправомірне втручання в їх законну діяльність тягнуть за собою відповідальність, передбачену законодавством.
Про важливість Служби безпеки України для вирішення завдань розбудови української державності свідчать статистичні дані. Так, у 2004 році Службою безпеки України припинено злочинну діяльність 6 громадян України, котрі намагалися передати представникам іноземних країн відомості, що становлять державну таємницю та конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Порушені стосовно зазначених осіб кримінальні справи за ст. 111 (державна зрада) і ст. 330 (передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави) Кримінального Кодексу України було направлено до суду. Недопущено реалізацію протиправних намірів 10 громадян України щодо передачі за кордон відомостей, що становлять державну таємницю. Сорока п’яти громадянам України та трьом іноземцям, які були залучені до співпраці спеціальними службами і правоохоронними органами іноземних країн, згідно із ст. 8 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність” оголошено офіційні застереження від імені Служби безпеки України про неприпустимість протиправної діяльності. Розкрито ряд терористичних проявів, на виконання резолюцій Ради Безпеки ООН заборонено в’їзд на територію України 161 учаснику руху “Талібан” та терористичної організації “Аль-Каїда”, вжито заходів щодо виявлення та блокування руху фінансових і матеріальних ресурсів, призначених для фінансування незаконних воєнізованих формувань та міжнародних терористичних організацій.
За результатами правозастосовної діяльності Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави СБ України повернуто до державного бюджету коштів на суму близько 115 млн грн, у власність держави повернено фінансово-матеріальних цінностей на суму понад 300 млн грн, із-за кордону повернуто валютних та матеріальних цінностей, які незаконно там перебували, на загальну суму понад 110 млн грн.
У рамках реалізації загальнодержавних програм по боротьбі із корупцією та організованою злочинністю Службою безпеки України протягом 2004 року викрито 897 злочинів у сфері службової діяльності, порушено 270 кримінальних справ стосовно співробітників правоохоронних і контролюючих органів. За результатами судового розгляду адміністративних протоколів, складених відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, до відповідальності притягнуто понад 1,2 тис. посадових осіб (серед них - перший заступник Міністра промислової політики України, т.в.о. начальника Центральної енергетичної митниці ДМСУ, перший заступник начальника Закарпатського обласного управління юстиції, суддя Івано-Франківського міськсуду та інші).
У ході здійснення заходів щодо запобігання контрабанді Службою безпеки України та іншими правоохоронними органами за матеріалами СБ України порушено 311 кримінальних справ, вилучено предметів контрабанди на загальну суму понад 60 млн грн, припинено діяльність 56 злочинних угруповань контрабандистів.
У 2004 році слідчими підрозділами органів Служби безпеки розслідувалося 2403 справи на 2134 особи. Закінчено досудове слідство у 1210 кримінальних справах стосовно 1712 осіб, з яких направлено до судів з обвинувальними висновками 883 справи на 1233 особи. У результаті роботи за кримінальними справами в доход держави повернуто товарно-матеріальних цінностей, валюти та коштів на суму 42,17 млн грн, вилучено та накладено арешт на майно і цінності на суму 23,9 млн грн [318].
Однак, незважаючи на безумовну важливість Служби безпеки України для збереження української державності, необхідно зазначити, що її компетенція є невиправдано розширеною, а деякі права суперечать Конституції та іншим законам України. Так, незрозуміло, чому Служба безпеки зобов’язується займатися інформаційно-аналітичною роботою щодо проведення державою внутрішньої діяльності, соціально-економічного будівництва, науково-технічного розвитку, роботи з екологічних проблем, тобто з питань, що не пов’язані з національною безпекою України (п. 1 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України»). Вирішення названих питань належить до компетенції Кабінету Міністрів України та інших державних органів. Досить сумнівним виглядає п.15 ст.24 зазначеного Закону, відповідно до яких обов’язками Служба безпеки України є проведення наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт, впровадження їх результатів в практику діяльності Служби безпеки України. Вважаємо, що проведення зазначених робіт може бути обов’язком спеціалізованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських установ, але ж ніяк не обов’язком правоохоронного органу. Але таким, що найбільш суперечить принципам побудови правової держави, є п.16 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України», відповідно до якого остання зобов’язана виконувати за дорученням Верховної Ради України або Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави. Зазначене робить Службу безпеки України заручником розстановки політичних сил у державі і, як аргументовано підтвердили події помаранчової революції, створює умови для виконання так званих «політичних замовлень». Вважаємо, що наведені вище обов’язки Служби безпеки України мають бути скасовані шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про Службу безпеки України».
Крім того, не можна обійти увагою п.7 ст.25 Закону України «Про Службу безпеки України», в якому закріплене право Служби безпеки України, її органів і співробітників «виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, що підозрюються у їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки та оглядати їх з подальшим повідомленням прокурора протягом 24 годин». Дане право суперечить положенням ст.30 Конституції України, яка гарантує недоторканність житла і, зокрема, визначає, що у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку [2]. Як можна побачити, ні про яке «припинення злочинів», що дає змогу порушити недоторканність житла, мова в Основному Законі не йдеться. Вважаємо, що п.7 ст.25 Закону України «Про Службу безпеки України» має бути приведений у відповідність до Конституції України.